Постанова 4824 № 758/8986/20

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД вул. Солом`янська, 2-а, м. Київ, 03110, тел./факс 0 (44) 284 15 77 e-mail: inbox@kas.gov.ua, inbox@kia.court.gov.ua, web: kas.gov.ua, код ЄДРПОУ 42258617 Унікальний номер справи № 758/8986/20 Апеляційне провадження № 22-ц/824/5560/2024Головуючий у суді першої інстанції - Ларіонова Н.М. Доповідач у суді апеляційної інстанції - Нежура В.А. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 22 травня 2024 року Київський апеляційний суд у складі: суддя-доповідач Нежура В.А., судді Мережко М.В., Невідома Т.О., розглянув в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Подільського районного суду м. Києві від 13 квітня 2023 року по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про відшкодування шкоди, заподіяної кримінальним правопорушенням, В С Т А Н О В И В: У серпні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , у якому просив стягнути з відповідачів на його користь матеріальну шкоду у розмірі 5 439,08 грн та моральну шкоду у розмірі 300 000,00 грн. Свої вимоги обґрунтовував тим, що 13.05.2020 приблизно о 13 год 20 хв ОСОБА_4 (син відповідачів) знаходячись на паркувальному майданчику по АДРЕСА_1 , помітив ОСОБА_1 із яким у нього виник особистий конфлікт. На ґрунті цього конфлікту у ОСОБА_4 виник злочинний умисел на протиправне позбавлення життя позивача. Реалізуючи свій злочинний умисел, діючи умисно, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання ОСОБА_4 перебуваючи на близькій дистанції від позивача умисно вчинив два постріли із вогнепальної зброї в бік ОСОБА_1 , спричинивши останньому вогнепальне поранення в голову. За даними досудового розслідування ОСОБА_4 не довів свій умисел на позбавлення життя ОСОБА_1 із незалежних від нього причин. ОСОБА_1 був невідкладно доставлений до Клінічної лікарні швидкої медичної допомоги м. Києва де його негайно було прооперовано та надано іншу необхідну медичну допомогу. Після проведеної операції позивач ОСОБА_1 перебував на стаціонарному лікуванні ще 9 днів. У лікарні у позивача ОСОБА_1 виявлено вогнепальне поранення, відкриту непроникаючу черепно - мозкову травму забій головного мозку, субарахноїдальний крововилив, вдавлений перлом потиличної кістки зліва. Після хірургічного вилучення кулі у позивача ОСОБА_1 в голові наявний отвір розміром приблизно 25 на 30 міліметрів, який прикритий тільки шкірою голови. Безпосередньо після поранення позивача ОСОБА_4 сів у належний йому автомобіль марки Мазда 3 д.н.з. НОМЕР_1 та на ньому із місця події зник у напрямку м. Чернігів. Пізніше, у цей же день, 13.05.2020, працівниками поліції Київської та Чернігівської областей було організовано операцію із затримання ОСОБА_4 . Однак, затримати останнього не вдалося, оскільки ОСОБА_4 перебуваючи на території Чернігівської області та візуально спостерігаючи працівників поліції, що рухалися на службових автомобілях, а також розуміючи, що невідворотно буде ними затриманий, раптово зупинив свій транспортний засіб та побіг у поле. Після цього ОСОБА_4 із цієї ж вогнепальної зброї вчинив самогубство. 24.06.2020 в ході досудового розслідування слідчим Подільського УП ГУНП у м. Києві винесено повідомлення про підозру. Це повідомлення у цей же день вручена слідчим відповідачу ОСОБА_2 17.05.2020 в рамках досудового розслідування вказаного кримінального провадження відповідач 2 - ОСОБА_5 була допитана в якості свідка. Серед іншого ОСОБА_5 пояснила, що дійсно проживає разом із своїм чоловіком за адресою: АДРЕСА_2 . Від цього шлюбу вони мають сина - ОСОБА_4 . Крім того, ОСОБА_5 в ході допиту пояснила, що бачила свого сина ОСОБА_4 13.05.2020 за кілька годин до вчинення кримінального правопорушення і він перебував у нормальному психічному стані. З 13.05.2020, тобто із часу загибелі ОСОБА_4 внаслідок самогубства відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_5 є спадкоємцями першої черги за законом відповідно до правил ст. 1261 ЦК України. Обов`язок відшкодування завданої кримінальним правопорушенням шкоди виник у спадкодавця - ОСОБА_4 в момент вчинення ним кримінального правопорушення, тобто за його життя і не припинився після його смерті, оскільки шкода останнім відшкодована не була. Цим кримінальним правопорушенням ОСОБА_1 завдана як матеріальна так і моральна шкода. Так, ще перебуваючи у лікарні швидкої медичної допомоги ОСОБА_1 змушений був придбати за призначенням лікарів різного роду медикаменти, у тому числі антибіотики та інші товари медичного призначення. Вартість придбання цих ліків склала 2 374,58 грн. У зв`язку із кульовим пораненням позивачу ОСОБА_1 довелося також звернутися за консультацією до невролога, вартість якої у медичному центрі «Оберіг» склала 850,00 грн. Позивачу також постійно доводиться контролювати стан свого здоров`я у зв`язку з цим пораненням. Так у липні 2020 року він змушений був провести розгорнутий аналіз крові, вартість якого склала 1 114,50 грн. Крім того вартість обстеження та консультації профільного лікаря склали 1 100,00 грн. Таким чином, пряма матеріальна шкода завдана протиправними діями ОСОБА_4 станом на момент подання позову становить 5 439,08 грн. Крім того, протиправними діями ОСОБА_4 ОСОБА_1 завдано і моральну шкоду. Враховуючи що ОСОБА_1 отримав кульове поранення в голову і розуміє, що йшлося саме про позбавлення його життя це так само викликає постійні побоювання та переживання. По суті ОСОБА_1 і досі не оговтався від пережитого стресу. Також при визначенні розміру моральної шкоди слід врахувати, що ОСОБА_4 покінчив життя самогубством, а отже ніколи не зможе понести справедливого та суворого покарання за вчинене ним кримінальне правопорушення (а.с. 1-6). Рішенням Подільського районного суду м. Києва від 13.04.2023 у позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про відшкодування шкоди, заподіяної кримінальним правопорушенням відмолено в повному обсязі (а.с. 140 - 144). В апеляційній скарзі, ОСОБА_1 , посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, просить скасувати рішення та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити у повному обсязі. Вказує, що відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції з посиланням на ст. 55 КПК України, фактично дійшов висновку про те, що незважаючи на завдання позивачу тілесних ушкоджень, які не потягнули смерть лише із незалежних від стрілка причин, ніякої позивачу шкоди завдано не було. Підставою для такого висновку слугувало відсутність у справі постанови органу досудового розслідування про визнання позивача потерпілим у кримінальному провадженні. Окрім того, суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про те, що оскільки на момент смерті заподіювачу шкоди було 41 рік, він був повнолітнім і не перебував на утриманні батьків, тому останні не можуть нести за нього відповідальність. Також, судом першої інстанції не застосовано норму ст. 1218 ЦК України, згідно якої до складу спадщини входять усі права та обов`язки спадкодавця, які належали йому на момент смерті. Оскільки обов`язок відшкодування шкоди виник у спадкодавця в момент її заподіяння, тому відповідачі, як спадкоємці першої черги за законом, крім цього обов`язку спадкують і права спадкодавця, у тому числі й належне йому майно (а.с. 153-156). Відзиву від учасників справи не надходило. Відповідно до ч. 1 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Заслухавши доповідь судді, вивчивши та дослідивши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість ухвали в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав. Як вбачається з матеріалів справи, слідчим відділом Подільського УП ГУНП в м. Києві здійснювалось досудове розслідування у кримінальному провадженні № 12020100070001543 відомості щодо якого внесені до Єдиного реєстру досудових розслідувань 13.05.2020, за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 15, ч. 1 ст. 115 КК України. Досудовим розслідуванням встановлено, що 13.05.2020 приблизно о 13:20 год. ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , перебував на паркувальному майданчику по АДРЕСА_1 поблизу Церкви Покрова Пресвятої Богородиці, де помітив ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з яким у нього виник словесний конфлікт. В цей час, у ОСОБА_4 , на ґрунті особистої неприязні, виник злочинний умисел, спрямований на умисне протиправне заподіяння смерті ОСОБА_1 . Реалізовуючи свій злочинний умисел, направлений на позбавлення життя людини, діючи умисно, усвідомлюючи суспільно небезпечний характер своїх дій, передбачаючи їх суспільно небезпечні наслідки та бажаючи їх настання, ОСОБА_4 перебуваючи на близькій дистанції від потерпілого ОСОБА_1 , умисно вчинив два постріли з вогнепальної зброї невстановленого органом досудового розслідування зразка, яку приготував заздалегідь, спрямованих в сторону потерпілого ОСОБА_1 . Після чого, ОСОБА_4 забрав із собою вогнепальну зброю невстановленого органом досудового розслідування зразка та зник з місця вчинення злочину. У цей же день, тобто 13.05.2020 працівниками поліції Київської та Чернігівської областей було організовано операцію із затриманням ОСОБА_4 . Однак, затримання останнього не вдалося, оскільки ОСОБА_4 вчинив самогубство. Постановою Київської міської прокуратури № 7 від 18.09.2020 закрито кримінальне провадження № 12020100070001543 від 13.05.2020, у зв`язку зі смертю підозрюваного ОСОБА_4 . Відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_3 є батьками померлого ОСОБА_4 . У своїй позовній заяві позивач ОСОБА_1 посилається на те, що оскільки обидва відповідача є батьками ОСОБА_4 , за правилами ст. 1218 ЦК України є спадкоємцями його прав та обов`язків, що виникли за його життя та не припинилися в наслідок його смерті, а від так, саме вони мають відшкодовувати йому спричинену майнову та моральну шкоду, яка була заподіяна їхнім сином ОСОБА_4 під час скоєння останнім злочину по відношенню до ОСОБА_1 . Загальні підстави відповідальності за завдану майнову шкоду передбачені приписами ст. 1166 ЦК України, за якою завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності вини. Цьому загальному правилу (генеральному делікту) кореспондують правила ч. 1 ст. 1177 ЦК України про відшкодування шкоди фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення та встановлений у КПК України механізм відшкодування шкоди, здійснюваний передусім за рахунок особи, яка вчинила кримінальне правопорушення: добровільно (ч. 1 ст. 127 КПК України); примусово за рішенням суду (ч. 2 ст. 127 КПК України). Отже, структура та зміст ст. 1177 ЦК України визначають, що за загальним правилом шкоду, завдану потерпілому в результаті вчинення кримінального правопорушення (злочином), має відшкодовувати винна особа, діями якої її завдано, що відповідає ч. 1 цієї статті. Системний аналіз наведених приписів дає підстави для висновку, що законодавець встановив певну логічну послідовність у визначенні особи, яка має відшкодувати/компенсувати потерпілій особі шкоду, завдану кримінальним правопорушенням. Зобов`язання із заподіяння шкоди - це правовідношення, в силу якого одна сторона (потерпілий, кредитор) вправі вимагати відшкодування заподіяної їй шкоди, а інша сторона (боржник) зобов`язана відшкодувати заподіяну шкоду в повному обсязі. Боржником у зобов`язаннях із заподіяння шкоди є особа, на яку законом покладений обов`язок відшкодувати заподіяну потерпілому шкоду. Боржники поділяються на: а) безпосередніх заподіювачів шкоди, тобто осіб, які власними діями завдали шкоду потерпілому; б) інших осіб (незаподіювачів шкоди), на яких законом покладено обов`язок відшкодувати заподіяну шкоду. Основною причиною покладання обов`язку на незаподіювача шкоди є необхідність захисту інтересів потерпілої особи, яка має отримати відшкодування заподіяної шкоди в будь-якому випадку, незалежно від того, чи може безпосередній заподіювач сам бути делінквентом і чи є у нього фінансова можливість відшкодувати заподіяну шкоду. Стаття 1177 ЦК України передбачає відшкодування (компенсацію) шкоди фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення. Відповідно до частини першої цієї статті за загальним правилом шкода, завдана фізичній особі, яка потерпіла від кримінального правопорушення, відшкодовується відповідно до закону. У частині другій встановлено, що шкода, завдана потерпілому внаслідок кримінального правопорушення, компенсується йому за рахунок Державного бюджету України у випадках та порядку, передбачених законом Оскільки редакція ст. 1177 ЦК була змінена у зв`язку з приведенням законодавства у відповідність з Кримінальним процесуальним кодексом України (Закон «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо приведення законодавства у відповідність з Кримінальним процесуальним кодексом України» від 16.05.2013 № 245-VII), зміст цієї норми в чинній редакції розкривається у системному зв`язку із відповідними положеннями Кримінального процесуального кодексу України (далі - КПК) щодо відшкодування шкоди, заподіяної кримінальним правопорушенням. Відповідно до ст. 55 КПК України потерпілим у кримінальному провадженні може бути фізична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано моральної, фізичної або майнової шкоди, юридична особа, якій кримінальним правопорушенням завдано майнової шкоди, а також адміністратор за випуском облігацій, який відповідно до положень Закону України «Про ринки капіталу та організовані товарні ринки» діє в інтересах власників облігацій, яким кримінальним правопорушенням завдано майнової шкоди. Права і обов`язки потерпілого виникають в особи з моменту подання заяви про вчинення щодо неї кримінального правопорушення або заяви про залучення її до провадження як потерпілого. Потерпілому вручається пам`ятка про процесуальні права та обов`язки особою, яка прийняла заяву про вчинення кримінального правопорушення. Потерпілим є також особа, яка не є заявником, але якій кримінальним правопорушенням завдана шкода і у зв`язку з цим вона після початку кримінального провадження подала заяву про залучення її до провадження як потерпілого. Досліджуючи надані по справі докази, апеляційний суд звертає увагу на відсутність в матеріалах справи доказів набуття позивачем статусу потерпілого. Статтею 62 КПК України визначено, що цивільним відповідачем у кримінальному провадженні може бути фізична або юридична особа, яка в силу закону несе цивільну відповідальність за шкоду, завдану кримінально протиправними діями (бездіяльністю) підозрюваного, обвинуваченого або неосудної особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, та до якої пред`явлено цивільний позов у порядку, встановленому цим Кодексом. В той же час, вказаний статус не підтверджується поданими позивачем доказами. Звертаючись до суду з позовом, позивач, посилаючись на ст. 1218 ЦК України стверджує, що до відповідачів перейшли права та обов`язки їх покійного сина, тобто, обов`язок відшкодування шкоди виник у спадкодавця в момент її заподіяння. Однак, ст. 1231 ЦК України визначено, що такий обов`язок має бути встановлено судовим рішення за життя спадкодавця яке в матеріалах справи відсутнє. Окрім того, зі змісту статей 1178, 1179 ЦК України вбачається, що за заподіяну шкоду особами, що не досягли 14 років несуть відповідальність їхні батьки або законні представники, якщо доведуть, що шкоду було завдано не з їх вини. У випадку заподіяння шкоди неповнолітнім у віці від 14 до 18 років він відповідає на загальних підставах. Якщо в нього немає майна чи заробітку достатнього для відшкодування шкоди, шкода відшкодовується цілком чи у частині, якої не вистачає, його батьками. У такому випадку, батькам надається право довести, що шкоду було завдано не з їх вини. Отже, у даному випадку, на момент смерті ОСОБА_4 виповнилося повних 41 рік, інформації щодо його майнового стану та можливості/неможливості відшкодувати завдану шкоду матеріали справи не містять, тому відсутні підстави для покладання на батьків обов`язку відшкодувати завдану шкоду. Тому доводи апеляційної скарги про надання судом першої інстанції неправильної оцінки поданим доказам спростовується як матеріалами справи так і нормами діючого цивільного законодавства. З огляду на те, що позивачем не доведено той факт, що завдана шкода вчиненим кримінальним правопорушенням має відшкодовуватись відповідачами, тому апеляційний суд погоджується з висновками суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позовних вимог. Таким чином, доводи, наведені в апеляційній скарзі, фактично зводяться до переоцінки доказів та незгоди з висновками суду з їх оцінкою, а тому, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції всебічно і повно з`ясував обставини справи, дав об`єктивну оцінку зібраним і дослідженим доказам та обґрунтовано дійшов правильного висновку про відмову у задоволені позову. Відповідно до ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Таким чином, апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а ухвалу суду залишити без змін. Враховуючи викладене, керуючись ст.ст. 367, 369, 374, 375, 381-384 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Подільського районного суду м. Києві від 13 квітня 2023 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів у випадках, передбачених статтею 389 Цивільного процесуального кодексу України. Суддя-доповідач Судді