Постанова 4872 № 915/1558/21

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД _____________________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 27 травня 2024 року м. ОдесаСправа № 915/1558/21 Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Аленіна О.Ю. суддів: Поліщук Л.В., Філінюка І.Г. розглянувши в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 Міністерства Оборони України на рішення Господарського суду Миколаївської області від 12.10.2023 (повний текст складено та підписано 18.10.2023, суддя Давченко Т.М.) у справі №915/1558/21 за позовом Приватного акціонерного товариства Страхова компанія УНІКА до Військової частини НОМЕР_1 Міністерства Оборони України третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача ОСОБА_1 про стягнення 73018 грн 37 коп. ВСТАНОВИВ Приватне акціонерне товариство Страхова компанія УНІКА (далі ? Страхова компанія) звернулося з позовом про стягнення з військової частини НОМЕР_1 Міністерства Оборони України (далі В/Ч НОМЕР_1 ) у порядку суброгації грошових коштів у сумі 73018 грн. 37 коп. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що Страховою компанією виплачено зазначену суму у вигляді страхового відшкодування потерпілому внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, яка сталася 05.02.2021 о 10:40 у АДРЕСА_1 , з вини військовослужбовця В/Ч НОМЕР_1 ОСОБА_1 , який керував автомобілем УАЗ 469, державний знак НОМЕР_2 , не забезпеченим полісом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності. Рішенням Господарського суду Миколаївської області від 16.01.2024 позов задоволено повністю, стягнуто з відповідача на користь позивача грошові кошти у сумі 73018,37 грн. сума сплаченого відшкодування, а також грошові кошти на відшкодування судових витрат у справі з оплати позовної заяви судовим збором у сумі 2270 грн. В мотивах оскаржуваного рішення суд першої інстанції зазначив, що в даному випадку (у контексті спірних правовідносин) фактичним власником автомобіля УАЗ д/н НОМЕР_2 , з вини якого сталось ДТП, є відповідач. З огляду на викладене, враховуючи доведеність вини працівника ВЧ НОМЕР_1 ОСОБА_2 у вчиненні ДТП, а також наявні у матеріалах справи докази здійснення Страховою компанією виплати відшкодування у спірній сумі, місцевий господарський суд визнав вимогу позивача про стягнення заявленої суми з відповідача обґрунтованою та підлягаючою задоволенню. Не погодившись із вказаним судовим рішенням, відповідач звернувся до Південно-західного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить оскаржуване рішення скасувати та прийняте нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю. Свої вимоги скаржник обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення є необґрунтованим та таким, що підлягає скасуванню, оскільки при винесенні оскаржуваного рішення судом неповно з`ясовані обставини, що мають значення для справи, не доведені обставини, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими, а висновки суду не відповідають обставинам справи. Так, за твердженням апелянта, відповідальним за відшкодування заподіяної шкоди транспортним засобом УАЗ д/н НОМЕР_2 , що належить В/Ч НОМЕР_1 (транспортний засіб, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність) є Моторне (транспортне) страхове бюро України в силу пункту 41.1 статті 41 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів". Також апелянт зазначає, що наявний у матеріалах справи звіт про оцінку вартості (розміру) збитків, заподіяних пошкодженням транспортного засобу в розрізі спірних правовідносин, не можна вважати за належний доказ в розумінні вимог чинного законодавства, вимог статті 73 ГПК України. Даний звіт не є експертизою, а позивачем не надано доказів, що ТОВ СЗУ Україна Консалтинг є суб`єктом оціночної діяльності. Наголошує скаржник й на тому, що огляд пошкоджень автомобіля проведений без залучення представника відповідача. Окрім того, як на тому наполягає апелянт, страхова компанія не доводила і не надала жодних доказів, які б підтверджували, що надані послуги ТОВ СЗУ Україна Консалтинг щодо ремонту застрахованого транспортного засобу викликані страховим випадком. Докази огляду пошкодженого транспортного засобу та/або вжиття заходів для проведення незалежної експертизи з метою з`ясування причин та характеру пошкоджень також відсутні в матеріалах справи. Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду відкрито апеляційне провадження по цій справі та визначено розгляд апеляційної скарги здійснювати у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи. Згідно з ч.13 ст.8 ГПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Статтею 270 ГПК України визначено, що у суді апеляційної інстанції справи переглядаються за правилами розгляду справ у порядку спрощеного позовного провадження з урахуванням особливостей, передбачених у цій главі. Розгляд справ у суді апеляційної інстанції здійснюється у судовому засіданні з повідомленням учасників справи, крім випадків, передбачених частиною десятою цієї статті та частиною другою статті 271 цього Кодексу. Приписами частини 10 статті 270 ГПК України визначено, що апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно до ч.7 ст.252 ГПК України, клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомленням сторін відповідач має подати в строк для подання відзиву, а позивач - разом з позовом або не пізніше п`яти днів з дня отримання відзиву. Згідно з ч.2 ст.270 ГПК України, розгляд справ у суді апеляційної інстанції починається з відкриття першого судового засідання або через п`ятнадцять днів з дня відкриття апеляційного провадження, якщо справа розглядається без повідомлення учасників справи. В ході апеляційного розгляду даної справи Південно-західним апеляційним господарським судом, у відповідності до п.4 ч.5 ст.13 ГПК України, було створено учасникам справи умови для реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом у межах строку, встановленого ч. 1 ст. 273 ГПК України. Позивач не скористався своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу. Відповідно до приписів ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, суд апеляційної інстанції у відповідності до вимог ст.282 ГПК України, зазначає, що встановлені судом першої інстанції та неоспорені обставини даної справи є наступними. Як вбачається з наявних матеріалів справи, 04.06.2020 року між ПрАТ «Страхова компанія «УНІКА» та ОСОБА_3 укладено договір добровільного страхування наземного транспорту «КАСКО» №370005/4615/0000194, предметом якого є майнові інтереси страхувальника, пов`язані з володінням, користуванням і розпорядженням транспортним засобом «КІА SPORTAGЕ» номерний знак НОМЕР_3 . Постановою Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 23.02.2021 у справі № 484/398/21 встановлено, що 05.02.2021 року о 10.40 год. в м. Первомайську по вул. Київській біля будинку № 82, ОСОБА_1 , керуючи автомобілем УАЗ д/н НОМЕР_2 не стежив за дорожньою обстановкою, відповідно не зреагував на її зміну під час зміни напрямку руху (виїзд на зустрічну смугу), не переконався що це буде безпечно і не створить перешкод або небезпеки іншим учасникам руху та допустив зіткнення з автомобілем КІА д/н НОМЕР_3 , під керуванням ОСОБА_3 , який рухався в зустрічному напрямку. Внаслідок ДТП автомобілю марки УАЗ д/н НОМЕР_2 , що належить ВЧ НОМЕР_1 завдано механічні пошкодження, а саме: пошкоджено ЛФП переднього бамперу з лівого боку, а у автомобіля марки «KIA SPORTAGE» НОМЕР_3 , що належить ОСОБА_4 , розбито передній бампер з лівого боку, деформована накладка арки переднього лівого колеса, деформовано переднє ліве крило, передні та задні ліві двері, пошкоджено ЛФП заднього бамперу з лівого боку. Судом встановлено, що своїми діями гр. ОСОБА_1 порушив вимоги п.п. 2.3 «б», 10.1 ПДР України, тобто вчинив правопорушення, відповідальність за яке встановлено ст. 124 КУпАП. Цією ж постановою визнано ОСОБА_1 винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП та накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, в сумі 340 грн. на користь держави. Водій ОСОБА_1 на час скоєння дорожньо-транспортної пригоди керував транспортним засобом УАЗ д/н НОМЕР_2 , що належить В/Ч НОМЕР_1 , в силу виконання службових обов?язків перед В/Ч НОМЕР_1 . Викладені обставини також підтверджуються наявними у матеріалах справи доказами: 1) відповіддю ВЧ НОМЕР_1 на претензію від 04.06.2021 № 350/174/308/388/м, в якій відповідач зазначив, що ОСОБА_1 , перебуваючи на посаді, що відноситься до публічної служби, як матеріально відповідальна особа, завдав шкоди державі в особі військової частини; 2) витягом від 18.12.2020 № 84 з наказу командира ВЧ НОМЕР_1 , згідно якого автомобіль УАЗ д/н НОМЕР_2 було закріплено за солдатом ОСОБА_1 ; 3) витягом від 21.12.2020 № 278 з наказу командира ВЧ НОМЕР_1 , згідно якого солдата ОСОБА_1 наказом від 18.12.2020 № 30-РС призначено на посаду водія господарчої групи 5 підрозділу частини та вирішено вважати останнього таким, що 21.12.2020 прийняв посаду та приступив до виконання службових обов`язків; 4) матеріалами службового розслідування щодо допущеного солдатом ОСОБА_1 порушення правил ПДР. Внаслідок указаної вище дорожньо-транспортної пригоди завдано механічних пошкоджень транспортному засобу «KIA SPORTAGE» НОМЕР_3 , що належить ОСОБА_4 ; викладені обставини підтверджуються довідкою від 05.02.2021 № 3021036597924329 про дорожньо-транспортну пригоду, актом огляду транспортного засобу від 12.02.2021, а також випливає із змісту постанови Первомайського міськрайонного суду Миколаївської області від 23.02.2021 у справі № 484/398/21. У відповідності до звіту від 16.03.2021 № 10042 про оцінку вартості (розміру) збитків, заподіяних пошкодженням транспортного засобі, складеного оцінювачем ТОВ СЗУ Україна Консалтинг ОСОБА_5 , а також згідно ремонтної калькуляції від 16.03.2021 № 00403214, вартість ремонту щодо усунення аварійних порушень транспортного засобу «KIA SPORTAGE» НОМЕР_3 склала 109190,17 грн. Власник пошкодженого автомобіля ОСОБА_3 звернувся до позивача з заявою про виплату страхового відшкодування і на підставі згаданого вище звіту позивачем складено страховий акт від 04.06.2020 № 00403214, згідно якого визнано згадану вище подію (ДТП) страховим випадком та вирішено виплатити страхове відшкодування в сумі 68327,57 грн.; страховий акт від 04.06.2020 № 00403214 (доплата), згідно якого вирішено доплатити страхове відшкодування у сумі 4690,80 грн. У подальшому позивачем сплачено кошти в указаних вище сумах згідно платіжних доручень від 22.02.2021 № 202804 на суму 68327,57 грн. та від 18.03.2021 № 208527 на суму 4690,80 грн. ТОВ Автоцентр на Харківському, яким виконано роботи з ремонту пошкодженого автомобіля «KIA SPORTAGE» НОМЕР_3 , у відповідності до акту виконаних робіт від 19.03.2021 № 0000054179. Позивач звернувся до ВЧ НОМЕР_1 з претензією від 27.05.2021 № 29527/1 про відшкодування матеріальної шкоди у сумі 73018,37 грн., завданої внаслідок ДТП, проте відповідач у відповіді від 08.06.2021 № 350/174/308/388/лс відмовив у досудовому врегулюванні спірного питання. Наведене стало підставою для звернення позивача із даним позовом до суду. Приймаючи оскаржуване рішення місцевий господарський суд дійшов висновку щодо обґрунтованість заявлених позовних вимог та задовольнив їх у повному обсязі. Колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду з цього приводу зазначає таке. Відповідно до частини першої статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Згідно з статтею 11 цього Кодексу цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є завдання майнової (матеріальної) та моральної шкоди іншій особі. Стаття 22 Цивільного кодексу України встановлює, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Колегія суддів зазначає, що відповідно до п. 1.6 ст. 1 Закону України Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів власники транспортних засобів - юридичні та фізичні особи, які відповідно до законів України є власниками або законними володільцями (користувачами) наземних транспортних засобів на підставі права власності, права господарського відання, оперативного управління, на основі договору оренди або правомірно експлуатують транспортний засіб на інших законних підставах. Згідно ч. 2 ст. 8 Закону України Про страхування страховий випадок подія, передбачена договором страхування або законодавством, яка відбулася і, з настанням якої, виникає обов`язок страховика здійснити виплату страхової суми (страхового відшкодування) страхувальнику, застрахованій або іншій третій особі. За нормою п. 9.1 ст. 9 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" страхова сума - це грошова сума, у межах якої страховик зобов`язаний здійснити виплату страхового відшкодування відповідно до умов договору страхування. Згідно з п. 22.1 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів", у разі настання страхового випадку страховик у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок дорожньо-транспортної пригоди життю, здоров`ю, майну третьої особи. Згідно з ст. 5 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" об`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу. Відповідно до ст. 29 Закону України "Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів" у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки. Статтею 993 Цивільного кодексу України передбачено, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки Як передбачено ст. 27 Закону України "Про страхування", до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором майнового страхування, у межах фактичних витрат переходить право вимоги, яке страхувальник або інша особа, що одержала страхове відшкодування, має до особи, відповідальної за завдані збитки. Юридична або фізична особа відшкодовує шкоду, завдану їхнім працівником під час виконання ним своїх трудових (службових) обов`язків (ч. 1 ст. 1172 ЦК України). З аналізу змісту Глави 82 ЦК України вбачається, що законодавець розрізняє поняття особа, яка завдала шкоду та особа, яка відповідає за шкоду. За наявності вини особи, яка завдала шкоду, особа, яка є відповідальною за шкоду, на підставі ч. 1 ст. 1191 ЦК України набуває права зворотної вимоги (регресу) до винної особи у розмірі виплаченого відшкодування. Така конструкція цивільно-правової відповідальності надає потерпілому можливість більш ефективно та оперативного захистити свої права та інтереси. Виходячи із наведених норм права, шкода, завдана внаслідок ДТП з вини водія, який виконував трудові (службові) обов`язки та на відповідній правовій підставі керував автомобілем, що належить роботодавцю, відшкодовується останнім, а не безпосередньо винним водієм. Відповідно до зазначених статей відбувається передача (перехід) права вимоги від страхувальника (вигодонабувача) до страховика. Нового зобов`язання з відшкодування збитків при цьому не виникає, оскільки відбувається заміна кредитора: потерпілий (страхувальник) передає страховику своє право вимоги до особи, відповідальної за спричинення шкоди. Відтак страховик виступає замість потерпілого у деліктному зобов`язанні. До нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі та на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Новий кредитор набуває прав та обов`язків свого попередника. Відповідно заміною кредитора деліктне зобов`язання не припиняється, оскільки відповідальна за спричинену шкоду особа свій обов`язок із відшкодування шкоди не виконала. Суброгація (походить від латинського «subrogare» - заміщення, обрання взамін) є одним із видів уступки права, який полягає в тому, що до нового кредитора, який реально виконав зобов`язання у вигляді сплати грошей, переходить право вимагати відповідного відшкодування від особи, відповідальної за завдану шкоду. При суброгації нового зобов`язання із відшкодування збитків не виникає - відбувається заміна кредитора: потерпілий (а ним є страхувальник або вигодонабувач) передає страховику своє право вимоги до особи, відповідальної за спричинення шкоди. Внаслідок цього страховик виступає замість потерпілого. У зв`язку з виплатою страхового відшкодування до ПАТ Страхова компанія УНІКА перейшло право вимоги (права кредитора, яким у деліктному зобов`язанні є потерпілий) до Військової частини НОМЕР_1 Міністерства Оборони України (особи, відповідальної за заподіяння шкоди) у межах фактичних витрат. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що у спірних (страхових) відносинах застосуванню підлягають норми статті 27 Закону України "Про страхування" та статті 993 ЦК України, які визначають спеціальний порядок переходу прав вимоги до винної особи від страхувальника (потерпілого) до страховика, що відшкодував шкоду потерпілому - суброгацію. Аналогічну правову позицію наведено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 04.07.2018 у справі № 910/2603/17 та від 04.07.2018 у справі № 755/18006/15-ц; постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 30.01.2019 у справі № 755/9320/15-ц. Таким чином, правовідносини, що виникли між позивачем і відповідачем у зв`язку з виплатою першим на користь потерпілого страхового відшкодування, є заснованими на суброгації - переході до позивача права вимоги потерпілої у деліктному зобов`язанні. Як передбачено ч. 1 ст. 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Відповідно до ч.ч. 1, 2 статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою, а за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення (п.п. 1, 3 ч. 1 ст. 1188 ЦК України). Отже, зі змісту наведених положень слідує, що у відносинах між кількома володільцями джерел підвищеної небезпеки відповідальність будується на загальному принципі вини, а саме: 1) шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою; 2) за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується; 3) за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення. Аналогічна правова позиція викладена в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 19.03.2020 року у справі №910/3864/19. Як вже було зазначено вище, наявними матеріалами справи підтверджується, що ДТП сталось внаслідок вини водія ОСОБА_1 , який на час скоєння дорожньо-транспортної пригоди керував транспортним засобом УАЗ д/н НОМЕР_2 , що належить В/Ч НОМЕР_1 , в силу виконання службових обов`язків перед В/Ч НОМЕР_1 . Військовослужбовці згідно ч. 9 ст.1 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» - особи, які проходять військову службу. Положеннями ст. 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» визначено, що військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Положення ч. 1 ст. 1188 ЦК України про застосування принципу вини у разі завдання шкоди внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки не скасовує попереднього правила про відповідальність саме власника (володільця) джерела підвищеної небезпеки (ч. 2 ст. 1187 ЦК України). В такому випадку обов`язок по відшкодуванню шкоди покладається на того власника (володільця) джерела підвищеної небезпеки, з вини водія якого завдана шкода, а не безпосередньо на винного водія. Таким чином, аналіз зазначених норм права свідчить про те, що шкода, завдана внаслідок дорожньо-транспортної пригоди з вини водія, який на відповідній правовій підставі керував автомобілем, що належить роботодавцю, відшкодовується власником цього джерела підвищеної небезпеки, а не безпосередньо винним водієм. Колегія суддів відзначає, що вирішуючи питання про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, національні суди повинні встановити, хто та на якій правовій підставі володіє відповідним транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Органами, які здійснюють управління військовим майном згідно зі статтею 1 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» є Кабінет Міністрів України та Міністерство оборони України. Відповідно до частини другої статті 2 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» Міністерство оборони України як центральний орган управління ЗСУ здійснює відповідно до закону управління військовим майном, у тому числі закріплює військове майно за військовими частинами (у разі їх формування, переформування), приймає рішення щодо перерозподілу цього майна між військовими частинами ЗСУ, зокрема у разі їх розформування. Згідно з статтею 3 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» військове майно закріплюється за військовими частинами ЗСУ на праві оперативного управління (з урахуванням особливостей, передбачених частиною другою цієї статті). З моменту надходження майна до ЗСУ і закріплення його за військовою частиною ЗСУ воно набуває статусу військового майна. Згідно з статтею 1 Закону України «Про правовий режим майна у Збройних Силах України» військове майно - це державне майно (зокрема, всі види озброєння, бойова та інша техніка, боєприпаси), закріплене за військовими частинами, закладами, установами та організаціями Збройних Сил України (далі також - ЗСУ). Відповідно до частини другої статті 14 Закону України «Про Збройні Сили України» майно, закріплене за військовими частинами ЗСУ, є державною власністю і належить їм на праві оперативного управління. Згідно з частиною першою статті 137 Господарського кодексу України правом оперативного управління визнається речове право суб`єкта господарювання, який володіє, користується і розпоряджається майном, закріпленим за ним власником (уповноваженим ним органом) для здійснення некомерційної господарської діяльності, у межах, встановлених цим кодексом та іншими законами, а також власником майна (уповноваженим ним органом). Відповідно до статті 5 Закону України «Про господарську діяльність у Збройних Силах України» за шкоду і збитки, заподіяні правам та інтересам фізичних і юридичних осіб та державі, військова частина як суб`єкт господарської діяльності несе відповідальність, передбачену законом та договором. Враховуючи те, що військові частини володіють на праві оперативного управління закріпленим за ними Міністерством оборони України військовим майном, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку, вони несуть відповідальність згідно з частиною другою статті 1187 ЦК України. Даний правовий висновок викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 05.06.2018 у справі №243/10982/15-ц. Так наявними матеріалами справи підтверджується та не оспорюється відповідачем, що транспортний засіб марки УАЗ д/н НОМЕР_2 належить В/Ч НОМЕР_1 . Отже, оскільки Військова частина НОМЕР_1 є юридичною особою, а транспортний засіб, на якому військовослужбовець ОСОБА_1 скоїв ДТП, зареєстрований за цією військовою частиною, відповідальність за шкоду, спричинену ОСОБА_1 , повинна нести військова частина, за якою зареєстровано джерело підвищеної небезпеки - транспортний засіб УАЗ д/н НОМЕР_2 . Аналогічна правова позиція наведена у постанові Верховного Суду від 20.06.2018 у справі №426/5409/15-ц. Наявними матеріалами справи підтверджується, що у відповідності до звіту від 16.03.2021 № 10042 про оцінку вартості (розміру) збитків, заподіяних пошкодженням транспортного засобі, складеного оцінювачем ТОВ СЗУ Україна Консалтинг Рябчук А.В., а також згідно ремонтної калькуляції від 16.03.2021 № 00403214, вартість ремонту щодо усунення аварійних порушень транспортного засобу «KIA SPORTAGE» НОМЕР_3 склала 109190,17 грн. З матеріалів справи вбачається, що цивільно-правова відповідальність потерпілої особи була застрахована в Страховій компанії згідно договору від 04.06.2020 № 37005/4615/0000194 добровільного страхування наземного транспорту «КАСКО». Власник пошкодженого автомобіля ОСОБА_3 звернувся до позивача з заявою про виплату страхового відшкодування і на підставі згаданого вище звіту позивачем складено страховий акт від 04.06.2020 № 00403214, згідно якого визнано згадану вище подію (ДТП) страховим випадком та вирішено виплатити страхове відшкодування в сумі 68327,57 грн.; страховий акт від 04.06.2020 № 00403214 (доплата), згідно якого вирішено доплатити страхове відшкодування у сумі 4690,80 грн. У подальшому позивачем сплачено кошти в указаних вище сумах згідно платіжних доручень від 22.02.2021 № 202804 на суму 68327,57 грн. та від 18.03.2021 № 208527 на суму 4690,80 грн. ТОВ Автоцентр на Харківському, яким виконано роботи з ремонту пошкодженого автомобіля «KIA SPORTAGE» НОМЕР_3 , у відповідності до акту виконаних робіт від 19.03.2021 № 0000054179. З огляду на таке, матеріальна шкода у розмірі 73018,37 грн має бути відшкодована позивачеві саме відповідачем, а тому колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції щодо обґрунтованості заявлених позовних вимог та наявності підстав для їх задоволення. Колегія суддів не приймає до уваги твердження апелянта з приводу того, що оцінку колісного транспортного засобу проведено без уповноваженої особи відповідача, з огляду на таке. Відповідно до п. 5.2. Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, яка затверджена наказом Міністерства юстиції України та Фондом державного майна України від 24.11.2003 року № 142/5/2092 у разі потреби виклик заінтересованих осіб для технічного огляду із зазначенням дати, місця та часу проведення огляду КТЗ (після їх узгодження з виконавцем дослідження) здійснюється замовником дослідження шляхом вручення відповідного виклику під розписку особі, що викликається, або телеграмою з повідомленням про її вручення адресату. У разі відсутності в установлений час на місці огляду осіб, що викликалися, огляд проводиться без їх участі, про що зазначається у звіті (акті), висновку. Тобто, Методикою не передбачено обов`язку залучення до огляду транспортного засобу заінтересованих осіб, в тому числі відповідача. Судова колегія також відзначає, що матеріали справи не містять доказів звернення відповідача до позивача з вимогою (заявою) про огляд транспортного засобу відповідачем або залученими ним спеціалістами. Твердження відповідача про те, що надані позивачем документи щодо вартості відновлювального ремонту транспортного засобу не є належними доказами на підтвердження розміру матеріального збитку, зокрема, у зв`язку зі здійсненням ремонту та заміни частин ТЗ, що не пов`язані з ДТП, судом апеляційної інстанції визнаються необґрунтованими, оскільки відповідач не був позбавлений можливості самостійно визначити інший розмір матеріального збитку, зокрема, оглянути пошкоджений в ДТП транспортний засіб, зафіксувати виявлені пошкодження та здійснити незалежну оцінку вартості пошкоджених запчастин та відновлювальних робіт. Також, колегія суддів враховує, що як водій відповідача станом на момент ДТП, так і сам відповідач в процесі досудового врегулювання спору до проведення ремонту, мав об`єктивну можливість викликати для участі в огляді пошкодженого транспортного засобу аварійного комісара та зафіксувати виявлені пошкодження. Однак, відповідачем не спростовано будь-якими доказами відомості, визначені в документах оцінювача, ані щодо переліку необхідних для ремонту деталей та матеріалів, ані щодо визначених в рахунках сум їх вартості. Належних доказів щодо іншого розміру збитків відповідачем не надано та матеріали справи таких даних не містять. Твердження відповідача про те, що деякі пошкодження автомобіля, могли бути спричинені не внаслідок ДТП, а виникли з інших обставин, судом до уваги не приймається, оскільки такі твердження є лише власними припущеннями відповідача, а винна у ДТП особа або ж відповідач як його роботодавець мали право самостійно оглянути пошкоджений автомобіль, забезпечити проведення експертом (оцінювачем) огляду пошкодженого транспортного засобу з оформленням відповідного незалежного висновку автотоварознавчої експертизи. Натомість, відповідачем до матеріалів справи таких висновків не надано, доказів як наявності будь-яких пошкоджень до настання ДТП, так і завдання пошкоджень в період з моменту ДТП по дату проведення огляду експертом на автомобілі, у встановленому процесуальним законом порядку не доведено. Разом з тим, матеріалами справи підтверджується, що пошкоджений автомобіль був оглянутий суб`єктом оціночної діяльності, на підставі чого складено відповідний звіт із зазначенням пошкоджень, отриманих під час ДТП. Також, відповідачем до матеріалів справи самостійно не надано будь-яких належних та допустимих доказів на спростування переліку пошкоджень, отриманих в ДТП та розміру завданої шкоди, а тому колегія суддів не приймає доводи скаржника про відсутність причинного зв`язку між ДТП та пошкодженнями транспортного засобу. Судом відхиляються доводи відповідача про те, що заподіяна шкода мала бути відшкодованою потерпілому Моторно транспортним (страховим) бюро України за рахунок коштів фонду захисту потерпілих, з огляду на таке. Відповідно до обставин даної справи транспортний засіб відповідача на час вчинення ДТП не був застрахований, проте перебував у власності Військової частини. Моторне (транспортне) страхове бюро України є єдиним об`єднанням страховиків, які здійснюють обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів за шкоду, заподіяну третім особам. Основними завданнями МТСБУ є здійснення виплат із централізованих страхових резервних фондів компенсацій та відшкодувань на умовах, передбачених цим Законом. Відповідно до ст. 41 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння, зокрема, транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність. Відповідно до ст. 13 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» учасники бойових дій, постраждалі учасники Революції Гідності та особи з інвалідністю внаслідок війни, що визначені законом, особи з інвалідністю I групи, які особисто керують належними їм транспортними засобами, а також особи, що керують транспортним засобом, належним особі з інвалідністю I групи, у її присутності, звільняються від обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності на території України. Відшкодування збитків від дорожньо-транспортної пригоди, винуватцями якої є зазначені особи, проводить МТСБУ у порядку, визначеному цим Законом. А відповідно до ст. 21 вказаного закону вимога про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності не поширюється на осіб, які звільнені від обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності згідно з пунктом 13.1 статті 13 цього Закону. Відповідно до ст. 21 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» вимога про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності не поширюється на осіб, які звільнені від обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності згідно з пунктом 13.1 статті 13 цього Закону. Разом із тим, як встановлено судом вище, автомобіль УАЗ д/н НОМЕР_2 перебуває в оперативному управлінні відповідача, а не є власністю працівника ВЧ НОМЕР_1 ОСОБА_2 ; відповідачем не підтверджено, що транспортним засобом, винним у вчиненні ДТП, керував водій зі статусом учасника бойових дій (незважаючи на проходження ним військової служби), відповідного посвідчення не подано. До того ж, законодавець, надавши відповідну пільгу, яка є виключно особистою пільгою особи, а не її роботодавця-власника транспортного засобу, визначив, що якщо особа правомірно експлуатує свій транспортний засіб, то вона звільнена від обов`язкового страхування і в такому випадку гарантом відшкодування шкоди виступає МТСБУ - позивач. Водночас, відповідна пільга не розповсюджується на юридичних осіб - власників транспортних засобів. Таким чином, статус учасника бойових дій не розповсюджується на відповідальність роботодавця-власника джерела підвищеної небезпеки під час виконання трудової (службової) діяльності учасником бойових дій. За такого положення Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», на які послався відповідач, у даному випадку застосуванню не підлягають. Згідно з статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Європейський суд з прав людини в рішенні у справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. Названий Суд зазначив, що, хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України"). Тому інші доводи скаржника, що викладені в апеляційній скарзі, колегія суддів не бере до уваги, оскільки вони висновків суду не спростовують та з урахуванням всіх обставин даної справи, встановлених судом, не впливають на правильність вирішення спору по суті та остаточний висновок. Статтею 276 ГПК України визначено, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Відтак, колегія суддів вважає, що наведені скаржником порушення допущені судом першої інстанції не знайшли свого підтвердження, а тому підстави для скасування рішення Господарського суду Миколаївської області від 12.10.2023 відсутні, що зумовлює залишення апеляційної скарги без задоволення, а оскаржуване рішення без змін. Відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, витрати по сплаті судового збору за апеляційний перегляд судового рішення покладаються на скаржника. Керуючись ст.ст. 269, 270, 275, 276, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, - ПОСТАНОВИЛА: Рішення Господарського суду Миколаївської області від 12.10.2023 у справі №915/1558/21 залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення. Постанова, згідно ст. 284 ГПК України, набуває законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного суду у випадках передбачених Господарським процесуальним кодексом України. Датою складання та підписання даної постанови є 27.05.2024. Головуючий суддя Аленін О.Ю. Суддя Поліщук Л.В. Суддя Філінюк І.Г.