Постанова 4872 № 916/3365/23

ПІВДЕННО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД _____________________________________________________________________________________________ П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 травня 2024 року м. ОдесаСправа № 916/3365/23 Південно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого судді: Аленіна О.Ю. суддів: Богатиря К.В., Філінюка І.Г. при секретарі судового засідання: Герасименко Ю.С. за участю представників учасників справи: від Ізмаїльської міської ради Ізмаїльського району Одеської області - Кулава М.І. в порядку самопредставництва розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Ізмаїльської міської ради Ізмаїльського району Одеської області на рішення Господарського суду Одеської області від 15.11.2023 (повний текст складено та підписано 20.11.2023, суддя Д`яченко Т.Г.) у справі №916/3365/23 за позовом Ізмаїльського товариства ім. Кирила та Мефодія до Ізмаїльської міської ради Ізмаїльського району Одеської області про зобов`язання вчинити певні дії ВСТАНОВИВ Ізмаїльське товариство ім. Кирила та Мефодія звернулось до Ггосподарського суду Одеської області з позовною заявою до Ізмаїльської міської ради Ізмаїльського району Одеської області у якій просило суд зобов`язати відповідача завершити підготовку до приватизації способом викупу об`єкта нежитлового приміщення, загальною площею 48,9 кв.м, розташованого за адресою: Одеська обл., Ізмаїльський район, м. Ізмаїл, проспект Незалежності №33-а на підставі рішення Ізмаїльської міської Ради №2999-VII Про перелік об`єктів комунальної власності Ізмаїльської міської громади, належних приватизації в 2018р.. В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач послався на те, що Ізмаїльська міська рада створила передумови для проведення підготовчих дій, необхідних для приватизації майна, а саме: надала публікацію інформації про об`єкти малої приватизації, виділила орендоване майно в окремий об`єкт приватизації, та потім у зв`язку з змінами в законодавстві припинила свої дії. За твердженням позивача, право на викуп спірного майна, яке виникло під час дії закону Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію), що зумовлює виникнення в Ізмаїльської міської ради обов`язку завершити процедуру підготовки спірного нежитлового приміщення до приватизації, в тому числі в частині визначення вартості об`єкта привати зації, що передує укладенню договору купівлі-продажу, однак, відпові дачем було порушено передбачений вказаним рішенням порядок. Рішенням Господарського суду Одеської області від 15.11.2023 по справі №16/3365/23 позов задоволено повністю, зобов`язано Ізмаїльську міську раду Ізмаїльського району Одеської області завершити підготовку до приватизації способом викупу об`єкта нежитлового приміщення, загальною площею 48,9 кв.м, розташованого за адресою: Одеська обл., Ізмаїльський район, м. Ізмаїл, проспект Незалежності №33-а на підставі рішення Ізмаїльської міської ради №2999-VI «Про перелік об`єктів комунальної власності Ізмаїльської міської громади, належних приватизації в 2018р.». В мотивах оскаржуваного рішення суд першої інстанції зазначив, що органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, а тому на переконання суду першої інстанції рішення Ізмаїльської міської ради №2999-VII від 22.12.2017р. Про перелік об`єктів комунальної власності Ізмаїльської міської громади, належних приватизації в 2018 р. повинно виконуватись відповідачем. За твердженням місцевого господарського суду, право на викуп спірного нежитлового приміщення, яке виникло під час дії Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", зумовлює виникнення в Ізмаїльської міської ради Ізмаїльського району Одеської області обов`язку завершити процедуру підготовки спірного нежитлового приміщення до приватизації. Не погодившись із вказаним рішенням, до Південно-західного апеляційного господарського суду звернувся відповідач з апеляційною скаргою в якій просить оскаржуване рішення скасувати та відмовити у задоволенні позовних вимог у повному обсязі. Свої вимоги скаржник обґрунтовує тим, що оскаржуване рішення є незаконним та необґрунтованим, з огляду на наступне. Так за твердженням апелянта, рішення Ізмаїльської міської Ради, яке є предметом даного спору було прийнято у відповідності до вимог Закону України "Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)", однак останній втратив чинність у зв`язку із прийняттям Закону України "Про приватизацію державного та комунального майна", яким визначено, що приватизація об`єктів державної та комунальної власності, переданих в оренду, здійснюється шляхом продажу на аукціоні або шляхом викупу, якщо виконуються умови передбачені ч.2 ст. 18 даного закону. Як відзначає апелянт, об`єкт нерухомого майна, що перебуває у оренді позивача не відповідає вимогам ч.2 ст. 18 Закону України "Про приватизацію державного та комунального майна", що виключає можливість приватизації шляхом викупу. Апелянт зазначає, що закінчення процедури приватизації шляхом укладення договору купівлі-продажу відповідно до абз. 3 пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна», можливо лише в тому випадку, коли органом приватизації здійснено всі дії, направлені на проведення підготовки об`єкту до приватизації, в тому числі і визначено ціну продажу. Однак, як стверджує скаржник, окрім прийняття рішення Ізмаїльської міської ради від 22.12.2017, ніяких дій щодо приватизації спірного об`єкту вчинено не було. Зокрема, на момент набрання чинності Законом України «Про приватизацію державного і комунального майна» не була проведена відповідна оцінка, її рецензування та затвердження, не встановлена ціна продажу об`єкта. Зазначене, на переконання апелянта свідчить, що відсутня умова, передбачена абз. 3 пункту 2 Прикінцевих та перехідних положень Закопу України «Про приватизацію державного і комунального майна» - вчинення органом приватизації всіх дій направлених на проведення підготовки об`єкту до приватизації, в тому числі і визначення ціни продажу. Скаржник також зазначає, що рішення Ізмаїльської міської ради від 22.12.2017, у відповідності до якого позивач просить завершити процедуру приватизації, втратило чинність на підставі п.4 рішення Ізмаїльської міської ради №3918-VII від 13.07.2018, яке наразі є чинним. Крім того, як стверджує скаржник, Ізмаїльською міською радою було прийнято рішення у відповідності до якого включено в перелік об`єктів приватизації нежитлову будівлю по пр. Незалежності, 33-а. При цьому, способом приватизації вказаний аукціон. Дане рішення також на даний час є чинним. Оскільки позивачем не заявлено вимог про визнання незаконними та скасування зазначених рішень, апелянт вважає, що порушене право позивача не підлягає захисту в обраний ним спосіб. На переконання апелянта, позивачем обраний неефективний спосіб захисту права, оскільки даний спосіб захисту права не передбачений законом, рішення Ізмаїльської міської ради, зазначене в прохальній частині є нечинним, а задоволення таких позовних вимог не призведе до відновлення порушеного права позивача без необхідності повторного звернення до суду. Апелянт також вважає, що він не є належним відповідачем у цій справі, оскільки органом приватизації у відповідності до вимог чинного законодавства та Положення про Фонд комунального майна Ізмаїльської міської ради, є саме Фонд. Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 19.12.2023 відкрито апеляційне провадження по справі №16/3365/23 за апеляційною скаргою Ізмаїльської міської ради Ізмаїльського району Одеської області на рішення Господарського суду Одеської області від 15.11.2023 та призначено справу до розгляду на 07.02.2024. У зв`язку з відпусткою головуючого судді Аленіна О.Ю. судове засідання призначене на 07.02.2024 у справі №916/3365/23 не відбулось. Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 13.02.2024 повідомлено сторін, що наступне судове засідання відбудеться 20.03.2024. Судом апеляційної інстанції отримано відзив на апеляційну скаргу в якому позивач просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення без змін. В обґрунтування своїх заперечень позивач зазначає, що приватизація Ізмаїльським товариством орендованого майна шляхом викупу має проводиться у відповідності до приписів Закону України «Про приватизацію державного і комунального майна», п. 4 рішення Конституційного Суду України 16.04.2009 та на підставі рішення Ізмаїльської міської ради від 22.12.2017, яке є чинним та не було скасовано відповідачем. Позивач також зазначає, що твердження апелянта про те, що окрім прийняття рішення Ізмаїльської міської ради від 22.12.2017 ніяких дії щодо приватизації спірного об`єкту вчинено не було, не відповідають дійсності, оскільки сторонами були здійснені відповідні дії щодо приватизації об`єкта, зокрема щодо проведення технічної інвентаризації, виділу об`єкту нерухомого майна та його реєстрації, виготовлення технічного паспорту, подання заяви позивачем на участь у приватизації, проведення оцінки про вартість об`єкта нерухомого майна. Однак, як стверджує позивач, після проведення усього комплексу робіт по приватизації орендованого приміщення відповідач ухилився від укладення договору купівлі-продажу. Також позивач вважає, що обрав належний, ефективний та передбачений чинним законодавством спосіб захисту власного порушеного права, а Ізмаїльська міська ради є належним відповідачем по справі. Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 20.03.2024 розгляд справи №916/3365/23 за апеляційною скаргою Ізмаїльської міської ради Ізмаїльського району Одеської області на рішення Господарського суду Одеської області від 15.11.2023 було відкладено на 24.04.2024, зокрема через те, що під час судового засідання від 20.03.2024 установити зв`язок з представником Ізмаїльського товариства ім. Кирила та Мефодія не виявилось за можливе, оскільки останній спочатку перебував онлайн, однак ані відео, ані аудіо зв`язок не відображався, а згодом представник позивача перебував у режимі офлайн. Ухвалою Південно-західного апеляційного господарського суду від 24.04.2024 відкладено розгляд справи на 20.05.2024, зокрема через те, що під час судового засідання від 24.04.2024 установити зв`язок з представником Ізмаїльського товариства ім. Кирила та Мефодія не виявилось за можливе, оскільки останній перебував онлайн, однак ані відео, ані аудіо зв`язок з ним встановити не виявилось за можливе. Під час судового засідання від 20.05.2024 представник апелянта підтримав вимоги за апеляційною скаргою та наполягав на її задоволенні. Представник Ізмаїльського товариства ім. Кирила та Мефодія у судове засідання не з`явився. Так в ухвалі суду апеляційної інстанції від 24.04.2024 про відкладення розгляду справи, серед іншого, з огляду на попередні заяви представника Ізмаїльського товариства ім. Кирила та Мефодія про розгляд справи в режимі відеоконференції, надано можливість представнику Ізмаїльського товариства ім. Кирила та Мефодія взяти участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів. Однак, під час судового засідання від 20.05.2024 установити зв`язок з представником Ізмаїльського товариства ім. Кирила та Мефодія не виявилось за можливе, оскільки останній перебував онлайн, однак ані відео, ані аудіо зв`язок з ним встановити не виявилось за можливе, що підтверджується роздруківкою протоколу судового засідання та відповідним відеозаписом. При цьому, колегія суддів зауважує, що представник відповідача також приймав участь у судовому засідання у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду та зв`язок з ним був стабільним із наявністю відео та аудіо зв`язку, що відповідно виключає наявність технічних несправностей в обладнанні з боку суду. Судова колегія наголошує на тому, що у відповідності до приписів ч.5 ст. 197 ГПК України ризики технічної неможливості участі у відеоконференції поза межами приміщення суду, переривання зв`язку тощо несе учасник справи, який подав відповідну заяву. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки (пункт 2 частини третьої статті 202 ГПК України). У даному випадку, позивача було належним чином повідомлено про час, дату та місце розгляду справи, а також надано можливість взяти участь у розгляді справи у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду, однак своїм правом позивач належним чином не скористався. Слід також наголосити на тому, що розгляд даної справи неодноразово відкладався судом, зокрема через неможливість встановлення зв`язку (відсутність аудіо та відео зображення) з представником Ізмаїльського товариства ім. Кирила та Мефодія, який виявив бажання взяти участь у розгляді справи у режимі відеоконференції поза межами приміщення суду. З огляду на наведене, а також враховуючи те, що явка представників учасників справи у судове засідання не визнавалась обов`язковою, колегія суддів вирішила за можливе розглянути справу за відсутності представника позивача. Відповідно до ст. 240 ГПК України у судовому засіданні оголошено вступну та резолютивну частини постанови. Обговоривши доводи апеляційної скарги, перевіривши наявні матеріали справи на предмет їх юридичної оцінки Господарським судом Одеської області та проаналізувавши застосування норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Відповідно до приписів ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Як вбачається з матеріалів справи, 01.09.1993 між Управлінням житлово-комунального господарства (орендодавець) та Товариством Кирила та Мефодія (орендар) було укладено типовий договір оренди нежитлових приміщень за умовами якого орендодавець передає орендарю приміщення розташоване на першому поверсі проспекту Суворова, 33, м. Ізмаїл площею 43,4 кв.м. для використання у якості клубу та бібліотеки. Рішенням Ізмаїльської міської ради від 22.12.2017 №2999-VII Про перелік об`єктів комунальної власності Ізмаїльської міської громади, належних приватизації в 2018, серед іншого затверджено відповідний перелік об`єктів комунальної власності Ізмаїльської міської громади, належних приватизації в 2018 до якого включено нежитлове приміщення за адресою м. Ізмаїл, проспект Суворова, 33 площею 43,4 кв.м., яке передано в оренду Товариству Кирила та Мефодія шляхом викупу. В подальшому, рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду від 24.01.2019 по справі №500/787/18 в натурі в окремий об?єкт нерухомості 61/270 частку нежитлової будівлі за адресою №33 по проспекту Суворова м. Ізмаїла Одеської області, що складається з адміністративної будівлі літ. „А приміщення №1 площею 30,4м.кв., приміщення №2 площею 26,3м.кв., приміщення №3 площею 5,4м.кв., приміщення №4 площею 16,6м.кв., приміщення №5 площею 1,9м.кв., приміщення №6 площею 4,4м.кв., приміщення №7 площею 5,7м.кв.; приміщення №1 площею 32,1м.кв., приміщення №2 площею 3,7м.кв., приміщення №3 площею 10,2м.кв., приміщення №4 площею 1,1 м.кв., приміщення №5 площею 1,8м.кв. загальною площею 139,6м.кв. та споруд та визнано право власності міської громади в особі Ізмаїльської міської ради на об?єкт нерухомості нежитлову будівлю за адресою №33 по проспекту Суворова м. Ізмаїла Одеської області, що складається з адміністративної будівлі літ. „А приміщення №1 площею 30,4 кв.м., приміщення №2 площею 26,3 кв.м., приміщення №3 площею 5,4 кв.м., приміщення №4 площею 16,6 кв.м., приміщення №5 площею 1,9 кв.м., приміщення №6 площею 4,4 кв.м., приміщення №7 площею 5,7 кв.м.; приміщення №1 площею 32,1 кв.м., приміщення №2 площею 3,7 кв.м., приміщення №3 площею 10,2 кв.м., приміщення №4 площею 1,1 кв.м., приміщення №5 площею 1,8 кв.м. загальною площею 139,6м.кв. та споруд. 02.08.2019 Ізмаїльське товариство ім. Кирила та Мефодія було надано заяву голові Ізмаїльської міської ради на участь у приватизацію об`єкта малої приватизації, а саме нежитлового приміщення за адресою м. Ізмаїл, проспект Суворова, 33 шляхом викупу. Також, суб`єктом оціночної діяльності Товариством о обмеженою відповідальністю Альфа -Текнор 20.09.2019, згідно з листом Фонду комунального майна Ізмаїльської міської ради №01/04-313 від 20.08.2019, проведено оцінку риночної вартості нежитлових вбудованих приміщень №№1-5 загальною площею 48,9 кв.м. розташований за адресою м. Ізмаїл, проспект Суворова, 33 з метою визначення орендної плати станом на 20.08.2019 і визначено, що ринкова вартість об`єкта оцінки складає 355 490 грн або 14 117,95 доларів США. 02.09.2019 між Фондом комунального майна Ізмаїльської міської ради (орендодавець) та Ізмаїльським товариством ім. Кирила та Мефодія (орендар) було укладено договір оренди нерухомого майна або іншого індивідуально визначеного майна, яке є власністю міської громади особі Ізмаїльської міської ради предметом якого є нежитлові приміщення за адресою м. Ізмаїл, проспект Суворова, 33-а, загальною площею 48,9 кв.м., у тому числі приміщення №№1-5. 26.12.2019 відповідно до листа №06/01-12-3711 виконавчий комітет Ізмаїльської міської ради на заяву позивача про приватизацію від 10.12.2019 повідомив, що згідно ст.18 Закону Про приватизацію державного і комунального майна для приватизації шляхом викупу необхідне виконання невід`ємних покращень орендованого майна в розмірі не менш 25 % ринкової вартості майна та інших умов. З наявної в матеріалах справи заяви Ізмаїльського товариства ім. Кирила та Мефодія від 26.12.2019 з`ясовано, що позивачем подано заяву на проведення капітального ре монту орендованого приміщення на суму 250043 грн - більше ніж 25 % ринкової вартості майна. Однак, 08.05.2020 виконавчий комітет Ізмаїльської міської ради листом №06/04-08-1331 повідомив позивача, що постійна комісія з питань комунальної власності Ізмаїльської міської ради відмовила в дозволі на проведення капітального ремонту орендованого приміщення, а питання на здійснення невід`ємних покращень орендованих приміщень на розгляд Ізмаїльської місь кої ради не виносилось. 28.04.2023 Фондом комунального майна Ізмаїльської міської ради повідомлено, що в зв`язку з відсутністю ремонтних робіт в орендованому приміщенні з боку позивача, таке майно буде виставлено на аукціон. Поряд з цим, 05.05.2023 Ізмаїльською міською радою було прийнято рішення Про внесення доповнень до рішення Ізмаїльської міської ради Ізмаїльського району Одеської області №2152-VIII від 23.12.2022р. Про перелік об`єктів комунальної власності, що підлягають приватизації, яким внесено доповнення до рішення Ізмаїльської міської ради Ізмаїльського району Одеської області №2152-VIII від 23.12.2022р. Про перелік об`єктів комунальної власності, що підлягають приватизації, включивши в перелік об`єктів нежитлову будівлю по пр. Незалежності, 33-а, згідно з додатком до такого рішення. Звертаючись із даним позовом до суду першої інстанції позивач зазначив, що має право на викуп орендованого приміщення у зв`язку із прийняттям відповідачем відповідного рішення, яким до перелік об`єктів комунальної власності Ізмаїльської міської громади, належних приватизації в 2018 включено у тому числі орендоване позивачем приміщення, однак відповідач таке рішення не виконав та ухиляється від його виконання. Приймаючи оскаржуване рішення суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість заявлених позовних вимог та задовольнив їх у повному обсязі. Колегія суддів Південно-західного апеляційного господарського суду з цього приводу зазначає таке. Відповідно до статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Згідно з частиною першою статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Статтею 4 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що право на звернення до господарського суду в установленому цим Кодексом порядку гарантується. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи у господарському суді, до юрисдикції якого вона віднесена законом. Юридичні особи та фізичні особи-підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням. В силу частини першої статті 5 Господарського процесуального кодексу України здійснюючи правосуддя, господарський суд захищає права та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. Реалізуючи визначене право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб`єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту. Під захистом права розуміється державно-примусова діяльність, спрямована на відновлення порушеного права суб`єкта правовідносин і забезпечення виконання юридичного обов`язку зобов`язаною стороною. Спосіб захисту може бути визначено як концентрований вираз змісту (суті) міри державного примусу, за допомогою якого відбувається досягнення бажаного для особи, право чи інтерес якої порушені, правового результату. Спосіб захисту втілює безпосередню мету, якої прагне досягти суб`єкт захисту (позивач), вважаючи, що таким чином буде припинено порушення (чи оспорювання) його прав, він компенсує витрати, що виникли у зв`язку з порушенням його прав, або в інший спосіб нівелює негативні наслідки порушення його прав. Оцінюючи належність обраного позивачем способу захисту та обґрунтовуючи відповідний висновок, необхідно виходити із його ефективності, а це означає, що вимога на захист цивільного права має відповідати змісту порушеного права та характеру правопорушення, забезпечувати поновлення порушеного права, а у разі неможливості такого поновлення гарантувати особі можливість отримання нею відповідного відшкодування. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам. Судовий захист повинен бути повним та відповідати принципу процесуальної економії, тобто забезпечити відсутність необхідності звернення до суду для вжиття додаткових засобів захисту (постанови Великої Палати Верховного Суду від 22.09.2020 у справі №910/3009/18, від 19.01.2021 у справі №916/1415/19), а право чи інтерес мають бути захищені судом у належний спосіб, який є ефективним (пункт 57 постанови від 05.06.2018 у справі №338/180/17), відтак суд повинен відмовляти у задоволенні позовної вимоги, яка не відповідає ефективному способу захисту права чи інтересу. Згідно зі статтею 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод визнається право на доступ до правосуддя, а статтею 13 Конвенції (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний спосіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому під ефективним способом слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Надаючи правову оцінку належності обраного зацікавленою особою способу захисту, судам належить зважати і на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції. Так, у рішенні від 15.11.1996 у справі "Чахал проти Об`єднаного Королівства" Європейський суд з прав людини зазначив, що згадана норма гарантує на національному рівні ефективні правові засоби для здійснення прав і свобод, що передбачаються Конвенцією, незалежно від того, яким чином вони виражені в правовій системі тієї чи іншої країни. Суть цієї статті зводиться до вимоги надати людині такі міри правового захисту на національному рівні, що дозволили б компетентному державному органові розглядати по суті скарги на порушення положень Конвенції й надавати відповідний судовий захист, хоча держави - учасники Конвенції мають деяку свободу розсуду щодо того, яким чином вони забезпечують при цьому виконання своїх зобов`язань. Крім того, Європейський суд вказав на те, що за деяких обставин вимоги статті 13 Конвенції можуть забезпечуватися всією сукупністю засобів, що передбачаються національним правом. У справі "Белеш та інші проти Чеської Республіки" Європейський суд з прав людини зауважив, що право на справедливий судовий розгляд, що гарантується статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, має здійснюватися відповідно до норм закону, що передбачають наявність у сторін судового розгляду ефективного судового захисту з метою захисту їх цивільних прав та обов`язків. Згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 04.12.1995 у справі "Белле проти Франції" для того щоб право на доступ до суду було ефективним, особа повинна мати чітку фактичну можливість оскаржити діяння, що становить втручання у її права. Таким чином, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам. У рішенні від 31.07.2003 у справі "Дорани проти Ірландії" Європейський суд з прав людини зазначив, що поняття "ефективний засіб" передбачає не лише запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права, оскільки обов`язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права. Як правило, суб`єкт порушеного права може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права. Неналежність або неефективність обраного позивачем способу захисту права є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові. Враховуючи вищевикладене, господарський суд повинен встановити на що саме спрямований позов та вирішити питання про наявність чи відсутність підстав для правового захисту в обраний позивачем спосіб. Дослідивши підстави позову у даній справі, мету та спрямованість останнього через призму доводів Ізмаїльського товариства ім. Кирила та Мефодія, колегія суддів дійшла висновку про те, що позивач, фактично має на меті викупити (придбати) орендоване майно та вважає, що таке право виникне у нього якщо відповідачем буде завершено підготовку до приватизації способом викупу об`єкта нежитлового приміщення, загальною площею 48,9 кв.м, розташованого за адресою: Одеська обл., Ізмаїльський район, м. Ізмаїл, проспект Незалежності №33-а на підставі рішення Ізмаїльської міської ради №2999-VI «Про перелік об`єктів комунальної власності Ізмаїльської міської громади, належних приватизації в 2018р.». Разом з цим, колегія суддів вважає, що у даному випадку обраний позивачем спосіб захисту порушеного права не є та не може бути ефективним, з огляду на таке. Так станом на час прийняття Ізмаїльською міською радою рішення від 22.12.2017 №2999-VII Про перелік об`єктів комунальної власності Ізмаїльської міської громади, належних приватизації в 2018 діяв спеціальний закон, який регулював спірні правовідносини між сторонами, а саме Закон України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)». Приписами ст. 3 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» було визначено, що приватизація об`єктів малої приватизації здійснюється шляхом, зокрема викупу. Статтею 8 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» було передбачено, що з моменту прийняття рішення про приватизацію підприємства здійснюється його підготовка до приватизації. Підготовка об`єкта малої приватизації до продажу здійснюється органами приватизації, які: - встановлюють ціну продажу об`єкта, що підлягає приватизації шляхом викупу, або початкову ціну об`єкта на аукціоні, за конкурсом з урахуванням результатів оцінки об`єкта, проведеної відповідно до методики оцінки майна, затвердженої Кабінетом Міністрів України; - готують та публікують інформацію про об`єкти малої приватизації у відповідних інформаційних бюлетенях та місцевій пресі, інших друкованих виданнях, визначених органами приватизації; - проводять у разі необхідності реорганізацію або ліквідацію державного підприємства; - замовляють у разі потреби проведення екологічного аудиту; - замовляють проведення робіт із землеустрою. Для забезпечення виконання зазначених функцій органи приватизації можуть залучати відповідні організації та спеціалістів у порядку і на умовах, що встановлюються Фондом державного майна України. Покупець, який у встановленому порядку подав заяву про приватизацію підприємства, може за власний рахунок замовити проведення аудиторської перевірки фінансового стану зазначеного підприємства. Строк підготовки об`єкта малої приватизації до продажу, крім об`єктів, набуття права власності на які пов`язане з переходом права на земельну ділянку державної власності, не повинен перевищувати двох місяців з дня прийняття рішення про включення його до відповідного переліку об`єктів, що підлягають приватизації. У відповідності до ст. 9 Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» (в редакції станом на час прийняття рішення Ізмаїльської міської ради від 22.12.2017 №2999-VII) за рішенням органів приватизації проводиться інвентаризація майна об`єкта малої приватизації в порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України, та оцінка такого об`єкта відповідно до методики оцінки майна, затвердженої Кабінетом Міністрів України. Ціна продажу об`єкта, що підлягає приватизації шляхом викупу, та початкова ціна об`єкта малої приватизації на аукціоні або за конкурсом встановлюється на підставі результатів його оцінки. Разом з цим, 18.01.2018 був прийнятий Закон України «Про приватизацію державного та комунального майна», у зв`язку з чим Закон України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» втратив свою чинність з 07.03.2018. Закон України «Про приватизацію державного та комунального майна» регулює правові, економічні та організаційні основи приватизації державного і комунального майна та майна, що належить Автономній Республіці Крим. Частиною 2 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України «Про приватизацію державного та комунального майна» визначено, що приватизація (продаж) об`єктів, щодо яких рішення про приватизацію було прийнято до набрання чинності цим Законом, здійснюється та завершується відповідно до вимог цього Закону, крім об`єктів, за якими: - дата проведення аукціону, конкурсу, викупу, продажу пакетів акцій (часток, паїв) господарських товариств, зазначена в опублікованому інформаційному повідомленні про продаж державного або комунального майна, припадає на день після набрання чинності цим Законом; - після завершення процедури продажу відбувається оформлення договору купівлі-продажу; - на момент прийняття рішення про їх приватизацію належали до об`єктів групи Г згідно з класифікацією об`єктів приватизації, встановленою Законом України "Про приватизацію державного майна", та щодо яких є дійсною оцінка, або Кабінетом Міністрів України визначено радника для надання послуг з підготовки до приватизації та продажу об`єктів приватизації за результатами проведення конкурсу. Відтак, законодавець визначив чіткий перелік випадків за яких приватизація (продаж) об`єктів, щодо яких рішення про приватизацію було прийнято до набрання чинності цим Законом, здійснюється та завершується відповідно до вимог закону, що діяв станом на час прийняття відповідного рішення, а саме Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)». Однак, як вбачається з наявних матеріалів справи, жодний із передбачених у ч. 2 Прикінцевих та Перехідних положень Закону України «Про приватизацію державного та комунального майна» випадку не підпадає застосуванню до спірних правовідносин, оскільки: - у суду відсутні відомості щодо того, що дата проведення аукціону, конкурсу, викупу, продажу пакетів акцій (часток, паїв) господарських товариств, зазначена в опублікованому інформаційному повідомленні про продаж державного або комунального майна, припадає на день після набрання чинності цим Законом України "Про приватизацію державного майна"; - у матеріалах справи відсутні докази на підтвердження того, що після завершення процедури продажу відбувається оформлення договору купівлі-продажу; - сторонами не надано доказів на підтвердження того, що на момент прийняття рішення про приватизацію об`єкт оренди належав до об`єктів групи Г згідно з класифікацією об`єктів приватизації, встановленою Законом України "Про приватизацію державного майна", тощо. З огляду на таке, у даному випадку спірні правовідносини регулюються приписами Закону України «Про приватизацію державного та комунального майна», а не Закону України «Про приватизацію невеликих державних підприємств (малу приватизацію)» як на то помилково послався суд першої інстанції. Стаття 10 Закону України «Про приватизацію державного та комунального майна» визначає порядок приватизації державного і комунального майна, який передбачає: формування та затвердження переліків об`єктів, що підлягають приватизації; опублікування переліку об`єктів, що підлягають приватизації, в офіційних друкованих виданнях державних органів приватизації, на офіційному веб-сайті Фонду державного майна України, на офіційних сайтах місцевих рад та в електронній торговій системі; прийняття рішення про приватизацію; прийняття місцевою радою рішення про приватизацію об`єкта комунальної власності; опублікування інформації про прийняття рішення про приватизацію об`єкта та у випадках, передбачених цим Законом, інформації про вивчення попиту для визначення стартової ціни; проведення інвентаризації та оцінки відповідно до законодавства; проведення у випадках, передбачених законом, аудиту, екологічного аудиту об`єкта приватизації; перетворення державного або комунального підприємства в господарське товариство у процесі приватизації у випадках, передбачених цим Законом; затвердження плану розміщення акцій акціонерних товариств, створених у процесі приватизації, у випадках, передбачених цим Законом, та його виконання; затвердження у випадках, передбачених цим Законом, умов продажу об`єктів приватизації, розроблених аукціонною комісією; опублікування інформації про умови продажу, в тому числі стартову ціну об`єкта приватизації; проведення аукціону, укладення договору купівлі-продажу; укладення договору купівлі-продажу в разі приватизації об`єкта шляхом викупу; опублікування інформації про результати приватизації; прийняття рішення про завершення приватизації. У відповідності до ст. 11 Закону України «Про приватизацію державного та комунального майна» переліки об`єктів малої приватизації державної власності, що підлягають приватизації, затверджуються Фондом державного майна України. Статтею 18 Закону України «Про приватизацію державного та комунального майна» передбачені особливості приватизації об`єктів державної або комунальної власності, переданих в оренду. Зокрема, орендар одержує право на викуп орендованого майна (будівлі, споруди, нежитлового приміщення) за ціною, визначеною за результатами його незалежної оцінки, якщо виконується кожна з умов, передбачених частиною другої цієї статті. Частиною другою статті 18 Закону України «Про приватизацію державного та комунального майна» передбачено, що орендар одержує право на викуп орендованого майна (будівлі, споруди, нежитлового приміщення) за ціною, визначеною за результатами його незалежної оцінки, якщо виконується кожна з таких умов: орендарем здійснено поліпшення орендованого майна, які неможливо відокремити від відповідного об`єкта без заподіяння йому шкоди, в розмірі не менш як 25 відсотків ринкової вартості майна, визначеної суб`єктом оціночної діяльності для цілей оренди майна; орендар отримав письмову згоду орендодавця на здійснення невід`ємних поліпшень, які надають йому право на приватизацію майна шляхом викупу; невід`ємні поліпшення виконані в межах трирічного строку з дати визначення ринкової вартості майна для цілей укладання договору оренди або для цілей продовження договору оренди; здійснення і склад невід`ємних поліпшень, у тому числі невід`ємний характер поліпшень, підтверджені висновком будівельної експертизи, а вартість невід`ємних поліпшень, підтверджених висновком будівельної експертизи, визначена суб`єктом оціночної діяльності; орендар належно виконує умови договору оренди, відсутня заборгованість з орендної плати; договір оренди є чинним на момент приватизації. Надання згоди орендодавця на здійснення невід`ємних поліпшень здійснюється в порядку, визначеному Фондом державного майна України або представницьким органом місцевого самоврядування. Орендар, який виконав умови, передбачені частиною другою цієї статті, має право на приватизацію об`єкта шляхом викупу. Викупу передує переддоговірна процедура, яка полягає в такому: прийняття рішення про приватизацію об`єкта, опублікування інформації про прийняття рішення про приватизацію об`єкта (частина перша статті 10 Закону України «Про приватизацію державного та комунального майна»); проведення інвентаризації та оцінки відповідно до законодавства, укладення договору купівлі-продажу в разі приватизації об`єкта шляхом викупу (частина перша статті 10 Закону України «Про приватизацію державного та комунального майна»). На необхідності дотримання переддоговірної процедури фактично акцентує увагу частина третя статті 18 Закону України «Про приватизацію державного та комунального майна», відповідно до якої у разі якщо орган приватизації прийняв рішення про приватизацію об`єкта шляхом викупу, між органом приватизації та орендарем укладається попередній договір купівлі-продажу об`єкта приватизації. Договір купівлі-продажу такого об`єкта приватизації укладається не пізніше ніж протягом 30 робочих днів з дня укладення попереднього договору. З огляду на наведене, задоволення заявлених Ізмаїльським товариством ім. Кирила та Мефодія позовних вимог про зобов`язання відповідача завершити підготовку до приватизації способом викупу нежитлового приміщення на підставі рішення Ізмаїльської міської Ради №2999-VII Про перелік об`єктів комунальної власності Ізмаїльської міської громади, належних приватизації в 2018р., не виключає необхідності дотримання вимог Закону України "Про приватизацію державного і комунального майна" щодо порядку та способу прийняття рішення щодо включення майна до переліку об`єктів малої приватизації, що підлягають приватизації та не призведуть до результату, якою має на меті досягнути позивач шляхом звернення із даним позовом до суду, а саме набуття позивачем права власності на ці приміщення шляхом їх викупу (придбання). Можливість виконання такого рішення суду має високий ризик залежності від суб`єктивних дій або недогляду відповідача, тобто, такий спосіб захисту є неналежним та неефективним. Обрання позивачем неналежного способу захисту своїх прав за усталеною практикою Великої Палати Верховного Суду є самостійною підставою для відмови в позові. Натомість, якщо позивач вважає, що він має право на приватизацію шляхом викупу, але відповідний орган приватизації ухиляється від проведення визначеної законом процедури, то належним способом захисту прав позивача є звернення з позовом про спонукання до укладення договору купівлі-продажу. Саме такий правовий висновок Верховного Суду викладено в постанові від 19.12.2023 у справі №910/2490/23. Вимогу позивача про зобов`язання укласти договір у певній редакції у випадках, які допускають вирішення таких спорів судом, слід тлумачити як вимогу про визнання укладеним такого договору в судовому порядку у запропонованій позивачем редакції, що відповідає способам захисту, визначеним пунктом 6 частини другої статті 16 Цивільного кодексу України. За наслідками розгляду такої вимоги у резолютивній частині свого рішення суд, керуючись частиною дев`ятою статті 238 Господарського процесуального кодексу України, має зробити висновки про визнання укладеним договору у запропонованій позивачем редакції, виклавши текст редакції договору, яка за висновками суду відповідає вимогам законодавства та визнається судом укладеною, чи висновки про відмову у визнанні укладеним договору у запропонованій позивачем редакції. Подібні висновки викладено у постанові Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 18.09.2020 у справі №916/1423/18 та постановах Верховного Суду від 25.05.2021 у справі №910/6138/20, від 02.06.2021 у справі №910/6139/20, від 07.03.2023 у справі №910/4847/21. Таким чином, з огляду на те, що заявлені позивачем у даній справі позовні вимоги не є ефективними, а їх задоволення не призведе до набуття позивачем права власності на орендовані приміщення, колегія суддів дійшла висновку про наявність правових підстав для відмови у задоволенні позову. При цьому, беручи до уваги те, що позовні вимоги у цій справі не відповідають належним та ефективним способам захисту, останні, відповідно, не підлягають і розгляду по суті, адже обрання позивачем неналежного способу захисту вже є самостійною та достатньою підставою для відмови у позові. Даний висновок Південно-західного апеляційного господарського суду повністю узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною в постановах від 03.12.2020 у справі №5017/1221/2012 та від 18.05.2022 у справі №914/1191/20. Колегія суддів також вважає за необхідне звернути увагу на таке. Так, звертаючись із даним позовом до суду першої інстанції позивач просив зобов`язати відповідача завершити підготовку до приватизації способом викупу об`єкта нежитлового приміщення, загальною площею 48,9 кв.м, розташованого за адресою: Одеська обл., Ізмаїльський район, м. Ізмаїл, проспект Незалежності №33-а на підставі рішення Ізмаїльської міської Ради №2999-VII Про перелік об`єктів комунальної власності Ізмаїльської міської громади, належних приватизації в 2018р.. Отже позивач визначив, що загальна площа орендованого приміщення складає 48,9 кв.м, та розташовано останнє за адресою: Одеська обл., Ізмаїльський район, м. Ізмаїл, проспект Незалежності №33-а. Разом з цим, суд апеляційної інстанції звертає увагу на те, що до рішення Ізмаїльської міської ради від 22.12.2017 №2999-VII Про перелік об`єктів комунальної власності Ізмаїльської міської громади, належних приватизації в 2018, яке фактично просить виконати позивач, було включено нежитлове приміщення за адресою м. Ізмаїл, проспект Суворова, 33 площею 43,4 кв.м., яке перебувало в оренді позивача. Відтак, ані адреса, ані площа нежитлового приміщення щодо якого позивач просить завершити підготовку до приватизації способом викупу об`єкта не відповідають рішенню на підставі якого таке майно було включено до переліку об`єктів приватизації. Судова колегія зазначає, що дійсно між сторонами існували договірні відносини щодо оренди позивачем приміщення розташованого на першому поверсі проспекту Суворова, 33, м. Ізмаїл площею 43,4 кв.м. на підставі типового договору оренди нежитлових приміщень за умовами якого орендодавець передає орендарю від 01.09.1993. Однак, рішенням Ізмаїльського міськрайонного суду від 24.01.2019 по справі №500/787/18 виділено в натурі в окремий об?єкт нерухомості 61/270 частку нежитлової будівлі за адресою АДРЕСА_1 , що складається з адміністративної будівлі літ. „А приміщення №1 площею 30,4м.кв., приміщення №2 площею 26,3м.кв., приміщення №3 площею 5,4м.кв., приміщення №4 площею 16,6м.кв., приміщення №5 площею 1,9м.кв., приміщення №6 площею 4,4м.кв., приміщення №7 площею 5,7м.кв.; приміщення №1 площею 32,1м.кв., приміщення №2 площею 3,7м.кв., приміщення №3 площею 10,2м.кв., приміщення №4 площею 1,1 м.кв., приміщення №5 площею 1,8м.кв. загальною площею 139,6м.кв. та споруд та визнано право власності міської громади в особі Ізмаїльської міської ради на об??єкт нерухомості нежитлову будівлю за адресою №33 по проспекту Суворова м. Ізмаїла Одеської області, що складається з адміністративної будівлі літ. „А приміщення №1 площею 30,4 кв.м., приміщення №2 площею 26,3 кв.м., приміщення №3 площею 5,4 кв.м., приміщення №4 площею 16,6 кв.м., приміщення №5 площею 1,9 кв.м., приміщення №6 площею 4,4 кв.м., приміщення №7 площею 5,7 кв.м.; приміщення №1 площею 32,1 кв.м., приміщення №2 площею 3,7 кв.м., приміщення №3 площею 10,2 кв.м., приміщення №4 площею 1,1 кв.м., приміщення №5 площею 1,8 кв.м. загальною площею 139,6м.кв. та споруд. Суб`єктом оціночної діяльності Товариством о обмеженою відповідальністю Альфа -Текнор 20.09.2019, згідно з листом Фонду комунального майна Ізмаїльської міської ради №01/04-313 від 20.08.2019, проведено оцінку риночної вартості нежитлових вбудованих приміщень №№1-5 загальною площею 48,9 кв.м. розташований за адресою м. Ізмаїл, проспект Суворова, 33 з метою визначення орендної плати станом на 20.08.2019 і визначено, що ринкова вартість об`єкта оцінки складає 355 490 грн або 14 117,95 доларів США. 02.09.2019 між Фондом комунального майна Ізмаїльської міської ради (орендодавець) та Ізмаїльським товариством ім. Кирила та Мефодія (орендар) було укладено договір оренди нерухомого майна або іншого індивідуально визначеного майна, яке є власністю міської громади особі Ізмаїльської міської ради предметом якого є нежитлові приміщення за адресою м. Ізмаїл, проспект Суворова, 33-а, загальною площею 48,9 кв.м., у тому числі приміщення №№1-5. Наведене свідчить про те, що наразі між Фондом комунального майна Ізмаїльської міської ради та Ізмаїльським товариством ім. Кирила та Мефодія існують правовідносини щодо оренди нежитлових приміщень за адресою м. Ізмаїл, проспект Суворова, 33-а, загальною площею 48,9 кв.м. Вказані обставини не були враховані судом першої інстанції під час прийняття оскаржуваного рішення, що призвело до задоволення вимог про зобов`язання відповідача завершити підготовку до приватизації способом викупу об`єкта нежитлового приміщення, яке не є тим самим, що визначено у рішенні Ізмаїльської міської ради №2999-VI Про перелік об`єктів комунальної власності Ізмаїльської міської громади, належних приватизації в 2018р., а було виділено в натурі та на нього визнано право власності міської громади в особі Ізмаїльської міської ради вже після прийняття відповідного рішення ради. При цьому, судова колегія наголошує на тому, що тільки 02.08.2019 Ізмаїльське товариство ім. Кирила та Мефодія було надано заяву голові Ізмаїльської міської ради на участь у приватизацію об`єкта малої приватизації, а саме нежитлового приміщення за адресою м. Ізмаїл, проспект Суворова, 33 шляхом викупу. Однак відповідного рішення про приватизацію шляхом викупу Ізмаїльською міською радою прийнято не було, натомість рішенням від 05.05.2023 №2401-VIII Ізмаїльська міська рада внесла нерухоме майно за адресою м. Ізмаїл, проспект Суворова, 33-а, загальною площею 48,9 кв.м. до переліку об`єктів комунальної власності Ізмаїльської міської територіальної громади, що підлягають приватизації шляхом продажу на аукціоні. Наразі таке рішення є чинним та в судовому порядку недійсним не визнавалось. Разом з цим колегія суддів не погоджується із твердженням відповідача про те, що рішення Ізмаїльської міської ради №2999-VI Про перелік об`єктів комунальної власності Ізмаїльської міської громади, належних приватизації в 2018р. у відповідності до якого позивач просить завершити приватизацію, втратило чинність на підставі п. 4 рішення Ізмаїльської міської ради №3918- VII від 13.07.2018, з огляду на таке. Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно з статтею 144 Конституції України органи місцевого самоврядування в межах повноважень, визначених законом, приймають рішення, які є обов`язковими до виконання на відповідній території. Згідно з частиною 9 статті 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку. Аналіз наведених положень Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» дає підстави вважати, що за органами місцевого самоврядування законодавець закріпив право на зміну та скасування власних рішень. Таке право випливає із конституційного повноваження органів місцевого самоврядування самостійно вирішувати питання місцевого значення шляхом прийняття рішень, що є обов`язковими до виконання на відповідній території, оскільки вони є суб`єктами правотворчості, яка передбачає право формування приписів, їх зміну чи скасування. Водночас, у статті 3 Конституції України закріплено принцип, за яким права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави, яка відповідає перед людиною за свою діяльність. Цей принцип знайшов своє відображення й у статті 74 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні», згідно з якою органи місцевого самоврядування є відповідальними за свою діяльність перед юридичними і фізичними особами. Конституційний Суд України у Рішенні від 16.04.2009 р. № 7-рп/2009 у справі за конституційним поданням Харківської міської ради щодо офіційного тлумачення положень частини другої статті 19, статті 144 Конституції України, статті 25, частини чотирнадцятої статті 46, частин першої, десятої статті 59 Закону № 280/97-ВР (справа про скасування актів органів місцевого самоврядування) зазначив, що органи місцевого самоврядування не можуть скасовувати свої попередні рішення, вносити до них зміни, якщо відповідно до приписів цих рішень виникли правовідносини, пов`язані з реалізацією певних суб`єктивних прав та охоронюваних законом інтересів, і суб`єкти цих правовідносин заперечують проти їх зміни чи припинення. Ненормативні правові акти місцевого самоврядування є актами одноразового застосування, вони вичерпують свою дію фактом їхнього виконання, а тому не можуть бути скасовані чи змінені органом місцевого самоврядування після їх виконання. Така правова позиція викладена у постановах Верховного Суду України від 04 червня 2013 року (№ 21-64а13) та 25 травня 2016 року (№ 21-5459а15), у постанові Великої Палати Верховного Суду від 20.09.2018 у справі № 521/17710/15-а. З урахуванням наведеного, колегія суддів зазначає, що рішення Ізмаїльської міської ради №2999-VI Про перелік об`єктів комунальної власності Ізмаїльської міської громади, належних приватизації в 2018р. не могло бути скасовано відповідачем на підставі іншого рішення органу місцевого самоврядування. Згідно з статтею 17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Європейський суд з прав людини у рішенні від 10.02.2010 у справі "Серявін та інші проти України" зауважив, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. У справі "Трофимчук проти України" Європейський суд з прав людини також зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довод. По справі "Руїз Торіха проти Іспанії", ЄСПЛ вказав, що відповідно до практики, яка відображає принцип належного здійснення правосуддя, судові рішення мають в достатній мірі висвітлювати мотиви, на яких вони базуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Межі такого обов`язку можуть різнитися залежно від природи рішення та мають оцінюватися у світлі обставин кожної справи. Відповідно до п.2 ч.1 ст.275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення. З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, оскаржуване рішення скасуванню із прийняттям нового рішення про відмову у задоволенні позовних вимог. Розподіл судових витрат у цій справі здійснено у відповідності до приписів ст. 129 ГПК України пропорційно задоволеним судом вимогам. Керуючись статтями 269, 270, 271, 275, 277, 281-284 Господарського процесуального кодексу України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А: Апеляційну скаргу задовольнити. Рішення Господарського суду Одеської області від 15.11.2023 по справі №916/3365/23 скасувати. У задоволенні позову відмовити повністю. Стягнути з Ізмаїльського товариства ім. Кирила та Мефодія на користь Ізмаїльської міської ради Ізмаїльського району Одеської області 4026 грн 00 коп. судового збору за подання апеляційної скарги. Постанова, згідно з ст. 284 ГПК України, набуває законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного суду у випадках передбачених Господарським процесуальним кодексом України. Повний текст постанови складено та підписано 27.05.2024. Головуючий суддя Аленін О.Ю. Суддя Богатир К.В. Суддя Філінюк І.Г.