Постанова 4824 № 757/11719/22-ц

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа №757/11719/22-ц Головуючий у 1 інстанції: Остапчук Т.В. Провадження №22-ц/824/531/2024 Суддя-доповідач: Гаращенко Д.Р. 30 квітня 2024 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Гаращенка Д.Р. суддів Олійника В.І., Сушко Л.П., при секретарі Василенко Д.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Печерського районного суду міста Києва від 20 листопада 2024 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про захист честі , гідності та ділової репутації, стягнення моральної шкоди,- ВСТАНОВИВ: Короткий зміст обставин справи У травні 2022 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про захист честі, гідності та ділової репутації, стягнення моральної шкоди. Просив суд визнати недостовірною і такою що не відповідає дійсності, порушує права ОСОБА_2 на честь, гідність і ділову репутацію, сформовану ОСОБА_1 та публічно розміщену (поширену) ним на його особистій сторінці у соціальній мережі Фейсбук (Facebook) 18 квітня 2022 року щодо того, що ОСОБА_2 отримав хабар у розмірі 100 тисяч доларів США від депутата Уманської міської ради Олега Ганіча за фактичне призначення свого першого заступника Уманського міського голови, стягнути на користь позивача заподіяну ним моральну шкоду у розмірі 1 грн.та судові витрати, загальним розміром 8 473. 40 грн. Позовні вимоги мотивовані тим, що відповідач є народним депутатом України і у соціальній мережі Facebook (Фейсбук) на власній сторінці ІНФОРМАЦІЯ_1 , розмістив допис з інформацією недостовірного та образливого характеру стосовно ОСОБА_2 , що було зафіксовано адвокатом Гутнік І.В. у довідці від 25.04.2022. Окрім лайки та образ особистісного характеру, відповідач висловив недостовірні і образливі відомості щодо професійної діяльності Позивача, які були поширені на особистій сторінці Відповідача у соціальній мережі Facebook (Фейсбук) для публічного перегляду з аудиторією більш ніж 4 926 читачів, а також у подальшому додатково поширені користувачами мережі Facebook (Фейсбук) 827 разів . У подальшому, озвучена недостовірна і образлива інформація була поширена електронними засобами масової інформації (Інтернет-виданнями): Черкаським регіональним суспільно-політичним інтернет-виданням "Прочерк", на веб-сайті ПРО BCE.ck.ua , Центром Черкаських медіа 3MI.ck.ua та низкою інших. Більше того, зазначена недостовірна інформація була скопійована з персональної сторінки Відповідача та розповсюджена третіми особами на своїх особистих сторінках в соціальній мережі Facebook (Фейсбук). Відповідач висловив недостовірну інформацію щодо особи і професійної діяльності Позивача. Обґрунтовуючи заявлені вимоги позивач посилається на те, що поширена відповідачем інформація є негативною за своїм змістом, не відповідає дійсності та порушує його особисті немайнові права. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Печерського районного суду міста Києва від 24 жовтня 2023 року позовні вимоги ОСОБА_2 задоволено частково. Визнано недостовірною і такою що не відповідає дійсності, порушує права ОСОБА_2 на честь, гідність і ділову репутацію, сформовану ОСОБА_1 та публічно розміщену (поширену) ним на його особистій сторінці у соціальній мережі Фейсбук (Facebook) 18 квітня 2022 року щодо того, що ОСОБА_2 отримав хабар у розмірі 100 тисяч доларів США та Зобов`язати ОСОБА_1 спростувати недостовірну інформацію відносно ОСОБА_2 у спосіб, ідентичний способу її поширення, для чого не пізніше одного місяця з дня набранням рішення суду законної сили шляхом опублікування на його персональній сторінці у соціальній мережі Фейсбук (Facebook) під заголовком «Спростування», тим же шрифтом, на тому ж місці шпальти, де містилася стаття, вступну та резолютивну частину цього рішення. Стягнено з ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 1 грн. та судовий збір в розмірі 1984,80 грн. Короткий зміст вимог апеляційної скарги Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, 20 листопада 2023 року ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу. Просив скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог, та ухвалити нове судове рішення в цій частині про відмову в позові. В іншій частині рішення залишити без змін. Вважає рішення суду першої інстанції незаконним, необґрунтованим, прийнятним з неправильним застосуванням норм матеріального права. В обґрунтування апеляційної скарги зазначив, що позивачем не наведено жодних аргументів та не додано до жодних доказів, де зазначено, що сторінка, з якої було розміщено допис, належала відповідачу та що він є його автором. Зазначив, що якщо автор поширеної статті невідомий або його особу та/чи місце проживання (місцезнаходження) неможливо встановити, а також коли інформація є анонімною і доступ до сайту вільним, належним відповідачем є власник веб-сайту, на якому розміщено зазначений інформаційний матеріал, оскільки саме він створив технологічну можливість та умови для поширення недостовірної інформації. Суд першої інстанції аналізуючи вирване із загального контексту судження, зробив хибний висновок про те, що інформація, сформульована відповідачем способом категоричного та стверджувального висловлювання у формі існування конкретних обставин, при цьому за формою вираження спірної інформації виражено без застосування та вживання гіпербол, алегорій, сатири та у формі констатації конкретних фактів, які нічим не підтверджені. У зв`язку з безпідставною оцінкою лише фрагменту допису, наведеного у позові, який у відриві від контексту цілого висловлювання принципово змінюється за змістом, а не повного тексту допису, відображеного в додатках до позову, зроблено хибний висновок про змістовне навантаження тексту висловлення як такого, що поширює недостовірну інформацію, яка принижує честь, гідність та ділову репутацію позивача. Вважає, що будь-яке судження, яке має оціночний характер, будь-яка критика та оцінка вчинків, вираження власних думок щодо якості виконуваних публічних функцій, отриманих результатів тощо, не є підставою для захисту права на повагу честі, гідності та ділової репутації та не є предметом судового захисту. Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи Відзиву на апеляційну скаргу не надходило. Позиція учасників справи, які з`явилися в судове засідання В судовому засіданні адвокат Чумакова Т.К. представник ОСОБА_1 підтримала апеляційну скаргу та просила її задовольнити. Інші учасники процесу в судове засідання не з`явились, повідомлялись належним чином, причини неявки суду не повідомили. Відповідно до ч. 2 ст. 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Позиція суду апеляційної інстанції Вислухавши доповідь судді доповідача, пояснення учасників справи, які з`явились у судове засідання, вивчивши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, колегія суддів прийшла до висновку, що апеляційна скарги підлягає задоволенню враховуючи наступне. Фактичні обставини справи, встановлені судом Судом першої інстанції встановлено, що згідно довідки від 25.04.2022 позивач ОСОБА_2 працює начальником Черкаської обласної військової адміністрації з 2.03.2022. 18 квітня 2022 року народний депутат України ОСОБА_1 на своїй особистій сторінці у соціальній мережі Facebook (режим доступу: httDs://www.facebook.com/YatsenkoAntonVolodvmvrowch') розмістив допис з інформацією стосовно ОСОБА_2 наступного змісту: "Голова Черкаської обласної державної адміністрації ОСОБА_2 отримав хабар у розмірі 100 тисяч доларів США. Таку суму грошей йому заплатив той самий депутат Уманської міської ради Олег Ганіч, (…) за фактичне призначення свого першого заступника Уманського міського голови, щоб грабувати місто.» 1) «Під час війни вони хочуть добратись до уманських підприємств таких як «Уманьтеплоенерго» та інші. Голова Черкаської ОДА прийшов грабувати місто замість тгого, щоб боротись з ворогом - російськими окупантами.» 2) «…. Він … продавив призначення на посаду першого заступника Уманського міського голови свою креатуру.» 3) «Для цього використовувались усі методи, у тому числі тиск на депутатів міської рал. В якості тиску застосовувались погрози та інші методи, як в кращих традиціях. 4) Ганебно, що навіть в умовах війни люди намагаються заробляти таким чином.» «… що такі «продажні шкури», як Табурець, працюють на ворога. 5) Так само як за хабар він продав посаду першого заступника Уманського міського Голови і «продавив» свою креатуру …» 6) Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції, дійшов висновку про те, що інформація сформульована відповідачем способом категоричного та стверджувального висловлювання у формі існування конкретних обставин (фактів), при цьому за формою вираження спірної інформації виражено без застосування та вживання гіпербол, алегорій, сатири (чи інших мовностилістичних способів) та у формі констатації конкретних фактів (обставин), які нічим не підтверджені, суд погоджується з доводами позивача, що вказана інформація не є оціночним судженням та вказує на суб`єктивну думку відповідача, у зв`язку з чим, суд визнає її як недостовірну та таку, що принижує честь та гідність позивача. 7) Поширюючи про позивача спірну інформацію, відповідач застосував слова об`єктивно образливого змісту, які за своїм семантичним значенням не можна віднести до тих, що вживаються в допустимій для спілкування у суспільстві мові. Вказані твердження відповідача не відповідають реальним обставинам справи, не є оціночними судженнями, отже, поширена інформація є недостовірною. 8) Відповідач не надав суду на підтвердження того, що відносно позивача здійснюється досудове розслідування в рамках будь-яких кримінальних проваджень, а тим паче, що він підозрюється у вчиненні будь-яких кримінальних правопорушень вказаних у твердженні відповідача. Натомість, в матеріалах справи міститься лист № 27/Т/10-22 за травень 2022р. ГУНП в Черкаській області про те, що станом на 11.05.2022 ОСОБА_3 до кримінальної відповідальності не притягується, засудженим не значиться та в розшуку не перебуває.(а.с.65) 9) Судом першої інстанції встановлено, що поширена відносно позивача інформація висвітлює його в якості особи, яка вчинила злочин, зокрема отримання хабара (ст.368 КК України) Мотиви, з яких виходить апеляційний суд, та застосовані норми права У частині першій статті 4 ЦПК України зазначено, що кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Відповідно до норм статей 12, 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. При цьому кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Щодо вимог позивача про визнання недостовірною та такою, що порушує права позивача на повагу до його гідності, честі та ділової репутації Статтею 3 Конституції України, статтею 297 ЦК України передбачено, що кожен має право на повагу до його честі і гідності. Честь і гідність фізичної особи є недоторканними. У разі порушення цих прав фізична особа має право звернутися до суду з позовом про захист її честі і гідності. У статті 32 Конституції України визначено, що кожному гарантується судовий захист права спростовувати недостовірну інформацію про себе і членів своєї сім`ї та права вимагати вилучення будь-якої інформації, а також право на відшкодування матеріальної і моральної шкоди, завданої збиранням, зберіганням, використанням та поширенням такої недостовірної інформації. Згідно із частиною першою статті 277 ЦК України фізична особа, особисті немайнові права якої порушено внаслідок поширення про неї та (або) членів її сім`ї недостовірної інформації, має право на відповідь, а також на спростування цієї інформації. Відповідно до п. 9 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 1 від 27 лютого 2009 року «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» (далі - Постанова) відповідачами у справі про захист гідності, честі чи ділової репутації є фізична або юридична особа, яка поширила недостовірну інформацію, а також автор цієї інформації. Згідно з п. 12 належним відповідачем у разі поширення оспорюваної інформації в мережі Інтернет є автор відповідного інформаційного матеріалу та власник веб-сайта, особи яких позивач повинен установити та зазначити в позовній заяві. Якщо автор поширеної інформації невідомий або його особу та/чи місце проживання (місцезнаходження) неможливо встановити, а також коли інформація є анонімною і доступ до сайту - вільним, належним відповідачем є власник веб-сайту, на якому розміщено зазначений інформаційний матеріал, оскільки саме він створив технологічну можливість та умови для поширення недостовірної інформації. У пункті 15 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 лютого 2009 року № 1 «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» судам роз`яснено, що при розгляді справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі у будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право. Недостовірною вважається інформація, яка не відповідає дійсності або викладена неправдиво, тобто містить відомості про події та явища, яких не існувало взагалі або які існували, але відомості про них не відповідають дійсності (неповні або перекручені). Відповідно до статті 277 ЦК України не є предметом судового захисту оціночні судження, думки, переконання, критична оцінка певних фактів і недоліків, які будучи вираженням суб`єктивної думки і поглядів відповідача, не можна перевірити на предмет їх відповідності дійсності (на відміну від перевірки істинності фактів) і спростування, що відповідає прецедентній судовій практиці Європейського суду з прав людини при тлумаченні положень статті 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Згідно зі статтею 299 ЦК України фізична особа має право на недоторканість своєї ділової репутації. Фізична особа може звернутися до суду з позовом про захист своєї ділової репутації. Відповідно до статті 1 Закону України «Про авторське право і суміжні права» вебсайт - сукупність даних, електронної (цифрової) інформації, інших об`єктів авторського права і (або) суміжних прав тощо, пов`язаних між собою і структурованих у межах адреси вебсайту і (або) облікового запису власника цього вебсайту, доступ до яких здійснюється через адресу мережі Інтернет, що може складатися з доменного імені, записів про каталоги або виклики і (або) числової адреси за Інтернет-протоколом; вебсторінка - складова частина вебсайту, що може містити дані, електронну (цифрову) інформацію, інші об`єкти авторського права і (або) суміжних прав тощо; власник вебсайту - особа, яка є володільцем облікового запису та встановлює порядок і умови використання вебсайту. За відсутності доказів іншого власником вебсайту вважається реєстрант відповідного доменного імені, за яким здійснюється доступ до вебсайту, і (або) отримувач послуг хостингу; власник вебсторінки - особа, яка є володільцем облікового запису, що використовується для розміщення вебсторінки на вебсайті, та яка управляє і (або) розміщує електронну (цифрову) інформацію в межах такої вебсторінки. Власник вебсайту не є власником вебсторінки, якщо останній володіє обліковим записом, що дозволяє йому самостійно, незалежно від власника вебсайту, розміщувати інформацію на вебсторінці та управляти нею. Отже, автором публікацій і дописів на персональній вебсторінці у соціальній мережі «Facebook» є власник вебсторінки, який незалежно від власника вебсайту розміщує інформацію на вебсторінці та управляє нею. Власник соціальної мережі «Facebook» не бере безпосередньої участі у розміщенні інформації власником вебсайту, недостовірність якої доводить позивач. При детальному вивчені справи колегія суддів встановила, що позивач на підтвердження належності сторінки у мережі Facebook відповідачу, надав суду скріншоти того, що відповідач є народним депутатом України, скріншот тексту допису на сторінці з ім`ям ОСОБА_4 , а також скріншоти видавництв де зазначено, що ОСОБА_5 звинуватив голову Черкаської ОВА ОСОБА_6 у хабарництві та прийшов до висновку про належність допису відповідачу, посилання на рішення. Також було додано довідку про загальнодоступне розміщення і розповсюдження у мережі Інтернет допису народного депутата України ОСОБА_1 із недостовірною інформацією ( т. 1 а.с. 25). Під час розгляду справ зазначеної категорії суди повинні мати на увазі, що юридичним складом правопорушення, наявність якого може бути підставою для задоволення позову, є сукупність таких обставин: а) поширення інформації, тобто доведення її до відома хоча б одній особі в будь-який спосіб; б) поширена інформація стосується певної фізичної чи юридичної особи, тобто позивача; в) поширення недостовірної інформації, тобто такої, яка не відповідає дійсності; г) поширення інформації, що порушує особисті немайнові права, тобто або завдає шкоди відповідним особистим немайновим благам, або перешкоджає особі повно і своєчасно здійснювати своє особисте немайнове право. Частина третя статті 277 ЦК України (презумпція добропорядності) виключена на підставі Закону України від 27 березня 2014 року № 1170-VII «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України у зв`язку з прийняттям Закону України «Про інформацію» та Закону України «Про доступ до публічної інформації», що набрав чинності 19 квітня 2014 року й не має зворотної дії в часі на підставі частини першої статті 58 Конституції України. Отже, для позивача діє загальний тягар доведення позову: 1) факту поширення недостовірної інформації; 2) недостовірності цієї інформації. Відповідно до частин першої та другої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно базуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права з дотриманням норм процесуального права. Статтею 201 ЦК України передбачено, що честь, гідність і ділова репутація є особистими немайновими благами, які охороняються цивільним законодавством. Згідно із статтями 297, 299 ЦК України кожен має право на повагу до його гідності та честі, на недоторканність своєї ділової репутації. Водночас, згідно зі ст. 1 Закону України «Про інформацію» під інформацією слід розуміти будь-які відомості та/або дані, які можуть бути збережені на матеріальних носіях або відображені в електронному вигляді. Під поширенням інформації слід розуміти: опублікування у пресі, передання по радіо, телебаченню чи з використанням інших засобів масової інформації; поширення в мережі Інтернет чи з використанням інших засобів телекомунікаційного зв`язку; викладення в характеристиках, заявах, листах, адресованих іншим особам; повідомлення в публічних виступах, в електронних мережах, а також в іншій формі хоча б одній особі. Як роз`яснено у п.12 постанови Пленуму Верховного Суду України №1 від 27 лютого 2009 року «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи», належним відповідачем у разі поширення оспорюваної інформації в мережі Інтернет є автор відповідного інформаційного матеріалу та власник веб-сайту, особи яких позивач повинен установити та зазначити в позовній заяві. Якщо автор поширеної інформації невідомий або його особу та/чи місце проживання (місцезнаходження) неможливо встановити, а також коли інформація є анонімною і доступ до сайта - вільним, належним відповідачем є власник веб-сайта, на якому розміщено зазначений інформаційний матеріал, оскільки саме він створив технологічну можливість та умови для поширення недостовірної інформації. Дані про власника веб-сайта можуть бути витребувані відповідно до положень ЦПК в адміністратора системи реєстрації та обліку доменних назв та адреси українського сегмента мережі Інтернет. Відповідно до Закону України «Про телекомунікації» доменне ім`я - позначення (словесне, цифрове, словесно-цифрове), яке використовується для ідентифікації діяльності юридичних і фізичних осіб в мережі Інтернет, з будь-якою метою. Під час реєстрації доменного імені реєстрант надає контактну інформацію про себе реєстратору, таким чином, ці дані є в розпорядженні реєстратора та адміністратора. Факт реєстрації доменного імені означає делегування прав на нього реєстранту, який використовує відповідне доменне ім`я для позначення сайту, тобто є власником цього сайту. Відповідно належним підтвердженням того, що певна особа є власником сайту, є дані, отримані від адміністратора адресного простору українського сегмента мережі Інтернет у відповідному домені, а також дані, отримані від реєстратора, який на підставі цивільно-правового договору, укладеного з реєстрантом, здійснював реєстрацію відповідного доменного імені. Крім того, у випадку, якщо програмне забезпечення веб-сайту розміщене на договірних засадах на веб-сервері отримувача послуг хостингу, останньому повинна бути відома інформація про такого володільця програмного забезпечення веб-сайту в силу існуючих договірних відносин. Оскільки реєстрант доменного імені має можливість здійснювати налаштування/зміну адресації доменного імені, отримувач послуг хостингу має можливість здійснювати налаштування/зміну адресації веб-сайту таким доменним іменем, вони є відповідальними за створення технологічної можливості функціонування (працездатності) веб-сайту та доступу до нього інших осіб через мережу Інтернет. А володілець облікового запису встановлює порядок та умови використання веб-сайту та є особою, відповідальною за зміст веб-сайту. При цьому першочерговою умовою для можливості адресації веб-сайту відповідним доменним іменем є реєстрація такого доменного імені. Власником веб-сайту є особа, яка є володільцем облікового запису та встановлює порядок і умови використання веб-сайту. За відсутності доказів іншого, власником веб-сайту вважається реєстрант доменного імені, яким адресується веб-сайт, та/або отримувач послуг хостингу. Слід зазначити, що згідно із усталеною практикою, реєстрація доменних імен та замовлення послуг хостингу здійснюється в онлайн-режимі. При цьому реєстрант доменного імені та отримувач послуг хостингу під особисту відповідальність зазначає свої дані без їх додаткової перевірки реєстратором та хостинг-провайдером. Згідно із Законом України «Про авторське право і суміжні права» власником веб-сайту є особа, яка є володільцем облікового запису та встановлює порядок і умови використання веб-сайту. За відсутності доказів іншого власником веб-сайту вважається реєстрант відповідного доменного імені, за яким здійснюється доступ до веб-сайту, і (або) отримувач послуг хостингу. Власники веб-сайтів та постачальники послуг хостингу, крім фізичних осіб, які не є суб`єктами господарювання, зобов`язані розміщувати у вільному доступі на власних веб¬сайтах та (або) в публічних базах даних записів про доменні імена (WHOIS) таку достовірну інформацію про себе: а) повне ім`я або найменування власника веб-сайту та постачальника послуг хостингу; б) повну адресу місця проживання або місцезнаходження власника веб-сайту та постачальника послуг хостингу; в) контактну інформацію власника веб-сайту та постачальника послуг хостингу, у тому числі адресу електронної пошти, номер телефону, за якими з ними можливо оперативно зв`язатися. Фізичні особи, які не є суб`єктами господарювання, розміщують у вільному доступі на веб-сайтах, власниками яких вони є, або в публічних базах даних записів про доменні імена (WHOIS) контактну інформацію власника веб-сайту, передбачену пунктом (ч. 11 ст. 52-1 Закону України «Про авторське право і суміжні права»). Згідно із статтею 10 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) і Першого протоколу та Протоколів № 2, 4, 7, 11 до Конвенції, кожен має право на свободу вираження поглядів. Це право включає свободу дотримуватися своїх поглядів, одержувати і передавати інформацію та ідеї без втручання органів державної влади і незалежно від кордонів. Здійснення цих свобод, оскільки воно пов`язане з обов`язками і відповідальністю, може підлягати таким формальностям, умовам, обмеженням або санкціям, що встановлені законом в інтересах національної безпеки, територіальної цілісності або громадської безпеки, для охорони порядку або запобігання злочинам, для охорони здоров`я або моралі, для захисту репутації або прав інших осіб, для запобігання розголошенню конфіденційної інформації або підтримання авторитету і безсторонності суду і є необхідним в демократичному суспільстві. Як зазначено в рішеннях Європейського суду з прав людини (справи Лінгенса, Де Гаєс і Гійзельс , Гудвіна, Прагер і Обершлік ) свобода вираження поглядів, гарантована пунктом 1 статті 10 Конвенції, становить одну з основних підвалин демократичного суспільства й одну з принципових умов його розвитку та умов реалізації кожної особи. Такими є вимоги плюралізму, терпимості й широти поглядів, без яких «демократичне суспільство» неможливе. Межі припустимої критики за певних обставин можуть бути ширшими, коли йдеться про державного службовця, що виконує або виконував свої повноваження, ніж коли йдеться про фізичних осіб, проте не можна стверджувати, що державні службовці свідомо піддають ретельному обстеженню кожне своє слово чи дію в тій самій мірі, як це роблять політики, і, отже, до них повинні застосовуватись ті самі механізми, що й до останніх, коли йдеться про критику їх діяльності. Державні службовці повинні користуватися громадською довірою в умовах, позбавлених надзвичайного занепокоєння, що зробить вдалим виконання ними своїх завдань. Отже, може постати необхідність у їх захисті від образливих словесних нападок під час виконання ними своїх обов`язків (Janowski, п. 33, and Nikula v. Finland, no. 31611/96, п. 48, ECHR 2002-11). Публічна особа, державний службовець, повинен бути готовим до підвищеного рівня критики, у тому числі у грубій формі, прискіпливої уваги суспільства і підвищеної зацікавленості суспільства його діяльністю та/або особистим життям тощо, адже вони, обираючи кар`єру публічної особи, погодились на таку увагу. У разі, якщо позивач є публічною особою, то суд, розглядаючи і вирішуючи справу про захист його гідності, честі чи ділової репутації, повинен ураховувати положення Декларації про свободу політичних дебатів у засобах масової інформації (далі - Декларація), схваленої 12 лютого 2004 року на 872 му засіданні Комітету Міністрів Ради Європи, а також рекомендації, що містяться у Резолюції № 1165 (1998) Парламентської Асамблеї Ради Європи про право на недоторканність особистого життя (далі - Резолюція). У Резолюції зазначається, що публічними фігурами є особи, які обіймають державні посади і (або) користуються державними ресурсами, а також усі ті, хто відіграє певну роль у суспільному житті (у галузі політики, економіки, мистецтва, соціальній сфері, спорті чи в будь-якій іншій галузі). У статтях 3, 4, 6 Декларації вказується, що оскільки політичні діячі та посадові особи, які обіймають публічні посади або здійснюють публічну владу на місцевому, регіональному, національному чи міжнародному рівнях, вирішили апелювати до довіри громадськості та погодилися «виставити» себе на публічне політичне обговорювання, то вони підлягають ретельному громадському контролю і потенційно можуть зазнати гострої та сильної громадської критики у засобах масової інформації з приводу того, як вони виконували або виконують свої функції. При цьому зазначені діячі та особи не повинні мати більшого захисту своєї репутації та інших прав порівняно з іншими особами. Відповідно до ст. 81 кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів, а також інших випадків, передбачених цим Кодексом. З урахуванням викладеного колегія суддів вважає, що позивач не надав суду доказів належності сторінки у мережі Facebook відповідачеві, та не довів, що його право було порушено саме ним. Керуючись ст. ст. 268, 367, 368, 376, 383, 384 ЦПК України, суд,-

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Рішення Печерського районного суду міста Києва від 20 листопада 2024 рокускасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову в задоволенні позову. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена протягом 30 днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду. Повний текст виготовлено 20 травня 2024 року. Головуючий Д.Р. Гаращенко Судді В.І. Олійник Л.П. Сушко