Постанова КЦС ВС № 753/25154/21

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 травня 2024 року м. Київ справа № 753/25154/21 провадження № 61-15381св23 Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду: головуючого - Червинської М. Є. (суддя-доповідач), суддів: Гудими Д. А., Коротуна В. М., Краснощокова Є. В., Крата В. І., учасники справи: позивач - ОСОБА_1 , відповідачі: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Зубков Денис Юрійович, розглянув у порядку спрощеного позовного провадження касаційну скаргу ОСОБА_3 на рішення Дарницького районного суду м. Києва в складі судді Котвицького В. Л. від 13 липня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду в складі колегії суддів: Слюсар Т. А., Білич І. М., Коцюрби О. П. від 26 вересня 2023 року, ВСТАНОВИВ: 1.

Описова частина Короткий зміст позовних вимог У грудні 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа - приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Зубков Д. Ю. про визнання договору купівлі-продажу недійсним. Позовні вимоги мотивовані тим, що вона з грудня 1988 року перебуває у шлюбі з ОСОБА_2 . Під час шлюбу, 25 грудня 2006 року, вони придбали нерухоме майно, а саме: квартиру АДРЕСА_1 . На початку 2021 року вона дізналася, що відповідно до договору купівлі-продажу квартири від 28 грудня 2015 року її чоловік відчужив зазначену квартиру ОСОБА_3 . У свою чергу позивач не надавала згоди на розпорядження ОСОБА_2 спільним майном подружжя. Посилаючись на зазначені обставини, позивачка просила суд визнати недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладений 28 грудня 2015 року між ОСОБА_2 і ОСОБА_3 , та скасувати рішення приватного нотаріуса Зубкова Д. О., індексний номер: 27620593 від 28 грудня 2019 року, про державну реєстрацію прав та їх обтяження на об`єкт нерухомого майна на користь ОСОБА_3 . Короткий зміст судових рішень, ухвалених по справі Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 13 липня 2022 року позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладений 28 грудня 2015 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , посвідчений приватним нотаріусом Зубковим Д. Ю. за реєстровим №

797. Скасовано рішення приватного нотаріуса Зубкова Д. Ю., індексний номер: 27620593 від 28 грудня 2015 року, про державну реєстрацію прав та їх обтяження на об`єкт нерухомого майна на користь ОСОБА_3 , номер запису про право власності: 12814372. Вирішено питання щодо розподілу судових витрат. Рішення суду першої інстанції, мотивовано тим, що договір купівлі-продажу квартири від 28 грудня 2015 року, укладений між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , без згоди ОСОБА_1 як співвласника квартири, порушує її законні майнові права та інтереси, суперечить вимогам чинного законодавства. Також суд першої інстанції дійшов висновку про те, що сторони договору купівлі-продажу не дотрималися положень статей 203, 369 ЦК України та статті 65 СК України, що є підставою для визнання спірного правочину недійсним. Крім того, суд першої інстанції дійшов висновку про те, що оскільки наявні підстави для визнання недійсним договору купівлі-продажу від 28 грудня 2015 року, то з метою реального захисту прав та охоронюваних законом інтересів позивача підлягає скасуванню і рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер: 27620593 від 28 грудня 2015 року 18:27:29, вчиненого державним реєстратором - приватним нотаріусом Зубковим Д. Ю. Постановою Київського апеляційного суду від 20 грудня 2022 року апеляційну скаргу ОСОБА_3 залишено без задоволення, рішення, рішення Дарницького районного суду м. Києва від 13 липня 2022 року - без змін. Залишаючи без змін рішення суду першої інстанції, апеляційний суд виходив з того, що висновки суду першої інстанції про визнання недійсним договору купівлі-продажу недійсним та скасування рішення приватного нотаріуса Зубкова Д. Ю. про державну реєстрацію прав та їх обтяжень на об`єкт нерухомого майна на користь ОСОБА_3 є необґрунтованими. Доводи апеляційної скарги зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції та власного тлумачення характеру спірних правовідносин і встановлених судом обставин. Такі доводи оцінені судом першої інстанції та не знайшли свого підтвердження під час апеляційного перегляду справи. Постановою Верховного Суду від 21 червня 2023 року касаційну скаргу ОСОБА_3 задоволено частково. Постанову Київського апеляційного суду від 20 грудня 2022 року скасовано, справу передано на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Скасовуючи судове рішення апеляційної інстанції, Верховний Суд зазначив, що суди попередніх інстанцій не врахували, Велика Палата Верховного Суду у постанові від 29 червня 2021 року у справі № 916/2813/18 (провадження № 12-71гс20) відступила від висновку, викладеного в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-35цс18), шляхом його уточнення та зазначила, що презумпція розпорядження спільним майном одним з подружжя за згодою другого з подружжя встановлена саме на користь добросовісного набувача прав на таке майно. Тому укладення одним з подружжя договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише в тому разі, якщо суд встановить, що третя особа (контрагент за таким договором) діяла недобросовісно, зокрема знала чи за обставин справи не знала і не могла знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності, і що той з подружжя, хто укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя. Водночас, суди попередніх інстанцій на вищевказане уваги не звернули, не врахували висновків Великої Палати Верховного Суду у постанові від 29 червня 2021 року, не перевірили, чи був добросовісним набувач квартири АДРЕСА_1 - ОСОБА_3 та дійшли передчасного висновку про задоволення позову про визнання недійсним оспорюваного договору лише за фактом відсутності нотаріальної згоди позивачки як другого з подружжя та співвласника майна. Також, Верховний Суд вказав, що під час нового розгляду справи суду апеляційної інстанції необхідно врахувати вищевикладене, встановити, чи діяв ОСОБА_3 недобросовісно, зокрема, чи за обставинами справи знав, та чи міг не знати про те, що майно належить подружжю ( ОСОБА_1 та ОСОБА_2 ) на праві спільної сумісної власності і що той з подружжя, хто уклав договір, не отримав згоди на це другого з подружжя. Постановою Київського апеляційного суду від 26 вересня 2023 року апеляційну скаргу адвоката Равлюка В. В., який діє від імені та в інтересах ОСОБА_3 , залишено без задоволення, а рішення Дарницького районного суду м. Києва від 13 липня 2022 року без змін. Постанова апеляційного суду мотивована тим, що договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 28 грудня 2015 року ОСОБА_2 уклав з ОСОБА_3 без згоди ОСОБА_1 , яка є співвласником вказаної квартири. Ураховуючи наведене, місцевий суд дійшов законного та обґрунтованого висновку про наявність підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , укладеного 28 грудня 2015 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 та скасування рішення приватного нотаріуса Зубкова Д. Ю., індексний номер: 27620593 від 28 грудня 2015 року, про державну реєстрацію права власності на вказану квартиру за ОСОБА_3 . Також апеляційний суд виходив із того, що постанова Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі № 916/2813/18 (провадження № 12-71гс20) не є релевантною обставинам у цій справі. Аргументи учасників справи Узагальнені доводи вимог касаційної скарги Представник ОСОБА_3 - адвокат Равлюк В. В. 27 жовтня 2023 року звернувся до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Дарницького районного суду м. Києва від 13 липня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 26 вересня 2023 року, у якій просить скасувати зазначені судові рішення та ухвалити нове рішення про відмову в позові. Підставою касаційного оскарження судових рішень заявник зазначає неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, а саме суд застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постановах Верховного Суду від 19 травня 2021 року в справі № 161/8523/18, від 08 травня 2018 року в справі № 304/1423/15-ц, постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року в справі № 761/7978/15-ц та постановах Верховного Суду України від 22 лютого 2017 року в справі № 6-17цс17, від 07 жовтня 2015 року в справі № 6-1622цс15, від 07 вересня 2016 року в справі № 6-727цс16, від 12 вересня 2012 року в справі № 6-88цс12, від 27 січня 2016 року в справі № 6-1912цс15, від 30 березня 2016 року в справі № 6-533цс16 (пункт 1 частини другої статті 389 ЦПК України). Також заявник посилається на порушення судами норм процесуального права, а також на те, що суд не дослідив зібрані у справі докази суд та необґрунтовано відхилив клопотання про витребування, дослідження або огляд доказів або інше клопотання (заяву) учасника справи щодо встановлення обставин, які мають значення для правильного вирішення справи (пункт 4 частини другої статті 389, пункти 1, 3 частини третьої статті 411 ЦПК України). Узагальнені доводи відзиву на касаційну скаргу Представник ОСОБА_1 - адвокат Гук О. О. подав до Верховного Суду відзив на касаційну скаргу ОСОБА_3 , у якому просить відмовити в задоволенні зазначеної касаційної скарги, а оскаржувані судові рішення залишити без змін. Зазначає, що правильними є висновки судів попередніх інстанцій про те, що відсутність згоди одного із співвласників подружжя на розпорядження майном, відчуженим за правочином, який виходить за межі дрібного побутового, є підставою визнання цього правочину недійсним. Зазначає, що ОСОБА_4 завжди знав про те, що ОСОБА_2 одружений, оскільки з початку 2015 по 2020 рік вони перебували у дружніх стосунках. Зазначене підтверджується тим, що з моменту оформлення спірного договору купівлі-продажу квартири, ОСОБА_2 продовжив нею користуватись, оскільки в цій квартирі продовжував проживати рідний брат ОСОБА_2 зі своєю сім`єю, та лише у вересні 2020 року (майже через 5 років) ОСОБА_3 ініційовано спір про виселення. Надходження касаційної скарги до суду касаційної інстанції Ухвалою Верховного Суду від 14 грудня 2023 року відкрито касаційне провадження у справі № 753/25154/21 та витребувано цивільну справу з Дарницького районного суду м. Києва. Зазначена справа надійшла до Верховного Суду. Ухвалою Верховного Суду від 31 січня 2024 року зазначену справу призначено до судового розгляду. Фактичні обставини справи, встановлені судом Суди попередніх інстанцій встановили, що з 27 грудня 1988 року ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебувають у зареєстрованому шлюбі, що підтверджується свідоцтвом про укладення шлюбу серії НОМЕР_1 з нотаріально завіреним перекладом з вірменської мови та копією паспорта з відміткою про сімейний стан. 25 грудня 2006 року ОСОБА_2 придбав квартиру АДРЕСА_1 , що підтверджується договором купівлі-продажу квартири, зареєстрованим у реєстрі за № 7534. Ця квартира придбана відповідачем у спільну сумісну власність за письмовою згодою його дружини ОСОБА_1 . На купівлю квартири було оформлено кредит. 28 грудня 2015 року ОСОБА_2 відчужив зазначену квартиру ОСОБА_3 , що підтверджується договором купівлі-продажу квартири, посвідченим приватним нотаріусом Зубковим Д. Ю. та зареєстрованим у реєстрі за номером

797. У заяві ОСОБА_2 від 28 грудня 2015 року на ім`я приватного нотаріуса Зубкова Д. Ю. повідомлено останнього про те, що на момент набуття у власність квартири, що є предметом цього договору, у зареєстрованому шлюбі та у фактичних сімейних відносинах ні з якою жінкою не знаходився, і ця квартира є його особистою приватною власністю; особи, які можуть поставити питання про визнання за ними права власності на відчужувану за цим договором квартиру або її частку, відсутні. Звертаючись до суду із цим позовом, позивач вказувала на те, що вона не надавала ОСОБА_2 згоди на розпорядження спільним сумісним майном подружжя, а тому договір купівлі-продажу від 28 грудня 2015 року підлягає визнанню недійсним. Також підлягає скасуванню рішення приватного нотаріуса Зубкова Д. Ю. про державну реєстрацію прав та їх обтяження на об`єкт нерухомого майна на користь ОСОБА_3 . 2.

Мотивувальна частина Позиція Верховного Суду Частиною третьою статті 3 ЦПК України передбачено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Згідно з положеннями частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Касаційна скарга підлягає частковому задоволенню з огляду на таке. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Відповідно до частин першої, другої статті 400 ЦПК України, переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише в межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Згідно з вимогами частини першої статті 203 ЦК України зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом (частина четверта статті 203 ЦК України). Відповідно до положень частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу. Згідно із частиною першою статті 317 ЦК України права володіння, користування та розпоряджання своїм майном належать власнику. Якщо майно належить особі не на праві особистої приватної власності, а разом з іншим співвласником на праві спільної сумісної власності, то розпорядження майном здійснюється за згодою останнього. Відсутність такої згоди іншого зі співвласників (другого з подружжя) на укладення правочину щодо спільного майна свідчить про відсутність у співвласника, який вчинив правочин, необхідних повноважень на укладення такого правочину. У таких випадках відсутня воля власника спільного майна, на боці якого виступають обидва співвласники (подружжя), на вчинення правочину. У частині третій статті 368 ЦК України передбачено, що майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. Водночас пунктом 6 статті 3 ЦК України до засад цивільного законодавства віднесено, серед іншого, добросовісність. Відповідно до частини другої статті 369 ЦК України та частини другої статті 65 СК України при укладенні одним з подружжя договору щодо розпорядження спільним майном вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. При цьому наявність згоди одного з подружжя на укладення другим з подружжя договору щодо розпорядження спільним майном наділяє його необхідним обсягом повноважень на вчинення такого правочину. З аналізу зазначених норм закону в їх взаємозв`язку можна зробити висновок, що презумпція розпорядження спільним майном одним з подружжя за згодою другого з подружжя встановлена саме на користь добросовісного набувача прав на таке майно. Тому укладення одним з подружжя договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише в тому разі, якщо суд встановить, що третя особа (контрагент за таким договором) діяла недобросовісно, зокрема знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності і що той з подружжя, хто укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя. Положення частини другої статті 369 ЦК України та частини другої статті 65 СК України з урахуванням пункту 6 статті 3 ЦК України спрямовані на захист прав саме добросовісного набувача, а тому саме в разі його недобросовісності договір може бути визнаний недійсним. Отже, можливість визнання недійсним договору щодо розпорядження майном, яке перебуває в спільній власності, залежить від встановлення недобросовісності третьої особи - контрагента за таким договором. Подібні за змістом правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі № 916/2813/18 (провадження № 12-71 гс 20). Про необхідність урахування останнього правового висновку щодо застосування норм права, викладеного у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі № 916/2813/18 (провадження № 12-71гс20), неодноразово вказував Верховний Суд, зокрема у постановах: від 15 червня 2022 року у справі № 450/624/15-ц (провадження № 61-14887св20); від 22 січня 2024 року у справі № 201/254/23 (провадження № 61-13484св23). Апеляційний суд при новому розгляді, виходив із того, що правові висновки викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 29 червня 2021 року у справі № 916/2813/18 (провадження № 12-71 гс 20) не є релевантними з тих підстав, що предметом даного спору є визнання недійсним договору купівлі-продажу вищевказаної, від 28 грудня 2015 року, що був посвідчений нотаріально. Натомість предметом перегляду Великої Палати Верховного Суду у постанові від 29 червня 2021 року у справі № 916/2813/18 (провадження № 12-71гс20) була справа, в якій предметом позову було визнання недійсним з підстав відсутності згоди одного із подружжя договору дарування частки у статутному капіталі приватного підприємства, який укладений іншим із подружжя у простій письмовій формі. З такими висновками апеляційного суду погодитись не можна, оскільки Велика Палата Верховного Суду у постанові від 23 січня 2024 року у справі № 523/14489/15-ц (провадження № 14-22цс20) розвиваючи висновок сформульований у постанові від 29 червня 2021 року у справі № 916/2813/18 (провадження № 12-71гс20) вказала, що презумпція розпорядження спільним майном одним із подружжя за згодою другого з подружжя встановлена саме на користь добросовісного набувача прав на таке майно. Тому укладення одним із подружжя договору щодо розпорядження спільним майном без згоди другого з подружжя може бути підставою для визнання такого договору недійсним лише в тому разі, якщо суд встановить, що третя особа (контрагент за таким договором) діяла недобросовісно, зокрема знала чи за обставинами справи не могла не знати про те, що майно належить подружжю на праві спільної сумісної власності і що той із подружжя, хто укладає договір, не отримав згоди на це другого з подружжя. При цьому, колегія суддів суду касаційної інстанції звертає увагу суду на те, що предметом позову у справі № 523/14489/15-ц (провадження № 14-22цс20) було визнання недійсним нотаріально посвідченого договору купівлі-продажу квартири, яка була відчужена без згоди іншого з подружжя. Переглядаючи справу в апеляційному порядку, апеляційний суд на наведене уваги не звернув, не врахував, що можливість визнання недійсним договору щодо розпорядження майном, яке перебуває в спільній власності, залежить від встановлення недобросовісності третьої особи-контрагента за таким договором, жодної оцінки добросовісності чи недобросовісності дій ОСОБА_3 при укладенні спірного правочину не надав, внаслідок чого дійшов передчасного висновку про наявність підстав для визнання договору купівлі-продажу квартири від 28 грудня 2015 року. Про вказані порушення закону зазначав Верховний Суд у своєму судовому рішенні від 21 червня 2023 року при скасуванні попереднього судового рішення, які є обов`язковими для суду першої чи апеляційної інстанції при новому розгляді справи, однак апеляційний суд всупереч вимогам частини першої статті 417 ЦПК України вказівки суду касаційної інстанції не виконав, не встановив достатніх підстав для визнання оспорюваного договору купівлі-продажу недійсним, зокрема не встановив недобросовісності третьої особи-контрагента за таким договором та дійшов передчасного висновку про обґрунтованість позовних вимог в частині визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири від 28 грудня 2015 року. Суд касаційної інстанції не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими (частина перша статті 400 ЦПК України). Відповідно до частини третьої статті 411 ЦПК України підставою для скасування судового рішення та направлення справи на новий розгляд є також порушення норм процесуального права, на які посилається заявник у касаційній скарзі, що унеможливило встановлення фактичних обставин, які мають значення для правильного вирішення справи. Згідно з частиною четвертою статті 411 ЦПК України справа направляється на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, якщо порушення норм процесуального права допущені тільки цим судом. З огляду на викладене, оскільки допущені апеляційним судом порушення норм процесуального права унеможливили ухвалення законного та обґрунтованого судового рішення по суті розгляду спору в частині вимог про визнання недійсним договору купівлі-продажу квартири від 28 грудня 2015 року, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для скасування постанови апеляційного суду в зазначеній частині та передачі справи на новий розгляд до суду апеляційної інстанції, під час якого суду належить урахувати вищенаведене та ухвалити судове рішення відповідно до установлених обставин і вимог закону. Убачається, що ОСОБА_1 поряд з вимогами про визнання недійсним правочину, просила суд скасувати реєстрацію права власності на спірне майно, проведену за ОСОБА_3 . Статтею 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства. Порушення права пов`язане з позбавленням його суб`єкта можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. Особа, права якої порушено, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права (пункт 5.6 постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 серпня 2018 року у справі № 925/1265/16, провадження № 12-158гс18). Під способами захисту суб`єктивних цивільних прав розуміють закріплені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких проводиться поновлення (визнання) порушених (оспорюваних) прав та вплив на порушника. Тлумачення вказаних норм права свідчить, що цивільні права/інтереси захищаються у спосіб, який передбачений законом або договором, та є ефективним для захисту конкретного порушеного або оспорюваного права/інтересу позивача. Якщо закон або договір не визначають такого ефективного способу захисту, суд відповідно до викладеної в позові вимоги позивача може визначити у рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону. Загальний перелік способів захисту цивільного права та інтересів визначені у статті 16 ЦК України, в якій зазначено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. Велика Палата Верховного Суду неодноразово зазначала, що застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від виду та змісту правовідносин, які виникли між сторонами, від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діяннями наслідкам (див. постанови Великої Палати Верховного Суду: від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17, провадження № 14-144цс18; від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16, провадження № 12-187гс18; від 30 січня 2019 року у справі № 569/17272/15-ц, провадження № 14-338цс18; від 11 вересня 2019 року у справі № 487/10132/14-ц, провадження № 14-364цс19; від 06 квітня 2021 року у справі № 925/642/19, провадження № 12-84гс20 та інші). Ефективний захист порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів позивача у цивільному процесі можливий за умови, що такі права, свободи чи інтереси справді порушені, а позивач використовує цивільне судочинство саме для такого захисту, а не з іншою метою. Застосування судом того чи іншого способу захисту має приводити до відновлення порушеного права позивача. При розгляді справи суд має з`ясувати: чи передбачений обраний позивачем спосіб захисту законом або договором; чи передбачений законом або договором ефективний спосіб захисту порушеного права/інтересу позивача; чи є спосіб захисту, обраний позивачем, ефективним для захисту його порушеного права/інтересу у спірних правовідносинах. Якщо суд зробить висновок, що обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором та/або є неефективним для захисту порушеного права/інтересу позивача, у цих правовідносинах позовні вимоги останнього не підлягають задоволенню. Проте, якщо обраний позивачем спосіб захисту не передбачений законом або договором, але є ефективним та не суперечить закону, а закон або договір у свою чергу не визначають іншого ефективного способу захисту, то порушене право/інтерес позивача підлягає захисту обраним ним способом. Неправильно обраний спосіб захисту зумовлює прийняття рішення про відмову в задоволенні позову незалежно від інших встановлених судом обставин (див. постанови Великої Палати Верховного Суду: від 29 вересня 2020 року у справі № 378/596/16-ц, провадження № 14-545цс19, від 15 вересня 2022 року у справі № 910/12525/20, провадження № 12-61гс21 (пункт 148)). Вирішуючи спір по суті, суд повинен встановити наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист якого подано позов, тобто встановити, чи є особа, за позовом якої (або в інтересах якої) порушено провадження у справі належним позивачем. Відсутність права на позов в матеріальному розумінні тягне за собою прийняття рішення про відмову у задоволенні позову, незалежно від інших встановлених судом обставин, оскільки лише наявність права обумовлює виникнення у інших осіб відповідного обов`язку перед особою, якій таке право належить і яка може вимагати виконання такого обов`язку (вчинити певні дії або утриматись від їх вчинення) від зобов`язаних осіб. Тобто лише встановивши наявність у особи, яка звернулася з позовом, суб`єктивного матеріального права або охоронюваного законом інтересу, на захист яких подано позов, суд з`ясовує наявність чи відсутність факту порушення або оспорення і, відповідно, приймає рішення про захист порушеного права або відмовляє позивачу у захисті, встановивши безпідставність та необґрунтованість заявлених вимог. Порушенням вважається такий стан суб`єктивного права, за якого воно зазнало протиправного впливу з боку правопорушника, внаслідок чого суб`єктивне право особи зменшилося або зникло як таке; порушення права пов`язано з позбавленням можливості здійснити, реалізувати своє право повністю або частково. При цьому позивач, тобто особа, яка подала позов, самостійно визначається з порушеним, невизнаним чи оспорюваним правом або охоронюваним законом інтересом, які потребують судового захисту. Обґрунтованість підстав звернення до суду оцінюється судом у кожній конкретній справі за результатами розгляду позову. Сама по собі державна реєстрація не є окремою підставою набуття особою права власності, а є офіційним засвідченням державою набуття особою права власності (див., зокрема, пункт 123 постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 грудня 2022 року у справі № 914/2350/18 (914/608/20)). Державна реєстрація права власності не породжує права власності, в силу державної реєстрації право власності не виникає, вона визначає лише момент, з якого право власності виникає, за наявності інших юридичних фактів, передбачених законом як необхідних для виникнення права власності. Факт набуття права власності має передувати державній реєстрації, оскільки юридичний зміст державної реєстрації полягає у визнанні і підтвердженні державою цього факту. Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу, що пред`явлення власником нерухомого майна вимоги про скасування рішень, записів про державну реєстрацію права власності на це майно за незаконним володільцем не є необхідним для ефективного відновлення його права; після початку відображення таких відомостей (записів) у цьому реєстрі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень вичерпують свою дію (див. постанови Великої Палати Верховного Суду: від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (провадження № 14-256цс18, пункт 100), від 30 червня 2020 року у справі № 19/028-10/13 (провадження № 12-158гс19, пункт 10.29), від 23 листопада 2021 року № 359/3373/16-ц (провадження № 14-2цс21, пункт 152), від 29 листопада 2023 року (провадження № 513/879/19 (провадження № 14-49цс22, пункт 55). У справі, яка переглядається Верховним Судом, судами встановлено, що підставою виникнення у ОСОБА_3 права власності на спірне майно є договір купівлі-продажу квартири від 28 грудня 2015 року. Пред`явлення позивачкою вимоги про скасування рішення про державну реєстрацію права власності ОСОБА_3 не відновить прав позивачки, які вона вважає порушеними, оскільки залишається чинною підстава набуття особою права власності. Колегія суддів уважає, що позивачка пред`явила дані вимоги, обравши неефективний спосіб захисту своїх прав, оскільки заявлена позовна вимога не призведе до відновлення прав позивачів, а потребуватиме нового звернення до суду з реальним відновленням порушених прав. Указане є самостійною підставою для відмови в позові. Таким чином, суд першої інстанції, з яким погодився й суд апеляційної інстанцій, дійшов неправильного висновку про те, що позивачка обрала належний спосіб захисту своїх порушених прав в частині заявлених вимог про скасування рішення державного реєстратора, і як наслідок помилково задовольнили позовні вимоги ОСОБА_5 в цій частині вимог. Ураховуючи викладене, суди попередніх інстанцій неправильно застосували норми матеріального та процесуального права, не врахували відповідні правові висновки Великої Палати Верховного Суду, а також не звернули увагу, що обраний позивачкою судовий захист її прав в частині вимог про скасування рішення державного реєстратора про право власності відповідача на спірну квартиру - є неефективним, а тому судові рішення судів першої та апеляційної інстанцій в цій частині підлягають скасуванню із ухваленням нового судового рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_1 . Керуючись статтями 400, 409, 411, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду,

ПОСТАНОВИВ: Касаційну скаргу ОСОБА_3 задовольнити частково. Рішення Дарницького районного суду м. Києва від 13 липня 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 26 вересня 2023 року в частині задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_6 , ОСОБА_3 , третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Зубков Денис Юрійович, про скасування рішення приватного нотаріуса Зубкова Д. Ю., індексний номер: 27620593 від 28 грудня 2015 року, про державну реєстрацію прав та їх обтяження на об`єкт нерухомого майна на користь ОСОБА_3 , номер запису про право власності: 12814372 - скасувати. У задоволенні позову вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_6 , ОСОБА_3 , третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Зубков Денис Юрійович, про скасування рішення приватного нотаріуса Зубкова Д. Ю., індексний номер: 27620593 від 28 грудня 2015 року, про державну реєстрацію прав та їх обтяження на об`єкт нерухомого майна на користь ОСОБА_3 , номер запису про право власності: 12814372 - відмовити. Постанову Київського апеляційного суду від 26 вересня 2023 року в частині позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_6 , ОСОБА_3 , третя особа: приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Зубков Денис Юрійович, про визнання договору купівлі-продажу недійсним скасувати, справу передати на новий розгляд до суду апеляційної інстанції. Постанова суду касаційної інстанції є остаточною і оскарженню не підлягає. ГоловуючийМ. Є. Червинська Судді:Д. А. Гудима В. М. Коротун Є. В. Краснощоков В. І. Крат