Постанова Черкаський апеляційний суд № 698/637/20

ЧЕРКАСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Номер провадження 22-ц/821/851/24Головуючий по 1 інстанції Справа №698/637/20 Категорія: 311000000 Лазаренко В.В. Доповідач в апеляційній інстанції Гончар Н. І. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 травня 2024 рокум. Черкаси Черкаський апеляційний суд у складі колегії суддів: Гончар Н.І., Сіренка Ю.В., Фетісової Т.Л. секретар Широкова Г.К. учасники справи: позивач ОСОБА_1 ; відповідач Мокрокалигірський психоневрологічний інтернат; третя особа директор Мокрокалигірського психоневрологічного інтернату Мартиненко Іван Миколайович; особа, яка подала апеляційну скаргу представник Мокрокалигірського психоневрологічного інтернату адвокат Чакалов Адоніс Костянтинович; розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження апеляційну скаргу представника Мокрокалигірського психоневрологічного інтернату адвоката Чакалова Адоніса Костянтиновича на рішення Катеринопільського районного суду Черкаської області від 11 березня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Мокрокалигірського психоневрологічного інтернату, третя особа: директор Мокрокалигірського психоневрологічного інтернату Мартиненко Іван Миколайович про визнання наказів незаконними, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу та стягнення моральної шкоди, в с т а н о в и в: 17.09.2020 року ОСОБА_1 через свого представника адвоката Токар О.М. звернулася в суд з позовом до Мокрокалигірського психоневрологічного інтернату, третя особа: директор Мокрокалигірського психоневрологічного інтернату Мартиненко І.М. про визнання наказу про звільнення та наказів про зміну дати звільнення незаконними, поновлення на посаді, стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, стягнення моральної шкоди та судових витрат. В обґрунтування своїх позовних вимог позивачка вказує, що наказом директора Мокрокалигірського психоневрологічного інтернату Мартиненка І.В. від 24.04.2020 року № 6/01-05 її звільнено з посади головного бухгалтера за п. 1 ч. 1 ст. 41 КЗпП України, у зв`язку з одноразовим грубим порушенням трудових обов`язків та втратою довір`я до неї з боку власника або уповноваженого ним органу, а наказами від 04.06.2020 року № 16/01-05 та від 19.08.2020 року № 28/01-05 внесено зміни в попередній наказ, щодо дати звільнення з якими позивачка не згодна, оскільки вважає, що в період з 25.03.2020 року по 03.04.2020 року під час перебування директора Мокрокалигірського психоневрологічного інтернату Мартиненка І.В. на карантині та будучи повністю ізольованим від господарської та адміністративної діяльності закладу його обов`язки виконував заступник директора ОСОБА_2 , яким, зокрема видано наказ від 30.03.2020 року № 39/01-02 про встановлення надбавки, визначеним в наказі працівникам інтернату за складність, напруженість в роботі в розмірі 50 відсотків посадового окладу, який виконано позивачкою і здійснено нарахування та виплату зазначеної надбавки. Вказує, що її звільнення здійснено з порушенням вимог ч. 3 ст. 41, ч. 3 ст. 40 КЗпП України та п. 4.2. Колективного договору Мокрокалигірського психоневрологічного інтернату в частині необхідності погодження звільнення з профспілковим комітетом, членом якої є позивачка. Також позивачка зазначає, що внаслідок незаконних рішень про звільнення, вона зазнала значних моральних страждань та приниження своєї ділової репутації, як бухгалтер зі значним стажем роботи, у зв`язку з чим будучи інвалідом другої групи протягом тривалого часу перебувала на лікарняному, оскільки така звістка поглибила характер її хвороби, тому вона змушена була докладати додаткових зусиль для організації свого життя. Рішенням Катеринопільського районного суду Черкаської області від 11 березня 2024 року позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково. Визнано незаконними та скасовано накази директора Мокрокалигірського психоневрологічного інтернату Мартиненка І.М. № 6/01-05 від 24.04.2020 року про звільнення ОСОБА_1 з посади головного бухгалтера Мокрокалигірського психоневрологічного інтернату на підставі п. 1 ч. 1 ст. 41 КЗпП України, № 16/01-05 від 04.06.2020 року про зміну дати звільнення ОСОБА_1 , № 28/01-05 від 19.08.2020 року про зміну дати звільнення ОСОБА_1 . Поновлено ОСОБА_1 на посаді головного бухгалтера Мокрокалигірського психоневрологічного інтернату з 19.08.2020 року. Стягнуто з Мокрокалигірського психоневрологічного інтернату (код ЄДРПОУ: 03189794, місцезнаходження: 20540, Черкаська область, Звенигородський район, с. Мокра Калигірка, вул. Лесі Українки, 5) на користь ОСОБА_1 (РНОКПП: НОМЕР_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 ) середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 19.08.2020 року по 11.03.2024 року у розмірі 366952 (триста шістдесят шість тисяч дев`ятсот п`ятдесят дві) грн. 64 (шістдесят чотири) коп., визначений без утримання податків, зборів, інших обов`язкових платежів, моральну шкоду в розмірі 10000 (десять тисяч) грн.. 00 коп. та судові витрати по оплаті правничої допомоги у розмірі 12500 (дванадцять тисяч п`ятсот) грн. 00 коп.. Стягнуто з Мокрокалигірського психоневрологічного інтернату (код ЄДРПОУ: 03189794, місцезнаходження: 20540, Черкаська область, Звенигородський район, с. Мокра Калигірка, вул. Лесі Українки, 5) на користь держави судовий збір в розмірі 5771 (п`ять тисяч сімсот сімдесят одна) грн. 53 (п`ятдесят три) коп. Допущено негайне виконання рішення суду у частині поновленні на роботі та стягненні суми середнього заробітку за один місяць. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись з рішенням суду представник Мокрокалигірського психоневрологічного інтернату адвокат Чакалов А.К. подав апеляційну скаргу в якій просить скасувати рішення Катеринопільського районного суду Черкаської області від 11.03.2024 року по справі № 698/637/20 та прийняти нове рішення, яким відмовити ОСОБА_1 в задоволенні позовних вимог. Апеляційна скарга мотивована тим, що рішення суду прийняте з порушенням норм застосування матеріального та процесуального права, є незаконним, необґрунтованим внаслідок неправильності установлення обставин, які мають значення для справи, неправильного дослідження, оцінки та невірного їх визначення для даних правовідносин. На думку скаржника, суд першої інстанції безпідставно визнав Наказ на звільнення позивача незаконним, незаконно поновив позивача на посаді головного бухгалтера та незаконно стягнув середній заробіток за весь час вимушеного прогулу. Вказує, що обставини щодо перебування директора ОСОБА_3 на роботі на території установи (в карантинній зоні) стороною позивача в судовому засіданні не були спростовані та підтверджуються дослідженими доказами (табелем обліку використання робочого часу, накладними, актом списання, документами які ОСОБА_3 підписував 30.03.2020 року (містять резолюцію директора), а також показами свідків, які засвідчили можливість передання документів в карантинну зону. Відтак на думку скаржника позивач допустив грубе порушення, яке стало підставою для винесення директором Мокрокалигірського психоневрологічного інтернату Мартиненком І.М. наказу № 6/01-05 від 24.04.2020 року про звільнення позивача з посади головного бухгалтера Мокрокалигірського психоневрологічного інтернату на підставі п. 1 ч. 1 ст. 41 КЗпП України та накази № 16/01-05 від 04.06.2020 року, № 28/01-05 від 19.08.2020 року про зміну дат звільнення. Вважає, що суд першої інстанції незаконно стягнув середній заробіток більш ніж чим за один рік, в порушення ч. 2 ст. 233 КЗпП України незаконно задовольнив позовні вимоги, які були пред`явлені до суду з порушенням місячного строку на оскарження, в порушення ч. 2 ст. 264 ЦПК України вийшов за межі позовних вимог та вдався до порушення ст. 237-1 КЗпП України, зокрема незаконно стягнув з відповідача моральну шкоду в розмірі 10 000 грн. 06 травня 2024 року на адресу Черкаського апеляційного суду від представника ОСОБА_1 адвоката Токар О.М. надійшов відзив на апеляційну скаргу в якому просить апеляційну скаргу представника Мокрокалигірського психоневрологічного інтернату, адвоката Чакалова А.К. на рішення Катеринопільського районного суду Черкаської області від 11.03.2024 року у справі № 698/637/20 залишити без задоволення. Рішення Катеринопільського районного суду Черкаської області від 11.03.2024 року залишити без змін. Відзив мотивований тим, що оскаржуване рішення суду винесене за результатами повного та всебічного розгляду справи та за вірного застосування матеріального та процесуального права. Представник позивача вказує, що суд першої інстанції прийшов до висновку про доцільність задоволення заявлених позовних вимог, врахувавши, що відповідачем не надано доказів щодо наявності в діях позивача ознак грубого порушення трудових обов`язків, та не співмірності вчиненої ОСОБА_1 дії застосованому до неї дисциплінарному стягненню у вигляді звільнення. Заслухавши доповідь судді-доповідача, учасників процесу, які з`явилися в судове засідання, перевіривши доводи апеляційної скарги та дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає наступне. Частиною третьою статті 3 ЦПК України визначено, що провадження у цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відповідно до частини 1 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. При розгляді справи судом встановлено, що згідно відомостей сторінки 13 копії трудової книжки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , серія НОМЕР_2 від 07.09.1990 року, ОСОБА_1 12.11.2015 року призначена на посаду головного бухгалтера Мокрокалигірського психоневрологічного інтернату, наказ № 86 від 12.11.2015 року. З посадової інструкції головного бухгалтера Мокрокалигірського психоневрологічного інтернату Черкаської обласної ради вбачається, що згідно пунтів 1.3, 2.4, 2.8, 2.9 головний бухгалтер безпосередньо підпорядкований директору інтернату. Вживає всіх необхідних заходів для запобігання несанкціонованому та непомітному виправленню записів у первинних документах і регістрах бухобліку та збереження оброблених документів, регістрів і звітності протягом встановленого терміну. За погодженням з директором інтернату забезпечує перерахування податків і зборів, передбачених законодавством, проводить розрахунки з іншими кредиторами відповідно до договірних зобов`язань. Здійснює контроль за веденням касових операцій, раціональним та ефективним використанням матеріальних, трудових та фінансових ресурсів. Відповідно до п. 3.1 посадової інструкції головного бухгалтера Мокрокалигірського психоневрологічного інтернату головний бухгалтер має право в межах своєї компетенції візувати і підписувати документи. Відповідно до п. 3 посадової інструкції директора Мокрокалигірського психоневрологічного інтернату директор інтернату відповідно до компетенції видає накази організаційно-розпорядчого характеру, затверджує посадові інструкції працівників інтернату, вирішує питання добору кадрів, вживає заходів до заохочення, у разі порушення трудової дисципліни та невиконання функціональних обов`язків накладає дисциплінарні стягнення на працівників. Відповідно до пунктів 2.10 та 4.3 посадової інструкції заступника директора Мокрокалигірського психоневрологічного інтернату заступник директора при тимчасовій відсутності директора (командировка, відпустка, тимчасова непрацездатність через хворобу, та інші підстави відсутності) здійснює керівництво інтернату. Заступник директора має право ставити підпис на документах, що стосуються діяльності психоневрологічного інтернату. Відповідно до наказу № 102/01-02 від 03.10.2017 року «Про надання право першого підпису» директором Мокрокалигірського психоневрологічного інтернату ОСОБА_3 з 03.10.2017 року надано право першого підпису на платіжних дорученнях та документах внутрішнього та зовнішнього документообігу заступнику директора ОСОБА_2 .. Відповідно до наказу директора Мокрокалигірського психоневрологічного інтернату Мартиненка І.М. № 30/01-02 від 25.03.2020 року на виконання Постанови КМУ від 13.03.2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України короно вірусу COVID-19», встановлено новий режим роботи інтернату позмінно, не покидаючи територію інтернату залишатись працювати на своїх посадових місцях, за їх згодою, наступних працівників: ОСОБА_3 - директор, ОСОБА_4 - лікар-психіатр, ОСОБА_5 - сестра медична, ОСОБА_6 - сестра медична, ОСОБА_7 - шеф-повар, ОСОБА_8 - молодша медична сестра, ОСОБА_9 - молодша медична сестра, ОСОБА_10 - кухонний працівник, ОСОБА_11 , - сестра медична з дієтичного харчування, ОСОБА_12 - молодша медична сестра, ОСОБА_13 - молодша медична сестра, ОСОБА_14 - молодша медична сестра, ОСОБА_15 - молодша медична сестра, ОСОБА_16 - молодша медична сестра, ОСОБА_17 - молодша медична сестра, ОСОБА_18 - молодша медична сестра, ОСОБА_19 - молодша медична сестра,, ОСОБА_20 - молодша медична сестра, ОСОБА_21 - молодша медична сестра, ОСОБА_22 - молодша медична сестра, ОСОБА_23 - молодша медична сестра, ОСОБА_24 - молодша медична сестра, ОСОБА_25 - молодша медична сестра, ОСОБА_26 - машиніст з прання та ремонту устаткування, ОСОБА_27 - молодша медична сестра. Відповідно до наказу директора Мокрокалигірського психоневрологічного інтернату ОСОБА_3 №32/01-02від 25.03.2020 року встановлено надбавку у розмірі 50 відсотків посадового окладу за виконання особливо важливої роботи, за складність, напруженість у роботі за фактично відпрацьований час в період карантину з 25.03.2020 року по 03.04.2020 року: ОСОБА_4 - лікарю-психіатру, ОСОБА_5 - сестрі медичній, ОСОБА_6 - сестрі медичній, ОСОБА_7 - шеф-повару, ОСОБА_10 - кухонному працівнику, ОСОБА_8 - молодшій медичній сестрі, ОСОБА_9 - молодшій медичній сестрі, ОСОБА_11 , - сестрі медичній з дієтичного харчування, ОСОБА_12 - молодшій медичній сестрі, ОСОБА_13 - молодшій медичній сестрі, ОСОБА_14 - молодшій медичній сестрі, ОСОБА_19 - молодшій медичній сестрі, ОСОБА_15 - молодшій медичній сестрі, ОСОБА_16 - молодшій медичній сестрі, ОСОБА_17 - молодшій медичній сестрі, ОСОБА_18 - молодшій медичній сестрі, ОСОБА_20 - молодшій медичній сестрі, ОСОБА_21 - молодшій медичній сестрі, ОСОБА_22 - молодшій медичній сестрі, ОСОБА_23 - молодшій медичній сестрі, ОСОБА_24 - молодшій медичній сестрі, ОСОБА_25 - молодшій медичній сестрі, ОСОБА_26 - машиністу з прання та ремонту устаткування, ОСОБА_27 - молодша медична сестра. Відповідно до наказу директора Департаменту соціального захисту населення Черкаської обласної обласної державної адміністрації від 25.03.2020 року № 29-к за підсумками роботи у лютому 2020 року премійовано керівників установ соціального захисту населення, зокрема директора Мокрокалигірського психоневрологічного інтернату ОСОБА_3 .. Відповідно до наказу заступника директора Мокрокалигірського психоневрологічного інтернату Сівака В.В. № 34/01-02 від 26.03.2020 року за підсумками роботи у лютому 2020 року премійовано директора ОСОБА_3 .. Виплату премії провести у відсотковому відношенні до посадового окладу за фактично відпрацьований час в межах фонду заробітної плати установи. Як вбачається з доповідної записки до заступника директора Мокрокалигірського психоневрологічного інтернату Сівака В.В. від 30.03.2020, погодженої головою ППО ОСОБА_28 , ОСОБА_1 просить надати надбавку за напруженість та складність у роботі в розмірі 50% за березень працівникам ОСОБА_2 , ОСОБА_4 , ОСОБА_29 , ОСОБА_1 , ОСОБА_30 , ОСОБА_31 , ОСОБА_32 , які працювали в посиленому режимі для забезпечення безперебійної роботи установи та в зв`язку з введенням карантинного режиму, а саме закупівлі продуктів харчування, медикаментів, виробів медичного призначення, нарахування заробітної плати та інших перерахувань відповідно до законодавства, огороження карантинної зони та ін.. Відповідно до проставленої резоюції ОСОБА_32 доручено підготувати наказ. Відповідно до наказу заступника директора Мокрокалигірського психоневрологічного інтернату Сівака В.В. № 39/01-02 від 30.03.2020 року встановлено за березень 2020 року надбавку за складність, напруженість у роботі в розмірі 50 % посадового окладу: заступнику директора ОСОБА_2 , головному бухгалтеру ОСОБА_1 , бухгалтеру ОСОБА_31 , касиру ОСОБА_30 , економісту з фінансової роботи ОСОБА_33 , завідувачу господарства ОСОБА_29 , юрисконсульту ОСОБА_4 , секретарю-друкарці ОСОБА_34 .. Виплату надбавки здійснити в межах економії фонду оплати праці після виплат обов`язкового характеру. Відповідно до наказу директора Мокрокалигірського психоневрологічного інтернату Мартиненка І.М. № 40/01-02 від 08.04.2020 року «Про внесення змін до наказу від 25.03.2020 року № 32/01-02» зазначено, що термін фактичного перебування в карантині директора Мокрокалигірського психоневрологічного інтернату встановлено з 25.03.2020 року по 03.04.2020 року. Відповідно до наказу директора Мокрокалигірського психоневрологічного інтернату Мартиненка І.М. № 6/01-05 від 24.04.2020 року звільнено ОСОБА_1 з посади головного бухгалтера Мокрокалигірського психоневрологічного інтернату на підставі п. 1 ч. 1 ст. 41 КЗпП України з 30.04.2020 року. Економісту з фінансової роботи ОСОБА_33 наказано провести повний розрахунок по заробітній платі. У якості підстави для звільнення позивачки у наказі зазначено: наказом № 39/01-02 від 30.03.2020 року, підписаним заступником директора Мокрокалигірського психоневрологічного інтернату Сіваком В.В., головний бухгалтер ОСОБА_1 безпідставно і незаконно здійснила виплату надбавки за високі досягнення у праці, виконання особливо важливої роботи, складність, напруженість у роботі собі особисто, як головному бухгалтеру, ОСОБА_2 та іншим працівникам адміністративного персоналу. При цьому, медико-лікувальний обслуговуючий персонал Мокрокалигірського психоневрологічного інтернату, який теж у березні виконував свої обов`язки не полишаючи територію інтернату у зв`язку із всесвітньою пандемією COVID-19, був позбавлений можливості отримати такі надбавки за рахунок фонду оплати праці у березні 2020 року, що є грубим порушенням п. 3 Положення про Мокрокалигірський психоневрологічний інтернат, що суперечить вимогам Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» та посадовій інструкції (1.3, 2.4, 2.8, 2.9). Зазначені незаконні та протиправні дії ОСОБА_1 дають підстави вважати, як одноразове грубе порушення трудового обов`язку. Письмові пояснення ОСОБА_1 посилаючись на ст. 63 Конституції України давати відмовилася. Із копії наказу директора Мокрокалигірського психоневрологічного інтернату Мартиненка І.М. № 16/01-05 від 04.06.2020 року вбачається, що у зв`язку з наданими 04.06.2020 року ОСОБА_1 листками про тимчасову непрацездатність у зв`язку з хворобою у період з 28.04.2020 року по 03.06.2020 року включно внесено зміни до наказу № 6/01-05 від 24.04.2020 року, а саме: звільнити ОСОБА_1 з посади головного бухгалтера Мокрокалигірського психоневрологічного інтернату на підставі п. 1 ч. 1 ст. 41 КЗпП України з 04.06.2020 року. Здійснити виплату допомоги з тимчасової непрацездатності ОСОБА_1 в розмірах, порядку та у строки, встановлені законодавством, а також виплатити компенсацію за невикористану відпустку. Згідно копії акту від 04.06.2020 року головний бухгалтер Мокрокалигірського психоневрологічного інтернату Корчевська Л.А. відмовилась підписати наказ від 04.06.2020 року № 28/01-05 «Про звільнення ОСОБА_35 ». Із копії наказу директора Мокрокалигірського психоневрологічного інтернату Мартиненка І.М. № 28/01-05 від 19.08.2020 року вбачається, що у зв`язку з наданими 19.08.2020 року ОСОБА_1 документів, що засвідчують її тимчасову непрацездатність у зв`язку з хворобою у період з 28.04.2020 року по 18.08.2020 року включно, внесено зміни до наказу № 6/01-05 від 24.04.2020 року, а саме звільнено ОСОБА_1 з посади головного бухгалтера Мокрокалигірського психоневрологічного інтернату на підставі п. 1 ч. 1 ст. 41 КЗпП України з 19.08.2020 року. ОСОБА_1 здійснити передачу основних документів бухгалтерського обліку в.о. ОСОБА_36 до кінця робочого дня. Здійснити виплату допомоги з тимчасової непрацездатності ОСОБА_1 в розмірах, порядку та у строки, встановлені законодавством, а також виплатити компенсацію за невикористану відпустку. З наказом № 28/01-05 від 19.08.2020 року ОСОБА_1 ознайомлена. Відповідно до відомостей сторінки 13 копії трудової книжки ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , серія НОМЕР_2 від 07.09.1990 року, ОСОБА_1 19.08.2020 року звільнена з посади головного бухгалтера Мокрокалигірського психоневрологічного інтернату за п. 1 ч. 1 ст. 41 КЗпП України, наказ № 28/01-05 від 19.08.2020 року. Згідно довідки № 20/01-13 від 14.01.2022 року на день звільнення 19.08.2020 року з ОСОБА_1 було проведено повний розрахунок по заробітній платі. Відповідно до копії довідки № 25 від 19.08.2020 року виданої головою первинної профспілкової організації ОСОБА_28 , ОСОБА_1 є членом профспілкового комітету первинної профспілкової організації Мокрокалигірського психоневрологічного інтернату профспілки працівників соціальної сфери з 19.07.2006 року. Голова профспілки звільнення ОСОБА_1 не погоджував. Протоколом № 1 засідання комісії з трудових спорівМокрокалигірського психоневрологічного інтернату від 27.05.2020 року відмінено наказ директора Мокрокалигірського психоневрологічного інтернату від 24.04.2020 № 6/01-05 "Про звільнення ОСОБА_1 ". З довідки, за результатами вивчення роботи Мокрокалигірського психоневрологічного інтернату та направленої Департаментом соціального захисту населення Черкаської області 13.05.2020 року № 119/01-02 до Мокрокалигірського психоневрологічного інтернату для усунення виявлених порушень, зокрема, встановлено, що не доведено факт щодо винуватості головного бухгалтера, відповідно до якого видано наказ про звільнення із займаної посади згідно п. 1 ч. 1 ст. 41 КЗпП України. Також зазначено, що в січні та лютому поточного року в інтернаті виплачувалась надбавка за напружену працю та премія лише директору Інтернату на загальну суму 14662,51 грн. У березні 2020 року відповідно до наказу Інтернату від 30.03.2020 року № 39/01-02, підписаного заступником директора Інтернату, нараховано надбавку за напружену працю 8 працівникам на загальну суму 13183,09 грн.. Відповідно до акту інспекційного відвідування юридичної особи, яка використовує найману працю № ЧК 292/15/АВ від 16.06.2020 року констатовано, що інспекційним відвідуванням порушень законодавства про працю директором інтернату не встановлено. Рішенням Катеринопільського районного суду Черкаської області від 16.02.2021 року у справі № 698/345/20 відмовлено у задоволенні позову Мокрокалигірського психоневрологічного інтернату Черкаської обласної ради до Комісії з трудових спорів Мокрокалигірського психоневрологічного інтернату Черкаської обласної ради про скасування рішення від 27.05.2020 року № 1, яким скасовано наказ директора Мокрокалигірського психоневрологічного інтернату Черкаської обласної ради від 24.04.2020 року № 6/0-05 «Про звільнення ОСОБА_1 з посади головного бухгалтера Мокрокалигірського психоневрологічного інтернату Черкаської обласної ради на підставі п. 1 ч. 1 ст. 41 КЗпП України». Постановою Черкаського апеляційного суду від 18.05.2021 року апеляційну скаргу Мокрокалигірського психоневрологічного інтернату Черкаської обласної ради задоволено частково, рішення суду від 16.02.2021 року скасовано та закрито провадження у справі. Крім того, постановою Черкаського апеляційного суду від 15.04.2021 року у справі № 698/517/20 за позовом ОСОБА_2 до директора Мокрокалигірського психоневрологічного інтернату Черкаської обласної ради Мартиненка І.М. про визнання незаконним та скасування наказу про застосування дисциплінарного стягнення скасовано рішення Катеринопільського районного суду Черкаської області від 29.01.2021 року та залишено позов без задоволення. Колегія суддів апеляційного суду враховує, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч. 1 ст. 77 ЦПК) та, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч. 6 ст. 81 ЦПК). При цьому, належність доказів правова категорія, яка свідчить про взаємозв`язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій. Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об`єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом. Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму. Допустимість доказів означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами. Відповідно до ч. 2 ст. 43 ЦПК України обов`язок надання усіх наявних доказів до початку розгляду справи по суті покладається саме на осіб, які беруть участь у справі. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ст.76 ЦПК України). Як на підставу задоволення позовних вимог, представник позивачки посилається на те, що з 25.03.2020 року по 03.04.2020 року директор ОСОБА_3 перебував на карантині та не здійснював свої посадові обов`язки будучи ізольованим від господарської та адміністративної діяльності закладу. Проте, при розгляді справи судом першої інстанції вірно було встановлено, що зі змісту постанови Черкаського апеляційного суду від 15.04.2021 року у справі № 698/517/20 встановлено, що відповідно до п. 2.10 посадової інструкції заступника директора Мокрокалигірського психоневрологічного інтернату Черкаської обласної ради, наділений правом керівництва інтернатом лише у період відсутності директора, а директор на час видачі наказу «Про встановлення надбавки працівникам інтернату» від 30.03.2020 року перебував на роботі на території установи (в карантинній зоні), тому позивачем незаконно видано зазначений наказ № 39/01-02. В цій частині колегія суддів погодилася з висновками суду першої інстанції, оскільки заступником директора Мокрокалигірського психоневрологічного інтернату Черкаської обласної ради Сіваком В.В. порушено посадові обов`язки, що є підставою для притягнення його до дисциплінарної відповідальності. За правилами ч. ч. 4, 5 ст. 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. Обставини, встановлені стосовно певної особи рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, проте можуть бути у загальному порядку спростовані особою, яка не брала участі у справі, в якій такі обставини були встановлені. Судом першої інстанції вірно зазначено, що обставини щодо перебування директора ОСОБА_3 на роботі на території установи (в карантинній зоні) стороною позивача в судовому засіданні не спростовані та підтверджуються дослідженими доказами (табелем обліку використання робочого часу, накладними, актом списання, документами які містять резолюцію директора), а також показами свідків, які засвідчили можливість передання документів в карантинну зону. Доказів покладення обов`язків директора на заступника директора Мокрокалигірського психоневрологічного інтернату ОСОБА_2 в період з 25.03.2020 року по 03.04.2020 року суду не надано. Таким чином, суд першої інстанції дійшов до вірного висновку, що в період з 25.03.2020 року по 03.04.2020 року директор Мокрокалигірського психоневрологічного інтернату Мартиненко І.М. перебував на робочому місці, в зв`язку з чим міг самостійно наказом преміювати працівників інтернату. Надаючи оцінку доводам представника позивачки про те, що звільнення ОСОБА_1 відбулося без належного погодження з боку профспілкової організації, суд першої інстанції вірно зазначив, що вказані обставини не мали значення при прийнятті наказів № 6/01-05 від 24.04.2020 року, № 16/01-05 від 04.06.2020 року та № 28/01-05 від 19.08.2020 року, оскільки до спірних правовідносин переважне право має застосування норми закону, а саме: пункту 6 частини 1 статті 43-1 КЗпП України, враховуючи, що на день звільнення ОСОБА_1 займала посаду головного бухгалтера Мокрокалигірського психоневрологічного інтернату. При цьому, за своїм змістом наказ про звільнення повинен вказувати на одноразове грубе порушення конкретних трудових обов`язків. Як роз`яснено у п. 22 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 06.11.1992 року № 9 «Про практику розгляду судами трудових спорів», у справах про поновлення на роботі осіб, звільнених за порушення трудової дисципліни, судам необхідно з`ясувати, в чому конкретно проявилось порушення, що стало приводом до звільнення, чи могло воно бути підставою для розірвання трудового договору за пунктами 3, 4, 7, 8 ч. 1 ст. 40, п. 1 ч. 1 ст. 41 КЗпП України, чи додержані власником або уповноваженим ним органом передбачені статями 147-1, 148, 149 КЗпП України правила і порядок застосування дисциплінарних стягнень, зокрема, чи не закінчився встановлений для цього строк, чи застосовувалося вже за цей проступок дисциплінарне стягнення, чи враховувались при звільненні ступінь тяжкості вчиненого проступку і заподіяна ним шкода, обставини, за яких вчинено проступок, і попередня робота працівника. Згідно пункту 27 Постанови Пленуму, на підставі п. 1 ст. 41 КЗпП України за одноразове грубе порушення трудових обов`язків трудовий договір може бути розірвано лише з керівником підприємства, установи, організації (філії, представництва, відділення, іншого відокремленого підрозділу), його заступниками, головним бухгалтером підприємства, установи, організації, його заступниками, а також із службовими особами митних органів, державних податкових інспекцій, яким присвоєно персональні звання, і службовими особами державної контрольно-ревізійної служби та органів контролю за цінами. Вирішуючи питання про те, чи є порушення трудових обов`язків грубим, суд має виходити з характеру проступку, обставин, за яких його вчинено, та істотності наслідків порушення трудових обов`язків. Право оцінки порушення як грубого покладається на суд, який розглядає конкретний трудовий спір. Верховний Суд у своїй постанові від 23.01.2018 року по справі № 273/212/16-ц зазначив, що з урахуванням вимог трудового законодавства у справах, у яких оспорюється незаконність звільнення, саме відповідач повинен довести, що звільнення відбулося без порушення законодавства про працю. В наказі № 6/01-05 від 24.04.2020 року про звільнення ОСОБА_1 на підставі п. 1 ч. 1 ст. 41 КЗпП Ураїни зазначено, що ОСОБА_1 працюючи на посаді головного бухгалтера Мокрокалигірського психоневрологічного інтернату, грубо порушуючи свої трудові обов`язки, вчинила винні дії, що дають підставу вважати як одноразове грубе порушення трудових обов`язків (п. 1 ч. 1 ст. 41 КЗпП Ураїни) та втрату довір`я до неї з боку власника або уповноваженого ним органу (п. 2 ч. 1 ст. 41 КЗпП Ураїни), що по суті є різними підставами для звільнення, а тому суд першої інстанції вірно зазначив, що спірний наказ містить дві взаємновиключні правові підстави для звільнення. При цьому, суд першої інстанції дійшов до вірного висновку критично оцінивши доводи третьої особи щодо необхідності звільнення з займаної посади відповідачки відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 41 КЗпП України у зв`язку з втратою довір`я до неї, оскільки зазначене формулювання причин звільнення не узгоджується з диспозицією п. 1 ч. 1 ст. 41 КЗпП України, з чим і погоджується колегія суддів. Відхиляючи пояснення ОСОБА_3 в частині того, що ОСОБА_1 втратила довір`я, оскільки звернулася з поданням про преміювання не до нього, як до директора, який на час винесення наказу про преміювання працівників знаходився на робочому місці, а до його заступника, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки про такі обставини не зазначено у спірному наказі про звільнення, а з досліджених доказів встановлено, що 26.03.2020 року наказ про преміювання директора ОСОБА_3 підписувався, саме заступником директора ОСОБА_2 та не ставиться під сумнів щодо його виконання, з чим і погоджується колегія суддів. Оцінюючи критично доводи сторони стосовно попередньої роботи позивачки в частині оголошення їй догани відповідно до наказу директора Мокрокалигірського психоневрологічного інтернату № 26/01-02 від 05.03.2019 року, суд першої інстанції вірно зазначив, що оскільки відповідно до наказу директора Мокрокалигірського психоневрологічного інтернату № 80/01-02 від 02.09.2019 року оголошену догану знято. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, стосовно того, що відповідачем не було доведено порушення ОСОБА_1 трудових обов`язів, які б суд міг розцінити як грубі, при звільненні останьої з посади головного бухгалтера Мокрокалигірського психоневрологічного інтернату за п. 1 ч. 1 ст. 41 КЗпП України, оскільки зі змісту наказу № 6/01-05 від 24.04.2020 року вбачається, що в наслідок дій позивачки були позбавлені можливості отримання надбавки за рахунок фонду оплати праці у березні 2020 року медико-лікувальний обслуговуючий персонал Мокрокалигірського психоневрологічного інтернату, в той час, як це було спростовано в судовому засіданні наданими доказами, а саме наказом № 32/01-02 від 25.03.2020 року, а виконання наказу щодо виплати премії за наказом заступника директора працівникам здійснено за рахунок наявних коштів фонду заробітної плати підприємства. Відповідачем, як при розгляді справи в суді першої інстанції так і в суді апеляційної інстанції в судовому засіданні належними та допустимими доказами також не доведено вчинення позивачкою одноразового грубого порушення трудових обов`язків та наявність причинного зв`язку між порушенням нею трудових обов`язків і негативними наслідками, які настали внаслідок такого порушення та стали підставою для звільнення з займаної посади відповідно до вимог п. 1 ч. 1 ст. 41 КЗпП України, оскільки судом не встановлено будь-яких істотних наслідків виконанням позивачкою наказу № 39/01-02 від 30.03.2020 року. Крім того, судом встановлено що, за порушення щодо підписання наказу, виконання якого стало підставою для притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності, до винної особи - заступника директора ОСОБА_2 , застосовано дисциплінарне стягнення у виді догани, що в свою чергу є неспівмірним із звільненням фактичного виконавця такого наказу. З огляду на те, що відповідачем не доведено факт вчинення ОСОБА_1 одноразового грубого порушення трудових обов`язків головного бухгалтера, виходячи з характеру проступку, обставин, за яких його вчинено і відсутність істотних наслідків порушення трудових обов`язків, суд першої інстанції дійшов до вірного висновку про відсутність підстав застосування до останньої найсуворішого виду дисциплінарного стягнення - звільнення, а відтак спірні накази в свою чергу є незаконними, що свідчить про незаконність такого звільнення та тягне за собою поновлення порушених прав працівника. За таких обставин, наказ № 6/01-05 від 24.04.2020 року про звільнення ОСОБА_1 з посади головного бухгалтера Мокрокалигірського психоневрологічного інтернату на підставі п. 1 ч. 1 ст. 41 КЗпП Українита накази № 16/01-05 від 04.06.2020 року, № 28/01-05 від 19.08.2020 року про зміну дат звільнення, як похідні, підлягають скасуванню, а позивачка відповідно до вимог ч. 1 ст. 235 КЗпП України повинна бути поновлена на посаді головного бухгалтера Мокрокалигірського психоневрологічного інтернату, що і було зазначено судом першої інстанції. Відповідно до ч. 2 ст. 235 КЗпП України при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. В постанові Верховного Суду України від 25.05.2016 року у справі № 6-511цс16 зроблено правовий висновок про те, що при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більше як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу. Отже, виплата середнього заробітку проводиться за весь час вимушеного прогулу. Законом не передбачено будь-яких підстав для зменшення його розміру за певних обставин. В постанові Великої Палати Верховного Суду від 08.02.2022 року у справі № 755/12623/19, сформульовано правовий висновок про те, що заробіток за час вимушеного прогулу за своїм змістом є заробітною платою, право на отримання якої виникло у працівника, який був незаконно позбавлений можливості виконувати свою трудову функцію з незалежних від нього причин. Згідно довідки № 21/01-13 від 14.01.2022 року, наданої Мокрокалигірським психоневрологічним інтернатом про розрахунок середнього заробітку за останні два місяці лютий-березень 2020 року, заробітна плата ОСОБА_1 за останні два робочі місяці перед звільненням становить: 6598,75 грн. у лютому 2020 року та 9898,13 грн. у березні 2020 року. З урахуванням положень ст. 235 КЗпП України, Закону України «Про оплату праці», Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою КМУ від 08.02.1995 року за № 100з наступними змінами та наданим суду розрахунком, який не заперечується іншими учасниками справи, враховуючи те, що згідно довідки відповідача, перевіреної у судовому засіданні, заробітна плата позивачки за два останні місяця становила 16496,88 грн., середньоденна заробітна плата за останні два місяці до звільнення складає 402,36 грн. (16496,88грн/41день), ОСОБА_1 не виконувала роботу на протязі 912 робочих днів, суд дійшов до вірного висновку, що стягненню з відповідача на користь позивачки підлягає середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 19.08.2020 року по 11.03.2024 року, у розмірі 366952,32 грн. (402,36 грн.*912 днів). Відповідно до положень ст. 237-1 КЗпП України відшкодування роботодавцем моральної шкоди працівнику проводиться у разі, якщо порушення його законних прав, у тому числі внаслідок дискримінації, мобінгу (цькування), факт якого підтверджено судовим рішенням, що набрало законної сили, призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством. У пункті 13 постанови Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» (з відповідними змінами) роз`яснено, що відповідно до ст. 237-1 КЗпП України (набрав чинності з 13.01.2000 року) за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя і здоров`я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв`язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов`язок по відшкодуванню моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності. Таким чином, захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права (наприклад, поновлення на роботі), так і механізмом компенсації моральної шкоди, як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв`язку з посяганням на її трудові права та інтереси. Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди обирається потерпілою особою, з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин (ст.ст. 3, 4, 11, 31 ЦПК України). Тобто за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконного звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум тощо) відшкодування моральної шкоди на підставі ст. 237-1 КЗпП України здійснюється в обраний працівником спосіб. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 15.12.2020 у справі № 752/17832/14-ц (провадження № 14-538цс19) зазначено, що розмір відшкодування моральної шкоди має бути не більшим, ніж достатньо для розумного задоволення потреб потерпілої особи, і не повинен приводити до її безпідставного збагачення. З огляду на природу інституту відшкодування моральної шкоди, цілком адекватними і самодостатніми критеріями визначення розміру належної потерпілому компенсації є морально-правові імперативи справедливості, розумності та добросовісності. Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд першої інстанції врахував конкретні обставини справи, характер та обсяг страждань, яких зазнала позивачка, характер немайнових втрат, зокрема, враховано тяжкість вимушених змін у її життєвих стосунках, час та зусилля, необхідні для захисту права у спосіб звернення до суду, а тому колегія суддів вважає справедливою визначену суму судом першої інстанції у відшкодування моральної шкоди в розмірі 10000,00 грн. Доводи скаржника, стосовно того, що ОСОБА_1 раніше притягувалася до дисциплінарної відповідальності були предметом оцінки при винесенні рішення судом першої інстанції, який вірно встановив дану обставину та вказав, що відповідно до Наказу директора Мокрокалигірського психоневрологічного інтернату № 80/01-02 від 02.09.2019 року оголошену догану знято. Колегія суддів відхиляє доводи скаржника стосовно того, що на даний час відкрите кримінальне провадження № 12020250180000166 за ч. 2 ст. 191 КК України, оскільки на момент розгляду даної справи відсутні будь-які відомості про вручення підозри, а отже не виявлено особу, що вчинила правопорушення. Таким чином, кримінальне провадження про яке вказує скаржник в апеляційній скарзі як на підставу доведення настання негативних наслідків для відповідача через дії позивача не є підставою для скасування рішення суду першої інстанції. Не підлягають до задоволення доводи скаржника стосовно незаконності рішення суду в частині стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу, оскільки суд першої інстанції вірно встановив, що згідно довідки відповідача заробітна плата позивачки за два останні місяці до звільнення складає 402,36 грн. (1649,88 грн./41 день), ОСОБА_1 не виконувала роботу на протязі 912 робочих днів, а тому стягненню з відповідача на користь позивачки підлягає середній заробіток за час вимушеного прогулу за період з 19.08.2020 року по 11.03.2024 року у розмірі 366952,32 грн. При розгляді справи в суді апеляційної інстанції колегією суддів не встановлено, що суд першої інстанції при ухваленні рішення вийшов за межі позовних вимог, а тому доводи скаржника з даного приводу не підлягають до задоволення. Рішення суду першої інстанції в частині стягнення витрат на правничу допомогу також є вірним, оскільки стягуючи з Мокрокалигірського психоневрологічного інтернату на користь ОСОБА_1 витрати на правничу допомогу, суд першої інстанції виходив з поданих позивачкою доказів стосовно витрат на правничу допомогу, з конкретних обставин даної справи, її складності та виконаної адвокатом роботи, її обсягу. Аналізуючи обсяг дослідження доводів скаржника та їх відображення в рішенні суду першої інстанції, питання обґрунтованості висновків суду, колегія суддів виходить з того, що у справі, яка переглядається, було надано вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин, як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують висновків суду, зводяться до незгоди з ним та необхідності здійснення переоцінки встановлених фактичних обставин. Доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи в оскаржуваній частині, а стосуються переоцінки доказів. Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року). Вирішуючи спір, який виник між сторонами справи, суд першої інстанції правильно визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідив обставини справи та наявні у справі докази, надав їм належну оцінку, у результаті чого ухвалив законне й обґрунтоване судове рішення, яке відповідає вимогам матеріального та процесуального права. 16 травня 2024 року представником ОСОБА_1 адвокатом Токар О.М. подано заяву в підтвердження понесених витрат на правничу допомогу в суді апеляційної інстанції. Підстави, межі та порядок відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу, надану в суді регламентовано в пункті 1 частини третьої статті 133 ЦПК України. Згідно із частиною першою статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина друга статті 137 ЦПК України). Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частини третя, четверта статті 137 ЦПК України). Склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та таке ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних з наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про їх відшкодування (правовий висновок, викладений в постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18)). Крім того, в постановах Верховного Суду від 02 жовтня 2019 року у справі № 211/3113/16-ц (провадження № 61-299св17), від 06 листопада 2020 року у справі № 760/11145/18 (провадження № 61-6486св19) зазначено, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та є неспівмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг. Відповідно до пункту 4 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатурута адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Пунктом 9 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» встановлено, що представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов`язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов`язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов`язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні. Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (пункт 6 частини першої статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»). Відповідно до статті 19 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз`яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Згідно з частиною першою статті 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути:1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги. Договір про надання правової допомоги укладається в письмовій формі. Договір про надання правової допомоги може вчинятися усно у випадках: 1) надання усних і письмових консультацій, роз`яснень із правових питань з подальшим записом про це в журналі та врученням клієнту документа, що підтверджує оплату гонорару (винагороди); 2) якщо клієнт невідкладно потребує надання правової допомоги, а укладення письмового договору за конкретних обставин є неможливим - з подальшим укладенням договору в письмовій формі протягом трьох днів, а якщо для цього існують об`єктивні перешкоди - у найближчий можливий строк. До договору про надання правової допомоги застосовуються загальні вимоги договірного права. Договір про надання правової допомоги може укладатися на користь клієнта іншою особою, яка діє в його інтересах. Особливості укладення та змісту контрактів (договорів) з адвокатами, які надають безоплатну правову допомогу, встановлюються законом, що регулює порядок надання безоплатної правової допомоги. Зміст договору про надання правової допомоги не може суперечити Конституції України та законам України, інтересам держави і суспільства, його моральним засадам, присязі адвоката України та правилам адвокатської етики (стаття 27 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність»). Відповідно до статті 30 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час. Згідно зі статтею 28 Правил адвокатської етики, затверджених Звітно-виборним з`їздом адвокатів України від 09 червня 2017 року, гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання) розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю. На підтвердження витрат на правничу допомогу адвокат Токар О.М. надала Ордер про надання правничої допомоги № 1084714, кінцевий розрахунок оплати послуг адвоката відповідно до Договору про надання послуг адвоката від 26.08.2020 року, укладеного між ОСОБА_1 та ОСОБА_37 на підготовку та здійснення представництва Клієнта. Відповідно до п. 2.1 Договору про надання послуг адвоката, сторони домовились, що підготовча робота адвоката на стадії розгляду справи в суді апеляційної інстанції опрацювання апеляційної скарги ознайомлення, підготовка позиції з врахуванням судової практики, виготовлення та направлення відзиву всім учасникам та до суду, участь у судовому розгляді справи, оплачується в розмірі 7 000 грн. Вартість 1 год. роботи адвоката становить 1200 грн. Підготовча робота адвоката: опрацювання апеляційної скарги ознайомлення, підготовка позиції з врахуванням судової практики 3 год., виготовлення та направлення відзиву всім учасникам та суду 4 год., виготовлення розрахунку, направлення розрахунку та платіжної інструкції іншим учасникам та суду 1 год. Всього витрачено на підготовчу роботу та виготовлення документів до суду 8 год. *1200 грн. =9600. Відповідно до платіжної інструкції від 11.05.2024 року клієнтом сплачено 7000 грн. обумовленої фіксованої вартості роботи адвоката та стадії розгляду справи в суді апеляційної інстанції. Ознайомившись з поданими до суду документами на підтвердження витрат на правничу допомогу, колегія суддів зауважує, що заявлена до стягнення сума за виконану адвокатом роботу в суді апеляційної інстанції є надміру завищеною, оскільки на стадії апеляційного перегляду справи правова позиція сторони є вже сформованою, всі докази, подані сторонами на підтвердження своїх вимог та заперечень, досліджені в суді першої інстанції, відзив на апеляційну скаргу ґрунтується на доводах, викладених в суді першої інстанції та зроблених судом першої інстанції висновках, отже стверджувати про істотну складність в його підготовці адвокатом не можна. З урахуванням вищенаведеного, за положеннями ст. 141 ЦПК України з відповідача на користь позивачки слід стягнути у відшкодування витрат на правничу допомогу при апеляційному перегляді справи 2000 грн., частково задовольнивши заяву адвоката Токар О.М. про стягнення витрат на правничу допомогу. З огляду на викладене, колегія суддів не вбачає підстав для зміни чи скасування законного та обґрунтованого рішення суду першої інстанції. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Згідно зі статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу представника Мокрокалигірського психоневрологічного інтернату Чакалова А.К. слід залишити без задоволення, а рішення Катеринопільського районного суду Черкаської області від 11 березня 2024 без змін. Керуючись статтями 374, 375, 381-384, ЦПК України, апеляційний суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу представника Мокрокалигірського психоневрологічного інтернату адвоката Чакалова Адоніса Костянтиновичазалишити без задоволення. Рішення Катеринопільського районного суду Черкаської області від 11 березня 2024 залишити без змін. Стягнути з Мокрокалигірського психоневрологічного інтернату на користь ОСОБА_1 витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2000 грн. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до суду касаційної інстанції з підстав та на умовах, викладених у статті 389 ЦПК України. Повний текст постанови складений 24 травня 2024 року. Судді