Постанова 4852 № 280/8617/21

ТРЕТІЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А і м е н е м У к р а ї н и 23 травня 2024 року м. Дніпросправа № 280/8617/21 (суддя Кисель Р.В., м. Запоріжжя) Третій апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів: головуючого - судді Чередниченка В.Є. (доповідач), суддів: Шальєвої В.А., Чепурнова Д.В., за участю секретаря судового засідання Корсун Ю.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 16 листопада 2022 року у справі №280/8617/21 за позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, третя особа - ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, - ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 16 вересня 2021 року звернувся до суду з позовом до Міністерства оборони України згідно з яким просить: визнати протиправними дії Міністерства оборони України щодо відмови позивачу в призначенні одноразової грошової допомоги як інваліду І-ї групи з 11.07.2017 внаслідок поранення, пов`язаного з виконанням обов`язку військової служби в Республіці В`єтнам; зобов`язати Міністерство оборони України призначити та виплатити позивачеві одноразову грошову допомогу, з урахуванням права на отримання одноразової грошової допомоги, як інваліду І-ї групи внаслідок поранення, пов`язаного з виконанням обов`язку військової служби в Республіці В`єтнам, у розмірі 400-кратного прожиткового мінімуму, встановленого Законом для працездатних осіб на дату встановлення інвалідності І-ї групи, а саме на 11.07.2017. В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що він має право на отримання одноразової грошової допомоги, як інваліду І-ї групи внаслідок поранення, пов`язаного з виконанням обов`язку військової служби в Республіці В`єтнам, у розмірі 400-кратного прожиткового мінімуму, натомість відповідач не призначає йому таку допомогу. Рішенням Запорізького окружного адміністративного суду від 16 листопада 2022 року у задоволенні позову відмовлено повністю. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем не дотримано порядку звернення за одноразовою допомогою, оскільки позивачем пропущено присічний строк звернення за такою допомогою, а відтак позовні вимоги є необґрунтованими та такими, що не підлягають задоволенню. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції позивач оскаржив його в апеляційному порядку з підстав неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права, неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи. Просить його скасувати та прийняти нове рішення, яким позов задовольнити повністю. Апеляційна скарга фактично обґрунтована тим, що висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи, так як до того, як звернутися із позовною заявою у цій справі, позивач не одноразової звертався до Міністерства оборони України з питання виплати йому одноразової грошової допомоги. Згідно з відзивом на апеляційну скаргу відповідач просить у задоволені апеляційної скарги відмовити, рішення суду першої інстанції залишити без змін. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Судом першої інстанції з`ясовано, та знайшло підтвердження під час апеляційного розгляду справи, що 16.12.1998 позивачу первинно встановлено II групу інвалідності, внаслідок захворювання, отриманого під час проходження військової служби, що підтверджується довідкою до акта огляду МСЕК серії 2-18 АЗ №118834. 11.07.2017 року під час повторного огляду позивачу встановлено I групу інвалідності, внаслідок захворювання, отриманого під час проходження військової служби, що підтверджується довідкою до акта огляду МСЕК серії АВ №0674307. 11.03.2021 року позивач звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_2 з заявою щодо виплати одноразової грошової допомоги, як інваліду 1-ї групи, внаслідок поранення внаслідок поранення, пов`язаного з виконанням обов`язку військової служби в Республіці В`єтнам. Листом №745/с від 17.03.2021 року ІНФОРМАЦІЯ_3 повідомив позивача про відмову у задоволенні заяви, посилаючись на те, що позивачу первинна інвалідність була встановлена в 1998 році, проте на той час не існувало норми права, яка б передбачала виплату одноразової грошової допомоги (а.с.15). Правомірність дій Міністерства оборони України щодо відмови позивачу в призначенні одноразової грошової допомоги як інваліду І-ї групи з 11.07.2017 внаслідок поранення, пов`язаного з виконанням обов`язку військової служби в Республіці В`єтнам є предметом спору переданого на вирішення суду. Колегія суддів, проаналізувавши на підставі фактичних обставин справи застосування судом першої інстанції норм матеріального і процесуального права при ухвалені оскарженого рішення виходить з наступного. За змістом частини 2 статті 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до статті 41 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» № 2232-XII виплата одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, та резервістів під час виконання ними обов`язків служби у військовому резерві здійснюється в порядку і на умовах, встановлених Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей". Частиною першою статті 16 Закону України №2011-ХІІ (в редакції чинній на момент звернення позивача до ІНФОРМАЦІЯ_4 із заявою про виплату одноразової грошової допомоги) визначено, що одноразова грошова допомога у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - одноразова грошова допомога), - гарантована державою виплата, що здійснюється особам, які згідно з цим Законом мають право на її отримання. Приписами частини другої статті 16 Закону України №2011-ХІІ встановлено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується у разі: 1) загибелі (смерті) військовослужбовця під час виконання ним обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, або смерті особи, звільненої з військової служби, протягом року після звільнення її з військової служби, якщо смерть настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, пов`язаних з виконанням обов`язків військової служби; 2) смерті військовослужбовця, що настала в період проходження ним військової служби або внаслідок захворювання чи нещасного випадку, що мали місце в період проходження ним військової служби, або смерті особи, звільненої з військової служби, протягом року після звільнення її з військової служби, якщо смерть настала внаслідок поранення, контузії, каліцтва, захворювання, нещасного випадку, пов`язаних з проходженням військової служби; 3) загибелі (смерті) військовозобов`язаного або резервіста, якого призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, що настала під час виконання обов`язків військової служби або служби у військовому резерві; 4) встановлення військовослужбовцю (крім військовослужбовців строкової служби) інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), отриманого ним під час виконання обов`язків військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з виконанням ним обов`язків військової служби, чи встановлення інвалідності особі після її звільнення з військової служби внаслідок причин, зазначених у цьому підпункті; 5) встановлення військовослужбовцю (крім військовослужбовців строкової служби) інвалідності, що настала в період проходження ним військової служби або внаслідок захворювання, пов`язаного з проходженням ним військової служби, або встановлення особі, звільненій з військової служби, інвалідності не пізніше ніж через три місяці після звільнення її з військової служби чи після закінчення тримісячного строку, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження зазначеної служби; 6) встановлення військовослужбовцю строкової військової служби, військовозобов`язаному або резервісту, якого призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, інвалідності, що настала внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва), заподіяного військовослужбовцю строкової військової служби, військовозобов`язаному або резервісту при виконанні обов`язків військової служби або служби у військовому резерві, або не пізніше ніж через три місяці після звільнення із служби, закінчення зборів, проходження служби у військовому резерві, але внаслідок захворювання або нещасного випадку, що мали місце в період проходження строкової військової служби, цих зборів, служби у військовому резерві; 7) отримання військовослужбовцем поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання під час виконання ним обов`язків військової служби, що призвело до часткової втрати працездатності без встановлення йому інвалідності, а також особою, звільненою з військової служби, яка частково втратила працездатність внаслідок зазначених причин, але не пізніше ніж через три місяці після звільнення її з військової служби; 8) отримання військовослужбовцем строкової військової служби поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання у період проходження ним строкової військової служби, що призвело до часткової втрати працездатності без встановлення йому інвалідності, а також особою, звільненою із строкової військової служби, яка частково втратила працездатність внаслідок зазначених причин, пов`язаних з проходженням військової служби, але не пізніше ніж через три місяці після звільнення її із строкової військової служби; 9) отримання військовозобов`язаним, якого призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори, або резервістом поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання під час виконання обов`язків військової служби або служби у військовому резерві, що призвело до часткової втрати працездатності без встановлення йому інвалідності в період проходження зборів чи служби у військовому резерві або не пізніше ніж через три місяці після закінчення таких зборів чи виконання резервістом обов`язків служби у військовому резерві. Частиною першою статті 162 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» №2011-ХІІ визначено, що одноразова грошова допомога призначається і виплачується у розмірі: а) 750-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста у випадках, зазначених у підпункті 1 пункту 2 статті 16 цього Закону; 500-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов`язаного або резервіста у випадках, зазначених у підпунктах 2-3 пункту 2 статті 16 цього Закону; б) 400-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності I групи, 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності II групи, 250-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, - у разі встановлення військовослужбовцю інвалідності III групи (підпункт 4 пункту 2 статті 16 цього Закону). Відповідно до частини другої статті 162 Закону України №2011-ХІІ одноразова грошова допомога у випадках, зазначених у підпунктах 5-9 пункту 2 статті 16 цього Закону, призначається і виплачується залежно від встановленої військовослужбовцю, військовозобов`язаному або резервісту інвалідності та ступеня втрати ним працездатності у розмірі, визначеному Кабінетом Міністрів України. При цьому у випадках, зазначених у підпункті 5 пункту 2 статті 16 цього Закону, розмір одноразової грошової допомоги не може бути меншим за 70-кратний прожитковий мінімум, встановлений законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року. Положеннями частини восьмої статті 163 Закону України №2011-ХІІ передбачено, що особи, які мають право на отримання одноразової грошової допомоги, передбаченої цим Законом, можуть реалізувати його протягом трьох років з дня виникнення у них такого права. Згідно із частиною дев`ятою статті 163 Закону України №2011-ХІІ порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги визначається Кабінетом Міністрів України. Постановою Кабінету Міністрів від 25.12.2013 № 975 затверджений Порядок призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - Порядок 975). Пунктом 1 Порядку 975 визначено, що порядок визначає механізм призначення і виплати одноразової грошової допомоги у разі загибелі (смерті), інвалідності або часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності (далі - одноразова грошова допомога) військовослужбовців, військовозобов`язаних та резервістів, які призвані на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві (далі - військовослужбовець, військовозобов`язаний та резервіст). Згідно із пунктом 3 Порядку 975, днем виникнення права на отримання одноразової грошової допомоги є: - у разі загибелі (смерті) військовослужбовця, військовозобов`язаного та резервіста - дата смерті, що зазначена у свідоцтві про смерть; - у разі встановлення інвалідності - дата, зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії, а у разі повторного огляду та зміни групи інвалідності - дата, зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії про первинне встановлення інвалідності; - у разі встановлення ступеня втрати працездатності без установлення інвалідності - дата, зазначена у довідці медико-соціальної експертної комісії. Відповідно до пункту 11 Порядку № 975 військовослужбовець, військовозобов`язаний та резервіст, якому виплачується одноразова грошова допомога у разі настання інвалідності чи втрати працездатності без встановлення йому інвалідності, подає уповноваженому органу такі документи: - заяву про виплату одноразової грошової допомоги у зв`язку з встановленням інвалідності чи часткової втрати працездатності без встановлення інвалідності; - довідку медико-соціальної експертної комісії про встановлення групи інвалідності або відсотка втрати працездатності із зазначенням причинного зв`язку інвалідності чи втрати працездатності. До заяви додаються копії: - постанови відповідної військово-лікарської комісії щодо встановлення причинного зв`язку поранення (контузії, травми або каліцтва), захворювання; - документа, що свідчить про причини та обставини поранення (контузії, травми або каліцтва), зокрема про те, що воно не пов`язане із вчиненням особою кримінального чи адміністративного правопорушення або не є наслідком вчинення нею дій у стані алкогольного, наркотичного чи токсичного сп`яніння, або навмисного спричинення собі тілесного ушкодження; - сторінок паспорта з даними про прізвище, ім`я та по батькові і місце реєстрації; - документа, що засвідчує реєстрацію фізичної особи у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків, виданого органом доходів і зборів (для фізичної особи, яка через свої релігійні переконання відмовляється від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків, офіційно повідомила про це відповідний орган доходів і зборів та має відмітку в паспорті громадянина України,- копію сторінки паспорта з такою відміткою). Згідно із пунктом 12 Порядку № 975 призначення і виплата одноразової грошової допомоги військовослужбовцям, військовозобов`язаним та резервістам, яких призвано на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, здійснюється Міноборони, іншими центральними органами виконавчої влади, що здійснюють керівництво військовими формуваннями та правоохоронними органами, та іншими органами державної влади, військовими формуваннями та правоохоронними органами, в яких передбачено проходження військової служби військовослужбовцями, навчальних (або перевірочних) та спеціальних зборів - військовозобов`язаними, проходження служби у військовому резерві - резервістами (далі - розпорядник бюджетних коштів). Пунктом 13 Порядку № 975 встановлено, що керівник уповноваженого органу подає у 15-денний строк з дня реєстрації всіх документів розпорядникові бюджетних коштів висновок щодо виплати одноразової грошової допомоги, до якого додаються документи, зазначені в пунктах 10 і 11 цього Порядку. Розпорядник бюджетних коштів у місячний строк після надходження всіх зазначених документів приймає рішення про призначення одноразової грошової допомоги або про відмову в її призначенні, або про повернення документів на доопрацювання (у разі, коли документи подано не в повному обсязі, потребують уточнення чи подано не за належністю) і надсилає зазначене рішення разом з документами уповноваженому органу для видання наказу про виплату такої допомоги особам, які звернулися за нею, а в разі відмови чи повернення документів на доопрацювання - для письмового повідомлення заявника з обґрунтуванням мотивів відмови чи повернення документів на доопрацювання. Відповідно до пункту 14 Порядку № 975 одноразова грошова допомога виплачується особі шляхом перерахування коштів уповноваженим органом на рахунок в установі банку, зазначений одержувачем виплати. Наказом Міністра оборони України від 26.10.2016 № 564 відповідно до вимог пункту 13 Порядку № 975, Положення про порядок виплати компенсаційних сум військовослужбовцям, особам рядового і начальницького складу, які стали інвалідами, членам сімей військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу, які загинули під час виконання обов`язків військової служби чи служби в органах внутрішніх справ у складі національного контингенту чи національного персоналу, а також в інших окремих випадках, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 05 травня 1994 року № 290, з метою правового і соціального захисту військовослужбовців Збройних Сил України, осіб, звільнених з військової служби зі Збройних Сил України та СРСР, які стали інвалідами, військовозобов`язаних та резервістів, які стали інвалідами внаслідок поранення (контузії, травми або каліцтва) чи захворювання, пов`язаних з їх призовом на навчальні (або перевірочні) та спеціальні збори чи для проходження служби у військовому резерві, членам родин загиблих (померлих) військовослужбовців Збройних Сил України, у тому числі які загинули під час виконання обов`язків військової служби у складі національного контингенту чи національного персоналу, а також в інших окремих випадках затверджено Положення про Комісію Міністерства оборони України з розгляду питань, пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум (далі - Положення № 564 ). Приписами пункту 1 Положення № 564 визначено, що це положення визначає основні функції, завдання, повноваження Комісії МО України, а також порядок організації її роботи Основні завдання та функції Комісії МО України, визначені у Розділі ІІ Положення №

564. Відповідно до пункту 1 Розділу ІІ Положення № 564, основними завданнями Комісії МО України є, зокрема, вивчення документів та прийняття рішень про призначення (відмову у призначенні) одноразової грошової допомоги, передбаченої статтею 16 Закону України №2011-ХІІ. Згідно із пунктом 2 Розділу ІІ Положення № 564 з метою забезпечення виконання покладених на неї завдань Комісія МО України зобов`язана, зокрема: - приймати до розгляду документи, що надходять до Міністерства оборони України для призначення одноразової грошової допомоги, передбаченої статтею 16 Закону України №2011-ХІІ; - приймати рішення про призначення (відмову у призначенні) одноразової грошової допомоги в місячний строк із дня надходження всіх необхідних документів; - доводити прийняті рішення до Департаменту соціального забезпечення Міністерства оборони України для здійснення фінансування на виплату одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум. Пунктом 2 Розділу ІІІ Положення № 564 визначено, що формою роботи Комісії МО України є засідання. Приписами пункту 10 Розділу ІІІ Положення № 564 встановлено, що результати засідання Комісії МО України оформлюються протоколом, який підписується головою Комісії, його заступником, секретарем та всіма членами Комісії, які брали участь у засіданні. Рішення Комісії МО України про призначення (відмову у призначенні) одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум доводиться до Департаменту соціального забезпечення Міністерства оборони України. Виплата одноразової грошової допомоги здійснюється відповідно до наказів (пункту 11 Розділу ІІІ Положення № 564). З аналізу змісту положень Порядку № 975 та Положення № 564 можна зробити висновок про те, що порядок призначення та виплати допомоги полягає у наступному та передбачає такі етапи: особи, які мають право на одноразову допомогу звертаються із заявою про виплату допомоги разом із документами до уповноваженого органу; керівник уповноваженого органу з дня реєстрації всіх документів у 15-денний строк подає розпорядникові бюджетних коштів висновок щодо виплати одноразової грошової допомоги; надіслані уповноваженим органом документи в місячний строк із дня їх надходження розглядаються на засіданні Комісії МО України, яка за результатами їх розгляду приймає рішення про призначення або відмову у призначенні одноразової грошової допомоги і таке рішення оформлюється протоколом Комісії МО України та доводиться до відома Департаменту соціального забезпечення МО України. Як вбачається з матеріалів справи, 11.03.2021 року позивач звернувся до ІНФОРМАЦІЯ_2 , тобто до уповноваженого органу з заявою щодо виплати одноразової грошової допомоги, як інваліду 1-ї групи, внаслідок поранення, пов`язаного з виконанням обов`язку військової служби в Республіці В`єтнам. В свою чергу, ІНФОРМАЦІЯ_3 листом №745/с від 17.03.2021 року повідомив позивача про відсутність підстав для виплати позивачу одноразової грошової допомоги (а.с.15). Зазначені обставини свідчать про те, що керівником уповноваженого органу у 15-денний строк з дня реєстрації документів позивача не подавався до розпорядника бюджетних коштів, у спірних відносинах Міністерства оборони України висновок щодо виплати одноразової грошової допомоги. Згідно з листом від 06.10.2021 року ІНФОРМАЦІЯ_5 комплект документів для прийняття рішення комісією МОУ щодо виплати позивачу одноразової грошової допомоги був направлений 05.10.2021 року, вказана обставина відображена і у постанові Верховного Суду від 27.03.2024 року у цій справі (т.2 а.с.106). Згідно з витягом з протоколу засідання комісії МОУ з розгляду питань пов`язаних із призначенням і виплатою одноразової грошової допомоги та компенсаційних сум від 18 листопада 2021 року № 178 позивачу відмовлено у в одержанні одноразової грошової допомоги, оскільки на час встановлення інвалідності в 2021 році не існувало правової норми щодо виплати одноразової грошової допомоги, а також у зв`язку з тим, що позивачем не подано документ, що свідчить про причини та обставини поранення (травми, каліцтва) передбаченого п. 11 Порядку призначення та виплати одноразової грошової допомоги… (т.2 а.с.122 обор. сторона) Зазначені обставини свідчать про те, що на час звернення до суду з цим позовом 16.09.2021 року права позивача відповідачем порушено не було, оскільки документи та рішення щодо виплати позивачу одноразової грошової допомоги було отримано та відповідно прийнято після дати звернення позивача до суду, а саме 05.10.2021 року та 18.11.2021 року. Суд апеляційної інстанції зауважує, що предметом позову є матеріально-правові вимоги позивача до відповідача, відповідно до яких суд має ухвалити рішення, а підставою позову - обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, які складаються із фактів, що тягнуть за собою певні правові наслідки: зміну чи припинення правовідносин. Так, у спірних відносинах вимоги позивача заявлені до Міністерства оборони України, який є відповідачем. Враховуючи те, що на час звернення позивача з позовом до суду у цій справі (16.09.2021 року), відповідачу - Міністерству оборони України від уповноваженого органу - ІНФОРМАЦІЯ_2 не надходили документи щодо призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги та не приймалось будь якого рішення з приводу виплати позивачу одноразової грошової допомоги, колегія суддів зробила висновок про відсутність протиправності дій Міністерства оборони України щодо не призначення позивачу одноразової грошової допомоги. При цьому, суд апеляційної інстанції зауважує і на тому, що станом на 16.09.2021 року, тобто на дату звернення до суду з цим позовом у позивача були відсутні підстави для звернення до суду з вимогами до Міністерства оборони України, так як відповідачем не було отримано документів для подальшого прийняття рішення та рішення щодо виплати позивачу одноразової грошової допомоги не приймалось. Отже ті, обставини якими позивач обґрунтовує свої позовні вимоги у цій справі не свідчили про порушення його прав саме відповідачем, а тому такий позов задоволенню не підлягає. Суд апеляційної інстанції зазначає, що відповідно до частини другої статті 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Положеннями частини першої статті 2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Згідно з частиною першою статті 5 КАС України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушені права, свободи або інтереси. Отже, завдання адміністративного судочинства полягає у захисті саме порушених прав, свобод чи інтересів особи, що звернулася до суду з позовом, у публічно-правових відносинах. Згідно з рішенням Конституційного Суду України від 1 грудня 2004 у справі № 18-рп/2004 термін «порушене право», який вживається у низці законів України, має той самий зміст, що й поняття «охоронюваний законом інтерес». При цьому з приводу останнього, то в тому ж рішенні Конституційного Суду України зазначено, що «поняття «охоронюваний законом інтерес» означає правовий феномен, який: а) виходить за межі змісту суб`єктивного права; б) є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони; в) має на меті задоволення усвідомлених індивідуальних і колективних потреб; г) не може суперечити Конституції і законам України, суспільним інтересам, загальновизнаним принципам права; д) означає прагнення (не юридичну можливість) до користування у межах правового регулювання конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом; є) розглядається як простий легітимний дозвіл, тобто такий, що не заборонений законом. Охоронюваний законом інтерес регулює ту сферу відносин, заглиблення в яку для суб`єктивного права законодавець вважає неможливим або недоцільним. Отже, гарантоване статтею 55 Конституції України й конкретизоване у законах України право на судовий захист передбачає можливість звернення до суду за захистом порушеного права, але вимагає, щоб порушення, про яке стверджує позивач, було обґрунтованим. Таке порушення прав має бути реальним, стосуватися індивідуально виражених прав або інтересів особи, яка стверджує про їх порушення. Адміністративне судочинство спрямоване на захист саме порушених прав осіб у сфері публічно-правових відносин. Тобто для задоволення позову адміністративний суд повинен встановити, що у зв`язку з прийняттям рішення, дією або бездіяльністю суб`єктом владних повноважень порушуються права позивача. Проте право на звернення до адміністративного суду з позовом не завжди співпадає з правом на судовий захист, яке закріплено у статті 5 КАС України. Саме по собі звернення до адміністративного суду за захистом ще не означає, що суд зобов`язаний надати такий захист. Адже для того, щоб було надано судовий захист суд повинен встановити, що особа дійсно має право, свободу та інтерес, про захист яких вона просить і це право, свобода чи інтерес порушені відповідачем у публічно-правових відносинах. Відсутність порушеного права чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту способам, визначеним законодавством, встановлюється при розгляді справи по суті та є підставою для прийняття судом рішення про відмову у задоволені позову. Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 13 листопада 2019 року у справі №687/1539/16-а та від 4 лютого 2020 року у справі №320/7969/17. Колегія суддів, зауважує, що неодмінною ознакою порушення права особи є зміна стану її суб`єктивних прав та обов`язків, тобто припинення чи неможливість реалізації її права та/або виникнення додаткового обов`язку. Відповідно, дії суб`єкта владних повноважень є такими, що порушують права і свободи особи в тому разі, якщо: по-перше, такі дії вчинені владним суб`єктом поза межами визначеної законом компетенції і по-друге, оспорювані дії є юридично значимими, тобто такими, що мають безпосередній вплив на суб`єктивні права та обов`язки особи шляхом позбавлення можливості реалізувати належне цій особі право або шляхом покладення на цю особу будь-якого обов`язку. Враховуючи те, що станом на час звернення позивача з цим позовом до суду відповідачу не надходили документи від уповноваженого органу щодо призначення ОСОБА_1 одноразової грошової допомоги та не приймалось рішення щодо відмови позивачу у призначенні одноразової грошової допомоги, як наслідок суд апеляційної інстанції зробив висновок щодо передчасності цих позовних вимог, оскільки в адміністративному судочинстві захисту підлягає вже порушене право, а не те, яке може бути порушено у майбутньому і щодо якого невідомо, буде воно порушено чи ні, як наслідок відсутності підстав для їх задоволення. Щодо нових вимог позивача до відповідача викладених в поясненнях по справі отриманих судом апеляційної інстанції 02.05.2024 року слід зазначити наступне. Згідно з частиною першою статті 47 КАС України, крім прав та обов`язків, визначених у статті 44 цього Кодексу, позивач має право на будь-якій стадії судового процесу відмовитися від позову. Позивач має право змінити предмет або підстави позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог шляхом подання письмової заяви до закінчення підготовчого засідання або не пізніше ніж за п`ять днів до першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження. За правилами статті 166 КАС України при розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування тощо щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань. Заяви, клопотання і заперечення подаються в письмовій або усній формі. У випадках, визначених цим Кодексом, заяви і клопотання подаються тільки в письмовій формі. Заяви, клопотання і заперечення подаються та розглядаються в порядку, встановленому цим Кодексом. У випадках, коли цим Кодексом такий порядок не встановлений, він встановлюється судом. Аналіз наведених процесуальних норм дає підстави для висновку, що після відкриття провадження у справі за предметом позову, визначеним прохальною частиною позовної заяви, позивач має право змінити предмет або підстави позову, збільшити або зменшити розмір позовних вимог, подавши відповідну заяву. При цьому, норми КАС України дозволяють позивачу скористатись таким правом до закінчення підготовчого засідання або не пізніше ніж за п`ять днів до першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження. Так, предметом позову є матеріально-правові вимоги позивача до відповідача, відповідно до яких суд має ухвалити рішення, а підставою позову - обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги, які складаються із фактів, що тягнуть за собою певні правові наслідки: зміну чи припинення правовідносин. Розміром позову є кількісна характеристика позовних вимог. Отже, збільшення або зменшення розміру позовних вимог може відбутися шляхом зміни кількісних характеристик позовних вимог, але в межах спірних правовідносин. Водночас предмет позову кореспондує із способами судового захисту права (змістом позову), які визначені статтею 5 КАС України, а тому зміна предмета позову означає зміну вимоги, що свідчить про обрання позивачем іншого, на відміну від первісно обраного, способу захисту порушеного права або його доповнення, у межах спірних правовідносин. Отже, зміна предмета позову означає зміну вимоги, з якою позивач звернувся до відповідача, а зміна підстав позову - зміну обставин, на яких ґрунтуються вимоги особи, яка звернулася з позовом. Зміна предмету або підстав позову може відбуватися лише у межах спірних правовідносин. Одночасна зміна і предмета, і підстав позову не допускається. Наслідком розгляду заяви, зміст якої свідчить про одночасну зміну предмета і підстав позову є повернення такої заяви та розгляд раніше заявлених позовних вимог, якщо позивач не відмовляється від позову. Водночас у таких випадках позивач не позбавлений права звернутися з новим окремим позовом у загальному порядку. Такий правовий підхід щодо застосування норми процесуального права - статті 47 КАС України викладений у постановах Верховного Суду від 22 січня 2020 року у справі № 826/19197/16, від 30 серпня 2021 року у справі №520/11672/19, який у відповідності до положень ч.5 ст. 242 КАС України є обов`язковим для врахування судом апеляційної інстанції. Враховуючи викладене, судовому перегляду підлягають позовні вимоги заявлені позивачем у позовній заяві від 16 вересня 2021 року (т.1 а.с. 1-6). При цьому, як наслідок, позовні вимоги (підстави позову), що були заявлені позивачем в подальшому, задоволенню не підлягають, оскільки позивач не позбавлений права звернутися до суду з новим окремим позовом у загальному порядку з такими вимогами. На підставі зазначеного, зважаючи на те, що судом першої інстанції правильно по суті вирішено спір, суд апеляційної інстанції усунувши недоліки судочинства допущені судом першої інстанції вважає, за можливе апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Керуючись: статтями 241-245, 250, пунктом 1 частини 1 статті 315, статтями 316, 321, 322, 327, 329 КАС України, Третій апеляційний адміністративний суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 16 листопада 2022 року у справі №280/8617/21 без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду за наявності підстав, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України. Вступну та резолютивну постанову проголошено 23 травня 2024 року. Повне судове рішення складено 23 травня 2024 року. Головуючий - суддя В.Є. Чередниченко суддя В.А. Шальєва суддя Д.В. Чепурнов