Ухвала КАС ВС № 460/17992/23

УХВАЛА 23 травня 2024 року м. Київ справа №460/17992/23 адміністративне провадження № К/990/17441/24 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Загороднюка А.Г., суддів: Єресько Л.О., Мацедонської В.Е. перевіривши касаційну скаргу Державної служби України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 09 жовтня 2023 року та постанову Восьмого апеляційного адміністративного суду від 26 березня 2024 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «УКРІНФОРМТРЕЙД» до Державної служби України з безпеки на транспорті про визнання протиправною та скасування постанови, УСТАНОВИВ: Товариство з обмеженою відповідальністю «УКРІНФОРМТРЕЙД» (далі - позивач, ТОВ «УКРІНФОРМТРЕЙД») звернувся до суду з позовом до Державної служби України з безпеки на транспорті (далі - відповідач), в якому просило: - визнати протиправною та скасувати постанову про застосування адміністративно-господарського штрафу від 11 липня 2023 року №023803 в сумі 17000,00 грн. Ухвалою Рівненського окружного адміністративного суду від 14 серпня 2023 року відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження. Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 09 жовтня 2023 року, залишеним без змін постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 26 березня 2024 року позов задоволено. Не погоджуючись із зазначеними судовими рішеннями, 06 травня 2024 року Державна служба України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) звернулася до Верховного Суду із касаційною скаргою. При вирішенні питання про відкриття касаційного провадження за зазначеною касаційною скаргою суд виходить з наступного. За правилами частини першої статті 334 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) за відсутності підстав для залишення касаційної скарги без руху, повернення касаційної скарги чи відмови у відкритті касаційного провадження суд касаційної інстанції постановляє ухвалу про відкриття касаційного провадження у справі. Пункт 8 частини другої статті 129 Конституції України серед основних засад судочинства закріплює забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Наведеним конституційним положенням кореспондують приписи статті 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» і статті 13 КАС України. Верховний Суд, який відповідно до частини третьої статті 125 Конституції України є найвищим судовим органом, виконує функцію «суду права», що розглядає спори, які мають найважливіше (принципове) значення для суспільства та держави. Призначення Верховного Суду як найвищої судової установи в Україні - це, у першу чергу, сформувати обґрунтовану правову позицію стосовно застосування всіма судами у подальшій роботі конкретної норми матеріального права або дотримання норми процесуального права, що була неправильно використана судом і таким чином спрямувати судову практику в єдине і правильне правозастосування (вказати напрямок у якому слід здійснювати вибір правової норми); на прикладі конкретної справи роз`яснити зміст акта законодавства в аспекті його розуміння та реалізації на практиці в інших справах з вказівкою на обставини, що потрібно враховувати при застосуванні тієї чи іншої правової норми, але не нав`язуючи, при цьому, нижчестоящим судам результат вирішення конкретної судової справи. Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх громадян перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб. Отже, завдання Верховного Суду є не тільки і навіть не стільки вирішення конкретного спору. Суд повинен у передбачений процесуальним законом спосіб (шляхом розгляду конкретного спору та перевірки окремого процесуального судового рішення) витлумачити, як правильно застосувати норму матеріального права, що була не однаково застосована судами з тією метою, щоб надалі спрямовувати судову практику в єдино правильне русло. Згідно з частиною першою статті 328 КАС України учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом. Згідно з положеннями частини четвертої статті 12 КАС України виключно за правилами загального позовного провадження розглядаються справи у спорах: 1) щодо оскарження нормативно-правових актів, за винятком випадків, визначених цим Кодексом; 2) щодо оскарження рішень, дій та бездіяльності суб`єкта владних повноважень, якщо позивачем також заявлено вимоги про відшкодування шкоди, заподіяної такими рішеннями, діями чи бездіяльністю, у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 3) про примусове відчуження земельної ділянки, інших об`єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності; 4) щодо оскарження рішення суб`єкта владних повноважень, на підставі якого ним може бути заявлено вимогу про стягнення грошових коштів у сумі, що перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Положення вказаної правової норми процесуального закону узгоджуються з приписами частини четвертої статті 257 КАС України, яка відносить справи в аналогічних спорах до переліку справ, які не можуть бути розглянуті за правилами спрощеного позовного провадження. Частиною другою статті 257 КАС України передбачено, що за правилами спрощеного позовного провадження може бути розглянута будь-яка справа, віднесена до юрисдикції адміністративного суду, за винятком справ, зазначених у частині четвертій цієї статті. У цій справі, суд першої інстанції, врахувавши вимоги процесуального закону, розглянув справу за правилами спрощеного позовного провадження. Водночас, пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України обумовлено, що не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково. Таким чином, законодавець обмежив можливість касаційного оскарження судових рішень у названій категорії адміністративних справ, поставивши можливість такого оскарження в залежність від імовірності значення ухваленого за наслідком касаційного провадження судового рішення для формування практики застосування відповідних правових норм або ж становить значний суспільний інтерес чи має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу. Суд зауважує, що визначені підпунктами «а»-«г» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України випадки є виключенням із загального правила і необхідність відкриття касаційного провадження у справі на підставі будь-якого з них потребує належних, фундаментальних обґрунтувань, як від заінтересованих осіб, так і від суду, оскільки в іншому випадку принцип правової визначеності буде порушено. Аналіз доводів касаційної скарги в сукупності з установленими судами обставинами цієї адміністративної справи не дають підстав для висновку про наявність обставин, наведених у підпунктах "а"-"г" пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України. У касаційній скарзі скаржник зазначає, що підставою касаційного оскарження є пункт 1 частина четверта статті 328 КАС України. Обґрунтовуючи посилання на пункт 1 частину четверту статті 328 КАС України, скаржник вказує, що суди першої та апеляційної інстанцій ухвалили оскаржуване судове рішення без урахування висновку Верховного Суду, викладеного у постанові від 20 грудня 2018 року у справі №804/8740/16. Разом з тим, аналізуючи доводи заявника в цій частині, Верховний Суд зауважує, що у справі №804/8740/16 предметом оскарження були постанови про накладення адміністративно-господарських штрафів на суб`єкта господарювання за надання послуг з регулярних пасажирських перевезень за відсутності документів, передбачених статті 39 Закону України «Про автомобільний транспорт» від 05 квітня 2001 року № 2344-ІV (далі - Закон №2344-ІV), а саме: реєстраційних документів на транспортний засіб, індивідуальної контрольної книжки водія, полісу обов`язкового особистого страхування від нещасних випадків на транспорті водія, квитково-касового листа, індивідуальної контрольної книжки водія, схеми маршруту та розкладу руху. Оцінюючи правомірність оскаржуваних у справі №804/8740/16 постанов Верховний Суд сформував правовий висновок щодо оформлення тимчасового реєстраційного талону, вказавши, що попри те, що наведені положення пункту 6.3 Інструкції № 379 передбачають видачу тимчасового реєстраційного талона на транспортний засіб за зверненням користувача транспортного засобу, тобто не містять імперативної вказівки на отримання такого документа, все ж його наявність, відповідно і необхідність звернутися про його отримання, встановлена Законом № 2344-ІV. Натомість, предметом спору у цій справі є постанова, про накладення адміністративно-господарських штрафів на суб`єкта господарювання за надання послуг із перевезення вантажу за відсутності документів, визначених статті 48 Закону № 2344-ІV, а саме тимчасового реєстраційного талону транспортного засобу. З наведеного висновується, що правовідносини у справі №804/8740/16 та справі, що розглядається, оскільки відрізняються фактичні обставини та особливості правового регулювання. А відтак правовий висновок, викладений Верховним Судом у правовідносинах на який посилається скаржник не є подібними до спірних правовідносин у цій справі. Верховний Суд уважає необхідним указати, що результат вирішення у кожній справі зумовлений конкретними обставинами та оцінкою доказів. Аналіз висновків судів у цій справі та наведеним скаржником судовим рішенням суду касаційної інстанції, свідчить про те, що вони ґрунтуються на різних фактичних обставинах справи, що зумовило різне правозастосування норм, що регулюють спірні правовідносини, а отже й різні висновки, яких дійшли суди. При цьому касаційний суд зауважує, що підставою для касаційного оскарження є неврахування висновку Верховного Суду саме щодо застосування норми права, а не будь-якого висновку, зробленого судом касаційної інстанції в обґрунтування мотивувальної частини постанови. Саме лише зазначення у постанові Верховного Суду норми права також не є його правовим висновком про те, як саме повинна застосовуватися норма права у подібних правовідносинах. Так, правовим висновком Верховного Суду є висновок щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, сформульований внаслідок казуального тлумачення цієї норми при касаційному розгляді конкретної справи, та викладений у мотивувальній частині постанови Верховного Суду, прийнятої за наслідками такого розгляду. Неврахування висновку Верховного Суду щодо застосування норми права, зокрема, має місце тоді, коли суди попередніх інстанцій, посилаючись на норму права, застосували її інакше (не так, в іншій спосіб витлумачили тощо), ніж це зробив Верховний Суд в іншій справі, яка є подібною до справи, що розглядається Судом. Не можна посилатись на неврахування висновку Верховного Суду, як на підставу для касаційного оскарження, якщо відмінність у судових рішеннях зумовлена не неправильним (різним) застосуванням норми, а неоднаковими фактичними обставинами справ, які мають юридичне значення. З огляду на викладене суд уважає необґрунтованими посилання скаржника на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України як на підставі касаційного оскарження. Інші наведені скаржником доводи стосуються здебільшого оцінки встановлених судами обставин та досліджених ними доказів, а тому посилання скаржника в цій частині не узгоджуються з наведеною скаржником підставою касаційного оскарження судових рішень - частини четвертої статті 328 КАС України. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню. За такого правового врегулювання та обставин справи підстави для відкриття касаційного провадження відсутні. Керуючись статтями 13, 328, 333 КАС України, Верховний Суд УХВАЛИВ: Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою Державної служби України з безпеки на транспорті (Укртрансбезпека) на рішення Запорізького окружного адміністративного суду від 19 грудня 2023 року та постанову Третього апеляційного адміністративного суду від 06 березня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної служби України з безпеки на транспорті в особі відділу державного нагляду (контролю) у Запорізькій області про визнання протиправною та скасування постанови про застосування адміністративно-господарського штрафу. Копію ухвали разом з касаційною скаргою та доданими до неї матеріалами направити заявникові. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає. Суддя-доповідач судді А.Г. Загороднюк Л.О. Єресько В.Е. Мацедонська