Постанова КАС ВС № 320/8357/20

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 23 травня 2024 року м. Київ справа № 320/8357/20 адміністративне провадження № К/990/32725/22 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача - Жука А.В., суддів: Мартинюк Н.М., Мельник-Томенко Ж.М., розглянувши в порядку письмового провадження справу №320/8357/20 за позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити дії, провадження у якій відкрито за касаційною скаргою ОСОБА_1 на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 21 вересня 2022 року (колегія суддів у складі судді-доповідача Горяйнова А.М., суддів - Файдюка В.В. та Шелест С.Б.), УСТАНОВИВ: І. Історія справи

1. У вересні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з адміністративним позовом, у якому, з урахуванням уточнень, просив: - визнати протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Національної Гвардії України щодо ненарахування та невиплати середнього розміру грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні з військової служби по день фактичного розрахунку, а саме - за період з 03 квітня 2018 року до 14 липня 2020 року (834 календарні дні) у сумі 1002109 грн 38 коп.; - зобов`язати Військову частину НОМЕР_1 виплатити середній розмір грошового забезпечення за весь час затримки розрахунку при звільненні з військової служби по день фактичного розрахунку за період з 03 квітня 2018 року до 14 липня 2020 року (834 календарні дні) у сумі 1002109 грн 38 коп.

2. Обґрунтовуючи позовні вимоги зазначав, що наказом №15о/с від 09 лютого 2018 року його було звільнено з військової служби, при цьому при звільненні зі служби йому не виплачено компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій.

3. Указував, що рішенням Київського окружного адміністративного суду міста від 22 червня 2020 року у справі №320/2493/20 зобов`язано відповідача нарахувати та виплатити йому належну грошову компенсацію за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій.

4. Зауважив, що фактично виплату указаної компенсації йому було здійснено 15 липня 2020 року, а тому, на його думку, з відповідача підлягає стягненню середній заробіток за період затримки розрахунку при звільненні з 03 квітня 2018 року по 14 липня 2020 року у розмірі 1002109 грн 38 коп. Короткий зміст судових рішень першої та апеляційної інстанцій

5. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 11 лютого 2022 року адміністративний позов задоволено частково: - визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби по день фактичного розрахунку за період 03 квітня 2018 року до 14 липня 2020 року; - стягнуто з Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 247414 грн 07 коп.

6. Задовольняючи позовні вимоги частково суд першої інстанції зазначив, що питання відповідальності за затримку розрахунку при звільнені військовослужбовців не урегульовані положеннями спеціального законодавства. Водночас, такі питання врегульовані Кодексом законів про працю України.

7. Зауважив, що трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.

8. Суд установив, що на момент звільнення з військової служби із позивачем не проведено повного розрахунку, а саме не виплачено грошову компенсацію за невикористані додаткової відпустки як учаснику бойових дій в день його виключення зі списків особового складу частини - 01 квітня 2018 року.

9. З`ясовано, що грошова компенсація за невикористані дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій у розмірі 38643 грн 99 коп. виплачена позивачу 15 липня 2020 року, що підтверджується випискою з карткового рахунку позивача.

10. Урахувавши висновки Верховного Суду, застосував критерії зменшення розміру відшкодування, визначеного відповідно до статті 117 КЗпП України, виходячи зі середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні та вирішив, що сума, яка підлягає стягненню становить 247 414 грн 07 коп. (42,99 % від 575 515 грн 40 коп.).

11. Постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 21 вересня 2022 року рішення суду першої інстанції змінено: - викладено абзац третій його резолютивної частини в такій редакції: «Стягнути з Військової частини НОМЕР_1 Національної Гвардії України на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в розмірі 35344 (тридцять п`ять тисяч триста сорок чотири) грн 87 коп». В іншій частині рішення Київського окружного адміністративного суду від 11 лютого 2022 року залишено без змін.

12. Суд апеляційної інстанції погодився із висновками суду першої інстанції про необхідність стягнення на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.

13. Водночас, колегія суддів уважала проведений судом першої інстанції розрахунок суми, що підлягала стягненню з відповідача, помилковим.

14. Зазначила, що затримка у здійсненні виплати всіх належних ОСОБА_1 сум була зумовлена наявністю спору між сторонами цієї справи щодо наявності правових підстав для виплати компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, як учаснику бойових дій за 2015-2018 роки. Право позивача на отримання такої компенсації було підтверджене рішенням суду від 22 червня 2020 року, яке набрало законної сили 07 серпня 2020 року. Фактична виплата коштів здійснена 15 липня 2020 року, тобто ще до набрання рішенням суду законної сили.

15. Урахувала, що відповідний адміністративний позов був поданий ОСОБА_1 у березні 2020 року. Відтак період затримки виплати компенсації за невикористану додаткову відпустку за 2015-2018 роки значною мірою співпадає з періодом, протягом якого позивач не вживав заходів для захисту свого права на отримання такої компенсації (з квітня 2018 року до березня 2020 року). Період затримки розрахунку при звільненні майже у сім разів перевищує період з дня звернення до суду з позовом про виплату зазначеної компенсації до дня її фактичної виплати відповідачем.

16. За таких обставин з метою дотримання справедливого балансу між правами та інтересами сторін цієї справи, ураховуючи поведінку сторін (позивач протягом тривалого часу не порушував питання про виплату компенсації, а відповідач виплатив належні позивачу кошти ще до набрання рішенням суду законної сили), колегія суддів вирішила додатково зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні зі служби у сім разів та присудити до стягнення на користь позивача кошти у розмірі 35344 грн 87 коп. Короткий зміст касаційної скарги

17. Не погоджуючись із такою постановою суду апеляційної інстанції, у листопаді 2022 року ОСОБА_1 подано касаційну скаргу, у якій, посилаючись на неправильне застосування судом апеляційної інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, просить скасувати оскаржуване судове рішення та залишити в силі рішення суду першої інстанції.

18. Як на підставу касаційного оскарження судового рішення у цій справі указує на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України.

19. Обґрунтовуючи посилання на пункт 1 частини четвертої статті 328 КАС України зазначає про неврахування судом апеляційної інстанції висновків Верховного Суду, викладених у постанові від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц.

20. Указує, що судом апеляційної інстанції не у повній мірі досліджено факт виникнення тривалої затримки у зверненні до суду з позовом про виплату компенсації за невикористані дні додаткової відпустки.

21. Зауважує, що законодавство не обмежує жодним строком право на звернення до суду із такими позовами.

22. Указує, що його звернення до суду із позовом про стягнення компенсації за невикористану відпустку обумовлено прийняттям Верховним Судом постанови від 21 серпня 2019 року у справі №620/4218/18, якою підтверджено право військовослужбовців - учасників бойових дій на отримання такої компенсації.

23. Переконує, що виплата відповідачем належних ОСОБА_1 коштів до набрання рішенням суду законної сили пов`язана не з бажанням відновити порушене право позивача, а із виконанням розпорядження Командувача Національної гвардії України від 28 грудня 2019 року №27/32/4-9314, яким визначено порядок дій командирів (начальників) при звільненні військовослужбовців, які мають право на виплату грошової компенсації за невикористані дні додаткової відпустки.

24. Зазначає, що апеляційний суд не урахував критерії оцінки пропорційності, справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця, про які зазначено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц.

25. З огляду на викладене вважає, що наявні підстави для скасування постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 21 вересня 2022 року у цій справі. Позиція інших учасників справи 26. 03 січня 2023 року до касаційного суду надійшов відзив Військової частини НОМЕР_1 на касаційну скаргу позивача, у якому відповідач зазначає, що оскаржуване судове рішення є законним, обґрунтованим та прийняте з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Рух адміністративної справи в суді касаційної інстанції 27. 23 листопада 2022 року до касаційного суду надійшла скарга ОСОБА_1 .

28. Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 23 листопада 2022 року для розгляду справи №320/8357/20 визначено колегію суддів у складі: головуючого судді - Жука А.В., суддів -Мартинюк Н.М., Мельник-Томенко Ж.М.

29. Ухвалою Верховного Суду від 06 грудня 2022 року поновлено строк на касаційне оскарження, відкрито касаційне провадження за скаргою ОСОБА_1 на постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 21 вересня 2022 року у справі №320/8357/20 на підставі пункту 1 частини четвертої статті 328 КАС України.

30. Ухвалою Верховного Суду від 21 травня 2024 року закінчено підготовчі дії у цій справі; справу №320/8357/20 призначено до касаційного розгляду у порядку письмового провадження у суді касаційної інстанції за наявними у справі матеріалами. ІІ. Установлені судами фактичні обставини справи

31. Позивач проходив військову службу у Збройних силах України та наказом Командира військової частини НОМЕР_1 Національної гвардії України (по стройовій частині) від 30 березня 2018 року №82 припинено (розірвано) контракт про проходження військової служби у Національній гвардії України та виключено зі списків особового складу військової частини та всіх видів забезпечення полковника ОСОБА_1 (У НОМЕР_2 ) помічника начальника оперативного відділення штабу (ВОС НОМЕР_3 ) звільненого відповідно до пункту «г» (у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів) частини шостої статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» з військової служби наказом командувача Національної гвардії по особовому складу від 09 лютого 2018 року №15 о/с у запас з правом носіння військової форми одягу, 01 квітня 2018 року (останній день щорічної відпустки).

32. Позивач має статус учасника бойових дій, що підтверджується відповідним посвідченням від 14 травня 2015 року Серія НОМЕР_4 .

33. При звільненні з військової служби позивачу не було виплачено грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій, що стало підставою для його звернення до суду.

34. Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 22 червня 2020 року у справі №320/2493/20, яке набрало законної сили 07 серпня 2020 року, зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 Національної гвардії України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 належну грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2015 року по 2018 рік (чотири роки), виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 01 квітня 2018 року.

35. На виконання указаного судового рішення позивачу 15 липня 2020 року нараховано та виплачено грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій у розмірі 38 643 грн 99 коп.

36. Оскільки відповідна грошова компенсація не була виплачена ОСОБА_1 своєчасно при звільненні, то відповідач зобов`язаний виплатити йому середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні на підставі статті 117 КЗпП України. ІІІ. Позиція Верховного Суду

37. Відповідно до частини першої статті 341 КАС України суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права.

38. Верховний Суд, перевіривши доводи касаційної скарги, виходячи з меж касаційного перегляду, визначених КАС України, зазначає таке.

39. Змінюючи рішення суду першої інстанції в частині суми, що підлягає стягненню, Шостий апеляційний адміністративний суд виходив з того, що період затримки розрахунку при звільненні майже у сім разів перевищує період з дня звернення до суду з позовом про виплату зазначеної компенсації до дня її фактичної виплати відповідачем.

40. Урахував, що позов про стягнення компенсації за невикористані дні додаткової відпустки був поданий ОСОБА_1 у березні 2020 року. Зазначив, що позивач не вживав заходів для захисту свого права на отримання такої компенсації (з квітня 2018 року до березня 2020 року).

41. Тож, з метою дотримання справедливого балансу між правами та інтересами сторін у справі, ураховуючи поведінку сторін (позивач протягом тривалого часу не порушував питання про виплату компенсації, а відповідач виплатив належні позивачу кошти ще до набрання рішенням суду законної сили), колегія суддів вважала необхідним додатково зменшити розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні зі служби у сім разів та присудити до стягнення на користь позивача кошти в сумі 35344 грн 87 коп.

42. Верховний Суд не погоджується із указаними висновками суду апеляційної інстанції та зазначає таке.

43. У постанові Великої Палати Верховного Суду у справі №761/9584/15-ц, посилання на яку було підставою для відкриття касаційного провадження у цій справі, указано, що закон покладає на підприємство, установу, організацію обов`язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов`язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.

44. Відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця.

45. Звертаючись з вимогою про стягнення відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, позивач не повинен доводити розмір майнових втрат, яких він зазнав. Тому оцінка таких втрат працівника, пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні, не має на меті встановлення точного їх розміру. Суд має орієнтовно оцінити розмір майнових втрат, яких, як можна було б розумно передбачити, міг зазнати позивач.

46. З огляду на наведені мотиви Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, суд за певних умов може зменшити розмір відшкодування, передбаченого статтею 117 КЗпП України.

47. Велика Палата Верховного Суду констатувала, що, зменшуючи розмір відшкодування, визначений виходячи з середнього заробітку за час затримки роботодавцем розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України, необхідно ураховувати: - розмір простроченої заборгованості роботодавця щодо виплати працівнику при звільненні всіх належних сум, передбачених на день звільнення трудовим законодавством, колективним договором, угодою чи трудовим договором; - період затримки (прострочення) виплати такої заборгованості, а також те, з чим була пов`язана тривалість такого періоду з моменту порушення права працівника і до моменту його звернення з вимогою про стягнення відповідних сум; - ймовірний розмір пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника; - інші обставини справи, встановлені судом, зокрема, дії працівника та роботодавця у спірних правовідносинах, співмірність ймовірного розміру пов`язаних із затримкою розрахунку при звільненні майнових втрат працівника та заявлених позивачем до стягнення сум середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні.

48. Так, суд апеляційної інстанції зазначивши, що позивач з квітня 2018 року до березня 2020 року не вживав заходів для захисту свого права на отримання компенсації за невикористані дні додаткової відпустки, не урахував, що: 1) чинним законодавством не передбачено обмеження строку звернення до суду із позовом про стягнення належних працівникові на день звільнення сум [станом на березень 2020 року]; 2) звернення ОСОБА_1 до суду із позовом про стягнення такої компенсації пов`язане із прийняттям Великою Палатою Верховного Суду постанови від 21 серпня 2019 року у справі №620/4218/18, якою остаточно вирішено питання про право військовослужбовців на отримання компенсації за невикористані дні додаткової відпустки як учасників бойових дій.

49. Колегія суддів зазначає, що судами попередніх інстанцій не установлено фактів зловживання позивачем процесуальними правами, спрямованим на умисне затягування строків розгляду цієї справи у суді.

50. Дійсно, право позивача на отримання такої компенсації було підтверджене рішенням суду від 22 червня 2020 року, яке набрало законної сили 07 серпня 2020 року, а фактична виплата коштів здійснена 15 липня 2020 року, тобто ще до набрання рішенням суду законної сили.

51. Водночас, така поведінка відповідача не може свідчити про бажання якнайшвидше відновити порушене право позивача, оскільки, зважаючи на велику кількість звернень військовослужбовців до суду із такими ж спорами, відповідач був обізнаний зі змістом постанови Великої Палати Верховного Суду від 21 серпня 2019 року у справі №620/4218/18. Тож, ураховуючи те, що така виплата здійснена після постановлення Київським окружним адміністративним судом рішення від 22 червня 2020 року, є підстави вважати, що відповідач, будучи обізнаним щодо позиції Верховного Суду у цій категорії справ, розумів, що рішення суду першої інстанції є законним, обґрунтованим та не буде скасованим судом апеляційної інстанції.

52. Окрім викладеного Суд зауважує, що оскаржувана постанова суду апеляційної інстанції не містить формули, згідно якої ним визначено суму середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, що підлягає стягненню на користь позивача.

53. Так, суд апеляційної інстанції, пославшись на висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26 червня 2019 року у справі №761/9584/15-ц фактично їх не урахував, оскільки залишив поза увагою критерії оцінки пропорційності, справедливого та розумного балансу між інтересами працівника та роботодавця та необхідність урахування інших обставин справи.

54. Водночас, суд першої інстанції зазначив, що розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні складає 575 515 грн 40 коп. (689,24 грн х 875).

55. Установив, що під час звільнення позивачу належала виплата у загальній сумі 89888 грн 79 коп. (51 244,80 грн [сума остаточного розрахунку, проведеного з позивачем при звільненні]+ 38 643,99 грн [розмір компенсації за невикористану відпустку]).

56. З`ясував, що розмір недоотриманих позивачем при звільненні сум складає 42,99% від суми, що підлягала виплаті.

57. Виходячи з принципу пропорційності уважав належним і достатнім способом захисту порушених прав позивача стягнення на його користь 247 414 грн 07 коп. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні (обчисленого як 42,99% від 575 515,40 грн.).

58. Колегія суддів зазначає, що указаний розрахунок відповідає висновкам Судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду, викладеним у постанові від 30 листопада 2020 року у справі №480/3105/19, які у подальшому підтримані Верховним Судом у справах №520/899/21, №420/20192/21, №560/13719/21 та інших.

59. З огляду на викладене Суд констатує, що апеляційний суд допустив неправильне застосування норм матеріального права та помилково змінив правильне по суті рішення суду першої інстанції. Висновки за результатами розгляду касаційної скарги

60. Згідно з пунктом 4 частини першої статті 349 КАС України суд касаційної інстанції за наслідками розгляду касаційної скарги має право скасувати постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишити в силі рішення суду першої інстанції у відповідній частині.

61. Відповідно до статті 352 КАС України суд касаційної інстанції скасовує постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково і залишає в силі судове рішення суду першої інстанції у відповідній частині, якщо в передбачених статтею 341 цього Кодексу межах встановить, що судом апеляційної інстанції скасовано судове рішення, яке відповідає закону.

62. Зважаючи на наведені вище мотиви і керуючись положеннями статті 352 КАС України колегія суддів дійшла висновку, що суд апеляційної інстанції помилково змінив рішення суду першої інстанції, яке було ухвалено відповідно до закону і висновки цього суду узгоджуються з правозастосовною практикою Верховного Суду у такій категорії спорів.

63. Отже, в силу статті 352 КАС України, постанову суду апеляційної інстанції необхідно скасувати, а рішення суду першої інстанції залишити в силі. IV. Висновки щодо судових витрат

64. З огляду на результат касаційного перегляду справи перерозподіл судових витрат не здійснюється. Керуючись статтями 341, 345, 349, 352, 355, 356, 359 Кодексу адміністративного судочинства України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Касаційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

2. Постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 21 вересня 2022 року у справі №320/8357/20 - скасувати.

3. Рішення Київського окружного адміністративного суду від 11 лютого 2022 року у справі №320/8357/20 залишити в силі. Постанова набирає законної сили з моменту її підписання суддями, є остаточною та не може бути оскаржена. .................................. .................................. .................................. А.В. Жук Н.М. Мартинюк Ж.М. Мельник-Томенко Судді Верховного Суду