Постанова 4803 № 212/4748/23

ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Провадження № 22-ц/803/3747/24 Справа № 212/4748/23 Суддя у 1-й інстанції - Борис О.Н. Суддя у 2-й інстанції - Корчиста О. І. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 травня 2024 року м.Кривий Ріг Дніпровський апеляційний суд у складі: головуючого судді Корчистої О.І. суддів: Агєєва О.В., Тимченко О.О., за участю секретаря Юрченко Г.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Дніпровського апеляційного суду в м. Кривий Ріг Дніпропетровської області цивільну справу №212/4748/23 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Виконавчий комітет Покровської районної у місті ради м. Кривого Рогу, про визначення місця проживання дитини та стягнення аліментів на утримання малолітньої дитини, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Максимов Роман Ігорович, на рішення Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 12 січня 2024 року, встановив: У липні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , третя особа Виконавчий комітет Покровської районної у місті ради м. Кривого Рогу, про визначення місця проживання дитини та стягнення аліментів на утримання малолітньої дитини. Позов мотивований тим, що сторони у справі, разом із їх спільним сином ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , до червня 2022 року проживали разом в м. Таврійськ Херсонської області. У червні 2022 року відповідач разом з сином виїхали до Турецької Республіки. У листопаді 2022 року позивач приїхав до них. У грудні 2022 року позивач разом з малолітнім сином перебували у Республіці Польща, після чого повернулися до України. З грудня 2022 року малолітній ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , знаходиться на вихованні та утриманні позивача. Відповідач життям дитини не цікавиться, матеріальної допомоги не надає, на зв`язок не виходить. Заочним рішенням Суворовського районного суду міста Одеси від 16 лютого 2023 року у справі № 523/15497/22 шлюб між сторонами розірвано. У зв`язку з перебуванням відповідача за кордоном та ігноруванням нею позивача та дитини відсутня можливість укласти з відповідачем договір щодо здійснення батьківських прав та виконання обов`язків. З огляду на вказані обставини позивач просив суд визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_3 разом з позивачем та стягнути з відповідача аліменти на утримання малолітньої дитини. Рішенням Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 12 січня 2024 року в задоволенні позову відмовлено. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Максимов Р.І., посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, просить рішення суду скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити. В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що суд першої інстанції дійшов помилково висновку про те, що відсутні законні підстави на проживання позивача ОСОБА_1 в орендованому житлі, так як договір оренди за адресою: АДРЕСА_1 закінчився 21 липня 2023 року, оскільки в матеріалах справи наявні докази укладення позивачем договору оренди 22 липня 2023 року строком на 11 місяців, тобто до 21 червня 2024 року. Крім того 15 листопада 2023 року позивач за допомогою БО «Благодійний фонд «До України з любов`ю» отримав у безоплатне користування квартиру за адресою АДРЕСА_2 , яке було продовжено 01 січня 2024 року на 6 місяців, на підтвердження чого позивач надає до апеляційної скарги копії договорів, які були укладені після закриття підготовчого судового провадження. Зазначає, що відповідачем не надано доказів утримання дитини. З переписки відповідача та сина вбачається, що дитина не дуже бажає спілкується з матір`ю та єдиним подарунком, наданим за весь час була зубна щітка. Також вказує, що в даній справі не ставиться питання про позбавлення батьківських прав відповідача, а лише вирішується питання про визначення місця проживання дитини, яке в подальшому може бути змінено за рішенням суду або вибором дитини по досягненню чотирнадцятирічного віку, тому висновки суду в частині ставлення відповідача до виконання батьківських обов`язків є безпідставними, оскільки, визначення місця проживання дитини не позбавляє матір права на спілкування з дитиною та не обмежує її батьківські права. Також зазначає, що в судовому засіданні суду першої інстанції малолітній ОСОБА_3 висловив думку, що прихильний до батька і, відповідно, бажає проживати разом з батьком, однак суд, оцінюючи думку, що ОСОБА_3 бажає проживати з обома батьками, не врахував, що позивач проживає з дитиною і дитина бажає проживати з ним, сім`я розпалася і неможливе проживання дитини з обома батьками, а відповідач перебуває в Турецькій Республіці та відповідач, заявляючи, що хоче щоб син проживав з нею та прохаючи відмовити у задоволені позову, не пропонувала альтернативних варіантів місця проживання дитини, зокрема, з нею, зокрема, шляхом пред`явлення зустрічного про визначення місця проживання дитини з нею тощо. З урахуванням встановлених судом обставин, після винесення оскаржуваного судового рішення спір щодо місця проживання дитини взагалі не був вирішений. Додатково зазначає, що позивач ОСОБА_1 заброньований КНП «Херсонська міська стоматологічна поліклініка» від призову за мобілізацією, у зв`язку з чим, ОСОБА_1 не може бути мобілізований, що б призвело до того, що дитина залишиться сама без батьків на території України. У відзиві на апеляційну скаргу відповідач заперечує проти її задоволення та вважає за необхідне рішення суду першої інстанції залишити без змін. Заслухавши суддю-доповідача, адвоката Максимова Р.І., дослідивши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Максимов Р.І., підлягає задоволенню, за наступних підстав. Відповідно ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Частиною 3 статті 3 ЦПК України визначено, що провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Частиною 1 ст. 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно ст. 12,81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Згідно ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Згідно з ч. 1, 2, 5 ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції не відповідає вказаним вимогам закону. Судом першої інстанції встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_2 народився ОСОБА_3 , батьками якого є ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , що підтверджується копією свідоцтва про народження, виданого повторно 28 квітня 2023 року Покровським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у місті Кривому Розі Криворізького району Дніпропетровської області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), відповідний актовий запис № 21. (а.с.9) Шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 , укладений 27 лютого 2010 року, розірвано на підставі заочного рішення Суворовського районного суду міста Одеси від 16 лютого 2023 року у цивільній справі № 523/15497/22. (а.с.10-12) Позивач ОСОБА_1 та його малолітній син ОСОБА_3 мають статус внутрішньо переміщених осіб, що підтверджується копіями довідок про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи від 10 травня 2023 року № 1210-5002754048 та від 10 травня 2023 року № 1210-5002754085 відповідно. (а.с.13) Відповідно копії Договору оренди від 22 липня 2023 року, позивач ОСОБА_1 є орендарем квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 з 22 липня 2023 року строком на 11 місяців до 21 червня 2024 року. (а.с.40) На підставі наказів КНП «Херсонська міська стоматологічна поліклініка» № 207-к від 19 вересня 2023 року та № 208-к від 19 вересня 2023 року, ОСОБА_1 було переведено на посаду заступника директора з економічних питань за контрактом на 1,0 ставки, строком на 1 рік, та дозволено виконувати свої обов`язки дистанційно. (а.с.42,43) Малолітній ОСОБА_3 навчається в 7-Г класі Криворізької гімназії № 126 Покровського району м. Кривого Рогу, що підтверджується копією Довідки, виданої в.о. директора КГ № 126 КМР І.Грицун за вих. № 156 від 15 серпня 2023 року. (а.с.41) Згідно копії Висновку про визначення місця проживання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , затвердженим Рішенням виконкому районної в місті ради № 463 від 16 серпня 2023 року, виконком Покровської районної в місті ради як орган опіки та піклування, у зв`язку з тим, що відсутні законні підстави на проживання ОСОБА_1 в орендованому житлі (договір оренди за адресою: АДРЕСА_1 закінчився 21 липня 2023 року) та дитина остаточно не визначилась зі своєю думкою щодо свого місця проживання, вирішення зазначеного питання поклав на розсуд суду. (а.с.31-33) Звертаючись до суду з позовом про визначення місця проживання дитини та стягнення аліментів на утримання малолітньої дитини позивач посилався на те, що відповідач життям дитини не цікавиться, матеріальної допомоги не надає, на зв`язок не виходить. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що, враховуючи психофізіологічні особливості дитини, пояснення самої дитини, психоемоційний стан дитини, виходячи з балансу інтересів дитини та батьків, з найкращих інтересів дитини, визначення місця проживання дитини лише з батьком не буде максимально відповідати якнайкращим інтересам дитини та сприяти повноцінному вихованню та розвитку. Колегія суддів апеляційного суду не погоджується з таким висновком суду з огляду на наступне. Відповідно ч.8 ст.7 СК України регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини. Згідно ст.160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Відповідно ст.141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу. Відповідно ч. 1 ст. 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. Тлумачення частини 1 статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку. У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 24 листопада 2021 року в справі № 754/16535/19 (провадження № 61-14623св21) вказано, що під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку. При розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо, а також дотримуватися балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини і обов`язком батьків діяти в її інтересах. Перевага в матеріально-побутовому стані одного з батьків сама по собі не є вирішальною умовою для передачі йому дитини. У постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 30 жовтня 2019 року у справі № 352/2324/17 (провадження № 61-14041св19) зазначено, що питання забезпечення інтересів дитини ґрунтується на розумінні, що розлучення батьків для дітей - це завжди тяжке психологічне навантаження, а дорослі, займаючись лише своїми проблемами, забувають про кардинальні зміни в житті дитини: нове оточення та місце проживання, неможливість спілкування з двома батьками одночасно тощо. Вирішуючи питання про визначення місце проживання дитини, суди мають враховувати об`єктивні та наявні у справі докази, зокрема обстеження умов проживання, характеристики психоемоційного стану дитини, поведінки батьків щодо дитини та висновку органу опіки та піклування. Проте найважливішим у цій категорії справ є внутрішнє переконання судді, яке має ґрунтуватися на внутрішній оцінці всіх обставин в їх сукупності. Адже не можна піддавати формалізму долю дитини, яка через те, що батьки не змогли зберегти відносини або домовитися, не повинна бути позбавлена щасливого та спокійного дитинства. При вирішенні спору щодо місця проживання дітей, суд бере до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, вік дітей, майновий стан батьків, що мають істотне значення, але насамперед мають виходити з інтересів самої дитини, враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо. Таким чином, визначаючи місце проживання дитини, розуміючи, що спір стосується вкрай чутливої сфери правовідносин, а дитина потребує уваги, підтримки і любові обох батьків, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку, що при вирішенні спору мають першочергове значення саме найкращі інтереси дитини. У постанові Верховного Суду від 06 червня 2019 року у справі № 495/2106/17 Верховний Суд зазначив, що коли батьки перебувають у рівних умовах, мають однакове ставлення до своїх батьківських обов`язків та в разі однакової прихильності дитини до обох батьків, місце проживання дитини має бути визначено з тим із батьків, яким створено більш сприятливі умови для проживання дитини. Статтею 51 Конституції України визначено, що сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою. Згідно зі статтею 9 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Україною постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року №789-ХІІ, зобов`язано держави-учасниці забезпечувати, щоб дитина не розлучалася з батьками всупереч їх бажанню, за винятком випадків, коли компетентні органи згідно з судовим рішенням, визначають відповідно до застосовуваного закону і процедур, що таке розлучення необхідне в якнайкращих інтересах дитини. Таке визначення може бути необхідним у тому чи іншому випадку, наприклад, коли батьки жорстоко поводяться з дитиною або не піклуються про неї, або коли батьки проживають роздільно і необхідно прийняти рішення щодо місця проживання дитини. Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України. Згідно із частинами першою, другою статті 12 Закону України «Про охорону дитинства» виховання в сім`ї є першоосновою розвитку особистості дитини. На кожного з батьків покладається однакова відповідальність за виховання, навчання і розвиток дитини. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право і зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці. Виховання дитини має спрямовуватися на розвиток її особистості, поваги до прав, свобод людини і громадянина, мови, національних, історичних і культурних цінностей українського та інших народів, підготовку дитини до свідомого життя у суспільстві в дусі взаєморозуміння, миру, милосердя, забезпечення рівноправності всіх членів суспільства, злагоди та дружби між народами, етнічними, національними, релігійними групами. Батьки, які проживають окремо від дитини, зобов`язані брати участь у її вихованні і мають право спілкуватися з нею, якщо судом визнано, що таке спілкування не перешкоджатиме нормальному вихованню дитини (частина друга статті 15 Закону України «Про охорону дитинства»). Згідно зі статтею 141 СК України мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу. Відповідно до частини першої статті 161 СК України, якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. У постанові Верховного Суду від 14 лютого 2019 року в справі № 377/128/18 (провадження №61-44680 св18) зазначено, що "тлумачення частини першої статті 161 СК України свідчить, що під час вирішення спору щодо місяця проживання малолітньої дитини враховується ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особисту прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. До інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків, відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батька свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним із батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку". Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини. При цьому, міжнародні та національні норми не містять положень, які б наділяли будь-кого з батьків пріоритетним правом на проживання з дитиною. В усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини (частина перша статті 3 Конвенції про права дитини). Дитина є найбільш вразливою стороною під час будь-яких сімейних конфліктів, оскільки на її долю випадає найбільше страждань та втрат. Судовий розгляд сімейних спорів, у яких зачіпаються інтереси дитини, є особливо складним, оскільки в його процесі вирішуються не просто спірні питання між батьками та іншими особами, а визначається доля дитини, а тому результат судового розгляду повинен бути спрямований на захист найкращих інтересів дитини. У рішенні Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) від 11 липня 2017 року у справі «М. С. проти України», заява № 2091/13, суд зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у найкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним. ЄСПЛ зауважує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків (рішення ЄСПЛ від 07 грудня 2006 року у справі «Хант проти України», заява № 31111/04). Аналіз наведених норм права, практики ЄСПЛ дає підстави для висновку, що рівність прав батьків щодо дитини є похідною від прав та інтересів самої дитини на гармонійний розвиток та належне виховання, а отже, в першу чергу підлягають урахуванню інтереси дитини. Питання забезпечення інтересів дитини ґрунтується на розумінні, що для дітей окреме проживання батьків - це завжди тяжке психологічне навантаження, пов`язане, зокрема, з кардинальними змінами в житті дитини: нове оточення та місце проживання, неможливість спілкування з двома батьками одночасно тощо. Таким чином, при вирішенні таких спорів доцільно та правильно керуватися виключно інтересами дитини, судам передусім потрібно впевнитися, що саме той з батьків, на чию користь буде прийнято рішення, створить для дитини належні умови для її морального, духовного та фізичного розвитку. Матеріалами справи встановлено, що на момент вирішення даного спору малолітній ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає зі своїм батьком позивачем ОСОБА_1 . Мати дитини з червня 2022 року мешкає в Турецькій Республіці. Шлюб між сторонами розірваний. Виконкомом Покровської районної у місті ради м. Кривого Рогу як органом опіки та піклування було надано до суду висновок, в якому питання визначення місця проживання дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , покладено на розсуд суду у зв`язку із тим, що відсутні законні підстави на проживання позивача ОСОБА_1 в орендованому житлі (договір оренди за адресою: АДРЕСА_1 закінчився 21.07.2023 року) та дитина остаточно не визначилась зі своєю думкою щодо свого місця проживання. Також встановлено, що 22 липня 2023 року позивачем було укладено Договір оренди квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 строком на 11 місяців, до 21 червня 2024 року. Крім того, 15 листопада 2023 року позивач за допомогою БО «Благодійний фонд «До України з любов`ю» отримав у безоплатне користування квартиру за адресою АДРЕСА_2 , яке було продовжено 01 січня 2024 року на 6 місяців, на підтвердження чого позивач надав копії відповідних договорів. Відповідачем, на підтвердження факту спілкування з малолітнім ОСОБА_3 , було надано до суду першої інстанції скріни їх переписки. Відповідно пояснень малолітнього ОСОБА_4 , він однаково любить своїх батьків, будь-які побоювання батька або матері відсутні. Зазначив, що спілкується з відповідачем та хоче більше проводити часу разом. Мешкати малолітній ОСОБА_3 бажає з обома батьками, обох любить та поважає. Висловив позицію щодо прихильності до батька, оскільки той наразі є більш фінансово забезпеченим. З пояснень малолітнього ОСОБА_5 слідує, що він дійсно в більші мірі виявляє бажання проживати з батьком. У ході судового розгляду було встановлено, що зі сторони батька малолітньої дитини не обмежується доступ матері до участі у вихованні сина, мати допускається до спілкування із дитиною. Відповідач в судових засіданнях в суді першої інстанції цікавилась розглядом справи, відстоюючи своє право проживати з сином. Разом з тим дитина тривалий час проживає з батьком, має відповідні соціальні контакти за місцем проживання батька та виявляє в більшій мірі прихильність до батька, позивач забезпечений житлом, має самостійний заробіток, відтак може створити всі належні умови для проживання та розвитку сина. Відповідач наразі перебуває в Турецькій Республіці, альтернативних варіантів місця проживання дитини не пропонувала. В контексті першочергового врахування інтересів дитини, враховуючи добросовісне виконання позивачем батьківських обов`язків, створення для дитини необхідних умов для проживання та розвитку, забезпечення його усім необхідним, враховуючи психофізіологічні особливості дитини, пояснення самої дитини, психоемоційний стан дитини а також відсутність виключних обставин, які б унеможливлювали проживання дитини з батьком, колегія суддів дійшла висновку про обґрунтованість позову та необхідність визначення місця проживання дитини із позивачем, що, на переконання колегії суддів, буде відповідати найкращим інтересам сина сторін у справі. При цьому, визначення місця проживання дитини з батьком, не впливатиме на їх взаємовідносини з матір`ю, оскільки визначення місця проживання дітей з однім із батьків, не позбавляє іншого батьківських прав та не звільняє його від виконання своїх батьківських обов`язків, у зв`язку з чим колегія суддів вважає такими, що заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги про те, що в даній справі не ставиться питання про позбавлення батьківських прав відповідача, а лише вирішується питання про визначення місця проживання дитини, яке в подальшому може бути змінено за рішенням суду або вибором дитини по досягненню чотирнадцятирічного віку. Мати дитини, яка безсумнівно відіграє важливу роль у житті та розвитку дитини, має право та обов`язок піклуватися про здоров`я дитини, стан її розвитку, незалежно від того з ким дитина буде проживати. Отже, колегія суддів апеляційного суду вважає, що найкращим інтересам сина сторін у справі буде відповідати визначення його місця проживання разом із батьком, що надасть змогу налагодити стабільне емоційне середовище та забезпечить можливість розвитку дитини у спокійному середовищі. Також на користь позивача підлягають стягненню аліменти. Зокрема, відповідно до ст.180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. Відповідно до ч.3 ст.181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. При цьому згідно ст. 182 СК України при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина; наявність рухомого та нерухомого майна, грошових коштів; доведені стягувачем аліментів витрати платника аліментів, у тому числі на придбання нерухомого або рухомого майна, сума яких перевищує десятикратний розмір прожиткового мінімуму для працездатної особи, якщо платником аліментів не доведено джерело походження коштів; інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Відповідно до ч.1 ст.183 СК України, частка заробітку (доходу) матері, батька, яка буде стягуватися як аліменти на дитину, визначається судом. Відповідно до ч. 1, 2 ст. 27 Конвенції ООН про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка ратифікована Постановою Верховної Ради України № 789ХІІ (78912) від 27 лютого 1991 року та набула чинності для України 27 вересня 1991 року, держава визнає право кожної дитини на рівень життя, необхідний для фізичного, розумового, духовного, морального і соціального розвитку дитини. Батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини. Згідно ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку. Батьки або особи, які їх замінюють, несуть відповідальність за створення умов, необхідних для всебічного розвитку дитини, відповідно до законів України. В силу статті 51 Конституції України батьки зобов`язані утримувати дітей до їх повноліття. Згідно з Постановою Пленуму Верховного Суду України «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» № 3 від 15.05.2006 року вирішуючи питання щодо розміру аліментів, суд повинен ураховувати: стан здоров`я, матеріальне становище дитини і платника аліментів; наявність в останнього інших неповнолітніх дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, повнолітніх дочки, сина; інші обставини, що мають істотне значення. Розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж зазначений у ч. 2 ст. 182 Сімейного кодексу України. Отже, закон покладає на батьків обов`язок щодо надання утримання своїм неповнолітнім дітям, тобто дітям, які не досягли 18 років. Обов`язок утримувати дитину є рівною мірою обов`язком як матері, так і батька, причому, обов`язком особистим, індивідуальним, а не солідарним. Виниклі між сторонами правовідносини регулюються ч.3 ст.181 СК України згідно якої встановлено, що за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька, з усіх видів доходів батька дітей відповідно п.1 Переліку видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів на одного з подружжя, дітей, батьків, інших осіб, затвердженим Постановою КМУ від 26 лютого 1993 року № 146 «Про перелік видів доходів, які враховуються при визначенні розміру аліментів на одного з подружжя, дітей, батьків, інших осіб». Відповідно до роз`яснень, що надані у п.17 Постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 15 травня 2006 року «Про застосування судами окремих норм Сімейного кодексу України при розгляді справ щодо батьківства, материнства та стягнення аліментів» за відсутності домовленості між батьками про сплату аліментів на дитину той із них, з ким вона проживає, вправі звернутися до суду з відповідним позовом. Враховуючи аліментний обов`язок матері дитини, відсутності даних щодо наявності у останньої інших неповнолітніх дітей, враховуючи що судом визначено місце проживання дитини з позивачем, суд вважає можливим стягувати з відповідача на користь позивача на утримання їх неповнолітнього сина щомісячно аліменти у розмірі 1/4 частини усіх видів заробітку, але не менш, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з моменту звернення до суду та до повноліття дитини. В силу ч.1 ст.191 СК України, аліменти присуджуються за рішенням суду від дня пред`явлення позову. За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду, на підставі п.1, п.4 ч. 1 ст. 376 ЦПК України, скасуванню, з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог. Керуючись ст. 367, 374, 376, 382 ЦПК України, апеляційний суд, постановив: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , в інтересах якого діє адвокат Максимов Роман Ігорович, задовольнити. Рішення Жовтневого районного суду міста Кривого Рогу Дніпропетровської області від 12 січня 2024 року скасувати та ухвалити нове рішення. Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа Виконавчий комітет Покровської районної у місті ради м. Кривого Рогу, про визначення місця проживання дитини та стягнення аліментів на утримання малолітньої дитини задовольнити частково. Визначити місце проживання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з батьком ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 . Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 аліменти на утримання малолітнього ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в розмірі 1/4 частини всіх видів заробітку (доходу) відповідача, але не менше 50% від щомісячного прожиткового мінімуму для відповідного віку дитини, щомісячно, починаючи стягнення з 04 липня 2023 року і до досягнення дитиною повноліття. Постанова набирає законної сили з моменту її прийняття, може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Судді: Повний текст постанови складено 22 травня 2024 року. Головуючий О.І. Корчиста