Постанова Північний апеляційний господарський суд № 910/1785/21

ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116 (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ "14" травня 2024 р. Справа№ 910/1785/21 Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючого: Коротун О.М. суддів: Майданевича А.Г. Суліма В.В. за участю секретаря судового засідання Безрука Д.Д., за участю представників учасників справи: від позивача: Артаманова К.А. - адвокат, посвідчення № 11014/10; від відповідача: Ліпська Н.В. - адвокат, посвідчення № 002496; Прохур К.В. - адвокат, посвідчення № 5538/10; від третьої особи: Слюсар О.Б. - адвокат, посвідчення № 000645; за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 29.02.2024 (повний текст - 13.03.2024) у справі № 910/1785/21 (суддя - Павленко Є.В.) за позовом фізичної особи ОСОБА_1 до BNP Paribas SA за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача - Акціонерного товариства "Укрсиббанк" про визнання правочину недійсним у частині та застосування наслідків його недійсності, УСТАНОВИВ: ІСТОРІЯ СПРАВИ

1. Короткий зміст заявлених вимог Фізична особа ОСОБА_1 (надалі - позивач) звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до BNP Paribas SA та European Bank for Reconstruction and Development (далі - ЄБРР) про визнання недійсним правочину щодо обов`язкового продажу акцій Акціонерами акціонерного товариства "Укрсиббанк" (надалі - Банк), відповідно до публічної безвідкличної вимоги про придбання акцій в усіх власників акцій АТ "Укрсиббанк" від 8 лютого 2018 року, складеної BNP Paribas SA, а також застосування наслідків недійсності правочину щодо обов`язкового продажу акцій акціонерами Банку відповідно до публічної безвідкличної вимоги про придбання акцій в усіх власників акцій Банку від 8 лютого 2018 року шляхом зобов`язання BNP Paribas SA повернути у власність позивача прості іменні акції Банку у кількості 20 штук у порядку, встановленому законодавством України про депозитарну систему, а саме: шляхом переведення прав на відповідні акції з власного рахунку у цінних паперах на рахунок у цінних паперах, відкритий на ім`я позивача.

2. Короткий зміст рішення суду першої інстанції Рішенням Господарського суду міста Києва від 29.02.2024 у задоволенні позову відмовлено. При цьому суд першої інстанції дійшов висновку про відсутність правових підстав для визнання недійсним правочину в частині обов`язкового продажу акцій фізичної особи ОСОБА_1 акціонерами Банку відповідно до публічної безвідкличної вимоги про придбання акцій в усіх власників акцій Банку від 8 лютого 2018 року, складеної BNP Paribas SA, у зв`язку з чим дана позовна вимога не була задоволена. Суд також суд дійшов висновку про відмову в задоволенні похідної вимоги щодо застосування наслідки недійсності вказаного правочину шляхом зобов`язання BNP Paribas SA повернути у власність позивача прості іменні акції Банку в кількості 20 штук.

3. Надходження апеляційної скарги на розгляд Північного апеляційного господарського суду та межі апеляційного перегляду рішення суду Не погодившись з ухваленим рішенням, ОСОБА_1 01.04.2024 (через Електронний суд) звернувся до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить поновити пропущений строк ОСОБА_1 на апеляційне оскарження рішення Господарського суду м. Києва від 29.02.2024 у справі №910/1785/21. Задовольнити апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду м. Києва від 29.02.2024 у справі № 910/1785/21 у повному обсязі. Скасувати рішення Господарського суду м. Києва від 29.02.2024 у справі № 910/1785/21 у повному обсязі. Ухвалити нове рішення яким задовольнити позов ОСОБА_1 до BNP Paribas SA, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору на стороні відповідача, - Акціонерного товариства «Укрсиббанк», про визнання правочину недійсним у частині та застосування наслідків його недійсності. Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 04.04.2024 було відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 29.02.2024 у справі № 910/1785/21, призначено до розгляду в судовому засіданні на 14.05.2024. 19.04.2024 від відповідача надійшов відзив на апеляційну скаргу, який було прийнято судом апеляційної інстанції в порядку ст. 263 ГПК України. 22.04.2024 від третьої особи також надійшов відзив на апеляційну скаргу, який було прийнято судом апеляційної інстанції. В судове засідання 14.05.2024 з`явились представники всіх учасників апеляційного провадження. Представник апелянта підтримав вимоги апеляційної скарги, просив її задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати з прийняттям нового - про задоволення позову повністю. Представник відповідача проти доводів апеляційної скарги заперечив, просив залишити її без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Представник третьої особи в судовому засіданні 14.05.2024 проти доводів апеляційної скарги також заперечила, просила залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

4. Вимоги апеляційної скарги та короткий зміст наведених в ній доводів У поданій апеляційній скарзі відповідач зазначив, що суд першої інстанції ухвалив рішення із невірним застосуванням норм матеріального та з порушенням норм процесуального права та просив його скасувати з таких підстав. Так, апелянт зазначив, що підставами для скасування рішення суду першої інстанції є: нез`ясування судом інстанції чи проводилась процедура сквіз-ауту відповідно до норм закону; чи здійснювалась процедура сквіз-ауту з легітимною метою, а саме чи відповідали мотиви мажоритарних акціонерів суспільним інтересам у запровадженні цієї процедури. Окрім цього скаржник зазначив, що не можна вважати запропоновану міноритарним акціонерам вартість викупу акцій справедливою, та відповідно, не дотриманий критерій пропорційності втручання у права позивача. Тоді як визначення ринкової (справедливої) вартості акцій має здійснюватись шляхом проведення оцінки 1 акції у 100% пакеті акцій (оцінка цілісного майнового комплексу товариства), а не у міноритарному пакеті. Також скаржник зазначив про обов`язковість застосування Національного стандарту №3 «Оцінка цілісних майнових комплексів», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 29.11.2006 №1655, який передбачає застосування трьох методів оцінки, включно з майновим, а також Методика комплексних експертних досліджень визначення вартості акцій підприємств, зареєстрована в Міністерстві юстиції 29.01.2016 відповідно до Порядку ведення Реєстру методик проведення судових експертиз, затвердженого наказом Міністерства юстиції України від 02.10.2008 №1666/5, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України від 02.10.2008 за №924/15615. При цьому, майновий метод оцінки має бути обов`язково застосований поряд з іншими методами оцінки. Тоді як не підлягає застосуванню контрольна знижка, передбачена Національним стандартом №1. А тому, скаржник просив задовольнити апеляційну скаргу у даній справі та скасувати рішення суду першої інстанції, ухваливши нове - про задоволення позову в повному обсязі.

5. Узагальнені доводи відзивів на апеляційну скаргу 19.04.2024 від BNP Paribas SA надійшов відзив на апеляційну скаргу у даній справі. В якому відповідач зазначав, що сквіз-аут було проведено з дотриманням чинного законодавства. При цьому, ціна обов`язкового продажу акцій, на думку відповідача, є справедливою та обґрунтованою. У свою чергу, невиплата дивідендів позивачу за 2017-2018 роки зумовлена припиненням його статусу як акціонера, що є наслідком реалізації відповідачем свого права на сквіз-аут. Окрім того, за доводами відповідача, позивач обрав неналежний (неефективний) спосіб захисту його порушеного права, оскільки його доводи фактично зводяться до неправильного визначення вартості акції. Таким чином, відповідач вважає, що належним способом захисту у даному випадку буде звернення з позовом про стягнення недоотриманої вартості акцій, або ж з позовом про відшкодування збитків, а не визнання недійсним правочину щодо обов`язкового продажу акцій акціонерами третьої особи відповідно до публічної безвідкличної вимоги про придбання акцій в усіх власників акцій АТ "Укрсиббанк" від 8 лютого 2018 року. Оскільки оскарження такого правочину фактично порушує права інших акціонерів, однак не сприятиме захисту прав позивача. А тому відповідач просив у задоволенні апеляційної скарги відмовити. 22.04.2024 від Банку надійшов відзив на апеляційну скаргу. В якому третя особа зазначила, що заперечує проти доводів апеляційної скарги у даній справі. Так, учасник зазначив, що позивач не довів порушення відповідачем чи Банком законодавства в частині здійснення самої процедури примусового викупу акцій. У свою чергу, примусовий викуп акцій Банку проведено з легітимною метою, ринкова вартість та ціна обов`язкового продажу акцій були визначені й затверджені відповідно до вимог Закону України "Про акціонерні товариства". Окрім цього, за доводами третьої особи, позивач отримав справедливу та обґрунтовану компенсацію за майно, у зв`язку з чим втручання в його право власності було правомірним. Відтак, вимоги позивача є необґрунтованими та задоволенню не підлягають.

6. Фактичні обставини, неоспорені сторонами, встановлені судом першої інстанції та судом апеляційної інстанції Як вбачається з матеріалів справи та правомірно встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 був акціонером банку, якому належало 20 простих іменних акцій останнього, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями виписки про стан рахунку в цінних паперах на 8 лютого 2018 року та виписки від 4 лютого 2021 року вих. № 1425 про операції з цінними паперами за період з 1 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року. 4 червня 2017 року набрав чинності Закон України "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо підвищення рівня корпоративного управління в акціонерних товариствах" від 23 березня 2017 року № 1983-VIII (далі - Закон № 1983-VIII), яким доповнено Закон статтею 652 щодо обов`язкового продажу акцій акціонерами на вимогу особи (осіб, що діють спільно), яка є власником домінуючого контрольного пакета акцій. Прикінцевими та перехідними положеннями Закону № 1983-VIII визначено, що протягом двох років з дня набрання чинності цим Законом особа (особи, які діють спільно), яка станом на дату набрання чинності цим Законом є прямо або опосередковано з урахуванням кількості акцій, що належать їй або її афілійованим особам, вже є власником домінуючого контрольного пакета акцій акціонерного товариства, має право застосувати положення статті 652 Закону України "Про акціонерні товариства" виключно в порядку та на умовах, визначених у цьому пункті. Для реалізації прав, передбачених статтею 652 Закону України "Про акціонерні товариства", заявник вимоги зобов`язаний у строки, передбачені цим пунктом, подати товариству повідомлення про намір скористатися правами, передбаченими статтею 652 Закону України "Про акціонерні товариства", і публічну безвідкличну вимогу відповідно до положень статті 652 Закону України "Про акціонерні товариства". Заявник вимоги втрачає право скористатися положеннями статті 652 Закону України "Про акціонерні товариства" у разі пропуску ним передбачених цим пунктом строків направлення і публікації повідомлення і публічної безвідкличної вимоги. Станом на 4 червня 2017 року ЄБРР був бенефіцарним власником 196 761 133 423 простих іменних акцій та 6 009 332 166 привілейованих акцій, що становило 40 % статутного капіталу Банку; BNP Paribas SA був бенефіціарним власником 295 140 944 862 простих іменних акцій та 9 013 998 240 привілейованих акцій, що становило 59,9998% статутного капіталу Банку. 21 грудня 2017 року вказані юридичні особи - акціонери уклали договір про співпрацю щодо підвищення рівня корпоративного управління в Банку шляхом реалізації права вимоги обов`язкового продажу акцій міноритарними акціонерами, за умовами якого вказані юридичні особи набули статусу осіб, що діють спільно та є власниками домінуючого пакета акцій в сукупному розмірі 99,9998 % статутного капіталу Банку. За умовами пункту 2.1. зазначеного правочину BNP Paribas SA є уповноваженою особою з метою набуття всіх прав та виконання всіх обов`язків для реалізації процедури сквіз-ауту. 21 грудня 2017 року BNP Paribas SA надіслав на адресу Банку повідомлення про намір скористатися правами, визначеними Законом про корпоративне управління, та копію вищевказаного правочину. У повідомленні відповідач вказав, що викуп акцій здійснюватиметься за ринковою вартістю, яка буде визначена суб`єктом оціночної діяльності відповідно до законодавства про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність станом на дату отримання Банком цього повідомлення, та доручив останньому направити відповідне повідомлення Національній комісії з цінних паперів та фондового ринку (далі - НКЦПФР). Цього ж дня спостережною радою Банку було прийнято рішення, оформлене протоколом № 6, про обрання Товариства з обмеженою відповідальністю "Консалтингова компанія "Увекон" (далі - оцінювач), як оцінювача для проведення незалежної оцінки акцій Банку з метою визначення їх ринкової ціни відповідно до Закону. 22 грудня 2017 року Банк на виконання вимог Закону розмістив на своєму веб-сайті та у загальнодоступній інформаційній базі даних НКЦПФР відповідне повідомлення BNP Paribas SA та листом від вказаної дати за вих. № 13-2-2/52173 направив до НКЦПФР копію договору про співпрацю та копію повідомлення про наміри. 27 грудня 2017 року між Банком та оцінювачем було укладено договір № 0041/2017 про проведення оцінки однієї простої та однієї привілейованої акцій Банку для визначення ринкової вартості з метою здійснення обов`язкового їх продажу в порядку, визначеному Законом. 22 січня 2018 року оцінювачем було складено звіт про оцінку акцій Банку (далі - Звіт), у якому ринкова вартість однієї простої акції станом на 21 грудня 2017 року визначена на рівні 1,09 копійок (0,0109 грн), ринкова вартість однієї привілейованої акції - 40,05 копійок (0,4005 грн). 24 січня 2018 року спостережною радою Банку було прийнято рішення, оформлене протоколом № 1, про: затвердження результатів незалежної оцінки ринкової вартості простих іменних акцій, проведеної оцінювачем; затвердження ринкової вартості простих іменних акцій у розмірі 0,0109 грн (1,09 копійки) за одну просту іменну акцію; затвердження ціни обов`язкового продажу простих іменних акцій Банку відповідно до Закону № 1983-VIII у розмірі 0,02 грн (2 копійки) за одну просту іменну акцію; затвердження результатів незалежної оцінки ринкової вартості привілейованих акцій, проведеної оцінювачем; затвердження ринкової вартості привілейованих акцій у розмірі 0,4005 грн (40,05 копійок) за одну привілейовану акцію; затвердження ціни обов`язкового продажу привілейованих акцій Банку відповідно до Закону № 1983-VIII у розмірі 0,41 грн (41 копійка) за одну привілейовану акцію. Вказані рішення спостережної ради ані позивачем, ані іншими особами в установленому законом порядку не оскаржувалися та є чинними на час розгляду даного спору. 25 січня 2018 року Банк направив BNP Paribas SA повідомлення про затверджену спостережною радою Банку ринкову вартість та ціну обов`язкового продажу акцій Банку. 2 лютого 2018 року між BNP Paribas SA та АТ "Райффайзен Банк Аваль" укладено договір рахунку умовного зберігання (ескроу) № 150-3/1Е. 8 лютого 2018 року Банк отримав від BNP Paribas SA публічну безвідкличну вимогу про придбання акцій в усіх власників акцій за ціною за ціною 0,02 грн за одну просту іменну акцію. 9 лютого 2018 року Банк листом від вказаної дати № 13-2-2/7040 направив до НКЦПФР засвідчені копії: безвідкличної вимоги та договору рахунку умовного зберігання (ескроу) від 2 лютого 2018 року № 150-3/1Е, укладеного між BNP Paribas SA та АТ "Райффайзен Банк Аваль". 14 лютого 2018 року Публічним акціонерним товариством "Національний депозитарій України" було складено реєстр власників цінних паперів Банку, відповідно до якого станом на 13 лютого 2018 року акціонерами Банку були: BNP Paribas SA - власник 295 140 944 862 простих іменних акцій та 9 013 998 240 привілейованих акцій Банку, що складало 59,9998% статутного капіталу останнього; ЄБРР - власник 196 761 133 923 простих іменних акцій та 6 009 332 166 привілейованих акцій Банку, що складало 40% статутного капіталу Банку; позивач - власник 20 простих іменних акцій Банку, а також інші 134 особи (далі - міноритарні акціонери) - власники 756 002 простих іменних акцій, що сукупно (з позивачем) складало 0,0002% статутного капіталу Банку. 19 лютого 2018 року Банк надіслав усім міноритарним акціонерам копію безвідкличної вимоги BNP Paribas SA. Цього ж дня Банк надав АТ "Райффайзен Банк Аваль" перелік осіб, у яких будуть придбані акції, із зазначенням сум коштів, що підлягають сплаті відповідачем на користь кожного із зазначених міноритарних акціонерів. 21 лютого 2018 року Банк направив BNP Paribas SA повідомлення про надсилання міноритарним акціонерам копій його безвідкличної вимоги. Цього ж дня на виконання процедури сквіз-ауту відповідач перерахував на рахунок умовного зберігання (ескроу), відкритий в АТ "Райффайзен Банк Аваль", 15 120,44 грн оплати за міноритарний пакет, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями електронних SWIFT-повідомлень про оплату. 22 лютого 2018 року Банк проінформував ПАТ "Національний депозитарій України" про здійснення відповідачем оплати за міноритарний пакет. 23 лютого 2018 року права на увесь міноритарний пакет акцій були переведені на BNP Paribas SA, з урахуванням чого кількість акцій, які перебували у власності останнього, збільшилася до 295 141 700 884 простих іменних акцій. ПОЗИЦІЯ ПІВНІЧНОГО АПЕЛЯЦІЙНОГО ГОСПОДАРСЬКОГО СУДУ

7. Мотиви, з яких виходить Північний апеляційний господарський суд, та застосовані ним положення законодавства Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Щодо доводів апелянта про нез`ясування судом інстанції питання чи проводилась процедура сквіз-ауту відповідно до норм закону; чи здійснювалась процедура сквіз-ауту з легітимною метою, а саме чи відповідали мотиви мажоритарних акціонерів суспільним інтересам у запровадженні цієї процедури, суд апеляційної інстанції зазначає наступне. Так, відповідно до ст. 4 ЗУ «Про акціонерні товариства» акціонерами товариства визнаються фізичні і юридичні особи, а також держава в особі органу, уповноваженого управляти державним майном, або територіальна громада в особі органу, уповноваженого управляти комунальним майном, які є власниками акцій товариства. Акціонерне товариство не може мати єдиним учасником інше підприємницьке товариство, учасником якого є одна особа. Акціонерне товариство не може мати у своєму складі лише акціонерів - юридичних осіб, єдиним учасником яких є одна й та ж особа. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 24 листопада 2020 року у справі № 908/137/18 зазначила наступні правові висновки, які суд апеляційної інстанції враховує на підставі ч. 4 ст. 236 ГПК України. Відповідно до частини 4 статті 65-2 Закону України "Про акціонерні товариства" протягом 90 днів з дня подання повідомлення відповідно до частини другої цієї статті та за умови виконання нею дій, передбачених статтею 65 або 65-1 цього Закону, особа, яка є власником домінуючого контрольного пакета акцій, або будь-яка її афілійована особа, або уповноважена особа має право надіслати до товариства публічну безвідкличну вимогу про придбання акцій в усіх власників акцій товариства. У разі подання до товариства публічної безвідкличної вимоги всі акціонери акціонерного товариства, крім осіб, що діють спільно із такою особою, та її афілійованих осіб, та саме товариство зобов?язані у безумовному порядку продати належні їм акції цього товариства заявнику вимоги. Зазначеними нормами Закону України "Про акціонерні товариства" передбачено примусове відчуження міноритарними акціонерами належних їм акцій на вимогу власників домінуючого контрольного пакета акцій. Запровадження державою зазначеного законодавчого регулювання зумовлено наявністю інтересів суспільства у сталому функціонуванні та розвитку акціонерних товариств, що забезпечує робочі місяця та сплату податків у державі, зростанні інвестиційної привабливості акціонерних товариств, зменшенні корпоративних конфліктів, рейдерства тощо. Зазначене вимагає належного рівня корпоративного управління та мінімізації пов?язаних із цим витрат, необхідних, зокрема, для підтримання інфраструктури, пов?язаної зі скликанням загальних зборів акціонерного товариства або з реалізацією акціонерами своїх інших прав та повноважень. Отже, забезпечення можливості примусового викупу акцій може відповідати інтересам суспільства. Проте ця процедура, як і будь-який інший спосіб примусового відчуження об?єктів права власності, має застосовуватись у виключних випадках задля досягнення легітимної мети та з дотриманням балансу інтересів усіх акціонерів, у тому числі щодо виплати власником домінуючого контрольного пакета акцій компенсацій міноритарним акціонерам у розмірі справедливої вартості належних їм акцій. Власник домінуючого контрольного пакета акцій при прийнятті рішення про примусовий викуп акцій та надісланні відповідної вимоги про придбання акцій повинен мати легітимну мету позбавлення міноритарних акціонерів права власності на належні їм акції, яка підлягає перевірці судом у разі виникнення відповідного спору. У процедурі примусового викупу акцій (squezze-out, що має місце в даній справі) власник домінуючого пакета акцій вимагає від міноритарних акціонерів продажу йому акцій шляхом виставлення та надсилання до товариства публічної безвідкличної вимоги (абзац 1 частини 4 статті 65-2 Закону). Тобто ця процедура оформлюється публічною безвідкличною вимогою. Визначений положеннями статті 65-2 Закону України "Про акціонерні товариства" механізм примусового викупу акцій міноритарних акціонерів, розрізняє поняття публічної безвідкличної вимоги та правочину з обов?язкового продажу міноритарними акціонерами належним їм акцій за вказаною вимогою, адже публічна безвідклична вимога є одностороннім правочином примусового викупу акцій, на підставі якого виникає правова підстава для вчинення правочинів обов?язкового продажу акцій, яка (публічна безвідклична вимога) заявлена всім акціонерам, крім осіб, що діють спільно із заявником вимоги, та на підставі якої вказані особи отримують грошову компенсацію за них (пункт 5.28 постанови Верховного Суду від 14.12.2021 у справі № 905/2291/19). У випадку оспорювання одним (а не усіма) міноритарним акціонером окремого правочину з примусового викупу у нього акцій, з підстав його (правочину) вчинення з порушенням вимог законодавства, це не повинно мати наслідком оспорення/визнання недійсною публічної безвідкличної вимоги, адже в такому випадку може бути дестабілізований цивільний оборот, порушено права інших міноритарних акціонерів, які або погодились з отриманою компенсацією та не вважають процедуру примусового викупу акцій неправомірною, або лише оспорюють справедливість визначення ціни акцій, вимагаючи виплати належної компенсації, але, при цьому, не заперечуючи правомірність викупу. Визнання недійсною публічної безвідкличної вимоги за позовом не всіх міноритарних акціонерів може завдати шкоди і мажоритарному акціонеру, який здійснює викуп акцій, через порушення принципу юридичної визначеності (пункт 5.28 постанови Верховного Суду від 14.12.2021 у справі № 905/2291/19). Таким чином, на підставі вказаних норм ЗУ «Про акціонерні товариства» відповідачем (як власником 295 140 944 862 простих іменних акцій та 9 013 998 240 привілейованих акцій, що становило 59,9998% статутного капіталу Банку, а також як особа, яка діяла спільно з іншим власником акцій, разом із яким був власником домінуючого пакета акцій в сукупному розмірі 99,9998 % статутного капіталу Банку) правомірно здійснив викуп акцій в загальній кількості 756 002 простих іменних акцій, що належали позивачу та іншим міноритарним власникам акцій Банку. Суд апеляційної інстанції в цій частині приймає доводи відповідача, що позивачем фактично не наведено підстав вчинення правочину з порушенням вимог законодавства. Водночас, саме зазначення в загальних рисах про недослідження судом першої інстанції дотримання норм чинного законодавства при здійснення процедури сквіз-ауту - відхиляються судом апеляційної інстанції як безпідставне. Щодо доводів скаржника, що визначення ринкової (справедливої) вартості акцій має здійснюватись шляхом проведення оцінки 1 акції у 100% пакеті акцій (оцінка цілісного майнового комплексу товариства), а не у міноритарному пакеті, зазначає наступне. У процедурі примусового викупу акцій (сквіз-ауту) власник домінуючого контрольного пакета вимагає від міноритарних акціонерів продати йому акції шляхом виставлення та надсилання товариству публічної безвідкличної вимоги (ч.4 ст.65-2 Закону "Про акціонерні товариства"). У процедурі примусового викупу акцій має бути визначена ціна обов`язкового продажу акцій, яка зазначається у публічній безвідкличній вимозі як ціна придбання акцій, тобто ціна, за якою власник домінуючого контрольного пакета акцій примусово вимагає від міноритарних акціонерів продати йому пакет акцій. Порядок визначення ціни вимоги у процедурі примусового викупу акцій врегульований у ч.5 ст.65-2 Закону "Про акціонерні товариства", відповідно до якої ціною обов`язкового продажу акцій визначається найбільша з наступних: 1) найвища ціна акції, за якою заявник вимоги, його афілійовані особи або треті особи, що діють спільно з ним, придбавали акції цього товариства протягом 12 місяців, що передують даті набуття домінуючого контрольного пакета акцій включно з датою набуття; 2) найвища ціна, за якою заявник вимоги, його афілійовані особи або треті особи, що діють спільно з ним, опосередковано набули право власності на акції цього товариства протягом 12 місяців, що передують даті набуття такою особою домінуючого контрольного пакета акцій товариства включно з датою набуття, за умови що вартість акцій товариства, які прямо або опосередковано належать такій юридичній особі, за даними її останньої річної фінансової звітності, становить не менше 90 відсотків загальної вартості активів такої юридичної особи; 3) ринкова вартість акцій товариства, визначена суб`єктом оціночної діяльності відповідно до ст.8 цього Закону станом на останній робочий день, що передує дню набуття заявником вимоги домінуючого пакета акцій товариства. Разом із цим, підставою для звернення до суду з вказаним позовом, зокрема, є невірне визначення, на думку позивача, дійсної ринкової вартості належних йому 20 простих акцій, які були продані в обов`язковому порядку на підставі статті 652 Закону. Як вбачається з матеріалів справи, у повідомленні від 21 грудня 2017 року вказано, що викуп акцій у акціонерів Банку здійснюватиметься в порядку статті 65-2 Закону за ринковою вартістю, яка буде визначена суб`єктом оціночної діяльності відповідно до законодавства про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність. Судом першої інстанції правомірно було зазначено, а сторонами на стадії апеляційного перегляду не спростовано, що акції Банку не включені до біржового реєстру, а тому їх вартість має бути обрахована як ринкова вартість, що визначена суб`єктом оціночної діяльності відповідно до законодавства про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність станом на дату отримання Банком повідомлення про намір скористатися правами, передбаченими статтею 65-2 Закону, тобто станом на 21 грудня 2017 року. При цьому, як вбачається з матеріалів справи, спостережна рада Банку 24 січня 2018 року затвердила ринкову вартість 1 однієї простої іменної акції у розмірі 0,02 грн (2 копійки) (пункт 1.1 протоколу № 1 від 24 січня 2018 року), яка була використана у безвідкличній вимозі, як один з орієнтирів у визначенні ціни пропозиції акціонера, який володіє домінуючим пакетом акцій. При цьому, вартість цінних паперів, зокрема, спірних 20 простих акцій, була визначена за результатами звіту, проведеного ТОВ "Консалтингова компанія "Увекон" від 22 січня 2018 року. У вказаному звіті вказано, що ринкова вартість однієї простої акції номінальною вартістю 1 коп. становить 1,09 коп. У висновку експертів від 24 листопада 2021 року № 1041/59701, виконаному ТОВ "Експертна група "Ес енд ДІ", який був наданий позивачем, вказано, що документально не підтверджується висновок ТОВ "Консалтингова компанія "Увекон" про номінальну та ринкову вартість цінних паперів станом на 21 грудня 2017 року. Таким чином, правомірний є висновок суду першої інстанції, що жодною із сторін не було надано висновку експерта, у якому було визначено дійсну ринкову вартість однієї спірної простої акції станом на 21 грудня 2017 року, з урахуванням приписів законодавства, що регулювало спірні правовідносини. Разом з цим, ухвалою Господарського суду міста Києва було призначено судову експертизу, на вирішення експерта було поставлене наступне питання: "якою була ринкова вартість 1 (однієї) простої акції Публічного акціонерного товариства "Укрсиббанк" (ідентифікаційний код: 09807750) станом на 21 грудня 2017 року, визначена відповідно до законодавства про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність?". Відповідно до висновку експертів від 14 грудня 2023 року № 13542/23-72/25319/23-42 за результатами проведення судової економічної експертизи встановлено, що ринкова вартість однієї простої акції Банку станом на 21 грудня 2017 року склала 0,0109 грн. Таким чином, правомірними є доводи, зокрема, третьої особи, що вказана вартість простих акцій Банку відповідає вартості акцій, визначеній за результатами звіту, проведеного ТОВ "Консалтингова компанія "Увекон" від 22 січня 2018 року. В цій частині суд апеляційної інстанції відхиляє доводи скаржника, що при проведенні судової експертизи у порушення приписів чинного законодавства не застосовувалися в сукупності всі три методи для проведення оцінки, з урахуванням наступного. У розділі "Оцінка ринкової вартості банків" висновку судових експертів (на аркуші 30-34) експертами було зазначено, що при визначенні ринкової вартості простої акції Банку застосовувався виключно дохідний метод. Вказане експерти обґрунтували неможливістю застосування майнового підходу, посилаючись на специфіку об`єкта оцінки - Банку, у якого крім основних засобів та інших звичайних активів є і кредити, які видані його позивальникам. Оскільки у даному випадку визначення вартої акцій проводиться в ретроспективі (на певну дату), визначення вартості прав вимоги за кредитами, що були взяті в минулому, неможливо. Крім того, як зазначили експерти в судовому засіданні (в суді першої інстанції), цей метод, з урахуванням специфіки його формули, може бути застосований виключно при ліквідації (припиненні) юридичної особи, коли можливо остаточно встановити всі активи та пасиви такого підприємства. Так само, неможливо було використати й порівняльний метод, оскільки останній не враховує розвиток об`єкта оцінки. Крім того, в Україні відсутній розвинений ринок банків, відкриті й прозорі інформаційні дані про розрахункову або фактичну (ринкову) вартість банків, їх акцій, у зв`язку з чим цей підхід при оцінці ринкової вартості банківського бізнесу в Україні не може бути застосований. Викладене не спростовано скаржником на стадії апеляційного перегляду. При цьому, суд апеляційної інстанції зазначає, що базою оцінки було визначено ринкову вартість 1 простої акції в складі загального пакету акцій (усієї кількості емітованих простих та привілейованих акцій), а не тільки в складі міноритарного пакету акцій. А тому доводи скаржника в цій частині відхиляються як необґрунтовані. Суд апеляційної інстанції також відхиляє доводи скаржника, що для оцінки вартості акцій виключним та обов`язковим є витратний (майновий метод) з посиланням на пункт 38 Національного стандарту №

1. Оскільки, зі змісту вказаної норми не вбачається обов`язковість застосування саме цього методу у процедурі оцінки фінансових інтересів, а лише встановлюється, що цей метод може використовуватися тільки для оцінки об`єктів у формі цілісного майнового комплексу та у формі фінансових інтересів. Більше того, з положень Національних стандартів №№ 1, 3 вбачається, що остаточне рішення про застосування того чи іншого підходу обирає саме оцінювач, виходячи з власної професійної думки щодо доцільності їх застосування, з урахуванням наявності достовірних вихідних даних для кожного методичного підходу та мети оцінки. Таким чином, жоден із методичних підходів (майновий, дохідний, порівняльний) не є обов`язковим, а тому незастосування конкретного методичного підходу не є порушенням у сфері оцінки майна. А тому не є підставою для задоволення позовних вимог у даній справі. Щодо обраного позивачем способу захисту, суд апеляційної інстанції зазначає наступне. За приписами частини 1 статті 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Частиною 1 статті 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутись до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, викликана поведінкою іншої особи. Отже, порушення, невизнання або оспорювання суб`єктивного права є підставою для звернення особи до суду за захистом цього права із застосуванням відповідного способу захисту. Особа, права якої порушено, може скористатись не будь-яким, а конкретним способом захисту свого права, який має відповідати тим фактичним обставинам, які склалися, виходячи із тих відносин, які відповідають відповідним нормам права (Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 02.02.2022 у справі № 910/18962/20). Звертаючись з позовом за захистом порушеного права, позивач має обрати спосіб захисту, який відповідає змісту права, що порушене й буде здатний таке право поновити; обраний спосіб захисту має бути передбачений приписами статті 16 ЦК України, статті 20 ГК України, або ж визначений іншим Законом чи укладеним між сторонами договором. Законодавчі обмеження матеріально правових способів захисту цивільного права чи інтересу підлягають застосуванню з дотриманням положень статей 55, 124 Конституції України та статті 13 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, відповідно до яких кожна особа має право на ефективний засіб правового захисту, не заборонений законом. Отже, забезпечення можливості примусового викупу акцій може відповідати інтересам суспільства. Проте ця процедура, як і будь-який інший спосіб примусового відчуження об?єктів права власності, має застосовуватись у виключних випадках задля досягнення легітимної мети та з дотриманням балансу інтересів усіх акціонерів, у тому числі щодо виплати власником домінуючого контрольного пакета акцій компенсацій міноритарним акціонерам у розмірі справедливої вартості належних їм акцій. Власник домінуючого контрольного пакета акцій при прийнятті рішення про примусовий викуп акцій та надісланні відповідної вимоги про придбання акцій повинен мати легітимну мету позбавлення міноритарних акціонерів права власності на належні їм акції, яка підлягає перевірці судом у разі виникнення відповідного спору. У процедурі примусового викупу акцій (squezze-out, що має місце в даній справі) власник домінуючого пакета акцій вимагає від міноритарних акціонерів продажу йому акцій шляхом виставлення та надсилання до товариства публічної безвідкличної вимоги (абзац 1 частини 4 статті 65-2 Закону). Тобто ця процедура оформлюється публічною безвідкличною вимогою. Визначений положеннями статті 65-2 Закону України "Про акціонерні товариства" механізм примусового викупу акцій міноритарних акціонерів, розрізняє поняття публічної безвідкличної вимоги та правочину з обов?язкового продажу міноритарними акціонерами належним їм акцій за вказаною вимогою, адже публічна безвідклична вимога є одностороннім правочином примусового викупу акцій, на підставі якого виникає правова підстава для вчинення правочинів обов?язкового продажу акцій, яка (публічна безвідклична вимога) заявлена всім акціонерам, крім осіб, що діють спільно із заявником вимоги, та на підставі якої вказані особи отримують грошову компенсацію за них (пункт 5.28 постанови Верховного Суду від 14.12.2021 у справі № 905/2291/19). У випадку оспорювання одним (а не усіма) міноритарним акціонером окремого правочину з примусового викупу у нього акцій, з підстав його (правочину) вчинення з порушенням вимог законодавства, це не повинно мати наслідком оспорення/визнання недійсною публічної безвідкличної вимоги, адже в такому випадку може бути дестабілізований цивільний оборот, порушено права інших міноритарних акціонерів, які або погодились з отриманою компенсацією та не вважають процедуру примусового викупу акцій неправомірною, або лише оспорюють справедливість визначення ціни акцій, вимагаючи виплати належної компенсації, але, при цьому, не заперечуючи правомірність викупу. Визнання недійсною публічної безвідкличної вимоги за позовом не всіх міноритарних акціонерів може завдати шкоди і мажоритарному акціонеру, який здійснює викуп акцій, через порушення принципу юридичної визначеності (пункт 5.28 постанови Верховного Суду від 14.12.2021 у справі № 905/2291/19). Звернення до суду з вимогою про визнання недійсною безвідкличної вимоги про придбання акцій в усіх власників акцій товариства, яка виступала правовою підставою подальшого примусового продажу акцій товариства як у позивача, так і у інших міноритарних акціонерів, які вказану вимогу не оспорюють, є таким, що виходить за нормативно встановлені межі реалізації прав особи та може порушити права інших осіб, що також є підставою для відмови в задоволенні вказаної вимоги (пункт 5.33 постанови Верховного Суду від 14.12.2021 у справі № 905/2291/19). А тому суд апеляційної інстанції зазначає, що відсутні підстави для задоволення позовних вимог з підстав, зокрема, несправедливого визначення ціни акцій. Натомість позивач не позбавлений права звернутись з позовом у загальному порядку про стягнення компенсації за продані акції або ж стягнення збитків. Щодо доводів апелянта про неврахуванням судом першої інстанції правових позицій, викладених у постановах № 908/137/18 від 24.11.2020 та № 905/671/19 від 15.06.2022, суд апеляційної інстанції зазначає, що частково враховує зазначені позиції Верховного Суду з урахуванням особливостей даної справи. Водночас, при розгляді даної справи також судом апеляційної інстанції було враховано правову позицію, зазначену в постанові Верховного Суду від 14.12.2021 у справі № 905/2291/19. Інші доводи апелянта не приймаються судом апеляційної інстанції як підстава для задоволення апеляційної скарги, оскільки не впливають на висновки суду першої інстанції про необґрунтованість позовних вимог.

8. Висновки за результатами розгляду апеляційної скарги з посиланням на норми права, якими керувався суд апеляційної інстанції Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу - без задоволення. Суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права (ст. 276 ГПК України). Отже, Північний апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції про необґрунтованість позовних вимог у даній справі. Таким чином, на підставі ст. 2, 129, 269, 270, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст. 276 ГПК України - суд апеляційної інстанції дійшов висновку про необхідність залишення апеляційної скарги у даній справі без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

9. Судові витрати З урахуванням відмови в задоволенні апеляційної скарги, понесені судові витрати за розгляд справи в суді апеляційної інстанції (судовий збір) покладаються на скаржника в порядку ст. 129 ГПК України. Керуючись ст. 2, 129, 269, 270, п. 1 ч. 1 ст. 275, ст. 276, ст. 281 - 283 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Господарського суду міста Києва від 29.02.2024 у справі № 910/1785/21 - залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду міста Києва від 29.02.2024 у справі № 910/1785/21 - залишити без змін.

3. Судовий збір, понесений у зв`язку з переглядом справи в суді апеляційної інстанції, покласти на скаржника.

4. Матеріали справи повернути до суду першої інстанції. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду у порядку, передбаченому ст. 286 - 291 Господарського процесуального кодексу України. Повний текст постанови складено 21.05.2024. Головуючий суддя О.М. Коротун Судді А.Г. Майданевич В.В. Сулім