Постанова Сьомий апеляційний адміністративний суд № 240/27337/23

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 240/27337/23 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Майстренко Наталія Миколаївна Суддя-доповідач - Кузьмишин В.М. 22 травня 2024 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Кузьмишина В.М. суддів: Сушка О.О. Боровицького О. А. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 09 січня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про визнання протиправними дій, зобов`язання вчинити дії, В С Т А Н О В И В : Описова частина. Короткий зміст позовних вимог. У вересні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до Житомирського окружного адміністративного суду із адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області, в якому просила: визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області щодо призначення їй щомісячного довічного грошового утримання, як судді у відставці, з 10 травня 2023 року і незарахування до стажу, що дає право на відставку, стажу роботи в галузі права 2 роки на посаді стажиста адвоката з 12 лютого 1991 року по 11 лютого 1993 року; зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Житомирській області призначити щомісячне довічне грошове утримання, як судді у відставці, з 27 квітня 2023 року на підставі і у розмірах, визначених Законом України "Про судоустрій і статус суддів", як призначеного вперше, а не перехід з загальної пенсії; зобов`язати відповідача зарахувати до її стажу, що дає право на відставку, стаж роботи в галузі права 2 роки на посаді стажиста адвоката з 12 лютого 1991 року по 11 лютого 1993 року та призначити довічне грошове утримання у розмірі 74 % від розміру суддівської винагороди з 27 квітня 2023 року. Короткий зміст судового рішення суду першої інстанції. Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 09.01.2024 позовні вимоги задоволено. Короткий зміст вимог апеляційної скарги. Не погодившись із судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити. Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції не повністю з`ясовані обставини, що мають значення для справи, а рішення прийнято з порушенням норм матеріального та процесуального права. Відзив/заперечення на апеляційну скаргу. Позивач подала відзив на апеляційну скаргу, в якому заперечує її доводи, посилаючись на те, що порядок призначення і виплати щомісячного довічного грошового утримання суддям визначається виключно Законом України "Про судоустрій і статус суддів". Призначення щомісячного довічного грошового утримання не може вважатись переходом з одного виду пенсії на інший в розумінні Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", оскільки таке утримання цим Законом не передбачено. Також до стажу роботи, який дає їй право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання, повинен зараховуватися стаж роботи в галузі права 2 роки на посаді стажиста адвоката з 12 лютого 1991 року по 11 лютого 1993 року, які передували обранню на посаду судді і стали підставою такого обрання. Крім того, зарахування вказаного 2-х річного стажу є підставою для збільшення відсоткової ставки від суддівської винагороди при визначенні розміру щомісячного довічного грошового утримання до 74 %. За наведених обставин, просить оскаржуване рішення залишити без змін. Рух справи у суді апеляційної інстанції. Ухвалою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 12 березня 2024 року відкрито апеляційне провадження у вищевказаній справі, справу призначено до судового розгляду в порядку письмового провадження. Фактичні обставини справи, встановлені судом першої інстанції. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 працювала суддею Житомирського апеляційного суду і отримувала пенсію на загальних підставах. 27 квітня 2023 року Вища рада правосуддя прийняла рішення про її звільнення з посади судді у зв`язку з поданням заяви про відставку. У травні 2023 року вона звернулася до Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області із заявою про призначення щомісячного довічного грошового утримання, як судді у відставці. Із особистого кабінету на сайті Пенсійного фонду позивач встановила, що довічне грошове утримання їй призначено не з моменту звільнення, а з моменту звернення із заявою, у неповному розмірі і без зарахування адвокатського стажу. У зв`язку з цим, 30 червня 2023 року вона звернулася до відповідача із заявою, у якій просила здійснити нарахування і виплату щомісячного довічного грошового утримання, як судді у відставці, з 27 квітня 2023 року на підставі і у розмірах, визначених Законом України "Про судоустрій і статус суддів", як призначеного вперше, а не перехід з загальної пенсії; зарахувати до стажу, що дає право на відставку, стаж адвокатської діяльності, а також повідомити, у якому відсотковому розмірі від суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, їй призначено щомісячне довічне грошове утримання. На вказане звернення у серпні 2023 року позивач отримала відповідь Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області про те, що посадові особи відповідача розцінили призначення довічного грошового утримання судді як перехід із загальної пенсії, призначеної відповідно до вимог Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", а не призначення вперше довічного грошового утримання судді у відставці згідно з нормами Закону України "Про судоустрій і статус суддів", а також не зарахували до стажу, який дає право на щомісячне довічне грошове утримання судді у відставці, періоду роботи на посаді стажера адвоката. Вважаючи такі дії відповідача протиправними, позивач звернулася до суду з даним позовом.

Мотивувальна частина. Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень. Відповідно до статті 126 Конституції України незалежність і недоторканність судді гарантуються Конституцією і законами України. Конституційний Суд України у своєму Рішенні від 11 жовтня 2005 року № 8-рп/2005 зазначив, що право судді, який перебуває у відставці, на пенсійне або щомісячне довічне грошове утримання є гарантією незалежності працюючих суддів. Щомісячне довічне грошове утримання - це особлива форма соціального забезпечення суддів, зміст якої полягає у гарантованій державою щомісячній звільненій від сплати податків грошовій виплаті, що слугує забезпеченню їх належного матеріального утримання, в тому числі після звільнення від виконання обов`язків судді. Надання судді за рахунок держави матеріального і соціального захисту є гарантією забезпечення його незалежності. Разом з тим, будь-яке зниження рівня гарантій незалежності суддів суперечить конституційній вимозі неухильного забезпечення незалежного правосуддя. У Рішенні Конституційного Суду України від 03 червня 2013 року № 3-рп/2013 (справа щодо змін умов виплати пенсій і щомісячного довічного грошового утримання суддів у відставці) зазначено, що визначені Конституцією та законами України гарантії незалежності суддів є невід`ємним елементом їх статусу, поширюються на всіх суддів України та є необхідною умовою здійснення правосуддя неупередженим, безстороннім і справедливим судом. Такими гарантіями є надання їм за рахунок держави матеріального забезпечення (суддівська винагорода, пенсія, щомісячне довічне грошове утримання тощо) та надання їм у майбутньому статусу судді у відставці. Право судді у відставці на пенсійне або щомісячне довічне грошове утримання є гарантією належного здійснення правосуддя і незалежності працюючих суддів та дає підстави висувати до суддів високі вимоги, зберігати довіру до їх компетентності і неупередженості. Щомісячне довічне грошове утримання судді спрямоване на забезпечення гідного його статусу життєвого рівня, оскільки суддя обмежений у праві заробляти додаткові матеріальні блага, зокрема обіймати будь-які інші оплачувані посади, виконувати іншу оплачувану роботу. Конституційний принцип незалежності суддів означає, в тому числі конституційно обумовлений імператив охорони матеріального забезпечення суддів від його скасування чи зниження досягнутого рівня без відповідної компенсації як гарантію недопущення впливу або втручання у здійснення правосуддя. За приписами п.14 ч.1 ст.92 Конституції України, статус суддів визначається виключно законами України, матеріальне та соціально-побутове забезпечення, у тому числі й суддівська винагорода, є елементами статусу судді. Забезпечення суддів у відставці визначено Законом України "Про судоустрій і статус суддів", яким запроваджено особливий порядок обчислення розміру щомісячного довічного утримання суддів. Організацію судової влади та здійснення правосуддя в Україні, що функціонує на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів і забезпечує право кожного на справедливий суд, визначає Закон України від 02 червня 2016 №1402-VIII «Про судоустрій і статус суддів» у редакції, чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин (далі - Закон №1402-VIII). Згідно зі ст.137 Закону №1402-VIII до стажу роботи на посаді судді зараховується робота на посаді: 1) судді судів України, арбітра (судді) арбітражних судів України, державного арбітра колишнього Державного арбітражу України, арбітра відомчих арбітражів України, судді Конституційного Суду України; 2) члена Вищої ради правосуддя, Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України; 3) судді в судах та арбітрів у державному і відомчому арбітражах колишнього СРСР та республік, що входили до його складу. До стажу роботи на посаді судді також зараховується стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді. Відповідно до статті 142 Закону № 1402-VIII, судді, який вийшов у відставку, після досягнення чоловіками віку 62 років, жінками - пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", виплачується пенсія на умовах, визначених зазначеним Законом, або за його вибором щомісячне довічне грошове утримання. До досягнення зазначеного віку право на пенсію за віком або щомісячне довічне грошове утримання мають чоловіки 1955 року народження і старші після досягнення ними такого віку: 1) 61 рік - які народилися з 1 січня 1954 року по 31 грудня 1954 року; 2) 61 рік 6 місяців - які народилися з 1 січня 1955 року по 31 грудня 1955 року. Суддя у відставці, який не досяг віку, встановленого частиною першою цієї статті, отримує щомісячне довічне грошове утримання. При досягненні таким суддею віку, встановленого частиною першою цієї статті, за ним зберігається право на отримання щомісячного довічного грошового утримання або, за його вибором, призначається пенсія на умовах, визначених Законом України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". Щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді. У разі зміни розміру складових суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді, здійснюється перерахунок раніше призначеного щомісячного довічного грошового утримання. Пенсія або щомісячне довічне грошове утримання судді виплачується незалежно від заробітку (прибутку), отримуваного суддею після виходу у відставку. Щомісячне довічне грошове утримання суддям виплачується органами Пенсійного фонду України за рахунок коштів Державного бюджету України. Із змісту наведених правових норм слідує, що порядок призначення і виплати щомісячного довічного грошового утримання визначається виключно Законом України "Про судоустрій і статус суддів". Суддя-жінка, яка виходить у відставку і не досягла віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", отримує щомісячне довічне грошове утримання. Право вибору у такого судді між довічним грошовим утриманням і пенсією на підставі Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" виникає лише у разі досягнення встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування" пенсійного віку. Судом першої інстанції правильно встановлено, що на момент виходу у відставку ОСОБА_1 виповнилось 56 років, тобто вона не досягла пенсійного віку, визначеного статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування". Відтак набула право на отримання щомісячного довічного грошового утримання саме з дня звільнення з посади судді, з 27 квітня 2023 року. За таких обставин помилковим є призначення позивачу довічного грошового утримання судді у відставці з моменту звернення до органу Пенсійного фонду з відповідною заявою на підставі норм Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", оскільки таке утримання цим Законом не передбачене і повинне здійснюватися виключно згідно з нормами Закону України "Про судоустрій і статус суддів". Як вбачається з копії трудової книжки позивача, ОСОБА_1 працювала на посаді стажера адвоката юридичної консультації Овруцького району Житомирської обласної колегії адвокатів з 01 січня 1991 року по 11 лютого 1993 року. Згідно із пунктом 2 розділу ХІІ Прикінцевих та перехідних положень Закону №1402-VIII визнано таким, що втратив чинність з дня набрання чинності цим Законом, Закон № 2453-VI, крім положень, зазначених у пунктах 7, 23, 25, 36 цього розділу. Як вже було зазначено, відповідно до частини 1 статті 142 Закону №1402-VIII, судді, який вийшов у відставку, після досягнення чоловіками віку 62 років, жінками - пенсійного віку, встановленого статтею 26 Закону України "Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування", виплачується пенсія на умовах, визначених зазначеним Законом, або за його вибором щомісячне довічне грошове утримання. Згідно з ч. 3 статті 142 Закону №1402-VI передбачено, що щомісячне довічне грошове утримання виплачується судді у відставці в розмірі 50 відсотків суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді. За кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років розмір щомісячного довічного грошового утримання збільшується на два відсотки грошового утримання судді. Пенсія або щомісячне довічне грошове утримання судді виплачується незалежно від заробітку (прибутку), отримуваного суддею після виходу у відставку. Щомісячне довічне грошове утримання суддям виплачується органами Пенсійного фонду України за рахунок коштів Державного бюджету України. На підставі частини першої статті 116 Закону № 1402 суддя, який має стаж роботи на посаді судді не менше двадцяти років, що визначається відповідно до статті 137 цього Закону, має право подати заяву про відставку. Абзацом 4 пункту 34 розділу XII "Прикінцеві та перехідні положення" Закону № 1402 визначено, що судді, призначені чи обрані на посаду до набрання чинності цим Законом, зберігають визначення стажу роботи на посаді судді відповідно до законодавства, що діяло на день їх призначення (обрання). Так, позивач була обрана суддею Овруцького районного народного суду 12 лютого 1993 року. На час такого обрання був чинний Закон "Про статус суддів" від 15.12.1992 року № 2862 (далі - Закон №2862). Частиною 4 ст.43 Закону №2862 передбачалось, що до стажу роботи, що дає право на відставку судді та отримання щомісячного довічного грошового утримання, крім роботи на посадах суддів судів України, державних арбітрів, арбітрів відомчих арбітражів України, зараховується також час роботи на посадах суддів і арбітрів у судах та державному і відомчому арбітражі колишнього СРСР та республік, що раніше входили до складу СРСР, час роботи на посадах, безпосередньо пов`язаних з керівництвом та контролем за діяльністю судів у Верховному Суді України, в обласних судах, Київському і Севастопольському міських судах, Міністерстві юстиції України та підвідомчих йому органах в місцях, за діяльністю арбітражів у Державному арбітражі України, Вищому арбітражному суді України, а також на посадах прокурорів і слідчих за умови наявності у всіх зазначених осіб стажу роботи на посаді судді не менше як 10 років. Законом "Про внесення змін до Закону України "Про судоустрій і статус суддів", у зв`язку з прийняттям Закону України "Про Вищий антикорупційний суд" №2509 від 12.07.2018, статтю 137 Закону №1402 доповнено частиною другою, відповідно до якої до стажу роботи на посаді судді також зараховується стаж (досвід) роботи (професійної діяльності), вимога щодо якого визначена законом та надає право для призначення на посаду судді. Зазначена норма набула чинності з 05 серпня 2018 року, тобто у той час, коли позивач була чинним суддею. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30.05.2019 по справі №9901/805/18 сформулювала правову позицію, відповідно до якої ч. 2 ст. 137 Закону про судоустрій 2016 року потрібно тлумачити таким чином, що до стажу роботи на посаді судді також зараховується стаж (досвід) роботи (професійної діяльності) судді у сфері права, який вимагався законом як мінімальний для набуття таким суддею права для призначення на посаду судді на дату такого призначення. Стаття 7 Закону №2862 передбачала, що право на зайняття посади судді районного (міського), міжрайонного (окружного) суду, військового суду гарнізону має громадянин України, який досяг на день обрання 25 років, має вищу юридичну освіту і, як правило, стаж роботи за юридичною спеціальністю не менше двох років. Про виконання ОСОБА_1 роботи саме адвоката свідчить довідка Овруцького районного суду Житомирської області № 04-02/2/2023 від 11 вересня 2023 року, згідно з якою вона брала участь у судових засіданнях по 9 кримінальним справам у 1991-1992 роках як адвокат (на той момент прізвище позивача було Невмержицька). Крім того, чинний на той момент Закон України "Про адвокатуру" містив вимогу про наявність у кандидата в адвокати дворічного юридичного стажу. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 28 серпня 2023 року по справі №360/6255/21. Відтак, аналізуючи наведені правові норми, оскільки стаж роботи позивача на посаді судді становить більше ніж 30 років, то до стажу роботи, який дає судді право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання судді у відставці, підлягає до зарахування також стаж її роботи в галузі права 2 роки на посаді стажиста адвоката з 12 лютого 1991 року по 11 лютого 1993 року, які передували обранню на посаду судді і стали підставою такого обрання. Крім того, період роботи позивача на посаді стажера адвоката юридичної консультації Овруцького району Житомирської області з 12 лютого 1991 року по 11 лютого 1993 року був включений в розрахунок стажу судді, який дає право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання, у довідці Житомирського апеляційного суду від 27 квітня 2023 року № 613/2023. Разом з тим, зарахування до стажу судді, який дає право на відставку та отримання щомісячного довічного грошового утримання, дворічного стажу роботи на посаді стажера адвоката, з урахуванням вказаних вище приписів статті 142 Закону №1402-VIII, є підставою для підвищення щомісячного довічного грошового утримання позивача до 74 % суддівської винагороди судді, який працює на відповідній посаді (50%+12х2 (за кожний повний рік роботи на посаді судді понад 20 років)). Враховуючи наведене вище, колегія суддів вважає, що доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та спростовуються висновками суду першої інстанції, які зроблені на підставі повного, всебічного та об`єктивного аналізу відповідних правових норм та фактичних обставин справи. Крім того, колегія суддів зазначає, що інші зазначені відповідачем в апеляційній скарзі обставини, крім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин справи і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування. Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04), згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) № 303-A, пункт 29). Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Ради Європи щодо якості судових рішень, обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості в межах відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Висновок за результатами розгляду апеляційної скарги. З врахуванням вищенаведеного, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов правильного висновку про підставність позовних вимог, правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, тому відповідно до ст.316 КАС України апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а рішення суду - без змін. Оскільки колегія суддів залишає без змін рішення суду першої інстанції, то відповідно до ч.6 ст.139 КАС України понесені сторонами судові витрати новому розподілу не підлягають. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України в Житомирській області залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 09 січня 2024 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з моменту прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків передбачених пп. "а"-"г" п.2 ч.5 ст. 328 КАС України. Головуючий Кузьмишин В.М. Судді Сушко О.О. Боровицький О. А.