Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 755/11265/23

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 755/11265/23 Суддя (судді) першої інстанції: Гончарук В.П. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 22 травня 2024 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого судді Безименної Н.В. суддів Бєлової Л.В. та Кучми А.Ю. розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 23 січня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київській області про визнання протиправним та скасування постанови про накладення адміністративного стягнення, В С Т А Н О В И Л А: Позивач громадянин російської фелерації ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Центрального міжрегіонального управління Державної міграційної служби України у м. Києві та Київський області про визнання протиправною та скасування постанови про притягнення до адміністративної відповідальності ПН МКМ № 013391 від 24.07.2023 року та закриття справи про адміністративне правопорушення. Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 23 січня 2024 року у задоволенні позову відмовлено. Не погоджуючись з таким судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою задовольнити позовні вимоги. Посилається на те, що рішення не грунтується на засадах верхрвенства права, не є законним та обгрунтованим. Відповідно до ч.1 ст.311 КАС України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі: 1) відсутності клопотань від усіх учасників справи про розгляд справи за їх участю; 2) неприбуття жодного з учасників справи у судове засідання, хоча вони були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового засідання; 3) подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Беручи до уваги, що в суді першої інстанції справа розглядалась в порядку спрощеного провадження, враховуючи, що за наявними у справі матеріалами її може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів та з огляду на відсутність необхідності розглядати справу у судовому засіданні, керуючись приписами ст.311 КАС України, справу призначено до розгляду в порядку письмового провадження. Оскільки справу призначено до розгляду в письмовому провадженні, клопотання позивача про розгляд справи в режимі відеоконференції задоволенню не підлягає. Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Як встановлено судом першої інстанції, Позивачу 01.12.2021 року було видано посвідку на тимчасове проживання на території України № НОМЕР_1 , терміном дії до 30.11.2022 року. 24.07.2023р. посадовими особами Центрального міжрегіонального управління державної міграційної служби у м. Києві та Київській області було складено відносно Позивача Протокол про адміністративне .правопорушення і на підставі нього винесено Постанову про накладення адміністративного стягнення ПН МКМ № 013391 від 24.07.2023р., якою Позивача визнано винним у вчиненні адмінправопорушення за ч.1 ст.203 КУпАП та накладено стягнення у виді штрафу 5100 грн. Копію даної постанови позивач отримав 26.07.23 (а.с.10). Зі змісту вказаної постанови вбачається, що громадянин рф ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , порушив правила перебування іноземців на території України, а саме: проживання без документів на право проживання в Україні, місцем скоєння адміністративного провопорушення є : АДРЕСА_1 . Не погоджуючись з правомірністю прийняття відповідачем вказаної постанови, позивач звернувся до суду з вимогами про визнання протиправною та її скасування, закрити провадження. Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно зі статтею 55 Конституції України кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб. Відповідно до частини другої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (далі КАС України) у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку. Правовий статус іноземців та осіб без громадянства, які перебувають в Україні, порядок їх в`їзду в Україну та виїзду з України визначаються Законом України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства»(далі -Закон), а також міжнародними нормами. Згідно із частиною першою, третьою статті 3 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України. Іноземці та особи без громадянства зобов`язані неухильно додержуватися Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства та держави. У статті 7 Кодесу України про адміністративні правопорушення передбачено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом. Провадження в справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Застосування уповноваженими на те органами і посадовими особами заходів адміністративного впливу провадиться в межах їх компетенції, у точній відповідності з законом. Додержання вимог закону при застосуванні заходів впливу за адміністративні правопорушення забезпечується систематичним контролем з боку вищестоящих органів і посадових осіб, правом оскарження, іншими встановленими законом способами. Відповідно до ст. 9 КУпАП адміністративним правопорушенням (проступком) визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність. Адміністративна відповідальність за правопорушення, передбачені цим Кодексом, настає, якщо ці порушення за своїм характером не тягнуть за собою відповідно до закону кримінальної відповідальності. Тобто, притягненню до адміністративної відповідальності особи обов`язково повинна передувати належна та вчинена у відповідності до вимог чинного законодавства поведінка суб`єкта владних повноважень, зокрема, поліцейського, а також встановлення останнім факту вчинення особою адміністративного правопорушення, відповідальність за вчення якого передбачена чинним законодавством. Положеннями ч. 1 ст. 203 КпАП України передбачено, що порушення іноземцями та особами без громадянства правил перебування в Україні, тобто проживання без документів на право проживання в Україні, за недійсними документами або документами, термін дії яких закінчився, або працевлаштування без відповідного дозволу на це, якщо необхідність такого дозволу передбачено законодавством України, або недодержання встановленого порядку пересування і зміни місця проживання, або ухилення від виїзду з України після закінчення відповідного терміну перебування, неприбуття без поважних причин до визначеного місця навчання або працевлаштування після в`їзду в Україну у визначений строк, а так само порушення правил транзитного проїзду через територію України, крім порушень, передбачених частиною другою цієї статті, - тягнуть за собою накладення штрафу від ста до трьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Як було встановлено раніше, підставою для притягнення позивача до відповідальності за ч. 1 ст. 203 КпАП України відповідачем визначено те, що останній порушив правила перебування в Україні, а саме - проживає без документів на право проживання в Україні. Як вказано в оскаржуваній постанові, позивач порушив правила перебування іноземців на території України, а саме: проживання без документів на право проживання в Україні. Відповідно до п. 6 ст. 1 Закону України «Про правовий статус іноземців та осіб без громадянства» від 22.09.2011 №3773-VI (далі - Закон № 3773-VI) іноземець - особа, яка не перебуває у громадянстві України і є громадянином (підданим) іншої держави або держав. Приписи ст. 3 Закону № 3773-VI, які кореспондують положеннями ст. 26 Конституції України, визначають, що іноземці та особи без громадянства, які перебувають в Україні на законних підставах, користуються тими самими правами і свободами, а також несуть такі самі обов`язки, як і громадяни України, за винятками, встановленими Конституцією, законами чи міжнародними договорами України. Іноземці та особи без громадянства, які перебувають під юрисдикцією України, незалежно від законності їх перебування, мають право на визнання їх правосуб`єктності та основних прав і свобод людини. Іноземці та особи без громадянства зобов`язані неухильно додержуватися Конституції та законів України, інших нормативно-правових актів, не посягати на права і свободи, честь і гідність інших людей, інтереси суспільства та держави. Підстави для перебування іноземців та осіб без громадянства на території України визначені у статті 4 Закону. За правилами ч. 3 ст. 9 Закону № 3773-VI строк перебування іноземців та осіб без громадянства в Україні встановлюється візою, законодавством України чи міжнародним договором України. Підпунктом 2 пункту 2 Порядку №150 передбачено, що іноземці та особи без громадянства, які на законній підставі прибули в Україну, можуть тимчасово перебувати на її території не більш як 90 днів протягом 180 днів у разі в`їзду іноземців, які є громадянами держав з безвізовим порядком в`їзду, якщо інший строк не визначено міжнародними договорами України. Порядок обчислення зазначеного строку встановлюється МВС. Оскільки позивач є громадянином російської федерації, яка на момент його прибуття в Україну належала до держав із безвізовим порядком в`їзду, то йому дозволено перебувати на території України не більше 90 днів протягом 180 днів. Питання продовження строку перебування іноземців та осіб без громадянства на території України врегульовано статтею 17 Закону. Поряд з цим належних і допустимих доказів, що позивач скористався відповідною процедурою, матеріали справи не містять. Отже, матеріалами справи підтверджується, що позивач порушив правила перебування в Україні, що знайшло свій вияв у тому, що наразі останній продовжує проживати на території України без жодних документів на право проживання в Україні. Суть цього порушення та відповідальність, яка за нього передбачена, були зафіксовані належним чином у протоколі про адміністративне правопорушення (а.с. 8-9). З матеріалів справи вбачається, що позивач з даним протоколом ознайомився (отримав примірник, надав пояснення (на окремому аркуші), які не були додані ним до справи та просив розглядати справу без його участі (а.с.9). Крім того, сам протокол і оскаржувана постанова відповідають вимогам КУпАП України та Інструкції з оформлення матеріалів про адміністративні правопорушення Державною міграційною службою України, затвердженої наказом МВС України від 28.08.2013 №

825. Колегія суддів, зазначає, що позивач перебуває на території України без дозвільних документів понад вісім місяців з моменту закінчення строку посвідки про тимчасове проживання, та на час винесення оскаржуваної постанови на мав при собі документів, що підтверджують законність такого перебування. Викладене, з урахуванням встановлених вище обставин свідчить, що оскаржувана постанова серії ПН МКМ №013391 від 24.07.2023 року прийнята щодо ОСОБА_1 правомірно, з урахуванням всіх фактичних обставин, а застосування санкції у вигляді штрафу відповідає розміру санкції, передбаченої ч. 1 ст. 203 КпАП України. 3 огляду на викладене, колегія суддів, погоджується з висновками суду першої інстанції. Інші доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення питання, тобто прийняте рішення відповідає матеріалам справи та вимогам закону, і не підлягає скасуванню. Згідно ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст. ст. 242-244, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення, а рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 23 січня 2024 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. Текст постанови виготовлено 22 травня 2024 року. Суддя-доповідач Н.В.Безименна Судді Л.В. Бєлова А.Ю. Кучма