Постанова П'ятий апеляційний адміністративний суд № 400/276/24

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 22 травня 2024 р.м. ОдесаСправа № 400/276/24 Перша інстанція: суддя Біоносенко В. В., повний текст судового рішення складено 12.03.2024, м. Миколаїв П`ятий апеляційний адміністративний суд у складі: головуючого судді - Джабурія О.В. суддів - Вербицької Н.В. - Кравченка К.В. Розглянувши в порядку письмового провадження адміністративну справу за апеляційною скаргою військової частини НОМЕР_1 на рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 04 березня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправним п.2 наказу від 05.12.2023 р. №2127; зобов`язання вчинити певні дії, ПОЗОВНІ ВИМОГИ ТА НАСЛІДКИ ВИРІШЕННЯ ПОЗОВУ СУДОМ ПЕРШОЇ ІНСТАНЦІЇ 10 січня 2024 року ОСОБА_1 звернувся в суд із адміністративним позовом до військової частини НОМЕР_1 , в якому просив суд: - визнати протиправним та скасувати п.2 наказу командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 05.12.2023 №2127 «Про оголошення результатів службового розслідування та покарання винних» про притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності та обмеженої матеріальної відповідальності; - зобов`язати військову частину НОМЕР_1 повернути незаконно утриманні кошти та щомісячну премію в повному обсязі за грудень 2023 року. В обґрунтування своїх вимог позивач зазначив, що з 12.08.2022 по 30.06.2023 проходив військову службу на посаді командира батальйону охорони військової частини НОМЕР_1 . В червні 2023 відбулася реорганізація батальйону у роту охорони. Під час реорганізації батальйону ним було здано все майно батальйону відповідно до актів. Жодної нестачі майни під час передачі посади встановлено не було. Все майно було передано по накладним та відомостям. По накладним майно прийняв ОСОБА_2 , а по відомостям згідно додатку №13 прийняв командир новоствореною роти охорони ОСОБА_3 , про що свідчать підписи останнього на додатках до акту. В цих додатках комісія дійшла висновків, що розбіжностей не виявлено, майно за батальйоном не рахується. Повна передача майна відбулася 1.07.2023, про що свідчить штам військової частини на додатках до акту. Але, вже у вересні 2023 року, тобто через два місяця після здачі майна, під час звірки наявності речового майна речової служби в роті охорони військової частини НОМЕР_1 були виявлені розбіжності майна, в результаті чого було призначено службове розслідування. Всі опитані службові особи військової частини НОМЕР_1 підтвердили факт здачі майна позивачем. З цього, для позивача є незрозумілими висновки про покладання на нього відповідальності за нестачу майна. Представник відповідача позов не визнав, свою позицію аргументував тим, що Актом службового розслідування встановлено, що ОСОБА_1 допустив втрату військового майна на суму 40260 гривень. Відповідно до ст.102 Закону України «Про Статут внутрішньої служби Збройних Сил України» командир батальйону зобов`язаний керувати господарство батальйону (корабля). Позивач, будучи командиром батальйону, як безпосередній начальник несе відповідальність за організацію і якісне проведення приймання та здавання справ і посади підпорядкованим їм посадовими особами. Позивач, як командир батальйону, зобов`язаний здійснювати контроль за правильним, ощадливим та доцільним витрачанням (використанням) матеріальних засобів і коштів, вживати необхідних заходів для боротьби з нераціональними витратами (використанням), втратами, нестачами) псуванням і розкраданням батальйону, та організовувати проведення (у встановленні терміни) перевірок та документальних ревізій господарської діяльності, а також інвентаризацію матеріальних засобів у підпорядкованих службах (службі), вживати заходів щодо забезпечення надійного збереження матеріальних засобів. Відповідно до ч.2 ст.5 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі», позивач, як командир батальйону, який своїм рішенням чи бездіяльністю порушив установлений порядок обліку, зберігання, використання військового та іншого майна або не вжив належним заходів, передбачених законодавством, щодо запобігання розкраданню, знищенню чи псуванню, іншому незаконному витрачання військового чи іншого майна, внаслідок чого було завдано шкоду, або щодо притягнення винних осіб до відповідальності, несе матеріальну відповідальність у розмірі завданої шкоди, але не більше п`ятнадцяти прожиткових мінімумів, установлених для працездатних осію. В ході проведення службового розслідування знайшов своє підтвердження факт відсутності контролю з боку позивача, що призвело до неналежного обліку військового майна, та як наслідок до нестачі, втрати військового майна, що підтверджується в тому числі й поясненнями військовослужбовців, рапортами командира роти охорони ОСОБА_4 , за результатами дослідження яких, встановлено ряд порушень, які викладені в акті службового розслідування та документально підтверджується матеріалами, доданими до нього. Вищезазначені порушення стали можливими внаслідок відсутності контролю з боку позивача, що призвело до неналежного стану обліку військового майна у підпорядкованому батальйону охорони, який очолював позивача. Рішенням Миколаївського окружного адміністративного суду від 04 березня 2024 року адміністративний позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 задоволений частково. Визнано протиправним та скасовано пункт 2 наказу командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 05.12.2023 №2127 «Про оголошення результатів службового розслідування та покарання винних» про притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності та обмеженої матеріальної відповідальності. Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 повернути ОСОБА_1 утримані кошти на підставі пункту 2 наказу командира військової частини НОМЕР_1 (з основної діяльності) від 05.12.2023 №2127 «Про оголошення результатів службового розслідування та покарання винних». В задоволенні позову в частині повернення щомісячної премії відмовлено. Не погоджуючись з вищезазначеним судовим рішенням,військова частина НОМЕР_1 подала апеляційну скаргу, в якій просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким відмовити у задоволенні позовних вимог. Апелянт не погоджується з вказаним рішенням суду та вважає його незаконним, прийнятим з порушенням норм матеріального та процесуального права. Згідно до вимог ст.311 КАС України суд апеляційної інстанції розглянув справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Розглянувши матеріали справи, заслухавши доповідача, доводи апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. КОЛЕГІЯ СУДДІВ ВСТАНОВИЛА ОСОБА_1 в період з 12.08.2022 року по 30.06.2023 року проходив військову службу на посаді командира батальйону охорони військової частини НОМЕР_1 . В червні 2023 року відбулася реорганізація батальйону охорони у роту охорони. При цьому, ОСОБА_1 був переведений на посаду начальника групи цивільно-військового співробітництва військової частини НОМЕР_1 . 01.07.2023 року у військовій частині проведені звірки та складені акти приймання-передачі майна. Зокрема, 01.07.2023 командиром військової частини НОМЕР_1 затверджено Акт про здачу посади командиром батальйону охорони військової частини НОМЕР_1 ОСОБА_5 , з додатками на 14 аркушах, відповідно до якого розбіжностей у обліку не виявлено, майно за батальйоном охорони не рахується. (арк.спр.13-20). 05.10.2023 року т.в.о. командира роти охорони ОСОБА_6 подано рапорт про виявленні розбіжності у наявності речового майна роти охорони: бронежилети, жилети захисні, мішки спальні, сумки та ін. 05.10.2023 року наказом заступника командира військової частини НОМЕР_1 №1848 «Про призначення службового розслідування за фактом виявленої розбіжності під час звірки з речовою службою у вересні 2023 року» призначено службове розслідування. Під час службової перевірки встановлено нестачу майна на суму 1974840,05 гривень. Разом з тим, при проведенні повторної інвентаризації в підрозділах колишнього батальйону охорони, було виявлено наявність комплектуючих до бронежилетів без захисних бронепластин 4 класу 7,5 дм.кв та захисних бронепластин 4 класу. Загальна сума нестачі склала 638 820,19 гривень. Службове розслідування прийшло до висновку, що нестача утворилася внаслідок неправомірних дій колишнього командира батальйону охорони ОСОБА_1 , внаслідок неналежного виконання ним обов`язків військової служби та службових обов`язків. 05.12.2023 року командиром військової частини НОМЕР_1 видано наказ «Про оголошення результатів службового розслідування та покарання винних» №2127, відповідно до п.2 цього наказу, за невиконання вимог статей 11, 101, 102 Статуту внутрішньої служби ЗСУ на підполковника ОСОБА_1 , начальника групи цивільно-військового співробітництва (в минулому командира батальйону охорону) до дисциплінарної відповідальності та накладено дисциплінарне стягнення у вигляді «догана» та за шкоду, завдану державі, на підставі п.1, 2 ст.3 Закону України «Про матеріальну відповідальність військовослужбовців та прирівняних до них осіб за шкоду, завдану державі» підполковника ОСОБА_1 , начальника групи цивільно-військового співробітництва (в минулому командира батальйону охорону) притягнуто до обмеженої матеріальної відповідальності на суму 40260,00 гривень. Вирішуючи дану справу в апеляційному провадженні, колегія суддів приходить до наступних висновків. ЗАСТОСУВАННЯ НОРМ ПРАВА Вимогами ч. 1 ст. 2 КАС України передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Відповідно до вимог ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційна, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку. Керуючись положеннями вищевказаних законів, Кодексом та контекстом Конституції України можна зробити висновок, що однією з найважливіших тенденцій розвитку сучасного законодавства України є розширення сфери судового захисту, в тому числі судового контролю за правомірністю і обґрунтованістю рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень. Відповідно до вимог ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначення загальних засад проходження військової служби здійснюється відповідно до Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі також Закон № 2232-ХІІ). Відповідно до статті 2 Закону №2232-ХІІ військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Загальні права та обов`язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов`язки основних посадових осіб бригади (полку, корабля 1 і 2 рангу, окремого батальйону) та її підрозділів, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах, визначає Статут внутрішньої служби Збройних Сил України, затверджений Законом України від 24 березня 1999 року № 548-ХІУ (далі також - Статут внутрішньої служби). Статутом керуються всі військові частини, кораблі, управління, штаби, організації, установи і військові навчальні заклади Збройних Сил України. Згідно пункту 11 Статуту, необхідність виконання завдань оборони України, захисту її суверенітету, територіальної цілісності та недоторканності, а також завдань, визначених міжнародними зобов`язаннями України покладає на військовослужбовців обов`язки, зокрема, свято і непорушно додержуватися Конституції України та законів України, Військової присяги, віддано служити Українському народові, сумлінно і чесно виконувати військовий обов`язок. Відповідно до статті 16 Статуту внутрішньої служби кожний військовослужбовець зобов`язаний виконувати службові обов`язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов`язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями. Приписами статті 58 Статуту внутрішньої служби передбачено, що командир (начальник) є єдиноначальником і особисто відповідає перед державою за бойову та мобілізаційну готовність довіреної йому військової частини, корабля (підрозділу) за забезпечення охорони державної таємниці; за бойову підготовку, виховання, військову дисципліну, морально-психологічний стан, збереження життя і зміцнення здоров`я особового складу; за внутрішній порядок, стан і збереження озброєння, боєприпасів, бойової та іншої техніки, пального і матеріальних засобів; за всебічне забезпечення військової частини, корабля (підрозділу); за додержання принципів соціальної справедливості. Командир (начальник) відповідно до посади, яку він займає, повинен діяти самостійно і вимагати від підлеглих виконання вимог Конституції України, законів України, статутів Збройних Сил України та інших нормативно-правових актів. Статтею 26 Статуту внутрішньої служби визначено, що військовослужбовці залежно від характеру вчиненого правопорушення чи провини несуть дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність згідно із законом. Сутність військової дисципліни, обов`язки військовослужбовців, а також військовозобов`язаних та резервістів під час проходження навчальних (перевірочних) і спеціальних зборів щодо її додержання, види дисциплінарних стягнень, права командирів щодо їх застосування, визначено Дисциплінарним статутом Збройних Сил України, затвердженим Законом України від 24 березня 1999 року №551-XIV (далі - Дисциплінарний статут). Приписами статей 1, 2 Дисциплінарного статуту визначено, що військова дисципліна це бездоганне і неухильне додержання всіма військовослужбовцями порядку і правил, встановлених статутами Збройних Сил України та іншим законодавством України. Військова дисципліна ґрунтується на усвідомленні військовослужбовцями свого військового обов`язку, відповідальності за захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, на їх вірності Військовій присязі. Положеннями наведених правових норм встановлено, що службова дисципліна полягає у виконанні (дотриманні) законодавчих та підзаконних актів із питань службової діяльності та бездоганному і неухильному додержанні порядку і правил, що такими нормативними актами передбачені, сумлінному і чесному виконанню військового обов`язку, службових обов`язків, доручених за посадою, а також визначеними статутами Збройних Сил України, відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями. Кожний військовослужбовець зобов`язаний виконувати службові обов`язки, що визначають обсяг виконання завдань, доручених йому за посадою. Ці обов`язки визначаються статутами Збройних Сил України, а також відповідними посібниками, порадниками, положеннями, інструкціями (ст.16 Статуту внутрішньої служби ЗСУ). Відповідно до ст.ст. 45, 48 Дисциплінарного статуту у разі невиконання (неналежного виконання) військовослужбовцем своїх службових обов`язків порушення військовослужбовцем військової дисципліни або громадського порядку командир повинен нагадати йому про обов`язки служби, а за необхідності - накласти дисциплінарне стягнення. За вчинення адміністративних правопорушень військовослужбовці несуть дисциплінарну відповідальність за цим Статутом, за винятком випадків, передбачених Кодексом України про адміністративні правопорушення. За вчинення правопорушень, пов`язаних із корупцією, військовослужбовці несуть відповідальність згідно з Кодексом України про адміністративні правопорушення. У разі вчинення кримінального правопорушення військовослужбовець притягається до кримінальної відповідальності. Статтею 48 Дисциплінарного статут передбачено, що на військовослужбовців можуть бути накладені такі дисциплінарні стягнення: а) зауваження; б) догана; в) сувора догана; г) позбавлення чергового звільнення з розташування військової частини чи з корабля на берег (стосовно військовослужбовців строкової військової служби та курсантів вищих військових навчальних закладів, військових навчальних підрозділів закладів вищої освіти); ґ) попередження про неповну службову відповідність (крім осіб рядового складу строкової військової служби); д) пониження в посаді; е) пониження у військовому званні на один ступінь (стосовно осіб сержантського (старшинського) та офіцерського складу); є) пониження у військовому званні з переведенням на нижчу посаду (стосовно військовослужбовців сержантського (старшинського) складу); ж) звільнення з військової служби через службову невідповідність (крім осіб, які проходять строкову військову службу, військову службу за призовом під час мобілізації на особливий період, військову службу за призовом осіб офіцерського складу, а також військовозобов`язаних під час проходження навчальних (перевірочних) і спеціальних зборів та резервістів під час проходження підготовки та зборів). Згідно з ст.84 Дисциплінарного статуту прийняттю рішення командиром про накладення на підлеглого дисциплінарного стягнення може передувати службове розслідування. Воно проводиться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, та ступеня вини (ст.84 Дисциплінарного статуту). У той час, статтею ст.85 Дисциплінарного статуту передбачено службове розслідування призначається письмовим наказом командира (начальника), який прийняв рішення притягти військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності. Воно може бути проведено особисто командиром (начальником), доручено військовослужбовцю офіцерського складу, а в разі вчинення правопорушення військовослужбовцем рядового, сержантського (старшинського) складу - також військовослужбовцю сержантського (старшинського) складу. Заборонено проводити службове розслідування особам, які є підлеглими військовослужбовця, чиє правопорушення підлягає розслідуванню, а також особам - співучасникам правопорушення або зацікавленим у наслідках розслідування. Розслідування проводиться за участю безпосереднього начальника військовослужбовця, який вчинив дисциплінарне правопорушення. Службове розслідування має бути завершене протягом одного місяця з дня його призначення командиром (начальником). У необхідних випадках цей термін може бути продовжено командиром (начальником), який призначив службове розслідування, або старшим командиром (начальником), але не більш як на один місяць. Якщо під час службового розслідування буде з`ясовано, що правопорушення військовослужбовця містить ознаки кримінального правопорушення, командир військової частини письмово повідомляє про це орган досудового розслідування. Якщо під час службового розслідування буде з`ясовано, що правопорушення військовослужбовця містить ознаки адміністративного правопорушення, пов`язаного з корупцією, чи одержано інформацію про вчинення такого правопорушення військовослужбовцем, командир військової частини зобов`язаний у межах своїх повноважень вжити заходів щодо припинення такого правопорушення та негайно письмово повідомити про його вчинення відповідному прокуророві та спеціально уповноваженому суб`єктові у сфері протидії корупції. Порядок проведення службового розслідування у Збройних Силах України визначається наказом Міністерства оборони України, в інших військових формуваннях, правоохоронних органах спеціального призначення - наказами державних органів, які мають у своєму підпорядкуванні військові формування, утворені відповідно до законів України, правоохоронних органів спеціального призначення, Державної спеціальної служби транспорту, Адміністрації Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України. Статтею 86 Дисциплінарного статуту передбачено, що якщо вину військовослужбовця повністю доведено, командир, який призначив службове розслідування, приймає рішення про притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності та визначає вид дисциплінарного стягнення. Під час накладення дисциплінарного стягнення та обрання його виду враховується: характер та обставини вчинення правопорушення, його наслідки, попередня поведінка військовослужбовця, а також тривалість військової служби та рівень знань про порядок служби. Дисциплінарне стягнення має бути накладене не пізніше ніж за 10 діб від дня, коли командирові (начальникові) стало відомо про правопорушення, а у разі провадження службового розслідування - протягом місяця від дня його закінчення, не враховуючи часу перебування військовослужбовця на лікуванні або у відпустці. Під час накладення дисциплінарного стягнення командир не має права принижувати гідність підлеглого. Дисциплінарне стягнення не може бути накладено після шести місяців з дня виявлення правопорушення. До зазначеного строку не зараховується час проведення службового розслідування, перебування військовослужбовця на лікуванні, у відпустці, під вартою, а також час відсутності на службі без поважних причин (ст.87 Дисциплінарного статуту). Аналіз вищенаведених норм свідчить про те, що під час застосування до військовослужбовця дисциплінарного стягнення та обрання його виду враховується: характер та обставини вчинення правопорушення, його наслідки, попередня поведінка військовослужбовця, а також тривалість військової служби та рівень знань про порядок служби, а притягнення військовослужбовців до матеріальної відповідальності є можливим за умови заподіяння ним прямої дійсної шкоди. При цьому поведінка військовослужбовця має бути протиправною та перебувати у причинному зв`язку з настанням шкоди. Також необхідно встановити вину особи у заподіянні шкоди, яка за формою може бути умисною або вчинення діяння з необережності. Як свідчать матеріали справи в ході службового розслідування в вересні 2023 р. виявлено факт нестачі майна. Опитані під час службового розслідування військовослужбовці ОСОБА_2 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 підтвердили факт передачі майна під час здавання посади позивачем, розбіжностей між наявним майном та обліковими документами не виявлено. Акт комісії від 01.07.2023, який затверджений командиром військової частини НОМЕР_1 , та підписаний, як ОСОБА_1 так і ОСОБА_12 , а також іншими військовослужбовцями, службовим розслідуванням жодним чином не спростований. Спірні відносини виникли з приводу накладення на позивача дисциплінарної та обмеженої матеріальної відповідальності за неналежне виконання ним службових обов`язків, як наслідок завдання шкоди державі у вигляді нестачі та втрати військового майна. Так, при дослідженні матеріалів справи судом встановлено, що службовим розслідуванням не встановлено причини нестачі майна, а також протиправних дій ОСОБА_1 , його особисту вину у утворенні цієї нестачі, та відповідний причинний зв`язку , а отже враховуючи наведені вище положення щодо застосування до військовослужбовця дисциплінарного стягнення та обрання його виду, не вбачається підстав для відмови у позові в частині визнання протиправними рішення відповідача про притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності та обмеженої матеріальної відповідальності. Щодо позовних вимог про повернення щомісячної премії за грудень 2023 року, колегія суддів не надає їй правової оцінки, оскільки суд апеляційної інстанції переглядає справу в межах доводів апеляційної скарги. Відповідно до вимог ч.2 ст.6 КАС України, суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини. Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 року, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя. Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов`язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи. Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Відтак, беручи до уваги вищевикладене, та оцінюючи наявні в матеріалах справи письмові докази в сукупності, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що позовні вимоги є обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню. За таких обставин колегія суддів вважає наведені висновки суду першої інстанції правильними і такими, що відповідають вимогам ст.ст.2, 7, 8, 9, 10, 73, 74, 77 КАС України та не приймає доводи, наведені в апеляційній скарзі про те, що судове рішення підлягає скасуванню. Відповідно до вимог ст.77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу, а в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Отже, в адміністративному процесі, як виняток із загального правила, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень встановлена презумпція його винуватості. Презумпція винуватості покладає на суб`єкта владних повноважень обов`язок аргументовано, посилаючись на докази, довести правомірність свого рішення, дії чи бездіяльності та спростувати твердження позивача про порушення його прав, свобод чи інтересів. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції порушень норм матеріального і процесуального права при вирішенні справи не допустив, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують. За таких обставин, апеляційна скарга задоволенню не підлягає. Керуючись ст.ст.308; 311; 315; 316; 321; 322; 325 КАС України, суд апеляційної інстанції, П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, а рішення Миколаївського окружного адміністративного суду від 04 березня 2024 року без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту судового рішення з підстав, передбачених статтею 328 КАС України. Суддя-доповідач О.В. Джабурія Судді К.В. Кравченко Н.В. Вербицька