Постанова 4855 № 620/515/24

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД Справа № 620/515/24 Суддя першої інстанції: Бородавкіна С.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 21 травня 2024 року м. Київ Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі: судді-доповідача - Шведа Е.Ю., суддів - Голяшкіна О.В., Заїки М.М., розглянувши у порядку письмового провадження апеляційні скарги Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області та Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на прийняте за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 01 березня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області, Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити дії, - ВСТАНОВИЛА: У грудні 2023 року ОСОБА_1 (далі - Позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Чернігівського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (далі - Відповідач-1, ГУ ПФ в Донецькій області), в якому просив: - визнати протиправним та скасувати рішення ГУ ПФ в Донецькій області від 14.12.2023 №254150016363 про відмову в переведенні ОСОБА_1 на пенсію за віком відповідно до статті 37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 № 3723-ХІІ; - зобов`язати ГУ ПФ в Донецькій області здійснити переведення ОСОБА_1 на пенсію державного службовця за віком відповідно п. 12 розд. ХІ Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 №889-VII та ст. 37 Закону України від 16.12.1993 № 3723-ХІІ «Про державну службу» з 13.12.2023, зарахувавши до стажу державної служби періоди його роботи в митних органах в період з 01.12.1993 по 24.12.2021 та врахувавши складові заробітної плати, вказані у довідках Чернігівської митниці від 11.12.2023 №101 та №102. Ухвалою Чернігівського окружного адміністративного суду від 22.01.2024 залучено до участі у справі Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області в якості співвідповідача (далі - Відповідач-2, ГУ ПФ в Чернігівській області). Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 01.03.2024 позов задоволено повністю: - визнано протиправним та скасовано рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 14.12.2023 №254150016363 про відмову в переведенні ОСОБА_1 на пенсію за віком відповідно до статті 37 Закону України від 16.12.1993 №3723-XII «Про державну службу»; - зобов`язано Головне управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області перевести ОСОБА_1 з 13.12.2023 на пенсію за віком відповідно до статті 37 Закону України від 16.12.1993 №3723-XII «Про державну службу», зарахувавши до стажу державної служби періоди її роботи в митних органах, із врахуванням складових заробітної плати, вказаних у довідках від 11.12.2023 №101 та №102. Крім того, стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області на користь ОСОБА_1 судові витрати в сумі 3573 (три тисячі п`ятсот сімдесят три) грн. 60 коп. При цьому суд першої інстанції виходив з того, що посадові особи митних органів, яким присвоєно спеціальні звання, є державними службовцями зі спеціальним статусом. Відтак, за висновками суду, період проходження ОСОБА_1 служби у митних органах з 01.12.1993 по 24.12.2021 має зараховуватися до стажу державної служби, а тому ГУ ПФ в Донецькій області безпідставно відмовило Позивачу у зарахуванні вказаного періоду роботи на посадах у Державній митній службі України до стажу державної служби та, відповідно, у переведенні на пенсію згідно ст. 37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 №3723-ХІІ. Крім іншого, суд підкреслив, що оскільки форми наданих довідок від 11.12.2023 №101 та №102 відповідають вимогам чинного законодавства, то з метою повного та всебічного захисту порушених прав необхідно зобов`язати ГУ ПФ в Чернігівській області призначити ОСОБА_1 пенсію за віком відповідно до згаданого Закону з урахуванням таких довідок. Вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд першої інстанції зазначив, що заявлена до відшкодування сума витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 4 000 грн є завищеною, неспівмірною та несправедливою з огляду на незначну складність справи, а також відсутності доказів надання Позивачу ряду послуг, а відтак підлягає зменшенню до 2 500 грн. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, Відповідач-2 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його та постановити нове, яким відмовити у задоволенні адміністративного позову у повному обсязі. В обґрунтування своїх доводів зазначає, що, по-перше, суд безпідставно поклав на ГУ ПФ в Чернігівській області обов`язок з призначення пенсії ОСОБА_1 , оскільки будь-яких дій щодо відмови в її призначенні Відповідач-2 щодо Позивача не вчиняв, по-друге, суд не врахував, що посадові особи органів митної служби, які мають спеціальні звання, не належать до посад державної служби у розумінні Закону України «Про державну службу», по-третє, суд безпідставно присудив 2 500 грн витрат на професійну правничу допомогу, оскільки така сума є неспівмірною із складністю справи, а адвокатом не надано детальний і конкретизований перелік наданих послуг. Після усунення визначених в ухвалі від 01.04.2024 про залишення апеляційної скарги без руху ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 15.04.2024 відкрито апеляційне провадження у справі, встановлено строк для подачі відзиву на апеляційну скаргу та витребувано матеріали справи з суду першої інстанції, які надійшли 01.05.2024. Крім того, не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, Відповідач-1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати його та прийняти нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог відмовити у повному обсязі. В обґрунтування своїх доводів зазначає, що судом не було враховано, що посади працівників митної служби не передбачені у переліку категорій посад державних службовців за ст. 25 Закону України «Про державну службу», відтак ОСОБА_1 правомірно відмовлено у призначенні пенсії з огляду на відсутність необхідного стажу. Після усунення визначених в ухвалі від 03.04.2024 про залишення апеляційної скарги без руху ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 15.04.2024 відкрито апеляційне провадження за цією апеляційною скаргою та встановлено строк для подачі відзиву на неї. Відзивів на апеляційні скарги не надійшло. У письмових поясненнях Позивач просить відмовити у задоволенні апеляційної скарги з підстав, що судом правильно застосовано до спірних правовідносин норми матеріального права та встановлено, що на час звернення із заявою про переведення на інший вид пенсії ОСОБА_1 набув право на її призначення і отримання згідно Закону України «Про державну службу». Крім того, зазначив, що судом було зменшено розмір належних до присудження витрат на професійну правничу допомогу, а відтак протилежні доводи ГУ ПФ в Чернігівській області є необґрунтованими. Ухвалою Шостого апеляційного адміністративного суду від 06.05.2024 призначено справу до розгляду у порядку письмового провадження. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційних скарг, колегія суддів вважає, що їх необхідно задовольнити частково, а рішення суду першої інстанції - скасувати в частині, виходячи з такого. Як вбачається з матеріалів справи та було встановлено судом першої інстанції, згідно паспорту громадянина України серії НОМЕР_1 ОСОБА_1 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с. 10). Із змісту копії трудової книжки серії НОМЕР_2 від 18.12.1978 вбачається, що ОСОБА_1 працював з 01.12.1993 по 24.12.2021 на різних посадах у митних органах (а.с. 12-16). Відповідно до запису у трудовій книжці № 19 ОСОБА_1 06.06.1995 прийняв присягу державного службовця. Наказом від 11.05.1994 №163-к останньому присвоєно персональне звання «інспектор митної служби 3 рангу», а наказом від 24.07.1996 №300-к - «інспектор митної служби ІІ рангу». 01.04.2004 Позивачеві присвоєно спеціальне звання «радник митної служби ІІ рангу», а 25.06.2005 - «радник митної служби І рангу». Наказом від 10.07.2013 №110-к ОСОБА_1 присвоєно 12 ранг державного службовця. 24.12.2021 Позивачу припинено державну службу та звільнено із займаної посади у зв`язку з реорганізацією, скороченням чисельності штату державних службовців. Учасниками справи не заперечується, що 13.12.2023 ОСОБА_1 звернувся до ГУ ПФ в Чернігівській області із заявою про переведення його на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу». Рішенням ГУ ПФ в Донецькій області від 14.12.2023 №254150016363 ОСОБА_1 відмовлено у переведенні на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу». Підставою для прийняття цього індивідуального акту стало те, що у Позивача відсутній стаж державної служби, оскільки посади працівників державної митної служби, які мають спеціальні звання, не належить до державних службовців згідно ст. 25 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 №3723-ХІІ (а.с. 11). На підставі встановлених вище обставин, виходячи з системного аналізу приписів ст. 37 Закону України «Про державну службу» від 16.12.1993 №3723-XII (далі - Закон №3723-ХІІ), ст. 90, п. п. 10, 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про державну службу» від 10.12.2015 №889-VII (далі - Закон №889-VІІІ), ст. ст. 407, 408, 569, 588 Митного кодексу України, а також ряду підзаконних актів, суд першої інстанції прийшов до висновку про наявність правових підстав для зарахування ОСОБА_1 періодів роботи в органах митної служби України до стажу державної служби, а відтак і для покладення на ГУ ПФ в Чернігівській області обов`язку з призначення останньому відповідної пенсії з урахуванням довідок про розмір заробітної плати, складених відповідно до вимог чинного законодавства. З такими висновками суду першої інстанції не можна повністю погодитися з огляду на таке. Принципи, правові та організаційні засади забезпечення державної служби, зокрема, порядок реалізації права на пенсійне забезпечення державних службовців, визначається Законом №889-VIII. Відповідно до п. 2 розд. ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 889-VIII з 01.05.2016 року втратив чинність Закон України від 16.12.1993 № 3723-XII «Про державну службу» крім статті 37, що застосовується до осіб, зазначених у пунктах 10 і 12 цього розділу. Пунктами п. 10, 12 розд. ХІ «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 889-VIII передбачено, що державні службовці, які на день набрання чинності цим Законом займають посади державної служби та мають не менш як 10 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, визначених ст. 25 Закону № 3723-XII та актами Кабінету Міністрів України, мають право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону № 3723-XII у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців. Для осіб, які на день набрання чинності цим Законом мають не менш як 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державної служби, визначених ст. 25 Закону №3723-XII та актами Кабінету Міністрів України, зберігається право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону № 3723-XII у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців. Тобто, за наявності в особи станом на 01.05.2016 певного стажу державної служби (10 років для осіб, що на зазначену дату займали посади державної служби, або 20 років незалежно від того, чи працювала особа станом на 01.05.2016 на державній службі), така особа зберігає право на призначення пенсії відповідно до ст. 37 Закону №3723-XII, але за такої умови: у порядку, визначеному для осіб, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців. Частиною 1 ст. 37 Закону № 3723-XIІ встановлено, що на одержання пенсії державних службовців мають право чоловіки, які досягли віку 62 роки, та жінки, які досягли пенсійного віку, встановленого ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», за наявності страхового стажу, необхідного для призначення пенсії за віком у мінімальному розмірі, передбаченого абз. 1 ч. 1 ст. 28 згаданого Закону, у тому числі стажу державної служби не менш як 10 років, та які на час досягнення зазначеного віку працювали на посадах державних службовців, а також особи, які мають не менш як 20 років стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку. Пенсія державним службовцям призначається в розмірі 60 відсотків суми їх заробітної плати, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 01 січня 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, а особам, які на час звернення за призначенням пенсії не є державними службовцями, - у розмірі 60 відсотків заробітної плати працюючого державного службовця відповідної посади та рангу за останнім місцем роботи на державній службі, з якої було сплачено єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, а до 2011 року - страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування. Надаючи оцінку твердженням ГУ ПФ в Донецькій області про те, що час роботи ОСОБА_1 в органах Державної митної служби України з 01.12.1993 по 24.12.2021 не враховуються до його стажу державної служби, колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке. Статтею 46 Закону № 889-VIII визначені особливості обчислення стажу державної служби, зокрема. Відповідно до п. 6 Порядку обчислення стажу державної служби, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25.03.2016 № 229, стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності Законом України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року №889-VIII обчислюється відповідно до пункту 8 розділу XI Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року № 889-VIII. У свою чергу, пунктом 8 розділу XI «Прикінцеві та перехідні положення» Закону № 889-VIII передбачено, що стаж державної служби за періоди роботи (служби) до набрання чинності цим Законом обчислюється у порядку та на умовах, установлених на той час законодавством. Отже, у спірному випадку необхідно керуватися Порядком обчислення стажу державної служби, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03.05.1994 № 283 (далі - Порядок №283). Указана позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 01.04.2020 у справі №607/9429/17. Відповідно до пункту 2 Порядку №283 до стажу державної служби зараховується, зокрема, робота (служба) на посадах керівних працівників і спеціалістів в апараті органів прокуратури, судів, нотаріату, дипломатичної служби, митного контролю, внутрішніх справ, служби безпеки, розвідувальних органів, інших органів управління військових формувань, Держспецзв`язку, Адміністрації Держспецтрансслужби, державної податкової та контрольно-ревізійної служби, Держфінінспекції, її територіальних органів. Частиною 18 статті 37 Закону №3723-ХІІ було передбачено, що період роботи посадових осіб в органах державної податкової та митної служб на посадах, на яких відповідно до закону присвоювалися спеціальні та/або персональні звання, зараховується до стажу державної служби, незалежно від місця роботи на час досягнення зазначеного віку. Крім того, спеціальним законом, що визначає статус посадових осіб митних органів в Україні, є Митний кодекс України. Нормами Митного кодексу України 1991 року було закріплено, що працівник митного органу України є представником державного органу (ст. 156). Службовим особам митних органів України присвоюються персональні звання відповідно до займаних посад і стажу роботи (ст. 154). Положеннями Митного кодексу України 2002 року було передбачено, що пенсійне забезпечення посадових осіб митної служби України здійснюється відповідно до умов і порядку, встановлених Законом України «Про державну службу» (ст. 430). Відповідно до ч. 1 ст. 569 Митного кодексу України, який є чинним на час виникнення спірних правовідносин, працівники митних органів, на яких покладено виконання завдань, зазначених у статті 544 цього Кодексу, здійснення організаційного, юридичного, кадрового, фінансового, матеріально-технічного забезпечення діяльності цих органів, є посадовими особами. Посадові особи митних органів є державними службовцями. Згідно ч. 1 ст. 588 Митного кодексу України пенсійне забезпечення посадових осіб митних органів здійснюється в порядку та на умовах, передбачених Законом України «Про державну службу». При цьому період роботи (служби) зазначених осіб (у тому числі тих, яким присвоєні спеціальні звання) в митних органах зараховується до стажу державної служби та до стажу роботи на посадах, віднесених до категорій посад державних службовців, що дає право на призначення пенсії відповідно до Закону України «Про державну службу», незалежно від місця роботи на час досягнення віку, передбаченого зазначеним Законом. При цьому згідно п. 7 ч. 2 ст. 46 Закону № 889-VIII передбачено, що до стажу державної служби зараховується, зокрема, час перебування на посадах, на яких присвоюються військові та спеціальні звання. Викладене, на переконання судової колегії, свідчить, що як Законом №889-VIII, так і нормами діючих до нього Закону №3723-XII і Митних кодексів України та Порядку №283 передбачалося зарахування до стажу державної служби роботи (служби) на посадах керівних працівників і спеціалістів в органах митного контролю. Постановою Кабінету Міністрів України від 20.04.2016 №306 «Питання присвоєння рангів державних службовців та співвідношення між рангами державних службовців і рангами посадових осіб місцевого самоврядування, військовими званнями, дипломатичними рангами та іншими спеціальними званнями» (далі - Постанова №306) затверджено Порядок присвоєння рангів державних службовців, співвідношення рангів державних службовців і військовими званнями, дипломатичними рангами та іншими спеціальними званнями згідно з додатками 1-10. Додатком 6 до Постанови №306 передбачено, що спеціальне звання «Радник податкової та митної справи I рангу», який присвоєно Позивачу 01.01.2014 (а.с. 15, зворотній бік), прирівнюється до 4 рангу державного службовця. Отже, посадові особи державної митної служби, яким присвоєно спеціальні звання, є державними службовцями із спеціальним статусом, а тому період проходження служби в митних органах має зараховуватися до стажу державної служби, який дає право на пенсію за віком відповідно до Закону України «Про державну службу». Таким чином, оскільки Позивач від початку спірного періоду безперервно працював в органах державної митної служби, прийняв присягу державного службовця, обіймав відповідні посади для виконання завдань і функцій держави (у сфері митної політики), йому присвоєно відповідний ранг державного службовця та спеціальні звання, такий період роботи (служби) ОСОБА_1 підлягає зарахуванню до стажу державної служби. За таких обставин колегія суддів погоджується з позицією Чернігівського окружного адміністративного суду про необхідність скасування спірного рішення ГУ ПФ в Донецькій області від 14.12.2023 №254150016363 про відмову у переведенні ОСОБА_1 на пенсію державного службовця. У площині наведеного колегією суддів враховується, у межах спірних правовідносин праву Позивача отримати пенсію за по інвалідності державного службовця за Законом №3723-ХІІ кореспондує обов`язок Відповідача-2 прийняти рішення щодо її призначення. Відповідно до ст. 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Обираючи спосіб захисту порушеного права, слід зважати й на його ефективність з точки зору статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. У рішенні від 16.09.2015 у справі №21-1465а15 Верховний Суд України вказав, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення. Частиною третьою статті 45 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» визначено, що переведення з одного виду пенсії на інший здійснюється з дня подання заяви на підставі документів про страховий стаж, заробітну плату (дохід) та інших документів, що знаходяться на час переведення з одного виду пенсії на інший в пенсійній справі, а також додаткових документів, одержаних органами Пенсійного фонду. Як було встановлено раніше, оскільки на час звернення до Відповідача-1 із заявою про переведення з пенсії за віком відповідно до Закону №1058-IV на пенсію держаного службовця відповідно до Закону №3723-ХІІ ОСОБА_1 досягнув 62-річного віку, на день набрання чинності Законом № 889-VІІІ мав понад 20 років стажу на посадах, віднесених до відповідних категорій посад державних службовців, то він має право на призначення пенсії відповідно до Закону №3723-ХІІ. Тому, відповідно, наявні правові підстави для покладення на ГУ ПФ в Донецькій області обов`язку з призначення ОСОБА_1 з 13.12.2023 пенсії за віком державного службовця відповідно до ст. 37 Закону № 3723-XII. Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 19.12.2023 у справі № 600/947/23-а. Разом з тим, покладаючи відповідний обов`язок на ГУ ПФ в Черкаській області, а не на ГУ ПФ в Донецькій області, суд першої інстанції не врахував такого. Положеннями п. 4.10 Порядку подання та оформлення документів для призначення (перерахунку) пенсій відповідно до Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування», затвердженого постановою Правління Пенсійного фонду України від 25.11.2005 №22-1, передбачено, що після призначення, перерахунку пенсії, поновлення виплати раніше призначеної пенсії, переведення з одного виду пенсії на інший вид електронна пенсійна справа засобами програмного забезпечення передається до органу, що призначає пенсію, за місцем фактичного проживання особи, за місцезнаходженням установи виконання покарань, де відбуває покарання засуджений до позбавлення (обмеження) волі, для здійснення виплати пенсії. Викладене, на переконання колегії суддів, свідчить, що з урахуванням принципу екстериторіальності призначення пенсії у випадку скасування судом рішення про відмову в її призначенні має здійснюватися саме тим територіальним органом Пенсійного фонду України, якого було уповноважено розглядати подану особою заяву вперше. До компетенції ж органу, що призначає пенсію, за місцем проживання (реєстрації, фактичного проживання) особи (у спірному випадку ГУ ПФ в Чернігівській області) належить здійснення виплати пенсії після її призначення органом, який розглядає відповідну заяву. Відтак, у спірному випадку обов`язок із зарахування періодів роботи до стажу державної служби, а також з прийняття рішення щодо призначення ОСОБА_1 пенсії має бути покладено саме на ГУ ПФ в Донецькій області як орган, який прийняв протиправне рішення про відмову у такому призначенні. У свою чергу, у межах цього спору ГУ ПФ в Чернігівській області виконало виключно 2 функції: прийняло документи та повідомило про результати їх розгляду Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області, що свідчить про те, що жодних рішень владно-розпорядчого характеру, які б призводили до зміни чи встановлення прав та обов`язків ОСОБА_1 , останнім не приймалось. За таких обставин суд першої інстанції прийшов до правильного висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог, однак, обираючи спосіб захисту порушених прав Позивача, не врахував, яким саме територіальним органом Пенсійного фонду України вони мають бути відновлені за чинного правового регулювання. Аналогічна за змістом правова позиція щодо визначення територіального органу Пенсійного фонду України, на якого необхідно покладати обов`язок із вчинення дій після скасування його рішення про відмову у призначенні (перерахунку) пенсії, висловлена Верховним Судом у постанові від 08.02.2024 у справі № 500/1216/23. У площині наведеного твердження ГУ ПФ в Донецькій області у відзиві на позов про неможливість виконання судового рішення з підстав відсутності в його розпорядженні електронної пенсійної справи судова колегія вважає необґрунтованим, оскільки з метою виконання рішення суду останній не позбавлений права, зокрема, направити запит до ГУ ПФ в Чернігівській області про направлення матеріалів електронної пенсійної справи до ГУ ПФ в Донецькій області з метою розгляду заяви ОСОБА_1 із прийняттям визначеного судом рішення. Поряд з іншим, щодо задоволених судом першої інстанції вимог про зобов`язання ГУ ПФ в Чернігівській області врахувати при переведенні пенсії складових заробітної плати, вказаних у довідках від 11.12.2023 №101 та №102, колегія суддів вважає за необхідне зазначити таке. Викладені вище обставини цієї справи свідчать, що спір у ній виник щодо права Позивача на пенсію державного службовця відповідно до ст. 37 Закону № 3723-ХІІ у сукупності із пунктом 12 Прикінцевих та перехідних положень Закону № 889-VIII, оскільки територіальний орган Пенсійного фонду України не визнав цього права за ОСОБА_1 . У свою чергу, вимоги Позивача зобов`язати Відповідача-1 здійснити йому перерахунок пенсії з урахуванням складових заробітної плати, зазначеної в довідках від 11.12.2023 №101 та №102, виданих Чернігівською митницею (а.с. 17-19), є передчасним, оскільки стосуються розміру пенсійних виплат, який ще не обрахований суб`єктом владних повноважень, який наділений такою дискрецією, наслідки якої можуть бути предметом перевірки судом на відповідність критеріям, визначеним у статті 2 КАС України. Отже така вимога спрямована на майбутнє, через, що не підлягає задоволенню з огляду на те, що судовому захисту підлягає тільки порушене право. Аналогічна за змістом правова позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 12.09.2023 у справі № 560/8328/22 та у вже згаданій постанові від 19.12.2023 у справі № 600/947/23-а. Таким чином, зважаючи на встановлені вище обставини, судова колегія вважає помилковими висновки суду першої інстанції про необхідність покладення обов`язку з призначення пенсії на ОСОБА_1 на ГУ ПФ в Чернігівській області, а не на ГУ ПФ в Донецькій області, а також передчасними висновки суду першої інстанції про існування правових підстав для покладення на Відповідача-2 обов`язку призначити Позивачу пенсію за віком відповідно до ст. 37 Закону України «Про державну службу» з урахуванням відповідних довідок про складові заробітної плати. А тому вважає за необхідне рішення суду першої інстанції скасувати в частині зобов`язання ГУ ПФ в Чернігівській області вчинити дії та прийняти у ній нове про часткове задоволення позову у цій частині саме до ГУ ПФ в Донецькій області. Надаючи оцінку доводам апеляційної скарги ГУ ПФ в Чернігівській області щодо безпідставності стягнення за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ПФ в Донецькій області на користь ОСОБА_1 витрат на професійну правничу допомогу в сумі 2 500,00 грн, судова колегія вважає за необхідне зазначити таке. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, на підтвердження витрат на правничу допомогу представником Позивача були подані: - копія договору про надання правничої (правової) допомоги від 26.12.2023 (а.с. 22-23), у п. 3.2 якого зазначено, що розмір гонорару адвоката за надання правової допомоги за цим договором при досудовому врегулюванні спору та в суді першої інстанції загалом складає 4 000 грн, які сплачуються клієнтом до набрання рішенням законної сили судом першої інстанції; - копія попереднього (орієнтовного) розрахунку суми судових витрат, які Позивач поніс і які очікує понести в зв`язку з розглядом справи (а.с. 20); - копія квитанції до платіжної інструкції на переказ готівки від 28.12.2023 №28-1038900/1 (а.с. 21). На підставі встановлених вище обставин, виходячи з положень ст. ст. 132, 134, 139 КАС України, суд першої інстанції прийшов до висновку про завищення Позивачем належної до присудження за рахунок Відповідача-1 суми витрат на професійну правничу допомогу у наявності обґрунтованих підстав для її зменшення до 2 500,00 грн. З такими висновками суду першої інстанції не можна не погодитися з огляду на таке. Згідно ч. 1 ст. 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. За правилами п. 1 ч. 3 ст. 132 КАС України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Приписи ч. ч. 1, 2 ст. 134 КАС України визначають, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Положення ч. 3 ст. 134 КАС України закріплюють для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Відповідно до ч. 4 ст. 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. При цьому в силу положень ч. 5 ст. 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Згідно ч. 9 ст. 139 КАС України при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору (у випадках, коли відповідно до закону досудове вирішення спору є обов`язковим) та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись. Відповідно до ст. 30 Закону України «Про адвокатуру і адвокатську діяльність» гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація та досвід адвоката, фінансовий стан клієнта й інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним і враховувати витрачений адвокатом час. Верховний Суд у постанові від 10.11.2022 у справі № 2040/6997/18 підкреслив, що, вирішуючи питання про розподіл судових витрат, суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, повинен бути співрозмірним з ціною позову, тобто не має бути явно завищеним порівняно з ціною позову. Також судом мають бути враховані критерії об`єктивного визначення розміру суми послуг адвоката. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. Cуд також має враховувати чи пов`язані ці витрати з розглядом справи, чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес тощо. Визначаючись із відшкодуванням понесених витрат на правничу допомогу, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. Велика Палата Верховного Суду вказала на те, що при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (пункт 21 додаткової постанови Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 у справі № 755/9215/15-ц). Відповідно до практики Європейського суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено у рішеннях від 26.02.2015 у справі «Баришевський проти України», від 10.12.2009 у справі «Гімайдуліна і інших проти України», від 12.10.2006 у справі «Двойних проти України», від 30.03.2004 у справі «Меріт проти України», заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише у разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим. Відтак, суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої ухвалене судове рішення, всі понесені нею витрати на професійну правничу допомогу, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та її адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, враховуючи такі критерії, як складність справи, витрачений адвокатом час, значення спору для сторони тощо. У постанові від 10.11.2022 у справі № 640/24023/21 Верховний Суд також звернув увагу на те, положення КАС України покладають обов`язок доведення неспівмірності понесених витрат на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Судом апеляційної інстанції враховується, що будь-яких заперечень щодо неспівмірності заявлених до присудження на користь Позивача витрат на професійну правничу допомогу Відповідачами не надано. Разом з тим, з огляду на правову позицію Верховного Суду (постанова від 25.07.2023 у справі № 340/4492/22) це не впливає на обов`язок суду при вирішенні питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу застосовувати вимоги частин першої-четвертої статті 134 КАС України і перевіряти заявлені витрати на відповідність іншим, окрім співмірності, критеріям. Таким чином, враховуючи категорію складності цієї справи (малозначна), ненадання доказів виняткового значення цієї справи для Позивача та обґрунтувань неминучості і обов`язковості понесених останнім витрат саме у такому розмірі, суд першої інстанції з урахуванням відсутності доказів надання ОСОБА_1 послуг із складання відповіді на відзив, письмових пояснень, заяв, клопотань тощо прийшов до правильного висновку, що останні з огляду на співрозмірність, справедливість та пропорційність до предмету спору підлягають присудженню за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ПФ в Донецькій області на користь ОСОБА_1 у розмірі 2 500,00 грн. Викладеним спростовуються доводи апеляційної скарги Відповідача-2 про неврахування судом першої інстанції принципів співмірності та пропорційності витрат на професійну правничу допомогу, заявлених до присудження Позивачем. Щодо відсутності детального опису робіт на виконання положень ч. 4 ст. 134 КАС України суд апеляційної інстанції з урахуванням позиції Верховного Суду, викладеної у постанові від 28.12.2020 у справі №640/18402/19, звертає увагу на зміст цієї норми, яка запроваджена «для визначення розміру витрат», в той час як в межах цієї справи розмір гонорару адвоката встановлений сторонами договору у фіксованому розмірі, не залежить від обсягу послуг та часу витраченого представником Позивача, а отже є визначеним. Судом апеляційної інстанції враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Приписи п. 4 ч. 1 ст. 317 КАС України визначають, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції при ухваленні рішення неправильно застосовано норми матеріального права, що стали підставою для неправильного вирішення справи в частині позовних вимог. У зв`язку з цим колегія суддів вважає за необхідне апеляційні скарги - задовольнити частково, а рішення суду - скасувати в частині. Крім того, відповідно до ч. 6 ст. 139 КАС України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат. Відтак, з урахуванням того, що позовні вимоги задоволені частково, за рахунок бюджетних асигнувань Відповідача-1 на користь Позивача підлягають присудженню витрати, пов`язані із сплатою судового збору, у розмірі 805,20 грн за подання позовної заяви пропорційно до задоволених позовних вимог (75%). У свою чергу, розмір витрат на професійну правничу допомогу, визначений судом першої інстанції в сумі 2 500 грн, з огляду на наведені вище мотиви зміні не підлягає. Керуючись ст. ст. 132, 134, 139, 242-244, 250, 311, 315, 317, 321, 322, 325 КАС України, колегія суддів, - ПОСТАНОВИЛА: Апеляційні скарги Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області та Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області - задовольнити частково. Рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 01 березня 2024 року - скасувати в частині задоволення позовних вимог про зобов`язання Головного управління Пенсійного фонду України в Чернігівській області перевести ОСОБА_1 з 13.12.2023 на пенсію за віком відповідно до статті 37 Закону України від 16.12.1993 №3723-XII «Про державну службу», зарахувавши до стажу державної служби періоди її роботи в митних органах, із врахуванням складових заробітної плати, вказаних у довідках від 11.12.2023 №101 та №102. Прийняти в указаній частині нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити частково. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (84122, м. Слов`янськ, пл. Соборна, 3, код ЄДРПОУ 13486010) здійснити переведення ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ) з 13 грудня 2023 року на пенсію державного службовця за віком відповідно до статті 37 Закону України від 16.12.1993 №3723-XII «Про державну службу», зарахувавши до стажу державної служби періоди роботи ОСОБА_1 в митних органах. У задоволенні іншої частини позовних вимог - відмовити. Змінити розподіл судових витрат, зазначивши, що стягненню за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (84122, м. Слов`янськ, пл. Соборна, 3, код ЄДРПОУ 13486010) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_4 ) підлягають судові витрати у розмірі 3 305 (три тисячі триста п`ять) гривень 20 копійок. В іншій частині рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 01 березня 2024 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Суддя-доповідач Е.Ю. Швед Судді О.В. Голяшкін М.М. Заїка Повний текст постанови складено та підписано 21 травня 2024 року