Постанова Шостий апеляційний адміністративний суд № 580/12022/23

ШОСТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД 01010, м. Київ, вул. Князів Острозьких, 8, корп. 30. тел/факс 254-21-99, e-mail: inbox@6aa.court.gov.ua Головуючий у першій інстанції: Гаращенко В.В. Суддя-доповідач: Епель О.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 травня 2024 року Справа № 580/12022/23 Шостий апеляційний адміністративний суд у складі: Головуючого судді Епель О.В., суддів: Карпушової О.В., Мєзєнцева Є.І., розглянувши в порядку письмового провадження в залі суду в м. Києві апеляційну скаргу відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 23 лютого 2024 року у справі за позовом приватного акціонерного товариства «Азот» до відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України про визнання протиправною та скасувати постанови В С Т А Н О В И В : Історія справи.

1. Приватне акціонерне товариство «Азот» (далі - Позивач) звернулося до суду з позовом до відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (далі - Відповідач), в якому просило визнати протиправною та скасувати постанову відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України від 06.12.2023 НОМЕР_1 про стягнення виконавчого збору.

2. Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 23 лютого 2024 року позов задоволено повністю. Ухвалюючи зазначене рішення, суд першої інстанції виходив з того, що державний виконавець під час прийняття постанови про стягнення виконавчого збору від 06.12.2023 НОМЕР_1 визначив суму виконавчого збору, яка підлягає стягненню з боржника у розмірі 10% від суми що підлягає примусовому стягненню згідно виконавчого листа, застосувавши таким чином фактично Закон № 1404-VIII у редакції Закону № 2475-VIII. Суд визнав помилковими доводи Відповідача щодо застосування до спірних правовідносин статті 27 Закону № 1404-VІІІ, в редакції, яка діє після 28 серпня 2018 року, не врахувавши, що у процесі виконання судового рішення становище боржника погіршено у зв`язку із прийняттям змін до вказаної правової норми, що суперечить статті 58 Конституції України.

3. Не погоджуючись з таким рішенням суду, Відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить його скасувати та ухвалити постанову про відмову в задоволенні позову в повному обсязі, стверджуючи, що становище Позивача не було погіршено, оскільки його відповідальність як боржника була однаковою. Зокрема, база обрахунку виконавчого збору в обох випадках становила 10 відсотків суми, що підлягає стягненню за виконавчим документом. Апелянт вказує, що в межах спірних правовідносин відбулось фактичне виконання рішення суду, закінчення виконавчого провадження відбулося на підставі п.9 ч.1 ст. 39 Закону №1404-VIII та звертає увагу суду на те, що станом на дату винесення оскаржуваної постанови про стягнення виконавчого збору Закон №1404-VIII діяв у редакції Закону України від 03 липня 2018 року №2475-VII, який набрав чинності з 28 серпня 2018 року. Окрім того, Апелянт вказує, що норми Закону №1404-VIII (у редакції Закону № 2475-VIII) не встановлюють залежності між прийняттям постанови про стягнення виконавчого збору та обставинами вчинення державним виконавцем дій по здійсненню примусового стягнення з боржника в межах виконавчого провадження, оскільки законодавчо прямо визначається обов?язок державного виконавця прийняти постанову про стягнення виконавчого збору одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження. Апелянт наполягає на тому, що оскільки у спірних правовідносинах виконання рішення відбулося після відкриття виконавчого провадження, то виконавчий збір підлягає стягненню з боржника, тобто Позивача у справі. З цих та інших підстав Апелянт вважає, що оскаржуване ним рішення суду прийнято за неповно встановлених обставин, з порушенням норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення спору в цілому.

4. Ухвалами Шостого апеляційного адміністративного суду від 13.03.2024 та від 26.03.2024 було відкрито апеляційне провадження, встановлено строк для подання відзиву на апеляційну скаргу та призначено справу до судового розгляду в порядку письмового провадження.

5. Від Позивача надійшов відзив на апеляційну скаргу, у якому він просить таку скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.

6. Заслухавши суддю-доповідача, розглянувши доводи апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, юридичної оцінки обставин справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду - без змін з наступних підстав.

7. Обставини справи, встановлені судом першої інстанції. Як встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, на примусовому виконанні відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України перебувало виконавче провадження НОМЕР_1 із виконання виконавчого листа Черкаського окружного адміністративного суду від 16.05.2018 №823/1539/17 про стягнення з ПАТ «АЗОТ» на користь Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області коштів в сумі 2774137,32 грн. На виконання рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 23.03.2018 у справі № 823/1539/17 Приватним акціонерним товариством «АЗОТ» добровільно було сплачено на рахунок Головного управління Пенсійного фонду України в Черкаській області 2 379 185,71 грн, що підтверджується платіжними дорученнями від 26.11.2021 №147924 на суму 479 245 грн; від 29.11.2021 №148005 на суму 500 000 грн; від 17.12.2021 №149799 на суму 1 000 000 грн; від 24.12.2021 №150241 на суму 399 940,71 грн, про що зазначено в листах ГУ ПФУ від 30.11.2021 № 2300-0801-5/72459 та від 08.01.2022 № 2300-0801-5/582. 06.12.2023 старший державний виконавець відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Величко Р.С. прийняв постанову про закінчення виконавчого провадження НОМЕР_1 на підставі пункту 9 частини першої статті 39 Закону України "Про виконавче провадження" у зв`язку із повним фактичним виконанням рішення згідно з виконавчим документом. Також 06.12.2023 старший державний виконавець відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України Величко Р.С. прийняв постанову про стягнення з Позивача виконавчого збору у розмірі 237948,57 грн.

8. Не погоджуючись з вказаним рішенням Відповідача, Позивач звернувся до суду з цим позовом.

9. Нормативно-правове обґрунтування. Спірні правовідносини врегульовані Конституцією України, Законом України «Про виконавче провадження» №1404-VІІІ від 02.06.2016 (далі - Закон №1404-VІІІ). Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. З 05 жовтня 2016 року набув чинності Закон України «Про виконавче провадження» від 02 червня 2016 року № 1404-VIII. Згідно зі статтею 1 Закону №1404-VІІІ, виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню. Згідно з ч. 3 ст. 40 Закону №1404-VІІІ, у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6 частини першої статті 37 цього Закону, закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 4, 6, 9 (крім випадку, передбаченого частиною дев`ятою статті 27 цього Закону), 11, 14 і 15 частини першої статті 39 цього Закону, якщо виконавчий збір не стягнуто, державний виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня повернення виконавчого документа (закінчення виконавчого провадження) виносить постанову про стягнення виконавчого збору, яку виконує в порядку, встановленому цим Законом. Відповідно до ч. 2 ст. 27 вказаного Закону виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом. Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо створення економічних передумов для посилення захисту права дитини на належне утримання» від 03 липня 2018 року № 2475-VIII, який набув чинності 28 серпня 2018 року, до ч. 2 ст. 27 Закону України «Про виконавче провадження» були внесені зміни, згідно з якими виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню, поверненню, або вартості майна боржника, що підлягає передачі стягувачу за виконавчим документом, заборгованості із сплати аліментів. Висновки суду апеляційної інстанції.

10. Отже, спірною у цій справі є редакція Закону №1404-VІІІ, якою необхідно керуватися під час застосування норми ч. 2 ст. 27 Закону України «Про виконавче провадження». За цих обставин, колегія суддів зауважує, що станом на час винесення постанови про відкриття виконавчого провадження (23.05.2018) підлягала до застосування ч. 2 ст. 27 Закону №1404-VІІІ у редакції, яка була чинна до 28.08.2018, згідно з якою виконавчий збір стягується державним виконавцем у розмірі 10 відсотків суми, що фактично стягнута, повернута, або вартості майна боржника, переданого стягувачу за виконавчим документом.

11. Таким чином, доводи Апелянта, що в межах спірних правовідносин підлягає застосуванню Закон №1404-VIII, що діяв у редакції Закону України від 03 липня 2018 року №2475-VII, який набрав чинності з 28 серпня 2018 року колегія суддів вважає безпідставними.

12. Отже, з аналізу вищенаведених норм Закону № 1404-VІІІ вбачається, що підставою для стягнення виконавчого збору в межах виконавчого провадження про стягнення з боржника коштів є здійснення державним виконавцем дій з фактичного виконання рішення органами державної виконавчої служби, а розмір виконавчого збору у такому випадку обраховується як 10 відсотків від фактично стягнутої суми.

13. Згідно з платіжними дорученнями, на які посилається Позивач, отримувачем коштів є безпосередньо Головне управління Пенсійного фонду України в Черкаської області. Перерахування коштів здійснено саме на рахунок стягувача, а не на відповідний рахунок Відділу примусового виконання рішень.

14. Отже, враховуючи вищевикладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність правових підстав для стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі 277413,73 грн.

15. З цих підстав зазначених вище, колегія суддів також не бере до уваги доводи Апелянта про те, що норми Закону №1404-VIII (у редакції Закону № 2475-VIII) не ставлять у залежність прийняття постанови про стягнення виконавчого збору з обставинами вчинення державним виконавцем дій по здійсненню примусового стягнення з боржника в межах виконавчого провадження.

16. Твердження Апелянта про необґрунтованість висновку суду першої інстанції про погіршення становища боржника протягом спірного періоду, колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки з урахуванням редакцій Закону № 1404-VIII, які були чинними у період існування заборгованості Позивача, база обрахунку виконавчого збору змінювалася, а саме: в період до 28.08.2018 розмір виконавчого збору становив 10 відсотків фактично стягнутої суми, а у період після 28 серпня 2018 - 10 відсотків суми, що підлягає примусовому стягненню.

17. При цьому, судом першої інстанції було установлено, що під час здійснення виконавчого провадження НОМЕР_1 державним виконавцем не було вчинено дій щодо стягнення заборгованості на користь стягувача - ГУ ПФУ в Чернігівській області.

18. Таким чином, застосування до спірних правовідносин Закону № 1404-VIII у редакції після 28.08.2018 спрямоване на погіршення становище боржника.

19. Втім, відповідно до статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Конституційний Суд України в рішенні від 09.02.1999 у справі № 1-7/99 (про зворотню дію в часі законів та інших нормативно-правових актів) надав офіційне тлумачення частини першої статті 58 Конституції України та вказав, що положення цієї норми про те, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи, треба розуміти так, що воно стосується людини і громадянина (фізичної особи). За загальновизнаним принципом права закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі.

20. Аналізуючи всі доводи апеляційної скарги, колегія суддів також приймає до уваги висновки ЄСПЛ, викладені в рішенні у справі «Ґарсія Руіз проти Іспанії» (Garcia Ruiz v. Spain), заява № 30544/96, п. 26, ECHR 1999-1, в якому суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід. Згідно зі ст. 6 КАС України та ст. 17 Закон України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.

21. Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що судом першої інстанції правильно встановлено обставини справи і ухвалено судове рішення з дотриманням норм матеріального та процесуального права, відповідно до вимог ст. 242 КАС України.

22. Згідно зі ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

23. Таким чином, апеляційна скарга відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України підлягає залишенню без задоволення, а рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 23 лютого 2024 року - без змін.

24. Розподіл судових витрат. Відповідно до ст. 139 КАС України, судові витрати перерозподілу не підлягають. Керуючись ст.ст. 242-244, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України - залишити без задоволення, а рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 23 лютого 2024 року - без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України. Судове рішення виготовлено 20 травня 2024 року. Головуючий суддя О.В. Епель Судді: О.В. Карпушова Є.І. Мєзєнцев