Постанова 4824 № 759/2572/23

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД апеляційне провадження №22-ц/824/5802/2024 справа №759/2572/23 ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 18 квітня 2024 року м.Київ Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача Поліщук Н.В. суддів Мережко М.В., Соколової В.В. за участю секретаря судового засідання Крисіної В.О., розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду справу за апеляційною скаргою адвоката Кріуліна Костянтина Вікторовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 , на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 04 жовтня 2023 року, ухвалене під головуванням судді Петренко Н.О., у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , Київської міської ради, третя особа: Дванадцята Київська державна нотаріальна контора, про визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування, - встановив: У лютому 2023 року ОСОБА_1 звернувся до суду із позовом про визнання права власності на нерухоме майно в порядку спадкування. Позовні вимоги мотивує тим, що позивач є рідним братом ОСОБА_3 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_1 . Разом з листом з Державного архіву м. Києва від 24 грудня 2008 року №1291 отримано завірену архівну копію договору купівлі-продажу квартири від 14 травня 1999 року № 1775-А/914. На час укладання договору спадкодавцем - ОСОБА_1 угода не була посвідчена нотаріально у відповідності до вимог ЦК УРСР (1963 року) у нотаріуса, оскільки згідно з чинним на той час законодавством угоди, зареєстровані на біржі, не підлягали нотаріальному посвідченню. Згідно пункту 1 договору купівлі-продажу ОСОБА_1 та його дочка ОСОБА_2 придбали в рівних долях квартиру АДРЕСА_1 . На момент смерті померлому ОСОБА_1 належала на праві власності частка квартири АДРЕСА_1 . Інша частка квартири належить доньці померлого - ОСОБА_2 . Вказані права власності не були зареєстровані належним способом, і тому згідно з інформаційною довідкою від 22 липня 2022 року № 305582325 нерухоме майно - квартира АДРЕСА_1 не має зареєстрованих в Державному реєстрі власників. Вказує, що на підставі договору купівлі-продажу від 14 травня 1999 року № 1775-А/914 у спадкодавця ОСОБА_1 та його дочки - ОСОБА_2 виникло право власності у кожного на частку квартири АДРЕСА_1 , той факт, що таке право не було зареєстроване, не виключає факту його виникнення чи існування. Донька померлого - ОСОБА_2 не прийняла спадщину після смерті її батька - ОСОБА_1 10 лютого 2021 року позивач, як спадкоємець другої черги за законом, подав органу нотаріату за належністю заяву про видачу свідоцтва про право на спадщину за законом після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 свого брата - ОСОБА_1 . Вказує, що Державний нотаріус Дванадцятої київської нотаріальної контори Основенко Л.М. виніс постанову від 10 лютого 2021 року № 1030 02/31 про відмову у вчиненні нотаріальної дії у зв`язку з відсутністю документу про право власності на квартиру. Вказує, що відсутність реєстрації права власності за спадкодавцем й іншим власником (відповідачкою) на вказану квартиру, а також відсутність як такого оригіналу правовстановлюючого документу на цю нерухомість не є перешкодою реалізацією позивачем права на прийняття спадщини. Мотивуючи наведеним, просить суд визнати право власності ОСОБА_1 в порядку спадкування на частину квартири АДРЕСА_1 . Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 04 жовтня 2023 року у задоволенні позову відмовлено. Не погодившись з ухваленим рішенням, адвокатом Кріуліним К.В., який діє в інтересах ОСОБА_1 , подано апеляційну скаргу. В обґрунтування апеляційної скарги посилається на неправильне застосування норм матеріального права. Вказує, що у цьому випадку підлягають застосуванню положення ЦК УРСР (в редакції 1963 року), Закону України "Про товарні біржі" та Закону України "Про власність". Зазначає, що при вчиненні договору купівлі-продажу квартири дії сторін були спрямовані на встановлення цивільних прав та обов`язків, перехід права власності відбувся, сторони договору мали необхідний обсяг цивільної дієздатності та вільне волевиявлення, що відповідало внутрішній волі на досягнення наслідків, а саме купівлі-продажу спірного нерухомого майна. Зазначає, що згідно статті 15 Закону України "Про товарні біржі" не підлягали нотаріальному посвідченню угоди, які зареєстровані на біржі. Біржовий договір з моменту його реєстрації на біржі є вчиненим правочином. Все вказане не спростоване ні судом, ні іншим учасниками справи, ні матеріалами справи. Оскільки померлий брат позивача повністю виконав умови договору купівлі-продажу квартири, скаржник уважає, що покупець на підставі статей 128, 153 ЦК УРСР та статі 49 Закону України "Про власність" набув право власності на вказану квартиру і правомірно володів нею. Судом першої інстанції не враховано, що виникнення права власності на нерухоме майно в час укладення спадкоємцем на товарній біржі договору купівлі-продажу квартири від 14 травня 1999 року №1775-А/914 не було пов`язане із реєстрацією майнового права. На той час були відсутні норми чинного законодавства, які ставили б факт виникнення права власності в залежність від реєстрації в БТІ правовстановлюючого документу. Мотивуючи наведеним, просить суд рішення Святошинського районного суду міста Києва від 04 жовтня 2023 року скасувати, ухвалити нове судове рішення, яким позов задовольнити. В судовому засіданні адвокат Кріулін К.В. та ОСОБА_1 доводи апеляційної скарги підтримали, просили суд її задовольнити. Інші учасники у судове засідання не з`явились, про дату, час та місце розгляду справи повідомлені належним чином, причини неявки не повідомляли. Відповідно до статті 372 ЦПК України суд ухвалив розглянути справу за відсутності осіб, які не з`явились. Заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача та його представника, розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого по справі судового рішення, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Відповідно до частин 1 та 2 статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Відмовивши у задоволенні позову, суд першої інстанції вказав, що договір купівлі-продажу квартири не був зареєстрований у в бюро технічної інвентаризації, а тому не породжує для спадкодавця прав на цю квартиру. Суд вказав, що померлий ОСОБА_1 за життя не оформив у встановленому законом порядку право власності на спірну квартиру, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , відтак квартира не є об`єктом спадкування і не увійшла до спадкової маси, оскільки нерухоме майно не було зареєстровано у порядку, установленому Інструкцією про порядок державної реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна, що перебувають у власності юридичних та фізичних осіб, затвердженою наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 09 червня 1998 року № 121, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26 червня 1998 року № 399/2839 При цьому, суд першої інстанції застосував, зокрема, частину 3 статті 33 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», а також статті 328, 331 ЦК України, Установлено, що відповідно до даних договору купівлі-продажу 14 травня 1999 року на Української біржі «Десятинної» укладено договір, згідно якого ОСОБА_1 та його дочкою ОСОБА_2 (1994 року народження, на той час неповнолітньою) придбано по частині квартири АДРЕСА_1 . Відповідно до пункту 10 укладеного договору купівлі-продажу у відповідності до статті 227 Цивільного кодексу України укладений договір підлягає реєстрації в Київському міському бюро технічної інвентаризації (а.с.10). Відповідно до даних свідоцтва про смерть НОМЕР_1 ОСОБА_1 помер ІНФОРМАЦІЯ_1 (а.с.8). Позивач у справі та ОСОБА_3 є рідними братами, що підтверджується даними довідки №121 від 16 травня 2008 року та даними свідоцтва про народження НОМЕР_2 (а.с.44 зворот, 47). 10 липня 2008 року із заявою про прийняття спадщини до Дванадцятої Київської нотаріальної контори звернувся позивач, на підставі чого було відкрито спадкову справу (а.с.42). Відповідно до даних довідки №3865/02-14 від 12 липня 2022 року, виданої Дванадцятою Київською державною нотаріальною конторою убачається, що після смерті ОСОБА_1 , заяву про прийняття спадщини по закону подав рідний брат померлого - ОСОБА_1 . Інші спадкоємці по даній справі не звертались (а.с. 11). Постановою державного нотаріуса Дванадцятої Київської державної нотаріальної контори від 10 лютого 2021 року позивачу відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом на квартиру під АДРЕСА_1 , після смерті ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_1 у зв`язку із відсутністю документу, що підтверджує право власності на квартиру (а.с. 12). Відповідно до даних довідок ЖЕО № 807 від 04 червня 2008 року № 819 та №820 убачається, що особовий рахунок за адресою: АДРЕСА_2 відкрито на ім`я ОСОБА_1 , ОСОБА_3 проживав за цієї адресою, але не був зареєстрований (а.с. 43, а.с. 43 зворот ). Відповідно до листа від 18 серпня 2008 року № 27307 № 5175 станом на 13 серпня 2008 року по даним книг реєстрації бюро квартира АДРЕСА_1 на праві власності за ОСОБА_3 не реєструвалась (а.с. 81). Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 01 лютого 2022 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Київської міської ради, треті особи: Дванадцята Київська державна контора, ОСОБА_2 про визнання дійсним правочину, визначення частки майна, встановлення факту належності, визнання права власності відмовлено (а.с. 58-65). Відповідно до статті 1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Згідно статті 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом. До складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті (стаття 1218 ЦК України). Спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її (стаття 1268 ЦК України). Спадкоємець, який прийняв спадщину, може одержати свідоцтво про право на спадщину (стаття 1296 ЦК України). Статтею 328 ЦК України передбачено, що право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом. Згідно із положеннями статті 392 ЦК України власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, по-перше, якщо особа є власником майна, але її право оспорюється або не визнається іншою особою; по-друге, якщо особа втратила документ, який засвідчує її право власності. Можливість виникнення права власності за рішенням суду ЦК України передбачено лише у статтях 335 та 376 ЦК України. У всіх інших випадках право власності набувається з інших не заборонених законом підстав, зокрема із правочинів (частина 1 статті 328 ЦК України). Стаття 392 ЦК України, в якій йдеться про визнання права власності, не породжує, а підтверджує наявне у позивача право власності, набуте раніше на законних підставах, якщо це право не визнається іншою собою, а також у разі втрати позивачем документа, який посвідчує його право власності. Згідно із частиною 1 статті 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом`якшують або скасовують відповідальність особи. Відповідно до статті 5 ЦК України акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом`якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов`язків, що виникли з моменту набрання ним чинності. Визнання закону таким, що втратив чинність, припиняє його дію в повному обсязі. З огляду на зазначені норми та враховуючи, що правочин за своїм змістом та формою має відповідати вимогам законодавства, чинним на момент його укладення, у справі, що переглядається, мають бути застосовані положення актів цивільного законодавства, чинних на момент виникнення спірних правовідносин, а саме ЦК Української РСР, Закон України «Про власність», Закон України «Про товарну біржу». Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» №1952-IV прийнято 01 липня 2004 року, відтак не підлягає застосуванню до спірних правовідносин, як і статті 328,331 ЦК України, на які помилково посилається суд першої інстанції. Набуття права власності - це певний юридичний склад, з яким закон пов`язує виникнення в особи суб`єктивного права власності на певні об`єкти. Згідно статті 41 ЦК УРСР (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) угодами визнаються дії громадян і організацій, спрямовані на встановлення, зміну або припинення цивільних прав або обов`язків. Відповідно до статті 42 ЦК УРСР угоди можуть укладатися усно або в письмовій формі (простій чи нотаріальній). Згідно статті 47 ЦК УРСР нотаріальне посвідчення угод обов`язкове лише у випадках, зазначених у законі. Недодержання в цих випадках нотаріальної форми тягне за собою недійсність угоди. За змістом статей 128, 153 ЦК УРСР право власності у набувача майна за договором виникає з моменту передачі речі, якщо інше не передбачено законом або договором. Договір вважається укладеним, коли між сторонами в повній у належних випадках формі досягнуто згоди по всіх істотних умовах. Істотними є ті умови договору, які визнані такими за законом або необхідні для договорів даного виду, а також всі ті умови, щодо яких за заявою однієї з сторін повинно бути досягнуто згоди. Згідно статті 224 ЦК Української РСР за договором купівлі-продажу продавець зобов`язується передати майно у власність покупцеві, а покупець зобов`язується прийняти майно і сплатити за нього певну грошову суму. Відповідно до статті 227 ЦК Української РСР договір купівлі-продажу жилого будинку повинен бути нотаріально посвідчений, якщо хоча б однією з сторін є громадянин. Недодержання цієї вимоги тягне недійсність договору (стаття 47 цього Кодексу). Договір купівлі-продажу жилого будинку підлягає реєстрації у виконавчому комітеті місцевої Ради народних депутатів. Згідно із частиною 2 статті 15 Закону України "Про товарну біржу" в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин, угоди, зареєстровані на біржі, не підлягають нотаріальному посвідченню. Поряд з цим, Інструкцією про порядок державної реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна, що перебувають у власності юридичних та фізичних осіб, затвердженою наказом Державного комітету будівництва, архітектури та житлової політики України від 09 червня 1998 року № 121, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 26 червня 1998 року № 399/2839 (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин), передбачено підставу для державної реєстрації договорів купівлі-продажу, зареєстрованих біржою (пункт 9 Додатку №1 до Інструкції). Відповідно до пункту 1.4 Інструкції про порядок державної реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна, що перебувають у власності юридичних та фізичних осіб (далі - Інструкція) державній реєстрації в бюро технічної інвентаризації підлягають об`єкти нерухомості, розташовані на всій території України (населених пунктах, військових містечках, військових частинах, аеропортах, річкових і морських портах, заповідниках, заказниках, на дорогах, полігонах і т.п.). Відповідно до пункту 1.5. Інструкції державну реєстрацію права власності на об`єкти нерухомого майна здійснюють державні комунальні підприємства - бюро технічної інвентаризації. Відповідно до пункту 1.6. Інструкції державна реєстрація права власності на об`єкти нерухомого майна в бюро технічної інвентаризації є обов`язковою для власників, незалежно від форми власності. Відповідно до пункту 1.7. Інструкції реєстрація права власності на об`єкти нерухомого майна провадиться на підставі правовстановлювальних документів за рахунок коштів власників нерухомого майна. Пунктом 1.9 визначено, що до об`єктів нерухомого майна, що підлягають державній реєстрації, відносяться: а) житлові і нежитлові будинки, садові будинки, дачі, гаражі, будівлі виробничого, господарського, соціально-побутового та іншого призначення, розташовані на окремих земельних ділянках вулиць, площ і провулків під окремими порядковими номерами; б) вбудовані в житлові будинки нежитлові приміщення (як частини цих будинків); в) квартири багатоквартирних будинків. Матеріали справи не містять даних про державну реєстрацію Договору купівлі-продажу від 14 травня 1999 року у визначеному на час його укладення порядку, про що правильно вказав суд першої інстанції. Відтак, є помилковими та відхиляються доводи апеляційної скарги в тій частині, що на час укладення договору купівлі-продажу не вимагалась державна реєстрація права власності на об`єкти нерухомого майна. Оскільки спадкодавцем не вчинялись дії щодо державної реєстрації права власності на об`єкт нерухомого майна, відсутні підстави для задоволення вимог про визнання права власності на цей об`єкт (його частину) в порядку спадкування. Доводи апеляційної скарги з посиланням на статтю 15 Закону України «Про товарну біржу», згідно якої угоди, зареєстровані на біржі, не підлягають нотаріальному посвідченню, відхиляються колегією суддів, оскільки суд першої інстанції не визнав відсутність нотаріального посвідчення підставою для відмови у задоволенні позову. Отже, суд першої інстанції, зробивши правильний висновок про відсутність підстав для задоволення позову, помилково вказав норми матеріального права, які не підлягають застосуванню, відтак рішення суду слід змінити, виклавши мотивувальну частину судового рішення в редакції цієї постанови. Керуючись статтями 259, 268, 367, 374, 376, 381-384, 390 ЦПК України, суд -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу адвоката Кріуліна Костянтина Вікторовича, який діє в інтересах ОСОБА_1 , задовольнити частково. Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 04 жовтня 2023 року змінити, виклавши мотивувальну частину судового рішення в редакції цієї постанови. В іншій частині рішення Святошинського районного суду міста Києва від 04 жовтня 2023 року залишити без змін. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, касаційна скарга на постанову може бути подана протягом тридцяти днів з дня її проголошення безпосередньо до Верховного Суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Повну постанову складено 20 травня 2024 року. Суддя-доповідач Н.В. Поліщук Судді М.В. Мережко В.В. Соколова