Постанова 4823 № 751/2484/22

ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А іменем України 09 травня 2024 року м. Чернігів Унікальний номер справи № 751/2484/22 Головуючий у першій інстанції Деркач О. Г. Апеляційне провадження № 22-ц/4823/110/24, №22-ц/4823/111/24 Чернігівський апеляційний суд у складі: головуючого-судді: Скрипки А.А. суддів: Євстафіїва О.К., Шарапової О.Л. секретар: Мальцева І.В. учасники справи: позивач: ОСОБА_1 відповідачі: Чернігівська міська рада, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 третя особа: приватний нотаріус Чернігівського міського нотаріального округу Красногор Олександр Володимирович розглянувши у відкритому судовому засіданні, в режимі відеоконференції, цивільну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_3 , ОСОБА_2 на рішення Новозаводського районного суду м.Чернігова у складі судді Деркача О.Г. від 05 червня 2023 року, місце ухвалення рішення - м.Чернігів, та на додаткове рішення Новозаводського районного суду м.Чернігова у складі судді Деркача О.Г. від 19 червня 2023 року, місце ухвалення додаткового рішення - м.Чернігів, у справі за позовом ОСОБА_1 до Чернігівської міської ради, ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання права власності в порядку спадкування за заповітом, третя особа: приватний нотаріус Чернігівського міського нотаріального округу Красногор Олександр Володимирович, В С Т А Н О В И В: У липні 2022 року ОСОБА_1 звернувся до Новозаводського районного суду м.Чернігова з даною позовною заявою до Чернігівської міської ради про визнання права власності в порядку спадкування за заповітом, зазначивши третьою особою приватного нотаріуса Чернігівського міського нотаріального округу Красногора О.В., в якій просив визнати право власності в порядку спадкування за заповітом на квартиру АДРЕСА_1 , після померлої ОСОБА_4 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . В обґрунтування вимог заявленого позову ОСОБА_1 вказував, що 08.07.2022 року приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Красногором О.В. постановою за №141/02-31 позивачу було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 , у зв`язку із відсутністю правовстановлюючого документа на квартиру, яка знаходиться по АДРЕСА_2 . За життя спадкодавець належним чином не оформила своє право власності на квартиру, придбану нею на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 01.12.1995 року приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Шмуневською Л.А., та зареєстрованого за №2202. Згідно заповіту від 17.07.2017 року ОСОБА_4 заповіла все своє майно, де б воно не було та з чого б воно не складалося, ОСОБА_1 .. Після смерті спадкодавця спадкоємець звернувся до приватного нотаріуса Чернігівського міського нотаріального округу Красногора О.В., який відкрив спадкову справу після померлої, однак у зв`язку із відсутністю оригіналу правовстановлюючого документа, а саме, договору купівлі-продажу, посвідченого 01.12.1995 року, не зміг отримати відповідне свідоцтво про право на спадщину. Інших родичів чи спадкоємців у померлої немає, відомості про інших потенційних спадкоємців, які могли заявити свої права на спадщину, матеріали спадкової справи не містять. У судовому засіданні 18.01.2023 року судом першої інстанції було залучено до участі у справі в якості співвідповідачів ОСОБА_2 та ОСОБА_3 . Рішенням Новозаводського районного суду м.Чернігова від 05.06.2023 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання права власності в порядку спадкування за заповітом, було задоволено. Визнано за ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , право власності на квартиру АДРЕСА_1 , в порядку спадкування за заповітом після смерті ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 . Судом стягнуто з ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , витрати на відшкодування судового збору у розмірі 1 019 грн. 05 коп. Стягнуто з ОСОБА_3 , РНОКПП НОМЕР_3 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_1 , витрати на відшкодування судового збору у розмірі 1 019 грн. 05 коп. Як вбачається із рішення суду першої інстанції від 05.06.2023 року, задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , суд першої інстанції виходив із тих обставин, що діючим законодавством України чітко визначений порядок отримання спадкоємцем документа, який посвідчує його право на успадковане майно - свідоцтва про право на спадщину, видачу якого, відповідно до норм цивільного законодавства та Закону України Про нотаріат, покладено на нотаріальний орган. У разі відмови нотаріуса у оформленні права на спадщину, особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження. Оскільки у ОСОБА_1 відсутній оригінал правовстановлюючого документа на спадкове майно, що створює перешкоди для оформлення права власності на спадкове майно в нотаріальному порядку, винятковим способом захисту, що має застосовуватися в такому випадку, є визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку. Зважаючи на те, що право власності на квартиру АДРЕСА_1 зареєстровано за ОСОБА_3 та ОСОБА_2 , що порушує права спадкоємця ОСОБА_1 , суд першої інстанції дійшов висновку, що Чернігівська міська рада є неналежним відповідачем у даній справі. Додатковим рішенням Новозаводського районного суду м.Чернігова від 19.06.2023 року заяву представника позивача ОСОБА_1 - адвоката Новика М.С. про відшкодування судових витрат, задоволено. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 витрати, понесені на професійну правничу допомогу, в розмірі 6 000 грн. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 витрати, понесені на професійну правничу допомогу, в розмірі 6 000 грн. На підставі ухвали Чернігівського апеляційного суду від 13.11.2023 року (а.с.83-85, том 2), матеріали цивільної справи №751/2484/22, було повернуто до Новозаводського районного суду м.Чернігова, для ухвалення додаткового рішення, в частині вирішення позовних вимог ОСОБА_1 до Чернігівської міської ради про визнання права власності в порядку спадкування за заповітом, оскільки, як було встановлено апеляційним судом, суд першої інстанції вирішив вимоги заявленого позову лише до відповідачів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , при цьому не вирішивши позовних вимог ОСОБА_1 до Чернігівської міської ради, обмежившись лише зазначенням у мотивувальній частині рішення від 05.06.2023 року щодо того, що Чернігівська міська рада є неналежним відповідачем у даній справі. Додатковим рішенням Новозаводського районного суду м.Чернігова від 08.12.2023 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до Чернігівської міської ради - відмовлено. Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_1 до Чернігівської міської ради, суд першої інстанції визнав Чернігівську міську раду неналежним відповідачем у даній справі, оскільки будь-яке рішення у справі, ухвалене по суті заявлених вимог як не обмежує, так і не породжує прав та законних інтересів Чернігівської міської ради на спірне нерухоме майно. В апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить змінити рішення Новозаводського районного суду м.Чернігова від 05.06.2023 року в частині визнання ОСОБА_3 відповідачем по даній справі, а додаткове рішення Новозаводського районного суду м.Чернігова від 19.06.2023 року скасувати в частині стягнення з ОСОБА_3 судових витрат; стягнути з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 всі судові витрати. Доводи апеляційної скарги ОСОБА_3 вказують, що підставою для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції від 05.06.2023 року та додаткового рішення суду першої інстанції від 19.06.2023 року є невідповідність висновків, викладених у даних рішеннях суду першої інстанції, обставинам справи. В доводах апеляційної скарги ОСОБА_3 зазначає, що він набув право власності на 1/4 частину спірної квартири, на підставі свідоцтва про право на спадщину від 27.04.2017 року, яке було визнано недійсним додатковою постановою апеляційного суду Чернігівської області від 09.02.2018 року, яка набрала законної сили. Таким чином, вже з 09.02.2018 року ОСОБА_3 позбавлений права власності на спірну квартиру, і тому він не є належним відповідачем у даній справі. За даних таких обставин, апелянт вважає, що і додаткове рішення суду першої інстанції від 19.06.2023 року, яким з нього стягнуто судові витрати, також підлягає скасуванню. ОСОБА_3 вказує, що він поніс витрати на правову допомогу та сплату судового збору, які мають бути йому відшкодовані. В апеляційній скарзі ОСОБА_2 просить рішення Новозаводського районного суду м.Чернігова від 05.06.2023 року та додаткове рішення Новозаводського районного суду м.Чернігова від 19.06.2023 року скасувати повністю, із закриттям провадження у справі. ОСОБА_2 також ставить питання про стягнення на його користь із ОСОБА_1 всіх судових витрат. Доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 вказують, що оскаржуване рішення суду першої інстанції від 05.06.2023 року є незаконним та необґрунтованим, у зв`язку із порушенням норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права. В доводах апеляційної скарги ОСОБА_2 зазначає, що покійна ОСОБА_4 , спадкоємцем якої є ОСОБА_1 , неодноразово зверталася до суду із вимогою про визнання права власності на спірну квартиру. Це справи: №751/4237/17, №751/1838/18, №751/7681/18, №751/3245/20. В кожній із цих справ судами як першої, так і апеляційної, і навіть касаційної інстанцій у визнанні права власності на спірну квартиру за покійною ОСОБА_4 було відмовлено. Тобто, спадкодавець за життя все ж таки намагалася оформити право власності на спірну квартиру, але рішеннями судів їй було відмовлено. Саме тому у спадкоємця і немає правовстановлюючого документа на спірну квартиру. Про ці обставини позивач безумовно знав. Вже під час апеляційного розгляду справи №751/3245/20, в якій позивачем була ОСОБА_4 , відбулася заміна позивача ОСОБА_4 на ОСОБА_1 , у зв`язку зі смертю первісного позивача. Апелянт зазначає, що позивач ОСОБА_1 через свого представника - адвоката Новика М.С. приймав участь у розгляді даної справи, і рішення апеляційної інстанції про відмову у визнанні за ним права власності, як за спадкоємцем, отримував саме він. З тих пір нічого не змінилося, але оскаржуваним рішенням суду від 05.06.2023 року той же склад суду, який відмовив у позові у справі №751/3245/20, задовольняє новий позов ОСОБА_1 , розглядаючи справу фактично між тими самими учасниками, стосовно того ж предмету спору, за тих же самих обставин, при тому, що рішення у справі №751/3245/20 набрало законної сили, що відповідно до статей: 255, 377 ЦПК України, є підставою для закриття провадження у справі. Щодо порушення судом норм матеріального права, апелянт ОСОБА_2 стверджує, що судом першої інстанції порушено положення статей: 210, 334 ЦК України, відповідно до яких права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації відповідно до закону. Вимоги закону про державну реєстрацію ОСОБА_4 не виконала, а отже, права власності на спірну квартиру не набула. Договір купівлі-продажу від 01.12.1995 року є неукладеним, і тому не створює прав та обов`язків для його сторін. За даних обставин, відсутні підстави для визнання права власності на спірну квартиру за позивачем. Відповідно до п.9 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, до договорів, які були укладені до 01 січня 2004 року, і продовжують діяти після набрання чинності Цивільним кодексом України, застосовуються правила цього Кодексу щодо підстав і наслідків зміни або розірвання договорів окремих видів незалежно від дати їх укладення. Тому навіть якщо позивач стверджує про укладення договору купівлі-продажу у 1995 році, і його дійсність на теперішній час, при вирішенні даного спору мають застосовуватися норми ЦК України 2004 року, які були наведені вище. За доводами апелянта ОСОБА_2 , оскільки він не погоджується із рішенням Новозаводського районного суду м.Чернігова від 05.06.2023 року, і просить його скасувати, відповідно, підлягає скасуванню і додаткове рішення Новозаводського районного суду м.Чернігова від 19.06.2023 року. Оскільки ОСОБА_2 ставиться питання про закриття провадження у справі, відповідно до ч.5 статті 142 ЦПК України, він просить стягнути з позивача компенсацію понесених ним судових витрат у справі, а саме, витрат на правову допомогу та сплачений судовий збір. У письмових поясненнях (а.с.60-62, том 2) представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Новик М.С. просить залишити апеляційні скарги ОСОБА_3 та ОСОБА_2 без задоволення, у зв`язку із їх безпідставністю, а обгрунтовані рішення Новозаводського районного суду м.Чернігова від 05.06.2023 року та додаткове рішення Новозаводського районного суду м.Чернігова від 19.06.2023 року - залишити без змін, а також розподілити судові витрати, понесені у зв`язку із переглядом справи у суді апеляційної інстанції, стягнувши із відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на користь позивача понесені ним витрати на професійну правничу допомогу в суді апеляційної інстанції у розмірі 8 000 грн. Відповідно до ч.1 статті 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. В судовому засіданні апеляційного суду, в режимі відеоконференції, представник відповідача ОСОБА_3 - адвокат Піхота М.В. підтримала вимоги та доводи апеляційної скарги ОСОБА_3 . В судовому засіданні апеляційного суду, в режимі відеоконференції, представник відповідача ОСОБА_2 - адвокат Мироненко С.В. підтримав вимоги та доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 . В судовому засіданні апеляційного суду представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Новик М.С. просив подані апеляційні скарги залишити без задоволення, у зв`язку із їх безпідставністю, а обгрунтовані рішення Новозаводського районного суду м.Чернігова від 05.06.2023 року та додаткове рішення Новозаводського районного суду м.Чернігова від 19.06.2023 року - залишити без змін. В судове засідання апеляційного суду позивач ОСОБА_1 , відповідачі: ОСОБА_3 , ОСОБА_2 , представник відповідача - Чернігівської міської ради, третя особа: приватний нотаріус Чернігівського міського нотаріального округу Красногор О.В., належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду даної справи, не з`явилися. Від третьої особи - приватного нотаріуса Чернігівського міського нотаріального округу Красногора О.В. на адресу апеляційного суду надійшла заява про розгляд справи за його відсутності (а.с.121, том 2). Відповідно до приписів ч.2 статті 372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Вислухавши суддю-доповідача, пояснення учасників судового розгляду даної справи, дослідивши матеріали даної цивільної справи та матеріали цивільних справ: №751/4237/17, №751/1838/18, №751/7681/18, №751/3245/20, витребуваних апеляційним судом із Новозаводського районного суду м.Чернігова для огляду в судовому засіданні за клопотанням відповідача ОСОБА_2 , перевіривши доводи апеляційних скарг, апеляційний суд дійшов наступного висновку. В ході судового розгляду даної справи судом встановлено, і вказані обставини підтверджуються її матеріалами, що згідно договору купівлі-продажу від 01.12.1995 року, посвідченого приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Шмуневською Л.А. та зареєстрованого в реєстрі за №2202, ОСОБА_5 та ОСОБА_2 продали ОСОБА_4 однокімнатну квартиру, що знаходиться в АДРЕСА_2 (а.с.7-8, том 1), проте, у встановленому порядку державну реєстрацію права власності за покупцем не було здійснено. За життя, 17.07.2017 року, ОСОБА_4 склала заповіт, яким все своє майно заповіла ОСОБА_1 (а.с.5, том 1). ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 померла, що підтверджується копією свідоцтва про смерть (а.с.4, том 1). 08.07.2022 року приватним нотаріусом Чернігівського міського нотаріального округу Красногором О.В. постановою №141/02-31 про відмову у вчиненні нотаріальної дії, позивачу ОСОБА_1 було відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом, після померлої ІНФОРМАЦІЯ_1 ОСОБА_4 , у зв`язку із відсутністю правовстановлюючого документа на квартиру, що знаходиться по АДРЕСА_2 (а.с.6-6,зворот, том 1). Згідно з інформацією із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, а саме: квартири за адресою АДРЕСА_1 , право власності зареєстровано за ОСОБА_3 у розмірі 1/4 частина та за ОСОБА_2 у розмірі 1/2 частина (а.с.51-54, том 1). Апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що доводи апеляційної скарги ОСОБА_3 відносно невідповідності висновків, викладених у оскаржуваних рішеннях суду першої інстанції, обставинам справи, не можуть бути підставою для зміни рішення Новозаводського районного суду м.Чернігова від 05.06.2023 року в частині визнання ОСОБА_3 відповідачем по даній справі, та скасування додаткового рішення Новозаводського районного суду м.Чернігова від 19.06.2023 року в частині стягнення з ОСОБА_3 судових витрат, оскільки вказані доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході апеляційного розгляду даної справи. Доводи апеляційної скарги ОСОБА_3 вказують,що він набув право власності на 1/4 частину спірної квартири на підставі свідоцтва про право на спадщину від 27.04.2017 року, яке було визнано недійсним додатковою постановою апеляційного суду Чернігівської області від 09.02.2018 року, яка набрала законної сили. Апелянт ОСОБА_3 зазначає, що вже з 09.02.2018 року він був позбавлений права власності на спірну квартиру, і тому не є належним відповідачем у даній справі. За даних обставин, як стверджує ОСОБА_3 , і додаткове рішення, яким з нього стягнуто судові витрати, також підлягає скасуванню. Апеляційний суд вважає, що вказані доводи апеляційної скарги ОСОБА_3 не можуть бути підставою для зміни рішення суду першої інстанції від 05.06.2023 року та скасування додаткового рішення суду першої інстанції від 19.06.2023 року, у оскаржуваних ОСОБА_3 частинах, оскільки доводи апеляційної скарги ОСОБА_3 спростовуються наявними у справі доказами. Так, згідно інформації із Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, а саме: квартири за адресою АДРЕСА_1 , право власності зареєстровано за ОСОБА_3 у розмірі 1/4 частина та за ОСОБА_2 у розмірі 1/2 частина (а.с.51-54, том 1). При цьому, апелянт ОСОБА_3 не наводить жодних доводів на спростування вищенаведеної наявної у Реєстрі інформації. Хоча правовстановлюючий документ, а саме, свідоцтво про право на спадщину від 27.04.2017 року, було визнано недійсним додатковою постановою Апеляційного суду Чернігівської області від 09.02.2018 року, яка набрала законної сили, але запис про право власності ОСОБА_3 на частину спірної квартири досі міститься у Реєстрі, і за даних обставин, є обґрунтованим висновок суду першої інстанції відносно того, що ОСОБА_3 є належним відповідачем у даній справі. Оскільки апеляційний суд не знаходить підстав для задоволення вимог апеляційної скарги ОСОБА_3 в частині оскарження рішення суду першої інстанції від 05.06.2023 року, то, відповідно, і відсутні підстави для скасування додаткового рішення суду першої інстанції від 19.06.2023 року, в частині стягнення з відповідача судових витрат на користь позивача. Апеляційна скарга ОСОБА_3 не містить в собі підстав для часткового скасування додаткового рішення суду першої інстанції від 19.06.2023 року, пов`язуючи дані підстави виключно із задоволенням вимог апеляційної скарги щодо зміни рішення суду першої інстанції від 05.06.2023 року, в частині визнання ОСОБА_3 відповідачем у даній цивільній справі. За даних обставин, відсутні підстави для стягнення із позивача на користь відповідача ОСОБА_3 понесених відповідачем ОСОБА_3 судових витрат по справі. Апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 відносно того, що оскаржуване рішення суду першої інстанції від 05.06.2023 року є незаконним та необґрунтованим, у зв`язку із порушенням судом норм процесуального права та неправильним застосуванням норм матеріального права, не можуть бути підставою для скасування рішення суду першої інстанції від 05.06.2023 року та додаткового рішення суду першої інстанції від 19.06.2023 року, із закриттям провадження у справі, оскільки вказані доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході апеляційного розгляду даної справи. В доводах апеляційної скарги ОСОБА_2 зазначає, що покійна ОСОБА_4 , спадкоємцем якої є ОСОБА_1 , неодноразово зверталася до суду із вимогою про визнання права власності на спірну квартиру. Це справи: №751/4237/17, №751/1838/18, №751/7681/18, №751/3245/20. В кожній із цих справ судами як першої, так і апеляційної, і навіть касаційної інстанцій у визнанні права власності на спірну квартиру за покійною ОСОБА_4 було відмовлено. Тобто, спадкодавець за життя все ж таки намагалася оформити право власності на спірну квартиру, але рішеннями судів їй було відмовлено. Саме тому у спадкоємця і немає правовстановлюючого документа на спірну квартиру. Про ці обставини позивач безумовно знав. Вже під час апеляційного розгляду справи №751/3245/20, в якій позивачем була ОСОБА_4 , відбулася заміна позивача ОСОБА_4 на ОСОБА_1 , у зв`язку зі смертю первісного позивача. Апелянт зазначає, що позивач ОСОБА_1 через свого представника - адвоката Новика М.С. приймав участь у розгляді даної справи, і рішення апеляційної інстанції про відмову у визнанні за ним права власності, як за спадкоємцем, отримував саме він. З тих пір нічого не змінилося, але оскаржуваним рішенням суду від 05.06.2023 року той же склад суду, який відмовив у позові у справі №751/3245/20, задовольняє новий позов ОСОБА_1 , розглядаючи справу фактично між тими самими учасниками, стосовно того ж предмету спору, за тих же самих обставин, при тому, що рішення у справі №751/3245/20 набрало законної сили, що відповідно до статей: 255, 377 ЦПК України, є підставою для закриття провадження у справі. З даного приводу апеляційний суд вважає за необхідне зазначити наступне. Згідно зі статтею 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Відповідно до приписів п.3 ч.1 статті 255 ЦПК України, суд своєю ухвалою закриває провадження у справі, якщо набрали законної сили рішення суду або ухвала суду про закриття провадження у справі, ухвалені або постановлені з приводу спору між тими самими сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав, або є судовий наказ, що набрав законної сили за тими самими вимогами. Із досліджених апеляційним судом матеріалів цивільних справ: №751/4237/17, №751/1838/18, №751/7681/18, №751/3245/20, витребуваних із Новозаводського районного суду м.Чернігова, для огляду в судовому засіданні апеляційного суду, апеляційним судом встановлене наступне.

1. Справа №751/4237/17 за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , Приватного нотаріуса Бублик Тетяни Миколаївни, Державного нотаріуса Кухти Тамари Олександрівни про визнання незаконними свідоцтва про право на спадщину та договору купівлі-продажу квартири, визнання дій державного реєстратора незаконними та про визнання права власності на квартиру. Рішенням апеляційного суду Чернігівської області від 12.12.2017 року, залишеним без змін постановою Верховного Суду від 24.05.2018 року, апеляційну скаргу ОСОБА_4 було задоволено частково (а.с.112-118, том 1). Рішення Новозаводського районного суду м.Чернігова від 19.10.2017 року скасовано. Позов ОСОБА_4 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_6 , Приватного нотаріуса Бублик Тетяни Миколаївни, Державного нотаріуса Кухти Тамари Олександрівни про визнання незаконними свідоцтва про право на спадщину, договору купівлі-продажу квартири, визнання дій незаконними та визнання права власності на квартиру - задоволено частково. Визнано недійсним свідоцтво про право на спадщину за законом від 27.04.2017 року, видане ОСОБА_3 та ОСОБА_2 на квартиру АДРЕСА_1 державним нотаріусом Бахмацького районного нотаріального округу Кухтою Т.О., реєстраційний №1-392. Визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , який був укладений 07.07.2017 року між ОСОБА_3 , ОСОБА_2 та ОСОБА_6 , посвідчений приватним нотаріусом Ніжинського міського нотаріального округу Бублик Т.М., реєстраційний №

628. В решті вимог - відмовлено. Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_4 , в частині визнання права власності на спірну квартиру, апеляційний суд Чернігівської області зазначив, що право ОСОБА_4 на спірну квартиру ніким в судовому порядку не оспорюється, договір купівлі-продажу спірної квартири від 01.12.1995 року дійсний, та відсутня будь-яка інформація щодо намагань визнати його недійсним, право власності, що включає права володіння, користування та розпорядження перейшли до ОСОБА_4 , як нового власника, та він може бути зареєстрований нею в Державному реєстрі речових прав і їх обтяжень і без визнання права власності позивачки в судовому порядку. Також позивач вправі отримати дублікат договору купівлі-продажу від 01.12.1995 року замість втраченого оригіналу. При цьому, Верховний Суд зазначив, що згідно зі статтею 2 Закону України від 01 липня 2004 року №1952-IV Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обмежень, що супроводжується внесенням даних до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обмежень. За приписами статті 3 цього Закону право власності та інші речові права на нерухоме майно, набуті згідно з чинними нормативно-правовими актами до набрання чинності цим Законом, визнаються державою. Таким чином державна реєстрація речових прав особи на нерухоме майно це її право, а не обов`язок.

2. Справа №751/1838/18 за позовом ОСОБА_4 до Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області та Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області про визнання рішення державного реєстратора Реєстраційної служби Чернігівського міського управління юстиції незаконним та визнання свідоцтва про право власності недійсним, треті особи: Управління адміністративних послуг Чернігівської міської ради, ОСОБА_2 . Рішенням Новозаводського районного суду м.Чернігова від 30.05.2018 року у задоволенні позову було відмовлено (а.с.124-129, том 1). Постановою Апеляційного суду Чернігівської області від 21.09.2018 року апеляційну скаргу ОСОБА_4 - задоволено частково. Рішення Новозаводського районного суду м.Чернігова від 30.05.2018 року, в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 до Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області про визнання рішення незаконним та визнання свідоцтва про право власності недійсним, змінено, в частині мотивів відмови у задоволенні позовних вимог. Рішення Новозаводського районного суду м.Чернігова від 30.05.2018 року, в частині відмови у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 до Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області про визнання рішення незаконним та визнання свідоцтва про право власності недійсним, скасовано, із закриттям провадження у справі в цій частині. Апеляційним судом встановлено, що Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області не є належним відповідачем в даній справі, а належний відповідач - Управління адміністративних послуг міської ради до участі у справі саме, як відповідач залучено не було. Головне територіальне управління юстиції у Чернігівській області на час звернення до суду з позовом не наділено повноваженнями щодо державної реєстрації прав та обтяжень, і тому не є належним відповідачем по справі. Крім того, до участі в справі, як відповідач не був залучений ОСОБА_2 , що з урахуванням ч.3 статті 376 ЦПК України, є обов`язковою підставою для скасування судового рішення.

3. Справа №751/7681/18 за позовом ОСОБА_4 до Управління адміністративних послуг Чернігівської міської ради, ОСОБА_2 про визнання рішення незаконним, скасування державної реєстрації права власності та скасування свідоцтва про право власності, третя особа: Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області. Рішенням Новозаводського районного суду м.Чернігова від 14.03.2019 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 , відмовлено повністю (а.с.130-138, том 1). Суд дійшов висновку, що державний реєстратор Реєстраційної служби Чернігівського міського управління юстиції Комова Юлія Михайлівна видала свідоцтво про право власності на підставі копії правовстановлюючого документу - свідоцтва на право власності на житло від 28.11.1995 року, виданого Виконавчим комітетом Новозаводської районної Ради народних депутатів, що відповідало вимогам пункту 48 Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.10.2013 року №

868. Також, відсутні будь-які рішення про визнання незаконним свідоцтва про право власності на нерухоме майно від 23.07.2015 року. За даних обставин, суд дійшов висновку, що відсутні підстави для задоволення позову в частині скасування свідоцтва про право власності на 1/2 частину вказаної квартири, серія та номер:41135407, виданого 23.07.2015 року Реєстраційною службою Чернігівського міського управління ОСОБА_2 . При цьому, суд зазначив, що право власності позивача на спірну квартиру ніким в судовому порядку не оспорюється, договір купівлі-продажу спірної квартири від 01.12.1995 року дійсний та відсутня будь-яка інформація щодо визнання його недійсним. Позивач не позбавлена права на звернення до відповідних установ для отримання дублікату договору купівлі-продажу від 01.12.1995 року замість втраченого оригіналу.

4. Справа №751/3245/20 за позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про визнання права власності на квартиру, витребування 1/2 частини квартири. Рішенням Новозаводського районного суду м.Чернігова від 16.12.2021 року, залишеним без змін постановою Чернігівського апеляційного суду від 19.07.2022 року, у задоволенні позовних вимог ОСОБА_4 до ОСОБА_2 про визнання права власності на квартиру, витребування 1/2 частини квартири відмовлено (а.с.135-138, том 1). Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що право ОСОБА_4 на спірну квартиру в установленому порядку не оспорено, договір купівлі-продажу спірної квартири від 01.12.1995 року станом на час розгляду даної справи є дійсним, його оригінал фактично є в наявності, тобто, можливість отримання дублікату також не втрачена, і він може бути зареєстрований нею в Державному реєстрі речових прав і їх обтяжень і без визнання права власності позивача в судовому порядку. Позивач не позбавлена права можливості повернення органом досудового розслідування вилученого оригіналу спірного договору у порядку, передбаченому положеннями КПК України. Щодо вимоги позивача про витребування у відповідача частини спірної квартири, то за відсутності у позивача на неї державної реєстрації права власності, вказана вимога, на думку суду, є передчасною. За наслідками дослідження в судовому засіданні апеляційного суду матеріалів цивільних справ: №751/4237/17, №751/1838/18, №751/7681/18, №751/3245/20 не знайшли свого підтвердження доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 відносно того, що у даній справі та у справах, які були досліджені апеляційним судом, розглядалися спори фактично між тими самими учасниками, стосовно одного предмету спору, за тих же самих обставин. Необхідно зазначити, що на відміну від досліджених апеляційним судом справ, у даній цивільній справі предметом спору є визнання права власності на спадкове майно після померлої особи, яка за життя належним чином не оформила своє право власності, що кардинально відрізняється від правових підстав та обставин у вищевказаних досліджених справах, оскільки винятковим способом захисту, що має застосовуватися в такому випадку, є визнання права власності на спадкове майно в судовому порядку. Таким чином, підстави для закриття провадження у даній цивільній справі №751/2484/22, на підставі положень п.3 ч.1 статті 255 ЦПК України, як про це вказує апелянт ОСОБА_2 , відсутні. Апеляційний суд вважає, що не заслуговують на увагу доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 щодо порушення судом норм матеріального права, в яких ОСОБА_2 вказує, що судом першої інстанції порушено положення статей: 210, 334 ЦК України, відповідно до яких права на нерухоме майно, які підлягають державній реєстрації, виникають з дня такої реєстрації, відповідно до закону. Вимоги закону про державну реєстрацію ОСОБА_4 не виконала, а отже, права власності на спірну квартиру не набула. Договір купівлі-продажу від 01.12.1995 року є неукладеним, а тому не створює прав та обов`язків для його сторін. За даних обставин, за доводами ОСОБА_2 , відсутні підстави для визнання права власності на спірну квартиру за позивачем. За твердженнями ОСОБА_2 , відповідно до п.9 Прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України, до договорів, що були укладені до 01 січня 2004 року, і продовжують діяти після набрання чинності Цивільним кодексом України, застосовуються правила цього Кодексу щодо підстав і наслідків зміни або розірвання договорів окремих видів незалежно від дати їх укладення. І тому, навіть якщо позивач стверджує про укладення договору купівлі-продажу у 1995 році, і його дійсність на теперішній час, при вирішенні даного спору мають застосовуватися норми ЦК України 2004 року, які були наведені вище. Апеляційний суд вважає вищевказані доводи апеляційної скарги ОСОБА_2 помилковими, оскільки згідно із приписами статті 2 Закону України від 01.07.2004 року №1952-IV Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів виникнення, переходу або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обмежень, що супроводжується внесенням даних до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та їх обмежень. За положеннями статті 3 цього Закону, право власності та інші речові права на нерухоме майно, набуті згідно з чинними нормативно-правовими актами до набрання чинності цим Законом, визнаються державою. Таким чином, державна реєстрація речових прав особи на нерухоме майно це її право, а не обов`язок. Приймаючи до уваги викладене вище, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити, що суд першої інстанції, вірно встановивши фактичні, документально підтверджені обставини справи, які мають відповідне значення для її вирішення, та застосувавши норми права, які регламентують спірні правовідносини, дійшов обґрунтованого висновку про наявність правових підстав для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про визнання права власності в порядку спадкування за заповітом, та відповідно, про наявність правових підстав для стягнення з відповідачів на користь позивача понесених ним судових витрат. Доводи апеляційних скарг ОСОБА_3 та ОСОБА_2 обґрунтованості вказаних висновків суду першої інстанції, викладених в рішенні від 05.06.2023 року та у додатковому рішенні від 19.06.2023 року, не спростовують. За даних обставин, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційні скарги ОСОБА_3 та ОСОБА_2 підлягають залишенню без задоволення, а рішення Новозаводського районного суду м.Чернігова від 05 червня 2023 року та додаткове рішення Новозаводського районного суду м.Чернігова від 19 червня 2023 року, підлягають залишенню без змін. Як вбачається із матеріалів справи, у письмових поясненнях по справі (а.с.60-62, том 2), які надійшли на адресу апеляційного суду 09.11.2023 року, представник позивача ОСОБА_1 - адвокат Новик М.С. просить провести розподіл судових витрат за розгляд даної справи судом апеляційної інстанції, відповідно до положень ЦПК України. До письмових пояснень представником позивача додано: акт приймання-передачі грошових коштів від 08.11.2023 року, розрахунок суми витрат за надану правову допомогу, квитанцію до прибуткового касового ордеру від 08.11.2023 року про сплату ОСОБА_1 8 000 грн., згідно договору про надання юридичних послуг (а.с.63, 64, 65, том 2). З даного приводу апеляційний суд вважає за необхідне зазначити наступне. Відповідно до приписів ч.1 статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. Частиною 2 статті 137 ЦПК України регламентовано, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Згідно ч.3 статті 137 ЦПК України, для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Відповідно до ч.4 статті 137 ЦПК України, розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. Згідно ч.5, ч.6 статті 137 ЦПК України, у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. У постанові від 05.02.2019 року у справі №906/194/18 Верховний Суд дійшов висновку, що необхідною умовою для вирішення питання про розподіл судових витрат на професійну правничу допомогу є наявність доказів, які підтверджують фактичне здійснення таких витрат учасником справи. Згідно практики Європейського Суду з прав людини, про що, зокрема, зазначено в п.95 Рішення у справі Баришевський проти України від 26.02.2015року, п.88 Рішення у справі Меріт проти України від 30.03.2004 року, заявник має право на відшкодування судових та інших витрат лише в разі, якщо доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір обґрунтованим. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їх дійсності та необхідності), а також критерію розумності їх розміру, виходячи із конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський Суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основних свобод. Зокрема, згідно із практикою розгляду справ Європейським Судом з прав людини, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їх розмір - обґрунтованим (Рішення у справі East/West Alliance Limited проти України, заява N 19336/04). У рішенні Європейського Суду з прав людини у справі Лавентс проти Латвії зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. Аналогічні висновки викладені у додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020 року у справі №755/9215/15-ц, провадження №14-382цс19. Як вбачається із матеріалів справи, інтереси позивача ОСОБА_1 в суді апеляційної інстанції представляв адвокат Новик М.С., на підставі ордеру на надання правничої допомоги серії СВ №1063222 від 06.09.2023 року (а.с.45, том 2), договору про надання юридичних послуг від 30.07.2020 року (а.с.9 - 9,зворот, том 1), свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю Серія ЧН №000289 від 16.03.2018 року (а.с.19, зворот, том 1). До письмових пояснень по справі представником позивача - адвокатом Новиком М.С. надано: акт приймання-передачі грошових коштів від 08.11.2023 року, відповідно до якого ОСОБА_1 передав, а адвокат Новик М.С. прийняв грошові кошти в сумі 8 000 грн., у зв`язку із виконанням його договірних зобов`язань, відповідно до умов договору про надання юридичних послуг по справі №751/2484/22 (а.с.63, том 2); розрахунок суми витрат за надану правову допомогу, згідно якого адвокатом Новиком М.С. позивачу ОСОБА_1 надана наступна правова допомога: вивчення та правовий аналіз матеріалів апеляційної скарги, узгодження позиції із клієнтом щодо правової позиції захисту позивача на стадії апеляційного перегляду ухвалених судових рішень, підготовка процесуальних документів: письмові пояснення на апеляційні скарги - 3 год., вартість 5 000 грн.; участь в судових засіданнях в суді апеляційної інстанції для представництва інтересів позивача - 1 год., вартість 3 000 грн.; всього: 8 000 грн., фактично оплачено - 8 000 грн. (а.с.64, том 2); квитанцію до прибуткового касового ордера від 08.11.2023 року про оплату ОСОБА_1 за договором про надання юридичних послуг від 30.07.2020 року - 8 000 грн. (а.с.65, том 2). Від відповідачів ОСОБА_3 та ОСОБА_2 відповідного клопотання, в порядку приписів ч.5, ч.6 статті 137 ЦПК України, про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, не надходило. За даних обставин, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність визначених Законом підстав для зменшення розміру відшкодування понесених позивачем витрат на оплату професійної правничої допомоги в суді апеляційної інстанції, які підлягають розподілу між сторонами. На підставі наведеного вище, стягненню з відповідачів ОСОБА_3 , ОСОБА_2 на користь позивача ОСОБА_1 підлягає по 4 000 грн.: (8 000 грн. : 2 = 4 000 грн.), з кожного, в рахунок відшкодування документально підтверджених понесених позивачем судових витрат на професійну правничу допомогу адвоката в суді апеляційної інстанції. При цьому, необхідно зазначити, що при визначенні вказаного розміру відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу, апеляційний суд виходить із засад виваженості, обґрунтованості, розумності, співмірності та справедливості. Керуючись статтями: 137, 141, 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_3 - залишити без задоволення. Апеляційну скаргу ОСОБА_2 - залишити без задоволення. Рішення Новозаводського районного суду м.Чернігова від 05 червня 2023 року та додаткове рішення Новозаводського районного суду м.Чернігова від 19 червня 2023 року, залишити без змін. Стягнути з ОСОБА_3 , ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 по 4 000 (чотири тисячі) грн., з кожного, в рахунок відшкодування понесених судових витрат на професійну правничу допомогу адвоката в суді апеляційної інстанції. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови. Головуючий: Судді: