Постанова 4807 № 337/5703/23

Дата документу 20.05.2024 Справа № 337/5703/23 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Є.У.№ 337/5703/23 Головуючий у 1 інстанції: Сидорова М.В. № 22-ц/807/523/24 Суддя-доповідач: Крилова О.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 20 травня 2024 року м. Запоріжжя Запорізький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого: Крилової О.В. суддів: Кочеткової І.В., Кухаря С.В. розглянувши в порядку спрощеного письмового провадження без виклику учасників справи цивільну справу заапеляційною скаргою Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» на рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 13 грудня 2023 року у справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, ВСТАНОВИВ В жовтні 2023 року АТ КБ «ПриватБанк» звернулося до суду із позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, В обґрунтування позовних вимог зазначало, що ОСОБА_1 звернулась до АТ КБ «ПриватБанк» з метою отримання банківських послуг, у зв`язку з чим підписала заяву №б/н від 06.07.2015 року про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг. При підписанні анкети-заяви відповідач підтвердила свою згоду на те, що підписана заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг, тарифами, правилами користування основними умовами обслуговування та кредитування, розміщеними у рекламному буклеті які викладені на банківському сайті www.privatbank.ua, складає між нею та Банком Договір про надання банківських послуг, що підтверджується підписом у заяві. Формулярами та стандартними формами є саме «Умови та правила надання банківських послуг» та «Тарифи Банку», які викладені на банківському сайті, згідно яких обслуговується відповідач. Відповідачу було відкрито картковий рахунок та встановлено початковий кредитний ліміт у розмірі, що зазначений у Довідці про зміну умов кредитування та обслуговування картрахунку. Для користування кредитним картковим рахунком відповідач отримала кредитну картку. У подальшому розмір кредитного ліміту збільшився до 50 000,00 грн. Щодо встановлення та зміни кредитного ліміту Банк керувався п.п. 2.1.1.2.3, 2.1.1.2.4 договору, на підставі яких відповідач при укладенні договору дав свою згоду, щодо прийняття будь-якого розміру кредитного ліміту та його зміни (збільшення або зменшення) відбувається за рішенням та ініціативою Банку. АТ КБ «ПриватБанк» свої зобов`язання за договором виконав в повному обсязі, а саме надав відповідачу можливість розпоряджатися кредитними коштами на умовах передбачених договором та в межах встановленого кредитного ліміту. У зв`язку із неналежним виконанням умов кредитного договору відповідачем, станом на 22.05.2023 року виникла заборгованість за кредитом у розмірі 59802,59 грн., яка складається з: 48356,87 грн. - заборгованість за кредитом; 11445,72 грн. - заборгованість за відсотками за користування кредитом. Посилаючись на вищезазначене просило суд, стягнути з відповідача на користь АТ КБ «ПриватБанк» вказану суму заборгованості за кредитним договором та витрати пов`язані з розглядом справи у суді, а саме судовий збір у розмірі 2684,00 грн. Рішенням Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 13 грудня 2023 року у задоволенні позову відмовлено повністю. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду АТ КБ «ПриватБанк» подало апеляційну скаргу, в якій посилаючись на незаконність, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі. В обґрунтування скарги зазначено, що відповідач активно користувався кредитними коштами. Кредитний договір не оспорювався відповідачем та не визнавався недійсним, а тому всі його умови зберігають чинність та підлягають виконанню. У відзиві на апеляційну скаргу відповідач заперечив проти доводів апелянта, посилаючись на недоведеність позовних вимог. Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України, у суді апеляційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 369 цього Кодексу. Згідно із частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Зважаючи на те, що справа є малозначною, її розгляд здійснено в порядку письмового провадження, без виклику сторін. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Згідно зі статтею 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до пункту першого частини першої статті 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судом першої інстанції встановлено, що 06.07.2015р. відповідачка ОСОБА_1 звернулася до ПАТ КБ «ПриватБанк» із Анкетою-заявою про приєднання до Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку. В Анкеті-заяві (арк.30) зазначено, що відповідач згодна з тим, що дана заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг та тарифами, правилами користування, основними умовами обслуговування та кредитування, розміщеними у рекламному буклеті, становить між нею та банком договір про надання банківських послуг, а також, що вона ознайомилася з договором надання банківських послуг. Також зазначено, що Умови та Правила надання банківських послуг розміщені на офіційному сайті ПриватБанку www.privatbank.ua, відповідачка зобов`язується виконувати вимоги Умов та Правил надання банківських послуг, а також регулярно ознайомлюватися з їх змінами на сайті Приватбанку. Згідно з наданим Банком розрахунком та копією виписки по рахунку (арк.6-27), заборгованість відповідачки за договором б/н від 06.07.2015р. станом на 22.05.2023р. становить 59 802,59 грн. та складається із заборгованості за простроченим тілом кредиту 48356,87 грн., заборгованості за простроченими відсотками 11445,72 грн. Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач, в порушення вимог ст.ст. 13, 81 ЦПК України не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження факту укладання між сторонами 06.07.2015 р. саме кредитного договору і виникнення у них відповідних прав та обов`язків. Із вказаними висновками суду першої інстанції колегія суддів апеляційного суду погоджується, виходячи з наступного. Відповідно до частин першої, другої ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною 1 ст. 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. У ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України). Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України). Згідно із ч. 1 ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. За змістом ст. 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. У переважній більшості випадків застосування конструкції договору приєднання його умови розроблює підприємець (в даному випадку АТ КБ «Приватбанк»). Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку з чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст ст.ст.633,634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений. За змістом ч.2 ст.1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів. Відповідно до ч. 1 ст.1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики. Отже, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). Колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що позивач заявляє вимогу про стягнення з відповідача, у тому числі, прострочених відсотків, натомість в анкеті-заяві позичальника ОСОБА_1 процентна ставка не зазначена. Обґрунтовуючи вищезазначену вимогу позивач посилається на витяг з Умов та правил надання банківських послуг, який АТ КБ «ПриватБанк» долучено до позовної заяви (а.с. 48-97). У заяві про приєднання зазначено, що вказана заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг та Тарифами, правилами користування, загальними умовами обслуговування та кредитування, які розташовані у рекламному буклетів, складають між відповідачем та банком договір про надання банківських послуг, разом з цим доказів цього позивачем суду не надано, наданий позивачем витяг не підписаний відповідачем, а отже відсутні підстави стверджувати, що саме такі Умови та тарифи діяли на час укладення договору, та відповідно були надані ОСОБА_1 для ознайомлення, тобто погоджені сторонами. Крім того, Банком наданий Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт, який також не підписаний відповідачем. Даний Витяг містить умови користування кредитними коштами за різними видами тарифів, а саме: «Універсальна, 30 днів пільгового періоду», «Універсальна, 55 днів пільгового періоду», «Універсальна Contract», «Універсальна Gold» (а.с.47). Разом з цим, в Анкеті-заяві, яка підписана відповідачем взагалі не вказано, яку саме платіжну картку вона виявила бажання оформити. Суд першої інстанції виснував, що подані позивачем вищезазначені документи, як докази, є недопустимими, оскільки за своїми ознаками, наведеними в ч. 1 ст. 95 ЦПК України, є письмовими доказами, які мають подаватися суду в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом (ч. 2 ст. 95 ЦПК України). Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством (ч. 4 ст. 95 ЦПК України). У разі якщо документи подаються учасниками справи до суду або надсилаються іншим учасникам справи в паперовій формі, такі документи скріплюються власноручним підписом учасника справи (його представника), що унормовано абз. 2 ч. 8 ст. 43 ЦПК України. Крім того, ДСТУ 4163-2020 Національний стандарт України «Уніфікована система організаційно-розпорядчої документації. Вимоги до оформлення документів», зокрема, п. 5.26 передбачає, що копія документа засвідчується відміткою, що складається зі слів «Згідно з оригіналом», найменуванням посади, особистим підписом особи, яка засвідчує копію документа, її ініціалами та прізвищем, датою засвідчення копії. Отже з наведеного вбачається, що такі копії документів, які подані до суду без належного засвідчення, не відповідають вимогам абз. 2 ч. 8 ст. 43, статей 77-80, ч.2 ст.95 ЦПК України та є недопустимим доказами. Спірні правовідносини виникли між Банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (ч. 1 ст. 11 Закону України «Про захист прав споживачів». У п. 19 Резолюції Генеральної Асамблеї ООН «Керівні принципи для захисту інтересів споживачів» від 09 квітня 1985 року №39/248 зазначено, що споживачі повинні бути захищені від таких контрактних зловживань, як односторонні типові контракти, виключення основних прав в контрактах і незаконні умови кредитування продавцями. Конституційний Суд України у рішенні від 11.07.2013р. у справі №1-12/2013 щодо офіційного тлумачення положень другого речення преамбули Закону України від 22 листопада 1996 року № 543/96-В «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» зазначив, що з огляду на приписи ч. 4 ст. 42 Конституції України участь у договорі споживача як слабшої сторони, яка підлягає особливому правовому захисту у відповідних правовідносинах, звужує дію принципу рівності учасників цивільно-правових відносин та свободи договору, зокрема, у договорах про надання споживчого кредиту. Виходячи з основних засад цивільного законодавства та необхідності особливого захисту споживача у кредитних правовідносинах, суд вірно вважав, що пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений шляхом приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг, оскільки Умови та Правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору. Таким чином, виходячи з того, що умови договорів приєднання розробляються Банком, тому повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, суд обґрунтовано вважав, що саме Банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Ухвалюючи рішення, суд вірно виходив з того, що надані суду позивачем Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг, Витяг з Тарифів не містять підпису відповідачки, а матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Умови є складовою частиною укладеного між сторонами кредитного договору і що саме їх розуміла відповідачка, ознайомилася і погодилася з ними, підписуючи 06.07.2015р. Анкету-заяву про приєднання до Умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку. Роздруківка із сайту позивача належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (банку), яка може вносити і вносить відповідні зміни в умови та правила споживчого кредитування, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи. В даному випадку неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила ч. 1 ст. 634 ЦК України, за змістом якої договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому, оскільки Умови та правила надання банківських послуг, що розміщені на офіційному сайті позивача (www.privatbank.ua) неодноразово змінювалися самим ПАТ КБ «ПриватБанк» в період з часу виникнення спірних правовідносин і до моменту звернення до суду із вказаним позовом, тобто кредитор міг додати до позовної заяви Витяг з Тарифів та Витяг з Умов у будь-яких редакціях, що найбільш сприятливі для задоволення позову. Обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод принципу справедливості розгляду справи судом. При цьому суд першої інстанції обґрунтовано не прийняв до уваги надану позивачем копію заяви ОСОБА_1 від 08.06.2021р. про приєднання до Умов та Правил надання послуг (арк.31-41), оскільки така копія письмового документу належним чином не засвідчена, зокрема, не містить ні назви посади представника позивача, який має засвідчити копію документа, ні її ініціалів та прізвища, ні дати засвідчення копії. Тобто такий документ не відповідає вимогам абз. 2 ч. 8 ст. 43, статей 77-80, ч. 2 ст. 95 ЦПК України та є недопустимим доказом. Крім того, така заява датована 08.06.2021 р., тобто майже через шість років після підписання ОСОБА_1 анкети-заяви від 06.07.2015 р., що не виключає можливості повторного укладання кредитного договору з банком, який не є предметом дійсного позову. Паспорт споживчого кредиту, який підписаний ОСОБА_1 14.01.2022р., тобто через шість років після підписання нею анкети-заяви від 06.07.2015р., також не є документом, який може підтверджувати умови кредитування, оскільки у вказаному документі передбачено умови кредитування для кредитних карток «Універсальна», «Універсальна Gold», «Картка Platinum», «Картка МС World BlackEdition», «Картка Visa Signature», «Картка МС WorldElite», «Картка Visa Infinite», проте, з його змісту не вбачається умови якої саме кредитної картки погоджувалися (арк.42-46). У постанові Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 23 травня 2022 року у справі №393/126/20, викладено правову позицію, згідно з якою, ознайомлення з паспортом споживчого кредиту, його підписання споживачем не означає укладення договору про споживчий кредит та дотримання його форми, оскільки в паспорті кредиту не відбувається фіксація волі сторін договору та його змісту. Крім того, копія вказаного паспорту споживчого кредиту також не засвідчена у встановленому законом порядку, тобто не є допустимим доказом. Згідно з наданим Банком розрахунком та копією виписки по рахунку (арк.6-27), заборгованість відповідачки за договором б/н від 06.07.2015р. станом на 22.05.2023р. становить 59 802,59 грн. та складається із заборгованості за простроченим тілом кредиту 48356,87 грн., заборгованості за простроченими відсотками 11445,72 грн. При цьому, розрахунок заборгованості також не є документом, який може підтверджувати умови кредитування. Водночас, суд врахував, що розрахунок не містить даних про вид договору, реквізитів розрахункових рахунків чи виду та номеру платіжної картки, на якому (якій) виникла заборгованість. Розрахунок заборгованості не містить даних щодо посадових осіб, якими він сформований та не скріплений печаткою банку, а відтак, він не може бути належним та допустимим доказом у справі Крім того, з наданого розрахунку, є незрозумілим яким чином та за яких підстав проводилось нарахування відсотків за рахунок кредиту, з урахуванням того, що підписана сторонами Анкета-заява від 06.07.2015р. не містить відомостей про необхідність сплати відповідачкою будь-яких відсотків. Щодо виписки з банківського рахунку, то такий документ дійсно належить до первинних бухгалтерських документів, якими фіксується факт виконання банківських операцій та які служать підставою для записів у регістрах бухгалтерського обліку і в податкових документах. Колегія суддів погоджується із тим, що укладання кредитного договору та його чинність не пов`язуються з моментом передання кредитних коштів позичальнику, тому суд правильно вважав, що виписка з банківського рахунку не може вважатись належним доказом укладання кредитного договору на визначених сторонами умовах. Крім того, надана позивачем копія виписки за договором б/н за період з 20.10.2017р. по 26.05.2023р., не може розцінюватись як допустимий доказ, що підтверджує наявність у відповідачки заборгованості за кредитним договором, оскільки наявність такого договору позивачем суду не доведена, а надана копія виписки, як і копії довідок про видані картки та про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки, представником позивача належним чином не засвідчена, зокрема не містить ні посади представника позивача, ні підпису особи, яка засвідчує копію документа, ні її ініціалів та прізвища, ні дати засвідчення копії. Отже з наведеного вбачається, що такий документ не відповідає вимогам абз. 2 ч. 8 ст. 43, статей 77-80, ч. 2 ст. 95 ЦПК України. На підставі вказаного суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що за таких обставин, без надання підтверджень про конкретні запропоновані відповідачці умови надання банківських послуг, враховуючи відсутність в Анкеті-заяві від 06.07.2015 р. домовленості сторін про розмір кредитних коштів, строк їх повернення, сплату процентів, а також за відсутності обґрунтованих підтверджень прийняття відповідачкою відповідних умов, викладених у Витягу з Тарифів та Умовах та Правилах надання банківських послуг, які надані позивачем, у суду немає підстав вважати доведеним факт укладання 06.07.2015р. між сторонами кредитного договору та виникнення у них відповідних прав та обов`язків. Ухвалюючи рішення по справі, суд першої інстанції правильно визначився із характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку та дійшов правильного висновку про те, що позивач не надав суду належних та допустимих доказів на підтвердження факту укладання між сторонами кредитного договору як підстави стягнення з відповідачки заборгованості за таким договором у випадку неналежного виконання нею свого обов`язку щодо повернення кредитних коштів у строк та порядки, визначені цим договором. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції постановлено із додержанням вимог закону і підстав для його скасування не вбачається. При вирішенні справи судом першої інстанції правильно визначено характер правовідносин між сторонами, а також застосовано закон, що їх регулює, повно і всебічно досліджено матеріали справи та надано належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам, а доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження. Керуючись статтями 367, 374, 375, 381383 ЦПК України, апеляційний суд, П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк «ПриватБанк» залишити без задоволення. Рішення Хортицького районного суду м. Запоріжжя від 13 грудня 2023 року по цій справі залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту цієї постанови, лише у випадку якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково. Повний текст постанови складено 20 травня 2024 р. Головуючий О.В. Крилова Судді: І.В. Кочеткова С.В. Кухар