Постанова КЦС ВС № 758/5172/20

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 травня 2024 року м. Київ справа № 758/5172/20 провадження № 61-10740св23 Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду: Литвиненко І. В. (суддя-доповідач), Грушицького А. І., Петрова Є. В., розглянув у попередньому судовому засіданні касаційні скарги ОСОБА_1 на рішення Вишгородського районного суду Київської області від 28 листопада 2022 року під головуванням судді Чіркова Г. Є. та постанову Київського апеляційного суду від 31 травня 2023 року у складі колегії суддів: Яворського М. А., Кашперської Т. Ц., Фінагеєва В. О. у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя та за зустрічним позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , третя особа - Акціонерне товариство «Державний ощадний банк України», про поділ майна подружжя, ВСТАНОВИВ Короткий зміст позовних вимог У травні 2020 року ОСОБА_2 звернувся до суду із позовом до ОСОБА_3 про поділ спільного майна подружжя, у якому, з урахуванням уточнень, просив в порядку поділу спільного сумісного майна подружжя: - стягнути з відповідача на його користь грошову компенсацію в розмірі 212 224 грн, що становить його 2/3 частки у спільному сумісному майні - автомобілі Mitsubishi ASX, 2011 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 ; - визнати право власності на 2/3 частини земельної ділянки площею 0,1215 га, з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер: 3221888801:37:214:0155, що знаходиться за адресою: Київська область, Вишгородський район, село Хотянівка, урочище «Пасіка». Свої вимоги мотивував тим, що вказане майно придбано подружжям в шлюбі, за спільні кошти, а тому воно є спільним сумісним майном. Враховуючи те, що ОСОБА_3 здійснила відчуження спільного автомобіля без його згоди, просив в порядку частини другої статті 70 СК України відійти від принципу рівності часток подружжя та збільшити його частку в спільному сумісному майні, виділивши йому 2/3 його частини. У листопаді 2020 року відповідач ОСОБА_3 звернулася до суду із зустрічною позовною заявою (а. с.149-166, том 1), в якій у порядку поділу спільної сумісної власності подружжя просила: - визнати за нею право власності на 2/3 частини земельної ділянки, площею 0,1215 га, що знаходиться в селі Хотянівка, урочище «Пасіка» Вишгородського району Київської області, кадастровий номер земельної ділянки 3221888801:37:214:0155, цільове призначення земельної ділянки - для ведення особистого селянського господарства; - визнати за ОСОБА_2 право власності на 1/3 земельної ділянки, площею 0,215 га, що знаходиться в селі Хотянівка, урочише «Пасіка» Вишгородського району Київської області, кадастровий номер земельної ділянки 3221888801:37:214:0155. цільове призначення земельної ділянки - для ведення особистого селянського господарства; - стягнути з ОСОБА_2 на її користь грошові кошти у розмірі 115 110, 83 грн, що є 2/3 частини сплачених грошових коштів у рахунок виконання боргових зобов`язань ОСОБА_3 за договором про споживчий кредит № 1223/1 від 05 грудня 2017 року з моменту розірвання шлюбу (27 лютого 2019 року) по дату подання зустрічної позовної заяви (11 листопада 2020 року); - поділити між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 грошові зобов`язання за договором про споживчий кредит № 1223/1 від 05 грудня 2017 року, укладений між Акціонерним товариством «Державний ощадний банк України» (далі - АТ «Ощадбанк») та ОСОБА_3 у наступних частках: 2/3 - за ОСОБА_2 , 1/3 - за ОСОБА_3 (починаючи від дати подання зустрічної позовної заяви). Свої вимоги мотивувала тим, що сторонами за час шлюбу у спільну сумісну власність набуто автомобіль Mitsubishi ASX, реєстраційний номер НОМЕР_1 , земельну ділянку площею 0,1215 га, з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер: 3221888801:37:214:0155, що знаходиться за адресою: Київська область, Вишгородський район, село Хотянівка, урочище «Пасіка» та боргові зобов`язання у розмірі 550 000 грн, які виникли на підставі договору про споживчий кредит № 1223/1 (під іпотеку) від 05 грудня 2017 року, укладеного між банківською установою та ОСОБА_3 05 грудня 2017 року АТ «Ощадбанк» та ОСОБА_3 уклали договір про споживчий кредит № 1223/1 (під іпотеку) в загальному розмірі 550 000 грн на строк 120 місяців з терміном остаточного повернення кредиту не пізніше 05 грудня 2027 року, згоду на отримання якого надав позивач ОСОБА_2 . В той же час, як за час перебування у шлюбі, так і після його розірвання виконання зобов`язань за вказаним договором здійснювалося виключно відповідачем ОСОБА_3 , яка за період з 27 лютого 2019 року по 01 листопада 2020 року здійснила погашення заборгованості за кредитом у сумі 91 660 грн та сплату процентів за користування кредитом у сумі 81 006, 24 грн. Станом на 01 листопада 2020 року залишок заборгованості за кредитом становив 394 178 грн, сума нарахованих процентів за користування кредитом за жовтень 2020 року - 3 678, 04 грн. Оскільки вказаний договір укладався у період шлюбу, в інтересах сім`ї та за згодою позивача ОСОБА_2 , боргові зобов`язання за ним підлягають поділу як спільна сумісна власність подружжя, з урахуванням відступу від принципу рівності часток подружжя. Вказувала, що ще за час перебування сторін в зареєстрованому шлюбі, 09 лютого 2019 року вона ОСОБА_3 , діючи за усною згодою позивача ОСОБА_2 , відчужила спільний автомобіль на користь ОСОБА_4 , а оскільки відчуження транспортного засобу здійснювалося на підставі договорів у простій письмовій формі, письмова згода іншого із подружжя не була необхідною відповідно до частини третьої статті 65 СК України. Грошові кошти, одержані внаслідок відчуження транспортного засобу, були використані в інтересах сім`ї, зокрема, направлені на погашення боргових зобов`язань відповідно до договору про споживчий кредит від 05 грудня 2017 року № 1223/1 (під іпотеку) та на утримання спільної дитини сторін. Оскільки ОСОБА_2 не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї та ухилявся й ухиляється від участі в утриманні дитини, ОСОБА_3 просила суд відійти від принципу рівності часток подружжя та збільшити її частку в спільному сумісному майні, виділивши їй 2/3 частини спірної земельної ділянки. Крім того зауважувала, що утримання вказаної земельної ділянки здійснювалося виключно нею, яка самостійно сплачувала земельний податок. Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій Вишгородський районний суд Київської області рішенням від 28 листопада 2022 року, з урахуванням ухвали про виправлення описки від 20 грудня 2022 року, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 31 травня 2023 року, первісний та зустрічний позови задовольнив частково. У порядку поділу спільного сумісного майна подружжя визнав за ОСОБА_2 та ОСОБА_3 право власності на 1/2 частку кожному на земельну ділянку, площею 0,1215 га, кадастровий номер 3221888801:37:214:0155. Стягнув з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 грошову компенсацію у розмірі 136 430,00 грн, що складає 1/2 вартості частки автомобіля Mitsubishi ASX, 2011 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_3 . У задоволенні решти вимог первісної та зустрічної позовної заяви відмовив. Здійснив розподіл судових витрат. Місцевий суд вказував, що спірна земельна ділянка та автомобіль були придбані за час шлюбу, право власності на які зареєстровано за ОСОБА_3 в період перебування у шлюбі, що надає підстави для висновку про виникнення права спільної сумісної власності на вказане майно, а тому воно підлягає поділу в рівних частинах. ОСОБА_3 та ОСОБА_2 в суді не надали належних, допустимих та достатніх доказів для застосування судом норм частини другої або частини третьої статті 70 СК України. Належних, допустимих та достатніх доказів на підтвердження того, що ОСОБА_2 не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї та ухилявся від участі в утриманні дитини сторона відповідача за первісним позовом суду не надала. Місцевий суд встановив, що позивач сплачує аліменти на дитину в присудженому розмірі, а також добровільно несе додаткові витрати. Доводи сторони відповідача про те, що позивач утримує дитину в недостатньому обсязі підставою для збільшення частки відповідача при поділі майна колишнього подружжя бути не може і на вимогах статті 70 СК України не ґрунтується. Сама лише та обставина, що спільний автомобіль оформлений на відповідача і відчужений нею після фактичного припинення шлюбних відносин сторін, підставою для збільшення частки позивача при поділі майна подружжя бути не може і вимогам статті 70 СК України не відповідає. ОСОБА_3 відчужила автомобіль без згоди ОСОБА_2 , якому не було відомо про продаж транспортного засобу, а тому ОСОБА_2 має право на компенсацію половини вартості вказаного майна, що дорівнює 1/2 його частці у цьому майні. В апеляційному порядку ОСОБА_3 оскаржувала рішення суду першої інстанції лише в частині щодо поділу грошового зобов`язання та компенсації фактично виплачених грошових коштів за кредитним договором. 09 лютого 2019 року відповідачка реалізувала вказаний вище автомобіль придбаний в шлюбі без згоди позивача, а тому останній має право на компенсацію його частки у цьому майні відповідно до вимог статті 71 СК України. Апеляційний суд переглянув рішення місцевого суду лише в оскарженій частині. Вирішуючи вказаний спір та відмовляючи у задоволенні позовних вимог зустрічної позовної заяви щодо поділу грошового зобов`язання та компенсації фактично виплачених грошових коштів за кредитним договором, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, мотивував своє рішення тим, що з наданих стороною відповідача ( ОСОБА_3 ) суду платіжних документів не можна дійти висновку про витрачання колишнім подружжям кредитних коштів в сумі 550 000 грн в інтересах сім`ї за час шлюбу. Підтверджені чеками витрати є незначними і до уваги судом не беруться. Посилання сторони відповідача на те, що витрати кредитних коштів мали місце на поточні потреби сім`ї є бездоказові, непереконливі та неспроможні підтвердити витрачання кредитних коштів в розмірі 550 000 грн в інтересах сім`ї. Суди також було зазначили, що з виписки по рахунку відповідача за період з 31 грудня 2017 року по 02 листопада 2020 року не можна встановити, що кредитні кошти витрачено в інтересах сім`ї, в який період, на придбання яких товарів, оплату послуг тощо. Із заяви на видачу готівки № 519685501 встановлено, що 06 грудня 2017 року відповідач отримала готівкою кредитні кошти в сумі 550 000 грн та їх подальша доля невідома. Таким чином, суд першої інстанції, з висновками якого погодився апеляційний суд, вважав, що жодних належних, допустимих і достатніх доказів того, що отримані відповідачем ОСОБА_3 кредитні кошти в розмірі 550 000 грн були використані в інтересах сім`ї, суду не надано, а тому в цій частині зустрічного позову про поділ боргових зобов`язань за договором про споживчий кредит слід відмовити за недоведеністю. Короткий зміст вимог касаційних скарг 18 липня 2023 року ОСОБА_3 через модуль «Електронний суд» та 18 липня 2023 року засобами електронного зв`язку із застосуванням електронного цифрового підпису, подала до Верховного Суду касаційні скарги, у яких просить рішення Вишгородського районного суду Київської області від 28 листопада 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 31 травня 2023 року в частині вирішення зустрічного позову про стягнення коштів за кредитним договором та поділу спільних зобов`язань скасувати. Змінити рішення Вишгородського районного суду Київської області від 28 листопада 2022 року, доповнивши його резолютивну частину рішенням про повне задоволення зустрічного позову. Узагальнені доводи особи, яка подала касаційну скаргу Наведені в касаційній скарзі доводи містили підстави, передбачені пунктами 1, 3, 4 частини другої статті 389 ЦПК України, для відкриття касаційного провадження. У касаційній скарзі, обґрунтовуючи неправильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального права та порушення норм процесуального права, заявниця посилається на неврахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі № 638/18231/15-ц, від 19 травня 2021 року у справі № 641/9402/13-ц. Заявник у касаційній скарзі вказує, що саме ОСОБА_2 повинен був доводити, що грошові кошти, які були отримані за кредитним договором не були використані в інтересах сім`ї. Вважає, що суди неправильно оцінили зібрані у справі докази, оскільки дійшли висновку про факт використання кредитних коштів не в інтересах сім`ї лише на підстав свідчень ОСОБА_2 при тому залишили поза увагою, що він надавав згоду на отримання кредиту в інтересах сім`ї. Додатково заявник вказує, що резолютивна частина рішення суду першої інстанції не містить висновків щодо позовної вимоги про поділ кредитних зобов`язань. Аргументом касаційної скарги також є те, що відсутній висновок Верховного Суду щодо чіткої диференціації тягаря доказування у справах про поділ як майна подружжя та справах про поділ зобов`язань подружжя (поділ боргів). Узагальнені доводи особи, яка подала відзив на касаційну скаргу У поданому у серпні 2023 року до Верховного Суду відзиві на касаційну скаргу представник ОСОБА_2 адвокат Коротя Р. О. у задоволенні касаційної скарги просив відмовити, посилаючись на необґрунтованість її аргументів. Вказує, що суди обох попередніх інстанцій дійшли правильних висновків про відсутність підстав для поділу між колишнім подружжям боргових зобов`язань, адже ОСОБА_3 належними і допустимими доказами не довела, що кредитні кошти були витрачені в інтересах сім`ї. Рух справи в суді касаційної інстанції Верховний Суд ухвалою від 18 серпня 2023 року відкрив касаційне провадження у цій справі та витребував справу із Вишгородського районного суду Київської області. 14 вересня 2023 року цивільна справа № 758/5172/20 надійшла до Верховного Суду. Фактичні обставини справи, встановлені судами З 26 липня 2003 року сторони знаходилися у зареєстрованому шлюбі, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_4 виданого 26 липня 2003 року (а. с. 170, том 1). Від шлюбу сторони мають неповнолітню дочку ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження серії НОМЕР_5 від 27 грудня 2006 року (а. с. 171, том 1). Подільський районний суд міста Києва рішенням від 27 лютого 2019 року шлюб між сторонами розірвав. У вказаному рішенні зазначив, що шлюбні відносини між сторонами припинені з липня 2018 року через відсутність взаєморозуміння, втрату почуття любові та поваги один до одного (а. с. 10, 11, том 1). 06 листопада 2020 року Подільський районний суд м. Києва видав судовий наказ про стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 аліментів на дочку ОСОБА_5 в розмірі 1/2 частини заробітку боржника. Державний виконавець Подільського районного відділу державної виконавчої служби у місті Києві Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) постановою від 21 грудня 2020 року відкрив виконавче провадження з примусового виконання вказаного судового наказу. За час шлюбу в спільну сумісну власність сторони набули автомобіль марки MITSUBISHI, модель ASX, 2011 року випуску, реєстраційний номер НОМЕР_1 , номер кузова НОМЕР_2 , що вбачається з листа Головного сервісного центру Міністерства внутрішніх справ України від 25 січня 2019 року № 31/33аз та сторонами не заперечувалося (а. с. 12, том 1). 09 лютого 2019 року ОСОБА_3 (Комітент) та ТОВ «СПЕЦЗНАК» (Комісіонер) уклали договір комісії № 6539/19/003046, згідно п. 1.1 якого сторони домовилися, що Комісіонер зобов`язується за дорученням Комітента за комісійну виплату вчинити за рахунок Комітента від свого імені один/або декілька правочинів щодо продажу транспортного засобу марки MITSUBISHI ASX УНІВЕРСАЛ-В. 2011 року випуску, колір чорний, номер шасі - НОМЕР_6 , свідоцтво про реєстрацію НОМЕР_7 , номерний знак НОМЕР_8 (а. с. 172, 173, том 1). 09 лютого 2019 року ТОВ «СПЕЦЗНАК» та ОСОБА_4 уклали договір купівлі-продажу транспортного засобу № 6539/19/003046 на підставі якого було здійснено відчуження вказаного транспортного засобу (а. с. 174, 175, том 1). Згідно п. 3.1 договору за домовленістю сторін ціна транспортного засобу складає 200 000 грн. Крім того, за час шлюбу в спільну сумісну власність сторонами на підставі договору купівлі-продажу від 06 грудня 2006 року, який був укладений між ОСОБА_6 та ОСОБА_3 , посвідченого приватним нотаріусом Вишгородського районного нотаріального округу Київської області Левчук О. Б. набуто земельну ділянку площею 0,1215 га з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер: 3221888801:37:214:0155, що знаходиться за адресою: Київська область, Вишгородський район, с. Хотянівка, урочище «Пасіка» (а. с. 176, 177, том 1). Згідно п. 4 вказаного договору продаж земельної ділянки вчинено за 100 000 грн. Як вбачається з п. 15 вказаного договору чоловік ОСОБА_3 - ОСОБА_2 у своїй заяві підпис на якій посвідчений приватним нотаріусом Вишгородського районного нотаріального округу Київської області Левчук О. Б. від 06 грудня 2006 року за № 18925, дав згоду на купівлю зазначеної в цьому договорі земельної ділянки, в період перебування в зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 16 травня 2008 року ОСОБА_3 отримала державний акт серії ЯЖ № 405841 про право власності на земельну ділянку площею 0,1215 га, з цільовим призначенням для ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер: 3221888801:37:214:0155, що знаходиться за адресою: Київська область, Вишгородський район, с. Хотянівка, урочище «Пасіка» (а. с. 178, 179, том 1). 10 жовтня 2016 року АТ «Ощадбанк» та ОСОБА_3 уклали договір № 5196855 про відкриття фізичній особі поточного рахунку в національній валюті та його обслуговування (а. с. 45, 46, том 2). Згідно п. 1.1. вказаного договору банк відкриває вкладнику поточний рахунок № НОМЕР_9 для обліку коштів і здійснення операцій відповідно до вимог чинного законодавства України та нормативних актів Національного банку України. 05 грудня 2017 року АТ «Ощадбанк» та ОСОБА_3 уклали договір № 1223/1 (під іпотеку), згідно п.п. 2.1 - 2.3 якого банк зобов`язується надати позичальнику на умовах цього договору, а позичальник має право отримати і зобов`язується належним чином використати і повернути в передбачені цим договором строки кредит, сплатити проценти за користування кредитом та інші платежі у порядку та на умовах, визначених цим договором. Кредит надається в загальному розмірі 550 000 (п`ятсот п`ятдесят тисяч) гривень на строк 120 (сто двадцять) місяців з терміном остаточного повернення кредиту не пізніше 05 грудня 2027 року, якщо інший строк та/або термін не буде встановлено згідно з умовами цього договору. Кредит надається на споживчі цілі (а. с. 180-190, том 1). Пунктом 3.2. договору передбачено, що банк здійснює надання кредиту одноразово шляхом перерахування кредитних коштів на поточний рахунок позичальника - № НОМЕР_9 . З п. 6.3.12 договору встановлено, що позичальник свідчить, що на момент укладення цього договору позичальник одружений; цей договір укладений в інтересах сім`ї позичальника і одержане за цим договором 6уде використане на її потреби. Чоловік позичальника ОСОБА_2 згоден з укладанням позичальником цього договору, підтверджує, що з умовами цього договору ознайомлений, ніяких заперечень щодо його положень та укладення не має. На підтвердження цього чоловік позичальника - ОСОБА_2 надав письмову заяву про таку згоду 05 грудня 2017 року, про що свідчить підпис ОСОБА_2 на вказаному кредитному договорі. На забезпечення виконання зобов`язань ОСОБА_3 за вказаним кредитним договором, 05 грудня 2017 року АТ «Ощадбанк» та ОСОБА_4 уклали іпотечний договір, предметом якого згідно п. 2.3.1 є земельна ділянка (кадастровий номер 3221888800:37:141:6001), яка розташована за адресою: Київська область, Вишгородський район, сільська рада Хотянівська, «Залізничний» садове товариство, загальною площею 0,0759 га, цільове призначення якої - для колективного садівництва та розташований на ній двоповерховий садовий будинок з мансардою, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (а. с. 191-206, том 1). 06 грудня 2017 року банк надав ОСОБА_3 кредитні кошти в сумі 550 000 грн, що підтверджується копією заяви на видачу готівки № 519685501 (а. с. 113, 114, том 2). З виписки з рахунку ОСОБА_3 № НОМЕР_10 за період з 01 грудня 2017 року по 02 листопада 2020 року, суди встановили, що 05 грудня 2017 року на рахунок ОСОБА_3 надійшло 550 000 грн згідно кредитного договору від 05 грудня 2017 року № 1223/1, які 06 грудня 2017 року списані для повернення коштів згідно договору № 5196855 від 10 червня 2016 року, на підставі якого відкрито і здійснюється обслуговування зазначеного рахунку (а. с. 242-248, том 1). З довідки АТ «Ощадбанк» від 05 листопада 2020 року № 16/3-04/1387 суди встановили, що станом на 01 листопада 2020 року залишок заборгованості за кредитом становив 394 178 грн, сума нарахованих процентів за користування кредитом за жовтень 2020 року - 3 678 грн (а. с. 241, том 1). За період 05 грудня 2017 року - 01 листопада 2020 року позичальник погасила заборгованість за кредитом у сумі 155 822 грн, здійснила сплату процентів за користування кредитом у сумі 147 327,23 грн. За період 27 лютого 2019 року - 01 листопада 2020 року позичальник здійснила погашення заборгованості за кредитом у сумі 91 660 грн, здійснила сплату процентів за користування кредитом у сумі 81 006,24 грн. Банк за дорученням позичальника проводить договірне списання коштів з його поточного рахунку № НОМЕР_10 (вкладник № 5196855) відповідно до п. 3.5 «Договірне списання коштів з поточного рахунку позичальника розділу 3 «Порядок виконання Договору» кредитного договору. Суд першої інстанції встановив, що із заяви на видачу готівки № 519685501 встановлено, що 06 грудня 2017 року відповідач отримала готівкою кредитні кошти в сумі 550 000 грн та їх подальша доля невідома. ОСОБА_2 , як свідок в суді ствердив, що хоча він і давав свою згоду на кредит, кошти брала відповідачем в інтересах іншої особи, а не для потреб сім`ї. Цих готівкових кредитних коштів він ніколи не бачив. Не змогла повідомити про ці кошти і свідок ОСОБА_4 , хоча саме вона передала своє майно в іпотеку для отримання кредиту. Місцевий суд також вказав, що з довідки виконкому Тарасівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області від 02 жовтня 2020 року № 1287 встановлено, що відповідач утворила нову сім`ю та має двох малолітніх дітей 2017 та 2020 року народження. Позиція Верховного Суду Згідно з частиною другою статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пункті 1 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права виключно у таких випадках: 1) якщо суд апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні застосував норму права без урахування висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду, крім випадку наявності постанови Верховного Суду про відступлення від такого висновку; 2) якщо скаржник вмотивовано обґрунтував необхідність відступлення від висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові Верховного Суду та застосованого судом апеляційної інстанції в оскаржуваному судовому рішенні; 3) якщо відсутній висновок Верховного Суду щодо питання застосування норми права у подібних правовідносинах; 4) якщо судове рішення оскаржується з підстав, передбачених частинами першою, третьою статті 411 цього Кодексу. Відповідно до положень частини другої статті 389 ЦПК України підставами касаційного оскарження судових рішень, зазначених у пунктах 2, 3 частини першої цієї статті, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права. Відповідно до частин першої і другої статті 400 ЦПК України переглядаючи у касаційному порядку судові рішення, суд касаційної інстанції в межах доводів та вимог касаційної скарги, які стали підставою для відкриття касаційного провадження, перевіряє правильність застосування судом першої або апеляційної інстанції норм матеріального чи процесуального права і не може встановлювати або (та) вважати доведеними обставини, що не були встановлені в рішенні чи відкинуті ним, вирішувати питання про достовірність або недостовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими. Суд касаційної інстанції перевіряє законність судових рішень лише у межах позовних вимог, заявлених у суді першої інстанції. Згідно з частиною першою статті 402 ЦПК України у суді касаційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 400 цього Кодексу. Вивчивши матеріали справи, перевіривши доводи касаційної скарги, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду дійшов висновку, що касаційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав. Мотиви, з яких виходить Верховний Суд, та застосовані норми права Частиною першою статті 15 ЦК України передбачено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Згідно з частиною першою статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Суд також може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках. Відповідно до положень статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. До відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Особливості регулювання відносин за договором про надання споживчого кредиту встановлені законом. Зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (частина перша статті 526 ЦК України). Частина перша статті 21 СК України визначає шлюбом сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у органі державної реєстрації актів цивільного стану. Відповідно до частини першої статті 36 СК України шлюб є підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу) (частина перша статті 60 СК України). Конструкція норми статті 60 СК України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об`єкт, у тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує. Зазначене узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та постанові Великої Палати Верховного Суду від 21 листопада 2018 року у справі № 372/504/17-ц (провадження № 14-325цс18). Частиною третьою статті 61 СК України передбачено, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя. Відповідно до частин першої та четвертої статті 65 СК України дружина і чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї. Згідно з наведеними нормами сімейного законодавства України умовою належності майна, яке одержане за договором, укладеним одним із подружжя, до об`єктів спільної сумісної власності подружжя є визначена законом мета укладення договору - інтереси сім`ї, а не власні, не пов`язані із сім`єю інтереси одного з подружжя. Таким чином, якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то цивільні права та обов`язки за цим договором виникають в обох із подружжя. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 30 червня 2020 року у справі № 638/18231/15-ц (провадження № 14-712цс19) вказувала, що правовий режим спільної сумісної власності подружжя, винятки з якого встановлені законом, передбачає нероздільність зобов`язань подружжя, що, за своїм змістом, свідчить про їх солідарний характер, незважаючи на відсутність у законі вказівки на солідарну відповідальність подружжя за зобов`язаннями, що виникають із правочинів, укладених в інтересах сім`ї. Якщо наявність боргових зобов`язань підтверджується відповідними засобами доказування, такі боргові зобов`язання повинні враховуватися при поділі майна подружжя. Крім того, для визначення, чи є боргові зобов`язання, набуті одним з подружжя, спільними та чи підлягатимуть вони врахуванню під час поділу майна, потрібно з`ясувати, чи укладено договір в інтересах сім`ї, а не у власних, а також чи використано одержане за договором в інтересах сім`ї. Якщо один з подружжя, уклавши відповідний правочин, отримує кошти чи інше майно, яке використовує в інтересах сім`ї, то в іншого виникає зобов`язання щодо повернення цих коштів. Однак якщо гроші одержано для власних потреб, таке боргове зобов`язання поділу не підлягає. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Суди попередніх інстанцій встановили, що під час перебування у зареєстрованому шлюбі ОСОБА_3 за письмової згоди чоловіка ОСОБА_2 уклала договір № 1223/1 (під іпотеку) 05 грудня 2017 року з АТ «Ощадбанк», відповідно до якого отримала кредит в загальному розмірі 550 000 грн на споживчі цілі. Позивач стверджувала, що цей договір укладено в інтересах сім`ї, оскільки грошові кошти, отримані за цим договором, за спільною згодою подружжя були витрачені на потреби сім`ї. Разом з тим, позивач у справі ОСОБА_2 заперечував факт витрачання отриманих коштів за вказаним кредитом в інтересах сім`ї. ОСОБА_3 також не надала належних та допустимих доказів того, що вказана сума коштів у розмірі 550 000 грн була витрачена в інтересах сім`ї, на ці кошти набуте рухоме чи нерухоме майно. В укладеному кредитному договорі вказано, що кредит надається на споживчі цілі (п.2.3. договору). Таким чином, оскільки суди попередніх інстанцій встановили, що із умов договору не вбачається на які саме цілі саме були витрачені грошові кошти за кредитним договором, а ОСОБА_3 належними й допустимими доказами не довела, що кошти були витрачені в інтересах сім`ї, колегія судів погоджується із висновками судів попередніх інстанцій про наявність підстав для відмови у задоволенні позову в цій частині. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справі № 373/2054/16-ц (провадження № 14-446цс18) викладено правовий висновок про те, що встановлення обставин справи, дослідження та оцінка доказів є прерогативою судів першої та апеляційної інстанцій. Це передбачено як статтями 58, 59, 212 ЦПК України у попередній редакції 2004 року, так і статтями 77, 78, 79, 80, 89, 367 ЦПК України у редакції від 03 жовтня 2017 року. Якщо порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів. Таким чином, враховуючи, що порушень порядку надання та отримання доказів у суді першої інстанції апеляційним судом не встановлено, а оцінка доказів зроблена як судом першої, так і судом апеляційної інстанцій, то суд касаційної інстанції не наділений повноваженнями втручатися в оцінку доказів колегія суддів відхиляє аналогічні за змістом аргументи касаційної скарги. Аргументи касаційної скарги, які стосуються неврахування висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 30 червня 2020 року у справі № 638/18231/15-ц, від 19 травня 2021 року у справі № 641/9402/13-ц колегія суддів відхиляє з огляду на таке. У постанові від 30 червня 2020 року у справі № 638/18231/15-ц (провадження № 14-712цс19) Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що інститут шлюбу передбачає виникнення між подружжям тісного взаємозв`язку, і характер такого зв`язку не завжди дозволяє однозначно встановити, коли саме у відносинах з третіми особами кожен з подружжя виступає у власних особистих інтересах, а коли діє в інтересах сім`ї. Саме тому законодавцем встановлена презумпція спільності інтересів подружжя і сім`ї. Правовий режим спільної сумісної власності подружжя, винятки з якого прямо встановлені законом, передбачає нероздільність зобов`язань подружжя, що за своїм змістом свідчить саме про солідарний характер таких зобов`язань, незважаючи на відсутність в законі прямої вказівки на солідарну відповідальність подружжя за зобов`язаннями, що виникають з правочинів, вчинених в інтересах сім`ї. Верховний Суд у постанові від 19 травня 2021 року у справі № 641/9402/13-ц зазначав, що при укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Дружина, чоловік має право на звернення до суду з позовом про визнання договору недійсним як такого, що укладений другим із подружжя без її, його згоди, якщо цей договір виходить за межі дрібного побутового (частина друга статті 65 СК України). За таких обставин за нормами сімейного законодавства умовою належності того майна, яке одержане за договором, укладеним одним із подружжя, до об`єктів спільної сумісної власності подружжя є визначена законом мета укладення договору - інтереси сім`ї, а не власні, не пов`язані із сім`єю інтереси одного з подружжя. У цій справі касаційний суд погодився із висновками місцевого суду про наявність підстав для солідарного стягнення з відповідачів заборгованості за договором позики, оскільки договір позики був укладений за згодою ОСОБА_3, адже ОСОБА_3 не надано доказів того, що кошти отримані за договором позики були використані не в інтересах сім`ї, а на особисті потреби ОСОБА_2 . Тобто ОСОБА_3 не спростовано презумпцію спільності права власності подружжя, оскільки тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, хто її спростовує. Враховуючи, що за обставинами цієї справи ОСОБА_3 не довела, що кошти, отримані нею за договором позики були використані в інтересах сім`ї, колегія суддів відхиляє цей аргумент касаційної скарги, оскільки висновки судів попередніх інстанцій наведеним висновкам Верховного Суду не суперечать. Інші доводи касаційної скарги спростовуються встановленими судами попередніх інстанцій фактами і обставинами, а також змістом правильно застосованих до спірних правовідносин норм матеріального закону. Висновок за результатами розгляду касаційної скарги Відповідно до частини третьої статті 401 ЦПК України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а рішення без змін, якщо відсутні підстави для скасування судового рішення. З підстав вищевказаного, колегія суддів вважає за необхідне залишити касаційні скарги без задоволення, а оскаржені судові рішення без змін, оскільки доводи касаційних скарг висновків судів попередніх інстанцій не спростовують. Щодо судових витрат Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 416 ЦПК України суд касаційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції. Оскільки касаційні скарги залишено без задоволення, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої та апеляційної інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, немає. Керуючись статтями 401, 406, 409, 416 ЦПК України, Верховний Суд у складі колегії суддів Третьої судової палати Касаційного цивільного суду П О С Т А Н О В И В : Касаційні скарги ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Вишгородського районного суду Київської області від 28 листопада 2022 року та постанову Київського апеляційного суду від 31 травня 2023 року залишити без змін. Постанова суду касаційної інстанції набирає законної сили з моменту її прийняття, є остаточною і оскарженню не підлягає. Судді:І. В. Литвиненко А. І. Грушицький Є. В. Петров