Ухвала КГС ВС № 910/5853/23

УХВАЛА 17 травня 2024 року м. Київ cправа № 910/5853/23 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Кондратової І.Д. - головуючої, суддів - Вронської Г.О., Губенко Н.М., розглянув касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця Медведєвої Ірини Семенівни на рішення Господарського суду міста Києва (суддя Бондаренко-Легких Г.П.) від 21.11.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду (головуючий - Шаптала Є.Ю., судді - Гончаров С.А., Яковлєв М.Л.) від 12.03.2024 у справі за позовом Фізичної особи-підприємця Медведєвої Ірини Семенівни до Приватного акціонерного товариства "КИЇВСТАР" про визнання угод недійсними, ВСТАНОВИВ:

1. У квітні 2023 року Фізична особа-підприємець Медведєва Ірина Семенівна (далі - позивач, ФОП, скаржник) звернулась до Господарського суду міста Києва з позовом до Приватного акціонерного товариства "КИЇВСТАР" (далі - відповідач, Товариство) про визнання угод про надання послуг рухомого (мобільного) зв`язку, а саме: № 10671776 від 19.09.2021; № 10671806 від 19.09.2021; № 10671839 від 19.09.2021; № 10671870 від 19.09.2021; № 10673533 від 20.09.2021; № 10675371 від 21.09.2021; № 10675395 від 21.09.2021; № 10677812 від 23.09.2021; № 10678523 від 23.09.2021; № 10678951 від 23.09.2021; № 10678978 від 23.09.2021; № 10680011 від 24.09.2021; № 10680546 від 24.09.2021; 10680600 від 24.09.2021; № 10680633 від 24.09.2021; № 10680654 від 24.09.2021, недійсними.

2. Позов обґрунтовано тим, що позивачка спірні угоди не підписувала, а підпис на угодах замість неї виконано іншою особою, яка їй невідома.

3. Рішенням Господарського суду міста Києва від 21.11.2023, яке залишено без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 12.03.2024, у задоволенні позову відмовлено повністю.

4. Суд першої інстанції дійшов висновку, з яким погодився суд апеляційної інстанції, що поведінка позивачки характеризується недобросовісністю, суперечливими твердженнями, які зрештою підтверджують волевиявлення позивачки на укладення спірних угод, що в своїй сукупності може свідчити, що позов спрямований на те щоб уникнути виконання постановленого рішення господарського суду про стягнення боргу у справі № 902/1245/22. 5. 09.04.2024 позивачка подала до Верховного Суду через систему "Електронний суд" касаційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції та постанову суду апеляційної інстанції скасувати і передати справу на новий розгляд до суду першої інстанції.

6. Верховний Суд ухвалою від 26.04.2024 касаційну скаргу залишив без руху відповідно до статті 174, пункту 5 частини другої, пункту 5 частини другої статті 290, частини другої статті 292 ГПК України з огляду на необхідність уточнення підстав касаційного оскарження судових рішень, зокрема суд зазначив, що у касаційній скарзі скаржниця: - не зазначає, які саме норми процесуального права порушили суди та чітко не вказує, які саме докази не досліджені судами першої та апеляційної інстанцій, що, враховуючи положення статті 310 ГПК України, не дає підстави для висновку про те, що касаційна скарга в цій частині відповідає вимогам статей 287, 290 ГПК України; - не наводить належні обґрунтування, визначеної нею підстави, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України, оскільки чітко не зазначає щодо застосування якої саме конкретної норми права відсутні висновки Верховного Суду у подібних правовідносинах та у який саме спосіб суду необхідно сформувати єдину практику щодо застосування цих норм; - касаційна скарга містить цитування норм статей 203, 202, 207, 215, 216, 236, 627, 628, 638 Цивільного кодексу України та посилання на висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 17.06.2021 у справі № 761/12692/17, від 11.06.2020 у справі № 141/875/17-ц, від 19.05.2020 у справі № 624/600/16-ц, від 03.07.2019 у справі № 201/13235/15-ц, від 11.06.2018 у справі № 916/613/17, однак в цій частині касаційна скарга не містить визначення підстави касаційного оскарження судових рішень згідно з частиною другою статті 287 ГПК України; - при цьому, Суд зауважив, що посилання на наявність висновків Верховного Суду щодо застосування норм права суперечить визначеній підставі касаційного оскарження скаржницею (пункту 3 частини другої статті 287 ГПК України), в такому разі скаржниці слід уточнити підстави касаційного оскарження судових рішень та/або навести відповідне обґрунтування визначеної нею підстави. 7. 06.05.2024 скаржниця подала заяву про усунення недоліків касаційної скарги, до якої додала уточнену касаційну скаргу.

8. В уточненій касаційній скарзі скаржниця визначає підставами касаційного оскарження пункт 3 частини другої статті 287 ГПК України та пункт 4 частини другої статті 287 ГПК України з урахуванням пункту 1 частини третьої статті 310 цього Кодексу.

9. В обґрунтування зазначеної у касаційній скарзі підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 4 частини другої статті 287 ГПК України скаржниця викладає фактичні обставини справи та зазначає, що оскаржувані судові рішення є незаконними та необґрунтованими, оскільки суди дійшли до помилкового висновку про те, що спірні угоди підписувались представником ФОП Медведєвої І.С. - Дворницьким М.О. на підставі довіреності № 6722936260 від 04.09.2021, і що на дійсність угод вказує факт не скасування на момент розгляду справи цієї довіреності; суди попередніх інстанцій належно не дослідили оспорювані угоди, оскільки не встановили та не мотивували (хто саме і за яких умов нібито підписував оспорювані угоди?; чи можна вважати угоду такою, що підписана представником, якщо в такій угоді відсутні посилання щодо її підписання саме представником?; чи можна вважати, що представник підписав угоду на підставі довіреності, якщо в угоді відсутні посилання на таку довіреність?), тому, на думку скаржниці, такі рішення підлягають скасування, а справа направленню на новий судовий розгляд до суду першої інстанції.

10. Водночас, скаржниця не зазначає конкретної норми процесуального права (абзац, пункт, частина статті), яку саме порушили суди першої та апеляційної інстанцій.

11. Посилаючись на підставу касаційного оскарження, передбаченої пунктом 3 частини другої статті 287 ГПК України скаржниця зазначає щодо відсутності висновку Верховного Суду щодо таких питань, що наявність довіреності на представника автоматично підтверджує, що усі правочини були укладені виключно ним; при укладенні правочинів посилання на довіреність у їх тексті не є обов`язковим; відсутність в тексті правочину посилання на довіреність, на підставі якої діє представник, свідчить про те, що даний правочин укладено представником, а не іншою особою; під час укладення правочину не потрібно встановлювати повноваження представника та зазначати про них безпосередньо у тексті правочину, при цьому, чітко не зазначає щодо застосування якої саме конкретної норми права (абзац, пункт, частина статті) необхідно сформувати висновки Верховного Суду.

12. Також посилаючись на відсутність висновку Верховного Суду щодо застосування вимог статті 239 ЦК України, яка передбачає, що правочин, вчинений представником, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє, в контексті вимог до правочину вчиненого представником, а саме щодо посилань на довіреність, перевірку обсягу повноважень представника, а також посилання на те, що підписантом такого правочину є саме представник, скаржниця не зазначає у який саме спосіб суду необхідно сформувати єдину практику щодо застосування цієї норми права.

13. При цьому, зазначаючи у касаційній скарзі норму пункту 4 Глави 4, пункту 8 Глави 9 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого Наказом Міністерства юстиції України від 22.02.2012 року №296/5, зареєстровано в Міністерстві юстиції України 22 лютого 2012 року за № 282/20595, скаржниця в цій частині не визначає підстави касаційного оскарження згідно з частиною другою статті 287 ГПК України щодо застосування цих норм права.

14. Пункт 5 частини 2 статті 290 ГПК України передбачає обов`язок скаржника зазначати підстави, на яких подається касаційна скарга з визначенням передбачених статтею 287 цього Кодексу підстав. Такими підставами для судових рішень, зазначених у пунктах 1, 4 частини 1 цієї статті, насамперед, є неправильне застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права (частина друга статті 287 ГПК України).

15. Тобто, скаржник повинен чітко зазначити: - неправильно застосовані судом норми матеріального права чи порушені норми процесуального права; - підставу (підстави), на якій (яких) подається касаційна скарга з визначенням передбаченої (передбачених) статтею 287 цього Кодексу підстави (підстав); - обґрунтувати, в чому саме полягає неправильне застосування/порушення цих норм, що призвело до ухвалення незаконного судового рішення.

16. Самої по собі незгоди скаржниці із висновками судів першої та апеляційної інстанції, без викладення аргументів щодо неправильного застосування судом норм матеріального права чи порушення норм процесуального права, та без належного обґрунтування підстави (підстав), на якій (яких) подається касаційна скарга відповідно до статті 287 ГПК України, недостатньо для виконання вимог пункту 5 частини другої статті 290 цього Кодексу.

17. Зміст касаційної скарги зводиться лише до незгоди із встановленими судами обставинами справи, оцінкою доказів та винесеними рішеннями.

18. Статтею 292 ГПК України передбачено, що у разі якщо касаційна скарга оформлена з порушенням вимог, встановлених статтею 290 цього Кодексу, застосовуються положення статті 174 цього Кодексу, тобто суд касаційної інстанції має застосовувати вказані вимоги до касаційних скарг.

19. Відповідно до пункту 4 частини четвертої статті 292 ГПК України, касаційна скарга не приймається до розгляду і повертається судом, якщо у касаційній скарзі не викладені передбачені цим Кодексом підстави для оскарження судового рішення в касаційному порядку.

20. Згідно з частиною четвертою статті 174 ГПК України якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається особі, що звернулася із позовною заявою.

21. Таким чином, скаржниця скористалася правом на усунення недоліків касаційної скарги, проте повністю не виконала вимоги ухвали Верховного Суду від 26.04.2024, а саме: зазначила пункти 3 та 4 частини другої статті 287 ГПК України, як підстави для оскарження рішення суду першої та постанови суду апеляційної інстанцій в касаційному порядку, але чітко не вказала норми права, неправильно застосовані, відповідно до якої відсутній висновок Верховного Суду про її застосування, та порушені судами попередніх інстанцій, щодо необхідності скасування судових рішень та направлення їх на новий розгляд.

22. Отже, скаржниця не обґрунтувала скаргу відповідно до вимог частини другої статті 287 та пункту 5 частини другої статті 290 цього Кодексу, тому така касаційна скарга підлягає поверненню згідно зі статтею 174 та частини п`ятою статті 292 ГПК України. Керуючись статтями 174, 234, 290, 292 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд У Х В А Л И В: Касаційну скаргу Фізичної особи-підприємця Медведєвої Ірини Семенівни на рішення Господарського суду міста Києва від 21.11.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 12.03.2024 у справі № 910/5853/23 не приймати до розгляду та повернути. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не підлягає оскарженню. Головуюча І. Кондратова Судді Г. Вронська Н. Губенко