Ухвала КГС ВС № 910/3531/22

УХВАЛА 15 травня 2024 року м. Київ cправа № 910/3531/22 Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду: Губенко Н. М. - головуючий, Баранець О. М., Кондратова І. Д., розглянувши матеріали касаційної скарги Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району міста Києва" на рішення Господарського суду міста Києва у складі судді Балаца С. В. від 25.12.2023 та на постанову Північного апеляційного господарського суду у складі колегії суддів: Козир Т. П., Агрикова О. В., Мальченко А. О. від 26.03.2024 за позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" до Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району міста Києва" про стягнення 77 365,35 грн, ВСТАНОВИВ: У травні 2022 року Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" звернулось до Господарського суду міста Києва з позовом до Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району міста Києва" про стягнення 77 365,35 грн, у тому числі: 64 689,16 грн заборгованості за спожиту теплову енергію, 8 792,44 грн інфляційних втрат та 3 883,75 грн 3% річних. Позовні вимоги мотивовані тим, що Комунальним підприємством "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району міста Києва" не здійснено оплату фактично спожитої теплової енергії. Рішенням Господарського суду міста Києва від 25.12.2023 у справі № 910/3531/22 позов задоволено повністю. Присуджено до стягнення з Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району міста Києва" на користь Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" заборгованість в сумі 64 689,16 грн, 3% річних в розмірі 3 883,75 грн, інфляційні втрати в сумі 8 792,44 грн. Постановою від 26.03.2024 Північний апеляційний господарський суд залишив без змін рішення Господарського суду міста Києва від 25.12.2023 у справі № 910/3531/22. Суди виходили з того, що спірне приміщення, у якому надавалася послуга, перебуває у господарському віданні Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району міста Києва" згідно із розпорядженням Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації № 801 від 30.12.2016; Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" довело факт включення та відключення будинку в період опалювального сезону за спірні періоди, та факт підключення/відключення до/від постачання теплової енергії всього будинку; Комунальне підприємство "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району міста Києва" не довело підстав відсутності обов`язку з оплати наданих послуг та не надало доказів на підтвердження відключення від теплопостачання спірного приміщення; відсутність письмового договору про постачання теплової енергії не звільняє осіб, які використовують теплову енергію без укладання договору на теплопостачання, від обов`язку оплати за фактично спожиту теплову енергію. 06 травня 2024 року Комунальне підприємство "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району міста Києва" звернулося до Верховного Суду з касаційною скаргою на рішення Господарського суду міста Києва від 25.12.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 26.03.2024 у справі № 910/3531/22. Перевіривши касаційну скаргу Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району міста Києва", Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження з огляду на таке. Частиною 2 статті 6 та частиною 2 статті 19 Конституції України визначено, що органи законодавчої, виконавчої та судової влади здійснюють свої повноваження у встановлених цією Конституцією межах і відповідно до законів України та зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Згідно із пунктом 8 частини 1 статті 129 Конституції України однією з основних засад судочинства є забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. За приписами пункту 1 частини 1 статті 293 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню. Відповідно до пункту 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у малозначних справах та у справах з ціною позову, що не перевищує п`ятиста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково. Пунктом 1 частини 1 статті 163 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що у позовах про стягнення грошових коштів ціна позову визначається сумою, яка стягується, або сумою, оспорюваною за виконавчим чи іншим документом, за якими стягнення провадиться у безспірному (безакцептному) порядку. Згідно з частиною 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України для цілей цього Кодексу малозначними справами є: 1) справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб; 2) справи незначної складності, визнані судом малозначними, крім справ, які підлягають розгляду лише за правилами загального позовного провадження, та справ, ціна позову в яких перевищує п`ятсот розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб. Згідно з частиною 7 статті 12 Господарського процесуального кодексу України для цілей цього Кодексу розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб вираховується станом на 1 січня календарного року, в якому подається відповідна заява або скарга, вчиняється процесуальна дія чи ухвалюється судове рішення. Статтею 7 Закону України "Про Державний бюджет України на 2022 рік" установлено у 2022 році прожитковий мінімум для працездатних осіб у розмірі 2 481,00 грн. Отже відповідно до пункту 1 частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України справа № 910/3531/22 є малозначною, оскільки ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб станом на дату подання позову (100 х 2 481,00 грн = 248 100,00 грн). Суд звертає увагу скаржника, що у пункті 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України унормовано випадки, за умови доведення скаржником наявності яких та наведенням відповідних цим випадкам обставин, судові рішення у малозначній справі можуть бути предметом касаційного оскарження. В касаційній скарзі Комунальне підприємство "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району міста Києва" зазначає що спір у даній справі має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, оскільки наразі в провадженні Господарського суду міста Києва та Північного апеляційного господарського суду перебуває 89 справ за позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" до Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва" про стягнення заборгованості за теплопостачання. При цьому, кількість таких позовів постійно збільшується і цей процес не буде зупинений допоки правовідношення між Комунальним підприємством виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" та Комунальним підприємством "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району м. Києва" з приводу постачання теплової енергії не буде врегульовано. З посиланням на справи, вирішені на користь відповідача: № 910/21702/21, № 910/3612/22, № 910/21852/21, № 910/21858/21, № 910/21720/21, № 910/3878/22, № 910/4163/22, № 910/2317/22, № 910/9072/20, № 910/10312/22, № 910/3614/22, № 910/3890/22, № 910/10312/22, № 910/98/22, № 910/4162/22, № 910/22055/21, № 910/4447/22, № 910/4422/22, № 910/5615/22; та справи, вирішені на користь позивача: № 910/21570/21, № 910/1678/22, № 910/2827/22, № 910/1554/22, № 910/2828/22, № 910/3619/22, № 910/3827/22, № 910/3672/22, № 910/22035/21, № 910/3535/22, № 910/6255/22, № 910/4450/22, № 910/7272/22, № 910/103/22, № 910/4159/22, № 910/5844/22, № 910/103/22, № 910/21860/21, № 910/21847/21, № 910/5524/22, № 910/22017/21 скаржник зауважує, що наявність протилежних судових рішень з одного і того ж питання свідчить про те, що у судів відсутня правова позиція з питання правильного застосування норм права у справах за численними позовами Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) "Київтеплоенерго" до комунальних підприємств обслуговування житлового фонду про стягнення коштів. Комунальне підприємство "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району міста Києва", обґрунтовуючи підстави касаційного оскарження рішення судів першої та апеляційної інстанцій у справі № 910/3531/22, посилається на пункти 3, 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України України та пункт 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України та зазначає, що необхідно сформувати єдину практику застосування пунктів 1, 3 частини 1 статті 1 Закону України "Про особливості здійснення права власності у багатоквартирному будинку" до багатоквартирного житлового будинку, в якому відсутні ізольовані нежитлові приміщення, що є окремими об`єктами нерухомого майна. На думку скаржника, зазначені норми права мають застосовуватись лише якщо у багатоквартирному житловому будинку наявне ізольоване приміщення, яке має окремий вхід і евакуаційний вихід та є окремим об`єктом нерухомого майна та лише до приміщення, яке є ізольованим, має окремий вхід і евакуаційний вихід та є окремим об`єктом нерухомого майна. Отже Комунальне підприємство "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району міста Києва" вважає , що оскаржувані судові рішення суперечать вимогам щодо законності та обґрунтованості судового рішення, адже суд кваліфікує правовідношення за наслідками та не встановлює зміст правовідношення, тобто не визначає договірне правовідношення має бути врегульовано Законом України "Про теплопостачання" чи Законом України "Про житлово-комунальні послуги". Також скаржник зазначає, що суди лише констатували про те, що в матеріалах справи наявний проект договору на постачання теплової енергії, але не надали його правову оцінку, а також не дослідили ряд інших обставин справи, що є підставою касаційного оскарження, передбаченою пунктом 4 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (пункт 1 частини 3 статті 310 Господарського процесуального кодексу України). Розглянувши доводи скаржника щодо наявності підстав для допуску до касаційного перегляду судових рішень у малозначній справі за наявності випадку, передбаченого підпунктом "а" пункту 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд вважає їх необґрунтованими з огляду на таке. Фундаментальне значення для формування правозастосовчої практики означає, що скаржник у своїй касаційній скарзі ставить на вирішення суду касаційної інстанції проблему, яка, у випадку відкриття касаційного провадження, буде впливати на значну кількість спорів, створюючи тривалий у часі, відмінний від минулого підхід до вирішення актуальної правової проблеми. Разом із тим, проаналізувавши судову практику Верховного Суду у подібних правовідносинах, Суд встановив, що у провадженні Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду перебували аналогічні справи, між тими самими учасниками та предметом спору про стягнення заборгованості у зв`язку з неналежним виконанням зобов`язань з оплати спожитої теплової енергії за нежитлові приміщення, які закріплені на праві господарського відання. Так, у постанові від 14.07.2023 у справі № 910/21848/21 Верховний Суд, вирішуючи питання чи повинна юридична особа, за якою на праві господарського відання закріплено нежитлове приміщення, яке перебуває у комунальній власності територіальної громади міста Києва, сплачувати за постачання теплової енергії за відсутності укладеного договору, дійшов висновку, що: - відносини щодо постачання та споживання теплової енергії регулюються Законами України "Про теплопостачання" та "Про житлово-комунальні послуги"; - Закон України "Про теплопостачання" визначає основні правові, економічні та організаційні засади діяльності на об`єктах сфери теплопостачання та регулює відносини, пов`язані з виробництвом, транспортуванням, постачанням та використанням теплової енергії; - Закон України "Про житлово-комунальні послуги" регулює відносини, що виникають у процесі надання та споживання житлово-комунальних послуг; - оскільки за Керуючою компанією на праві господарського відання закріплене нежитлове приміщення, тобто вона має права та обов`язки власника такого майна, але з обмеженою можливістю розпоряджання, то в розумінні Закону України "Про житлово-комунальні послуги" (№2189-VIII від 09.11.2017), Керуюча компанія є індивідуальним споживачем житлово-комунальних послуг; - індивідуальний споживач зобов`язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами (п.5 ч.2 ст.7 Закону "Про житлово-комунальні послуги" (№2189-VIII від 09.11.2017)); - споживачі зобов`язані оплачувати житлово-комунальні послуги, якщо вони фактично користувалися ними. Факт відсутності договору про надання житлово-комунальних послуг сам по собі не може бути підставою для звільнення споживача від оплати послуг у повному обсязі. Вказана позиція є усталеною та викладена у постановах Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у справі № 922/4239/16, Верховного Суду від 09.06.2021 у справі № 303/7554/16-ц, 25.09.2019 у справі № 522/401/15-ц та 10.12.2018 у справі № 638/11034/15-ц, від 26.04.2018 у справі № 904/6293/17, тощо; - відносини між суб`єктом господарювання, що провадить господарську діяльність з постачання теплової енергії (виконавець), та індивідуальним і колективним споживачем (споживач), який отримує або має намір отримати послугу з постачання теплової енергії (послуга), та визначають вимоги до якості послуги, одиниці вимірювання обсягу спожитої споживачем теплової енергії, порядок оплати регулюють Правила надання послуги з постачання теплової енергії, затверджені постановою КМУ від 21.08.2019 № 830; - відповідно до пункту 13 цих Правил надання послуги здійснюється виключно на договірних засадах; послуга (постачання теплової енергії) надається споживачеві згідно з умовами договору, що укладається відповідно до типових договорів про надання послуги відповідно до статей 13 і 14 Закону України "Про житлово-комунальні послуги"; - відсутність договору про постачання теплової енергії при підтвердженні факту її постачання обставинами справи не звільняє осіб, які використовують теплову енергію без укладення договору на теплопостачання, від обов`язку оплати за фактично спожиту теплову енергію (постанова Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у справі № 922/4239/16). У справі № 910/21848/21, як і у справі № 910/3531/22, суди надаючи оцінку конкретним доказам у справі встановили, що Шевченківська районна в місті Києві державна адміністрація розпорядженням від 30.12.2016 № 801 закріпила за відповідачем на праві господарського відання конкретні нежитлові приміщення; відповідач використовував теплову енергію без укладення договору на теплопостачання; фактично спожиту теплову енергію зобов`язаний оплатити. Отже, на сьогодні існує сформована практика суду касаційної інстанції щодо застосування норм матеріального права у аналогічних правовідносинах, які виникли між сторонами щодо стягнення заборгованості у зв`язку з неналежним виконанням зобов`язань з оплати спожитої теплової енергії за нежитлові приміщення, які закріплені на праві господарського відання. Посилання Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району міста Києва" на постанову Верховного Суду від 30.10.2023 у справі № 910/103/22 у даному випадку до уваги не приймаються, оскільки у справі № 910/103/22 суди першої та апеляційної інстанцій не надали будь-якої оцінки доводам щодо відмінностей у адресах будинку, приміщення в якому передавалось в господарське відання, та будинку, за нежитлове приміщення в якому здійснюється нарахування, не перевірили чи спірні правовідносини стосуються одного й того ж чи різних будинків, не спростували доводи щодо різних площ зазначених приміщень, а також не оцінили подані на підтвердження зазначених обставин докази, зокрема додаток до розпорядження Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації від 09.02.2010 №80 (у редакції розпорядження від 30.12.2016 № 801) і у судових рішеннях не навели обґрунтування, за якими відповідні доводи та докази не приймають до уваги при вирішенні справи. Натомість у справі № 910/3531/22 судами було досліджено та встановлено, що за Комунальним підприємством "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району міста Києва" закріплено на праві господарського відання спірне приміщення, в якому надавалася послуга, спростовано доводи щодо відмінностей у адресах будинку, приміщення в якому передавалось в господарське відання, та будинку, за нежитлове приміщення в якому здійснюється нарахування, спростовано доводи щодо площ приміщень, тощо. Інші доводи скаржника за висновком Суду зводяться до заперечення встановлених судами попередніх інстанцій обставин справи з одночасним тлумаченням стороною власного їх викладення та переоцінки доказів, які були здійсненні судами під час розгляду справи по суті і в цілому до заперечення результату розгляду справи. У касаційній скарзі скаржник фактично не погоджується з конкретними обставинами справи щодо передачі йому нежитлового приміщення, підтверджених або непідтверджених належними та допустимими доказами, в залежності від яких і були постановлені відповідні судові рішення, встановлення чого відноситься до компетенції суду першої та апеляційної інстанцій, що також не може свідчити про наявність фундаментального значення цієї касаційної скарги для формування єдиної правозастосовчої практики. Рекомендацією № R (95) 5 Комітету Міністрів Ради Європи від 07.02.1995 державам-членам рекомендовано вживати заходи щодо визначення кола питань, які виключаються з права на апеляцію та касацію, щодо попередження будь-яких зловживань системою оскарження. Відповідно до частини "с" статті 7 Рекомендації, скарги до суду третьої інстанції мають передусім подаватися щодо тих справ, які заслуговують на третій судовий розгляд, наприклад справ, які розвиватимуть право або сприятимуть однаковому тлумаченню закону. Вони також можуть бути обмежені скаргами у тих справах, де питання права мають значення для широкого загалу. Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини, яка є джерелом права (стаття 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини"), умови прийнятності касаційної скарги, відповідно до норм законодавства, можуть бути більш суворими ніж для звичайної заяви. Зважаючи на особливий статус суду касаційної інстанції, процесуальні процедури у суді можуть бути більш формальними, особливо, якщо провадження здійснюється судом після їх розгляду судом першої, а потім судом апеляційної інстанції (рішення у справах: "Levages Prestations Services v. France" від 23.10.1996; "Brualla Gomez de la Torre v. Spain" від 19.12.1997). Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 293 Господарського процесуального кодексу України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню. З урахуванням того, що касаційна скарга подана на судові рішення у малозначній справі та відсутність обставин, що підпадають під дію виключень з пункту 2 частини 3 статті 287 Господарського процесуального кодексу України, Суд дійшов висновку про відмову у відкритті касаційного провадження у справі № 910/3531/22 за касаційною скаргою Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району міста Києва" на рішення Господарського суду міста Києва від 25.12.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 26.03.2024 згідно з пунктом 1 частини 1 статті 293 Господарського процесуального кодексу України, оскільки вона подана на судові рішення, що не підлягають касаційному оскарженню. У зв`язку із відмовою у відкритті касаційного провадження, Суд не розглядає клопотання Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району міста Києва" про поновлення строку на касаційне оскарження. Керуючись статтями 12, 234, 235, 287, 293 Господарського процесуального кодексу України, Суд

УХВАЛИВ:

1. Відмовити у відкритті касаційного провадження у справі № 910/3531/22 за касаційною скаргою Комунального підприємства "Керуюча компанія з обслуговування житлового фонду Шевченківського району міста Києва" на рішення Господарського суду міста Києва від 25.12.2023 та постанову Північного апеляційного господарського суду від 26.03.2024. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та не підлягає оскарженню. Головуючий Н. М. Губенко Судді О. М. Баранець І. Д. Кондратова