Постанова 4851 № 520/3911/23

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 травня 2024 р. Справа № 520/3911/23 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Макаренко Я.М., Суддів: Любчич Л.В. , Жигилія С.П. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина № НОМЕР_1 ) на рішення Харківського окружного адміністративного суду від 12.04.2023, головуючий суддя І інстанції: Григоров Д.В., м. Харків, по справі № 520/3911/23 за позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина № НОМЕР_1 ) третя особа Начальник 2 групи інспекторів прикордонного контролю ВІПС " ІНФОРМАЦІЯ_2 " ВПС " ІНФОРМАЦІЯ_3 " лейтенант ОСОБА_2 про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з позовною заявою до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_1 ) (військова частина НОМЕР_1 ), третя особа: начальник 2 групи інспекторів прикордонного контролю ВІПС " ІНФОРМАЦІЯ_2 " ВПС " ІНФОРМАЦІЯ_3 " лейтенант ОСОБА_3 , про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, в якій просив суд визнати протиправним та скасувати рішення про відмову у перетині державного кордону України №1248 від 11.10.2022, прийняте начальником 2 групи інспекторів прикордонного контролю ВІПС " ІНФОРМАЦІЯ_2 " ВПС " ІНФОРМАЦІЯ_3 " лейтенантом ОСОБА_4 відносно громадянина України ОСОБА_1 . Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 12.04.2023 адміністративний позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_1 ) Військової частини НОМЕР_1 , (третя особа: начальник 2 групи інспекторів прикордонного контролю ВІПС " ІНФОРМАЦІЯ_2 " ВПС " ІНФОРМАЦІЯ_3 " лейтенант ОСОБА_3 ) про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії задоволено в повному обсязі. Визнано протиправним та скасовано рішення про відмову у перетині державного кордону України №1248 від 11.10.2022, прийняте начальником 2 групи інспекторів прикордонного контролю ВІПС " ІНФОРМАЦІЯ_2 " ВПС " ІНФОРМАЦІЯ_3 " лейтенантом ОСОБА_4 відносно громадянина України ОСОБА_1 . Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань з ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_1 ) Військової частини НОМЕР_1 на користь ОСОБА_1 судові витрати, пов`язані зі сплатою судового збору в сумі 1073,60 грн. (одна тисяча сімдесят три) грн. 60 коп. Відповідач, не погодившись з вищевказаним рішенням суду, подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм процесуального та неправильне застосування норм матеріального права, а також неповне з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, просить рішення Харківського окружного адміністративного суду від 12.04.2023 по справі № 520/3911/23 скасувати та прийняти нове, яким у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити в повному обсязі. В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що надані позивачем при перетині державного кордону документи не давали підстав для прийняття рішення про надання дозволу про перетин державного кордону України, уповноваженими посадовими особами, які здійснюють прикордонний контроль у пунктах пропуску через державний кордон України, адже позивач намагався перетнути державний кордон у якості здобувача вищої освіти. Вказує, що під час ді військового стану не усім категоріям осіб, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації, надано право на перетин державного кордону у режимі виїзду. Здобувачам вищої освіти хоча і гарантовано право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, однак для цієї категорії осіб не передбачено права на перетин державного кордону у режимі виїзду в умовах дії на території України воєнного стану. Крім того зазначає, що оскаржуване рішення вичерпало свою дію. Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. У відповідності до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Згідно з ч. 4 ст. 229 Кодексу адміністративного судочинства України при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Колегія суддів, перевіривши рішення суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, вважає, що вимоги апеляційної скарги підлягають задоволенню, виходячи з наступного. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено в суді апеляційної інстанції, що позивач, громадянин України ОСОБА_1 прибув 11.10.2022 до Державного кордону України для його перетину. Позивач пред`явив співробітникам Державної прикордонної служби України у межах проведення прикордонного контролю: паспорт громадянина України для виїзду за кордон; довідку від №94 від 04.10.2022 для виїзду за кордон здобувачів фахової передвищої та вищої освіти, асистентів-стажистів, аспірантів та докторантів, які навчаються за денною або дуальною формами здобуття освіти, видану позивачу, згідно якої він має право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період, заперечень щодо його виїзду з України у встановленому порядку для продовження навчання за кордоном немає; тимчасове посвідчення військовозобов`язаного від 30.03.2021 в пункті 12 якому зазначено, що позивач має право на відстрочку від призову під час мобілізації. Крім того, позивачем було надано сертифікат №10.1.1/112842 від 18.07.2022 про прийняття ОСОБА_1 на навчальну програму управління бізнесом (122477) в Естонському університеті підприємництва прикладних наук, де зазначений початок навчального року з 05.09.2022, виданого Естонським університетом ділового адміністрування Майнор в місті Таллін, Естонія, з якого встановлено, що ОСОБА_1 був прийнятий на навчання за формою повного робочого дня у кампусі EUAS на період від 05.09.2022 до 30.06.2025. Відповідачем не заперечувалось подання позивачем вищевказаних документів для перетину Державного кордону України. 11.10.2022 начальником 2 групи інспекторів прикордонного контролю ВІПС " ІНФОРМАЦІЯ_2 " ВПС " ІНФОРМАЦІЯ_3 " лейтенантом ОСОБА_4 було прийнято рішення від 11.10.2022 про відмову у перетинанні Державного кордону України. Згідно вказаного рішення зазначено, що громадянин ОСОБА_1 не зміг надати на паспортний контроль документи, що підтверджують підставу для виїзду за кордон. В якості правового обґрунтування в оскаржуваному рішенні міститься посилання на Закон України "Про прикордонний контроль", Закон України «Про правовий режим воєнного стану», Указ Президента України № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», а також Закону України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні від 24.02.2022» Не погоджуючись з вказаним рішенням відповідача про відмову у перетинанні Державного кордону України, позивач звернувся до суду з позовом у цій справі. Задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем в оскаржуваному рішенні не визначено жодної з передбачених нормами Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» підстав для такого обмеження, що, на переконання суду першої інстанції, свідчить про ухвалення оскаржуваного рішення не у спосіб, що визначений Конституцією та законами України, без належного правового обґрунтування, яке міститься у рішенні, що призводить до його неоднакового тлумачення та вказує на непропорційність та неврахування конкретних обставин справи. Колегія суддів не погоджується з вищевказаним висновком суду першої інстанції з огляду на наступне. Статтею 33 Конституції України кожному, хто на законних підставах перебуває на території України, гарантується свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України, за винятком обмежень, які встановлюються законом. Статтею 64 Конституції України установлено, що конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України. В умовах воєнного або надзвичайного стану можуть встановлюватися окремі обмеження прав і свобод із зазначенням строку дії цих обмежень. Не можуть бути обмежені права і свободи, передбачені статтями 24, 25, 27, 28, 29, 40, 47, 51, 52, 55, 56, 57, 58, 59, 60, 61, 62, 63 цієї Конституції. У Рішенні від 14.11.2001 N 15-рп/2001 Конституційний Суд України підкреслив, що вільне пересування і вибір місця проживання є суттєвою гарантією свободи особистості, умовою її професійного і духовного розвитку. Це право, як і інші права і свободи людини, є невідчужуваним та непорушним (стаття 21 Конституції України). Водночас назване право не є абсолютним. Свобода пересування, вільний вибір місця проживання, право вільно залишати територію України можуть бути обмежені, але тільки законом (стаття 33 Конституції України). Допустимість обмеження свободи пересування, вільного вибору місця проживання в межах держави та права вільно залишати територію країни визнається і міжнародним правом. Зокрема, стаття 2 Протоколу № 4 до Конвенції про захист прав людини та основних свобод 1950 року закріплює правило, за яким здійснення права на свободу пересування і свободу вибору місця проживання, вільно залишати будь-яку країну, включаючи свою власну, не може зазнавати жодних обмежень, крім тих, що передбачені законом і є необхідними в демократичному суспільстві в інтересах національної або громадської безпеки, для забезпечення громадського порядку, запобігання злочинам, для охорони здоров`я або моралі чи з метою захисту прав і свобод інших осіб. Відповідно до абз. 6 ч. 1 ст. 12 Закону України від 11.12.2003 № 1382-IV «Про свободу пересування та вільний вибір місця проживання» (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, надалі Закон № 1382-IV) свободу пересування відповідно до закону може бути обмежено на територіях, щодо яких введено воєнний або надзвичайний стан відносно перелічених у частині другій цієї ж статті осіб. При цьому, частиною третьою статті 12 обумовлено, що свобода пересування може бути обмежена і в інших випадках, передбачених законом. Порядок реалізації права громадян України на виїзд з України і в`їзд в Україну, порядок оформлення документів для зарубіжних поїздок регулюється Законом України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» від 21.01.1994 № 3857-XII (у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, далі - Закон № 3857-XII). Згідно з ч. 1 ст. 1 Закону № 3857-XII громадянин України має право виїхати з України, крім випадків, передбачених цим Законом, та в`їхати в Україну. За приписами ч. 1 ст. 3 Закону № 3857-XII перетинання громадянами України державного кордону України здійснюється в пунктах пропуску через державний кордон України після пред`явлення одного з документів, зазначених у статті 2 цього Закону, відповідно до частини першої якої серед документів, які дають право громадянину України на виїзд з України і в`їзд в Україну, зазначені: паспорт громадянина України для виїзду за кордон, дипломатичний паспорт України; службовий паспорт України; посвідчення особи моряка; посвідчення члена екіпажу; посвідчення особи на повернення в Україну (дає право на в`їзд в Україну). Правила перетинання державного кордону України громадянами України встановлюються Кабінетом Міністрів України відповідно до цього Закону та інших законів України (ч. 2 ст. 3 3 Закону № 3857-XII). Такі правила затверджені постановою Кабінету Міністрів України № 57 від 27.01.1995 (надалі Правила № 57) та станом на момент виникнення спірних правовідносин діяли в редакції Постанови Кабінету Міністрів України від 02.09.2022 №

992. Відповідно до п. 2-6 Правил № 57 в редакції, станом на момент виникнення спірних правовідносин, у разі введення на території України надзвичайного або воєнного стану право на перетин державного кордону, крім осіб, зазначених у пунктах 2-1 та 2-2 цих Правил, також мають інші військовозобов`язані особи, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації. Ця норма не поширюється на осіб, визначених в абзацах другому - восьмому частини третьої статті 23 Закону України «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію». За текстом абз. 2 ч. 2 ст. 23 («Відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації») Закону України від 21.10.1993 № 3543-XII «Про мобілізаційну підготовку та мобілізацію» (в редакції, станом на момент виникнення спірних правовідносин, далі Закон № 3543-XII) призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період не підлягають також здобувачі професійної (професійно-технічної), фахової передвищої та вищої освіти, асистенти-стажисти, аспіранти та докторанти, які навчаються за денною або дуальною формами здобуття освіти. Президент України Указом № 64/2022 (затверджений Законом України від 24 лютого 2022 року № 2102-IX), у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пункту 20 частини першої статті 106 Конституції України, Закону України «Про правовий режим воєнного стану» ввів в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24 лютого 2022 року строком на 30 діб (згодом строк дії воєнного стану в Україні неодноразово продовжено й цей режим діє дотепер). Тим самим Указом (пункт 2) глава держави доручив військовому командуванню (Генеральному штабу Збройних Сил України, ІНФОРМАЦІЯ_4 , командуванням видів, окремих родів військ (сил) Збройних Сил України, управлінням оперативних командувань, командирам військових з`єднань, частин Збройних Сил України, Державної прикордонної служби України, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, Національної гвардії України, Служби безпеки України, Служби зовнішньої розвідки України, Управління державної охорони України) разом із Міністерством внутрішніх справ України, іншими органами виконавчої влади, органами місцевого самоврядування запроваджувати та здійснювати передбачені Законом України «Про правовий режим воєнного стану» заходи і повноваження, необхідні для забезпечення оборони України, захисту безпеки населення та інтересів держави. За текстом пункту 3 Указу № 64/2022 у зв`язку із введенням в Україні воєнного стану тимчасово, на період дії правового режиму воєнного стану, можуть обмежуватися конституційні права і свободи людини і громадянина, передбачені статтями 30-34, 38, 39, 41-44, 53 Конституції України, а також вводитися тимчасові обмеження прав і законних інтересів юридичних осіб в межах та обсязі, що необхідні для забезпечення можливості запровадження та здійснення заходів правового режиму воєнного стану, які передбачені частиною першою статті 8 Закону України «Про правовий режим воєнного стану». Одночасно з введенням воєнного стану Президент України Указом від 24 лютого 2022 року № 65/2022 «Про загальну мобілізацію» (далі - Указ № 65/2022), затверджений Законом України від 03 березня 2022 року № 2105-IX, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України та з метою забезпечення оборони держави, підтримання бойової і мобілізаційної готовності Збройних Сил України та інших військових формувань, на підставі пропозиції Ради національної безпеки і оборони України, відповідно до пунктів 1, 17, 20 частини першої статті 106 Конституції України постановив оголосити і провести загальну мобілізацію на території Вінницької, Волинської, Дніпропетровської, Донецької, Житомирської, Закарпатської, Запорізької, Івано-Франківської, Київської, Кіровоградської, Луганської, Львівської, Миколаївської, Одеської, Полтавської, Рівненської, Сумської, Тернопільської, Харківської, Херсонської, Хмельницької, Черкаської, Чернівецької, Чернігівської областей, міста Києва протягом 90 діб із дня набрання чинності цим Указом (строк проведення загальної мобілізації згодом теж неодноразово продовжено). Колегія суддів зауважує, що в цій справі спір стосується правомірності відмови у перетині державного кордону громадянину України (призовного віку), який є здобувачем освіти, та який вступив на навчання в іноземний навчальний заклад після введення в Україні воєнного стану (згідно з Указом № 64/2022) та оголошення загальної мобілізації (згідно з Указом № 65/2022). З цього приводу колегія суддів зауважує, що питання правозастосування у подібних правовідносинах, уже були предметом розгляду Верховного Суду, зокрема, у постановах від 28.02.2024 у справі № 240/29892/22, від 14.02.2024 року у справі № 380/18153/22, від 23.11.2023 у справі № 260/4613/22, від 26.10.2023 у справі № 380/16096/22, від 26.10.2023 у справі № 120/7818/22, від 26.10.2023 у справі № 260/3428/22, від 26.10.2023 року у справі № 260/17/23, від 19.09.2023 у справі № 160/14641/22, від 31.08.2023 у справі № 380/572/23, від 17.07.2023 у справі № 380/7792/22, позицію якого з цього приводу стисло можна окреслити так: - в умовах воєнного стану право вільно залишати територію України, гарантоване статтею 33 Конституції України, може бути обмежене; - згідно з Указом № 64/2022 (пункт 3) дозволено (встановлено) можливість обмежувати (на період воєнного стану) конституційне право вільно залишати територію України; - обмеження на виїзд з України для громадян України, які підлягають призову на військову службу під час мобілізації (віком від 18 до 60 років), зумовлені правовим режимом воєнного стану та конституційним обов`язком захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України (стаття 64 Основного Закону України); - Закон № 3543-XII визначає правові основи мобілізаційної підготовки та мобілізації в Україні, але не регулює питань, які стосуються порядку здійснення права громадян України на перетин державного кордону України; - мобілізація по суті є логічним продовженням обов`язкового призову на строкову військову службу, який під час дії воєнного стану не проводиться (частина перша статті 181 Закону України від 25 березня 1992 року № 2232-ХІІ «Про військовий обов`язок і військову службу» (далі - Закон № 2232-ХІІ); - право громадян України на відстрочку від призову під час мобілізації з підстави, передбаченої, зокрема, в абзаці другому частини другої статті 23 Закону № 3543-XII, не передбачає (на цій підставі) права на виїзд за межі України в умовах дії воєнного стану; - приписи пункту 26 Правил № 57 (у редакції, яка діє з 02 квітня 2022 року) обмежують право громадян України, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації (мають право на відстрочку) з підстави, передбаченої, зокрема, в абзаці другому частини другої статті 23 Закону № 3543-XII, на перетин державного кордону (на виїзд з України) під час дії воєнного стану. Повертаючись до спірних правовідносин, колегією суддів встановлено, що позивач, був прийнятий на період з 05.09.2022 до 30.06.2025 на навчання в Естонському університеті підприємництва прикладних наук за формою повного робочого дня у кампусі EUAS, та згідно з довідкою від 04.10.2022 № 94 він має право на відстрочку від призову на військову службу під час мобілізації, на особливий період. У зазначеній довідці також вказано, що територіальний центр комплектування та соціальної підтримки не має заперечень щодо виїзду позивача за кордон. Беручи до уваги правову позицію, якої дотримується Верховний Суд у спорах цієї категорії, колегія суддів у вимірі обставин цієї справи констатує, що відстрочка від призову на військову службу під час мобілізації, на яку має право позивач відповідно до абз. 2 ч. 2 ст. 23 Закону № 3543-XII, в умовах дії воєнного стану не є підставою для зняття обмежень на виїзд з України, які передбачені у пункті 26 Порядку № 57, та запровадження яких продиктоване необхідністю мобілізації у зв`язку зі збройною агресією російської федерації. З цих міркувань документи, які надав позивач для перетинання державного кордону (11 жовтня 2022 року) у своїй сукупності не доводили, що він має право на перетин державного кордону (на виїзд з України), відповідно за описаних обставин справи правомірним було рішення посадової особи, яка здійснювала прикордонний контроль, відмовити у перетинанні держаного кордону на виїзд з України громадянину України ОСОБА_1 , що оформлено спірним рішенням. Тобто, незважаючи на те, що позивач не підлягає призову на військову службу під час мобілізації, що підтверджується відповідною довідкою, він не має права на перетин державного кордону на виїзд з території України в умовах воєнного стану, оскільки пунктом 2-6 Правил № 57 встановлено обмеження щодо виїзду за межі території України особам, які не підлягають призову на військову службу під час мобілізації на особливий період у відповідності до абзаців 2-8 частини 3 статті 23 Закону № 3543-XII. Відтак висновок суду першої інстанції в цій частині є правильним. Стосовно висновку суду першої інстанції про ухвалення оскаржуваного рішення не у спосіб, що визначений Конституцією та законами України, без належного правового обґрунтування, яке міститься у рішенні, колегія суддів зауважує наступне. Станом на момент виникнення спірних правовідносин був чинним наказ Адміністрації Державної прикордонної служби України від 14.12.2010 № 967 «Про затвердження форм рішень про відмову в перетинанні державного кордону України» (надалі Наказ № 967). Проаналізувавши зміст спірного рішення про відмову в перетинанні державного кордону України громадянину України, який досяг 16-річного віку, колегія суддів вважає, що воно відповідає формі, затвердженій наказом №

967. Так, у рішенні наведено персональні дані позивача, його паспортні документи. Вказано правову підставу його прийняття, а саме: Закон України «Про правовий режим воєнного стану», Указ Президента України № 64/2022 «Про введення воєнного стану в Україні», Закон України «Про затвердження Указу Президента України «Про введення воєнного стану в Україні від 24 лютого 2022 року»; вказано, що тимчасово обмежено у праві виїзду з України, з відсутністю підстав на право перетинання державного кордону, так як вищезазначений громадянин не зміг надати на паспортний контроль документів, що підтверджують підставу для виїзду за кордон. Такими документами, зокрема, могли бути документи, які визначені Правилами № 57, та які могли б підтверджувати визначені цими Правилами підстави для виїзду з України під час дії воєнного стану. Висновки суду першої інстанції про необхідність зазначення в оскаржуваному рішенні переліку документів, які необхідно надати позивачу для виїзду за кордон, колегія суддів також безпідставними, оскільки Правилами № 57 передбачено перелік осіб, які за наявності певних обставин, зокрема, інвалідність, наявності дружити з числа осіб з інвалідністю та інше, мають право на перетин державного кордону. Таким чином, особа, яка має намір на перетинання державного кордону України повинна надати документи, які надають ій таке право у відповідності до вимог Правил №

57. Однак, позивачем не було надано документів на підтвердження наявності у нього обставин, які дають йому право для перетинання державного кордону, а тому у відповідача був відсутній обов`язок зазначати перелік документів, які б надавали позивачу підстави для перетинання кордону, адже право подання необхідних документів на підтвердження такого права належить особі, яка перетинає державний кордон. Водночас наявність недоліку у спірному рішенні, на думку колегії суддів, не є безумовною підставою для скасування спірного рішення, яке в цілому відповідає критеріям, визначеним у частині другій статті 2 КАС України, та не впливає на його законність. Вказаний підхід відповідає правовій позиції Верховного Суду, зокрема, у постанові від 26.10.2023 у справі № 380/16096/22. Крім того, колегія суддів зазначає, що за наявності на те законних підстав, які дійсно надають право на перетин державного кордону на виїзд з України, оскаржуване рішення відповідача жодним чином не створить перешкод для перетину позивачем кордону України. Враховуючи наведене, колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що оскаржуване рішення не може вважатись обґрунтованим та таким, яке прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття такого рішення. З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення про відмову позивачу в перетині державного кордону України прийняте відповідачем в межах та на підставі наданих йому повноважень, це рішення відповідає визначеним у частині другій статті 2 КАС України критеріям, а тому є правомірним. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 315 Кодексу адміністративного судочинства України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Згідно п. 4 ч. 1 ст. 317 Кодексу адміністративного судочинства України підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Оскільки вимоги апеляційної скарги є обґрунтованими та знайшли своє підтвердження в ході апеляційного перегляду, апеляційна скарга підлягає задоволенню, а рішення суду першої інстанції скасуванню з прийняттям нової постанови про відмову у задоволенні позовних вимог. Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 (Військова частина № НОМЕР_1 ) - задовольнити. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 12.04.2023 по справі № 520/3911/23 - скасувати. Прийняти нову постанову, якою у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 ( АДРЕСА_1 ) (Військової частини НОМЕР_1 ), третя особа: начальник 2 групи інспекторів прикордонного контролю ВІПС " ІНФОРМАЦІЯ_2 " ВПС " ІНФОРМАЦІЯ_3 " лейтенант ОСОБА_3 , про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії відмовити повністю. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя (підпис)Я.М. Макаренко Судді(підпис) (підпис) Л.В. Любчич С.П. Жигилій