Постанова 4851 № 480/12140/23

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 травня 2024 р. Справа № 480/12140/23 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Калиновського В.А., Суддів: Мінаєвої О.М. , Кононенко З.О. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 16.02.2024, головуючий суддя І інстанції: С.В. Воловик, м. Суми, по справі № 480/12140/23 за позовом ОСОБА_1 до Військова частина НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити дії, ВСТАНОВИВ: Позивач, ОСОБА_1 , звернувся до суду з позовом, в якому просив: - визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не звільнення позивача з військової служби у запас на підставі абз. 13 п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», через сімейні обставини, у зв`язку з перебуванням на утриманні військовослужбовця трьох або більше дітей віком до 18 років; - зобов`язати відповідача звільнити позивача з військової служби відповідно до абз. 13 п. 2 ч. 4 ст. 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», через сімейні обставини, у зв`язку з перебуванням на утриманні військовослужбовця трьох або більше дітей віком до 18 років. Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 16.02.2024 відмовлено в задоволенні позову. Позивач, не погодившись з рішенням суду першої інстанції, подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати вказане рішення та прийняти нове яким задовольнити позовні вимоги. В обґрунтування вимог апеляційної скарги позивач посилається на порушення судом першої інстанції при прийнятті рішення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного, на його думку, вирішення спору судом першої інстанції. Зазначає, що на його утриманні перебуває 4 дітей, що підтверджується копією посвідчення НОМЕР_2 . Отже, відповідним посвідченням підтверджується факт виховання позивачем всіх чотирьох дітей, що відповідно неможливо забезпечити без фактичного утримання дітей. На підставі положень п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України справа розглянута в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Колегія суддів, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, оскаржуване рішення суду першої інстанції, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Відповідно до ч.1 ст.308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Судом першої інстанції встановлено та підтверджено у суді апеляційної інстанції, що Наказом командира військової частини НОМЕР_1 № 249 від 15.09.2022, відповідно до Указу Президента України № 69/2022 від 24.02.2022, ОСОБА_1 був призначений на посаду рядового військової служби за призовом під час мобілізації стрільцем кулеметного взводу стрілецької роти стрілецького батальйону ВОС-100915А, шпк «солдат» (а.с. 31). Під час проходження військової служби, 20.06.2023 Лебединським відділом державної реєстрації актів цивільного стану у Сумському районі Сумської області Східного міжрегіонального управління, було зареєстровано шлюб між позивачем та ОСОБА_2 (а.с. 13). На момент реєстрації шлюбу, ОСОБА_1 мав сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 від попереднього шлюбу з ОСОБА_4 та спільного з ОСОБА_2 сина ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . В свою чергу, нова дружина позивача ОСОБА_2 на момент реєстрації шлюбу мала двох синів - ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , батьком яких є ОСОБА_8 . (а.с. 17-20). Згідно з посвідченням НОМЕР_2 , виданим УПСЗН виконкому Лебединської міської ради 06.07.2023 позивач має право на пільги, передбачені законодавством України для багатодітних сімей, а відповідно до довідки Підопригорівського старостинського округу № 139 від 06.11.2023, ОСОБА_1 проживає за адресою: АДРЕСА_1 і до складу його сім`ї входять: дружина ОСОБА_2 та сини ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_3 , ОСОБА_5 (а.с. 14-15). З метою звільнення з військової служби у запас на підставі підпункту «г» пункту 2 частини 4 статті 26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу», у зв`язку з перебуванням на утриманні військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років, 02.08.2023 ОСОБА_1 подав відповідний рапорт командиру військової частини НОМЕР_1 . Оскільки відомостей щодо результатів розгляду вказаного рапорту позивач не отримав, він звернувся за правовою допомогою до адвокатського бюро «Світлани Берестовської». Так, у відповідь на адвокатський запит щодо результатів розгляду рапорту ОСОБА_1 про звільнення з військової служби у запас, військова частина НОМЕР_1 повідомила про те, що позитивного рішення по цьому рапорту командиром не прийнято з тих підстав, що ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , є дітьми дружини і не усиновлені позивачем (а.с. 29). Не погодившись з бездіяльністю відповідача позивач звернувся до суду. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог у справі, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем недоведенофакту перебування у нього на утриманні трьох і більше неповнолітніх дітей, відповідність відмови військової частини у звільненні з військової служби критеріям, встановленим частиною другою статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України та відсутність підстав для задоволення позовних вимог. Тобто, долучені до рапорту документи жодним чином не підтверджували факт перебування у позивача на утриманні трьох і більше неповнолітніх дітей, щоб могло бути підставою звільнення позивача з військової служби на підставі положень пп. "г" п.2 ч.4 ст.26 Закону України "Про військовий обов`язок і військову службу". Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з наступних підстав. Відповідно до статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Наведена норма означає, що суб`єкт владних повноважень зобов`язаний діяти лише на виконання закону, за умов і обставин, визначених ним, вчиняти дії, не виходячи за межі прав та обов`язків, дотримуватися встановленої законом процедури, обирати лише встановлені законодавством України способи правомірної поведінки під час реалізації своїх владних повноважень. Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку. Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби. Згідно з ч.ч.1, 2 ст.1 цього Закону захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України є конституційним обов`язком громадян України. Військовий обов`язок установлюється з метою підготовки громадян України до захисту Вітчизни, забезпечення особовим складом Збройних Сил України, інших утворених відповідно до законів України військових формувань, а також правоохоронних органів спеціального призначення (далі - Збройні Сили України та інші військові формування), посади в яких комплектуються військовослужбовцями. Відповідно до ч.1 ст.2 вказаного Закону військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Пунктом 6 ст.2 зазначеного Закону передбачені наступні види військової служби: строкова військова служба; військова служба за призовом під час мобілізації, на особливий період; військова служба за контрактом осіб рядового складу; військова служба за контрактом осіб сержантського і старшинського складу; військова служба (навчання) курсантів вищих військових навчальних закладів, а також вищих навчальних закладів, які мають у своєму складі військові інститути, факультети військової підготовки, кафедри військової підготовки, відділення військової підготовки (далі - вищі військові навчальні заклади та військові навчальні підрозділи вищих навчальних закладів); військова служба за контрактом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб офіцерського складу; військова служба за призовом осіб із числа резервістів в особливий період. Указом Президента України № 64/2022 від 24.02.2022р. «Про введення воєнного стану в Україні» (затвердженим Законом України № 2102-ІХ від 24.02.2022р.) введено в Україні воєнний стан із 05 год. 30 хв. 24.02.2022р. строком на 30 діб. На момент розгляду адміністративної справи в суді апеляційної інстанції строк дії воєнного стану в Україні продовжено. Підстави звільнення з військової служби передбачені ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу». Зокрема, відповідно до абз.13 пп.«г» п.2 ч.4 ст.26 цього Закону військовослужбовці, які проходять військову службу за призовом під час мобілізації, на особливий період, військову службу за призовом осіб із числа резервістів в особливий період, звільняються з військової служби під час дії воєнного стану через такі сімейні обставини або інші поважні причини (якщо військовослужбовці не висловили бажання продовжувати військову службу): перебування на утриманні військовослужбовця трьох і більше дітей віком до 18 років. Позивач в обґрунтування наявності підстав для звільнення з військової служби покликається на перебування у нього на утриманні 4-х дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_2 . ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . З огляду на викладене, позивач вважає, що він належить до категорії військовослужбовців, на утриманні якого перебувають троє неповнолітніх дітей віком до 18 років. В площині норм СК України спірне питання стосується обов`язку вітчима утримувати неповнолітнього пасинка. Загальний порядок здійснення сімейних прав та виконання сімейних обов`язків закріплено у ст.ст.14, 15 СК України. Так, сімейні права є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути передані іншій особі. У той же час, сімейні обов`язки є такими, що тісно пов`язані з особою, а тому не можуть бути перекладені на іншу особу. Якщо особа визнана недієздатною, її сімейний обов`язок особистого немайнового характеру припиняється у зв`язку з неможливістю його виконання. Майновий обов`язок недієздатної особи за її рахунок виконує опікун. Якщо в результаті психічного розладу, тяжкої хвороби або іншої поважної причини особа не може виконувати сімейного обов`язку, вона не вважається такою, що ухиляється від його виконання. Невиконання або ухилення від виконання сімейного обов`язку може бути підставою для застосування наслідків, встановлених цим Кодексом або домовленістю (договором) сторін. Статтею 141 СК України, передбачено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу. Статтею 155 СК України унормовано, що здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини. Відмова батьків від дитини є не правозгідною, суперечить моральним засадам суспільства. Ухилення батьків від виконання батьківських обов`язків є підставою для покладення на них відповідальності, встановленої законом. Стаття 180 СК України, визначає, що батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття. За змістом ст.181 СК України способи виконання батьками обов`язку утримувати дитину визначаються за домовленістю між ними. За домовленістю між батьками дитини той із них, хто проживає окремо від дитини, може брати участь у її утриманні в грошовій і (або) натуральній формі. За рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина. Якщо місце проживання чи перебування батьків невідоме, або вони ухиляються від сплати аліментів, або не мають можливості утримувати дитину, дитині призначається тимчасова державна допомога з урахуванням матеріального стану сім`ї, у якій виховується дитина, але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку. Виплата тимчасової державної допомоги здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України. Спосіб стягнення аліментів, визначений рішенням суду, змінюється за рішенням суду за позовом одержувача аліментів. Стаття 188 СК України передбачає, що батьки можуть бути звільнені від обов`язку утримувати дитину, якщо дохід дитини набагато перевищує дохід кожного з них і забезпечує повністю її потреби. Батьки можуть бути звільнені від обов`язку утримувати дитину тільки за рішенням суду. Якщо дитина перестала отримувати дохід або її дохід зменшився, заінтересована особа має право звернутися до суду з позовом про стягнення аліментів. Стаття 196 СК України регулює питання відповідальності за прострочення сплати аліментів, оплати додаткових витрат на дитину. Пунктом 2 ч.1 ст.164 СК України визначено, що мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, вони: 1) не забрали дитину з пологового будинку або з іншого закладу охорони здоров`я без поважної причини і протягом шести місяців не виявляли щодо неї батьківського піклування; 2) ухиляються від виконання своїх обов`язків щодо виховання дитини та/або забезпечення здобуття нею повної загальної середньої освіти; 3) жорстоко поводяться з дитиною; 4) є хронічними алкоголіками або наркоманами; 5) вдаються до будь-яких видів експлуатації дитини, примушують її до жебракування та бродяжництва; 6) засуджені за вчинення умисного кримінального правопорушення щодо дитини. Статтями 207 та 232 СК України унормовано поняття «усиновлення» та правові наслідки усиновлення. Зокрема, Усиновленням є прийняття усиновлювачем у свою сім`ю особи на правах дочки чи сина, що здійснене на підставі рішення суду, крім випадку, передбаченого статтею 282 цього Кодексу. Усиновлення дитини провадиться у її найвищих інтересах для забезпечення стабільних та гармонійних умов її життя. З моменту здійснення усиновлення припиняються особисті та майнові права і обов`язки між батьками та особою, яка усиновлена, а також між нею та іншими її родичами за походженням. При усиновленні дитини однією особою ці права та обов`язки можуть бути збережені за бажанням матері, якщо усиновлювачем є чоловік, або за бажанням батька, якщо усиновлювачем є жінка. моменту усиновлення виникають взаємні особисті немайнові та майнові права і обов`язки між особою, яка усиновлена (а в майбутньому - між її дітьми, внуками), та усиновлювачем і його родичами за походженням. Усиновлення надає усиновлювачеві права і накладає на нього обов`язки щодо дитини, яку він усиновив, у такому ж обсязі, який мають батьки щодо дитини. Усиновлення надає особі, яку усиновлено, права і накладає на неї обов`язки щодо усиновлювача у такому ж обсязі, який має дитина щодо своїх батьків. Закон України від 26.04.2001 № 2402-ІІІ «Про охорону дитинства» визначає охорону дитинства в Україні як стратегічний загальнонаціональний пріоритет, що має важливе значення для забезпечення національної безпеки України, ефективності внутрішньої політики держави, і з метою забезпечення реалізації прав дитини на життя, охорону здоров`я, освіту, соціальний захист, всебічний розвиток та виховання в сімейному оточенні встановлює основні засади державної політики у цій сфері, що ґрунтуються на забезпеченні найкращих інтересів дитини. Стаття 12 цього Закону передбачає, що позбавлення батьківських прав або відібрання дитини у батьків без позбавлення їх цих прав не звільняє батьків від обов`язку утримувати дітей. Згідно ст.268 СК України мачуха, вітчим зобов`язані утримувати малолітніх, неповнолітніх падчерку, пасинка, які з ними проживають, якщо у них немає матері, батька, діда, баби, повнолітніх братів та сестер або ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання, за умови, що мачуха, вітчим можуть надавати матеріальну допомогу. Суд може звільнити вітчима, мачуху від обов`язку по утриманню падчерки, пасинка або обмежити його певним строком, зокрема у разі: 1) нетривалого проживання з їхнім матір`ю, батьком; 2) негідної поведінки у шлюбних відносинах матері, батька дитини. Отже, сімейне законодавство містить чітке розмежування таких понять, як «батько», «мати», «дитина», «вітчим», «пасинок», «усиновлений», «усиновитель». Перед усім, це пов`язано із різним обсягом прав та обов`язків названих суб`єктів сімейних правовідносин по відношенні один до одного. Зокрема, законодавець безальтернативно наголошує на тому, що батько зобов`язаний утримувати своїх неповнолітніх дітей навіть в тому випадку, коли не проживає разом з ними. Форми такого утримання можуть різнитись. Тобто, законодавець надає право сторонам сімейних правовідносин диспозитивно вирішити питання про форму утримання дитини одним із батьків, який проживає окремо. Коли питання стосується сплати «аліментів», то безумовно, якщо така форма утримання, визначена рішенням суду, вона є обов`язковою. Але, з іншої сторони, не сплата аліментів не має своїм правовим наслідком втрату правового зв`язку між дитиною та одним із батьків. Судова практика у сімейних спорах свідчить про те, що часто не сплата аліментів являється наслідком неприязних стосунків колишнього подружжя. А тому аналізовані приписи СК України визначають відповідальність за несплату аліментів, що пов`язана із негативними наслідками майнового характеру, а не припиненням зв`язку між батьками та дітьми. Адже головним завданням сімейного законодавства є охорона та збереження цінностей сім`ї, а заразом зв`язку між дитиною та її батьками, безвідносно до того, які відносини складаються між самими батьками дитини. Проте в матеріалах справи відсутні докази того, що ОСОБА_8 , який є батьком ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , є боржником по сплаті аліментів, що підтверджується довідкою Східного міжрегіонального управління міністерства юстиції (м. Суми) від 07.11.2023 № 38522-25.12. «Вітчим» і «пасинок» не мають настільки чітко визначених прав та обов`язків по відношенні один одного. Якщо «пасинок» має батька, який проживає окремо, то за нормами сімейного законодавства вони наділені по відношенню один до одного правами та обов`язками. Тобто, батько має своїм обов`язком утримувати неповнолітню дитину навіть, якщо вона проживає окремо від нього з матір`ю, що перебуває в зареєстрованому шлюбі з іншим чоловіком. І навіть більше, з часом, така дитина (по досягненню повноліття) матиме обов`язок забезпечити утриманням свого непрацездатного батька, що потребує матеріальної допомоги (ст.202 СК України). Вітчим має своїм обов`язком утримувати пасинка, який з ним проживає, якщо у нього немає матері, батька, діда, баби, повнолітніх братів та сестер або ці особи з поважних причин не можуть надавати їм належного утримання, за умови, що вітчим може надавати матеріальну допомогу. При цьому, суд може звільнити вітчима, мачуху від обов`язку по утриманню падчерки, пасинка або обмежити його певним строком, зокрема у разі: 1) нетривалого проживання з їхнім матір`ю, батьком; 2) негідної поведінки у шлюбних відносинах матері, батька дитини. Звідси вбачається, що вітчим вважається таким, що зобов`язаний утримувати пасинка за сукупності таких умов: 1. пасинок проживає разом із вітчимом; 2. пасинок немає родичів першої та другої лінії кровного споріднення або ж ці особи не можуть надавати пасинку утримання; 3. вітчим може надавати матеріальну допомогу. Такий перелік є виключним та розширеному тлумаченню не підлягає. З іншої сторони, якщо вітчим самостійно (за власною ініціативою) надає матеріальну допомогу пасинкам, це свідчить про дотримання засад добросовісності, розумності та справедливості у сімейних правовідносинах. Проте, з позиції норм СК України таку поведінку вітчима не можна назвати «утриманням», бо «утримання», це не «право», а безальтернативний та імперативно визначений «обов`язок» батьків по відношенню до неповнолітніх дітей. Також пасинки у спірному випадку не можуть вимагати у вітчима забезпечення їх утриманням, оскільки за законом такий обов`язок на нього не покладений. Якщо мати дитини (пасинка) вбачає у поведінці свого колишнього чоловіка (батька дитини) ознаки, за наявності яких особа може бути позбавлена батьківських прав, то може скористатись відповідною процедурою. Крім того, у випадку позбавлення батька батьківських прав така дитина, за згоди самої ж дитини, може бути усиновлена. Вітчим у даному разі матиме право на усиновлення такої дитини. І лише після усиновлення, усиновлювач зобов`язаний утримувати неповнолітніх усиновлених дітей. Альтернативних ситуацій, які описані в сімейному законодавстві та стосуються спірного випадку, немає. Той факт, що позивач є сумлінним сім`янином, який добросовісно, розумно і справедливо виконує свої обов`язки, не свідчить про те, що дитина дружини від попереднього шлюбу перебуває в нього на утриманні. Позивач не надав належних засобів доказування існування обставин, які зобов`язують вітчима утримувати пасинка. Невиконання батьком дитини рішення суду по сплаті аліментів має інші наслідки, проте жодним чином призводить до припинення правового зв`язку між батьком та дитиною, не припиняє обов`язку батька утримувати неповнолітнього сина. Також, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що не може бути підтвердженням факту утримання позивачем своїх пасинків і посвідчення НОМЕР_2 , видане УПСЗН виконкому Лебединської міської ради 06.07.2023, оскільки цей документ лише підтверджує наявність права на пільги, передбачені законодавством України для багатодітних сімей. Підсумовуючи викладене, суд першої інстанції дійшов правильного та послідовного висновку про те, що розглядуваний випадок не може розцінюватися як перебування на утриманні позивача чотирьох неповнолітніх дітей, а тому підстави для звільнення особи з військової служби відповідно до абз.13 пп.«г» п.2 ч.4 ст.26 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» є відсутніми. Враховуючи вищевикладене, беручи до уваги докази, наявні в матеріалах справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги є необґрунтованими, а позов таким що не підлягає до задоволення. Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об`єктивному дослідженні. Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. Частиною 2 ст. 77 КАСУ України визначено, що в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «РуїзТорія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх. У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими. Наведене дає підстави для висновку, що доводи скаржника у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Інші зазначені позивачем в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді або спростування. Доводи апеляційної скарги, наведені на спростування висновків суду першої інстанції, не містять належного обґрунтування чи нових переконливих доводів, які б були безпідставно залишені без розгляду судом першої інстанції. Порушень норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильного застосування норм матеріального права поза межами вимог апелянта та доводів, викладених у апеляційній скарзі, у ході апеляційного розгляду справи встановлено не було. З огляду на викладене суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції, правильно встановив фактичні обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а відтак апеляційну скаргу слід залишити без задоволення. Відповідно до ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Зважаючи на встановлені обставини справи, колегія суддів дійшла висновку, що рішення Сумського окружного адміністративного суду від 16.02.2024 по справі № 480/12140/23 прийнято з дотриманням норм чинного процесуального та матеріального права і підстав для його скасування не виявлено. Керуючись ст. ст. 311, 315, 321, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 16.02.2024 по справі № 480/12140/23 - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України. Головуючий суддя В.А. Калиновський Судді О.М. Мінаєва З.О. Кононенко