Постанова 4851 № 440/3733/24

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 травня 2024 р.Справа № 440/3733/24 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Спаскіна О.А., Суддів: Любчич Л.В. , Присяжнюк О.В. , за участю секретаря судового засідання Труфанової К.М. позивача - ОСОБА_1 розглянувши у відкритому судовому засіданні в режимі відеоконференції у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 29.03.2024, головуючий суддя І інстанції: Є.Б. Супрун, вул. Пушкарівська, 9/26, м. Полтава, 36039, по справі № 440/3733/24 за позовом ОСОБА_1 до Виконавчого комітету Зіньківської міської ради Полтавського району Полтавської області третя особа ОСОБА_2 про визнання протиправним та скасування рішення, зобов`язання вчинити певні дії, ВСТАНОВИВ: Позивач, ОСОБА_1 , звернулася до Полтавського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Виконавчого комітету Зіньківської міської ради Полтавського району Полтавської області, третя особа: ОСОБА_2 , в якому просила: - визнати протиправним та скасувати протокол засідання конкурсної комісії з проведення конкурсу на зайняття посади директора Комунальної установи "Центр соціальної підтримки та соціальних послуг "Берегиня" Зіньківської міської ради", оформлений 26.03.2024, в частині допуску до участі у конкурсі на зайняття посади директора цієї установи ОСОБА_2 ; - визнати протиправними та скасувати рішення Конкурсної комісії з проведення конкурсу на зайняття посади директора Комунальної установи "Центр соціальної підтримки та соціальних послуг "Берегиня" Зіньківської міської ради", оформлене 26.03.2024, про визнання переможцем конкурсу на зайняття посади директора Комунальної установи "Центр соціальної підтримки та соціальних послуг "Берегиня" Зіньківської міської ради" Береговенко В.І. та рекомендації щодо призначення її на посаду директора вказаної комунальної установи, як таку, що успішно склала іспит. Крім позовної заяви, ОСОБА_1 подала заяву про забезпечення позову в порядку статей 150, 151 КАС України шляхом зупинення дії рішення засідання конкурсної комісії з проведення конкурсу на зайняття посади директора Комунальної установи "Центр соціальної підтримки та соціальних послуг "Берегиня" Зіньківської міської ради" від 26.03.2024 в частині визнання переможцем конкурсного відбору на зайняття посади директора цієї установи ОСОБА_2 та рекомендації щодо призначення її на посаду директора Комунальної установи "Центр соціальної підтримки та соціальних послуг "Берегиня" Зіньківської міської ради", як таку, що успішно склала іспит. Ухвалою Полтавського окружного адміністративного суду від 29 березня 2024 року заяву ОСОБА_1 про забезпечення позову залишено без задоволення. Позивач не погодилась з ухвалою суду першої інстанції та подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просила скасувати ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 29 березня 2024 року та постановити нову ухвалу про задоволення заяви про забезпечення позову. В обґрунтування вимог апеляційної скарги, апелянтка посилається на порушення судом першої інстанції норм процесуального права, а саме: вимог Конституції України, Кодексу адміністративного судочинства України та на не відповідність висновків суду обставинам справи. Відповідач подав відзив на апеляційну скаргу, в якому наполягав на законності ухвали суду першої інстанції та просив залишити її без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Позивач в судовому засіданні апеляційну скаргу підтримала в повному обсязі, посилаючись на мотиви та доводи, викладені в апеляційній скарзі. Представник відповідача в судове засідання не прибув, про дату, час та місце судового засідання був повідомлений належним чином, надіслав на адресу суду 14.05.2024 клопотання про розгляд справи в режимі відео конференції, а в разі неможливості проведення проводити судове засідання без участі представника відповідача. Ухвалою суду від 15.05.2024 повернуто без розгляду клопотання представника Виконавчого комітету Зіньківської міської ради Полтавського району Полтавської області - адвоката Сідліченка Владислава Валентиновича про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції в адміністративній справі № 440/3733/24, оскільки клопотання подано до суду пізніше ніж за п`ять днів до судового засідання, а також відсутні докази щодо направлення в той самий строк іншим учасникам справи копії клопотання про участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, оскільки відсутні відповідні додатки про це. Третя особа, ОСОБА_2 , в судове засідання не прибула, про дату, час та місце судового засідання була повідомлена належним чином, надіслала на адресу заяву про розгляд справи без її участі. Відповідно до ч.2 ст. 313 КАС України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Колегія суддів, заслухавши суддю-доповідача, пояснення позивача, перевіривши ухвалу суду першої інстанції, доводи апеляційної скарги, дослідивши докази по справі, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Приймаючи рішення про відмову у задоволенні заяви, суд першої інстанції виходив з того, що заявлений позивачем спосіб забезпечення позову у вигляді зупинення дії оскаржуваного рішення фактично призведе до вирішення спору без розгляду справи по суті. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції з огляду на наступне. Відповідно до статті 150 КАС України суд за заявою учасника справи або з власної ініціативи має право вжити визначені цією статтею заходи забезпечення позову. Забезпечення позову допускається як до пред`явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо: 1) невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду; або 2) очевидними є ознаки протиправності рішення, дії чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень, та порушення прав, свобод або інтересів особи, яка звернулася до суду, таким рішенням, дією або бездіяльністю. Підстави забезпечення позову, передбачені частиною другою статті 150 КАС України, є оціночними, тому суд повинен у кожному випадку, виходячи з конкретних доказів, встановити, чи є хоча б одна з названих обставин, і оцінити доцільність їх вжиття в контексті захисту прав та інтересів учасників справи та реалізації судового рішення. За умовами статті 151 КАС України позов може бути забезпечено: 1) зупиненням дії індивідуального акта або нормативно-правового акта; 2) забороною відповідачу вчиняти певні дії; 3) встановленням обов`язку відповідача вчинити певні дії; 4) забороною іншим особам вчиняти дії, що стосуються предмета спору; 5) зупиненням стягнення на підставі виконавчого документа або іншого документа, за яким стягнення здійснюється у безспірному порядку. Суд може застосувати кілька заходів забезпечення позову. Заходи забезпечення позову мають бути співмірними із заявленими позивачем вимогами. Суд також повинен враховувати співвідношення прав (інтересу), про захист яких просить заявник, із наслідками вжиття заходів забезпечення позову для заінтересованих осіб. Не допускається забезпечення позову, зокрема, шляхом зупинення дії рішення суб`єкта владних повноважень, яке не є предметом оскарження в адміністративній справі, або встановлення заборони або обов`язку вчиняти дії, що випливають з такого рішення (пункт 5 частини третьої статті 151 КАС України). При розгляді заяв про забезпечення позову суд (суддя) має, з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитись, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з`ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулась з такою заявою, позовним вимогам. Згідно з Рекомендацією № R (89) 8 про тимчасовий судовий захист в адміністративних справах, прийнятій Комітетом Ради Європи 13.09.1989, рішення про вжиття заходів тимчасового захисту може, зокрема, прийматися у разі, якщо виконання адміністративного акта може спричинити значну шкоду, відшкодування якої неминуче пов`язано з труднощами, і якщо на перший погляд наявні достатньо вагомі підстави для сумнівів у правомірності такого акта. Суд, який постановляє вжити такий захід, не зобов`язаний одночасно висловлювати думку щодо законності чи правомірності відповідного адміністративного акта; його рішення стосовно вжиття таких заходів жодним чином не повинно мати визначального впливу на рішення, яке згодом має бути ухвалено у зв`язку з оскарженням адміністративного акта. Тобто, інститут забезпечення позову є однією з гарантій захисту прав, свобод та законних інтересів юридичних та фізичних осіб - позивачів в адміністративному процесі, механізмом, покликаним забезпечити реальне та неухильне виконання судового рішення, прийнятого в адміністративній справі. В ухвалі про забезпечення позову суд повинен навести мотиви, з яких він дійшов висновку про існування очевидної небезпеки заподіяння шкоди правам, свободам та інтересам позивача до ухвалення рішення у справі, а також вказати, в чому будуть полягати дії, направлені на відновлення прав позивача, оцінити складність вчинення цих дій, встановити, що витрати, пов`язані з відновленням прав будуть значними. Співмірність передбачає співвідношення негативних наслідків від вжиття заходів забезпечення позову з тими негативними наслідками, які можуть настати в результаті невжиття цих заходів, з урахуванням відповідності права чи законного інтересу, за захистом яких заявник звертається до суду, майнових наслідків заборони відповідачу здійснювати певні дії. Адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Оцінка такої відповідності здійснюється судом, зокрема, з урахуванням співвідношення права (інтересу), про захист яких просить заявник, з майновими наслідками заборони відповідачеві вчиняти певні дії. Отже, при вирішенні питання про забезпечення позову суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв`язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв`язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу. Звертаючись до суду з заявою про забезпечення позову позивач посилається на обставини порушення її прав як кандидата конкурсного відбору на заміщення вакантної посади директора Комунальної установи "Центр соціальної підтримки та соціальних послуг "Берегиня" Зіньківської міської ради", оскільки відповідачем допущено порушення процедури проведення цього конкурсу та допущено до участі у конкурсному відборі ОСОБА_2 , яка не має необхідного стажу роботи у відповідній сфері діяльності на керівних посадах нижчого рівня. На переконання заявниці невжиття заходів забезпечення адміністративного позову зумовить ситуацію, за якої для відновлення своїх прав позивачу у подальшому необхідно буде докласти значних зусиль, понести матеріальні витрати та, можливо, оскаржувати в окремому провадженні дії посадових осіб Зіньківської міської ради щодо підписання контракту з переможницею конкурсу ОСОБА_2 . Оцінюючи заяву про забезпечення позову, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що заявлений позивачем спосіб забезпечення позову у вигляді зупинення дії оскаржуваного рішення фактично призведе до вирішення спору без розгляду справи по суті, що не відповідає меті застосування правового інституту забезпечення позову, сформульованій у статті 150 КАС України. Тобто, на даному етапі суд позбавлений можливості встановити наявність очевидних ознак протиправності спірного рішення та порушення відповідачем процедури проведення конкурсу. Крім того, встановлення ознак протиправності рішення та порушення відповідачем процедури проведення конкурсу є фактично вирішенням адміністративного спору по суті, враховуючи предмет позову, що є неприпустимим на даній стадії судового процесу. Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для забезпечення позову, оскільки позивачем не доведено та документально не підтверджено існування обставин, які б вказували на те, що невжиття заходів забезпечення позову якимось чином може ускладнити чи зробити неможливим виконання рішення суду або захист прав, свобод та інтересів позивача стане неможливим без вжиття таких заходів, або для їх відновлення необхідно буде докласти значних зусиль та витрат. Колегія суддів також враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. При цьому, зазначений Висновок, крім іншого, акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. Також згідно позиції Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформованої, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; пункт 29). Відповідно до ч. 2 ст. 6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України, за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Згідно ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи, дослідив наявні докази, надав їм належну оцінку та прийняв законне і обґрунтоване судове рішення, з дотриманням норм матеріального і процесуального права. Доводи апеляційної скарги встановлених обставин справи та висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи. Керуючись ст. ст. 242, 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Ухвалу Полтавського окружного адміністративного суду від 29.03.2024 по справі № 440/3733/24 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий суддя О.А. Спаскін Судді Л.В. Любчич О.В. Присяжнюк Повний текст постанови складено 17.05.2024 року