LLegalAIпошук судової практики
← повернутись до результатів

Постанова 4851480/5443/22

від 17.05.2024 ·
Резолютивна:Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково. Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 17 листопада 2022 року по справі № 480/5443/22 - скасувати.

ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 17 травня 2024 р. Справа № 480/5443/22 Другий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: Головуючого судді: Любчич Л.В., Суддів: Спаскіна О.А. , Присяжнюк О.В. , розглянувши в порядку письмового провадження у приміщенні Другого апеляційного адміністративного суду адміністративну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Сумського окружного адміністративного суду від 17.11.2022, головуючий суддя І інстанції: С.О. Бондар, вул. Герасима Кондратьєва, 159, м. Суми, 40021 по справі № 480/5443/22 за позовом ОСОБА_1 до Головне управління Пенсійного фонду України в Сумській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити дії, ВСТАНОВИВ: ОСОБА_1 (далі позивач, ОСОБА_1 ) звернувся до Сумського окружного адміністративного суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області (далі відповідач, ГУ ПФУ в Сумській обл.), в якому просив: - визнати протиправними дії відповідача та зобов`язати зарахувати до його страхового стажу періоди роботи та отриману заробітну плату з певними відрахуваннями до відповідного фонду в ТОВ "Науково-виробниче об`єднання "Геоспецстрой" РФ з 25.06.2005 по 10.10.2017; - зобов`язати відповідача здійснити перерахунок його пенсії з 12.05.2022, врахувавши страховий стаж та отриману заробітну плату з певними відрахуваннями до відповідного фонду за період роботи в ТОВ "Науково-виробниче об`єднання "Геоспецстрой" РФ, з 25.06.2005 по 10.10.2017 рік. Рішенням Сумського окружного адміністративного суду від 17.11.2022 в задоволенні адміністративного позову відмовлено. Не погодившись із рішенням суду першої інстанції, позивач подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, просив суд скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким задовольнити позов в повному обсязі. В обґрунтування вимог апеляційної скарги зазначив, що згідно із ст. 1 Угоди про гарантії прав громадян держав-учасниць СНД у галузі пенсійного забезпечення від 13.03.1992 (далі Угода) пенсійне забезпечення громадян держав-учасниць цієї Угоди здійснюється на законодавством держави, на території якого вони проживають. Також відповідно до ст.6 Угоди для встановлення права на пенсію громадян держав-учасниць Угоди враховується трудовий стаж, на території будь-якої з цих держав, а також на території колишнього СРСР за час до набрання чинності Угодою. Повідомив, що до заяви про призначення пенсії було додано довідки про страховий стаж та заробітну плату від 08.02.2022 №25,26,27,28,29, видані ТОВ «Науково-виробниче об`єднання «Геоспецстрой» РФ за період роботи з 25.06.2005 по 10.10.2017, а також довідку №24 від 08.02.2022 про період роботи, але довідку про нараховані та сплачені страхові внески з певної суми заробітної плати до Пенсійного фонду держави, на території якої проводилась трудова діяльність отримати не мав можливості через введення воєнного стану. Стаж та факт отримання ним заробітної плати за спірний період підтверджується, як записами в трудовій книжці, так і довідками про місце роботи та отриману заробітну плату. Відповідач правом на подання відзиву не скористався. Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України), суд апеляційної інстанції розглядає справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Колегія суддів, дослідивши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в її межах, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції, при прийнятті оскаржуваного судового рішення, норм процесуального та матеріального права, норм чинного законодавства, вважає що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з таких підстав. Судом встановлено обставини, які не оспорено сторонами. 04.07.2022 ОСОБА_1 після досягнення 60-річного віку, звернувся до Пенсійного фонду України із заявою про призначення пенсії за віком (а.с. 33 (зворотній бік) - 34). 11.07.2022 рішенням ГУ ПФУ в Сумській обл. ОСОБА_1 призначено пенсію за віком (а.с. 32 (зворотній бік) - 33), з розрахунку 31 рік 23 дні страхового стажу (а.с. 39-41). 01.08.2022 на звернення позивача про зарахування періоду роботи на території Російської Федерації з 25.06.2005 по 10.10.2017 та здійснення перерахунку пенсії з урахуванням довідок ТОВ "Науково-виробниче об`єднання Геоспецстрой" про заробітну плату від 08.02.2022 № 25, № 26, № 27, № 28 та № 29, ГУ ПФУ в Сумській обл. повідомило про відмову зарахування вказаного періоду до страхового стажу та про відсутність правових підстав для перерахунку пенсії, оскільки у зазначених довідках відсутня інформація про нараховані та сплачені страхові внески до Пенсійного фонду держави, на території якої проводилася трудова діяльність (а.с. 21). Вважаючи дії відповідача, які полягають у не зарахуванні до страхового стажу періоду роботи з 25.06.2005 по 10.10.2017 у ТОВ "Науково-виробниче об`єднання Геоспецстрой", протиправними, позивач звернувся до суду із даним позовом. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що у відповідача були відсутні правові підстави для зарахування до страхового стажу ОСОБА_1 періоду роботи в Російській Федерації в ТОВ "Науково-виробниче об`єднання "Геоспецстрой" з 25.06.2005 по 10.10.2017, оскільки доказів про нарахування та сплату сум страхових внесків в у вказаний період, позивачем не надано. Колегія суддів частково не погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав. Відповідно до ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відповідно до ст. 46 Конституції України, громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом. Пенсії, інші види соціальних виплат для догляду, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом. Згідно із ст. 62 Закону України "Про пенсійне забезпечення" № 1788-XII від 05.11.1991 (далі - Закон № 1788-XII), основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України. Наказом Міністерства праці України, Міністерства юстиції України та Міністерства соціального захисту населення України № 58 від 29.07.1993, який зареєстровано в Міністерстві юстиції України 17.08.1993 за № 110 затверджено Інструкцію про порядок ведення трудових книжок працівників (далі - Інструкція). Відповідно до п. 2.4. Інструкції, усі записи в трудовій книжці про прийняття на роботу, переведення на іншу постійну роботу або звільнення, а також про нагороди та заохочення вносяться власником або уповноваженим ним органом після видання наказу (розпорядження), але не пізніше тижневого строку, а в разі звільнення - у день звільнення і повинні точно відповідати тексту наказу (розпорядження); записи виконуються арабськими цифрами; записи виконуються акуратно, ручкою кульковою або з пером, чорнилом чорного, синього або фіолетового кольорів, і завіряються печаткою запис про звільнення, а також відомості про нагородження та заохочення. Згідно із п.п. 2.6 п. 2 Інструкції, у разі виявлення неправильного або неточного запису відомостей про роботу, переведення, а також про нагородження та заохочення тощо, виправлення виконується власником або уповноваженим ним органом, де було зроблено відповідний запис. Власник або уповноважений ним орган за новим місцем роботи зобов`язаний надати працівнику в цьому необхідну допомогу. Відповідно до ст. 56 Закону № 1788-XII, до стажу роботи зараховується робота, виконувана на підставі трудового договору на підприємствах, в установах, організаціях і кооперативах, незалежно від використовуваних форм власності та господарювання, а також на підставі членства в колгоспах та інших кооперативах, незалежно від характеру й тривалості роботи і тривалості перерв. Як вбачається з матеріалів справи, розглянувши заяву позивача та додані до неї документи, 01.08.2022 повідомило про відмову зарахування вказаного періоду до страхового стажу та про відсутність правових підстав для перерахунку пенсії, оскільки у зазначених довідках відсутня інформація про нараховані та сплачені страхові внески до Пенсійного фонду держави, на території якої проводилася трудова діяльність. Дослідивши копію трудової книжки позивача серії НОМЕР_1 , колегія суддів зазначає, що згідно записів за № 10 № 12 в період з 25.06.2005 до 10.10.2017 позивач працював у Товаристві з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче об`єднання Геоспецстрой" (Російська Федерація) на посаді машиніста бурової установки 5 розряду. Стаття 62 Закону № 1788-XII передбачає, що основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Отже, законодавство визначає, що основним та достатнім документом, який підтверджує стаж роботи, є трудова книжка, хоча наявність стажу може доводитись і іншими документами, якими є трудовий договір або довідки про роботу. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 21.02.2018 по справі № 687/975/17. Колегія суддів не погоджується з висновками суду першої інстанції, що відсутність інформації про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду Російської Федерації унеможливлює включення спірного періоду роботи до страхового та до трудового стажу роботи, з огляду на наступне. Згідно із ст. 1 Закону України від 09.07.2003 № 1058-IV «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування» (далі - Закон № 1058- IV), страхові внески це кошти відрахувань на соціальне страхування, збір на обов`язкове державне пенсійне страхування та страхові внески на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування, сплачені (які підлягають сплаті) згідно із законодавством, що діяло раніше; надходження від сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, що спрямовуються на загальнообов`язкове державне пенсійне страхування. Страхувальники це роботодавці та інші особи, які відповідно до закону сплачують єдиний внесок на загальнообов`язкове державне соціальне страхування та/або є платниками відповідно до цього Закону. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 24 Закону № 1058- IV, страховий стаж це період (строк), протягом якого особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню та за який щомісяця сплачені страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. Частиною 2 ст. 24 Закону № 1058- IV передбачено, що страховий стаж обчислюється територіальними органами Пенсійного фонду відповідно до вимог цього Закону за даними, що містяться в системі персоніфікованого обліку, а за періоди до впровадження системи персоніфікованого обліку - на підставі документів та в порядку, визначеному законодавством, що діяло до набрання чинності цим Законом. Згідно із ст. 20 Закону № 1058- IV, страхові внески обчислюються виключно в грошовій формі, у тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі. Обчислення страхових внесків застрахованих осіб, здійснюється страхувальниками на підставі бухгалтерських та інших документів, відповідно до яких провадиться нарахування (обчислення) або які підтверджують нарахування (обчислення) заробітної плати (доходу), грошового забезпечення, на які відповідно до цього Закону нараховуються страхові внески. Страхові внески підлягають сплаті незалежно від фінансового стану платника страхових внесків. Якщо страхувальники несвоєчасно або не в повному обсязі сплачують страхові внески, до них застосовуються фінансові санкції, передбачені цим Законом, а посадові особи, винні в порушенні законодавства про сплату страхових внесків, несуть дисциплінарну, адміністративну, цивільно-правову або кримінальну відповідальність згідно із законом. Страхові внески є складовою умовою існування солідарної системи і підлягають обов`язковій сплаті, перерахунок пенсії провадиться з урахуванням часу, коли особа підлягає загальнообов`язковому державному пенсійному страхуванню, та за який підприємством, де працює людина, (страхувальником) сплачені щомісячні страхові внески в сумі не меншій, ніж мінімальний страховий внесок. За змістом вищезазначених норм, обов`язок по сплаті страхових внесків та відповідальність за несвоєчасну або не в повному обсязі сплату страхових внесків законом покладено на страхувальника. Відповідальність за несплату страхових внесків несе підприємство-страхувальник, оскільки здійснює нарахування страхових внесків із заробітної плати застрахованої особи. Позивач не повинен відповідати за неналежне виконання підприємством-страхувальником свого обов`язку щодо належної сплати страхових внесків, а отже, наявність заборгованості підприємства по страховим внескам не може бути підставою для незарахування до страхового стажу при призначенні пенсії позивачу періоду його роботи, відсутність в інформаційній базі системи персоніфікованого обліку даних про сплату страхових внесків для нарахування пенсії не є підставою для незарахування спірного періодів роботи через несплату страхових внесків до Пенсійного фонду України. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 01.03.2021 по справі № 423/757/17. Враховуючи викладені вище обставини, колегія суддів вважає, що ГУ ПФУ у Сумській обл. протиправно не зараховано до страхового стажу позивача період роботи з 25.06.2005 до 10.10.2017 у Товаристві з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче об`єднання Геоспецстрой", у зв`язку з відсутністю інформації про сплату страхових внесків до Пенсійного фонду російської федерації, так як в трудовій книжці позивача серії НОМЕР_1 наявна інформація про його трудовий стаж з відповідними записами про роботу, які скріплені підписом та печаткою підприємства. Щодо обрання способу захисту порушеного права позивача, колегія суддів зазначає наступне. Завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. Адміністративний суд у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, виконуючи завдання адміністративного судочинства щодо перевірки відповідності їх прийняття (вчинення) не втручається та не може втручатися у дискрецію (вільний розсуд) суб`єкта владних повноважень поза межами перевірки за названими критеріями. Поняття дискреційних повноважень наведене у Рекомендації Комітету Міністрів Ради Європи № R (80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до якої під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин. Тобто, дискреційними є повноваження суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Разом з тим, враховуючи положення ч. 2 ст. 245 КАС України, захист прав у сфері публічно-правових відносин можливий у спосіб зобов`язання відповідача прийняти певне рішення чи зобов`язання вчинити певні дії. Правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах (абзац 10 пункту 9 Рішення Конституційного Суду України від 30 січня 2003 року №3-рп/2003). Стаття 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) гарантує, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. При цьому, під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам. Колегія суддів зазначає, що у правовідносинах щодо призначення пенсійних виплат органи пенсійного фонду не наділені дискреційними повноваженнями, оскільки зобов`язані прийняти одне з рішень (про призначення пенсії або про відмову у призначенні), яке відповідає закону. Так, позивачем при зверненні до пенсійного органу на підтвердження наявності спірного стажу роботи були надані довідки ТОВ "Науково-виробниче об`єднання Геоспецстрой" про заробітну плату від 08.02.2022 № 25, № 26, № 27, № 28 та № 29, за наслідками дослідження яких відповідач єдиною підставою незарахування вказаного у них стажу роботи до страхового стажу позивача зазначив відсутність даних стосовно сплати страхових внесків до пенсійного фонду держави на території якої проводилася трудова діяльність. Судом апеляційної інстанції встановлено протиправність відмови відповідача у зарахуванні до страхового стажу ОСОБА_1 спірних періодів роботи з наведених вище підстав. При цьому, інших підстав, що перешкоджають зарахуванню спірного період роботи до страхового стажу позивача пенсійним органом за наслідками дослідження наданих позивачем документів не наведено. З урахуванням зазначених обставин, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для зобов`язання ГУ ПФУ в Сумській обл. зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи з 25.06.2005 по 10.10.2017. Щодо позовної вимоги про зобов`язання здійснити перерахунок пенсії позивача з 12.05.2022, враховуючи його страховий стаж та отриману заробітну плату за період роботи у ТОВ "Науково-виробниче об`єднання Геоспецстрой", колегія суддів зазначає. З огляду на наявність дискреційних повноважень органів Пенсійного фонду з призначення пенсій, положення КАС України щодо компетенції адміністративного суду, останній не може підміняти інший орган державної влади та перебирати на себе повноваження щодо вирішення питань, які законодавством віднесені до компетенції цього органу державної влади. Таким чином, колегія суддів вважає неможливим зобов`язання відповідача прийняти визначене рішення, проте, з урахуванням ч. 2 ст. 9 КАС України, з метою належного та ефективного захисту прав позивача, дійшла висновку про зобов`язання пенсійного органу повторно розглянути надану позивачем заяву та ухвалити рішення за наслідком розгляду, з урахуванням висновків суду в цій справі. Відповідно до статті 2 КАС України, завданням адміністративного судочинства є захист прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб`єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. Положеннями ч. 2 ст. 77 КАС України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. З урахуванням вище зазначеного, колегія суддів вважає доводи апеляційної скарги слушними, а позовні вимоги такими, що підлягають частковому задоволенню. Ухвалюючи дане судове рішення, колегія суддів керується ст. 322 КАС України, ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, практикою Європейського суду з прав людини (рішення «Серявін та інші проти України») та Висновком №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів (п.41) щодо якості судових рішень. Згідно рішення Європейського суду з прав людини по справі «Серявін та інші проти України»(п.58) суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча п. 1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов`язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд. Враховуючи вищезазначені положення, дослідивши фактичні обставини та питання права, що лежать в основі спору у цій справі, колегія суддів дійшла висновку про відсутність необхідності надання відповіді на інші аргументи сторін, оскільки судом були досліджені усі основні питання, які є важливими для прийняття даного судового рішення. Згідно з приписами п. 2 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. Відповідно до ч. 1 ст. 317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: 1) неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Оскільки рішення суду першої інстанції ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права колегія суддів прийшла до висновку про наявність підстав для часткового задоволення вимог апеляційної скарги, та скасування рішення суду першої інстанції. Враховуючи вище викладене, колегія суддів вважає необхідним скасувати рішення Сумського окружного адміністративного суду від 17.11.2022 та ухвалити постанову, якою задовольнити позов ОСОБА_1 частково, а саме визнати протиправними дії ГУ ПФУ в Сумській обл. щодо відмови у зарахуванні до страхового стажу період роботи у ТОВ "Науково-виробниче об`єднання Геоспецстрой" РФ з 25.06.2005 по 10.10.2017 та зобов`язати відповідача у зарахуванні до страхового стажу період роботи у ТОВ "Науково-виробниче об`єднання Геоспецстрой" РФ з 25.06.2005 по 10.10.2017. В іншій частині в задоволенні позову відмовити. Відповідно до ч. 3 ст. 139 КАС України, на користь позивача за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, а саме, за подання адміністративного позову в розмірі 496,2 грн. та за подання апеляційної скарги в розмірі 805,2 грн., а всього 1301,4 грн. Керуючись ст. 242, 243, 311, 315, 317, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково. Рішення Сумського окружного адміністративного суду від 17 листопада 2022 року по справі № 480/5443/22 - скасувати. Ухвалити постанову, якою позов ОСОБА_1 задовольнити частково. Визнати протиправними дії Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області щодо відмови у зарахуванні до страхового стажу період роботи у Товаристві з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче об`єднання Геоспецстрой" з 25.06.2005 по 10.10.2017. Зобов`язати Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області зарахувати до страхового стажу ОСОБА_1 період роботи у Товаристві з обмеженою відповідальністю "Науково-виробниче об`єднання Геоспецстрой" з 25.06.2005 по 10.10.2017. В іншій частині в задоволенні позову відмовити. Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Сумській області (ЄДРПОУ 21108013) на користь ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_2 ) витрати по сплаті судового збору за подання адміністративного позову в розмірі 496 (чотириста дев`яносто шість) грн. 20 коп. та за подання апеляційної скарги в розмірі 805 (вісімсот п`ять) грн. 20 коп., а всього 1301 (одна тисяча триста одна) грн. 40 коп.. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду. Головуючий суддя Л.В. Любчич Судді О.А. Спаскін О.В. Присяжнюк

релевантний фрагмент
Посилання у тексті:
· понад 3 посилання поспіль згортаються у «+N»