Постанова Хмельницький апеляційний суд № 673/1265/22

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 травня 2024 року м. Хмельницький Справа № 673/1265/22 Провадження № 22-ц/4820/848/24 Хмельницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: П`єнти І.В. (суддя-доповідач), Корніюк А.П., Талалай О.І., розглянув у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди, за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , яка подана її представником ОСОБА_4 , на рішення Деражнянського районного суду Хмельницької області від 31 січня 2024 року та додаткове рішення Деражнянського районного суду Хмельницької області від 21 лютого 2024 року (суддя Ягодіна Т.В.). Заслухавши доповідача, перевіривши матеріали справи, ознайомившись з доводами апеляційних скарг, суд в с т а н о в и в: У грудні 2022 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди. Позовні вимоги обґрунтовувала тим, що 15.06.2022 близько 19 год 00 хв. малолітні діти ОСОБА_5 , ОСОБА_5 , та ОСОБА_6 , перебуваючи без нагляду батьків, шляхом пошкодження скла, проникли через вікно у приміщення належного їй на праві власності житлового будинку, що знаходиться по АДРЕСА_1 , звідки викрали дитячі іграшки, які зберігалися у вказаному будинку, для подальшої реалізації в розташованому поруч магазині дитячих іграшок. Вказувала, що діти відповідачів, перебуваючи у вказаному будинку, умисно пошкодили частину іграшок, винесли їх за межі житлового будинку та розкидали на подвір`ї, а також прибудинкових територіях суміжних будинків, що в результаті призвело до їх непридатності та унеможливило подальшу реалізацію таких. Також, звертала увагу на той факт, що малолітні діти, перебуваючи в житловому будинку, умисно пошкодили належне їй майно, а саме особисті іграшки дітей позивачки, посуд, меблі, побили скло у дверях та вікні будинку, забруднили стіни в кімнатах будинку, інші речі та товари. Неправомірні дії малолітніх дітей відповідачів спричинили позивачці матеріальної та моральної шкоди, яку несуть обов`язок відшкодувати їх батьки. З врахуванням уточнених позовних вимог, ОСОБА_1 просила стягнути з ОСОБА_2 та ОСОБА_3 в рівних частинах майнову шкоду в розмірі 40968 грн, яка складається з вартості викрадених дитячих іграшок на загальну суму 8401 грн, вартості частини пошкоджених дитячих іграшок на загальну суму 21793 грн, вартості пошкоджених іграшок дітей позивача, посуду, меблів, скла у дверях та вікнах будинку, що в загальному становить 10774 грн та моральну шкоду в сумі 60000 грн, а також судові витрати. Рішенням Деражнянського районного суду Хмельницької області від 31 січня 2024 року позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про відшкодування шкоди задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 моральну шкоду в розмірі 10000 грн та судові витрати у виді судового збору 214,72 грн, стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 моральну шкоду у розмірі 5000 грн та судові витрати у виді судового збору 107,36 грн. В решті вимог позову відмовлено. 05 лютого 2024 року позивач ОСОБА_1 подала до суду заяву про ухвалення додаткового рішення, у вказаній заяві зазначала, що, з метою отримання нею правничої допомоги у цій справі, відповідно до договору про надання правової допомоги від 06.07.2022 та ордеру серії ВХ № 1037745 від 20.12.2022, представництво її інтересів, як позивача в Деражнянському районному суді Хмельницької області у цивільній справі № 673/1265/22 здійснювалося адвокатом Довгалем П.С. Тому, просила суд ухвалити додаткове рішення у даній справі та стягнути з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 на її користь понесені судові витрати, пов`язані із розглядом даної справи в розмірі 10324 грн, які складаються із витрат на професійну правничу допомогу в сумі 10000 гривень та витрат на поштові відправлення на суму 324 грн. В свою чергу, 05.02.2024 відповідач ОСОБА_2 звернулася до суду із заявою про стягнення витрат, пов`язаних з розглядом справи та вказувала, що у зв`язку із розглядом справи понесла витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 10950 грн та витрати на прибуття представника до Деражнянського районного суду для участі у судових засіданнях у розмірі 1572,71 грн. Тому, просила суд ухвалити додаткове рішення у даній справі та стягнути з ОСОБА_1 на її користь витрати на професійну правничу допомогу в сумі 10950 грн та витрати на проїзд її представника адвоката Бригиди В.В. в сумі 1572,71 грн. Додатковим рішенням Деражнянського районного суду Хмельницької області від 21 лютого 2024 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати в загальному розмірі 2054,50 грн, з яких 2000 грн витрати на професійну правничу допомогу та 54,50 грн витрат, пов`язаних з вчиненням інших дій, необхідних для розгляду справи. Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_1 судові витрати в загальному розмірі 1027,25 грн, з яких 1000 грн - витрати на професійну правничу допомогу та 27,25 грн - витрат, пов`язаних з вчиненням інших дій, необхідних для розгляду справи. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрати на професійну правничу допомогу в розмірі 8760 грн. В решті вимог заяв відмовлено. Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог, ОСОБА_1 через свого представника ОСОБА_4 подала апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду в цій частині скасувати та ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог в повному обсязі. Посилається на незаконність та необґрунтованість рішення суду, неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права та порушення норм процесуального права. Вказує, що суть стягнення матеріальної шкоди, є не збагачення і така сума не є більш ніж достатньою для розумного задоволення потреб потерпілої особи, яка відповідала б глибині моральних страждань позивачки, які вона відчула, через: пошкодження в будинку товарів, які не підлягають реалізації в магазині; порозкидані по різних кімнатах іграшки та особисті речі, які належали позивачці та членам її сім`ї; умисно пошкоджені іграшки дітей, посуд та меблі, побите скло у дверях кімнати та вікнах будинку; розкидані по кімнатах будинку і побиті курячі яйця, якими вимастили стіни в кімнатах будинку, та належні позивачці речі і товари. Вказані дії дітей відповідачів свідчать, що вони вчинені з мотивів явної неповаги до суспільства, супроводжувалися особливою зухвалістю та винятковою зневагою до загальноприйнятих норм поведінки в суспільстві та по відношенню до чужого майна. При цьому, вина дітей відповідачів у заподіянні позивачці, яка є суб?єктом підприємницької діяльності, майнової шкоди була доведена у встановленому законом порядку, розмір моральної шкоди має бути значно більшим, ані визначений судом першої інстанції, адже вчинене кримінальне правопорушення відноситься до тяжких майнових злочинів, проте такі особи уникли відповідальності виключно з підстав не досягнення ними відповідно віку. Крім того, звертає увагу, що матеріалами справи підтверджено факт заподіяння діями малолітніх осіб майнової шкоди, зокрема пошкодженого майна, скла та дитячих іграшок. Вказує на суперечливу поведінку відповідачів у справі. Також, не погоджуючись з додатковим рішенням суду першої інстанції в частині стягнення з позивачки та користь відповідачки ОСОБА_2 витрат на професійну правничу допомогу, ОСОБА_1 через свого представника ОСОБА_4 подала апеляційну скаргу, в якій просить додаткове рішення в цій частині скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову у задоволенні таких вимог. В обґрунтування апеляційної скарги зазначала, що при подачі ОСОБА_2 відзиву на позов зазначалося, що відповідно до ч. 3 ст. 178 ЦПК України нею понесено витрати, пов`язані з розглядом справи на професійну правничу допомогу в сумі 5000 грн, витрати на проїзд її представника адвоката Бригиди В.В. для участі у судових засіданнях Деражнянського районного суду Хмельницької області у відзиві не заявлялися. Тому, заявлений ОСОБА_2 розмір судових витрат в загальній сумі 12522,71 грн, який вона просить суд стягнути з позивачки, не був поданий у попередньому розрахунку, а тому задоволенню не підлягає. При цьому, під час проведення судових дебатів ні позивачка, ні її представник не зверталися до суду із письмовою чи усною заявою про відшкодування витрат пов`язаних з розглядом судової справи на суму 12522,18 грн. Вважає, що розмір стягнутих з неї на користь ОСОБА_2 витрат на професійну правничу допомогу є неспівмірними із складністю справи та виконаних адвокатом робіт, часом, затраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт, ціною позову та (або) значенням справи для сторони. Рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог ОСОБА_1 та додаткове рішення суду першої інстанції в частині стягнення судових витрат на користь ОСОБА_1 та в частині відмови у стягненні судових витрат на користь ОСОБА_2 не оскаржуються, а тому апеляційним судом, відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України, не переглядаються. ОСОБА_2 та ОСОБА_3 подали відзиви на апеляційні скарги, в яких просили рішення суду першої інстанції залишити без змін, а апеляційні скарги - без задоволення. Зазначали, що доводи апеляційних скарг є безпідставними та необґрунтованими. Розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження, відповідно до положень ст. 369 ЦПК України, за наявними у справі матеріалами без повідомлення учасників справи. Колегія суддів вважає, що апеляційна скарга на основне рішення задоволенню не підлягає, апеляційна скарга на додаткове рішення підлягає частковому задоволенню з таких підстав. Відповідно до ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Відповідно до пункту 3 частини 3 статті 376 ЦПК України, порушення норм процесуального права є обов`язковою підставою для скасування судового рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення, якщо справу (питання) розглянуто судом за відсутності будь-якого учасника справи, не повідомленого належним чином про дату, час і місце засідання суду (у разі якщо таке повідомлення є обов`язковим), якщо такий учасник справи обґрунтовує свою апеляційну скаргу такою підставою. Судом першої інстанції правильно встановлено, що в період часу з 18 год 00 хв. 15.06.2022 до 10 год 00 хв. 16.06.2022 мала місце крадіжка дитячих іграшок з будинку АДРЕСА_1 , який належить позивачці ОСОБА_1 . З цього приводу органом досудового розслідування за заявою ОСОБА_1 були внесені відомості до ЄРДР за №12022243300000143 від 20.07.2022. Постановою ст. слідчого СВ ВП №3 Хмельницького РУП ГУНП в Хмельницькій області Грузевича Р.Р. від 16.08.2023 кримінальне провадження закрито у зв`язку з відсутністю складу кримінального правопорушення, оскільки ОСОБА_5 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 на час вчинення суспільно-небезпечного діяння не досягли віку, з якого настає кримінальна відповідальність за дії, передбачені ч.4 ст. 185 КК України, та відповідно не являлися суб`єктами зазначеного кримінального правопорушення. Згідно свідоцтва про народження, виданого виконкомом Марківської сільської ради Богородчанського району Івано-Франківської області від 12.12.2013 ОСОБА_5 народилася ІНФОРМАЦІЯ_1 , її батьками є ОСОБА_7 та ОСОБА_2 . Згідно свідоцтва про народження, виданого Летичівським районним відділом ДРАЦС ГТУЮ у Хмельницькій області від 05.05.2017, ОСОБА_5 народився ІНФОРМАЦІЯ_2 , його батьками є ОСОБА_8 та ОСОБА_2 . ОСОБА_6 народився ІНФОРМАЦІЯ_3 , його батьки - ОСОБА_9 та ОСОБА_10 , що підтверджується свідоцтвом про народження, виданим відділом ДРАЦС по м. Хмельницькому Хмельницького міськрайонного управління юстиції у Хмельницькій області від 09.03.2012. Також, постановою Деражнянського районного суду Хмельницької області від 01.07.2022 відповідача ОСОБА_2 визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 184 КУпАП, що виразилось в ухиленні її від виконання передбачених законодавством обов`язків щодо забезпечення необхідних умов життя та виховання неповнолітніх дітей з накладенням адміністративного стягнення. Як вбачається зі змісту вказаної постанови підставою для притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності стало те, що 15.06.2022 з 16 год її неповнолітні діти ОСОБА_11 та ОСОБА_12 перебували без батьківського піклування та пошкодили майно приміщення, яке належить ОСОБА_1 . Крім того, постановою Деражнянського районного суду Хмельницької області від 01.07.2022 відповідача ОСОБА_3 визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.184 КУпАП, що виразилось в ухиленні її від виконання передбачених законодавством обов`язків щодо забезпечення необхідних умов життя та виховання неповнолітніх дітей з накладенням адміністративного стягнення. Як вбачається зі змісту вказаної постанови підставою для притягнення ОСОБА_3 до адміністративної відповідальності стало те, що 15.06.2022 об 11 год її неповнолітній син ОСОБА_6 перебував без батьківського піклування, внаслідок чого о 19 год проник до підсобного приміщення ОСОБА_1 та пошкодив майно, зокрема скло та дитячі іграшки. Зі змісту зазначених судових рішень також вбачається, що як ОСОБА_2 , так і ОСОБА_3 у судові засідання не з`явилися, подали заяви про розгляд справи у їх відсутності, при цьому визнали свою вину та щиро розкаялися у вчиненому. Постанови суду про притягнення ОСОБА_2 та Закревської - ОСОБА_13 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 184 КУпАП, останніми не оскаржувалися. Дані обставини підтверджуються матеріалами справи. Відмовляючи в задоволенні позову в частині стягнення моральної шкоди в розмірі 45000 грн та в частині стягнення матеріальної шкоди у розмірі 40968 грн, суд першої інстанції виходив з того, що позивачкою не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження заявленого нею розміру матеріальної та моральної шкоди, і що такий заявлений розмір моральної шкоди відповідає ступеню та характеру страждань позивачки. Такі висновки суду відповідають обставинам справи і вимогам закону. За змістом статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Частиною першою статті 1178 ЦК України передбачено, що шкода, завдана малолітньою особою, яка не досягла чотирнадцяти років, відшкодовується її батьками (усиновлювачами) або опікуном чи іншою фізичною особою, яка на правових підставах здійснює виховання малолітньої особи, - якщо вони не доведуть, що шкода не є наслідком несумлінного здійснення або ухилення ними від здійснення виховання та нагляду за малолітньою особою. За загальним правилом цього положення відповідальність за шкоду, завдану малолітніми особами, несуть батьки (усиновлювачі), опікуни малолітньої особи або інша фізична особа, яка на правових підставах здійснює виховання малолітньої особи. Оскільки обов`язок здійснювати виховання дитини покладається у рівній мірі на обох батьків, обидва батьки у рівній мірі несуть відповідальність за шкоду, завдану малолітньою особою. При цьому відповідальність покладається на них незалежно від того, чи проживають вони разом з дитиною, чи ні. За роз`ясненнями, що містяться в пункті 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року №6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди», зі змінами та доповненнями, суд касаційної інстанції роз`яснив, що за шкоду, заподіяну неповнолітнім, який не досяг 15 років, несуть відповідальність перед потерпілим його батьки, а у відповідних випадках - навчальні заклади. При цьому слід мати на увазі, що батьки несуть майнову відповідальність у випадках, коли шкода, заподіяна неповнолітнім, є наслідком нездійснення за ним контролю, неналежного виховання або неправильного використання щодо них своїх прав; навчальні заклади несуть майнову відповідальність за шкоду, якщо вона виникла внаслідок нездійснення ними належного контролю за неповнолітнім у час знаходження його під їхнім наглядом. Згідно зі статтею 23 ЦК України, особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів. Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру унаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб. Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у моральних переживаннях у зв`язку із ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (у тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків. Частиною першою статті 1167 ЦК України установлено, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, установлених частиною другою цієї статті. Європейський суд з прав людини вказує, що оцінка моральної шкоди по своєму характеру є складним процесом, за винятком випадків коли сума компенсації установлена законом ( STANKOV v. BULGARIA, № 68490/01, § 62, ЄСПЛ, 12 липня 2007 року ). Разом з тим, доказами, що підтверджують розмір моральної шкоди можуть слугувати дані, що підтверджують дійсність моральних страждань, їх тяжкість та зміну звичного способу життя потерпілого. Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (ч. 2 ст. 77 ЦПК України). Відповідно до ч. 3 ст. 12, чч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Отже, рівень моральних страждань визначається не видом правопорушення і не складністю цього правопорушення, а моральними стражданнями потерпілого внаслідок заподіяння йому шкоди та значенням наслідків цього правопорушення для його особистості, що і зумовлює розмір суми компенсації моральної шкоди. Розмір моральної шкоди не може бути надмірним та має кореспондувати глибині та силі страждань. Зважаючи на викладене, висновок суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог щодо стягнення моральної шкоди в розмірі 45000 грн є правильним, оскільки, позивачка не довела достатніми та допустимими доказами заявленого нею розміру моральної шкоди. Таким чином, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції правильно визначився з правовими нормами, які регулюють спірні правовідносини, внаслідок чого доводи апеляційної скарги про те, що суд неправильно застосував норми матеріального права, є помилковими. Щодо відмови суду першої інстанції в стягненні на користь позивачки матеріальної шкоди в розмірі 40968 грн, апеляційний суд виходить з наступного. Відповідно до вимог статті 1166 ЦК України, майнова шкода, завдана майну фізичної особи, відшкодовується у повному обсязі особою, яка її завдала. За змістом зазначеної норми підставою цивільної відповідальності за завдану шкоду є протиправність поведінки заподіювача, його вина, негативні наслідки у вигляді втрати чи пошкодження майна та причинний зв`язок між цими діями та наслідками. Протиправною є поведінка, яка не відповідає вимогам закону або договору, тягне за собою порушення (зменшення, обмеження) майнових прав і законних інтересів іншої особи. Залежно від характеру юридичного обов`язку, покладеного на особу правовим актом, договором, службовими обов`язками тощо, протиправна поведінка може бути у формі протиправної дії або протиправної бездіяльності. Майнова шкода, грошовим виразом якої є збитки, поділяється на реальну шкоду, якою є витрати на відновлення порушеного права у зв`язку з втратою та пошкодженням майна, а також упущену вигоду, тобто доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено (стаття 22 ЦК України). Причинний зв`язок між протиправною поведінкою та наслідками полягає в тому, що шкідливий результат є наслідком саме цієї протиправної поведінки, тобто не існує будь-яких інших обставин, які вплинули на ці події (опосередкований причинний зв`язок). Вина, тобто психічне ставлення особи до вчиненого нею протиправного діяння, а також до негативних наслідків, що настали в результаті такої поведінки або діяння, можлива у формі умислу або необережності. Умисел полягає в тому, що особа розуміє значенні своїх дій, передбачає настання негативних наслідків і свідомо їх допускає. Необережність полягає в тому, що особа не передбачає можливість завдання шкоди при обов`язку її передбачити. Відшкодування шкоди на підставі спеціальних умов відповідальності відбувається в межах спеціальних деліктів. Положеннями частини другої статті 1192 ЦК України визначено, що розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі. У відповідності до п.2 постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» (зі змінами) шкода, заподіяна особі і майну громадянина, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи. Таким чином, для покладення відповідальності на заподіювача майнової шкоди необхідна сукупність таких обов`язкових умов: а) наявність шкоди; б) протиправність дій заподіювача шкоди; в) причинний зв`язок між протиправною поведінкою заподіювача і шкодою; г) вина в заподіянні шкоди, тобто деліктна відповідальність за загальним правилом настає лише за вини заподіювача шкоди. Причинний зв`язок між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою є обов`язковою умовою відповідальності, яка передбачає, що шкода стала об`єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди. Відповідно до статей 12, 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони на інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених статтею 82 цього Кодексу. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях. Сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому випадку, за умови недоведеності тих чи інших обставин, суд вправі винести рішення у справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі. Процесуальний закон містить вимоги до доказів, на підставі яких суд встановлює обставини справи, а саме: докази повинні бути належними, допустимими, достовірними, а у своїй сукупності - достатніми. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Відмовляючи в задоволенні позовних вимог про відшкодування матеріальної шкоди, суд першої інстанції обґрунтовано виходив з того, що під час досудового розслідування кримінального провадження за №12022243300000143 від 20.07.2022, органом досудового розслідування не встановлено перелік майна, який було викрадено із домоволодіння ОСОБА_1 . Із матеріалів кримінального провадження №12022243300000143 від 20.07.2022, слідує, що 12.07.2022 ОСОБА_1 звернулася до правоохоронних органів із заявою про вчинення кримінального правопорушення та при цьому вказала, що вартість заподіяної шкоди, внаслідок вчинення крадіжки дитячих іграшок та інших товарів, яка мала місце 15.06.2022 складає 30000 грн. Під час огляду місця події від 19.07.2022, яким є житловий будинок АДРЕСА_1 , не виявлено порушень обстановки у кімнатах будинку та пошкоджень його дверей. Вирішуючи питання про закриття вказаного кримінального провадження 16.09.2023, ст. слідчий СВ ВП №3 ХРУП ГУНП у Хмельницькій області Грузевич Р.Р. вказував, що вартість збитків, завданих ОСОБА_1 внаслідок вчинення малолітніми ОСОБА_5 , ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , становить близько 30000 грн. З цієї ж постанови вбачається, що перелік майна, який було викрадено за вказаних обставин, органом досудового розслідування встановлено на підставі акту від 17.06.2022 перевірки наявності на зберіганні товарно-матеріальних цінностей, який надала ОСОБА_1 , при цьому загальна вартість викраденого майна становить 8401 грн. Проте, акт від 17.06.2022 перевірки наявності на зберіганні товарно-матеріальних цінностей (а.с. 188 т. 1), не є достатнім доказом, на підставі якого можна дійти висновку про обставини щодо викрадення саме цих предметів та їх вартості, що є предметом доказування у даній справі. У протоколі про адміністративне правопорушення серії ВАВ №159926 від 30.06.2022 відносно ОСОБА_3 за ознаками вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 184 КУпАП, ст. інспектор СЮП ВП Хмельницького РУП ГУНП в Хмельницькій області Кондратюк Д.А. обмежився в загальному посиланням на пошкодження дитячих іграшок та скла. Крім того, на підтвердження вартості викраденого та пошкодженого майна стороною позивача надано суду видаткові накладні від 13.05.2020, 02.06.2020, 10.06.2020, 18.01.2022, 19.01.2022. (т.1 а.с.85-95), більша частина яких стосується покупця ФОП ОСОБА_14 (т.1 а.с.85-91). Такі докази не є належними, оскільки не містять інформацію щодо предмета доказування у даній справі. Судом першої інстанції обґрунтовано не прийнято до уваги інформацію, надану позивачкою у вигляді переліку (списку) викрадених та пошкоджених речей внаслідок протиправних дій малолітніх дітей відповідачів, оскільки на підставі них не можна встановити дійсні обставини щодо того, що саме це майно було викрадено або пошкоджене малолітніми. З огляду на викладене, суд першої інстанції дійшов правильного висновку, з яким погоджується і колегія суддів, що надані ОСОБА_1 докази на підтвердження переліку викраденого та пошкодженого майна, його вартості викликають обґрунтовані сумніви щодо їх достовірності та належності, що у свою чергу є підставою для відмови у відшкодуванні відповідачами матеріальної шкоди в розмірі 40968 грн за недоведеністю. Доводи апеляційної скарги не містять посилання на докази, які б спростовували висновки суду в частині задоволення позовних вимог і впливали на їх законність, а зводяться до переоцінки доказів і незгоди заявника з висновками суду щодо їх оцінки стосовно встановлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом. Рішення суду першої інстанції в частині відмови в задоволенні позовних вимог ґрунтується на повно і всебічно досліджених обставинах справи та ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування в межах доводів апеляційної скарги не вбачається. Вирішуючи додатковим рішенням питання про стягнення з позивачки на користь відповідачки ОСОБА_2 витрат на правничу допомогу, суд першої інстанції виходив з доведеності відповідачкою понесених витрат на професійну правничу допомогу під час розгляду справи у суді першої інстанції та пропорційності розміру позовних вимог, у задоволенні яких відмовлено. Разом з тим, колегія суддів не погоджується з вказаним висновком суду, виходячи з наступного. Частиною першою статті 15 ЦПК України встановлено, що учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Відповідно до положень частини першої, пункту 1 частини третьої статті 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу. Відповідно до частин 1-4 статті 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частини п`ята та шоста статті 137 ЦПК України). У розумінні положень частин п`ятої-шостої статті 137 ЦПК України, зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи. При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін (додаткова ухвала Верховного Суду у складі об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 03.12.2021 у справі № 927/237/20). Такі самі критерії, як зазначено вище, застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року. Зокрема, згідно з практикою Європейського суду з прав людини заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява № 19336/04). Крім того, у рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Лавентс проти Латвії» зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. Визначивши розмір судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами, суд здійснює розподіл таких витрат. Відповідно до пунктів 1, 2 частини третьої статті 141 ЦПК України, при вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес. Відповідно до частини восьмої статті 141 ЦПК України, розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду. За загальним правилом, питання про стягнення таких витрат має вирішуватися судом одночасно із вирішенням позову у рішенні, постанові або ухвалі. Разом з тим, суд може розглянути це питання і після вирішення справи, але лише за наявності визначених законом передумов: неможливості подати докази розміру понесених витрат внаслідок поважних причин з подачею відповідної заяви «про це» до закінчення судових дебатів. Певної форми відповідної заяви та вимог до її змісту законом не передбачено, отже, така заява може бути письмовою або усною (під час фіксування судового засідання технічними засобами). Вирішуючи питання темпоральних меж подання заяви про стягнення витрат на правову допомогу, а також доказів на підтвердження їх фактичного понесення та розміру, колегія суддів зауважує, що вказівка у частині 8 ст. 141 ЦПК України на судові дебати, до закінчення яких сторона може заявити суду прохання (вимогу, клопотання) про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, потрібно розуміти не як єдино можливу стадію розгляду справи по суті, на якій дозволяється повідомити суду про цю обставину. Це є останній етап - перед виходом суду до нарадчої кімнати для ухвалення судового рішення за наслідками розгляду справи - для того, щоб сторона могла заявити про необхідність подати докази на підтвердження розміру понесених витрат, які підлягають розподілу за наслідками розгляду справи. Проте підстави для розподілу судових витрат, зокрема витрат на правничу допомогу, мають існувати до того, як справа буде розглянута по суті, і з цим пов`язується ухвалення додаткового рішення в цій частині. Передбачена процесуальними нормами можливість подати суду протягом п`яти днів докази на підтвердження витрат на правничу допомогу з метою розподілу цих витрат й ухвалення з цього питання додаткового судового рішення є не способом заявити суду про необхідність вирішення цього питання (про яке сторона не висловлювалася раніше), а механізмом довести суду факт понесення цих витрат, як умову для їх розподілу. Якщо ж до завершення розгляду сторона не заявила суду про розподіл витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді, й, відповідно, не надала документів, які ці витрати підтверджують, суд у такому випадку не має підстав розподіляти ці витрати. Не виникне підстав для їх розподілу шляхом ухвалення додаткового судового рішення відповідно до ст. 270 ЦПК України й тоді, коли заява про розподіл витрат на правничу допомогу, як і докази, які ці витрати підтверджують, будуть подані суду вже після того, як цей суд розгляне справу й ухвалить відповідне рішення. Встановлено, що заява про вирішення питання щодо відшкодування витрат на правничу допомогу в розмір 10950 грн, які відповідач поніс у зв`язку з розглядом справи не була подана в межах строку, встановленого частиною 8 статті 141 ЦПК України. З матеріалів справи вбачається, що в суді першої інстанції представництво інтересів відповідачки ОСОБА_2 здійснювалось адвокатом Бригидою В.В. на підставі ордера серії ВХ№1040406 від 09.02.2023 (т. 1 а.с. 46). Заяву про відшкодування витрат на правничу допомогу в розмірі 10950 грн, а також документи, які підтверджують понесені витрати, представником відповідачки ОСОБА_2 подано до суду першої інстанції лише 05 лютого 2024 року, тобто після того, як суд першої інстанції 31.01.2024 ухвалив рішення по справі. Звертаючись до суду із відзивом на апеляційну скаргу представник ОСОБА_2 ОСОБА_15 зазначав, що відповідачка понесла витрати, пов`язані із розглядом справи, а саме витрати на професійну правничу допомогу на суму 5000 грн та додав попередній (орієнтовний) розрахунок таких витрат (а.с. 97-103, 112 т. 1). При цьому, ні відповідачка, ні її представник із заявами про подачу доказів понесення витрат на правничу допомогу в розмірі 10950 грн протягом п`яти днів після ухвалення рішення не звертались, під час виступу в судових дебатах в суді першої інстанції адвокат Бригида В.В. такого клопотання не заявив, відповідно суд, ухвалюючи рішення у справі, не мав підстав та обов`язку вирішувати таке питання та стягувати судові витрати. За таких обставин, колегія суддів вважає, що стороною відповідача не дотримано положень частини 8 статті 141 ЦПК України в частині належного та своєчасного звернення із клопотанням про подання доказів на підтвердження розміру витрат на правничу допомогу в сумі 10950 грн та, як наслідок, наявні правові підстави для залишення заяви ОСОБА_2 про відшкодування витрат на правничу допомогу без розгляду, а додаткове рішення суду першої інстанції в цій частині, відповідно до ст. 376 ЦПК України, підлягає скасуванню. Керуючись ст.ст. 367, 374, 376, 382, 384 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана її представником ОСОБА_4 , на рішення Деражнянського районного суду Хмельницької області від 31 січня 2024 року залишити без задоволення. Рішення Деражнянського районного суду Хмельницької області від 31 січня 2024 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог залишити без змін. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 , яка подана її представником ОСОБА_4 , на додаткове рішення Деражнянського районного суду Хмельницької області від 21 лютого 2024 року задовольнити частково. Додаткове рішення Деражнянського районного суду Хмельницької області від 21 лютого 2024 року в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_2 витрат на професійну правничу допомогу скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення. Заяву ОСОБА_2 про стягнення витрат на професійну правничу допомогу залишити без розгляду. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Повне судове рішення складено 16 травня 2024 року. Суддя-доповідач І.В. П`єнта Судді: А.П. Корніюк О.І. Талалай