Постанова Рівненський апеляційний суд № 569/9957/23

РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 16 травня 2024 року м. Рівне Справа № 569/9957/23 Провадження № 22-ц/4815/592/24 Рівненський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Шимківа С.С., суддів: - Ковальчук Н.М., Хилевича С.В., секретар судового засідання - Мороз А.В., учасники справи: позивач ОСОБА_1 , відповідач ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на ухвалу Рівненського міського суду Рівненської області від 20 березня 2024 року (постановлену у складі судді Тимощука О.Я.) за заявою ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про збільшення розміру аліментів шляхом зміни способу їх стягнення, - в с т а н о в и в : У червні 2023 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до ОСОБА_2 про збільшення розміру аліментів шляхом зміни способу їх стягнення. Просила збільшити розмір аліментів, які стягуються з ОСОБА_2 , згідно судового наказу Рівненського міського суду від 10 листопада 2022 року у справі № 569/16127/22 та стягувати з нього на її користь аліменти на утримання неповнолітніх дітей: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в твердій грошовій сумі (з урахуванням уточнених позовних вимог) в розмірі по 10000,00 гривень на кожну дитину щомісячно, але не менше 50 % прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, починаючи з дня набрання рішенням суду законної сили і до досягнення дітьми повноліття. Рішенням Рівненського міського суду Рівненської області від 18 січня 2024 року позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про збільшення розміру аліментів шляхом зміни способу їх стягнення задоволено частково. Змінено спосіб стягнення аліментів, які стягуються на підставі судового наказу Рівненського міського суду Рівненської області по справі № 569/16127/22 від 10 листопада 2022 року з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 на утримання дітей ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 з 1/3 частини з усіх видів заробітку (доходу), але не менше 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, на стягнення аліментів в твердій грошовій сумі в розмірі по 4000,00 гривень щомісячно на кожну дитину, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, з дня набрання рішенням законної сили і до досягнення дітьми повноліття. Вирішено питання про розподіл судових витрат. Відкликано судовий наказ, виданий Рівненським міським судом Рівненської області від 10 листопада 2022 року № 569/16127/22. Не погоджуючись із зазначеним рішенням ОСОБА_1 та ОСОБА_2 оскаржували його в апеляційному порядку. Постановою Рівненського апеляційного суду від 12 березня 2024 року апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 залишено без задоволення, а рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 18 січня 2024 року без змін. У лютому 2024 року ОСОБА_1 звернулася до суду першої інстанції із заявою про ухвалення додаткового рішення. Заява обгрунтована тим, що під час судового провадження судом першої інстанції не була розглянута подана нею заява з процесуальних питань щодо другого відзиву відповідача на позовну заяву від 24.11.2023 року та зареєстрована Рівненським міським судом 27.11.2023 року. Також судом не надано правової оцінки щодо неправдивої інформації, що викладена відповідачем у другому відзиві на позовну заяву, через яку у суду склалося враження, що позивач планує безпідставно збагатитися за рахунок збільшення аліментів, про що зазначено в судовому рішенні. Зазначає про необхідність уточнення щодо визначеного розміру аліментів, а саме, яким чином встановлена сума покриватиме хоча б частину щомісячних витрат на дітей, що забезпечують їхній реальний розвиток та утримання. Просила ухвалити додаткове рішення за поданою нею заявою з процесуальних питань щодо другого відзиву відповідача на позовну заяву від 24.11.2023 року та відобразити в ньому окрему думку судді, як саме встановлений розмір аліментів (по 4000,00 грн. на кожну дитину) буде достатнім для забезпечення належного розвитку дітей та забезпечить їхні якнайкращі інтереси, при цьому повністю покриє прожитковий мінімум на дитину відповідного віку (16 та 12 років). Ухвалою Рівненського міського суду Рівненської області від 20 березня 2024 року в задоволенні заяви ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення по цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про збільшення розміру аліментів шляхом зміни способу їх стягнення відмовлено. Відмовляючи в задоволенні ухвалення додаткового рішення, суд першої інстанції виходив з того, що його рішення від 18 січня 2024 року у цивільній справі № 569/9957/23 є повним, ясним, ухваленим в межах позовних вимог, не викликає труднощів в розумінні його виконання, рішенням вирішені всі позовні вимоги та всі питання, пов`язані з розглядом даного спору та вирішено питання щодо розподілу судових витрат. Постановою Рівненського апеляційного суду від 12 березня 2024 року вищезазначене рішення залишено без змін. А тому підстав для його роз`яснення суд не вбачає. Не погоджуючись із ухвалою суду, ОСОБА_1 оскаржила її в апеляційному порядку. У поданій апеляційній скарзі зазначає, що під час судового провадження нею було подано заяву з процесуальних питань щодо другого відзиву відповідача на позовну заяву від 24.11.2023 року, зареєстровану Рівненським міським судом 27.11.2023 року, яка не була розглянута в судовому засіданні. Також в рішенні суду першої інстанції від 18 січня 2024 року суддя не висловив свою думку, як саме розмір аліментів по 4000,00 гривень на кожну дитину буде достатнім для забезпечення їхнього належного розвитку. Просить суд скасувати оскаржувану ухвалу та постановити нове рішення, яким визнати порушення процесуальних норм відповідачем під час судового провадження по даній справі. Щодо питання відображення в окремому документі окремої думки судді направити справу на новий розгляд. Перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, апеляційний суд приходить до висновку про відсутність підстав для її задоволення, виходячи з наступного. Згідно ст.270 ЦПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо: 1) стосовно певної позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення, не ухвалено рішення; 2) суд, вирішивши питання про право, не зазначив точної грошової суми, присудженої до стягнення, або майно, яке підлягає передачі, або дії, що треба виконати; 3) судом не вирішено питання про судові витрати; 4) суд не допустив негайного виконання рішення у випадках, встановлених статтею 430 цього Кодексу. Заяву про ухвалення додаткового рішення може бути подано до закінчення строку на виконання рішення. Суд, що ухвалив рішення, ухвалює додаткове судове рішення в тому самому складі протягом десяти днів із дня надходження відповідної заяви. Додаткове судове рішення ухвалюється в тому самому порядку, що й судове рішення. У разі необхідності суд може викликати сторони або інших учасників справи в судове засідання. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час та місце судового засідання, не перешкоджає розгляду заяви. Додаткове рішення або ухвалу про відмову в прийнятті додаткового рішення може бути оскаржено. Відповідно до п. 20 роз`яснень викладених в постанові Пленуму Верховного Суду України від 18 грудня 2009 року №14 "Про судове рішення у цивільній справі", додаткове рішення може бути ухвалено лише у випадках і за умов, передбачених ст.220 ЦПК 2004 року (ст.270 ЦПК); воно не може змінити суті основного рішення або містити у собі висновки про права та обов`язки осіб, які не брали участі у справі, чи вирішувати вимоги, не досліджені в судовому засіданні. При порушенні питання про ухвалення додаткового рішення з інших підстав суд ухвалою відмовляє в задоволенні заяви. Таким чином, способом усунення неповноти рішення суду є ухвалення додаткового рішення і додаткове рішення може бути ухвалене лише у випадках і за умов, вичерпний перелік яких передбачений статтею 270 ЦПК України. При порушенні питання про ухвалення додаткового рішення з інших підстав суд має право відмовити в його ухваленні, постановивши відповідну ухвалу. Отже, з аналізу наведених норм вбачається, що ухвалення додаткового рішення можливе судом за умови не ухвалення рішення стосовно певної позовної вимоги, з приводу якої сторони подавали докази і давали пояснення. Щодо покликання апелянта на те, що місцевий суд відмовився розглядати заяву з процесуальних питань щодо другого відзиву відповідача на позовну заяву від 24.11.2023 року та яка не була розглянута в судовому засіданні, варто зазначити наступне. Статтею 178 ЦПК України визначено вимоги щодо змісту, форми, строку та порядку подання відзиву на позов. Подання другого відзиву на позов ЦПК не передбачено. Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Стосовно відображення в окремому документі думки судді щодо визначеного рішенням суду розміру аліментів, тобто фактично його роз`яснення, слід зауважити наступне. Згідно постанови Пленуму Верховного Суду України від 18.12.2009 року № 14 "Про судове рішення у цивільній справі" роз`яснення рішення суду можливе тоді, коли воно є незрозумілим, що ускладнює його реалізацію. Якщо фактично порушено питання про зміну або внесення в нього нових даних, у тому числі й роз`яснення мотивів ухваленого рішення, суд ухвалою відмовляє в роз`ясненні рішення. Із рішення Рівненського міського суду Рівненської області від 18 січня 2024 року, залишеного без змін постановою Рівненського апеляційного суду від 12 березня 2024 року, вбачається, що позов ОСОБА_1 задоволено частково, при цьому вирішено заявлені позивачем позовні вимоги та вирішено питання щодо розподілу судових витрат. Рішення суду першої інстанції є повним, ясним, чітким та цілком зрозумілим, не допускає різних варіантів тлумачення, а зміст заяви ОСОБА_1 про ухвалення додаткового рішення фактично зводиться до незгоди із ухваленим судовим рішенням. Колегія суддів вказує, що питання ухвалення додаткового рішення (ст. 270 ЦПК України) слід відрізняти від питання оскарження рішення суду в апеляційному порядку (розділ Vглава 1 ЦПК України). Ураховуючи, що ОСОБА_1 порушено питання щодо ухвалення додаткового рішення судом першої інстанції за підставами, не передбаченими нормами цивільного процесуального законодавства, а саме - визнання порушення процесуальних норм відповідачем під час судового провадження по даній справі та відображення в окремому документі окремої думки судді, суд першої інстанції дійшов вірного висновку про відмову в ухваленні додаткового рішення. За таких обставин, порушень процесуального права, які могли б призвести до скасування ухвали суду першої інстанції, судом апеляційної інстанції не встановлено, а тому не має підстав для задоволення апеляційної скарги. Керуючись ст.ст. 367,374,375,381-383 ЦПК України, Рівненський апеляційний суд, - п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Ухвалу Рівненського міського суду Рівненської області від 20 березня 2024 року залишити без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. Головуючий суддя: Шимків С.С.. Судді: Ковальчук Н.М. Хилевич С.В.