Постанова 4805 № 276/2260/23

УКРАЇНА Житомирський апеляційний суд Справа №276/2260/23 Головуючий у 1-й інст. ЗБАРАЖСЬКИЙ А. М. Категорія 39 Доповідач Борисюк Р. М. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 травня 2024 року Житомирський апеляційний суд у складі: головуючого судді Борисюка Р.М., суддів Павицької Т.М., Трояновської Г.С., розглянувши у письмовому провадженні у м. Житомирі цивільну справу № 276/2260/23 за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором, за апеляційною скаргою Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» на рішення Володарсько-Волинського районного суду Житомирської області від 05 лютого 2024 року, ухвалене під головуванням судді Збаражського А.М. у смт. Хорошеві, в с т а н о в и в : У листопаді 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» (далі ТОВ ФК «еліт Фінанс», Товариство, Позивач) звернулось з даним позовом, в якому просило стягнути з ОСОБА_1 заборгованість за кредитним договором у розмірі 46023,64 грн та судові витрати. Позов мотивувався тим, що 10.07.2019 між АТ "Альфа-Банк" та ОСОБА_1 , шляхом акцептування банком пропозиції клієнта (оферти), укладена угода про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії лімітом 200 000 грн. Процентна ставка - 24 % річних. Обов`язковий мінімальний платіж - 5 % від загальної заборгованості за кредитною лінією, але не менше 50 грн. Відповідач своїх зобов`язань за договором не виконала, у зв`язку з чим станом на 20.12.2021 у неї утворилась заборгованість в розмірі 46023,64 грн. 20.12.2021 року між AT «Альфа-Банк» та TOB «ФК «Еліт Фінанс» укладено договір факторингу, на підставі якого відбулося відступлення прав вимоги за кредитним договором до відповідачки. Таким чином, TOB «ФК «Еліт Фінанс» набуло статусу кредитора за кредитним договором від 10.07.2019, укладеним між AT «Альфа-Банк» та відповідачем. Рішенням Володарсько-Волинського районного суду Житомирської області від 05 лютого 2024 року у задоволенні позову відмовлено. У поданій апеляційній скарзі, позивач просить його скасувати та ухвалити нове рішення по суті позовних вимог. Апеляційна скарга мотивована тим, що ухвалене рішення є незаконним та необґрунтованим, оскільки ухвалене з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для справи, з порушення норм матеріального та процесуального права, а висновки суду першої інстанції, викладені в рішенні не відповідають обставинам справи. Зокрема, суд першої інстанції, прийнявши рішення про відмову в задоволенні позовних вимог, не оцінив усіх фактичних обставин справ та доводів Позивача щодо наявності заборгованості Відповідачки та її розміру, неповно та не всебічно з`ясував обставини справи, допустив невідповідність висновків суду фактичним обставинам справи. Ухвалами Житомирського апеляційного суду від 26.03.2024 відкрито провадження у справі в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи та справу призначено до розгляду. У поданому відзиві представник відповідача, просить рішення місцевого суду, як таке, що ухвалено з дотриманням норм матеріального та процесуального права залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення. Відповідно до частини 13 статті 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами, встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження, з особливостями, встановленими главою І розділу V ЦПК України ( частина 1 статті 368 ЦПК України). Враховуючи наведене, розгляд справи здійснюється без повідомлення учасників справи. Згідно з частиною 5 статті 268, статті 381 ЦПК України датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Практика Європейського суду з прав людини з питань гарантій публічного характеру провадження у судових органах в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, свідчить про те, що публічний розгляд справи може бути виправданим не у кожному випадку (рішення від 08 грудня 1983 року у справі «Axen v. Germany», заява № 8273/78, рішення від 25 квітня 2002 року «Varela Assalino contre le Portugal», заява № 64336/01). Так, у випадках, коли мають бути вирішені тільки питання права, то розгляд письмових заяв, на думку ЄСПЛ, є доцільнішим, ніж усні слухання, і розгляд справи на основі письмових доказів є достатнім. Зокрема, коли фактичні обставини не є предметом спору, а питання права не становлять особливої складності, та обставина, що відкритий розгляд не проводився, не є порушенням вимоги пункту 1 статті 6 Конвенції про проведення публічного розгляду справи. Суд апеляційної інстанції створив учасникам процесу належні умови для ознайомлення з рухом справи шляхом надсилання процесуальних документів та апеляційної скарги, а також надав відповідачу строк для подачі відзиву. Крім того, кожен з учасників справи має право безпосередньо знайомитися з її матеріалами, зокрема, з аргументами іншої сторони, та реагувати на ці аргументи відповідно до вимог ЦПК України. Враховуючи характер спірних правовідносин між сторонами, предмет доказування, зважаючи на конкретні обставини у справі, які не вимагають проведення судового засідання з повідомленням сторін для повного та всебічного встановлення обставин справи, оскільки в матеріалах справи містяться докази, надані сторонами, колегія суддів апеляційного суду вважає за необхідне розглядати справу у порядку письмового провадження без участі сторін. Перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції відповідно до положень статті 367 ЦПК України, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з огляду на наступне. Відповідно до статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Статтею 367 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Судом встановлено, що 10.07.2019 між АТ «Альфа-Банк» та відповідачкою укладено угоду про обслуговування кредитної картки та відкриття відновлювальної кредитної лінії. Мета кредиту для особистих потреб. Ліміт кредитної лінії у розмірі 200 000 грн. Процентна ставка - 24 % річних (а.с.5). Факт укладання вказаного кредитного договору з АТ «Альфа-Банк» відповідачем не заперечується. 20.12.2021 між АТ «Альфа-Банк» та ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» укладено Договір факторингу № 4, у відповідності до умов якого АТ «Альфа-Банк» (Клієнт) відступає ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» (Фактор) за плату належні йому Права Вимоги до Боржників, а ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» приймає належні АТ «Альфа-Банк» Права Вимоги до Боржників за кредитними договорами (а.с.6-10). Позивачем долучено до матеріалів позовної заяви додаток 1-1 до договору факторингу № 3 від 20 вересня 2021 року, відповідно до якого TOB «ФК «Еліт Фінанс» набуло право вимоги за договором CCNG-631205350 від 10 липня 2019 року, боржник ОСОБА_1 (а.с.11). Відповідно до статті 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Згідно частини 2 статті 77 ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. До предмета доказування у даній справі у тому числі входили обставини відступлення права вимоги за кредитним договором від 20 вересня 2021 року АТ «Альфа-Банк», який є первісним кредитором, до TOB «ФК «Еліт Фінанс» на що посилався позивач. Від доведення цього факту залежить виникнення права вимоги у позивача TOB «ФК «Еліт Фінанс». Як передбачено статтею 11 ЦК України підставою виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Відповідно до статті 513 Цивільного кодексу України, правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні вчиняється у такій самій формі, що і правочин, на підставі якого виникло зобов`язання, право вимоги за яким передається новому кредиторові. Правочин щодо заміни кредитора у зобов`язанні, яке виникло на підставі правочину, що підлягає державній реєстрації, має бути зареєстрований в порядку, встановленому для реєстрації цього правочину, якщо інше не встановлено законом. Згідно зі статтею 514 ЦК України до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов`язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Відповідно до статті 516 ЦК України заміна кредитора у зобов`язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом. Якщо боржник не був письмово повідомлений про заміну кредитора у зобов`язанні, новий кредитор несе ризик настання несприятливих для нього наслідків. У цьому разі виконання боржником свого обов`язку первісному кредиторові є належним виконанням. Частиною другою статті 517 ЦК України передбачено, що боржник має право не виконувати свого обов`язку новому кредиторові до надання боржникові доказів переходу до нового кредитора прав у зобов`язанні. За змістом наведених положень закону боржник, який не отримав повідомлення про передачу права вимоги іншій особі, не позбавляється обов`язку погашення заборгованості, а лише має право на її погашення первісному кредитору і таке виконання є належним. Зазначена правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 23 вересня 2015 року у справі № 6-979цс

5. За змістом статей 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства. Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Зі змісту статті 1054 Цивільного кодексу України вбачається, що кредитодавцями у кредитних правовідносинах можуть бути банк або інша фінансова установа і вказаний перелік є вичерпним. Одним із випадків відступлення права вимоги є факторинг (фінансування під відступлення права грошової вимоги). Визначення факторингу міститься у статті 49 Закону України від 07 грудня 2000 року № 2121-111 «Про банки і банківську діяльність», у якій зазначено, що факторинг - це придбання права вимоги на виконання зобов`язань у грошовій формі за поставлені товари чи надані послуги, приймаючи на себе ризик виконання таких вимог і прийом платежів. За договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника) (частина перша статті 1077 ЦК України). Відповідно до частини першої статті 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Статтею 1079 ЦК України визначено, що сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб`єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції. Згідно пункту 11 частини першої статті 4 Закону України "Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг" факторинг є фінансовою послугою. Фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів (пункт 5 частини першої статті 1 вказаного Закону). Разом з тим у статті 49 Закону України "Про банки та банківську діяльність" визначено, що факторинг являється кредитною операцією. Таким чином, договір факторингу, як договір фінансової послуги, спрямований на фінансування однією стороною іншої сторони шляхом передачі в її розпорядження певної суми грошових коштів. Зазначена послуга за договором факторингу надається фактором клієнту за плату, розмір якої визначається договором. Виходячи з того, що правова природа договору визначається з огляду на його зміст, суд при його правовій оцінці повинен дослідити його умови, права та обов`язки сторін для визначення спрямованості як їх дій, так і настання певних правових наслідків. Відповідний правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду від 30 січня 2018 року в справі № 910/7038/17. Як передбачено статтею 76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Частиною 1 статті 77 ЦПК України визначено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Відповідно до статтями 79, 80 ЦПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. На підтвердження позовних вимог позивач долучив до позовної заяви: акцепт пропозиції на укладання угоди про обслуговування кредитної карти та відкриття відновлювальної кредитної лінії від 10 липня 2019 року (а.с.5); додаток 1-1 до договору факторингу № 3 від 20 вересня 2021 року, відповідно до якого TOB «ФК «Еліт Фінанс» набуло право вимоги за договором CCNG-631205350 від 10 липня 2019 року, боржник ОСОБА_1 (а.с.11); виписку по рахунку з кредитною картою (а.с.12-13); розрахунок заборгованості (а.с.14). Апеляційний суд критично оцінює доданий позивачем Додаток 1-1, оскільки він є частиною Договору факторингу № 3 від 20.09.2021, а не Договору факторингу № 4 від 20.12.2021, на який позивач посилається як на підставу набуття права вимоги до відповідача за кредитними договором та який долучений до матеріалів справи (а.с.6-10). Крім того, суд звертає увагу на те, що у вказаному додатку відсутні підписи директора та печатки контрагента - AT «Альфа-Банк», що позбавляє суд можливості встановити, чи дійсно здійснювався перехід права вимоги саме за вказаним кредитним договором, чи погоджували сторони саме такий зміст додатку та чи укладався він взагалі. Також, позивачем не долучено до матеріалів справи доказів на підтвердження оплати ним на рахунок AT «Альфа-Банк» ціни Прав Вимоги за Договором факторингу № 4 від 20.12.2021, з дати здійснення якої право вимоги вважається відступленим Фактору (п.2.3 Договору факторингу). Крім того, матеріали справи не містять Акту приймання-передачі реєстру боржників за встановленою формою в Додатку №2 до Договору факторингу, підписання якого відповідно до умов пункту 2.3 вказаного договору здійснюється в дату оплати Фактором Ціни Прав Вимоги. Отже, позивачем не доведено належними, достовірними та допустимими доказами обставини того, що ним набуто право вимоги до відповідача на умовах, визначених Договором факторингу № 4 від 20.12.2021, а відтак - що його майнове право порушено і підлягає судовому захисту. Збирання доказів у цивільних справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Суд першої інстанції не мав можливості з`ясувати дані обставини у судовому засіданні, оскільки представник позивача подав до суду клопотання про розгляд справи у його відсутність. До апеляційної скарги представник позивача додав копії наступних документів: Додатку 1-1 до Договору факторингу №4 від 20.12.2021; платіжне доручення № 34291 від 20.12.2021 на суму 12878944,00 грн; Акту приймання-передачі Реєстру Боржників від 20.12.21 до Договору Факторингу від 20.12.2021. Вказані копії документів належним чином не завірені. Частинами 2, 3 статті 367 ЦПК України визначено, що суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Докази, які не були подані до суду першої інстанції, приймаються судом лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Представник ТОВ «ФК «Еліт Фінанс» не надав доказів неможливості подання вказаних документів до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього. Відтак, долучені до апеляційної скарги докази не підлягають прийняттю та дослідженню апеляційним судом. Отже, доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають підстав вважати, що судом допущені порушення норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення спору, а тому підстави для його скасування відсутні. Європейський суд з прав людини вказав що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо надання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки з огляду на конкретні обставини справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення. Приймаючи остаточне рішення у справі, суд апеляційної інстанції враховує, що, як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Руїз Торія проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain, серія A, N 303-A, § § 29-30)). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (рішення Європейського суду з прав людини у справі "Гірвісаарі проти Фінляндії" (Hirvisaari v. Finland, N 49684/99, § 2)). Згідно статті 89 ЦПК України, виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Відтак, у відповідності до положень статті 375 ЦПК України, колегія дійшла висновку про наявність підстав для залишення апеляційної скарги без задоволення, а оскаржуваного рішення місцевого суду без змін. За приписами частини 13 статті 141 ЦПК України, якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Оскільки у задоволенні апеляційної скарги відмовлено, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи, немає. Відповідно до пункту 2 частини 3 статті 389 ЦПК України судові рішення у малозначних справах не підлягають касаційному оскарженню. Малозначними, зокрема, є справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (пункт 1 частини 6 статті 19 ЦПК України). Дана справа є малозначною в сили вимог закону. Керуючись ст. ст. 258, 259, 367, 368, 374, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Еліт Фінанс» залишити без задоволення, а рішення Володарсько-Волинського районного суду Житомирської області від 05 лютого 2024 року без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і оскарженню у касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України. Головуючий Судді