Постанова 4812 № 490/12078/23

17.05.24 22-ц/812/807/24 Справа №490/12078/23 Провадження № 22-ц/812/807/24 Доповідач в апеляційній інстанції Яворська Ж.М. П О С Т А Н О В А Іменем України 17 травня 2024 року м. Миколаїв Миколаївський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ головуючого - Яворської Ж.М., суддів: Базовкіної Т.М., Царюк Л.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» на заочне рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 04 квітня 2024 року, ухвалене у приміщенні цього ж суду головуючим суддею Черенковою Н.П., повний текст складено того ж дня, у цивільній справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором В С Т А Н О В И В: У грудні 2023 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» (далі - «ТОВ «ФК «Фінтраст Україна») звернулась до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованість за кредитним договором. Обґрунтовуючи позовні вимоги вказували, що 23 серпня 2021 року між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 за допомогою Інформаційно-телекомунікаційної системи ТОВ «Авентус Україна» укладено електронний договір № 4659514 про надання споживчого кредиту відповідно до правил надання коштів у позику, втому числі і на умовах фінансового кредиту ТОВ «Авентус Україна» затверджених наказом № 53-ОД від 16 січня 2020 року та розміщених їх на сайті https://creditplus.ua/ru/documents. Згідно умов договору сума кредиту складає 9 500,00 грн., строк кредиту 30 днів, дата повернення кредиту 22 вересня 2021 року. Строк кредиту може бути продовженим у порядку та на умовах визначених в Розділі 4 цього договору. ТОВ «Авентус Україна» свої зобов`язання перед відповідачем за кредитним договором виконав надавши кредит в сумі 9 500,00 грн, шляхом зарахування кредитних коштів на платіжну картку відповідача. 22 вересня 2021 року відповідач свої зобов`язання перед Кредитором щодо повернення кредиту та нарахування процентів не виконав, а також не уклав угоду щодо пролонгації строку дії кредитного договору, в зв`язку з чим кредитором на підставі п.4.3 договору кредитний договір було пролонговано, а строк користування кредитом було продовжено на 90 календарних днів поспіль. Надалі відповідач оплати за кредитним договором не здійснив. 25 травня 2022 року між ТОВ «Авентус Україна», як клієнтом та ТОВ «Фінансова компанія «Фінтраст Україна», як фактором, укладено договір факторингу № 25-05/2022, згідно з умовами якого клієнт відступив фактору права грошової вимоги за кредитним договором. Про відступлення права грошової вимоги за кредитним договором ТОВ «Авентус Україна» повідомило відповідача шляхом направлення на електронну пошту відповідача зазначену при укладенні кредитного договору відповідного повідомлення. До ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» відповідно до укладеного договору факторингу перейшло право грошової вимоги до відповідача за кредитним договором у розмірі 31 160,00 грн. Також, позивач просить стягнути з відповідача інфляційні витрати в розмірі 9690,76 грн, 3 % річних у розмірі 1843,99 грн та покласти на відповідача зобов`язання компенсувати позивачу витрати на судовий збір у розмірі 2147,20 грн та витрати на правову допомогу у розмірі 10 000,00 грн. Заочним рішенням Центрального районного суду м. Миколаєва від 04 квітня 2024 року позов ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договором задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» заборгованість у загальній сумі 19 327,45 грн., яка складається із: заборгованості за основним боргом (сумою кредиту) - 9 500,00 грн; заборгованості за процентами за користування кредитом 9 500,00 грн; інфляційні втрати 277,48 грн; 3 % річних 49,97 грн., витрати на судовий збір у сумі 972,04 грн. та витрати на правову допомогу у розмірі 2000 ,00 грн. В іншій частині позовні вимоги залишено без задоволення. Ухвалюючи рішення суд першої інстанції вказав, що відповідач не виконав взяті на себе зобов`язання за договором № 4659514 про надання споживчого кредиту від 23 серпня 2021 року, у зв`язку з чим, суд вважає обґрунтованими вимоги позивача ТОВ «ФК «Фінтраст Україна», до якого за договором факторингу № 25-05/2022 від 25 травня 2022 року перейшло право грошової вимоги до ОСОБА_1 , про стягнення з останнього заборгованості за основним боргом в сумі 9 500,00 грн. Щодо стягнення інфляційних втрат та 3% річних суд зазначив, що оскільки відповідач ОСОБА_1 не повернув суму основного боргу, то саме ця грошова сума є базою нарахування для інфляційних втрат та 3% річних згідно з частиною 2 статті 625 ЦК України, тобто 9 500,00 грн, а не 31160,00 грн, як зазначено позивачем у розрахунку інфляційних втрат та 3% річних. З урахуванням викладеного, з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» стягнув інфляційні втрати у сумі 277,48 грн та 3 % річних - 49,97 грн. Щодо стягнення заборгованості за відсотками суд дійшов висновку про необхідність зменшення розміру неустойки з урахуванням принципів справедливості, виваженості й розумності, оскільки її розмір значно перевищує розмір основного зобов`язання, а суттєвих збитків для кредитора у зв`язку із невиконанням боржником свого обов`язку не вбачається, тому суд зменшує розмір нарахованих позивачем відсотків з 21660,00 грн до 9 500,00 грн, тобто до розміру, який відповідає розміру невиконаного відповідачем грошового зобов`язання. В апеляційній скарзі ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» не погоджуємось з рішенням суду першої інстанції в тій частині, яка залишена без задоволення, оскільки, вважають, що судом у вказаній частині неповно з`ясовано обставини, що мають значення для справи та має місце невідповідність висновків суду обставинам справи, а також порушено норми матеріального і процесуального права, а тому апелянт просив про скасування судового рішення та ухвалення нового про задоволення вимог у повному обсязі. Так, вказують, що суд першої інстанції в мотивувальній частині оскаржуваного рішення зазначає про те, що суд дійшов висновку про часткове задоволення позовних вимог та стягнення з відповідача заборгованості за кредитним договором у сумі 19000,00 грн., з яких: 9500,00 грн. - основна сума боргу; 9500,00 грн. - сума заборгованості за відсотками. Проте апелянт не погоджуються з таким висновком суду першої інстанції, оскільки у сторонами правовідносин погоджено у належній формі строк кредитування, а нарахування здійснено відповідно до погодженого строку. В той же час, судом першої інстанції залишено без належної уваги обставини, що мають значення для справи та не доведено обставин, які суд вважав встановленими, що призвело до порушенням норм матеріального та процесуального права. Також зазначають, що наданий до суду першої інстанції поденний розрахунок заборгованості (картка обліку) є належним та допустимим доказом заборгованості. Вказана сума, визначена у розрахунку заборгованості, складається лише із заборгованості за тілом кредиту та відсотків, нарахованих ще первісним кредитором, у період з 23 серпня 2021 року по 21 грудня 2021 року включно. Також, судом першої інстанції не надано належної оцінки доказам, а саме тому, що в даному випадку проценти нараховано у межах погодженого строку надання кредиту, зазначеному в п. 4.3. Договору про надання споживчого кредиту № 4659514 від 23 серпня 2021 року. Нараховані відсотки не носять штрафний характер. Зауважують, що судом першої інстанції не надано належної оцінки п.10.8 Договору. На їх думку, суд першої інстанції дійшов невірного висновку щодо стягнення відсотків. Нараховані відсотки не носять штрафного характеру - не є пенею чи неустойкою, а є процентами за користування кредитом, що нараховані в межах строку кредиту - процентами за правомірне користування чужими грошовими коштами, розмір яких визначається договором. Також, не погоджується з висновком суду першої інстанції в частині стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» витрат з судового збору у сумі 972,04 грн та витрат на правову допомогу у розмірі 2000,00 грн. Крім того, просили вирішити питання про розподіл судових витрат в суді апеляційної інстанції, стягнувши з відповідача на користь позивача судовий збір за подачу апеляційної скарги та витрати за надання правової допомоги у розмірі 8000 грн. Відповідно до частини 1 статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Відповідно частини 13 статті 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Сторони про розгляд справи повідомлені належним чином. Заслухавши доповідь судді, дослідивши матеріали справи, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню. Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави (ч. 1 ст. 2 ЦПК України). Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій (ч. 5 ст. 12 ЦПК України). Відповідно до положень частин 1, 2, 3, 5 ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Згідно із вимогами ч. 1 ст. 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин. Рішення суду вказаним положенням закону в повній мірі не відповідає. Як вбачається із матеріалів справи та встановлено судом, що 23 серпня 2021 року між ТОВ «Авентус Україна» та ОСОБА_1 за допомогою інформаційно-телекомунікаційної системи ТОВ «Авентус Україна» було укладено електронний договір № 4659514 про надання споживчого кредиту, який укладено відповідно до Правил надання коштів у позику, в тому числі і на умовах фінансового кредиту ТОВ «Авентус Україна», затверджених наказом №53- ОД від 16 січня 2020 року та розміщених на сайті https://creditplus.ua/ru/documents. Згідно з умовами кредитного договору загальний розмір кредиту становить 9500,00 грн. (п.1.3), строк кредиту - 30 днів (п.1.4), дата повернення кредиту - 22 вересня 2021 року, що вказано в графіку платежів, який є додатком №1 до договору. Відповідно до п.2.4. договору кредит вважається наданим в день перерахування товариством суми кредиту (загального розміру) за реквізитами згідно з п.2.1. договору. Встановлено також, що ТОВ «Авентус Україна» свої зобов`язання перед відповідачем за кредитним договором, який був підписаний останнім у відповідності до вимог частини 6 та 8 статті 11 і статті 12 Закону України «Про електронну комерцію», виконало та надало йому кредит в сумі 9 500,00 грн, шляхом зарахування кредитних коштів на платіжну картку відповідача № НОМЕР_1 , що підтверджується довідкою №2024 від 06 червня 2022 року, виданою ТОВ «ФК «Контрактовий Дім», що діє згідно договору з ТОВ «Авентус Україна» № 087/20-П від 08 липня 2020 року. Пунктом 1.5.1 договору передбачено стандартну проценту ставку в розмірі 1,90 %, яка застосовується: у межах строку кредиту, вказаного в п.1.4. цього договору; у межах нового строку кредитування, якщо відбулася пролонгація за ініціативою споживача відповідно до п.4.2. договору; у межах нового строку кредиту, якщо відбулася автопролонгація, відповідно до п.4.3. договору. За п.1.5.2. договору знижена процентна ставка 1,425 % в день та застосовується відповідно до умов вказаних в даному Договорі. Станом на 22 вересня 2021 року відповідач свої зобов`язання перед Кредитором щодо повернення кредиту та нарахування процентів не виконав, а також не уклав угоду щодо пролонгації строку дії кредитного договору, в зв`язку з чим кредитором на підставі п.4.3 кредитний договір було пролонговано, а строк користування кредитом було продовжено на 90 календарних днів поспіль. Відповідно до карти обліку укладеного з ОСОБА_1 договору № 4659514 від 23 серпня 2021 року загальна сума заборгованості становить 31160,00 грн., з яких 9500,00 грн. - заборгованість за основною сумою боргу, 21660 грн. - проценти за стандартною ставкою, які нараховано за період з 23 серпня 2021 року до 21 грудня 2021 року (а.с. 31-45). Починаючи з 22 грудня 2021 року проценти не нараховувалися. 25 травня 2022 року ТОВ «Авентус Україна» на підставі договору факторингу №25-05/2022 за плату відступило, а ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» набуло право грошової вимоги до ОСОБА_1 про що його було повідомлено електронним листом на електронну пошту, вказану ним у договорі. Згідно з п. 1.2 договору факторингу права вимоги щодо конкретного боржника переходять до фактора (позивача) з моменту підписання сторонами акту прийому-передачі реєстру боржників, після чого фактор (позивач) стає кредитором по відношенню до боржників стосовно його заборгованості. Отже, до ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» відповідно до укладеного договору факторингу перейшло право грошової вимоги до відповідача за договором. Статтею 1077 ЦК України визначено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором. Зобов`язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов`язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає. Відповідно до ст. 1084 ЦК України, якщо відповідно до умов договору факторингу фінансування клієнта здійснюється шляхом купівлі у нього фактором права грошової вимоги, фактор набуває права на всі суми, які він одержить від боржника на виконання вимоги, а клієнт не відповідає перед фактором, якщо одержані ним суми є меншими від суми, сплаченої фактором клієнтові. Якщо відступлення права грошової вимоги факторові здійснюється з метою забезпечення виконання зобов`язання клієнта перед фактором, фактор зобов`язаний надати клієнтові звіт і передати суму, що перевищує суму боргу клієнта, який забезпечений відступленням права грошової вимоги, якщо інше не встановлено договором факторингу. Отже, до ТОВ «ФК» ФІНТРАСТ УКРАЇНА» відповідно до укладеного Договору факторингу № 25-05/2022 від 25 травня 2022 року перейшло право грошової вимоги до Відповідача за Кредитним договором у розмірі 31160 грн., з яких заборгованість за тілом кредиту 9500 грн., сума процентів за користування кредитом - 21660 грн., що підтверджує витягом є реєстру боржників від 25 травня 2022року (а.с.17). Приймаючи право вимоги до боржника ОСОБА_1 позивач погодився на розмір нарахованих первісним кредитором ТОВ «Авентус Україна» процентів. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що кредитний договір укладений сторонами в електронному вигляді з використанням електронного підпису, відповідає вимогам статті 12 Закону України «Про електронну комерцію», при укладенні цих договорів сторони досягли згоди щодо всіх істотних умов та у сторін, відповідно до приписів статті 11 ЦК України, виникли права та обов`язки, які витікають із кредитного договору. Зважаючи на те, що первісний кредитора виконав умови договору, відповідач отримав кредитні кошти та використав їх, допустивши при цьому заборгованість, а позивач набув право вимоги до неї, є вірним і висновок суду про наявність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача заборгованості за тілом кредиту в розмірі 9500 грн. та стягнення інфляційних втрат та 3% річних на суму основного боргу. З таким висновком суду з огляду на зміст апеляційної скарги, погоджується і позивач. Разом з тим, колегія суддів не погоджується з висновком суду про зменшення розміру нарахованих позивачем відсотків з 21660 грн. до 9500 грн. на підставі ст.551 ЦК України з огляду на таке. Свобода договору є однією із загальних засад цивільного законодавства, що передбачено у п. 3 ч. 1 ст. 3 ЦК України. Одним із основоположних принципів цивільного судочинства є справедливість, добросовісність та розумність, що передбачено у п. 6 ч. 1 ст. 3 ЦК України. Тобто дії учасників цивільних правовідносин мають відповідати певному стандарту поведінки та характеризуватися чесністю, відкритістю та повагою до інтересів іншої сторони чи сторін договору. У ч. ч. 1, 3 ст. 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. Згідно з ч. 1 ст. 627 ЦК України відповідно до ст.6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості. За змістом ст. ст. 626, 628 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковим відповідно до актів цивільного законодавства. Відповідно до ч.1 ст.638 ЦК України істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди. Згідно з ч. 2 ст. 639 ЦК України якщо сторони домовилися укласти договір у певній формі, він вважається укладеним з моменту надання йому цієї форми, навіть якщо законом ця форма для даного виду договорів не вимагалася. Якщо сторони домовилися укласти договір за допомогою інформаційно-комунікаційних систем, він вважається укладеним у письмовій формі. Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). У ст. 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги (ч. 1 ст. 633 ЦК України). За змістом ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Відповідно до ч. 1 ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірах та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти (ч. 1 ст. 1048 ЦК України). Частиною 2 статті 1054 ЦК України встановлено, що до відносин за кредитним договором застосовуються положення параграфа 1 цієї глави, якщо інше не встановлено цим параграфом і не випливає із суті кредитного договору. Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (ст. 1055 ЦК України). За ст. ст. 525, 526 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог ЦК України, інших актів цивільного законодавства. Згідно ст. 530 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлено строк його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк. За ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом. У ч. 1 ст. 612 ЦК України вказано, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Частиною 1 ст. 625 ЦК України встановлено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Відповідно до п.4 ч.2 ст.6 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» договір про надання фінансових послуг укладається виключно в письмовій формі: у паперовому вигляді; у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг»; шляхом приєднання клієнта до договору, який може бути наданий йому для ознайомлення у вигляді електронного документа на власному веб-сайті особи, яка надає фінансові послуги, та/або (у разі надання фінансової послуги за допомогою платіжного пристрою) на екрані платіжного пристрою, який використовує особа, яка надає фінансові послуги; в порядку, передбаченому Законом України «Про електронну комерцію». Особливості укладання кредитного договору в електронному вигляді визначені Законом України «Про електронну комерцію» (далі - Закон). Згідно із п. 6 ч. 1 ст. 3 Закону електронний підпис одноразовим ідентифікатором - дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, та надсилаються іншій стороні цього договору. При цьому одноразовий ідентифікатор - це алфавітно-цифрова послідовність, що її отримує особа, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір шляхом реєстрації в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, що надав таку пропозицію. Одноразовий ідентифікатор може передаватися суб`єктом електронної комерції, що пропонує укласти договір, іншій стороні електронного правочину засобом зв`язку, вказаним під час реєстрації у його системі, та додається (приєднується) до електронного повідомлення від особи, яка прийняла пропозицію укласти догові (п.12 ч. 1 ст. 3 Закону). Відповідно до ч. 3 ст. 11 Закону електронний договір укладається шляхом пропозиції його укласти (оферти) однією стороною та її прийняття (акцепту) другою стороною. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Пропозиція укласти електронний договір (оферта) може бути зроблена шляхом надсилання комерційного електронного повідомлення, розміщення пропозиції (оферти) у мережі Інтернет або інших інформаційно-телекомунікаційних системах (ч. 4 ст. 11 Закону). Згідно із ч. 6 ст. 11 Закону відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому ст. 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею. За правилом ч. 8 ст. 11 Закону у разі якщо укладення електронного договору відбувається в інформаційно-телекомунікаційній системі суб`єкта електронної комерції, для прийняття пропозиції укласти такий договір особа має ідентифікуватися в такій системі та надати відповідь про прийняття пропозиції (акцепт) у порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Такий документ оформляється у довільній формі та має містити істотні умови, передбачені законодавством для відповідного договору. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному ст. 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним ст. 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Стаття 12 Закону визначає яким чином підписуються угоди в сфері електронної комерції. Якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України «Про електронний цифровий підпис», за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Із системного аналізу положень вище вказаного законодавства вбачається, що з урахуванням особливостей договору щодо виконання якого виник спір між сторонами, його укладання в електронному вигляді через інформаційно-комунікаційну систему позивача можливе за допомогою електронного цифрового підпису відповідача лише за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами цього правочину. В іншому випадку електронний правочин може бути підписаний сторонами електронним підписом одноразового ідентифікатора та/або аналогом власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів. Верховний Суд у постанові від 12 січня 2021 року у справі № 524/5556/19 вказав, що важливо розуміти в якому конкретному випадку потрібно створювати електронний договір у вигляді окремого електронного документа, а коли досить висловити свою волю за допомогою засобів електронної комунікації. Метою підписання договору є необхідність ідентифікації підписанта, підтвердження згоди підписанта з умовами договору, а також підтвердження цілісності даних в електронній формі. Якщо є електронна форма договору, то і підписувати його потрібно електронним підписом. Електронним підписом одноразовим ідентифікатором є дані в електронній формі у вигляді алфавітно-цифрової послідовності, що додаються до інших електронних даних особою, яка прийняла пропозицію (оферту) укласти електронний договір, і надсилаються іншій стороні цього договору. Це комбінація цифр і букв, або тільки цифр, або тільки літер, яку отримує заявник за допомогою електронної пошти у вигляді пароля, іноді в парі «логін-пароль», або смс-коду, надісланого на телефон, або іншим способом. При оформленні замовлення, зробленого під логіном і паролем, формується електронний документ, в якому за допомогою інформаційної системи (веб-сайту інтернет-магазину) вказується особа, яка створила замовлення. Згідно зі ст.13 Закону України «Про споживче кредитування» договір про споживчий кредит, договори про надання додаткових та супутніх послуг кредитодавцем і третіми особами та зміни до них укладаються у письмовій формі у паперовому вигляді або у вигляді електронного документа, створеного згідно з вимогами, визначеними Законом України «Про електронні документи та електронний документообіг», а також з урахуванням особливостей, передбачених Законом України «Про електронну комерцію». Юридична сила електронного документа не може бути заперечена виключно через те, що він має електронну форму. Допустимість електронного документа як доказу не може заперечуватися виключно на підставі того, що він має електронну форму (ст.8 Закону України «Про електронні документи та електронний документообіг»). Аналізуючи зміст кредитного договору від 23 серпня 2021 року № 4659516 та його складових (графік погашення боргу, паспорт споживчого кредиту), виконання відповіадчем кредитних зобов`язань колегія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що 21660 грн. заборгованості по процентам за користування кредитом станом на день відступлення первісним кредитором на користь позивача права вимоги до ОСОБА_1 , була нараховано правомірно, згідно з умовами договору, підписаного первісним кредитором та позичальником за допомогою електронного підпису шляхом використання одноразового ідентифікатора. Відповідно до ч. 1 ст. 512 ЦК України кредитор у зобов`язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги). Положеннями ст. ст. 1077, 1078 ЦК України встановлено, що за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов`язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов`язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Суд першої інстанції, встановивши, що ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» у встановленому законом порядку набуло право грошової вимоги за вказаним вище кредитним договором, а ОСОБА_1 прийняв умови та правила надання банківських послуг шляхом підписання їх електронним підписом за допомогою одноразового ідентифікатора, однак в порушення умов цього кредитного договору не виконав своїх зобов`язань щодо повернення кредиту, дійшов до вірного висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог. Відповідно до п.3.1 Договору нарахування процентів за договором здійснюється на залишок фактичної заборгованості за кредитом за кожен день користування кредитом, протягом строку кредитування( включаючи період пролонгації та авто пролонгації), виходячи із фактичної кількості днів у місяці та у році, тобто метод «факт/факт». За пунктом 3.2 Договору, до періоду розрахунку процентів включається день надання та день фактичного повернення кредиту, але не включається дата повернення кредиту, вказана у графіку платежів, крім випадку, якщо в межах строку надання кредиту, визначеного у п.1.4 Договору, відбулася пролонгація строку кредиту відповідно до п.4.2 Договору, де проценти нараховуються і за дату повернення кредиту, вказану в графіку платежів. Строк кредиту може бути продовжено (п.4.1. Договору):- за ініціативою споживача на кількість днів, зазначених у п.1.4 Договору, якщо між сторонами буде досягнута домовленість про таке продовження у порядку, визначеному пп. 4.2 (п.п.4.2.1-4.2.4) Договору або в порядку автопролонгації, на кількість днів та відповідно до умов визначених у п.п.4.3. (пп.4.3.1-4.3.2) Договору. За умовами п.4.3.1 сторони домовилися, що у випадку,якщо у споживача на дату закінчення строку кредиту (нового строку кредиту після пролонгації або автопролонгації) наявна заборгованість за кредитом, строк кредиту продовжується кожен раз на один наступний календарний день, що слідує за днем закінчення такого строку, але не більше ніж на 90 календарних днів поспіль, крім випадку, якщо в цей день повинна відбутися пролонгація строку кредиту за ініціативою споживача, відповідно до п.п.4.2.2-4.2.4. Договору. Тобто в даному випадку кожен день автопролонгації є новою датою повернення кредиту. Оскільки 22 вересня 2021 року відповідач свої зобов`язання перед кредитором щодо повернення кредиту та нарахованих процентів не виконав, а також не уклав угоду щодо пролонгації строку дії кредитного договору, то кредитний договір було автопролонговано, а строк користування кредитом було продовжено на 90 календарних днів поспіль до 21 грудня 2021 року включно, згідно п. 4.3.1 договору та нарахуванням процентів, починаючи з 23 серпня 2021 року по 21 грудня 2021 року за стандартною процентною ставкою 1.90%, відповідно до абзацу 1 та 3 п.1.5.1. Оскільки встановлено, що проценти нараховані первісним кредитором в межах строку кредиту, апеляційний суд не погоджується з висновок суду про те, що нараховані проценти є неустойкою. А тому, підстав для зменшення розміру відсотків, нарахованих у вказаний період, на підставі ч. 3 ст. 551 ЦК України не має. За такого, колегія суддів погоджується з доводами апеляційної скарги, що нарахована заборгованість по процентам у розмірі 21660 грн. не є пенею чи неустойкою, а є процентами за користування кредитором, що нараховані в межах строку кредиту. Ураховуючи викладені вище обставини, колегія суддів приходить до висновку про скасування рішення суду в частині вирішення питання про стягнення заборгованості за процентами та стягнення з відповідача на користь позивача 21660 грн. Інші аргументи апеляційної скарги спростовуються встановленими судом фактичними обставинами справи та наведеними нормами матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом норм матеріального права та порушення норм процесуального права, яке призвело або могло призвести до неправильного вирішення справи в оскаржуваній частині судового рішення. Пунктом 2 частини 1 статті 374 ЦПК України передбачено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню. Порушення норм процесуального права може бути підставою для скасування або зміни рішення, якщо це порушення призвело до неправильного вирішення справи (частини 1, 2 статті 376 ЦПК України). За таких обставин, враховуючи вищевикладене, через неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, на підставі пункту 4 частини 1 статті 376 ЦПК України рішення суду першої інстанції в частині стягнення заборгованості по процентам підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового рішення про стягнення заборгованості по процентам у розмірі 21660 грн., це ж рішення в частині стягнення заборгованості по тілу кредиту, 3% річних та інфляційних втрат залишити без змін. Щодо стягнення витрат на правову допомогу. Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав. За змістом статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: - розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; - розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Як вбачається з матеріалів справи, професійна правова допомога ТОВ «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» в суді першої інстанції надавалася адвокатом Столітнім М.М. на підставі договору про надання правової допомоги №10/07-2023 від 10.07.2023 (а.с.97-99). Згідно п.4.3 договору за надання правової допомоги, відповідно до договору, клієнт авансово сплачує адвокату гонорар у фіксованій сумі або у процентному відношенні залежно від ціни позову, відповідно до домовленості сторін та згідно рекомендацій щодо застосування мінімальних ставок адвокатського гонорару. На підтвердження факту надання професійної правової допомоги в суді першої інстанції надано рахунок на оплату по замовленню №1611/11/12 від 11 грудня 2023 року згідно договору №10/07-2023 від 10.07.2023, за змістом якого вбачається, що правова допомога надана на загальну суму 10 000 грн., з яких - збір та аналіз доказів і документів для подання позовної заяви про стягнення заборгованості за кредитним договором, складання позовної заяви, подання до суду позовної заяви 10 год./10 000 грн.; копію ордеру на надання правничої (правової) допомоги №1423361 від 10.08.2023; копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії КС №9422/10 від 18.09.2020.( а.с.29). Колегія суддів погоджується з тим, що загальний розмір витрат на правову допомогу в сумі 10 000 грн підтверджений належними та допустимими доказами. Вирішуючи цей спір, суд першої інстанції вважав, що понесені стороною позивача витрати на правову допомогу є необґрунтованими, не відповідають реальності таких витрат, розумності їхнього розміру, а їх стягнення з відповідача становить надмірний тягар для останнього, що суперечить принципу розподілу таких витрат, заявлений розмір витрат не є співмірним із складністю справи та виконаним адвокатом робіт (наданих послуг), із реальним часом витраченим адвокатом та із обсягом наданих адвокатом послуг (виконаних робіт). А відтак, з огляду на незначну складність справи та обсяг наданих послуг, виходячи з критерію пропорційності, суд першої інстанції вважав, що розмір витрат на правничу допомогу, що підлягає стягненню з відповідача, становить 2 000,00 грн. Колегія суддів апеляційного суду погоджується з висновком суду першої інстанції щодо обґрунтованості стягнення з відповідача на користь позивача вказаної суми судового збору, оскільки такі є реальними та визначені із врахуванням складності справи. В апеляційній скарзі ТОВ «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» заявлено клопотання про стягнення з ОСОБА_1 8000 грн витрат на правову допомогу надану в суді апеляційної інстанції. На підтвердження понесених витрат ТОВ «ФК «Фінтраст Україна» надано договір №28/03-2024 про надання правової допомоги від 28 березня 2024 року, укладеного між ТОВ «ФК» Фінтраст Україна» та адвокатом Городніщевою Є.О., копію ордеру на надання правничої (правової) допомоги серія АІ №1592397 від 17 квітня 2024 року, копію свідоцтва про право на заняття адвокатською діяльністю серії ЗР №21/3145 від 18 травня 2023 року, за змістом якого вбачається, що правова допомога надана на загальну суму 8 000 грн., з яких - збір та аналіз доказів і документів для подання до Миколаївського апеляційного суду апеляційної скарги на рішення по цій справ, складання апеляційної скарги та подання до суду апеляційної скарги 8 год./8000 грн. Колегія суддів приймає вказані документи в якості доказів на підтвердження виконання адвокатом Городніщевою Є.О. робіт на підставі договору від 28 березня 2024 року, а також на підтвердження вартості наданих адвокатом послуг на загальну суму 8000 грн. Відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України, при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Так, Верховний Суд у справах №905/1795/18 та №922/2685/19 неодноразово зауважував, що суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості, пропорційності та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг. Колегія суддів зауважує, що при визначенні суми відшкодування витрат на професійну правничу допомогу, суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. У додатковій постанові Верховного Суду від 08 вересня 2021 року у справі №206/6537/19 (провадження № 61-5486св21) зазначено, що попри волю сторін договору визначати розмір гонорару адвоката, суд не позбавлений права оцінювати заявлену до відшкодування вартість правничої допомоги на підставі критеріїв співмірності, визначених частиною четвертою статті 137 ЦПК України. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі статті 41 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Зокрема, у рішеннях від 23 січня 2014 року у справі «East/West Alliance Limited» проти України», від 26 лютого 2015 року у справі «Баришевський проти України» зазначено, що заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір обґрунтованим. Відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір. Аналогічні висновки щодо підтвердження витрат, пов`язаних з оплатою професійної правничої допомоги, зроблені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 27 червня 2018 року у справі №826/1216/16, додатковій постанові Великої Палати Верховного Суду від 19 лютого 2020 року у справі №755/9215/15-ц, постанові Верховного Суду від 02 грудня 2020 року у справі №742/2585/19. Оскільки апеляційна скарга задоволена частково, з врахуванням фактично виконаної адвокатом позивача роботи, принципу співмірності та розумності судових витрат, критерію реальності адвокатських витрат, а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи, з урахуванням її складності, необхідних процесуальних дій сторони, часу, витраченого адвокатом на надання правової допомоги, колегія суддів вважає за можливе стягнути з відповідачки на користь позивача витрати на правничу допомогу, понесені у суді апеляційної інстанції у розмірі 2 000 грн. Відповідно до ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справу на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. За подачу позовної заяви позивачем було сплачено судовий збір у розмірі 2147,20 грн та за подання апеляційної скарги 3220, 80 грн., оскільки позовні вимоги ТОВ «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» задоволено частково, то з ОСОБА_1 на користь останнього необхідно стягнути 1583,56 грн. сплаченого судового збору за розгляд справи судом першої інстанції, змінивши рішення суду в цій частині, та 2375 грн. 40 коп. судового збору за подачу апеляційної скарги. Керуючись ст. ст. 367,368, 374, 376, 381,382 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» задовольнити частково. Заочне рішення Центрального районного суду м. Миколаєва від 02 квітня 2024 року в частині стягнення заборгованості про процентам скасувати та в цій частині ухвалити нове судове рішення. Позов товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова Компанія «Фінтраст Україна» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за процентами задовольнити. Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» (ЄДРПОУ 44559822) заборгованість по процентами за договором №4659514 про надання споживчого кредиту від 23 серпня 2021 року в розмірі 21660 (двадцять одну тисячу шістсот шістдесят) грн. Це ж рішення суду в частині розподілу судових витрат змінити. Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» (ЄДРПОУ 44559822) 1583 (одну тисячу п`ятсот вісімдесят три) грн. 56 коп. витрати по сплаті судового збору. Це ж рішення суду в частини стягнення заборгованості по тілу кредиту, інфляційних втрат та 3% річних, витрат на правничу допомогу залишити без змін. Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 ) на користь товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фінтраст Україна» (ЄДРПОУ 44559822) 2375 (дві тисячі триста сімдесят п`ять) грн. 40 коп. судового збору за подачу апеляційної скарги, 2000 (дві тисячі) грн. витрат на правову допомогу надану в суді апеляційної інстанції. Постанова набирає законної сили з дня прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду за наявності передбачених статтею 389 ЦПК України підстав протягом тридцяти днів з дня складення її повного тексту. Головуючий Ж.М. Яворська Судді Т.М. Базовкіна Л.М. Царюк Повний текст постанови складено 17 травня 2024 року.