Постанова 4857 № 300/8919/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 16 травня 2024 рокуЛьвівСправа № 300/8919/23 пров. № А/857/8665/24 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого судді: Гудима Л.Я., суддів: Качмара В.Я., Кузьмича С.М., розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 на рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 01 квітня 2024 року, головуючий суддя Григорук О.Б., ухвалене у м. Івано-Франківськ, у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,- В С Т А Н О В И В: В грудні 2023 року позивач ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ВЧ НОМЕР_1 , в якому просив визнати протиправною бездіяльність щодо непроведення повного розрахунку при звільненні позивача та зобов`язати відповідача провести нарахування та виплату позивачу суми розміру середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні, яка складає 47 866,00 грн. В обґрунтування своїх позовних вимог посилався на те, що відповідач здійснив несвоєчасний розрахунок при звільненні позивача, оскільки індексацію грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року, грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки за 2017-2018 роки, як учаснику бойових дій, на виконання судового рішення від 10.05.2023 року у справі № 300/944/23 на суму 82370,83 грн. фактично було виплачено - 30.11.2023 року. Тому відповідно до статтей 116, 117 Кодексу законів про працю України, відповідач повинен виплатити позивачу середній заробіток за несвоєчасний розрахунок при звільненні. Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 01 квітня 2024 року адміністративний позов задоволено частково; визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 Міністерства оборони України щодо нездійснення нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку з виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року, грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки за 2017-2018 роки, як учаснику бойових дій, виплачених на виконання рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 10.05.2023 року у справі № 300/944/23; зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 Міністерства оборони України нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку з виплати індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року, грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки за 2017-2018 роки, як учаснику бойових дій, виплачених на виконання рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 10.05.2023 року у справі № 300/944/23; у задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись з вищезазначеним рішенням суду першої інстанції, ВЧ НОМЕР_1 оскаржила його в апеляційному порядку, яка, покликаючись на неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими, порушення судом норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить суд апеляційної інстанції скасувати рішення суду першої інстанції та прийняти нову постанову, якою в задоволенні адміністративного позову відмовити. Свою апеляційну скаргу обґрунтовує тим, що до спірних правовідносин не повинні застосуватися загальні норми трудового права щодо оплати праці, оскільки вони врегульовані спеціальним законодавством. Відповідач вказав, що вимоги статей 116 та 117 Кодексу законів про працю України стосуються зобов`язань роботодавця щодо оплати праці за умови наявності вини в затримці здійснення таких виплат. На підставі пункту 1 частини 1 статті 311 КАС України розгляд справи проводиться в порядку письмового провадження. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги у їх сукупності, колегія суддів дійшла переконання, що подана апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступних підстав. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 проходив військову службу у Військовій частині НОМЕР_1 . Згідно копії витягу із наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 20.09.2018 року №180 позивача, звільнено наказом командира Військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 20.09.2018 року №21-РС з військової служби у запас, з 21.09.2018 року виключено зі списків особового складу частини та всіх видів забезпечення. Рішенням Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 10.05.2023 року у справі № 300/944/23, яке набрало законної сили, позов задоволено частково; визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року включно; зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за час проходження військової служби в період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року включно з встановленням базового місяця: січень 2008 року. Визнано протиправною бездіяльність Військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки за 2017-2018 роки, як учаснику бойових дій за період з 19.10.2017 року по 21.09.2018 року, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 21.09.2018 року; зобов`язано Військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки за 2017-2018 роки, як учаснику бойових дій, за період з 19.10.2017 по 21.09.2018 року, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення з військової служби 21.09.2018 року; в задоволенні решти позову відмовлено. На виконання рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 10.05.2023 року у справі № 300/944/23 відповідачем 30.11.2023 року здійснено виплату позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року, грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки за 2017-2018 роки, як учаснику бойових дій, в сумі 82370,83 грн. Позивач вважає протиправною бездіяльність відповідача щодо непроведення повного розрахунку при звільненні позивача, просить суд зобов`язати відповідача провести нарахування та виплату позивачу суми розміру середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні, яка складає 47866,00 грн. Задовольняючи частково адміністративний позов, суд першої інстанції виходив з того, що відповідачем після вирішення спору не було проведено нарахування та виплату середнього заробітку за час затримки з виплат індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року, грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки за 2017-2018 роки, як учаснику бойових дій, чим допущено протиправну бездіяльність щодо нездійснення нарахування та виплати позивачу середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні з даних виплат. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, вважає їх вірними та такими, що відповідають нормам матеріального та процесуального права, а також фактичним обставинам справи з огляду на наступне. Відповідно до статті 19 Конституції України правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Статтею 23 Загальної Декларації з прав людини встановлено, що кожна людина має право на працю, на вільний вибір роботи, на справедливі і сприятливі умови праці та на захист від безробіття. Кожна людина, без будь-якої дискримінації, має право на рівну оплату за рівну працю. Кожний працюючий має право на справедливу і задовільну винагороду, яка забезпечує гідне людини існування, її самої та її сім`ї, і яка в разі необхідності доповнюється іншими засобами соціального забезпечення. Відповідно до статті 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод користування правами та свободами, визнаними в цій Конвенції, має бути забезпечене без дискримінації за будь-якою ознакою - статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження, або за іншою ознакою. Статтею 116 КЗпПУ встановлено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму. Відповідно до ст. 117 Кодексу законів про працю України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Наведені вище норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником. Враховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці посадових осіб не встановлено дату проведення остаточного розрахунку зі звільненими працівниками та відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, колегія суддів дійшла висновку про можливість застосування норм статті 116 та 117 КЗпПУ як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення зі служби військовослужбовців. Такого висновку дійшов Верховний Суд у своїй постанові від 08.02.2018 року у справі №805/977/16-а у подібних правовідносинах. Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду попередньої інстанції про те, що до даних відносин також слід застосовувати норми статей 116 та 117 КЗпП України. Встановлений статтею 117 КЗпП України механізм компенсації роботодавцем працівнику середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні не передбачає чітких критеріїв оцінки пропорційності щодо врахування справедливого та розумного балансу між інтересами працівника і роботодавця. Матеріалами справи підтверджено, що на виконання рішення на виконання рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 10.05.2023 року у справі №300/944/23 відповідачем 30.11.2023 року здійснено виплату позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01.01.2016 року по 28.02.2018 року, грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки за 2017-2018 роки, як учаснику бойових дій, в сумі 82370,83 грн., проте не виплачено позивачу його середній заробіток за час затримки з вказаних виплат в день фактичного розрахунку. Оцінюючи в сукупності вищевикладене, колегія суддів дійшла висновку, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо нездійснення нарахування та виплати позивачу середнього заробітку за несвоєчасний розрахунок при звільненні з даних виплат, через що позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню. В іншій частині судове рішення сторонами не оскаржується. Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В частині решти доводів апеляційної скарги колегія суддів враховує, що, оцінюючи наведені сторонами доводи, апеляційний суд виходить з того, що всі конкретні, доречні та важливі доводи, наведені сторонами, були перевірені та проаналізовані судом першої інстанції, та їм було надано належну правову оцінку. Право на вмотивованість судового рішення є складовою права на справедливий суд, гарантованого ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод. Як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого у Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», параграфи 29 - 30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх. У рішенні «Петриченко проти України» (параграф 13) Європейський суд з прав людини вказував на те, що національні суди не надали достатнього обґрунтування своїх рішень, та не розглянули відповідні доводи заявника, навіть коли ці доводи були конкретними, доречними та важливими. Наведене дає підстави для висновку, що доводи сторін у кожній справі мають оцінюватись судами на предмет їх відповідності критеріям конкретності, доречності та важливості у рамках відповідних правовідносин з метою належного обґрунтування позиції суду. Інші зазначені в апеляційній скарзі обставини, окрім вищеописаних обставин, ґрунтуються на довільному трактуванні фактичних обставин і норм матеріального права, а тому такі не вимагають детальної відповіді. Враховуючи наведене, суд апеляційної інстанції не встановив неправильного застосування норм матеріального права, порушень норм процесуального права при ухваленні судового рішення і погоджується з висновками суду першої інстанції у справі. З огляду на викладене, суд першої інстанції правильно і повно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, доводи апеляційної скарги не спростовують висновків рішення суду, а тому підстав для скасування рішення колегія суддів не знаходить і вважає, що апеляційну скаргу на нього слід залишити без задоволення. Керуючись ст.ст. 243, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд,- П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 залишити без задоволення, рішення Івано-Франківського окружного адміністративного суду від 01 квітня 2024 року у справі №300/8919/23 без змін. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом другим частини п`ятої статті 328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя Л. Я. Гудим судді В. Я. Качмар С. М. Кузьмич