Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 460/27673/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 травня 2024 рокуЛьвівСправа № 460/27673/23 пров. № А/857/2898/24 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі : головуючого судді : Кухтея Р.В., суддів : Носа С.П., Шевчук С.М., розглянувши в порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 09 січня 2024 року (ухвалене головуючою-суддею Недашківською К.М. в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження у м. Рівне) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії, в с т а н о в и в : У грудні 2023 року ОСОБА_1 звернулася в суд із адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області (далі - ГУ ПФУ, пенсійний орган, відповідач), в якому просила визнати протиправною бездіяльність ГУ ПФУ щодо не нарахування та невиплати їй підвищення до пенсії, як непрацюючій пенсіонерці, яка проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному ст.39 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи №796-ХІІ від 28.02.1991 (далі - Закон №796) з 18.10.2023 та зобов`язати відповідача нарахувати та виплатити їй підвищення до пенсії, як непрацюючій пенсіонерці, який проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному ст.39 цього Закону, що дорівнює двом мінімальним заробітним платам (згідно із законом про Державний бюджет України на відповідний рік) з 18.10.2023. Рішенням Рівненського окружного адміністративного суду від 09.01.2024 у задоволенні позовних вимог було відмовлено повністю. Не погодившись з рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій через неправильне застосування норм матеріального та порушення норм процесуального права просить його скасувати та прийняти постанову, якою задовольнити її позовні вимоги повністю. В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначає, що вона перебуває на обліку у пенсійному органі як отримувач пенсії та має статус особи, яка потерпіла від Чорнобильської катастрофи. Вказує, що вона проживає в населеному пункті, який знаходиться на території зони радіоактивного забруднення, у зв`язку з чим набула право на отримання доплати до пенсії, передбаченої ст.39 Закону №796. Відповідач не скористався правом подачі відзиву на апеляційну скаргу у встановлений судом строк. Згідно п.3 ч.1 ст.311 КАС України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, у разі подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження). Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши наявні по справі матеріали та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційну скаргу слід задовольнити, рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити частково, виходячи з наступного. З матеріалів справи видно, що позивачка з 17.10.2023 зареєстрована у населеному пункті, який відповідно до переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №106 від 23.07.1991 віднесено до зони гарантованого добровільного відселення. Вважаючи протиправною бездіяльність пенсійного органу щодо не нарахування на невиплати доплати до пенсії, як непрацюючій пенсіонерці, яка проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному ст.39 Закону №796, ОСОБА_1 звернулася до адміністративного суду з даним позовом. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що з 01.01.2015 зона посиленого радіоекологічного контролю (4 зона) виключена з переліку зон радіоактивного забруднення територій, визначених Законом України Про правовий режим території, що зазнала радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи №791а-XII від 27.02.1991 (далі - Закон №791а), а також виключена і загальна норма ст.23 Закону №796, яка визначала перелік компенсацій та пільг для громадян, віднесених до 4 категорії. Отже на позивачку не поширюються пільги і компенсації, установлені ст.39 Закону №796. Проте, до таких висновків, які не відповідають фактичним обставинам справи, суд першої інстанції прийшов з неправильним застосуванням норм матеріального права, виходячи з наступного. Частиною другою статті 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Основні положення щодо реалізації конституційного права громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, на охорону їх життя і здоров`я та створює єдиний порядок визначення категорій зон радіоактивно забруднених територій, умов проживання і трудової діяльності на них, соціального захисту потерпілого населення визначає Закон №796. Згідно ст.39 Закону №796 (в редакції, чинній до 01.01.2015), громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах: - у зоні безумовного (обов`язкового) відселення три мінімальні заробітні плати; - у зоні гарантованого добровільного відселення дві мінімальні заробітні плати; - у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата. Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати. Громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов`язкового) відселення після повного відселення жителів, за рішенням Адміністрації зони відчуження, встановлюється доплата згідно з положенням, затвердженим Кабінетом Міністрів України. Підпунктом 7 пункту 4 Розділу І Закону України Про внесення змін та визнання такими, що втратили чинність, деяких законодавчих актів України №76-VIII від 28.12.2014 (далі - Закон №76), який набрав чинності 01.01.2015, були внесені зміни до Закону №796 шляхом виключення статей 31, 37, 39 та 45. 04.02.2016 було прийнято Закон України Про внесення зміни до Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи №987-VIII (далі - Закон №987), який згідно Прикінцевих положень, набрав чинності з 01.01.2016, та яким включено до Закону №796 статтю 39 наступного змісту : Доплата громадянам, які працюють у зоні відчуження. Громадянам, які працюють у зоні відчуження, встановлюється доплата у порядку і розмірах, визначених Кабінетом Міністрів України. У подальшому, рішенням Конституційного Суду України №6-р/2018 від 17.07.2018 визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними) п.п.7 п.4 розділу І Закону №76, які втрачають чинність з дня ухвалення Конституційним Судом України цього Рішення. Конституційний Суд України у своєму Рішенні №6-р/2018 від 17.07.2018 вказав, що обмеження чи скасування Законом №76 пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом №796, фактично є відмовою держави від її зобов`язань, передбачених статтею 16 Конституції України у тому числі щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Норми статті 3 Конституції України, згідно з якими держава відповідає перед людиною за свою діяльність (частина друга), зобов`язують державу обґрунтовувати зміну законодавчого регулювання, зокрема, у питаннях обсягу пільг, компенсацій та гарантій особам, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи. Отже, Закон №76 у частині скасування або обмеження пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом №796 щодо соціального захисту осіб, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, суперечить положенню частини другої статті 3 Конституції України, відповідно до якого держава відповідає перед людиною за свою діяльність. При цьому, в Рішенні Конституційного Суду України встановлено порядок його виконання щодо застосування статей 53, 60 Закону №796 (у редакціях, чинних до внесення змін Законом №76), однак застережень щодо порядку застосування статті 39 Закону №796 вказане Рішення не містить. Конституційний Суд України у Рішенні №1-зп від 13.05.1997 висловив позицію, згідно якої, закріплення принципу незворотності дії нормативно-правового акта у часі на конституційному рівні є гарантією стабільності суспільних відносин, у тому числі відносин між державою і громадянами, породжуючи у громадян впевненість у тому, що їхнє існуюче становище не буде погіршене прийняттям більш пізнього закону чи іншого нормативно-правового акта. Отже, з 17.07.2018 відновила дію редакція ст.39 Закону №796, яка була чинною до 01.01.2015. Ця редакція статті за своїм змістом та правовим регулюванням передбачає доплати значно більшим категоріям осіб, ніж це передбачено у редакції Закону №987, і відновлює соціальні виплати тим особам, право на доплати яким не передбачено із включенням ст.39 Законом №987. Стаття 39 Закону №796 у редакції Закону №987, яка чинна з 01.01.2016, врегульовує питання доплат виключно особам, які працюють у зоні відчуження. Однак редакція ст.39 Закону №796, яка була чинна до 01.01.2015, врегульовувала питання здійснення доплат таким категоріям громадян : 1) особам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення (у зоні безумовного (обов`язкового) відселення, у зоні гарантованого добровільного відселення, у зоні посиленого радіоекологічного контролю); 2) непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях; 3) студентам, які там навчаються; 4) пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення; 5) громадянам, які працюють у зоні відчуження, а також у зоні безумовного (обов`язкового) відселення після повного відселення жителів. Разом з тим, відновлення дії попередньої редакції нормативно-правового акта - ст.39 Закону №796 до внесення змін Законом №76, спричиняє колізію правозастосування з огляду на чинність із 01.01.2016 ст.39 Закону №796 у редакції Закону №987. І ця колізія має вирішуватися з додержанням принципу верховенства права (статті 3, 8 Конституції України та статті 6 КАС України) в частині визнання людини, її прав та свобод найвищими цінностями, які визначають зміст та спрямованість держави, з урахуванням дискреції держави щодо визначення порядку та розміру гарантій, зумовленої фінансово-економічними можливостями для збереження справедливого балансу між інтересами особи та суспільства, без порушення сутності відповідних прав. Такий підхід до розуміння наслідків визнання неконституційними нормативно-правових актів (або окремих положень) та усунення колізії, що виникла внаслідок цього, забезпечує стабільність конституційного ладу в Україні, гарантування конституційних прав і свобод людини і громадянина, цілісність, непорушність та безперервність дії Конституції України, її верховенство як Основного Закону держави на всій території України. Отже, з моменту ухвалення Конституційним Судом України Рішення №6-р/2018 від 17.07.2018 відновлено право на отримання підвищення до пенсії як непрацюючому пенсіонеру, який проживає на території радіоактивного забруднення - у зоні гарантованого добровільного відселення, на підставі статті 39 Закону №796. Таким чином, з дня прийняття Рішення Конституційного Суду України №6-р/2018 від 17.07.2018, п.п.7 п.4 розділу І Закону №76 визнано таким, що не відповідає Конституції України (є неконституційним). Тобто, з 17.07.2018 відновлено дію ст.39 Закону №796 у редакції, чинній до 01.01.2015 в частині, яка не змінена Законом №987, а тому ст.39 Закону №796 із 17.07.2018 має такий зміст: Громадянам, які працюють на територіях радіоактивного забруднення, провадиться доплата в таких розмірах: у зоні безумовного (обов`язкового) відселення - три мінімальні заробітні плати; у зоні гарантованого добровільного відселення - дві мінімальні заробітні плати; у зоні посиленого радіоекологічного контролю - одна мінімальна заробітна плата. Пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на цих територіях, і стипендії студентам, які там навчаються, підвищуються у розмірах, встановлених частиною першою цієї статті. Пенсіонерам, які працюють у зонах радіоактивного забруднення, оплата праці додатково підвищується на 25 процентів від розміру мінімальної заробітної плати. В іншій частині ст.39 Закону №796 діє у редакції Закону №987. У той же час, надання Законом №79 Кабінету Міністрів України повноважень щодо визначення розміру і порядку виплати пільг, компенсацій і гарантій, установлених Законом №796, не надає йому права їх зменшувати або скасовувати, тобто не надає права приймати підзаконні акти, які будуть суперечити Закону №796, оскільки у самому Законі встановлені розміри підвищення пенсії та не зазначено, що такий розмір встановлюється Кабінетом Міністрів України. Вказаний підхід був підтриманий Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 по зразковій справі №240/4937/18. При цьому, колегія суддів враховує, що Закон №796 не регулює питання поділу території на відповідні зони, режим їх використання та охорони, умови проживання та роботи населення, господарську, науково - дослідну та іншу діяльність у цих зонах тощо. Зазначені правовідносини, зокрема питання поділу території на відповідні зони врегульовано Законом №791а. Визначення категорій зон радіоактивного забруднення передбачено ст.2 Закону №791а, відповідно до ч.2, 3 ст.2 якого, повноваження щодо установлення меж цих зон, визначення переліку населених пунктів, які відносяться до конкретної зони радіоактивного забруднення, делеговані Кабінету Міністрів України. Пунктом 2 розділу І Закону №76 у статтю 2 Закону №791а були внесені зміни, якими абзац п`ятий частини другої статті 2 цього Закону виключено, а тому з 01.01.2015 ст.2 Закону №791а визначає такі категорії зон радіоактивного забруднення територій: 1) зона відчуження це територія, з якої проведено евакуацію населення в 1986 році; 2) зона безумовного (обов`язкового) відселення це територія, що зазнала інтенсивного забруднення довгоживучими радіонуклідами, з щільністю забруднення ґрунту понад доаварійний рівень ізотопами цезію від 15,0 Кі/км2 та вище, або стронцію від 3,0 Кі/км2 та вище, або плутонію від 0,1 Кі/км2 та вище, де розрахункова ефективна еквівалентна доза опромінення людини з урахуванням коефіцієнтів міграції радіонуклідів у рослини та інших факторів може перевищити 5,0 мЗв (0,5 бер) за рік понад дозу, яку вона одержувала у доаварійний період; 3) зона гарантованого добровільного відселення це територія з щільністю забруднення ґрунту понад доаварійний рівень ізотопами цезію від 5,0 до 15,0 Кі/км2, або стронцію від 0,15 до 3,0 Кі/км2, або плутонію від 0,01 до 0,1 Кі/км2, де розрахункова ефективна еквівалентна доза опромінення людини з урахуванням коефіцієнтів міграції радіонуклідів у рослини та інших факторів може перевищити 1,0 мЗв (0,1 бер) за рік понад дозу, яку вона одержувала у доаварійний період. Тобто, з 01.01.2015 лише зона посиленого радіоекологічного контролю була виключена з переліку зон радіоактивного забруднення територій, визначених Законом №791а. Як видно з матеріалів справи, ОСОБА_1 має статус особи, яка потерпіла внаслідок Чорнобильської катастрофи, що підтверджується посвідченням потерпілого від Чорнобильської катастрофи (категорія 4) серія НОМЕР_1 від 15.02.1993. Позивачка проживає та зареєстрована з 17.10.2023 у с. Дубки Сарненського району Рівненської області, яке відповідно до переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №106 від 23.07.1991, віднесено до зони гарантованого добровільного відселення. З переліку населених пунктів, віднесених до зон радіоактивного забруднення, слідує, що с. Дубки Сарненського району Рівненської області, де проживає позивачка, віднесено до зони гарантованого (добровільного) відселення. Таким чином, враховуючи наведене вище, судом апеляційної інстанції встановлено, що станом на день звернення до суду із даним позовом ОСОБА_1 зареєстрована та проживає у с. Дубки Сарненського району Рівненської області, яке відноситься до території радіоактивного забруднення, а тому є особою, яка проживає на такій території та має право на таку доплату, а отримання нею посвідчення потерпілого від Чорнобильської катастрофи (категорія 4) ) серія НОМЕР_1 від 15.02.1993, де зазначено про проживання на території посиленого радіоекологічного контролю, не спростовує факту проживання її у с. Дубки Сарненського району Рівненської області на даний час. Вказане узгоджується з правовою позицією, викладеною Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 31.03.2021 під час розгляду зразкової справи №580/2371/20. Крім того, колегія суддів зазначає, що відповідно до ч.2 ст.65 Закону №796, посвідчення Учасник ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС та Потерпілий від Чорнобильської катастрофи є документами, що підтверджують статус громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи та надають право користування пільгами, встановленими цим Законом. Колегія суддів звертає увагу на те, що Велика Палата Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 по зразковій справі №240/4937/18 визначила обставини зразкової справи, які обумовлюють типове застосування норм матеріального права, а саме : а) позивач проживає на території радіоактивного забруднення внаслідок Чорнобильської катастрофи; б) позивач є непрацюючим пенсіонером; в) відповідачем є відповідне управління ПФУ; г) предметом спору є нарахування та виплата із 17.07.2018 підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення, в розмірі, визначеному частиною другою статті 39 Закону №796 (у редакції, чинній до 01.01.2015). Правовий висновок, викладений у постанові Великої Палати Верховного Суду від 18.03.2020 по справі №240/4937/18 не встановлює обов`язкової наявності у позивача статусу учасника ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС чи потерпілого від Чорнобильської катастрофи. Аналогічна правова позиція викладена в ухвалі Верховного Суду від 05.04.2023 по справі № 240/12156/22. Водночас, вирішуючи питання про належний до виплати розмір вказаної доплати, колегія суддів зазначає наступне. 06.12.2016 був прийнятий Закон №1774-VIII Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, який набрав чинності 01.01.2017 (далі Закон №1774), пунктом 3 розділу II Прикінцеві та перехідні положення якого визначено, що мінімальна заробітна плата після набрання чинності цим Законом не застосовується як розрахункова величина для визначення посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат, крім розрахунку щорічного обсягу фінансування статутної діяльності політичних партій (зі змінами, внесеними згідно Закону №410-IX від 19.12.2019). До внесення змін до законів України щодо незастосування мінімальної заробітної плати як розрахункової величини вона застосовується у розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого на 1 січня календарного року, починаючи з 01.01.2017 (зі змінами, внесеними згідно Закону №2415-VIII від 15.05.2018). Згідно п.9 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону №1774, до приведення законодавчих актів у відповідність із цим Законом вони застосовуються в частині, що не суперечить цьому Закону. За змістом Закону №1774, ним була змінена розрахункова величина з мінімальної заробітної плати на прожитковий мінімум, яка стала застосовуватися для обчислення всіх виплат, де раніше застосовувалася як розрахункова величина мінімальна заробітна плата, а також для обчислення інших платежів та санкцій, та внесені такі зміни до низки законів України, зокрема, але не виключно, в Земельний кодекс України, Кодекс України про адміністративні правопорушення, Кримінальний процесуальний кодекс України, Закони України Про військовий обов`язок і військову службу, Про підвищення престижності шахтарської праці, Про Державний земельний кадастр, Про судовий збір, Про Єдиний державний демографічний реєстр та документи, що підтверджують громадянство України, посвідчують особу чи її спеціальний статус, Про судоустрій і статус суддів. Відповідно до наведених вище положень Закону №1774, законодавець, по-перше, заборонив застосовувати для визначення розмірів посадових окладів та заробітної плати працівників та інших виплат як розрахункову величину мінімальну заробітну плату; по-друге, чітко передбачив, що для визначення таких виплат застосовується розмір прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установлений на 1 січня відповідного календарного року. Законом №1774 зміни такого змісту в статтю 39 Закону №796 (в редакції, чинній до 01.01.2015) внесені не були, оскільки цю статтю в зазначеній редакції на дату прийняття Закону №1774 було виключено Законом №76 (що було визнано неконституційним Рішенням Конституційного Суду України № 6-р/2018 від 17.07.2018). Відтак, з набранням чинності Законом №1774, мінімальна заробітна плата не застосовується як розрахункова величина, зокрема, для обрахунку підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення, право на яке у таких осіб виникло на підставі статті 39 Закону №796 (у редакції, чинній до 01.01.2015). Закон №1774 прийнятий у часі пізніше від Закону №796, а тому повинна застосовуватися визначена ним розрахункова величина - прожитковий мінімум для працездатних осіб. Такий висновок не суперечить положенням статті 71 Закону №796, згідно якого, дія положень цього Закону не може призупинятися іншими законами, крім законів про внесення змін до цього Закону, оскільки положення пункту 3 розділу ІІ Прикінцеві та перехідні положення Закону №1774 визначають нову розрахункову величину, яка підлягає застосуванню під час реалізації положень, зокрема ст.39 Закону №796, тобто правовий наслідок призупинення дії правової норми при цьому не настає. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04.04.2024 по справі №240/19227/21 сформувала висновок, відповідно до якого, норма п.3 розділу II Прикінцеві та перехідні положення Закону №1774 (в частині інших виплат, щодо яких не застосовується мінімальна заробітна плата як розрахункова величина) поширюється на підвищення (доплату) до пенсій непрацюючим пенсіонерам, які проживають на території радіоактивного забруднення, а відтак розмір підвищення до пенсії непрацюючим пенсіонерам на підставі статті 39 Закону №796 (у редакції, чинній до 01.01.2015) встановлюється із застосуванням як розрахункової величини прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 1 січня відповідного календарного року, а не мінімальної заробітної плати. Таким чином, ОСОБА_1 має право на щомісячне підвищення до пенсії як непрацююча пенсіонерка, яка проживає на території радіоактивного забруднення (гарантованого добровільного відселення), у розмірі, що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, установленим на 1 січня відповідного календарного року з 18.10.2023 (дата реєстрації у населеному пункті, який відповідно до Переліку віднесено до зони гарантованого добровільного відселення). Враховуючи вищенаведене, колегія суддів дійшла висновку, що порушене право позивачки підлягає поновленню шляхом визнання протиправною бездіяльності пенсійного органу та зобов`язання ГУ ПФУ здійснити ОСОБА_1 з 18.10.2023 нарахування та виплату підвищення до пенсії як непрацюючій пенсіонерці, яка проживає на території радіоактивного забруднення у розмірі, визначеному ст.39 Закону №796, що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, установленого на 01 січня відповідного календарного року. Проте, суд першої інстанції не врахував вищенаведені висновки та дійшов помилкового висновку про відмову у задоволенні даного позову. Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України та ст.17 Закону України Про виконання рішень і застосування практики Європейського Суду з прав людини, суди застосовують Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) та практику Європейського Суду з прав людини (далі ЄСПЛ) як джерела права. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів скаржника та їх відображення у судових рішеннях, питання вичерпності висновків суду, судом апеляційної інстанції ґрунтується на висновках, що їх зробив ЄСПЛ у справі Проніна проти України (рішення від 18.07.2006). Зокрема, у пункті 23 рішення ЄСПЛ зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи, що і зроблено апеляційним судом переглядаючи рішення суду першої інстанції, аналізуючи відповідні доводи скаржника. Так, у рішенні від 10.02.2010 у справі Серявін та інші проти України ЄСПЛ наголосив на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorija v. Spain) від 09.12.1994). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі Суомінен проти Фінляндії (Suominen v. Finland) від 01.07.2003). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (рішення у справі Гірвісаарі проти Фінляндії (Hirvisaari v. Finland) від 27.09.2001). Згідно п.4 ч.1 ст.317 КАС України, підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги є суттєвими та складають підстави для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, у зв`язку з чим оскаржуване рішення підлягає скасуванню з прийняттям постанови про часткове задоволення позовних вимог. Одночасно слід зазначити, що в контексті положень п.3 ч.6 ст.12 КАС України дана справа відноситься до категорій справ незначної складності, а тому судове рішення, постановлене за результатами апеляційного перегляду в касаційному порядку оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 цього Кодексу. Керуючись ст.ст.12, 308, 311, 315, 317, 321, 325, 328, 329 КАС України, суд, п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Рівненського окружного адміністративного суду від 09 січня 2024 року по справі №460/27673/23 скасувати та прийняти постанову, якою позовні вимоги ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково. Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Рівненській області щодо не нарахування та невиплати ОСОБА_1 підвищення до пенсії, як непрацюючій пенсіонерці, яка проживає на території радіоактивного забруднення, у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, з 18 жовтня 2023 року. Зобов`язати Головне управління Пенсійного фонду України в Рівненській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 з 18 жовтня 2023 року підвищення до пенсії, як непрацюючій пенсіонерці, яка проживає на території радіоактивного забруднення у розмірі, визначеному статтею 39 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, що дорівнює двом прожитковим мінімумам для працездатних осіб, установленого на 01 січня відповідного календарного року. У задоволенні решти позовних вимог відмовити. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя Р. В. Кухтей судді С. П. Нос С. М. Шевчук