Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 380/14394/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 травня 2024 рокуЛьвівСправа № 380/14394/23 пров. № А/857/5078/24 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого-судді Курильця А.Р., суддів Мікули О.І., Пліша М.А., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) на рішення Львівського окружного адміністративного суду від 22 лютого 2024 року в справі №380/14394/23 за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання бездіяльності протиправною та стягнення коштів,- суддя в 1-й інстанції ОСОБА_2 , час ухвалення рішення 22.02.2024 року, місце ухвалення рішення м.Львів, дата складання повного тексту рішення не зазначено, ВСТАНОВИВ: У червні 2023 року ОСОБА_1 (далі позивач) звернувся в суд з адміністративним позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання бездіяльності протиправною, стягнення середнього грошового забезпечення (середнього заробітку) за час затримки повного розрахунку при звільненні з військової служби. Рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 22 лютого 2024 року адміністративний позов задоволено частково. Стягнуто з ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 середнє грошове забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 16.01.2018 по 16.07.2018 у розмірі 47282 (сорок сім тисяч двісті вісімдесят дві) грн 63 коп. Не погоджуючись з таким рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на порушення норм процесуального права та неправильне застосуванням норм матеріального права, просить скасувати оскаржуване рішення та прийняти нове про відмову в задоволенні позову. Вимоги апеляційної скарги обґрунтовує тим, що суд першої інстанції, не врахувавши принципу розумності, справедливості та співмірності, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні, який обмежений періодом у шість місяців, не розрахував з урахуванням істотності частки несвоєчасно виплачених сум порівнянні із середнім заробітком позивача (принципу співмірності). Позивач своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, що відповідно до частини 4 статті 304 КАС України, не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Колегія суддів вважає можливим розглянути дану справу в порядку письмового провадження відповідно до п.3 ч.1 ст. 311 КАС України. Як встановлено судом та підтверджується матеріалами справи, позивач проходив військову службу за контрактом у ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ), що не заперечується сторонами. Відповідно до витягу із наказу Начальника ІНФОРМАЦІЯ_3 від 15 січня 2018 року № 9-ос «По особовому складу» позивача 15 січня 2018 року виключено зі списків особового складу Навчального центру та всіх видів забезпечення. Вказані обставини встановлені рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 11.05.2023 у справі № 380/3130/23, яке набрало законної сили. Вказаним рішенням, позов ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) про визнання протиправною бездіяльності, зобов`язання вчинити дії задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01 грудня 2015 року по 15 січня 2018 року з урахуванням січня 2008 року як місяця підвищення доходу. Зобов`язано ІНФОРМАЦІЯ_2 (військова частина НОМЕР_1 ) нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 грудня 2015 року по 15 січня 2018 року з урахуванням січня 2008 року як місяця підвищення доходу, виплату здійснити з урахуванням виплачених сум. В решті позовних вимог відмовлено. На виконання зазначеного рішення суду відповідач 15.06.2023 виплатив ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 грудня 2015 року по 15 січня 2018 року з урахуванням січня 2008 року як місяця підвищення доходу, у розмірі 48400,69 грн. Оскільки, як вважає позивач, з ним несвоєчасно проведено розрахунок при звільненні, він звернувся із цим позовом до суду за стягненням середнього грошового забезпечення за затримку розрахунку при звільненні. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги в їх сукупності, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення з таких підстав. Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про військовий обов`язок і військову службу» № 2232-ХІІ від 25.03.1992 (далі - Закон № 2232-ХІІ) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України, іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній з обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їхніх сімей визначені Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» № 2011-XII від 20.12.1991 (далі - Закон № 2011-ХІІ). Відповідно до статті першої Закону № 2011-ХІІ соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом. Абзацом 2 ч. 3 ст. 9 Закону № 2011-XII встановлено, що грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону. Правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначає Закон України «Про індексацію грошових доходів населення» № 1282-ХІІ від 03.07.1991 (далі - Закон № 1282-ХІІ). Так, ст. 2 Закону № 1282-ХІІ визначено, що індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення). Індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення. В силу норми ч. 4 ст. 78 КАС України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом. На виконання рішення Львівського окружного адміністративного суду від 11.05.2023 у справі № 380/3130/23, яке набрало законної сили, відповідачем 15.06.2023 виплачено позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01 грудня 2015 року по 15 січня 2018 року з урахуванням січня 2008 року як місяця підвищення доходу у розмірі 48400,69 грн, що підтверджується скріншотом про зарахування коштів, наданим позивачем і не заперечується відповідачем. За приписами ч. 1 ст. 47 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) власник або уповноважений ним орган зобов`язаний в день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу. Водночас питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців із військової служби не врегульовані положеннями спеціального законодавства. У той же час такі питання врегульовані КЗпП України. Ураховуючи те, що спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці військовослужбовців, не встановлено дату проведення остаточного розрахунку зі звільненими працівниками та відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, Верховний Суд, зокрема у постановах від 20.01.2021 у справі № 200/4185/20-а, від 31.03.2021 у справі № 340/970/20, від 24.06.2021 у справі № 480/2577/20, дійшов висновку про можливість застосування норм ст.ст. 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення з військової служби. Згідно зі ст. 116 цього Кодексу, при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про суми, нараховані та виплачені працівникові при звільненні, із зазначенням окремо кожного виду виплати (основна та додаткова заробітна плата, заохочувальні та компенсаційні виплати, інші виплати, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до законодавства, у тому числі при звільненні) роботодавець повинен письмово повідомити працівника в день їх виплати. У разі спору про розмір сум, нарахованих працівникові при звільненні, роботодавець у будь-якому разі повинен у визначений цією статтею строк виплатити не оспорювану ним суму. За приписами ст. 117 КЗпП України, у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум роботодавець повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування у разі, якщо спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору, але не більш як за період, встановлений частиною першою цієї статті. Закріплені у цих статтях норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними відповідно до законодавства всіх виплат у день звільнення та водночас стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку з працівником. Період затримки розрахунку при звільненні це весь час затримки належних звільненому працівникові сум та виплат по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. Відповідно до правової позиції, висловленої Великою Палатою Верховного Суду в постанові від 26.02.2020 року у справі № 821/1083/17, під «належними звільненому працівникові сумами» необхідно розуміти усі виплати, на отримання яких працівник має право станом на дату звільнення згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством для осіб, які перебувають у трудових правовідносинах з роботодавцем (заробітна плата, компенсація за невикористані дні відпустки, вихідна допомога тощо). Оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, встановленими Цивільним кодексом України, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене ст. 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, тому числі й після прийняття судового рішення. У цій справі позивач у зв`язку з порушенням відповідачем його права на отримання грошового забезпечення у повному розмірі, що встановлено рішенням Львівського окружного адміністративного суду від 11.05.2023 у справі № 380/3130/23, яке набрало законної сили, просить стягнути на його користь середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні за період з 15.01.2018 по 15.06.2023. При цьому військова частина провела фактичний розрахунок із позивачем щодо виплати спірної індексації грошового забезпечення поза межами строку, встановленого ст. 116 КЗпП України. Оскільки не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 КЗпП України, а саме виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців, суд приходить висновку, що позивач має право на отримання такого відшкодування за затримку виплати спірної індексації. Згідно зі ст. 27 Закону України «Про оплату праці», порядок обчислення середньої заробітної плати працівника у випадках, передбачених законодавством, встановлюється Кабінетом Міністрів України. Обчислення середнього заробітку працівників здійснюється відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 № 100, з наступними змінами та доповненнями (далі - Порядок № 100). Згідно з абз. 1 п. 2 розділу ІІ Порядку № 100, обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. Абзацом 3 п. 2 розділу ІІ Порядку № 100 передбачено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час. Відповідно до п. 8 розділу IV Порядку № 100, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. Механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам визначений Наказом Міністерства оборони України № 260 від 07.06.2018 «Про затвердження Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам». Згідно з п. 7 розділу І цього Порядку, середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата. Оскільки остаточний розрахунок із позивачем у зв`язку із звільненням проведено виплатою індексації грошового забезпечення 15.06.2023, а не при виключенні останнього із списків частини 15.01.2018, то строк затримки розрахунку складає 1976 днів. Відповідно до довідки про розрахунок розміру середньоденного грошового забезпечення за повні два місяці перед звільненням № 776 від 17.07.2023, виданої Кінологічним навчальним центром, за два останні повні місяці позивачу нараховано та виплачено грошове забезпечення у такому розмірі: 7967,60 грн за листопад 2017 року та 7967,60 грн за грудень 2017 року, що за два місяці становить 15935,20 грн. Відтак середньоденна заробітна плата становить 261,23 грн (за останні 2 місяці 15935,20 грн / 61 календарних дні за останні два повні місяці листопад і грудень 2017 року). Відтак розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку з позивачем при звільнення з урахуванням положень ст. 117 КЗпП України в новій редакції, розраховано судом першої інстанції, як: 261,23 грн (середньоденна заробітна плата позивача) х 181 (кількість днів за який слід стягнути середній заробіток з 16.01.2018 по 16.07.2018) = 47282,63 грн. Отже, суд попередньої інстанції дійшов правильного висновку, що середній заробіток за час затримки розрахунку має бути перерахований та виплачений позивачу за період з 16.01.2018 по 16.07.2018 в загальному розмірі 47282,63 грн. Таким чином, позовні вимоги є обґрунтованими та підлягають задоволенню шляхом стягнення з ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) на користь ОСОБА_1 середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні за період з 16.01.2018 по 16.07.2018 у розмірі 47282 (сорок сім тисяч двісті вісімдесят дві) грн 63 коп. Колегія суддів зазначає, що висновки Верховного Суду, які наведені скаржником, безпосередньо стосуються норм статті 117 КЗпП України у редакції, яка діяла до 19 липня 2022 року, а на їх виконання підлягає встановленню: розмір середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні; загальний розмір належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат; частка коштів, яка не була виплачена позивачу при звільненні у порівнянні з загальним розміром належних позивачеві при звільненні виплат, однак з 19 липня 2022 року - необхідно враховувати приписи чинної редакції статті 117 КЗпП України, яким законодавець обмежив виплату шістьма місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові. Наведена правова позиція узгоджується із висновком Верховного Суду, викладеним у постановах від 29 січня 2024 року у справі № 560/9586/22 та від 30 листопада 2023 року у справі № 380/19103/22. Відтак колегія суддів відхиляє доводи апелянта про необхідність застосування в розглядуваній справі, до суми середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні, який обмежений шістьма місяцями, принципу співмірності, оскільки застосування і принципу співмірності, і нової редакції статті 117 КЗпП України до всього спірного періоду, є протиправним. Аналогічний підхід до правозастосування наведений в постанові Верховного Суду від 30 квітня 2024 року в справі № 560/6962/23. Решта доводів та заперечень учасників справи, висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Згідно з усталеною практикою Європейського суду з прав людини, зокрема у рішенні у справі "Серявін та інші проти України" від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відображено принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п.29). Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З огляду на викладене колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, доводами апеляційної скарги висновки, викладені в судовому рішенні не спростовуються і підстав для його скасування немає. Враховуючи наведене вище, апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін. Керуючись ст.ст.308,315,316,321,322,325,328,329 КАС України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 (військова частина НОМЕР_1 ) залишити без задоволення, а рішення Львівського окружного адміністративного суду від 22 лютого 2024 року в справі №380/14394/23 без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду лише з підстав, визначених ст. 328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення. Головуючий суддя А. Р. Курилець судді О. І. Мікула М. А. Пліш Повне судове рішення складено 15 травня 2024 року.