Постанова Восьмий апеляційний адміністративний суд № 500/6072/23

ВОСЬМИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 травня 2024 рокуЛьвівСправа № 500/6072/23 пров. № А/857/24904/23 Восьмий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого судді Носа С. П., суддів Кухтея Р. В., Гуляка В. В.; розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Тернопільській області на рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 20 листопада 2023 року у справі № 500/6072/23 (головуюча суддя Чепенюк О. В., м. Тернопіль, повний текст судового рішення складено 20.11.2023) за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Тернопільській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,- ВСТАНОВИВ: 22 вересня 2023 року Тернопільським окружним адміністративним судом зареєстровано позовну заяву ОСОБА_1 до Головного управління Національної поліції в Тернопільській області про визнання протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 по 2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби 12.03.2019; зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 по 2019 роки, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби 12.03.2019. В обґрунтування вимог позовної заяви вказано, що позивач 22.06.2015 отримав посвідчення учасника бойових дій. З 12.03.2019 звільнений з посади начальника сектору кримінальної поліції Лановецького відділення поліції Кременецького відділу поліції Головного управління Національної поліції в Тернопільській області. При звільненні зі служби відповідачем не виплачено позивачу компенсацію за невикористану відпустку як учаснику бойових дій за 2016, 2017, 2018 та 2019 роки, передбачену пунктом 12 частини першої статті 12 Закону України № 3551-XII від 22.10.1993 «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» (далі - Закон №3551-ХІІ). Представник позивача неодноразово зверталася до відповідача щодо виплати такої компенсації, проте відповідач відмовив, вказавши, що така відпустка є додатковою і виплата компенсації не передбачена. Позивач вважає, що відповідачем допущено протиправну бездіяльність щодо ненарахування та невиплати йому грошової компенсації невикористаної відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби. Рішенням Тернопільського окружного адміністративного суду від 20 листопада 2023 року позов задоволено. Визнано протиправною бездіяльність Головного управління Національної поліції в Тернопільській області щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби, а саме 12.03.2019. Зобов`язано Головне управління Національної поліції в Тернопільській області нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за період з 2016 року по 2019 рік, виходячи з грошового забезпечення станом на день звільнення зі служби, а саме 12.03.2019. Не погодившись з прийнятим рішенням, відповідачем - Головним управлінням Національної поліції в Тернопільській області, подано апеляційну скаргу, в якій висловлено прохання скасувати оскаржуване рішення та прийняти постанову про відмову в задоволенні позовних вимог. В обґрунтування вимог апеляційної скарги вказано, що додаткова відпустка учасникам АТО не належить до виду щорічних відпусток, а тому відповідно до статті 11 Закону України від 05.11.1996 № 504/96-ВР «Про відпустки» (далі - Закон №504/96-ВР) не може бути перенесена на інший період, не підлягає поділу, не продовжується на святкові та неробочі дні. На таку відпустку не поширюються норми частини першої статті 24 Закону № 504/96-ВР. Відповідно, компенсація при звільненні за невикористану додаткову відпустку працівникові як учасникові АТО не виплачується. З соціальних та додаткових відпусток, які не належать до щорічних, грошовою компенсацією можна замінити лише відпустку «на дітей». Інші види додаткових відпусток компенсації взагалі не підлягають, навіть при звільненні. Позивач відпустку як учасник бойових дій, яка передбачена пунктом 12 частини першої статті 12 Закону № 3551-XII за 2016, 2017, 2018, 2019 роки не використовував, так як не звертався із рапортом до керівництва про її надання. Враховуючи, що рішення суду першої інстанції ухвалено у справі незначної складності, суд апеляційної інстанції в порядку ст.311 КАС України розглядає справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, оскільки справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів. В силу вимог ч.4 ст.229 КАС України якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. Суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (частина перша статті 308 КАС України). Заслухавши суддю-доповідача, проаналізувавши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції приходить до висновку про те, що апеляційну скаргу необхідно залишити без задоволення, а оскаржуване рішення залишити без змін з таких підстав. Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Встановлено, що ОСОБА_1 22.06.2015 Управлінням МВС України в Тернопільській області видано посвідчення учасника бойових дій серії НОМЕР_1 (а.с.10). На підставі наказу ГУНП від 12.03.2019 за №65 о/с позивач звільнений з посади начальника сектору кримінальної поліції Лановецького відділення поліції Кременецького відділу поліції Головного управління Національної поліції в Тернопільській області з 12.03.2019 на підставі п.2 ч.1 ст.77 (через хворобу) Закону України «Про Національну поліцію» (а.с.11). При звільненні позивача 12.03.2019 ГУНП не виплатило компенсацію за невикористану відпустку як учаснику бойових дій за 2016, 2017, 2018 та 2019 роки. У травні 2023 року представник позивача звернулася до ГУНП з запитом щодо виплати грошової компенсації ОСОБА_1 за невикористану відпустку як учаснику бойових дій при звільненні із служби в Національній поліції України та у випадку невиплати такої компенсації просила нарахувати та виплатити її позивачу. Листом від 19.05.2023 № 395/05/3-2023 відповідач відмовив позивачу у задоволенні такої заяви, мотивуючи тим, що відповідно до статті 24 Закону України «Пре відпустки» визначено, що у разі звільнення працівника компенсація виплачується лише за всі невикористані дні щорічної відпустки, а відпустка учаснику бойових дій відповідно до статті 16-2 Закону України «Про відпустки» є додатковою. У зв`язку із цим, можливість виплати грошової компенсації за невикористані дні відпустки учасника бойових дії законодавством не передбачена (а.с.13). У червні 2023 року представник позивача повторно звернулася в інтересах позивача з запитом щодо надання інформації та копій підтверджуючих документів про надання позивачу додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2015-2019 роки та виплачені суми грошового забезпечення позивачу при звільненні із служби у 2019 році. Листами ГУНП від 06.07.2023 № 1596/2/05/2023 та від 07.07.2023 № 594/2/05/23-2023 заявника повідомлено, що при звільненні ОСОБА_1 виплачено грошове забезпечення за березень 2019 року (з 01 по 12 березня) в сумі 5255,37 грн. Також зазначено, що відпустка позивачу як учаснику бойових дій надавалась лише за 2015 рік; за 2016-2019 роки така відпустка не надавалася, так як ОСОБА_1 не звертався до керівництва про її надання (а.с.15,17). Згідно із ч. 2 ст. 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку. Судом апеляційної інстанції здійснено перевірку висновків суду першої інстанції щодо відповідності дій відповідача вимогам ч. 2 ст. 2 КАС України, внаслідок чого суд апеляційної інстанції погоджується з такими та вважає за необхідне зазначити наступне. Закон України «Про відпустки» (далі - Закон №504/96-ВР) установлює державні гарантії права на відпустки, визначає умови, тривалість і порядок надання їх працівникам для відновлення працездатності, зміцнення здоров`я, а також для виховання дітей, задоволення власних життєво важливих потреб та інтересів, всебічного розвитку особи. Статтею 4 Закону №504/96-ВР передбачено види щорічних та додаткових відпусток і зазначено, що законодавством, колективним договором, угодою та трудовим договором можуть установлюватися інші види відпусток. У разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину-особу з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи (частина перша статті 24 Закону №504/96-ВР). Аналогічні положення містяться в частині першій статті 83 КЗпП України. Суд враховує, що Закон України «Про Національну поліцію» від 02.07.2015 року №580-VIII (далі - Закон №580-VIII) визначає правові засади організації та діяльності Національної поліції України, статус поліцейських, а також порядок проходження служби в Національній поліції України. Відповідно до частин першої та третьої статті 59 Закону №580-VIII служба в поліції є державною службою особливого характеру, яка є професійною діяльністю поліцейських з виконання покладених на поліцію повноважень. Рішення з питань проходження служби оформлюються письмовими наказами по особовому складу на підставі відповідних документів, перелік і форма яких установлюються Міністерством внутрішніх справ України. Проходження служби в поліції регулюється цим Законом та іншими нормативно-правовими актами (стаття 60 Закону №580-VIII). Згідно з частинами першою та другою статті 92 Закону №580-VIII, поліцейським надаються щорічні чергові оплачувані відпустки в порядку та тривалістю, визначених цим Законом. Поліцейському надаються також додаткові відпустки у зв`язку з навчанням, творчі відпустки, соціальні відпустки, відпустки без збереження заробітної плати (грошового забезпечення) та інші види відпусток відповідно до законодавства про відпустки. Відповідно до частин восьмої, дев`ятої, десятої та одинадцятої статті 93 Закону №580-VIII поліцейським у рік звільнення за власним бажанням, за віком, через хворобу чи скорочення штату в році звільнення, за їх бажанням, надається чергова відпустка, тривалість якої обчислюється пропорційно з розрахунку однієї дванадцятої частини відпустки за кожний повний місяць служби в році звільнення. Рішенням Конституційного Суду України від 07 травня 2002 року №8-рп/2002 в справі за конституційним поданням Президента України щодо офіційного тлумачення положень частин другої, третьої статті 124 Конституції України (справа щодо підвідомчості актів про призначення або звільнення посадових осіб) зазначено, що при розгляді та вирішенні конкретних справ, пов`язаних із спорами щодо проходження публічної служби, адміністративний суд, установивши відсутність у спеціальних нормативно-правових актах положень, якими врегульовано спірні правовідносини, може застосувати норми, у яких визначені основні трудові права працівників - КЗпП України. З огляду на відсутність правового врегулювання цього питання положеннями Закону №580-VIII питання компенсації невикористаної частини відпустки поліцейському за минулі роки вирішується із застосуванням приписів КЗпП України і Закону №504/96-ВР. Так, відповідно до частини першої статті 24 Закону №504/96-ВР і частини першої статті 83 КЗпП України, у разі звільнення працівника йому виплачується грошова компенсація за всі невикористані ним дні щорічної відпустки, а також додаткової відпустки працівникам, які мають дітей або повнолітню дитину з інвалідністю з дитинства підгрупи А I групи. Колегія суддів зазначає, що згідно із пунктом 12 статті 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту» від 22 жовтня 1993 року № 3551-XII (надалі - Закон № 3551-ХІІ), учасникам бойових дій надаються такі пільги, як використання чергової щорічної відпустки у зручний для них час, а також одержання додаткової відпустки із збереженням заробітної плати строком 14 календарних днів на рік. Вказані норми в сукупності свідчать про те, що у випадку звільнення поліцейського - учасника бойових дій, йому виплачується компенсація за всі невикористані ним дні відпустки, у тому числі за невикористані дні додаткової відпустки, передбаченої статтею 12 Закону №3551-ХІІ. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 07.05.2020 в справі № 360/4127/19, від 14.04.2021 в справі №620/1487/20, від 29.04.2021 в справі №200/602/20-а, від 31.05.2021 в справі №200/13837/19-а, від 11.11.2021 в адміністративній справі № 200/1175/20-а. Матеріалами справи встановлено, що позивач, як учасник бойових дій, не використав додаткову відпустку у 2016 - 2019 роках, а отже набув право на отримання грошової компенсації за таку невикористану додаткову відпустку у зв`язку із звільненням зі служби. Таким чином, позивач, як учасник бойових дій, має право на грошову компенсацію за невикористану відпустку як учасник бойових дій, передбачену статтею 12 Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Пунктом 3 розділу І Порядку та умов виплати грошового забезпечення поліцейським Національної поліції та здобувачам вищої освіти закладів вищої освіти із специфічними умовами навчання, що здійснюють підготовку поліцейських, затвердженого Наказом Міністерства внутрішніх справ України від 06.04.2016 №260 (надалі - Порядок №260) передбачено, що грошове забезпечення поліцейських визначається залежно від посади, спеціального звання, стажу служби в поліції, інтенсивності та умов служби, кваліфікації, наукового ступеня або вченого звання. Згідно з абзацами сьомим і восьмим пункту 8 розділу ІІІ Порядку №260 за невикористану в році звільнення відпустку поліцейським, які звільняються з поліції, виплачується грошова компенсація відповідно до чинного законодавства. Виплата грошової компенсації за невикористану в році звільнення відпустку проводиться, виходячи з розміру місячного грошового забезпечення, право на отримання якого поліцейський має відповідно до чинного законодавства на день звільнення із служби. При цьому одноденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення розміру грошового забезпечення на 30 календарних днів. Кількість днів для виплати грошової компенсації за невикористану відпустку вказується в наказі про звільнення. Відтак, колегія суддів погоджується з доводами суду першої інстанції, що у даному випадку ефективним способом захисту порушених прав, свобод чи інтересів позивача буде зобов`язання відповідача нарахувати та виплатити грошову компенсацію за невикористані календарні дні додаткової відпустки як учаснику бойових дій за 2016 - 2019 роки. Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права. Згідно ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає скаргу без задоволення, а рішення суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись статтями 241, 250, 308, 311, 316, 321, 322, 325, 328 Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -

ПОСТАНОВИВ: Апеляційну скаргу Головного управління Національної поліції в Тернопільській області залишити без задоволення, а рішення Тернопільського окружного адміністративного суду від 20 листопада 2023 року у справі № 500/6072/23 залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених п.2 ч.5 ст.328 КАС України, протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції. Головуючий суддя С. П. Нос судді Р. В. Кухтей В. В. Гуляк