Постанова Київський апеляційний суд № 760/17541/22

Постанова Іменем України 14 травня 2024 року м. Київ провадження №22-ц/824/1488/2024 Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді - Мазурик О. Ф. (суддя-доповідач) суддів: Желепи О. В., Немировської О. В., за участю секретаря Марченка М. С., розглянув у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 04 липня 2023 року в складі судді Усатової І. А. у цивільній справі №760/17541/22 Солом`янського районного суду м. Києва за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про повернення безпідставно набутих коштів У С Т А Н О В И В: У листопаді 2022 року позивач звернулася до Голосіївського районного суду м. Києва з позовом, в якому, посилаючись на безпідставність набуття відповідачкою коштів, наданих нею на виконання недійсного договору, просила стягнути з ОСОБА_1 безпідставно набуті кошти в розмірі 792 903,00 грн за недійсним договором купівлі-продажу квартири, укладеним 20.11.2015, між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 . Позовні вимоги обґрунтовувала тим, що 20.11.2015 між нею та ОСОБА_1 було укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Скрипником С. М., зареєстрований в реєстрі № 1482. На виконання умов вказаного договору, в той же день позивачем перераховано грошові кошти в сумі 792 903,00 грн на банківський рахунок ОСОБА_1 , що підтверджується копією платіжного доручення № 1 від 20 листопада 2015 року з призначенням платежу «оплата за квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , згідно договору купівлі-продажу квартири від 20.11.2015 посвідчений приватним нотаріусом КМНО Скринник С. М.» Рішенням Солом`янського районного суду міста Києва від 01 червня 2021 року (справа № 760/17262/20), залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду від 16 лютого 2022 року, позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання договору недійсним було задоволено. Визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири, укладений між ними від 20 листопада 2015 року, посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Скринником C. M. за реєстровим № 1482. Визнаючи недійсним договір купівлі-продажу квартири, суди виходили із того, що він вчинений ОСОБА_1 в результаті помилки щодо його суті. У зв`язку з визнанням судом недійсним договору купівлі-продажу квартири, відповідач, як попередній власник, 06.10.2022 поновила своє право власності та зареєструвала за собою квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Відтак, відповідач 06.10.2022 повернула собі майно - предмет договору купівлі-продажу - квартиру за адресою: АДРЕСА_2 , що було передано позивачу на виконання Договору купівлі-продажу. А тому, враховуючи, що договір купівлі-продажу визнано недійсним і відповідач відновив право на квартиру, позивач вважає, що правова підстава, на якій відповідачка набула кошти, відпала, то вона має право на повернення сплачених коштів на виконання недійсного договору в розмірі 792 903,00 грн. Відповідач, заперечуючи проти позовних вимог, подала до суду відзив, у якому зазначила, що у судових рішеннях у справі про визнання договору купівлі-продажу недійним, було встановлено, що грошові кошти за договором купівлі-продажу не перераховувались. Зокрема, у судовому засіданні 26.01.2022 у Київському апеляційному суді ОСОБА_2 особисто повідомила про те, що передала грошові кошти готівкою ОСОБА_1 у нотаріуса, які вона одразу поклала в сумку і по дорозі у лікарню, коли вони разом їхали після підписання договору, ОСОБА_2 запропонувала заїхати в банк і покласти кошти на рахунок, але ОСОБА_1 відмовилась, оскільки не довіряла банкам. У ході судового розгляду справи про визнання договору купівлі-продажу недійсним, ОСОБА_2 не надавала жодних банківських квитанцій про перерахування коштів за договором купівлі-продажу. Тому на переконання відповідача, квитанція, яку надав позивач на підтвердження перерахування коштів за договором-купівлі продажу, який в подальшому було визнано недійсним, викликає сумнів щодо її достовірності. Окрім того, вказує, що фактичної передачі квартири за договором-купівлі продажу не відбулось, а тому відсутні підстави для застосування ст. 1212 ЦК України. Враховуючи вищенаведене, просила відмовити у задоволенні позову. Рішенням Солом`янського районного суду від 04 липня 2023 року позов задоволено у повному обсязі. Не погоджуючись з вказаним рішенням суду, відповідач звернулася до суду з апеляційною скаргою, посилаючись на те, що рішення суду ухвалене з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, без повного з`ясування обставин, що мають значення для правильного вирішення справи. В обґрунтування апеляційної скарги вказувала, що суд першої інстанції не звернув уваги на те, що рішенням суду про визнання договору купівлі-продажу від 20.11.2015 недійсним, відмовлено в частині застосування наслідків недійсності правочину шляхом повернення у власність квартини ОСОБА_1 . Крім того, у вище згаданій справі про визнання договору недійсним, у суді апеляційної інстанції ОСОБА_2 особисто повідомила, що передала гроші готівкою, а не на рахунок, як то зазначила у даному позові. Крім того, зазначила, що судом першої інстанції безпідставно відмовлено у задоволенні її клопотання про витребування доказів, у якому вона просила витребувати у ліквідатора ПАТ «КГС БАНК» інформацію про наявність чи відсутність рахунку на ім`я ОСОБА_1 , оскільки вказана інформація може спростувати позовні вимоги. За вказаних обставин, просила скасувати рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 04.07.2023 та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову. Представник ОСОБА_1 - ОСОБА_3 в судовому засіданні надала пояснення тотожні, зазначеним в апеляційній скарзі, підтримала її та просила задовольнити з підстав, наведених в ній. Позивач ОСОБА_2 належним чином повідомлена про день, час та місце розгляду справи, в судове засідання не з`явилася (а. с. 248-250). Колегія суддів вислухала доповідь судді-доповідача, пояснення представника скаржника - ОСОБА_3 , дослідила матеріали справи, перевірила законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги та вимог, що заявлялися у суді першої інстанції, та дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Судом встановлено, що 20 листопада 2015 року між ОСОБА_1 (Продавець) та ОСОБА_2 (Покупець), було укладено договір купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Скринником С. Н., зареєстрований у реєстрі №1482. Згідно п. 4 даного Договору продаж вказаної квартири вчинено за 792 903,00 грн, які сплачуються покупцем в процесі підписання цього Договору купівлі-продажу квартири в національній грошовій одиниці України, після узгодження його тексту. Підписи сторін на примірниках цього Договору свідчить про те, що сума, зазначена у п. 4 цього договору, повністю отримана продавцем в національній грошовій одиниці України. Претензій матеріального характеру сторони одна до одної не мають (п.5 Договору). 20 листопада 2015 року ОСОБА_2 на рахунок ОСОБА_1 було перераховано грошові кошти у розмірі 792 903,00 грн, що підтверджується наявною в матеріалах справи копією платіжного доручення №1 від 20.11.2015. (а.с. 13) Згідно витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №48087777 від 20.11.2015, виданого приватним нотаріусом КМНО Скринником С. М., право власності на квартиру АДРЕСА_1 , зареєстровано 20.11.2015 за ОСОБА_2 на підставі договору купівлі-продажу від 20.11.2015 за реєстровим №1482. Рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 01.06.2021 по справі №760/17262/20 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: приватний нотаріус КМНО Скринник С. М. про визнання договору недійсним, позов задоволено частково, визнано недійсним договір купівлі-продажу квартири, укладений між ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , від 20 листопада 2015 року, посвідчений приватним нотаріусом КМНО Скринником С. М. за реєстровим №1482. Постановою Київського апеляційного суду від 16.02.2022 рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 01.06.2021 залишено без змін. Згідно інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно від 09.11.2022, право власності на квартиру АДРЕСА_1 , 06.10.2022 зареєстровано за ОСОБА_1 на підставі свідоцтва про право на спадщину за законом №5-2363, виданого 30.11.2012 Державним нотаріусом Дев`ятої Київської державної нотаріальної контори Пічевською Н. В. Отже з матеріалів справи вбачається, що рішенням Солом`янського районного суду м. Києва від 01.06.2021, залишеним без змін постановою Київського апеляційного суду 16.02.2022 договір купівлі-продажу від 15.11.2015 визнано недійсним та реституція в частині повернення квартири АДРЕСА_1 від позивача до відповідача вже проведена, оскільки державним реєстратором 06.10.2022 було зареєстроване право власності відповідача на вказану квартиру. Колегія суддів погоджується з висновками суду першої про задоволення позову, з наступних підстав. Згідно частини першої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Відповідно до пункту 1 частини третьої статті 1212 ЦК України положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного за недійсним правочином. Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У постанові Великої Палати Верховного Суду від 23 травня 2018 року у справі N 910/1238/17 (провадження N 12-83гс18) зроблено висновок, що "положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Положення цієї глави застосовуються також до вимог про: повернення виконаного за недійсним правочином; витребування майна власником із чужого незаконного володіння; повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні; відшкодування шкоди особою, яка незаконно набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи. Аналіз наведених норм права дає підстави для висновку, що цей вид зобов`язань породжують такі юридичні факти: 1) набуття особою майна або його збереження за рахунок іншої особи; 2) відсутність для цього правових підстав або якщо такі відпали". Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. У постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17 (провадження № 12-182гс18) та від 13 лютого 2019 року у справі № 320/5877/17 зроблено висновок, що «предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права. Відповідно до частин першої та другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 ЦК України». У пункті 3 частини третьої статті 1212 ЦК України передбачено, що положення цієї глави застосовуються також до вимог про повернення виконаного однією із сторін у зобов`язанні. Тлумачення вказаних норм дає підстави для висновку, що якщо одна із сторін договору передала у власність іншій стороні певне майно (сплатила кошти) і судом встановлено порушення еквівалентності зустрічного надання внаслідок невиконання або неналежного виконання своїх обов`язків однієї із сторін, сторона, що передала майно (сплатила кошти), має право вимагати повернення переданого іншій стороні в тій мірі, в якій це порушує погоджену сторонами еквівалентність зустрічного надання. Тобто, якщо сторона яка вчинила виконання, проте не отримала зустрічного надання в обсязі, який відповідає переданому майну (сплаченим коштам) і згодом договір розірвано за рішенням суду, то вона може вимагати від сторони, яка порушила договір і не здійснила зустрічне надання, повернення майна (коштів) на підставі пункту 3 частини третьої статті 1212 ЦК України (див. висновок у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 25 березня 2020 року у справі № 537/4259/15-ц (провадження № 61-592св20)). Оскільки у рішенні Солом`янського районного суду міста Києва від 01 червня 2021 року яким визнано договір купівлі-продажу від 20.11.2015 недійсним, встановлено обставини не виконання недійсного правочину ОСОБА_1 щодо передання квартири та ключів від квартири ОСОБА_2 та під час розгляду даної справи у суді першої інстанції ОСОБА_2 доведено обставини виконання нею недійсного правочину в частині перерахування грошових коштів на рахунок відповідачки, що вказує на те, що лише ОСОБА_2 , як сторона недійсного договору купівлі-продажу здійснила його виконання, то для повернення виконаного підлягають застосуванню положення глави 83 ЦК, зокрема ст. 1212 ЦК. Звертаючись до суду з позовом про повернення безпідставно набутих коштів, позивач вказувала, що унаслідок визнання договору купівлі-продажу квартири від 20.11.2015 недійсним та відповідачка не повернула отримані за договором грошові кошти, то правові підстави для набуття та зберігання таких грошових коштів відпали, а тому просила повернути такі кошти. Як встановлено судом, позивачем на виконання умов Договору купівлі-продажу квартири, який рішенням суду в подальшому визнано недійсним, було сплачено відповідачу грошові кошти в сумі 792 903,00 грн. Факт отримання відповідачем грошових коштів у розмірі 792 903,00 грн. підтверджується платіжним дорученням №1 від 20.11.2015, копія якого долучена до матеріалів справи. Оскільки відповідач ставила під сумнів допустимість, достовірність та достатність вказаного доказу, оригінал останнього був оглянутий судом першої інстанції у судовому засіданні будь-яких сумнівів щодо його достовірності судом не вбачалося. Колегія суддів не приймає доводи скаржника про те, що такий доказ не подавався до суду під час розгляду справи про визнання договору купівлі-продажу недійсним, адже у тій справі доказуванню підлягав факт вчинення правочину ОСОБА_1 під впливом помилки. Водночас, саме у даній справі доказуванню підлягає факт передачі коштів ОСОБА_2 шляхом зарахування на банківський рахунок ОСОБА_1 , а отже у колегії суду не виникає сумніві допустимості платіжного доручення №1 від 20.11.2015, як доказу у даній справі. Посилання скаржника, на те, що судами під час розгляду справи про визнання договору купівлі-продажу недійним, установлені обставини щодо відсутності факту перерахування грошових коштів на банківський рахунок ОСОБА_1 , що зафіксовано на звукозаписі судового засідання, є необґрунтованими, з огляду на те, що пояснення ОСОБА_2 , як відповідача у іншій справі про визнання договору купівлі-продажу недійним, про передачу готівкових коштів ОСОБА_1 , не є встановленими судом обставинами, а є лише зафіксованим на звукозаписуючий пристрій суб`єктивного викладу обставин події, що мали місце у 2015 році на стадії надання пояснень учасниками справи, а тому такі пояснення не є встановленими судом обставинами і не можуть використовуватися, як преюдиційні. Більше того, як вже зазначалось вище, факт передачі грошових коштів саме на банківський рахунок ОСОБА_1 підлягав доведенню саме у даній справі. І такий факт доведено платіжним дорученням №1 від 20.11.2015, з якого вбачається, що ОСОБА_2 передала шляхом зарахування на банківський рахунок ОСОБА_1 оплату за квартиру згідно договору купівлі-продажу квартири від 20.11.2015. При цьому відповідач, будь-яких заперечень з приводу неналежності їй, чи відсутності у неї рахунку у банку не доводила. Посилання скаржника на те, що судом безпідставно відмовлено у задоволенні клопотання про витребування інформації та доказів від ліквідатора банку ПАТ «КСГ БАНК» є необґрунтованими, адже таке клопотання судом розглянуто та відмовлено у його задоволенні. Як на неможливість отримання запитуваної інформації скаржник посилалася на те, що представнику така інформація не може бути надана з огляду на банківську таємницю, разом з тим, матеріали справи не містять доказів, що ОСОБА_1 зверталася до Банку за запитуваною інформацією, та їй відмовили у наданні такої інформації. А тому суд правомірно вімовив у задоволенні вказаного клопотання. Відповідно до ч. 1 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Оскільки позивач у суді першої інстанції довела належними та допустимими доказами передання грошових коштів шляхом зарахування їх на банківський рахунок позивачки, за договором купівлі продажу, який було визнано недійсний у судовому порядку та відповідач не довела повернення вказаних грошових коштів позивачу, то висновок суду першої інстанції про наявність правових підстав для задоволення позову є обґрунтованим. Таким чином, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження. Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів апеляційної скарги та їх відображення в оскаржуваному рішенні, питання вичерпності висновків суду першої інстанції, колегія суддів виходить з того, що у справі, яка переглядається, судове рішення відповідає вимогам законності та вмотивованості. Наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду та не дають підстав вважати, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, про що зазначає в апеляційній скарзі позивач. З урахуванням наведеного, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції про відмову в задоволенні позову відповідає фактичним обставинам справи, ґрунтується на наявних у справі доказах, ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права та не може бути скасоване з підстав, викладених в апеляційній скарзі. Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За вказаних обставин, колегія суддів приходить до висновку про залишення рішення суду без змін, а скарги без задоволення. На підставі викладеного та керуючись ст. 268, 374, 375, 383, 384, 389 ЦПК України П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення. Рішення Солом`янського районного суду м. Києва від 04 липня 2023 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня проголошення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до цього суду. Повний текст постанови складено 15 травня 2024 року. Головуючий О. Ф. Мазурик Судді О. В. Желепа О. В. Немировська