Постанова Одеський апеляційний суд № 515/894/23

Номер провадження: 33/813/837/24 Справа № 515/894/23 Головуючий у першій інстанції Зубов О. С. Доповідач Котелевський Р. І. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 19.03.2024 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі судді судової палати з розгляду кримінальних справ Котелевського Р.І., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову судді Татарбунарського районного суду Одеської області від 17.08.2023 року, якою: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , військовослужбовця НОМЕР_1 прикордонного загону, який проживає за адресою: АДРЕСА_1 , визнаний винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст.172-20 КУпАП, встановив: Оскарженою постановою ОСОБА_1 визнаний винуватим у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст.172-20 КУпАП, та на нього накладене адміністративне стягнення у виді штрафу в розмірі 1000 (однієї тисячі) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що складає 17000 (сімнадцять тисяч) грн. Цією ж постановою, ОСОБА_1 звільнений від сплати судового збору на підставі п.12 ч.1 ст.5 Закону України «Про судовий збір». Згідно з оскарженою постановою, 05.06.2023 року, приблизно о 12:30 год., військовослужбовець, інспектор прикордонної служби 1-ї категорії групи моніторингу обстановки, молодший сержант ОСОБА_1 не території військової частини на посту спостереження « ІНФОРМАЦІЯ_3 », в умовах особливого періоду (воєнного стану), виконував обов`язки військової служби, будучи у нетверезому стані, чим вчинив адміністративне правопорушення, передбачене ч.3 ст.172-20 КУпАП, а саме виконання військовослужбовцем обов`язків військової служби в нетверезому стані, в умовах особливого періоду. Не погоджуючись із вказаною постановою захисник Пасічник О.В. в інтересах ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій просила скасувати постанову та винести нову про накладення адміністративного стягнення у виді штрафу в мінімальних межах, передбачених санкцією ч.3 ст.172-20 КУпАП. 17.10.2023 року постановою Одеського апеляційного суду апеляційну скаргу адвоката Пасічник О.В. повернуто особі, яка її подала, у зв`язку із пропуском строку на апеляційне оскарження. 31.01.2024 року ОСОБА_1 , не погоджуючись із постановою судді, подав апеляційну скаргу, в якій посилається на незаконність та необґрунтованість постанови, просить скасувати її та винести нову про накладення адміністративного стягнення у виді штрафу в мінімальних межах, передбачених санкцією ч.3 ст.172-20 КУпАП. Апелянт вказує, що випив медичний заспокійливий препарат, оскільки перебував в стресовому стані та суддя місцевого суду при накладенні адміністративного стягнення не врахував характер вчиненого правопорушення, його особу, наявність у нього на утриманні неповнолітньої дитини, матері, яка потребує його матеріальної допомоги, недостатній розмір заробітної плати для сплати призначеного розміру штрафу (11816,30 грн.). Також в апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить поновити строк на апеляційне оскарження постанови, з посиланням на те, що копії постанови він не отримував, електронна адреса, на яку судом була направлена копія постанови не є актуальною, зі змістом постанови ознайомився 22.08.2023 року на сайті «Судова влада», після чого 02.09.2023 року захисником була подана апеляційна скарга, однак постановою Одеського апеляційного суду від 17.10.2023 року скарга була повернута захиснику, у зв`язку із пропуском строку на оскарження, про що він дізнався лише 24.01.2024 року, після чого невідкладно поштовим відправлення надіслав апеляційну скаргу. Апеляційний розгляд проведено без участі особи, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 та його захисника, які будучи повідомленими про дату, час та місце розгляду справи до суду апеляційної інстанції не з`явилися, з клопотаннями про відкладення розгляду справи не зверталися. За таких обставин суд вважає, що на стадії апеляційного перегляду оскарженої постанови, судом були створені всі можливі та необхідні умови для реалізації права учасників процесу на доступ до правосуддя. Вказане узгоджується з рішенням Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі «Смірнов проти України», відповідно до якого в силу вимог ч.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи, є порушенням ч.1 ст.6 даної Конвенції. В своїх рішеннях Європейський Суд також наголошує, що сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов`язана з розумним інтервалом сама цікавитись провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов`язки. Вивчивши матеріали справи про адміністративне правопорушення та долучені докази; перевіривши наведені в апеляційній скарзі доводи; суд приходить до висновку про таке. Щодо клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження постанови, апеляційним судом встановлено таке. Згідно положень ст. 294 КУпАП постанова судді у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена протягом десяти днів з дня її винесення. Апеляційна скарга, подана після закінчення цього строку, повертається апеляційним судом особі, яка її подала, якщо вона не заявляє клопотання про поновлення цього строку, або якщо відмовлено у його поновленні. 17.08.2023 року суддею місцевого суду за участю ОСОБА_1 розглянуто справу та винесено оскаржену постанову, із оголошенням її резолютивної частини. Повний текст постанови виготовлений 18.08.2023 року. 22.08.2023 року копія постанови автоматизованою системою документообігу суду направлена на електронну адресу ОСОБА_1 , яка була вказана в його заяві. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 стверджує, що копії постанови не отримував, оскільки електронна адреса, на яку судом була направлена копія постанови не актуальна. 02.09.2023 року захисником Пасічник О.В. в інтересах ОСОБА_1 поштовим відправленням направлена апеляційна скарга, яка була зареєстрована місцевим судом 04.09.2023 року. 25.09.2023 року матеріали справи надійшли до апеляційного суду. 17.10.2023 року постановою Одеського апеляційного суду апеляційну скаргу адвоката Пасічник О.В. повернуто особі, яка її подала, у зв`язку із пропуском строку на апеляційне оскарження, копія якої надіслана на поштову адресу ОСОБА_1 та захисника Пасічник О.В. Однак, підтвердження про вручення вказаної постанови адресатам в матеріалах справи відсутнє. 04.12.2023 року матеріали судової справи повернуті до місцевого суду. 26.01.2024 року (згідно трекінгу поштових відправлень) ОСОБА_1 через відділення «Укрпошти» направив до апеляційного суду апеляційну скаргу, в якій порушено питання про поновлення строку на апеляційне оскарження, яка надійшла до суду та була зареєстрована 31.01.2024 року. 01.02.2024 року, апеляційним судом, скаргу ОСОБА_1 скеровано за належністю до Татарбунарського районного суду Одеської області, оскільки станом на 01.02.2023 року матеріали справи в суді апеляційної інстанції не перебували. 09.02.2024 року матеріали судової справи надійшли до місцевого суду. 01.03.2024 року справа про адміністративне правопорушення стосовно ОСОБА_1 разом із апеляційною скаргою повторно надійшла до апеляційного суду. З урахуванням встановлених обставин, апеляційний суд вважає за необхідне поновити строк на апеляційне оскарження та забезпечити особі, яка притягається до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 право на доступ до правосуддя. Щодо доводів про незаконність та необґрунтованість постанови, апеляційним судом встановлено таке. Відповідно до положень ст. 1 КУпАП, завданням Кодексу України про адміністративні правопорушення є охорона прав і свобод громадян, власності, конституційного ладу України, прав і законних інтересів підприємств, установ і організацій, встановленого правопорядку, зміцнення законності, запобігання правопорушенням, виховання громадян у дусі точного і неухильного додержання Конституції і законів України, поваги до прав, честі і гідності інших громадян, до правил співжиття, сумлінного виконання своїх обов`язків, відповідальності перед суспільством. Відповідно до вимог ст. 245 КУпАП, завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є: своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом. Згідно з положеннями ст. 280 КУпАП, суд, при розгляді справи про адміністративне правопорушення, крім іншого, зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Відповідно до вимог ч.1 ст.251 КУпАП доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху, безпеки на автомобільному транспорті та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами. Відповідно до ч. 7 ст. 294 КУпАП, апеляційний суд переглядає справу в межах доводів апеляційної скарги. Апеляційний суд погоджується з постановою місцевого суду, який під час розгляду справи та прийнятті рішення виконав наведені вище вимоги закону та вважає, що вина ОСОБА_1 в скоєні ним адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст.172-20 КУпАП, підтверджується дослідженими судом та наведеними в постанові доказами, які відповідають критерію належності, допустимості та достатності, а їх сукупність вказує на обґрунтованість висновку місцевого суду про доведеність вини ОСОБА_1 в скоєнні адміністративного правопорушення. В місцевому суді ОСОБА_1 свою вину в скоєнні адміністративного правопорушення не визнав, вказав, що в той день приймав якусь медичну настоянку, назву якої не пам`ятає, та висловив незгоду з висновком про стан алкогольного сп?яніння, який був долучений до протоколу. Місцевий суд визнав необґрунтованими доводи ОСОБА_1 про відсутність в його діях складу адміністративного правопорушення, та вказав: - інструкцією зі складання протоколів та оформлення матеріалів про військові адміністративні правопорушення, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 23.10.2021 № 329 не передбачено обов`язкової відеофіксації правопорушення; - самостійне вживання спиртової настоянки в лікувальних цілях без призначення лікаря не звільняє від відповідальності за знаходження в нетверезому стані під час виконання обов`язків військової служби; - щодо порушення часу медогляду замість 2 годин він проводився через 4 години, то такої вимоги зазначена Інструкція МО України не зазначені, крім того це не спростовує, що за 2 години до медогляду він був тверезий. Сумнівів, що медичний огляд був проведений належним чином, достовірності письмових свідчень інспекторів прикордонної служби « ІНФОРМАЦІЯ_2 » ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 не викликає. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 вказує, що свою вину визнає частково, випив медичний заспокійливий препарат, оскільки перебував у стресовому стані, без психологічної допомоги у прикордонному загоні « ІНФОРМАЦІЯ_3 », від проходження огляду не ухилявся, бо вважав, що вказана настоянка не несе для нього ніяких негативних наслідків. Стосовно вказаних доводів апеляційний суд наголошує, що протягом всього періоду дії воєнного стану, всі громадяни України перебувають в стресовому стані, в тому числі й військовослужбовці, однак вказані обставини не можуть бути виправданням для перебування військовослужбовця у нетверезому стані під час виконання ним обов`язків військової служби, на посту спостереження військової частини, оскільки від пильності, уважності та досконалого виконання військовослужбовцями обов`язків по несенню військової служби може залежати здоров?я та життя громадян, захист та територіальна цілісність країни. За таких підстав, вживання військовослужбовцями алкогольних напоїв, в тому числі лікарських засобів із вмістом алкоголю, є вкрай недопустимим, та може бути загрозою настання непоправних наслідків. Суд критично оцінює доводи ОСОБА_1 стосовно вживання ним саме медичного заспокійливого препарату, оскільки в місцевому суді останній не зміг надати раціонального пояснення відносно того, яку саме медичну настойку він вживав за викладених в протоколі обставин. Більш того, ОСОБА_1 та його захисник, до апеляційного суду не з`явилися, не скористалися правом надати пояснення щодо обставин події, не надали додаткові докази в обґрунтування вимог апеляційної скарги. Відповідно до ст. 129 Конституції України розгляд і вирішення справ в судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведеності перед судом їх переконливості. В адміністративно-деліктному праві принцип змагальності породжує право особи на пред`явлення своїх доказів на противагу тим доказам, які надані органом, який складав матеріали про адміністративне правопорушення. Проте, сторона захисту не надала суду об`єктивних доказів на спростування фактів, викладених у протоколі про адміністративне правопорушення. Інших істотних та переконливих доводів, які б спростовували висновки судді місцевого суду в оскаржуваній постанові про доведеність вини ОСОБА_1 та були підставою для її скасування або зміни, стороною захисту не наведено, та під час апеляційного розгляду не встановлено. Таким чином, встановлені апеляційним судом обставини та сукупність досліджених доказів, дають достатні підстави для висновку про доведеність вини ОСОБА_1 в скоєнні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.3 ст.172-20 КУпАП. Накладаючи адміністративне стягнення, суд першої інстанції дотримався загальних правил накладення стягнення за адміністративне правопорушення, передбачених ст.33 КУпАП, врахувавши характер, обставини вчиненого правопорушення та особу правопорушника, його майновий стан та дійшов висновку про необхідність накладення на нього стягнення у виді штрафу в розмірі 1000 (однієї тисячі) неоподаткованих мінімумів доходів громадян, які складають 17000 грн., який суд визнав достатнім для виправлення порушника і попередження вчинення ним нових правопорушень. У скарзі апелянт вказує, що місцевим судом йому призначене занадто суворе стягнення, не враховано, що за час проходження служби він вперше притягується до адміністративної відповідальності за ст.172-20 КУпАП, має на утриманні неповнолітню дитину, 2010 року народження, а також матір похилого віку, яка потребує його допомоги. Вважає, що судом не враховано його майновий стан у виді заробітної плати, що складає 11816,30 грн. на місяць, яка не може повністю покрити виплату за призначеним штрафом, тому просить призначити йому штраф в мінімальних межах санкції статті. Оцінюючи доводи апелянта в цій частині, апеляційний суд звертає увагу, що санкцією ч.3 ст.172-20 КУпАП передбачене адміністративне стягнення у виді штрафу від однієї до двох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або арешт з утриманням на гауптвахті на строк від десяти до п`ятнадцяти діб. У даній справі місцевий суд призначив ОСОБА_1 мінімальне адміністративне стягнення у виді штрафу в мінімальних його розмірах, передбачених санкцією статті. За таких підстав доводи апелянта про суворість накладеного адміністративного стягнення є безпідставними. Крім того, доводи апелянта про неврахуванням місцевим судом наявності у нього неповнолітньої дитини, 2010 року народження, та матері похилого віку, яка потребує його допомоги, апеляційний суд визнає необґрунтованим, оскільки документи про існування вказаних обставин ОСОБА_1 надав лише на стадії апеляційного розгляду. Крім того, апеляційний суд критично ставиться до доводів апелянта про необґрунтованість штрафу у сумі 17000 грн., з посиланням на те, що його майновий стан у виді заробітної плати складає 11816,30 грн. на місяць, яка не може повністю покрити штраф. Апеляційний суд звертає увагу, що скріншот з картки не є належним доказом розміру заробітної плати ОСОБА_1 та не підтверджує його дійсного матеріального стану. Більш того, всі зазначені обставини не могли суттєво вплинути на призначення судом адміністративного стягнення, з урахуванням його визначення в мінімальних межах за санкцією статті. За таких обставин, доводи ОСОБА_1 про застосування місцевим судом занадто суворого адміністративного стягнення за ч.3 ст.172-20 КУпАП, не знайшли свого підтвердження, а тому апеляційна скарга задоволенню не підлягає. Керуючись ст. 294 КУпАП, апеляційний суд, постановив: Задовольнити клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку на апеляційне оскарження постановимісцевого суду. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - без задоволення. Постанову судді Татарбунарського районного суду Одеської області від 17.08.2023 року, якою ОСОБА_1 визнаний винуватим за ч.3 ст.172-30 Кодексу України про адміністративні правопорушення - залишити без змін. Постанова набирає законної сили негайно, з моменту її проголошення й оскарженню не підлягає. Суддя Одеського апеляційного суду Р.І. Котелевський