Постанова Запорізький апеляційний суд № 332/486/23

Дата документу 15.05.2024 Справа № 332/486/23 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Є.У.№ 332/486/23 Головуючий у 1 інстанції: Яцун О.С. № 22-ц/807/829/24 Суддя-доповідач: Крилова О.В. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 15 травня 2024 року м. Запоріжжя Запорізький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого: Крилової О.В. суддів: Кухаря С.В. Онищенко Е.А. розглянувши в порядку спрощеного письмового провадження без виклику учасників справи цивільну справу заапеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Заводського районного суду м.Запоріжжя від 17 січня 2024 року у справі за позовом Концерну «Міські теплові мережі» до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за послуги з надання теплової енергії, ВСТАНОВИВ В лютому 2023 року Концерн «Міські теплові мережі» звернулося до суду із позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за послуги з надання теплової енергії. В обґрунтування позовних вимог зазначало, що відповідачам на праві власності належить по 1/2 частині нежитлового приміщення за адресою: АДРЕСА_1 . З відповідачами укладено типовий індивідуальний договір, що є публічним договором. Позивачем надаються послуги з постачання теплової енергії за даною адресою, а відповідачі отримують надані послуги. Внаслідок того, що відповідачі не виконують свої обов`язки по сплаті послуг за теплову енергію, утворилась заборгованість за період з 01.11.2021 по 30.09.2022 у розмірі 9 723,38 грн. Посилаючись на вищезазначене просило суд, стягнути з відповідача заборгованість за надані послуги з централізованого опалення та постачання гарячої води у розмірі 9 723,38 грн., а також судовий збір у розмірі 2 684,00 грн. Рішенням Заводського районного суду м. Запоріжжя від 17 січня 2024 року позовні вимоги задоволено в повному обсязі. Стягнуто з в солідарному порядку з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 на користь Концерну «Міські теплові мережі» заборгованість за послуги з надання теплової енергії за період з 01.11.2021 по 30.09.2022 у розмірі 9 723,38 грн. Стягнуто з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 на користь Концерну «Міські теплові мережі» судовий збір у розмірі по 1 342,00 грн з кожного. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на незаконність, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права просить рішення суду першої інстанції скасувати та постановити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити. В обґрунтування скарги апелянт посилався на те, що у приміщенні відповідача розроблений та встановлений окремий лічильник обліку теплової енергії. За наявності засобів обліку оплата комунальних послуг здійснюється виключно на підставі їх показників на кінець розрахункового періоду згідно з умовами договору, крім випадків, передбачених законодавством. Відповідно до лічильника послуги з надання теплової енергії за період з 01.11.2021 по 30.09.2022 не надались у зв`язку із тим, що відповідач не звертався до Концерну «МТМ» для надання послуг із теплопостачання, покази на його лічильнику не змінювались, а тому нарахування у розмірі 9 723,38 грн є безпідставними. Позивач своїм правом, передбаченим ст. 360 ЦПК України, на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, що в силу ч. 3 цієї статті не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції. Відповідно до частини першої статті 368 ЦПК України, у суді апеляційної інстанції скарга розглядається за правилами розгляду справи судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи з урахуванням статті 369 цього Кодексу. Згідно із частиною тринадцятою статті 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Зважаючи на те, що справа є малозначною, її розгляд здійснено в порядку письмового провадження, без виклику сторін. Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав. Згідно зі статтею 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Відповідно до пункту першого частини першої статті 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення. Відповідно до статті 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Судом першої інстанції встановлено, що відповідачам ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на праві власності належить по 1/2 частини кв. АДРЕСА_2 загальною площею 45,71 м2, що підтверджується договором купівлі-продажу від 03.02.2003 (а.с. 7). Згідно листа Департаменту комунальної власності та приватизації Запорізької міської ради від 19.09.2022 за вих. № 2362/01-01-07/4172 було встановлено наступне: «… виконавчим комітетом Запорізької міської ради прийнято рішення від 29.05.2003 № 181/23 «Про переведення житлового приміщення квартири АДРЕСА_2 до нежитлового фонду…» (а.с. 8). Станом на 01.11.2021 Типовий індивідуальний договір № 77200371 про надання послуги з постачання теплової енергії за адресою: АДРЕСА_1 між позивачем та відповідачами є укладеним з 01.11.2021. Пунктом 5 Типового договору визначено, що виконавець (позивач) зобов`язується надавати споживачу послугу відповідної якості та в обсязі відповідно до теплового навантаження будинку, а споживач зобов`язується своєчасно та в повному обсязі оплачувати надану послугу в строки і на умовах, що визначені цим договором (а.с. 20). Відповідно до п. 11 Типового договору, обсяг спожитої у будинку послуги визначається як обсяг теплової енергії, спожитої в будинку за показаннями засобів вимірювальної техніки вузла (вузлів) комерційного обліку або розрахунково відповідно до Методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затвердженої наказом Мінрегіону від 22.11.2018 № 315 (а.с. 20 зворотний бік). Житловий будинок АДРЕСА_3 оснащений приладами комерційного обліку теплової енергії Sharky 775, заводський номер 51459137, 51447683. Нежитлове приміщення 2 відповідачів оснащено розподільчим приладом обліку теплової енергії, а саме теплолічильником Ultraheat 2WR5, заводський номер НОМЕР_1 . Факт отримання послуг з постачання теплової енергії до житлового будинку за адресою: АДРЕСА_3 , в якому розташоване приміщення відповідачів підтверджується рішеннями виконавчого комітету Запорізької міської ради про початок та закінчення опалювального сезону 2021-2022 років, відповідно до яких позивачем було розпочато і закінчено опалювальний сезон в м. Запоріжжі. Позивачем було надано послугу з постачання теплової енергії відповідачу за період з листопада 2021 року по вересень 2022 року на загальну суму 9 723,38 грн, що підтверджується розрахунком суми грошової заборгованості (а.с. 6). Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що відповідачі, як споживачі комунальних послуг, в порушення вищевказаних норм діючого законодавства неналежним чином виконували свої зобов`язання щодо оплати спожитих послуг з надання теплової енергії, а тому позов Концерну «МТМ» підлягає задоволенню у повному обсязі. Із вказаними висновками суду першої інстанції колегія суддів апеляційного суду погоджується, виходячи з наступного. Згідно з ч. 7 ст. 14 Закону України від 09.11.2017 № 2189-VIII «Про житлово-комунальні послуги» до дати обрання співвласниками багатоквартирного будинку однієї з моделей організації договірних відносин, визначених частиною першою цієї статті, та/або досягнення згоди з виконавцем про розмір плати за обслуговування внутрішньобудинкових систем багатоквартирного будинку, що забезпечують надання відповідної комунальної послуги, між виконавцем відповідної комунальної послуги та кожним співвласником укладається публічний договір приєднання відповідно до вимог частини п`ятої статті 13 цього Закону. Частиною 5 статті 13 даного Закону встановлено, що в разі якщо співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали з виконавцем комунальної послуги відповідний договір (крім послуг з постачання та розподілу природного газу і послуг з постачання та розподілу електричної енергії), з ними укладається індивідуальний договір про надання комунальної послуги, що є публічним договором приєднання. Такі договори вважаються укладеними, якщо протягом 30 днів з дня опублікування тексту договору на офіційному веб-сайті органу місцевого самоврядування та/або на веб-сайті виконавця послуги співвласники багатоквартирного будинку не прийняли рішення про вибір моделі договірних відносин та не уклали відповідний договір з виконавцем комунальної послуги. У разі укладення публічних договорів приєднання про надання комунальних послуг виконавці комунальних послуг розміщують вимоги до якості відповідних послуг згідно із законодавством та іншу необхідну інформацію для кожного багатоквартирного будинку окремо на офіційному веб-сайті органу місцевого самоврядування та/або на власному веб-сайті. При цьому розміщується повідомлення про місце опублікування таких вимог у загальнодоступних місцях на інформаційних стендах та/або рахунках на оплату послуг. 02.10.2021 Концерн «Міські теплові мережі» оприлюднив на офіційному веб-сайті органу місцевого самоврядування Запорізької міської ради (можна знайти у вільному доступі в мережі Інтернет за посиланням http://zp.gov.ua/uk/articeles/item/10370/ukladannya-publichnih-dogovoriv-z-koncernom-miski-teplovi-merezhi-) та на власному офіційному веб-сайті (можна знайти у вільному доступі в мережі Інтернет за посиланням http//teploseti.zp.ua/ua/for_consumers/Public_contracts/) індивідуальний договір про надання послуг з постачання теплової енергії та постачання гарячої води, що є публічним договором приєднання. Відповідно до ст. 633 ЦК України публічним є договір, в якому одна сторона - підприємець взяла на себе обов`язок здійснювати продаж товарів, виконання робіт або надання послуг кожному, хто до неї звернеться (роздрібна торгівля, перевезення транспортом загального користування, послуги зв`язку, медичне, готельне, банківське обслуговування тощо). Умови публічного договору встановлюються однаковими для всіх споживачів, крім тих, кому за законом надані відповідні пільги. Тобто внесення змін до публічного договору приєднання законодавством не допускається так як вказане призведе до порушення прав інших суб`єктів імперативно визначених відносин. Крім того, ч. 6 ст. 633 ЦК України передбачено, що умови публічного договору, які суперечать частині другій цієї статті та правилам, обов`язковим для сторін при укладенні і виконанні публічного договору є нікчемними. Таким чином, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про факт укладення з 01.11.2021 між Концерном «Міські теплові мережі» та відповідачами типового індивідуального договору № 77200371 про надання послуги з постачання теплової енергії за адресою: АДРЕСА_1 (далі Договір). Отже, умови вказаного договору підлягають застосуванню до спірних правовідносин. Так, пунктом 4 Типового індивідуального договору № 77200371 встановлено, що фактом приєднання споживача до умов договору (акцептування договору) є вчинення споживачем будь-яких дій, які свідчать про його бажання укласти договір, зокрема надання виконавцю підписаної заяви-приєднання (додаток), сплата рахунка за надану послуги, факт отримання послуги. Згідно з п. 5 Типового договору виконавець зобов`язується надавати споживачу послугу відповідної якості та в обсязі відповідно до теплового навантаження будинку, а споживач зобов`язується своєчасно та в повному обсязі оплачувати надану послугу в строки і на умовах, що визначені цим договором. Обсяг спожитої споживачем послуги визначається як частина обсягу теплової енергії, спожитої у будинку для потреб опалення, визначеної та розподіленої згідно з вимогами Закону України «Про комерційний облік теплової енергії та водопостачання». Відповідно до п. 11 Типового договору обсяг спожитої у будинку послуги визначається як обсяг теплової енергії, спожитої в будинку за показаннями засобів вимірювальної техніки вузла (вузлів) комерційного обліку або розрахунково відповідно до Методики розподілу між споживачами обсягів спожитих у будівлі комунальних послуг, затвердженої наказом Мінрегіону від 22.11.2018 № 315 (далі Методика). Вказана Методика встановлює порядок розподілу між споживачами спожитих у будівлі/будинку послуг з постачання теплової енергії, постачання гарячої води, централізованого водопостачання (далі - комунальні послуги), обсяг споживання яких визначений за допомогою вузла (вузлів) комерційного обліку або розрахунково у разі його (їх) відсутності, тимчасового виходу з ладу або втрати, та послуги з централізованого водовідведення, обсяг споживання якої визначається відповідно до обсягу споживання інших комунальних послуг. Житловий будинок АДРЕСА_3 оснащений приладами комерційного обліку теплової енергії Sharky 775, заводський номер 51459137, 51447683. Нежитлове приміщення 2 відповідачів оснащено розподільчим приладом обліку теплової енергії, а саме теплолічильником Ultraheat 2WR5, заводський номер НОМЕР_1 . Факт отримання послуг з постачання теплової енергії до житлового будинку за адресою: АДРЕСА_3 , в якому розташоване приміщення відповідачів підтверджується рішеннями виконавчого комітету Запорізької міської ради про початок та закінчення опалювального сезону 2021-2022 років, відповідно до яких позивачем було розпочато і закінчено опалювальний сезон в м. Запоріжжі. Нежитлове приміщення відповідачів є невід`ємною частиною житлового будинку. Об`єктом теплопостачання є багатоквартирний будинок в цілому, в який надходить теплова енергія з метою опалення усіх приміщень будинку і житлових, і нежитлових приміщень. Тепло поширюється всередині будинку від усіх елементів системи опалення, від кожної її ділянки, і поширюється по всіх приміщеннях, незалежно від наявності або відсутності в конкретному приміщенні окремих елементів системи опалення. Теплоносій на вказаний будинок подається у повному обсязі для забезпечення нормативної температури внутрішнього повітря як в житлових, так і в нежитлових приміщеннях будинку. На підставі вказаного суд правильно вважав, що технічні умови на встановлення приладів обліку теплової енергії на опалення від 20.04.2010 (а.с. 47) та проект встановлення приладів обліку теплової енергії 003/2010-УТЭ (а.с. 53-56) доводять лише підстави для розподілу спожитих послуг, але не є доказом відсутності надання та споживання комунальних послуг з опалення. Відповідно до визначення, передбаченого Методикою, опалювальне приміщення це приміщення у будівлі/будинку, яке забезпечується тепловою енергією за допомогою внутрішньобудинкової системи теплопостачання, та у якому забезпечується нормативна температура повітря. Частиною 1 статті 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» визначено, що споживач серед іншого має право у встановленому законодавством порядку відключитися від систем централізованого теплопостачання та постачання гарячої води. Згідно пункту 32 Правил надання послуги з постачання теплової енергії, затверджених постановою Кабінету Міністрів України № 830 від 21.08.2019 (далі Правила), розрахунковим періодом для оплати обсягу спожитої послуги є календарний місяць. Пунктом 34 цих Правил визначено, що споживач здійснює оплату за цим договором щомісяця не пізніше останнього дня місяця, що настає за розрахунковим періодом, що є граничним строком внесення плати за спожиту послугу. За приписами ст. 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Згідно зі ст. 629 ЦК України договір є обов`язковим для виконання сторонами. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (ст. 610 ЦК України). Частиною 1 статті 530 ЦК України передбачено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Відповідно до п., п 5, 11, 32, 34, 38 Типового індивідуального договору виконавець зобов`язується надавати споживачу послугу відповідної якості та в обсязі відповідно до теплового навантаження будинку, а споживач зобов`язується своєчасно та в повному обсязі оплачувати надану послугу в строки і на умовах, що визначені цим договором. У п. 32 Типового договору визначено, що розрахунковим періодом для оплати обсягу спожитої послуги є календарний місяць. За умовами п. 34 Типового договору споживач здійснює оплату за цим договором щомісяця не пізніше останнього дня місяця, що настає за розрахунковим періодом, що є граничним строком внесення плати за спожиту послугу. Згідно з пп. 3 п. 41 Типового договору споживач зобов`язаний оплачувати надану послугу за ціною/тарифом, встановленими відповідно до законодавства, а також вносити плату за абонентське обслуговування у строки, встановлені цим договором. Матеріалами справи підтверджується, що в період з 01.11.2021 по 30.09.2022 позивач надав відповідачам послугу з постачання теплової енергії на загальну суму 9 723,38 грн. Для здійснення перевірки нарахувань позивачем надано всі необхідні дані, що містяться в рахунку, а саме покази приладу обліку, площу опалювальних приміщень у будинку, площу приміщення відповідачів, тарифи, що діяли в розрахунковому періоді. Наведеним вище спростовуються доводи відповідача щодо того, що позивачем не доведено факту надання послуг за спірний період, їх обсягу, вартості, а також настання у відповідача строку виконання грошових зобов`язань з оплати таких послуг. Таким чином, колегія суддів погоджується із висновком суду першої інстанції про обґрунтованість вимог позивача, оскільки відповідачами оплата за надані послуги з постачання теплової енергії за спірний період у передбачені строки та в повному обсязі не здійснена. Твердження апелянта щодо наявності у спірному приміщенні лічильника є неспроможними, оскільки відповідачі не довели, що ними передавалися відповідні покази лічильника уповноваженим особам Концерну «МТМ». Так само відповідачі не спростували належними і допустимими доказами розмір вказаної заборгованості. Доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції, обґрунтовано викладених в мотивувальній частині оскаржуваного рішення та не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи. Враховуючи вищенаведене, суд першої інстанції дійшов до правильних висновків про наявність правових підстав для задоволення позову та стягнення з відповідачів заборгованості за надані послуги з постачання теплової енергії. Ухвалюючи рішення по справі, суд першої інстанції правильно визначився із характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, повно та всебічно дослідивши наявні у справі докази і надавши їм належну оцінку та дійшов правильного висновку про те, що позовні вимоги підлягають задоволенню. Частиною четвертою статті 10 ЦПК України передбачено, що суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права. Відповідно до статей 1 та 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини. Законом України «Про судоустрій і статус суддів» регламентовано, що правосуддя в Україні здійснюється на засадах верховенства права відповідно до європейських стандартів та спрямоване на забезпечення права кожного на справедливий суд. Суд враховує положення Висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 3241), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення. Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у апеляційному провадженні), сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява № 65518/01; від 6 вересня 2005 року; пункт 89), «Проніна проти України» (заява № 63566/00; 18 липня 2006 року; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява № 4909/04; від 10 лютого 2010 року; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) серія A. 303-A; 09 грудня 1994 року, пункт 29). З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції постановлено із додержанням вимог закону і підстав для його скасування не вбачається. При вирішенні справи судом першої інстанції правильно визначено характер правовідносин між сторонами, а також застосовано закон, що їх регулює, повно і всебічно досліджено матеріали справи та надано належну правову оцінку доводам сторін і зібраним у справі доказам, а доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження. Відповідно до підпункту "в" пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, суд апеляційної інстанції повинен вирішити питання про розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, підстави для нового розподілу судових витрат відсутні. Керуючись статтями 367, 374, 375, 381383 ЦПК України, суд, П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення. Рішення Заводського районного суду м. Запоріжжя від 17 січня 2024 року по цій справі залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту цієї постанови, лише у випадку якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково. Повний текст постанови складено 15 травня 2024 р. Головуючий О.В. Крилова Судді: С.В. Кухар Е.А. Онищенко