Постанова Вінницький апеляційний суд № 145/1372/23

Справа № 145/1372/23 Провадження № 33/801/432/2024 Категорія: 156 Головуючий у суді 1-ї інстанції Копилова Л. В. Доповідач: Сало Т. Б. ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 14 травня 2024 року м. Вінниця Вінницький апеляційний суд, суддя Сало Т.Б., розглянувши апеляційну скаргу ОСОБА_1 на постанову Тиврівського районного суду Вінницької області від 14 березня 2024 року в справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, встановив: Постановою Тиврівського районного суду Вінницької області від 14 березня 2024 року ОСОБА_1 визнано винним у вчиненні правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, і накладено на нього адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 17 000 (сімнадцять тисяч) гривень з позбавленням права керування транспортними засобами на строк один рік. Стягнуто із ОСОБА_1 на користь Державної судової адміністрації України судовий збір в розмірі 605,60 грн. Не погодившись із вказаною постановою, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати постанову суду першої інстанції. У скарзі зазначає, що 11 серпня 2023 року о 23 год. 18 хв., рухаючись у пішому порядку та ведучи в руках мопед, він був зупинений працівниками поліції по вул. Злагоди в смт Тиврів. Причину зупинки йому роз`яснено не було. На місці поліцейський виніс постанову серії БАД №279465, якою притягнув його до адміністративної відповідності за ч. 5 ст. 121, ч. 6 ст. 121, ч.2 ст. 126 КУпАП та застосував адміністративне стягнення у вигляді штрафу в сумі 3 400 грн за те, що він нібито керував мопедом без посвідчення водія, не маючи права керування транспортним засобом та який не був зареєстрованим в установленому законом порядку. Вказана постанова скасована рішенням Тиврівського районного суду Вінницької області від 20 лютого 2024 року у справі №145/1428/23. Підставою для скасування постанови стала відсутність доказів вчинення ним порушення 11 серпня 2023 року. З наданого поліцейськими відеозапису не вбачається факт керування ним транспортним засобом та факт зупинки поліцейським транспортного засобу під його керуванням. Суд не взяв до уваги преюдиціальність обставин, які встановлені рішенням у згаданій адміністративній справі №145/1428/23. Також ОСОБА_1 просить поновити йому строк на апеляційне оскарження, мотивуючи тим, що він не був присутнім в судовому засіданні при винесенні оскаржуваної постанови. Копію постанови отримано ним 28 березня 2024 року. Перевіривши матеріали справи про адміністративне правопорушення, апеляційний суд вважає, що клопотання про поновлення строку на апеляційне оскарження підлягає задоволенню з наступних підстав. Відповідно до ч. 2 ст. 294 КУпАП, постанова судді у справі про адміністративне правопорушення може бути оскаржена особою, яку притягнуто до адміністративної відповідальності, протягом десяти днів з дня винесення постанови. Апеляційна скарга, подана після закінчення цього строку, повертається апеляційним судом особі, яка її подала, якщо вона не заявляє клопотання про поновлення цього строку, а також якщо у поновленні цього строку відмовлено. Відповідно до ч. 2 ст. 289 КУпАП, в разі пропуску строку з поважних причин цей строк за заявою особи, щодо якої винесено постанову, може бути поновлено. При вирішенні питання про наявність підстав для поновлення строку на апеляційне оскарження постанови, апеляційний суд виходить з того, що постанову Тиврівським районним судом Вінницької області винесено 14.03.2024 та згідно супровідного листа від 14.03.2024 направлено на адресу ОСОБА_1 (а.с.41-43). ОСОБА_1 зазначає про те, що копію оскаржуваної постанови він отримав 28 березня 2024 року, на підтвердження чого надав відстеження з сайту Укрпошта. Однак, згідно інформації при перевірці статусу відстеження, відправлення не було вручене під час доставки. Згідно реєстраційної позначки (штампу), проставленої Вінницьким апеляційним судом, апеляційна скарга подана ОСОБА_1 29 квітня 2024 року. Встановити дату подання апеляційної скарги до суду першої інстанції не вбачається за можливе за відсутності на апеляційній скарзі відповідної реєстраційної позначки (штампу) суду першої інстанції. Оскільки ОСОБА_1 не був присутнім під час прийняття оскаржуваної постанови, беручи до уваги, що матеріали справи не містять доказів того, що він до моменту подання апеляційної скарги отримував копію постанови, з метою забезпечення конституційного права особи на оскарження судового рішення, про яке стверджується в рішеннях Європейського суду з прав людини, апеляційний суд дійшов висновку, що строк на апеляційне оскарження постанови суду першої інстанції пропущений з поважних причин та підлягає поновленню. У судове засідання, призначене на 14 травня 2024 року о 13 год. 50 хв., ОСОБА_1 не з`явився, хоча належним чином був повідомлений про дату, час і місце розгляду справи, що підтверджується рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення. Відповідно до положень ст. 294 КУпАП, неявка в судове засідання особи, яка подала скаргу, інших осіб, які беруть участь у провадженні у справі про адміністративне правопорушення, не перешкоджає розгляду справи, крім випадків, коли є поважні причини неявки або в суду відсутня інформація про належне повідомлення цих осіб. Враховуючи строки розгляду апеляційної скарги, визначені ст. 294 КУпАП, а також те, що ОСОБА_1 , будучи належним чином повідомленим про дату, час і місце судового засідання, в судове засідання не з`явилася, причини неявки не повідомив, клопотань про відкладення розгляду справи не подав, апеляційний суд дійшов висновку про розгляд справи у його відсутність. Дослідивши матеріали справи, апеляційний суд дійшов висновку про наявність підстав для задоволення апеляційної скарги, з огляду на наступне. У ст. 280 КУпАП зазначено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Відповідно до протоколу про адміністративне правопорушення серії ААБ №243820, складеного поліцейським з РПП СПД №1 ВП №2 Вінницького РУП сержантом поліції Ткачуком А.В., 11 серпня 2023 року о 23 год. 30 хв. в смт Тиврів по вул. Злагоди водій ОСОБА_1 керував скутером «Ямаха» без номерного знаку з явними ознаками алкогольного сп`яніння, а саме: різкий запах алкоголю з порожнини рота, тремтіння пальців рук. Від проходження медичного огляду у встановленому законом порядку на вживання алкогольних напоїв водій відмовився (а.с.3). У пункті 2.5 Правил дорожнього руху України зазначено, що водій повинен на вимогу поліцейського пройти в установленому порядку медичний огляд з метою встановлення стану алкогольного сп`яніння. Частиною першою статті 130 КУпАП передбачено відповідальність, в тому числі, за відмову особи, яка керує транспортним засобом, від проходження відповідно до встановленого порядку огляду на стан алкогольного сп`яніння. Визнаючи ОСОБА_1 винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 130 КУпАП, суд першої інстанції виходив з того, що його вина підтверджується: протоколом про адміністративне правопорушення; актом огляду на стан сп`яніння з використанням спеціальних технічних засобів; направленням на огляд водія транспортного засобу з метою виявлення стану сп`яніння; відеозаписом з місця події. Однак, вказаний висновок зроблений за неповного з`ясування обставин даної справи та без повного і всебічного дослідження наявних в ній доказів. В апеляційній скарзі ОСОБА_1 зазначає про те, що він не керував транспортним засобом (скутером), поліцейські його не зупиняли, а він вів скутер в руках. Для притягнення до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП доведенню підлягає як факт керування особою транспортним засобом, так і факт відмови особи від проходження огляду на стан сп`яніння. У п. 27 постанови Пленуму ВСУ «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» від 23.12.2005 №14 судам роз`яснено, що керування транспортним засобом слід розуміти як виконання функцій водія під час руху такого засобу або інструктора-водія під час навчання учнів-водіїв, незалежно від того, керує особа транспортним засобом, який рухається своїм ходом чи за допомогою буксирування. Для притягнення до відповідальності за ст. 130 КУпАП не має значення, протягом якого часу особа, яка перебуває у стані сп`яніння чи під впливом лікарських препаратів, що знижують її увагу та швидкість реакції, керувала транспортним засобом. Правопорушення вважають закінченим з того моменту, коли він почав рухатись. Відповідно до положень статті 251 КУпАП, доказами в справі про адміністративне правопорушення є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, або свідками, а також іншими документами. Обов`язок щодо збирання доказів покладається на осіб, уповноважених на складання протоколів про адміністративні правопорушення, визначених статтею 255 цього Кодексу. Орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом і правосвідомістю (ст. 252 КУпАП). Протокол про адміністративне правопорушення не є самостійним беззаперечним доказом у справі, а викладені в ньому обставини повинні бути перевірені за допомогою інших доказів, які б підтверджували вину особи, яка притягується до адміністративної відповідальності і не викликали сумніви у суду. Поліцейський, викладаючи в протоколі про адміністративне правопорушення серії ААБ №243820 від 11 серпня 2023 року суть адміністративного правопорушення та опис установлених обставин зазначив, що водій ОСОБА_1 керував скутером б/н «Ямаха» з ознаками алкогольного сп`яніння, від проходження огляду відмовився. У протоколі в графі «пояснення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, по суті порушення» ОСОБА_1 власноручно зазначив, що «о 23 год. 30 хв. він вів скутера в руках на ремонт, час від часу пробуючи завести, але не їхати». Суд першої інстанції з відеозапису з нагрудних камер поліцейських встановив, що під час зупинки транспортного засобу 11 серпня 2023 року водій ОСОБА_1 мав ознаки алкогольного сп`яніння та йому було запропоновано пройти огляд за допомогою приладу «Drager Alcotest 6820» для встановлення стану його сп`яніння, на що він відмовився, як і від проходження огляду в медичному закладі. Разом з тим, оглянувши відеозапис апеляційний суд встановив, як поліцейський автомобіль зупинився біля другорядної дороги, на якій було помічено ОСОБА_1 на скутері. Побачивши поліцейських, ОСОБА_1 ступив на землю та вимкнув ліхтарі. Після того, як до нього підійшов поліцейський, ОСОБА_1 на запитання поліцейського куди він їде повідомив, що він «не їде, а веде» скутер в руках до товариша на ремонт. Під час усього спілкування ОСОБА_1 неодноразово заперечував факт керування ним транспортним засобом. Після того, як поліцейський на вимогу ОСОБА_1 продемонстрував останньому фрагмент відео, на якому, на його думку, було зафіксовано факт керування транспортним засобом, ОСОБА_1 відповів, що продемонстроване відео не підтверджує вказані обставини. Пояснив, що він лише пробував завести скутера. Апеляційний суд, з метою встановлення факту керування скутером, тобто виконання ОСОБА_1 функцій водія під час руху такого засобу, детально досліджував відео, та змінював швидкість відтворення відео (зменшуючи та прискорюючи швидкість відтворення запису). Навіть при цьому, зважаючи на час доби (північ) та погану видимість (через наявність дерев), не можливо стверджувати, що ОСОБА_1 їхав на скутері і був зупинений. Із вказаного слідує, що суть адміністративного правопорушення разом з описом установлених поліцейським в протоколі обставин йдуть в розріз з письмовими поясненнями ОСОБА_1 та відеозаписом з нагрудної камери поліцейського. Встановивши вказані вище обставини та дослідивши матеріали справи, апеляційний суд вважає, що матеріали даної справи не містять беззаперечних доказів того, що ОСОБА_1 керував транспортним засобом. Суд повинен обґрунтувати свої висновки лише доказами, які є достатньо переконливими, чітко сформульованими, тобто такими, які не залишають місце сумнівам, оскільки наявність останніх не узгоджується зі стандартом доведення «поза розумним сумнівом», Відповідно до принципу «поза розумним сумнівом» (п.43 рішення Європейського суду з прав людини у справі «Кобець проти України» від 14.02.2008 року), доказування, зокрема, має випливати із сукупності ознак чи неспростовних презумпцій, достатньо вагомих, чітких та узгоджених між собою, а за відсутності таких ознак не можна констатувати, що винуватість обвинуваченого доведено поза розумним сумнівом. Адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до неї ґрунтуються на конституційному принципі: презумпції невинуватості. Статтею 62 Конституції України визначено, що особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана кримінальному покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь. Адміністративні справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення штрафних санкцій має саме суб`єкт владних повноважень (п.110 рішення ЕСПЛ у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та «Вуліч проти Швеції» (Vastberga taxi Aktiebolag and Vulic v. Sweden №36985/97). Таким чином, доводи апеляційної скарги в цій частині є обґрунтованими, тому заслуговують на увагу, і надавати оцінку решті доводам апеляційної скарги, за описаних вище обставин, не має правового значення. Виходячи з того, що в матеріалах справи відсутні докази, які б поза розумним сумнівом свідчили про те, що ОСОБА_1 керував транспортним засобом, апеляційний суд вважає, що в діях ОСОБА_1 відсутня об`єктивна сторона правопорушення - керування транспортним засобом, що є необхідним для кваліфікації його дій за ч. 1 ст. 130КУпАП. Враховуючи викладене, наявні підстави для скасування постанови суду першої інстанції та закриття провадження у справі відповідно до положень п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП у зв`язку з відсутністю в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення. Керуючись ст. 247, 294 КУпАП, постановив: Клопотання ОСОБА_1 про поновлення строку на апеляційне оскарження задовольнити та поновити йому строк на апеляційне оскарження постанови Тиврівського районного суду Вінницької області від 14 березня 2024 року. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Постанову Тиврівського районного суду Вінницької області від 14 березня 2024 року в справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 130 КУпАП скасувати, провадження у справі закрити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП у зв`язку з відсутністю в його діях складу адміністративного правопорушення. Постанова набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною й оскарженню не підлягає. Суддя Т.Б. Сало