Ухвала КАС ВС № 520/17322/23

УХВАЛА 13 травня 2024 року м. Київ справа №520/17322/23 адміністративне провадження № К/990/16638/24 Верховний Суд у складі Касаційного адміністративного суду: судді-доповідача Уханенка С.А., суддів: Радишевської О.Р., Кашпур О.В., перевірив касаційну скаргу представника ОСОБА_1 - адвоката Кузнецової Аліси Андріївни на постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 19 квітня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі третя особа: Державне бюро розслідувань про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії,- В С Т А Н О В И В: ОСОБА_1 звернувся до Харківського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташоване у місті Мелітополь, третя особа: Державне бюро розслідувань, в якому просив: - визнати протиправною бездіяльність Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Мелітополі щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації при звільненні за невикористану щорічну відпустку за 2021 рік у кількості 4 діб та щорічну додаткову за 2021 рік у кількості 15 діб з урахуванням індексації грошового забезпечення; - зобов`язати Територіальне управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Мелітополі нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію при звільненні за невикористану щорічну відпустку за 2021 рік у кількості 4 діб та щорічну додаткову за 2021 рік у кількості 15 діб з урахуванням індексації грошового забезпечення. Рішенням Харківського окружного адміністративного суду від 08 січня 2024 року адміністративний позов задоволено. Визнано протиправною бездіяльність Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Мелітополі щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 грошової компенсації при звільненні за невикористану щорічну відпустку за 2021 рік у кількості 4 діб та щорічну додаткову за 2021 рік у кількості 15 діб з урахуванням індексації грошового забезпечення. Зобов`язано Територіальне управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Мелітополі нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію при звільненні за невикористану щорічну відпустку за 2021 рік у кількості 4 діб та щорічну додаткову за 2021 рік у кількості 15 діб з урахуванням індексації грошового забезпечення. Постановою Другого апеляційного адміністративного суду від 19 квітня 2024 року апеляційну скаргу Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі задоволено. Рішення Харківського окружного адміністративного суду від 08 січня 2024 року скасовано. Прийнято постанову, якою у позові ОСОБА_1 відмовлено. 29 квітня 2024 року за допомогою підсистеми «Електронний суд» представник позивача надіслала до Верховного Суду касаційну скаргу на постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 19 квітня 2024 року у цій справі. Предметом спору у цій справі є стягнення компенсації при звільненні за невикористані дні відпустки. Перевіривши доводи касаційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що у відкритті касаційного провадження необхідно відмовити з таких підстав. Статтею 129 Конституції України однією із основних засад судочинства визначено забезпечення права на апеляційний перегляд справи та у визначених законом випадках - на касаційне оскарження судового рішення. Зазначена конституційна норма кореспондується з положеннями частини першої статті 14 Закону України «Про судоустрій і статус суддів». Згідно з частиною першою статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в касаційному порядку рішення суду першої інстанції після апеляційного перегляду справи, а також постанову суду апеляційної інстанції повністю або частково у випадках, визначених цим Кодексом. Відповідно до пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності та інших справах, розглянутих за правилами спрощеного позовного провадження (крім справ, які відповідно до цього Кодексу розглядаються за правилами загального позовного провадження), крім випадків, якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до цього Кодексу позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії справ незначної складності помилково. Наведене означає, що положеннями пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України передбачено можливість перегляду, як виняток, судового рішення, що не підлягає касаційному оскарженню судом касаційної інстанції у разі, якщо заявником зазначені випадки, передбачені підпунктами "а" - "г" цієї норми та викладені підстави, визначені частиною четвертою статті 328 КАС України. Відповідно до відомостей Єдиного державного реєстру судових рішень, справа розглянута Харківським окружним адміністративним судом в порядку спрощеного позовного провадження. Оскаржуючи рішення суду апеляційної інстанції у справі, яка розглянута судом першої інстанції в порядку спрощеного позовного провадження, скаржник у касаційній скарзі послалася на підпункти «а» та «в» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України. Представник позивача в обґрунтуванні підпункту «а» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України зазначає, що: "оскільки вирішення цієї справи має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовної практики щодо наявності підстав для виплати компенсації за невикористані дні щорічної та додаткової відпусток з дотриманням балансу інтересів працівників щодо отримання усіх належних компенсаційних виплат під час звільнення та чи можуть бути застосовані інші нормативно-правові акти для розрахунку працівникам ДБР основної та додаткової відпустки, окрім Закону України «Про державне бюро розслідувань» та Положення № 743, зокрема Закон України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист»". Перевіривши викладені доводи, колегія суддів звертає увагу скаржника, що питання права, які мають фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики, можуть охоплювати правові явища, що є найбільш суттєвими для такої практики та формування її однаковості. До таких явищ можна віднести систематичне порушення державою норм матеріального та процесуального права, які зачіпають інтереси великого кола осіб, що супроводжуються чималою кількістю оскарження таких рішень у подібних справах, тощо. Забезпечення єдності судової практики є реалізацією принципу правової визначеності, що є одним із фундаментальних аспектів верховенства права та гарантує розумну передбачуваність судового рішення. Крім того, саме така діяльність Верховного Суду забезпечує дотримання принципу рівності всіх громадян перед законом, який втілюється шляхом однакового застосування судом тієї самої норми закону в однакових справах щодо різних осіб. Такий визначений законодавцем підхід до роботи Верховного Суду (формування в окремих справах конкретних правових висновків, що є обов`язковим для всіх судів та суб`єктів владних повноважень) є особливо актуальним у світлі положень статті 125 Конституції України, згідно з якою адміністративні суди діють з метою захисту прав, свобод та інтересів особи у сфері публічно-правових відносин. Водночас колегія суддів зауважує, що потреба у формуванні єдиної правозастосовчої практики виникає, передусім, у тих випадках, коли практики з певного питання немає взагалі і її потрібно сформувати, або відсутня єдність у вже сформованій практиці з певного питання і такі обставини необхідності формування висновку щодо застосування норми права належно обґрунтовані у касаційній скарзі з викладенням підходу до застосування такої норми права, яка не застосовувалася раніше Верховним Судом у подібних правовідносинах. Проте наведені скаржником доводи не свідчать про наявність жодної із вказаних вище умов, скаржник жодним чином не посилається на різноманітність такої практики або про її відсутність, не зазначає норму права та правовідносини, які вона врегульовує, що потребують висновку Верховного Суду стосовно питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики. Заявник касаційної скарги лише ставить питання щодо можливості у цих правовідносинах застосувати Закон України «Про статус ветеранів військової служби, ветеранів органів внутрішніх справ, ветеранів Національної поліції і деяких інших осіб та їх соціальний захист», проте з огляду на вищевикладене, це не є обґрунтуванням підпункту «а» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України. Отже, Верховний Суд відхиляє посилання скаржника на підпункт «а» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України. В обґрунтуванні підпункту «в» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України адвокат зазначає, що ця справа має виняткове значення як для позивача, так і для інших працівників ДБР, оскільки роботодавець постійно обмежує працівників ДБР при звільненні в конституційних правах, зокрема в отриманні належних грошових виплат при звільненні, що порушує статтю 43 Конституції України. Перевіривши викладені доводи та надавши їм оцінку, Суд зазначає, що для кожної із сторін справа, в якій він є учасником, має особливе значення, оскільки спірні правовідносини, що склались, потребують судового втручання. Разом з тим, скаржник повинен довести особливу важливість чи специфічність значення цієї справи для цього. Суд відхиляє твердження адвоката, що справа має виняткове значення для позивача, оскільки вони не підтверджені належними доказами та не обґрунтовані обставинами, які б виділяли вимоги скаржника у цій справі в якусь особливу категорію спорів, є винятковими та такими, що без судового захисту можуть призвести до незворотних наслідків. Отже, Верховний Суд відхиляє посилання скаржника на підпункт «в» пункту 2 частини п`ятої статті 328 КАС України. Відтак, Суд дійшов висновку, що у касаційній скарзі скаржником не наведено обґрунтованих підстав можливості допуску касаційної скарги до перегляду судових рішень, прийнятих за наслідками розгляду справи за правилами спрощеного провадження. З огляду на відхилення Верховним Судом зазначених заявником виняткових обставин, передбачених пунктом 2 частини п`ятої статті 328 КАС України, які є передумовою для перевірки вмотивованості підстав касаційного оскарження цих рішень, встановлених пунктами 1, 2, 3, 4 частини четвертої статті 328 цього Кодексу, у відкритті касаційного провадження у цій справі необхідно відмовити. Відповідно до пункту 1 частини першої статті 333 КАС України суд касаційної інстанції відмовляє у відкритті касаційного провадження у справі, якщо касаційну скаргу подано на судове рішення, що не підлягає касаційному оскарженню. За таких обставин, колегія суддів вважає, що у відкритті касаційного провадження за поданою касаційною скаргою необхідно відмовити. Керуючись статтями 248, 328, 333 КАС України, Суд У Х В А Л И В :

1. Відмовити у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою представника ОСОБА_1 - адвоката Кузнецової Аліси Андріївни на постанову Другого апеляційного адміністративного суду від 19 квітня 2024 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у місті Мелітополі третя особа: Державне бюро розслідувань про визнання бездіяльності протиправною та зобов`язання вчинити певні дії.

2. Копію ухвали направити заявнику за допомогою підсистеми ЄСІТС «Електронний кабінет» (у разі його відсутності - засобами поштового зв`язку), а касаційну скаргу та додані до неї матеріали - у спосіб їхнього надсилання до суду.

3. Ухвала набирає законної сили з моменту її підписання та оскарженню не підлягає. СуддіС.А. Уханенко О.Р. Радишевська О.В. Кашпур