Постанова 4856 № 150/98/24

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 150/98/24 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Цимбалюк Л.П. Суддя-доповідач - Капустинський М.М. 14 травня 2024 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Капустинського М.М. суддів: Сапальової Т.В. Ватаманюка Р.В. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції Національної поліції України в особі Управління патрульної поліції у Вінницькій області Департаменту патрульної поліції на рішення Чернівецького районного суду Вінницької області від 04 квітня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління патрульної поліції у Вінницькій області Департаменту патрульної поліції про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення, зафіксоване не в автоматичному режимі, В С Т А Н О В И В : у лютому 2024 року ОСОБА_1 звернувся до Чернівецького районного суду Вінницької області з позовом до Управління патрульної поліції у Вінницькій області Департаменту патрульної поліції про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення, зафіксоване не в автоматичному режимі. В обґрунтування позовних вимог зазначив, що 16 лютого 2024 року капітаном поліції 3 роти 1 батальйону Управління патрульної поліції у Вінницькій області Боржемським О.А. було винесено постанову серії ЕНА №1454347 про притягнення його до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.122 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу 340 грн. Зазначені дії інспектора вважає протиправними, а постанову незаконною, як таку, що винесено з грубим порушенням норм матеріального та процесуального права та підлягає скасуванню, оскільки, не були досліджені докази, не були заслухані особи, які беруть участь у розгляді справи, не з`ясовано чи було вчинено адміністративне правопорушення а також інші обставини, що мають суттєве значення для правильного вирішення справи. Рішенням Чернівецького районного суду Вінницької області від 04 квітня 2024 року позов задоволено. Постанову серії ЕНА №1454347 від 16 лютого 2024 року, винесену інспектором 3 роти 1 батальйону Управління патрульної поліції у Вінницькій області Боржемським Олегом Анатолійовичем про визнання ОСОБА_1 винним у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.122 КпАП України та застосування адміністративного стягнення у вигляді штрафу в сумі 340 (трьохсот сорока) гривень, скасовано. Закрито провадження в справі про адміністративне правопорушення, передбачене ч.1 ст.122 відносно ОСОБА_1 . Не погоджуючись із рішенням суду першої інстанції, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати вказане рішення та прийняти нове, яким відмовити в задоволенні позову повністю. Ухвалою Сьомого апеляційного адміністративного суду від 06.05.2024 року відкрито апеляційне провадження у справі та призначено справу до апеляційного розгляду на 14.05.2024 о 13:20 год. 13 травня 2024 року на адресу Сьомого апеляційного адміністративного суду надійшов відзив від представника ОСОБА_1 . У поданому відзиві представник позивача зауважує, що представником поліції не було доведено факту здійснення Позивачем залишення транспортного засобу у режимі стоянки, що є найбільш наближеним поняттям до поняття ставити яке передбачене у п.15.4 ПДР. Вказує, що відповідачем при притягненні позивача до адміністративної відповідальності не було враховано пояснення позивача про те, що він зупинився, щоб здійснити посадку пасажирів. При цьому, у справі відсутні докази здійснення зупинки позивачем більше п`яти хвилин. Відтак, відповідачем складено постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху за порушення, яке не передбачене п. 15.4 Правил дорожнього руху, оскільки за вказаним пунктом заборонено ставити автомобіль, тобто здійснювати стоянку, а не здійснювати зупинку. Просить відмовити Департаменту патрульної поліції в особі Управління патрульної поліції у Вінницькій області у задоволенні апеляційної скарги та залишити рішення Чернівецького районного суду Вінницької області від 04 квітні 2024 року без змін. Сторони в судове засідання не з`явилися, належних представників до суду не направили, хоча про час та дату розгляду справи були повідомлені належним чином. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи із наступного. Так, з матеріалів справи встановлено, що 16 лютого 2024 року інспектором 3 роти 1 батальйону Управління патрульної поліції у Вінницькій області Боржемським Олегом Анатолійовичем було винесено постанову серії ЕНА №1454347 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.122 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в сумі 340 грн. Не погодившись з вказаною постановою, позивач звернувся до суду з даним позовом. Приймаючи оскаржуване рішення, суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та наявність правових підстав для їх задоволення. Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіряючи дотримання судом першої інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ним норм матеріального права, колегія суддів виходить із наступного. Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Порядок дорожнього руху на території України, відповідно до Закону України "Про дорожній рух" від 30.06.1993 №3353, встановлюють Правила дорожнього руху, затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 10.10.2001 №1306 (далі - ПДР). Відповідно до п.1.1. Правил дорожнього руху ці Правила відповідно до Закону України «Про дорожній рух» встановлюють єдиний порядок дорожнього руху на всій території України. Інші нормативні акти, що стосуються особливостей дорожнього руху (перевезення спеціальних вантажів, експлуатація транспортних засобів окремих видів, рух на закритій території тощо), повинні ґрунтуватися на вимогах цих Правил. Згідно з п.1.9. Правил дорожнього руху, особи, які порушують ці Правила, несуть відповідальність згідно із законодавством. Факт порушення водієм Правил дорожнього руху фіксується відповідно до норм Кодексу України про адміністративні правопорушення та повинен бути достатньо обґрунтованим належними та допустимими доказами, які б усували будь-які сумніви щодо наявності такого порушення. Статтею 280 КУпАП встановлено, що орган (посадова особа) при розгляді справи про адміністративне правопорушення зобов`язаний з`ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з`ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Відповідно до ст.72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. 16 лютого 2024 року інспектором 3 роти 1 батальйону Управління патрульної поліції у Вінницькій області Боржемським Олегом Анатолійовичем винесено постанову серії ЕНА №1454347 про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.122 КУпАП, та накладено адміністративне стягнення у вигляді штрафу в сумі 340 грн. Так, 16.02.2024 о 14 год. 41 хв. в м. Вінниці по вулиці Пирогова ОСОБА_2 , керуючи транспортним засобом RENAULT MEGANE, державний номерний знак НОМЕР_1 , здійснив зупинку (стоянку) на проїжджій частині дороги в другому ряду, чим порушив п.15.4 ПДР України. Відповідно до частини п`ятої статті 14 Закону України «Про дорожній рух» учасники дорожнього руху зобов`язані, зокрема, знати і неухильно дотримуватись вимог цього Закону, Правил дорожнього руху та інших нормативних актів з питань безпеки дорожнього руху. Відповідно до п.15.4 ПДР України транспортні засоби не дозволяється ставити на проїзній частині у два і більше ряди. Велосипеди, мопеди та мотоцикли без бокового причепа дозволяється ставити на проїзній частині не більше ніж у два ряди. Згідно з положеннями частини першої статті 122 КУпАП перевищення встановлених обмежень швидкості руху транспортних засобів більш як на двадцять кілометрів на годину, порушення вимог дорожніх знаків та розмітки проїзної частини доріг, правил перевезення вантажів, буксирування транспортних засобів, зупинки, стоянки, проїзду пішохідних переходів, ненадання переваги у русі пішоходам на нерегульованих пішохідних переходах, а так само порушення встановленої для транспортних засобів заборони рухатися тротуарами чи пішохідними доріжками,- тягнуть за собою накладення штрафу в розмірі двадцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян. Так, у відповідності до диспозиції частини першої статті 122 КУпАП відповідальність настає за порушення правил зупинки. Зі змісту оскаржуваної постанови слідує, що позивач керуючи транспортним засобом RENAULT MEGANE, державний номерний знак НОМЕР_1 , здійснив зупинку (стоянку) на проїжджій частині дороги в другому ряду, чим порушив п.15.4 ПДР України. Водночас, у позовній заяві позивач заперечував такі обставини, зазначаючи що не вчиняв адміністративного правопорушення. З матеріалів справи встановлено, що будь-яких доказів на підтвердження вчинення ОСОБА_2 адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.122 КУпАП, матеріали справи не містять. Будь яких доказів на підтвердження обставин, які слугували підставою для винесення поліцейським постанови про вчинення ОСОБА_2 правопорушення, передбаченого ч.1 ст.122 КУпАП та накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу в розмірі 340 гривень, матеріали справи не містять. В той же час, єдиним доказом вчинення ОСОБА_2 адміністративного правопорушення, є сама оскаржувана постанова у справі про адміністративне правопорушення. Однак, зазначена постанова є предметом спору між сторонами та не може розглядатися, як доказ, за відсутності інших доказів на підтвердження обставин вказаних в оскаржуваній постанові. Згідно з ч.2 ст.77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. Правова позиція щодо покладення обов`язку доказування саме на відповідача в подібних правовідносинах, викладена в постановах Верховного Суду від 23 жовтня 2018 року по справі №743/1128/17, від 15 листопада 2018 року по справі № 524/5536/17, від 23 жовтня 2019 року по справі №357/10134/17. На підтвердження вчинення позивачем вказаного правопорушення, у встановлений судом строк, відповідачами не було надано до суду жодного доказу. Колегія суддів зауважує, що постанова про притягнення позивача до адміністративної відповідальності не є беззаперечним доказом вчинення ним правопорушення, оскільки саме по собі описання адміністративного правопорушення не може бути належним доказом вчинення особою такого порушення. Така постанова по своїй правовій природі є рішенням суб`єкта владних повноважень щодо наслідків розгляду зафіксованого правопорушення, якому передує фіксування цього правопорушення. Аналогічна позиція викладена у постанові Верховного Суду від 26 квітня 2018 року у справі №338/1/17. Згідно з п.11 ч.1 ст.23 Закону України «Про Національну поліцію», поліція відповідно до покладених на неї завдань регулює дорожній рух та здійснює контроль за дотриманням Правил дорожнього руху його учасниками та за правомірністю експлуатації транспортних засобів на вулично-дорожній мережі. Від імені органів Національної поліції розглядати справи про адміністративні правопорушення і накладати адміністративні стягнення мають право працівники органів і підрозділів Національної поліції, які мають спеціальні звання, відповідно до покладених на них повноважень. Рішенням Конституційного Суду України від 26 травня 2015 року № 5-рп/2015у справі за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо офіційного тлумачення положення частини першої статті 276 Кодексу України про адміністративні правопорушення визначено, що у наведених положеннях Кодексу визначено систему правових механізмів щодо забезпечення дотримання прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, на стадії розгляду уповноваженим органом (посадовою особою) справи про адміністративне правопорушення, зокрема, з метою запобігти безпідставному притягненню такої особи до відповідальності. Відповідно до п.24 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 23.12.2005 №14 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» встановлено, що зміст постанови має відповідати вимогам, передбаченим ст., ст.283 і 284 КУпАП. У ній, зокрема, потрібно навести докази, на яких ґрунтується висновок про вчинення особою адміністративного правопорушення, та зазначити мотиви відхилення інших доказів, на які посилався правопорушник, чи висловлених останнім доводів. Згідно зі ст.283 КУпАП розглянувши справу про адміністративне правопорушення, орган (посадова особа) виносить постанову по справі. Постанова повинна містити: найменування органу (прізвище, ім`я та по батькові, посада посадової особи), який виніс постанову; дату розгляду справи; відомості про особу, стосовно якої розглядається справа (прізвище, ім`я та по батькові (за наявності), дата народження, місце проживання чи перебування; опис обставин, установлених під час розгляду справи; зазначення нормативного акта, що передбачає відповідальність за таке адміністративне правопорушення; прийняте у справі рішення. Розгляд справи повинен бути проведений у порядку встановленому ст.279 КУпАП. Відповідно до ч.4 ст.258 КУпАП у випадках, передбачених частинами першою та другою цієї статті, уповноваженими органами (посадовими особами) на місці вчинення правопорушення виноситься постанова у справі про адміністративне правопорушення відповідно до вимог статті 283 цього Кодексу. Колегія суддів зауважує про процесуальний обов`язок відповідача, передбачений частиною 2 статті 71 КАС України, щодо доказування правомірності винесення постанови про притягнення ОСОБА_2 до адміністративної відповідальності. Апеляційний суд зауважує, що постанова про притягнення до адміністративної відповідальності є рішенням суб`єкта владних повноважень, актом індивідуальної дії, який встановлює відповідні права та обов`язки для особи, щодо якої він винесений. Таке рішення суб`єкта владних повноважень має бути обґрунтованим на момент його прийняття, оскільки воно має значимі наслідки для суб`єктів приватного права, що знаходяться в нерівному положенні по відношенні до суб`єкта владних повноважень. Дотримання передбаченої законом процедури та порядку винесення такого рішення має виключно важливу роль для встановлення об`єктивної істини органом, на який законом покладено повноваження, зокрема, щодо розгляду справ про адміністративне правопорушення. Порушення норм процесуального права суб`єктом владних повноважень (в даному випадку - інспектором патрульної поліції) при прийнятті та складанні постанови про притягнення до адміністративної відповідальності зводить нанівець саму суть та завдання, покладені в основу поняття адміністративної відповідальності, оскільки ускладнює, а подекуди й унеможливлює встановлення судом, що розглядає справу про адміністративне правопорушення, об`єктивної сторони вчинюваного порушення та вини особи в його вчиненні. Аналогічна правова позиція, викладена у постановах Верховного Суду від 15.11.2018 у справі № 524/5536/17, від 30.05.2018 у справі № 337/3389/16, від 17.07.2019 у справі №295/3099/17. Згiдно із статтею 62 Конституції України обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях. Уci сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь. В силу принципу презумпції невинуватості, діючого в адміністративному праві, всі сумніви у винності особи, що притягується до відповідальності, тлумачаться на її користь. Недоведена вина прирівнюється до доведеної невинуватості. Всі факти встановлені судом у сукупності викликають сумніви щодо факту самого правопорушення. Рішення суб`єкта владних повноважень повинно бути законним і обґрунтованим і не може базуватись на припущеннях та неперевірених фактах. Аналогічна норма міститься і в ст.62 Конституції України. Рішенням Конституційного суду України від 20.10.2011 року №12-рп/2011 у справі за конституційним поданням Служби безпеки України щодо офіційного тлумачення положення частини третьої статті 62 Конституції України, яке є обов`язковим до виконання на території України, встановлено, що обвинувачення у вчиненні злочину не може бути обґрунтоване фактичними даними, одержаними в незаконний спосіб, а саме: з порушенням конституційних прав і свобод людини і громадянина; з порушенням встановлених законом порядку, засобів, джерел отримання фактичних даних; не уповноваженою на те особою тощо. Згідно з п.24 Постанови Пленуму Верховного Суду України №14 від 23.12.2005 «Про практику застосування судами України законодавства у справах про деякі злочини проти безпеки дорожнього руху та експлуатації транспорту, а також про адміністративні правопорушення на транспорті» судам слід звернути увагу на неприпустимість спрощеного підходу до судового розгляду справ про адміністративні правопорушення на транспорті та ігнорування прав осіб, яких притягають до відповідальності, потерпілих, їх законних представників і захисників. Відповідно до положень статті 251 КпАП України доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь - які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи у його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, свідків, а також іншими документами. Однак, в порушення вимог ст.ст.33, 280 КпАП України, інспектором 3 роти 1 батальйону Управління патрульної поліції у Вінницькій області Боржемсьським О.А. не з`ясовано характер вчиненого діяння, дані, що характеризують ОСОБА_2 , його майновий стан та ступінь вини, а також обставини, що пом`якшують та обтяжують відповідальність, що є самостійною підставою для скасування постанови. Згідно зі статтею 7 КУпАП встановлено, що ніхто не може бути підданий заходу впливу в зв`язку з адміністративним правопорушенням інакше як на підставах і в порядку, встановлених законом, провадження у справах про адміністративні правопорушення здійснюється на основі суворого додержання законності. Завданнями адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень. Згідно з ч.1 ст.9 КАС України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюється на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості. Відповідно до ч.1 ст.72 КАС України доказами в адміністративному судочинстві є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків. Згідно з положеннями ч.1, 2 ст.79 КАС України учасники справи подають докази у справі безпосередньо до суду. Позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом із поданням позовної заяви. Положеннями частин 1-2 статті 77 КАС України регламентовано, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб`єкта владних повноважень обов`язок щодо доказування правомірності свого рішення, дій чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб`єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від них причин. Попри вищезазначене, відповідачами в порушення вимог ст.77 КАС України не надано докази, які б спростовували обставини, якими обґрунтовуються позовні вимоги, а долучений відповідачем до відзиву на позовну заяву СД-диск з відеозаписом не є таким доказом, оскільки в оскарженій постанові відповідача відсутні будь-які посилання на такий відеозапис. Не є відповідним доказом і сама по собі оскаржена постанова, яка носить лише інформаційний характер. Отже, враховуючи вищезазначене колегія суддів вважає, що суд першої інстанції дійшов вірного висновку про те, що відповідачами не надано жодних об`єктивних і беззаперечних доказів, які б підтверджували наявність в діях позивача складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.122 КУпАП. Відповідно до п.1 ч.1 ст.247 КУпАП провадження у справі про адміністративне правопорушення не може бути розпочато, а розпочате підлягає закриттю за відсутності складу адміністративного правопорушення. Положеннями ч.3 ст.286 КАС України за наслідками розгляду справи з приводу рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевий загальний суд як адміністративний має право: залишити рішення суб`єкта владних повноважень без змін, а позовну заяву без задоволення; скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і надіслати справу на новий розгляд до компетентного органу (посадової особи); скасувати рішення суб`єкта владних повноважень і закрити справу про адміністративне правопорушення; змінити захід стягнення в межах, передбачених нормативним актом про відповідальність за адміністративне правопорушення, з тим, однак, щоб стягнення не було посилено. Таким чином, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що винесена відносно ОСОБА_2 постанова про накладення адміністративного стягнення у вигляді штрафу в сумі 340 грн. за ч.1 ст.122 КУпАП, підлягає скасуванню, а провадження по справі закриттю. Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. Зазначеним вимогам закону судове рішення відповідає. Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення. Згідно з п.1 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Відповідно до ст.316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу Департаменту патрульної поліції Національної поліції України в особі Управління патрульної поліції у Вінницькій області Департаменту патрульної поліції залишити без задоволення, а рішення Чернівецького районного суду Вінницької області від 04 квітня 2024 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. Постанова суду складена в повному обсязі 14 травня 2024 року. Головуючий Капустинський М.М. Судді Сапальова Т.В. Ватаманюк Р.В.