Постанова 4856 № 240/29437/23

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 240/29437/23 Головуючий суддя 1-ої інстанції - Семенюк Микола Миколайович Суддя-доповідач - Капустинський М.М. 13 травня 2024 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Капустинського М.М. суддів: Сапальової Т.В. Ватаманюка Р.В. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 19 березня 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до ІНФОРМАЦІЯ_1 про визнання протиправною бездіяльності, стягнення середнього заробітку, В С Т А Н О В И В : у жовтні 2023 року ОСОБА_1 звернувся до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до ІНФОРМАЦІЯ_1 , в якому просив: - визнати протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо невиплати мені середнього заробітку за весь час затримки всіх сум належних мені, ОСОБА_1 , у день звільнення, а саме: індексації грошового забезпечення грошового забезпечення за період з 01.01.2016 по 10.11.2017 із встановленням місяця підвищення грошових доходів (базового місяця) січень 2008 року та стягнути з ІНФОРМАЦІЯ_1 на мою користь середній заробіток, обчислений шляхом множення середньоденного розміру грошового забезпечення за останні два місяці служби, що передували місяцю звільнення зі служби, на 2142 дні затримки виплати індексації грошового забезпечення відповідно до норм Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100. В обґрунтування позову зазначив, що відповідач при звільненні позивача 10.11.2017 не виплатив позивачу повністю індексацію грошового забезпечення, яка йому була виплачена на виконання рішення суду в сумі 64289,29 грн. лише 22.09.2023, але при цьому середній заробіток за затримку повного розрахунку при звільненні не був виплачений. Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 19 березня 2024 року позов задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність ІНФОРМАЦІЯ_1 , яка полягає в невиплаті ОСОБА_1 середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, який фактично відбувся 22.09.2023. Стягнуто з ІНФОРМАЦІЯ_1 на користь ОСОБА_1 середній заробіток за затримку розрахунку при звільненні в сумі 56224,88 грн. Відмовлено в задоволенні решти позовних вимог. Стягнуто на користь ОСОБА_1 понесені ним судові витрати в сумі 536,80 грн за рахунок бюджетних асигнувань ІНФОРМАЦІЯ_1 . Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, відповідачем подано апеляційну скаргу, в якій апелянт просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити, посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги, а також правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін, виходячи з наступного. Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, позивач проходив військову службу у ІНФОРМАЦІЯ_1 позивач з 10.11.2017 виключений зі списків особового складу (звільнений) якої з 10.11.2017, як такий, що вибув до нового місця служби; при звільненні йому не було виплачена відповідачем індексація грошового забезпечення за період служби з 01.01.2016 по 10.11.2017 в сумі 64265,79 грн., яку виплачено 22.09.2023. Позивач вважаючи свої права щодо невиплати середнього заробіток за затримку розрахунку при звільненні порушеними звернувся з даним позовом до суду. Приймаючи рішення, суд першої інстанції дійшов висновку про обґрунтованість позовних вимог та наявність правових підстав для їх задоволення частково. Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіряючи дотримання судом першої інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ним норм матеріального права, колегія суддів виходить із наступного. У статті 19 Конституції України закріплено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. За загальним правилом пріоритетними для застосування є норми спеціального законодавства, а приписи трудового законодавства застосовуються в тому випадку, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини. Питання проходження військової служби регулюється спеціальним законодавством. Соціальний захист військовослужбовців та членів їх сімей регулюється Законом України від 20 грудня 1999 року №2011-ХІІ "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей". Однак, ні Законом України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей", ні іншими нормативно-правовими актами, які регулювали питання прийняття, проходження та звільнення з військової служби, не врегульовані питання порушення строків проведення розрахунків при звільненні військовослужбовців, а також наслідків такого порушення. Положення трудового законодавства (в тому числі й Кодексу законів про працю) не поширюються на правовідносини, що виникають при визначенні норм оплати грошового забезпечення військовослужбовців, порядку такого грошового забезпечення, оскільки такі врегульовані спеціальним законодавством. Разом із тим, спеціальне законодавство, яким визначено порядок, умови, склад, розміри грошового забезпечення військовослужбовців, не врегульовує відносини, що пов`язані із затримкою розрахунку при звільненні військовослужбовців з лав Збройних Сил України, відповідальності за затримку розрахунку при такому звільненні. Відтак, в такому разі, відповідно до ч. 6 ст. 7 КАС України, застосуванню підлягають положення Кодексу законів про працю України. За приписами ст. 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Частиною 1 ст. 117 КЗпП України передбачено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. Відповідно до ч. 2 ст. 117 КЗпП України визначено, що при наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. За такого правового врегулювання, передбаченого частиною 1 статті 117 КЗпП України, обов`язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 Кодексу законів про працю України. Отже, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, яка спрямована на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, але не більш як за шість місяців. Враховуючи, що виплата належного позивачу при звільненні грошового забезпечення в сумі 64289,29 грн. відбулася 22.09.2023, до спірних правовідносин належить застосовувати ст. 117 КЗпП України. Таким чином дії ІНФОРМАЦІЯ_1 щодо не виплати позивачу середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні, який фактично відбувся 22.09.2023 є протиправними. Так, в матеріалах справи міститься довідка, з якої встановлено, що середньоденний розмір грошового забезпечення позивача на день звільнення становить 305,57 грн. Період шість місяців на день розрахунку 22.09.2023 складає 184 календарних дні (з 22.03.2023 по 21.09.2023). Таким чином, розмір середнього заробітку позивача за 184 календарних дня складає 56224,88 грн. Щодо висновку суду першої інстанції в частині стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за час затримки розрахунку з грошового забезпечення при звільненні з посади за період з 22.03.2023 по 21.09.2023 в сумі 56224,88 грн. з урахуванням обов`язкових платежів та виплат, колегія суддів зазначає, що оскільки мотивувальна частина апеляційної скарги не містить доводів та аргументів в частині здійсненого судом першої інстанції розрахунку середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, хоча в силу закону обов`язок щодо доказування покладається саме на відповідача, а тому колегія суддів не перегадає та не надає оцінку рішенню суду першої інстанції в даній частині в межах ч.1 ст.308 КАС України. При цьому, суд апеляційної інстанції перевірив законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині та погоджується з висновком суду першої інстанції щодо зобов`язання нарахувати та виплатити середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні в сумі 56224,88 грн. За таких обставин, судова колегія апеляційної інстанції дійшла висновку, що суд першої інстанції в повній мірі надав оцінку усім вказаним обставинам та зібраним по справі доказам, у зв`язку із чим, ухвалив законне та обґрунтоване рішення, а тому колегія суддів не вбачає підстав для задоволення апеляційної скарги. Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу ІНФОРМАЦІЯ_1 залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 19 березня 2024 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України. Головуючий Капустинський М.М. Судді Сапальова Т.В. Ватаманюк Р.В.