Постанова 4856 № 120/11390/23

П О С Т А Н О В А ІМЕНЕМ УКРАЇНИ Справа № 120/11390/23 Головуючий суддя 1-ої інстанції -Комар П.А. Суддя-доповідач - Граб Л.С. 14 травня 2024 року м. Вінниця Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії: головуючого судді: Граб Л.С. суддів: Смілянця Е. С. Сторчака В. Ю. , розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 12 лютого 2024 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Тульчинської міської ради Вінницької області про визнання протиправним та скасування запису, В С Т А Н О В И В : ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Тульчинської міської ради Вінницької області, в якому просив: -визнати протиправним та скасувати запис в Єдиному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань за №21681750000005055 від 08.10.2012 про включення відомостей про фізичну особу-підприємця ОСОБА_1 з відміткою про те, що свідоцтво про державну реєстрацію вважається недійсним з моменту його вчинення. Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 12 лютого 2024 року в задоволенні позову відмовлено. Не погодившись з судовим рішенням, позивач подав апеляційну скаргу, в якій просить рішення суду першої інстанції скасувати та прийняти нове рішення, яким задовольнити позовні вимоги в повному обсязі. В обґрунтування доводів апеляційної скарги, апелянт посилається на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для розгляду справи, невідповідність висновків обставинам справи та порушення норм матеріального та процесуального права, які призвели до неправильного вирішення правового спору. За правилами п.3 ч.1 ст.311 КАС України, розгляд справи колегією суддів здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного. Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 27.04.2000 зареєстрований у Тульчинській районній державній адміністрації як суб`єкт підприємницької діяльностіфізична особа та взятий на податковий облік. 04.01.2017 державним реєстратором комунального підприємства "Архітектурне планувально-проектне бюро" Дідур Т.В. до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців за заявою позивача від 04.01.2017 внесено запис про припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця за її рішенням №21680050001006038. 02.05.2023 ОСОБА_1 , маючи намір відновити свою господарську діяльність, звернувся до державного реєстратора Тульчинської міської ради ОСОБА_2 з заявою про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця. Повідомленням №574548999694 від 03.05.2023 позивачу відмовлено у державній реєстрації в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань. В повідомленні зазначено:

1. Подані документи суперечать вимогам Законів України. Закону України про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань від 15.05.2003 року.

2. Інше. Фізична особа, яка має намір стати підприємцем зареєстрована, свідоцтво про державну реєстрацію недійсне, реєстраційна дія №21681750000005055 від 08.10.2012. Вирішено відмовити у державній реєстрації по заяві "Державна реєстрація фізичної особи підприємцем" щодо ОСОБА_1 . Не погоджуючись із записом в ЄДР №21681750000005055 від 08.10.2012 про визнання свідоцтва про реєстрацію ФОП недійсним, позивач звернувся до суду з даним позовом. Приймаючи рішення, суд першої інстанції дійшов висновку про необгрунтованість позовних вимог та відсутність правових підстав для їх задоволення. Переглядаючи оскаржуване судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіряючи дотримання судом першої інстанцій норм процесуального права при встановленні фактичних обставин у справі та правильність застосування ним норм матеріального права, колегія суддів виходить із наступного. Відповідно до ч.2 ст.19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Відносини, які виникали у сфері державної реєстрації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, регулювались Законом України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» від 15.05.2003 № 755-IV, який набрав чинності 01.07.2004 року, в редакції станом на момент виникнення спірних правовідносин, тобто у 2012 році. Із введенням в дію Закону № 755-IV створено та розпочато формування Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців (далі - ЄДР). У ст. 1 Закону № 755-IV передбачено, що ЄДР - автоматизована система збирання, накопичення, захисту, обліку та надання інформації про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців. ЄДР створюється з метою забезпечення органів державної влади, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців з Єдиного державного реєстру. Ч. 1 ст.17 вказаного Закону визначено, що відомості про юридичну особу або фізичну особу-підприємця включаються до ЄДР шляхом внесення записів на підставі відомостей з відповідних реєстраційних карток та відомостей, що надаються юридичними особами. Уп. 2 Прикінцевих та перехідних положень Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» від 16.03.06 № 3575-IV (у редакції від 01.07.2010 року) закріплено, що процес включення до ЄДР відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 01.07.2004 року, завершується через рік, починаючи з дня набрання чинності цим Законом. Усі юридичні особи та фізичні особи - підприємці, створені та зареєстровані до 1 липня 2004 року, у відповідності до п. 3 Закону, зобов`язані у встановлений пунктом 2 цього розділу строк подати державному реєстратору реєстраційну картку для включення відомостей про них до Єдиного державного реєстру та для заміни свідоцтв про їх державну реєстрацію на свідоцтва про державну реєстрацію єдиного зразка або для отримання таких свідоцтв. Свідоцтва про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, згідно п. 4 Закону, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року, після настання встановленого пунктом 2 цього розділу строку вважаються недійсними. П.7 Закону № 3575-IV передбачено, що спеціально уповноважений орган з питань державної реєстрації протягом місяця з дати завершення процесу включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, передає відомості про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, включених до Єдиного державного реєстру, органам виконавчої влади та органам місцевого самоврядування, які в межах своїх повноважень ведуть облік юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців та/або проводять реєстрацію юридичних осіб будь-яких організаційно-правових форм та фізичних осіб - підприємців. Уповноважені органи протягом місяця з дня отримання від спеціально уповноваженого органу з питань державної реєстрації відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, включених до Єдиного державного реєстру, проводять звірення даних реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо), що ведуться ними, з даними Єдиного державного реєстру. За результатами звірення уповноважені органи подають спеціально уповноваженому органу з питань державної реєстрації відомості з відомчих реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо) про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, відомості про яких не включені до Єдиного державного реєстру. За результатами проведеного звірення уповноважені органи оприлюднюють у спеціалізованих друкованих засобах масової інформації та/або на відомчих веб-сайтах відомості про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, відомості про яких на дату завершення процесу включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців не включені до Єдиного державного реєстру. Згідно п. 8 Закону після закінчення передбаченого для включення відомостей до Єдиного державного реєстру строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, уповноважені органи у місячний строк проводять остаточне звірення даних відомчих реєстрів (баз даних реєстрів, журналів реєстрації, обліку тощо), за результатами якого готують аналітичну інформацію для передачі її тимчасовим міжвідомчим спеціальним комісіям, утвореним з метою проведення в Автономній Республіці Крим та відповідних областях інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, відомості про яких до строку, встановленого пунктом 2 цього розділу, не включені до Єдиного державного реєстру. За результатами проведеної тимчасовими міжвідомчими спеціальними комісіями роботи відомості про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 1 липня 2004 року, включаються до Єдиного державного реєстру з відміткою про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію, оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 1 липня 2004 року, вважаються недійсними. П. 9 Закону передбачено, що порядок утворення, а також завдання та повноваження тимчасових міжвідомчих спеціальних комісій встановлюються спеціально уповноваженим органом з питань державної реєстрації. У п. 1.2 Положення про тимчасові міжвідомчі спеціальні комісії з питань проведення інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, затвердженого наказом Міністерства юстиції України № 575/5 від 12.04.2012 року, зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 13.04.2012 року за № 569/20882 (далі - Положення), визначено, що комісії створюються в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі з метою проведення інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 01 липня 2004 року, відомості про яких на дату завершення процесу включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців не включені до Єдиного державного реєстру (далі - невключені суб`єкти). Комісія, у відповідності до вимог п. 4.3 Положення, розглядає, аналізує прийняту від уповноважених органів аналітичну інформацію; складає узагальнену інформацію про невключених юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, зареєстрованих до 01 липня 2004 року, відомості про яких на дату завершення процесу включення до Єдиного державного реєстру відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців не включені до Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців, у розрізі районів та міст обласного значення відповідно в Автономній Республіці Крим, областях, районів - у містах Києві та Севастополі за формами згідно з додатками 3 та 4; передає узагальнену інформацію про невключених суб`єктів державним реєстраторам за місцезнаходженням юридичних осіб та за місцем проживання фізичних осіб - підприємців для подальшого включення цих відомостей до Єдиного державного реєстру, про що складається акт приймання-передачі у двох примірниках. Узагальнена інформація про невключених суб`єктів може передаватися частинами; передає узагальнену інформацію про невключених суб`єктів Державній реєстраційній службі України. Відповідно до п. 5 наказу Міністерства юстиції України «Про тимчасові міжвідомчі спеціальні комісії з питань проведення інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців» № 575/5 від 12.04.2012 року, зареєстрованого в Міністерстві юстиції 13.04.2002 року за № 569/20882, державним реєстраторам юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців забезпечити включення до Єдиного державного реєстру відомостей про невключених суб`єктів на підставі аналітичної інформації, отриманої від тимчасових міжвідомчих спеціальних комісій з питань проведення інвентаризації юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців в Автономній Республіці Крим, областях, містах Києві та Севастополі. В силу ч. 1 ст. 46 Закону № 755-IV державна реєстрація припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця проводиться у разі: прийняття фізичною особою-підприємцем рішення про припинення підприємницької діяльності; смерті фізичної особи - підприємця; постановлення судового рішення про оголошення фізичної особи померлою або визнання безвісно відсутньою; постановлення судового рішення про визнання фізичної особи, яка є підприємцем, недієздатною або про обмеження її цивільної дієздатності; постановлення судового рішення про припинення підприємницької діяльності фізичної особи - підприємця. У ч. 3 цієї ж статті вказано, що фізична особа позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності фізичної особи-підприємця. Аналіз наведених норм дає суду підстави для наступних висновків: реєстрація особи, як фізичної особи-підприємця здійснюється в порядку та на підставах, визначених чинним законодавством. Факт реєстрації такої особи засвідчується свідоцтвом про державну реєстрацію. У зв`язку зі змінами Закону про реєстрацію розпочато процес включення до ЄДР відомостей про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 01.07.2004 року. Процес включення повинен був завершитися через рік з дня набрання чинності цим Законом, тобто 03.03.2012 року, оскільки Закон набрав чинності 03.03.2011 року. Особи, які зареєстровані як фізичні особи-підприємці до 01.07.2004 року, зобов`язані були протягом цього часу подати реєстраційну катку для включення відомостей про них до ЄДР та для заміни свідоцтва про їх державну реєстрацію. Свідоцтва про державну реєстрацію старого зразка, в свою чергу, визнавались недійсними. Інформація про тих осіб, які самостійно не звернулися до державних реєстраторів для включення інформації про них до ЄДР та заміни свідоцтва, була включена до ЄДР самостійно державними реєстраторами на підставі інформації, наданої спеціальноствореними міжвідомчими комісіями. Державні реєстратори, вносячи інформацію про таких осіб робили відмітку про недійсність їхнього свідоцтва про державну реєстрацію. Як стверджує сам же позивач, останній зареєстрований суб`єктом підприємницької діяльності - 27.04.2000, а відтак отримав свідоцтво старого зразка. Як з`ясовано судом першої інстанції, ОСОБА_1 не звертався до державного реєстратора з жодними заявами для включення відомостей про нього до ЄДР, окрім заяви від 04.01.2017 про припинення підприємницької діяльності. Відповідно до витягу з ЄДР відомості про ОСОБА_1 як фізичну особу-підприємця з відміткою про недійсність свідоцтва про державну реєстрацію включено до ЄДР 08.10.2012, запис №21681750000005055. Таким чином, інформація про позивача як фізичну особу підприємця включена до ЄДР на підставі п.8 Прикінцевих та перехідних положень Закону №2390-VI із відміткою про недійсність свідоцтва про державну реєстрацію. При цьому, колегія суддів звертає увагу, що недійсність свідоцтва про державну реєстрацію не означає припинення здійснення підприємницької діяльності такою особою, з огляду на таке. Як вже зазначалось вище, розділом ІІ "Прикінцевих та перехідних положень" Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців" щодо спрощення механізму державної реєстрації припинення суб`єктів господарювання" передбачено створення тимчасових міжвідомчих спеціальних комісій, за результатами роботи яких відомості про юридичних осіб та фізичних осіб-підприємців, зареєстрованих до 01.07.2004 року, та до 03.03.2012 року не включених до ЄДР, будуть включатись до ЄДР з відміткою про те, що свідоцтва про їх державну реєстрацію оформлені з використанням бланків старого зразка та видані до 01.07.2004 року, вважаються недійсними. Оскільки позивач у добровільному порядку не звернувся до державного реєстратора для включення його до ЄДР, то 08.10.2012 року була проведена реєстраційна дія про недійсність свідоцтва про державну реєстрацію, на підставі інформації, наданої міжвідомчими спеціальними комісіями. Тобто, вважалося недійсним саме свідоцтво про державну реєстрацію старого зразка, а не факт реєстрації особи у якості фізичної особи - підприємця. У даному випадку, позивач лише не отримав свідоцтво про державну реєстрацію єдиного зразка. Таким чином, державний реєстратор діяв в порядку, передбаченому законодавством, чинним на момент здійснення реєстраційної дії. Позивач безпідставно ототожнює недійсність свідоцтва із недійсністю реєстрації та позбавлення його статусу фізичної особи-підприємця. Відмітка про визнання недійсним свідоцтва, зазначена у витязі з ЄДР, не свідчила про припинення підприємницької діяльності. Одночасно, колегія суддів звертає увагу позивача, що жодним нормативно-правовим актом не визначено такої підстави припинення підприємницької діяльності, як визнання нечинним свідоцтва про державну реєстрацію. Свідоцтво про державну реєстрацію є документом встановленого зразка, що засвідчує таку реєстрацію. З огляду на зазначене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що оскаржуваний запис до ЄДР № 21681750000005055 від 08.10.2012 внесено державним реєстратором на підставі, в межах та у спосіб, що передбачені законодавством, яке діяло на момент внесення вказаного запису. При цьому, колегія суддів вважає за необхідне звернути увагу на те, що як свідчить зміст Повідомлення №574548999694 від 03.05.2023 про відмову у державній реєстрації, останнє лише констатує факт, що свідоцтво про державну реєстрацію недійсне, однак не містить відомостей про те, що в реєстрації відмовлено через визнання недійсним вказаного свідоцтва. Слід зазначити, що у повідомленні взагалі відсутня якась конкретизація, оскільки в останньому лише зазначено, що подані документи суперечать вимогам Закону України "Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань", однак зважаючи на те, що відмова у державній реєстрації позивачем не оскаржується, колегія суддів не може надавати правову оцінку діям та рішенням державного реєстратора в частині розгляду заяви ОСОБА_1 від 02.05.2023 про державну реєстрацію фізичної особи-підприємця, в рамках розгляду даної справи. Відповідно до ст.242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом. Колегія суддів також враховує позицію Європейського суду з прав людини (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану, зокрема у справах "Салов проти України" (заява № 65518/01; пункт 89), "Проніна проти України" (заява № 63566/00; пункт 23) та "Серявін та інші проти України" (заява № 4909/04; пункт 58): принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, передбачає, що у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції при вирішенні даного публічно-правового спору правильно встановив фактичні обставини справи та надав їм належну правову оцінку, а доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують та не дають правових підстав для скасування оскаржуваного судового рішення. Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін. Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. За таких підстав апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін. Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд П О С Т А Н О В И В : апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 12 лютого 2024 року - без змін. Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає. Головуючий Граб Л.С. Судді Смілянець Е. С. Сторчак В. Ю.