Постанова П'ятий апеляційний адміністративний суд № 420/23116/23

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 14 травня 2024 р.м. ОдесаСправа № 420/23116/23 Головуючий в 1 інстанції: Скупінська О. В. Місце ухвалення рішення: м. Одеса Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого Лук`янчук О.В. суддів Бітова А.І. Ступакової І.Г. розглянувши у порядку письмового провадження в місті Одесі адміністративну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 , Військової частини НОМЕР_1 на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 27лютого 2024 року по справі за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 , військової частини НОМЕР_2 про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії, - В С Т А Н О В И Л А : ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до Головного управління Пенсійного фонду України в Миколаївській області, в якому просить суд:

1. Визнати протиправною бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а саме: Військової частини НОМЕР_2 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової компенсації вартості за неотримане речове майно за період з 15.01.2022 по 05.06.2023 та зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 вчинити певні дії, а саме нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно за період з 15.01.2022 по 05.06.2023;

2. Визнати протиправною бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а саме Військової частини НОМЕР_2 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 компенсації за невикористані 28 календарних дні щорічної основної відпустки за період з 15.01.2022 по 31.12.2022 та зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 вчинити певні дії, а саме: нарахувати та виплатити ОСОБА_1 компенсацію за невикористані 28 календарних дні щорічної основної відпустки за період з 15.01.2022 по 31.12.2022;

3. Визнати протиправною бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а саме Військової частини НОМЕР_2 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, тобто з 05.06.2023 до 19.07.2023 згідно із вимогами статті 117 Кодексу законів про працю України, постанови Кабінету Міністрів України від 8.02.1995 № 100 Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати, та зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 вчинити певні дії, а саме: нарахувати та виплатити ОСОБА_1 середній заробіток за весь час затримки, тобто з 05.06.2023 до 19.07.2023 згідно із вимогами статті 117 Кодексу законів про працю України, постанови Кабінету Міністрів України від 8.02.1995 № 100 Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати. В обґрунтування позовних вимог зазначено, що наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 30.05.2023 за № 115-РС її звільнено з військової служби у Збройних Силах України в запас за підпунктом г пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України Про військовий обов`язок і військову службу (через сімейні обставини або інші поважні причини). Наказом командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 05.06.2023 за № 164 позивача виключено зі списків особового складу частини та знято зі всіх видів забезпечення. 27.06.2023 позивач звернулась до військової частини НОМЕР_2 із заявою щодо нарахування та виплати компенсації вартості за неотримане речове майно. Військовою частиною НОМЕР_2 повідомлено (лист від 24.07.2023 за вих. № 2381), що грошова компенсація за неотримане речове майно не проводилась, оскільки під час проходження військової служби позивач не зверталась з рапортом про її отримання. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 27лютого 2024 року адміністративний позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_2 , військової частини А7051про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії задоволено частково. Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за неотримане під час проходження військової служби речове майно. Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за неотримане під час проходження військової служби за період з 15.01.2022 по 05.06.2023 речове майно. Визнано протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 06.06.2023 до 18.07.2023 включно. Зобов`язано військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки належних виплат при звільненні за період з 06.06.2023 до 18.07.2023 включно в сумі 10000,00 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції та ухвалою суду від 27.02.2024 про відмову у задоволенні клопотання військової частини НОМЕР_1 про залишення позовної заяви без розгляду в частині вимог щодо грошової компенсації вартості за неотримане речове майно у зв`язку із пропуском строку на звернення до суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин справи, неправильне застосування норм права, просить скасувати частково в частині відмови у задоволенні клопотання військової частини НОМЕР_1 про залишення позовної заяви без розгляду в частині вимог щодо грошової компенсації вартості за неотримане речове майно у зв`язку із пропуском строку на звернення до суду. Також просить суд рішення Одеського окружного адміністративного суду від 27.02.2024, а саме абз. 2 та 3 резолютивної частини рішення скасувати, а позовну заяву в частині вимог щодо грошової компенсації вартості за неотримане речове майно залишити без розгляду у зв`язку із пропуском строку на звернення до суду. Рішення суду першої інстанції в частині в частині позовних вимог щодо стягнення середнього заробітку за час затримки належних виплат при звільненні за період з 06.06.2023 до 18.07.2023 включно в сумі 10000,00 грн., а саме абз. 4 та 5 резолютивної частини рішення скасувати. В своїй скарзі апелянт зазначає, що суд першої інстанції не врахував висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 26 травня 2021 року у справі №380/5093/20, від 30 серпня 2021 року у справі №520/7668/20, від 12 жовтня 2021 року у справі №380/6200/20, від 23 червня 2022 року у справі №540/1951/20, від 27 лютого 2023 року у справі №560/8394/21, щодо строку звернення до адміністративного суду з позовом про виплату грошової компенсації за неотримане речове майно. Зазначає, що застосовуванню підлягають саме положення ч. 5 ст. 122 КАС України, а не ч. 2 ст. 233 КЗпП України. Вказує, що військовою частиною НОМЕР_1 не здійснюється та не здійснювалось нарахування грошового забезпечення, заробітної плати та інших виплат (індексація, грошова компенсація за речове майно, харчування, піднайом житла тощо) особовому складу військової частини НОМЕР_2 , оскільки це є прямим обов`язком військової частини НОМЕР_2 , в т.ч. щодо позивачки. Нарахування грошової компенсації за речове майно Позивачки може бути здійснено виключно військовою частиною НОМЕР_2 на підставі наказу командира військової частини НОМЕР_2 . Нарахування будь-яких виплат військовослужбовцям підпорядкованих військових частин перебуває поза межами компетенції військової частини НОМЕР_1 . Роль військової частини НОМЕР_1 , як розпорядника бюджетних коштів, зводиться до здійснення розрахунково-фінансової реалізації рішень/наказів, зокрема, військової частини НОМЕР_2 . При цьому, військова частина НОМЕР_1 не відповідає за достовірність та своєчасність прийняття відповідних рішень військовою частиною НОМЕР_2 , про що зазначалось у відзиві та було проігноровано судом першої інстанції. Крім того вказує, що не є відповідачем у спорі між колишнім військовослужбовцем військової частини НОМЕР_2 та військовою частиною НОМЕР_2 , а відтак на військову частину НОМЕР_1 не можуть покладатися зобов`язання перед позивачкою. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позовних вимог, ОСОБА_1 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування судом обставин справи, неправильне застосування норм права, просить рішення суду першої інстанції скасувати частково та ухвалити нове судове рішення у відповідній частині, яким позовні вимоги задовольнити В своїй скарзі апелянт зазначає, що приписами частини третьої статті 24 Закону № 2232-ХІІ чітко визначено, що закінченням проходження військової служби вважається день виключення військовослужбовця зі списків особового складу військової частини (військового навчального закладу, установи тощо) у порядку, встановленому положеннями про проходження військової служби громадянами України, а отже позивач проходив військову службу з 02.05.2023 по 05.06.2023 та має право на виплату відпустки за 3 дні. Вказує, що згідно з приписами статті 117 КЗпПУ, пунктом 3 Постанови № 100 суд першої інстанції зобов`язаний був також урахувати додаткову винагороду, передбачену Постановою № 168 як щомісячний вид виплати. Справу розглянуто судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження на підставі ч.1 ст.311 КАС України. Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступного. Судом першої інстанції встановлено, що 14.01.2022 між ОСОБА_1 та Міністерством оборони України в особі Начальника ІНФОРМАЦІЯ_1 був укладений Контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України на посадах осіб рядового складу (далі за текстом - Контракт). Згідно з витягом з Наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 15 січня 2022 року № 1 старшого солдата ОСОБА_1 зараховано до списків особового складу на всі види забезпечення і вважається такою що з 15 січня 2022 справи та посаду прийняла та приступила до виконання службових обов`язків (а.с.50). В подальшому, Наказом командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 07 квітня 2022 року № 65 старший солдат ОСОБА_1 вважається такою, що вибула у відпустку по догляду за дитиною до досягнення нею трирічного віку. Відповідно до вищевказаного наказу з 07 квітня 2022 року обчислення строку вислуги у військовому званні зупинено. Час перебування старшого солдата ОСОБА_1 у відпустці по догляду за дитиною до строку вислуги у військовому званні не зараховано (а.с.52). 02.05.2023 ОСОБА_1 призначено на посаду стрільця 2 стрілецького відділення 1 стрілецького взводу 3 стрілецької роти військової частини НОМЕР_2 , ВОС 100915А та з 02.05.2023 вважається, такою, справи та посаду прийняла та приступила до виконання службових обов`язків за посадою, що підтверджується витягом із Наказу №128 від 02.05.2023 командира в/ч НОМЕР_2 (по стройовій частині) (а.с.53). Наказом командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 05.06.2023 №164 старшого солдата ОСОБА_1 , стрільця відділення 1 стрілецького взводу 3 стрілецької роти військової частини НОМЕР_2 , звільненого наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 30.05.2023 №115-РС у запас за підпунктом г пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України Про військовий обов`язок і військову службу, визнано такою, що справи та посаду здала. Зазначеним Наказом №164 від 05.06.2023 передбачено: з 05 червня 2023 року виключити зі списків особового складу частини та зняти зі всіх видів забезпечення (а.с.22, 54). Підставою видання Наказу №164 є витяг з Наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 30 травня 2023 року №115-РС. Варто зазначити, що згідно із наказом командира військової частини НОМЕР_1 (з адміністративно-господарської діяльності) від 09 вересня 2022 № 349 та Положення про спільне фінансове господарство військової частини НОМЕР_1 та військових частин АДРЕСА_1 , яке є додатком до вищевказаного наказу, військова частина НОМЕР_2 не включена до мережі розпорядників бюджетних коштів та зарахована на фінансове забезпечення до військової частини НОМЕР_1 на підставі рішення командувача Сил територіальної оборони Збройних Сил України від 04.07.2022 № 1433, Рішення Міністра оборони України від 13.06.2022 № 12653/з та Окремого доручення Міністра оборони України від 02.03.2022 № 248/1200. Наказ командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 05.06.2023 №164 містить наступні абзаци, які є суттєвими при розгляді даної справи (а.с.23): Відповідно до абзацу третього пункту 14 статті 101 Закону України Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей виплатити грошову компенсацію за 5 діб невикористаної щорічної основної відпустки за 2022 та 2023 рік у розмірі 3633 ( три тисячі шістсот тридцять три)грн. 73 коп. Відпустка за сімейними обставинами та інших поважних причин, відповідно до Закону України Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей за 2023 рік не надавалась. Виплатити грошову допомогу на оздоровлення за 2023 рік у розмірі 21802 (двадцять одна тисяча вісімсот дві) грн. 35 коп. 15.07.2023 до військової частини НОМЕР_2 надійшла заява ОСОБА_1 з проханням вжити заходи щодо нарахування та виплати їй грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, а також нарахування та виплати їй грошової допомоги на оздоровлення за 2022 рік, оскільки в Наказі №164 від 05.06.2023 не зазначено розмір виплати грошової компенсації вартості за неотримане речове майно та відповідно не здійснено вказану виплату та відсутні в Наказі відомості про нарахування і виплату грошової допомоги на оздоровлення (а.с.21). 24.07.2023 військова частина НОМЕР_2 надала відповідь (№2381) на заяву ОСОБА_1 в якій зазначила, що грошова компенсація за неотримане речове майно здійснюється за місцем військової служби військовослужбовця за їх рапортом на підставі наказу командира військової частини, у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації. ОСОБА_1 була виключена зі списків військової частини НОМЕР_2 згідно наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 05 червня 2023 року № 164 на підставі наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 30 травня 2023 року № 115-РС та рапорту ст. солдата ОСОБА_1 про звільнення з військової служби вх. № 1467-р від 02 травня 2023 року, де вона зазначила, що скарг та заяв до Міністерства оборони України та командування не вона не зверталась з рапортом про отримання компенсації за неотримане речове майно. У зв`язку з вищевказаним, компенсація за неотримане речове майно ОСОБА_1 не проводилась. Щодо відомостей про виплату грошової допомоги на оздоровлення за 2022 рік, повідомлено, що згідно з Інструкцією з діловодства в Збройних Силах України, в наказах на виключення зі списків вказуються відомості про виплату грошової допомоги, передбаченої на день видання наказу, оскільки виключення зі списків особового складу відбулося у 2023 році, то виплатою, передбаченою на день видання наказу є грошова допомога на оздоровлення за 2023 рік. Позивач вважаючи таку бездіяльність відповідача протиправною, звернулась до суду з даним позовом. Вирішуючи спір по суті суд першої інстанції, виходив з наявності правових підстав для отримання ОСОБА_1 грошової компенсації вартості неотриманого речового майна та наявність чи відсутність в неї Довідки про вартість речового майна не впливає, не скасовує її право на отримання такої вартості. При цьому, враховуючи, що відповідний наказ про виплату грошової компенсації видається командиром військової частини в якій військовослужбовець проходив службу в/ч НОМЕР_2 , а саму виплату проводить фінансова-економічна служба військової частини НОМЕР_1 , суд прийшов до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 в цій частині підлягають задоволенню шляхом: визнання протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_2 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової компенсації за неотримане під час проходження військової служби речове майно та зобов`язання військової частини НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію за неотримане під час проходження військової служби за період з 15.01.2022 по 05.06.2023 речове майно. При цьому вказав, що позовні вимоги ОСОБА_1 в частині компенсації за невикористані дні щорічної основної відпустки не знайшли свого підтвердження під час розгляд у справи, оскільки строк військової служби ОСОБА_1 у 2023 році становить 28 календарних днів, 02.05.2023 по 29.05.2023 (включно). Крім того, прийшов до висновку, що оскільки військова частина НОМЕР_1 провела фактичний розрахунок з позивачкою поза межами строку, встановленого статтею 116 Кодексу законів про працю України, то позивачка має право на таку виплату, водночас з урахуваннм зменшення розміру відшкодування, а тому вказав, що належним та достатнім способом захисту порушеного права ОСОБА_1 буде стягнення з відповідача на її користь середнього грошового забезпечення за несвоєчасний розрахунок при звільненні в сумі 10000,00 грн. Надаючи правову оцінку таким висновкам суду першої інстанції та доводам апеляційних скарг колегія суддів виходить з наступного. Відповідно до частини першої статті 2 Закон України «Про військовий обов`язок і військову службу» від 25 березня 1992 року №2232-XII (далі Закон №2232-XII) військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров`я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов`язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби. Військова служба є особливим видом публічної служби, тому її проходження передбачає особливе регулювання служби військовослужбовців, а саме межі реалізації ними своїх службових прав у зв`язку з специфікою їх правового статусу, відносини щодо звільнення та проходження військової служби врегульовані як загальним законодавством України про працю, так і спеціальним законодавством. При цьому, пріоритетними є норми спеціального законодавства, а норми трудового законодавства підлягають застосуванню лише у випадках, якщо спеціальними нормами не врегульовано спірних відносин, та коли про можливість такого застосування прямо зазначено у спеціальному законі. Спеціальним законом, який здійснює правове регулювання відносин між державою і громадянами України у зв`язку з виконанням ними конституційного обов`язку щодо захисту Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності України, а також визначає загальні засади проходження в Україні військової служби, порядок проходження військової служби, права та обов`язки військовослужбовців є Закон України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20 грудня 1991 року №2011-XII (далі Закон №2011-XII). Відповідно до частини першої статті 9 Закону №2011-ХІІ держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів. Так, як вбачається з матеріалів справи, наказом командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 05.06.2023 №164 старшого солдата ОСОБА_1 , стрільця відділення 1 стрілецького взводу 3 стрілецької роти військової частини НОМЕР_2 , звільненого наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу) від 30.05.2023 №115-РС у запас за підпунктом г пункту 2 частини четвертої статті 26 Закону України Про військовий обов`язок і військову службу, визнано такою, що справи та посаду здала. Водночас при звільненні, позивачці не виплачено грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно, компенсацію за невикористані календарні дні щорічної основної відпустки, середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку, що стало підставою Так, щодо наявності правових підстав для отримання ОСОБА_1 грошової компенсації вартості неотриманого речового майна, то колегія суддів зазначає наступне. Абзацом 2 ч. 1 ст. 9-1 Закону № 2011 передбачено, що речове забезпечення військовослужбовців здійснюється за нормами і в терміни, що визначаються відповідно Міністерством оборони України, у тому числі для Державної спеціальної служби транспорту, іншими центральними органами виконавчої влади, що мають у своєму підпорядкуванні військові формування, Головою Служби безпеки України, начальником Управління державної охорони України, Головою Служби зовнішньої розвідки України, Головою Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації України, а порядок грошової компенсації вартості за неотримане речове майно визначається Кабінетом Міністрів України. Порядок виплати військовослужбовцям Збройних Сил, Національної гвардії, Служби безпеки, Служби зовнішньої розвідки, Державної прикордонної служби, Державної спеціальної служби транспорту, Державної служби спеціального зв`язку та захисту інформації і Управління державної охорони грошової компенсації вартості за неотримане речове майно затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 16.03.2016 р. № 178 (далі - Порядок № 178). Відповідно до п. 3, 4 Порядку № 178 грошова компенсація виплачується військовослужбовцям з моменту виникнення права на отримання предметів речового майна відповідно до норм забезпечення у разі звільнення з військової служби. Грошова компенсація виплачується військовослужбовцям за місцем військової служби за їх заявою (рапортом) на підставі наказу командира (начальника) військової частини, територіального органу, територіального підрозділу, закладу, установи, організації (далі - військова частина), а командирам (начальникам) військової частини - наказу старшого командира (начальника), у якому зазначається розмір грошової компенсації на підставі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі, оригінал якої додається до відомості щодо виплати грошової компенсації. Довідка видається речовою службою військової частини, виходячи із закупівельної вартості майна, розрахованої станом на 1 січня поточного року. Форма довідки затверджена постановою Кабінету Міністрів України № 178 від 16 березня 2016 року. З матеріалів справи вбачається, що відповідачем у відповіді на заяву ОСОБА_1 від 15.07.2023 відмовлено у видачі довідки про вартість речового майна, що належить до видачі. Також відповідачем зазначено, що позивачка за час до виключення її зі списків особового складу з рапортом про отримання компенсації за неотримане речове майно не зверталась, а тому виплата компенсації не проводилась Водночас, з вищенаведених законодавчих приписів випливає, що у разі звільнення військовослужбовця з військової служби у нього виникає право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно, яке реалізується шляхом подання військовослужбовцем відповідної заяви (рапорту) за місцем військової служби. Застосовування в пункті 3 Порядку виплати військовослужбовцям грошової компенсації вартості за неотримане речове майно словосполучення у разі звільнення з військової служби, а не, наприклад, при звільненні з військової служби, дозволяє дійти висновку, що право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно не залежить від факту закінчення проходження військової служби (виключення військовослужбовця зі списків особового складу). Отже військовослужбовці після звільнення їх з військової служби зберігають право на грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно. На користь вказаного висновку свідчить те, що в пункті 4 Порядку виплати військовослужбовцям грошової компенсації вартості за неотримане речове майно передбачено застосування різних форм звернення про виплату грошової компенсації вартості за неотримане речове майно, а саме рапорту, як особливої, передбаченої спеціальним законодавством форми доповіді військовослужбовця при його зверненні до вищого начальника в різних випадках службової діяльності, так і заяви, як звернення громадянина із проханням про сприяння реалізації закріплених Конституцією та чинним законодавством його прав та інтересів. Вказаний висновок щодо застосування норм права узгоджується з позицією Верховного Суду, викладеної у постанові від 03.10.2018 у справі №803/756/17 (адміністративне провадження №К/9901/38716/18). В свою чергу, апелянт зазначає, що суд першої інстанції не врахував висновки Верховного Суду, викладені у постановах від 26 травня 2021 року у справі №380/5093/20, від 30 серпня 2021 року у справі №520/7668/20, від 12 жовтня 2021 року у справі №380/6200/20, від 23 червня 2022 року у справі №540/1951/20, від 27 лютого 2023 року у справі №560/8394/21, щодо строку звернення до адміністративного суду з позовом про виплату грошової компенсації за неотримане речове майно. Вказує, що застосовуванню підлягають саме положення ч. 5 ст. 122 КАС України, а не ч. 2 ст. 233 КЗпП України, як вказано в ухвалі суду першої інстанції. Так, частиною 3 ст. 293 КАС України передбачено, що заперечення на ухвали, що не підлягають оскарженню окремо від рішення суду, включаються до апеляційної скарги на рішення суду. Апелянт не погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для залишення позову без розгляду в частині позовних вимог щодо компенсації вартості речового майна та застосування тримісячного строку звернення до суду відповідно до ст. 233 КЗпП. Надаючи оцінку таким доводам апелянта, колегія суддів зазначає наступне. Відповідно до частини першої статті 122 КАС України позов може бути подано в межах строку звернення до адміністративного суду, встановленого цим Кодексом або іншими законами. Частиною другою цієї статті передбачено, що для звернення до адміністративного суду за захистом прав, свобод та інтересів особи встановлюється шестимісячний строк, який, якщо не встановлено інше, обчислюється з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Згідно з частиною третьою статті 122 КАС України для захисту прав, свобод та інтересів особи цим Кодексом та іншими законами можуть встановлюватися інші строки для звернення до адміністративного суду, які, якщо не встановлено інше, обчислюються з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення своїх прав, свобод чи інтересів. Отже, КАС України передбачає можливість встановлення цим Кодексом та іншими законами спеціальних строків звернення до адміністративного суду, які мають перевагу в застосуванні порівняно із загальним шестимісячним строком, визначеним у частині другій статті 122 цього Кодексу. Таким спеціальним строком для звернення до суду у справах щодо прийняття громадян на публічну службу, її проходження, звільнення з публічної служби є місячний строк, установлений частиною п`ятою статті 122 КАС України. Судовою палатою з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду Верховного Суду прийнято постанову від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19, в якій вирішувалось питанням наявності чи відсутності підстав для застосування статей 116, 117 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України) у разі невиплати (несвоєчасної виплати) військовослужбовцям грошової компенсації вартості за неотримане речове майно. Для вирішення вказаного правового питання Верховний Суд у наведеній постанові визначив правову природу такої компенсації та строки її виплати. Судова палата, проаналізувавши наведені законодавчі приписи та висновки Конституційного Суду України і Верховного Суду, дійшла до такого. Зі змісту положень Інструкції про організацію речового забезпечення військовослужбовців Збройних Сил України в мирний час та особливий період, затвердженої наказом Міністерства оборони України від 29 квітня 2016 року № 232, висновується, що речове забезпечення не має характеру винагороди за виконану працю, а спрямоване насамперед на задоволення потреб військовослужбовців під час несення ними військової служби. Такі гарантії щодо забезпечення військовослужбовців доречно порівняти із подібними категоріями трудового законодавства, а саме пунктом 3 частини першої статті 29 КЗпП України, відповідно до якого власник або уповноважений ним орган зобов`язаний до початку роботи за укладеним трудовим договором забезпечити працівника необхідними для роботи засобами. Варто також мати на увазі, що речове майно може бути різноманітним: майном особистого користування (предмети військової форми одягу, взуття та спорядження, які видаються у власне користування військовослужбовців) та інвентарним майном, яке є власністю військової частини та використовується особовим складом тимчасово під час проведення спеціальних робіт, несення бойового чергування, варти тощо. Лише перший вид майна, у разі його неотримання, підлягає грошовій компенсації. Отже, речове майно не можна ототожнювати із заробітною платою (грошовим забезпеченням) військовослужбовця. Щодо правової природи компенсації за неотримане речове майно, судова палата зазначила, що таку слід розглядати як особливий, окремий вид належних військовослужбовцю сум. Як уже зазначено, стаття 116 КЗпП оперує поняттям «всі суми, що належать працівнику», а стаття 117 цього Кодексу передбачає санкцію за невиплату відповідних сум при звільненні. Чинне законодавство передбачає обов`язок виплатити військовослужбовцю, який звільняється зі служби, грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно на день виключення зі списків особового складу військової частини. Умовою для виникнення такого обов`язку є подання військовослужбовцем відповідного рапорту під час проходження служби. Отже, компенсація вартості за неотримане речове майно належить до складу належних звільненому працівникові сум у розумінні статті 116 КЗпП України. Враховуючи визначену у постанові судової палати з розгляду справ щодо виборчого процесу та референдуму, а також захисту політичних прав громадян Касаційного адміністративного суду Верховного Суду від 30 листопада 2020 року у справі № 480/3105/19, правову природу грошової компенсації за неотримане речове майно визначено, що спеціальним строком звернення до суду з цим позовом є місячний строк, установлений частиною п`ятою статті 122 КАС України. Зазначене відповідає правовій позиції, викладеній Верховним Судом у постановах від 26 травня 2021 року у справі №380/5093/20, від 30 серпня 2021 року у справі №520/7668/20 та від 12 жовтня 2021 року у справі №380/6200/20, від 23 червня 2022 року у справі №540/2001/21. Таким чином, висновки суду першої інстанції про те, що строк звернення до суду у цій категорії справ складає три місяці є помилковими. Колегія суддів зауважує, що законодавче закріплення строків звернення з адміністративним позовом до суду є гарантією стабільності публічно правових відносин, призначенням якої є забезпечення своєчасної реалізації права на звернення до суду, забезпечення стабільної діяльності суб`єктів владних повноважень при здійсненні управлінських функцій, дисциплінування учасників адміністративного судочинства. Інститут строків в адміністративному процесі сприяє досягненню юридичної визначеності у публічно-правових відносинах, а також стимулює учасників адміністративного процесу добросовісно ставитися до виконання своїх обов`язків. Ці строки обмежують час, протягом якого публічно-правові відносини можуть вважатися спірними. Тому, якщо протягом законодавчо встановленого строку особа не звернулася до суду за вирішенням спору, відповідні відносини набувають ознаки стабільності. При цьому строк в один місяць визнано законодавцем достатнім для того, щоб у справах про проходження публічної служби особа, яка вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб`єкта владних повноважень порушено її права, свободи чи інтереси, визначилася, чи звертатиметься вона до суду з позовом за їх захистом. Як вбачається з матеріалів справи позивачка дізналася про можливе порушення своїх прав та інтересів в частині не виплати грошової компенсації за неотримане речове майно саме 25.07.2023 року, з відповіді військової частини, а отже кінцевим терміном звернення до адміністративного суду є 26.08.2023, натомість позовна заява позивачем була подана до суду 05.09.2023, тобто з пропуском місячного строку для звернення до адміністративного суду. При цьому, дослідивши також заяву позивача про поновлення процесуального строку, колегія суддів зазначає, що позивачем не заперечується, що строк звернення до суду встановлюється відповідно до ч. 5 ст. 122 КАС України, натомість вказує, що такий строк обчислюється з дати звільнення та виключення зі списків з 06.06.2023 року, зазначаючи про передчасність звернення до суду, оскільки рапорт (заява ) подані не були. В свою чергу, після подання заяви позивач не вказує про наявність поважних причин пропуску строку звернення до суду з моменту отримання відповіді військової частини, а отже в матеріалах справи відсутні докази наявності обставин, які були об`єктивно непереборними, не залежали від волевиявлення позивача та пов`язані з дійсними істотними перешкодами чи труднощами для своєчасного звернення до суду з цим позовом, За таких обставин, колегія суддів погоджується з доводами апелянта про пропуск позивачем строку звернення до суду в частині вимог про нарахування та виплату грошової компенсації вартості неотриманого речового майна та наявність підстав для скасування рішення суду першої інстанції в цій частині та залишення позову в цій частині без розгляду відповідно до норм ч. 5 ст. 122 КАС України. Щодо вимог про нарахування та виплату ОСОБА_1 компенсації за невикористані календарні дні основної щорічної відпустки за період з 15.01.2022 по 31.12.2022, суд зазначає наступне Відповідно до пункту 1 статті 10-1 Закону №2011-ХІІ, військовослужбовцям, крім військовослужбовців строкової військової служби, надаються щорічні основні відпустки із збереженням грошового, матеріального забезпечення та наданням грошової допомоги на оздоровлення у розмірі місячного грошового забезпечення. Тривалість щорічної основної відпустки для військовослужбовців, які мають вислугу в календарному обчисленні до 10 років, становить 30 календарних днів; від 10 до 15 років - 35 календарних днів; від 15 до 20 років - 40 календарних днів; понад 20 календарних років - 45 календарних днів, без урахування часу, необхідного для проїзду в межах України до місця проведення відпустки та назад, але не більше двох діб в один кінець. Відповідно до абзацу 3 пункту 14 ст. 101 Закону № 2011-ХІІ у рік звільнення зазначених в абзацах першому та другому цього пункту військовослужбовців зі служби у разі невикористання ними щорічної основної або додаткової відпустки їм виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, у тому числі військовослужбовцям-жінкам, які мають дітей. Механізм та умови виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України, Державної спеціальної служби транспорту України та деяким іншим особам визначає Порядок №

260. Згідно з пунктом 3 Розділу XXXI Порядку №260 у рік звільнення військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), звільненим з військової служби за віком, станом здоров`я, у зв`язку з безпосереднім підпорядкуванням близькій особі, у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини та виплачується грошове забезпечення у розмірі відповідно до кількості наданих днів відпустки або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки. Іншим військовослужбовцям (крім військовослужбовців строкової військової служби), які звільняються з військової служби, за їх бажанням надається відпустка із наступним виключенням зі списків особового складу військової частини тривалістю, що визначається пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, та за час такої відпустки виплачується грошове забезпечення або виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки. При цьому грошове забезпечення за період наданої відпустки або розмір грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки у рік звільнення обчислюється з такого розрахунку: тим, які мають вислугу до 10 календарних років, - 2,5 календарних дня; тим, які мають вислугу від 10 до 15 календарних років, - 2,9 календарних дня; тим, які мають вислугу від 15 до 20 календарних років, - 3,3 календарних дня; тим, які мають вислугу 20 і більше календарних років, - 3,8 календарних дня. Одержана в результаті обчислення тривалість відпустки округлюється в бік збільшення до повного дня. Грошове забезпечення за період відпустки виплачується до дня закінчення відпустки включно на підставі наказу командира військової частини. Аналіз положень пунктом 3 Розділу XXXI Порядку №260 у взаємозв`язку із нормами статті 10-1 Закону №2011-ХІІ в контексті спірних правовідносин дає підстави для висновку, що у рік звільнення військовослужбовцям, звільненим з військової служби, зокрема у зв`язку зі скороченням штатів або проведенням організаційних заходів, які не використали щорічну основну відпустку або використали частково, за їх бажанням виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, в тому числі за минулі роки. Проте, іншим військовослужбовцям, які звільняються з військової служби, за їх бажанням, виплачується грошова компенсація за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки, які визначаються пропорційно часу, прослуженому в році звільнення за кожен повний місяць служби, а також за дні відпустки за минулі роки. При цьому, розмір грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки, а також дні додаткової відпустки у рік звільнення, військовослужбовцям, які звільняються з військової служби, за їх бажанням обчислюється з урахуванням вислуги років, зокрема, тим, які мають вислугу до 10 календарних років, - 2,5 календарних дня за кожен повний місяць служби у році звільнення. ОСОБА_1 має вислугу до 10 календарних років, а тому розмір грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки обчислюється виходячи з розрахунку 2,5 календарних дня за кожен повний місяць служби у році звільнення. Як вбачається з матеріалів справи, згідно з витягом з Наказу командира військової частини НОМЕР_2 (по стройовій частині) від 15 січня 2022 року № 1 старшого солдата ОСОБА_1 зараховано до списків особового складу на всі види забезпечення і вважається такою що з 15 січня 2022 справи та посаду прийняла та приступила до виконання службових обов`язків Отже, у 2022 році позивачка фактично перебувала на службі з 15.01.2022 року по 07.04.2022 року. На думку відповідачів загальна кількість днів невикористаної щорічної відпустки складає 5 днів (два повні місяці лютий-березень 2022 року), а тому розмір компенсації за невикористані дні відпустки становить 3633 гривні 73 копійки, із розрахунку 726 гривень 75 копійок за один день невикористаної відпустки. Саме цю суму коштів виплачено позивачу, Так, колегія суддів зазначає, що відповідач здійснив нарахування та виплату грошової компенсації за всі невикористані дні щорічної основної відпустки саме за 2022 рік, (лютий та березень 2022 року). Отже, суд погоджується з висновком суду першої інстанції щодо відсутності у позивачки права на отримання грошової компенсації за невикористані 28 календарних днів щорічної основної відпустки за період з 15.01.2022 по 31.12.2022. При цьому, суд першої інстанції надав правову оцінку компенсації за невикористані календарні дні основної щорічної відпустки за період з 02.05.2023 по 05.06.2023 вказавши, що військова служба ОСОБА_1 закінчилась 30.05.2023 на підставі Наказу №115-РС командира військової частини НОМЕР_1 (по особовому складу), а тому не буде повного місяця (травня) служби ОСОБА_1 2023 році за який підлягала би виплаті відпустка відповідно до законодавства. Апелянт вказує, що позивач проходив військову службу з 02.05.2023 по 05.06.2023 та має право на виплату відпустки за 3 дні. Колегія суддів не надає оцінку таким доводам апелянта, оскільки це не є предметом спору. В свою чергу, подана позивачем заява про зміну предмету позову, де позивач уточнив позовні вимог, повернута судом без розгляду оскільки позивачем пропущено тридцятиденний строк на подання такої заяви, а отже позивачем не заявлено вимог про стягнення грошової компенсації за 3 дні невикористаної відпуски за період з 02.05.2023 року по 05.06.2023 року. Щодо позовних вимог про нарахування та виплату їй середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку з 05.06.2023 по 19.07.2023 згідно із вимогами статті 117 Кодексу законів про працю України, колегія суддів зазначає наступне. Ні Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 року за №2011-XII, ні іншими підзаконними нормативними актами не врегульовані питання порушення роботодавцем (у цьому випадку Військовою частиною) строків проведення розрахунків при звільненні, а також наслідків такого порушення. Не врегульовані вказані правовідносини й іншими нормативними актами, які регулюють питання прийняття, проходження та звільнення з військової служби. За загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі. Ця позиція висловлена Верховним Судом, зокрема, у постановах від 20.05.2020 року у справі № 816/1640/17, від 16.07.2020 року у справі № 400/2884/18. Відтак, оскільки наведеними нормативними актами не врегульовано питання строків проведення повного розрахунку при звільненні з військової служби, а також не установлено правових наслідків недотримання такого строку, колегія суддів дійшла висновку про необхідність застосування до спірних правовідносин приписів Кодексу законів про працю України. Відповідно до ст.116 КЗпП України, в редакції, що діяла на дату виключення позивача із списків особового складу військової частини було передбачено, що при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред`явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму. Згідно із ст.117 КЗпП України, в редакції, що діяла на дату виключення позивача із списків особового складу військової частини, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору. Закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов`язання в частині проведення повного розрахунку із працівником. Метою встановлення передбаченої статтею 117 КЗпП України відповідальності роботодавця є захист майнових прав працівника (службовця) у зв`язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права на своєчасне одержання заробітної плати (грошового забезпечення) за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя. За змістом частини першої статті 117 КЗпП України обов`язок роботодавця перед колишнім працівником щодо своєчасного розрахунку при звільненні припиняється проведенням фактичного розрахунку, тобто реальним виконанням цього обов`язку. І саме з цією обставиною пов`язаний період, протягом якого до роботодавця є можливим застосування відповідальності. Частина перша статті 117 КЗпП України переважно стосується випадків, коли роботодавець за відсутності спору свідомо та умисно не проводить остаточний розрахунок з колишнім працівником. Частина друга статті 117 КЗпП України стосується тих випадків, коли наявний спір між роботодавцем та колишнім працівником про належні до виплати суми та фактично охоплює два випадки вирішення такого спору. Велика Палата Верховного Суду у постанові від 26.02.2020 у справі №821/1083/17, зазначила, що оскільки ухвалення судового рішення про стягнення з роботодавця виплат, які передбачені після звільнення, за загальними правилами, не припиняє відповідний обов`язок роботодавця, то відшкодування, передбачене статтею 117 КЗпП України, спрямоване на компенсацію працівнику майнових втрат, яких він зазнає внаслідок несвоєчасного здійснення з ним розрахунку з боку роботодавця, у спосіб, спеціально передбачений для трудових відносин, за весь період такого невиконання, у тому числі й після прийняття судового рішення. Законом України №2352-ІХ від 01.07.2022 в статтю 117 КЗпП України внесено зміни, якими передбачено, що у разі невиплати з вини роботодавця належних звільненому працівникові сум у строки, визначені статтею 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку, але не більш як за шість місяців. Як вбачається з матеріалів справи, період затримки розрахунку при звільненні складає 43 дні, з дати виключення позивачки зі списків особового складу військової частини НОМЕР_2 05.06.2023 по дату остаточного розрахунку 19.07.2023, а отже відповідачем фактичний розрахунок із позивачем щодо виплати всіх належних їй сум при звільненні, проведений поза межами строку, встановленого статтею 116 КЗпП України, що вірно зазначено судом першої інстанції. Порядок обчислення середньої заробітної плати затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100 (далі по тексту - Порядок №100). Згідно з абзацом першим пункту 2 Порядку №100 обчислення середньої заробітної плати для оплати часу щорічної відпустки, додаткових відпусток у зв`язку з навчанням, творчої відпустки, додаткової відпустки працівникам, які мають дітей, або для виплати компенсації за невикористані відпустки провадиться виходячи з виплат за останні 12 календарних місяців роботи, що передують місяцю надання відпустки або виплати компенсації за невикористані відпустки. Абзацом третім пункту 2 Порядку №100 передбачено, що у всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата. Працівникам, які пропрацювали на підприємстві, в установі, організації менше двох календарних місяців, середня заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за фактично відпрацьований час. Відповідно до абзацу першого пункту 8 Порядку №100 нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. Як убачається з абзацу 2 пункту 7 Порядку №260, середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата. Крім того, згідно пункту 7 розділу I Порядку виплати грошового забезпечення військовослужбовцям Збройних Сил України та деяким іншим особам, затвердженого наказом Міністерства оборони України від 07 червня 2018 року № 260 (зареєстровано в Міністерстві юстиції України 26 червня 2018 року за № 745/32197, в редакції на момент виникнення спірних правовідносин), розмір грошового забезпечення, що належить військовослужбовцю не за повний календарний місяць, визначається шляхом множення середньоденного розміру грошового забезпечення на кількість календарних днів, прослужених військовослужбовцем у цьому місяці. При цьому середньоденний розмір грошового забезпечення визначається шляхом ділення суми грошового забезпечення, належного військовослужбовцю за повний календарний місяць, на кількість календарних днів місяця, за який здійснюється виплата. Військовослужбовцям, які виключаються зі списків особового складу військової частини, грошове забезпечення виплачується до дня виключення включно. В наказах про виключення зі списків особового складу обов`язково зазначається про виплату одноразових додаткових видів грошового забезпечення. Відповідно до частини другої статті 23 Закону України Про військовий обов`язок і військову службу для громадян України, які приймаються на військову службу за контрактом та призначаються на посади, установлюються такі строки військової служби в календарному обчисленні. Таким чином, військовослужбовці отримують грошове забезпечення не за робочі дні, а за календарні дні, тому при розрахунку середньоденного заробітку необхідно брати кількість календарних днів. Як вбачається з Довідки про доходи військової частини НОМЕР_2 , за період з 02.05.2023 по 05.06.2023 (35 календарних днів) ОСОБА_1 було нараховано 24732,78 грн грошового забезпечення. При цьому, судом першої інстанції правомірно не враховано додаткову виногороду передбачену Постановою № 168 та вказано, що додаткова винагорода, що встановлена Постановою КМУ № 168 не є складовою грошового забезпечення, яка враховується при обчисленні одноразової грошової допомоги при звільненні, оскільки вказана додаткова винагорода встановлена тільки на період правового режиму воєнного стану та не має постійного характеру, а її розмір не є сталим та визначається наказами командирів (начальників) та її розмір залежить від завдань, які виконуються військовослужбовцем, а тому доводи апелянта (позивача) в цій частині є безпідставними. Таким чином, середньоденне грошове забезпечення позивача перед звільненням становило (24732,78 : 35) 706,65 грн. Отже, сума середнього заробітку за затримку розрахунку при звільненні за період з 06.06.2023 (наступний день після звільнення) по 18.07.2023 (останній день затримки перед днем виплати) становить 30 385,95 грн. (706,65 грн - середньоденний заробіток позивача х 43 дні). Суд першої інстанції вказав, що обмеження щодо розміру відшкодування за час затримки розрахунку при звільненні шестимісячним терміном не застосовується до спірних правовідносин оскільки термін затримки розрахунку при звільненні не перевищив шести місяців, водночас вказав, що середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні у розмірі 30385,95 грн, не є пропорційним невиплаченій при звільненні сумі 33558,76 грн. та з урахуванням висновків Великої Палати Верховного Суду, які викладені в постанові від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц зменшив належні до виплати суми до 10000,00 грн. Колегія суддів зазначає, що з урахуванням практики Верховного Суду, належить враховувати приписи чинної редакції статті 117 Кодексу законів про працю України щодо періоду з 19.07.2022, яким законодавець обмежив виплату 6 місяцями, проте без застосування принципу співмірності цієї суми щодо коштів, які роботодавець невчасно сплатив працівникові. До цього періоду застосовувати практику Верховного Суду, зокрема, викладену у постанові Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019 у справі № 761/9584/15-ц та у постанові Верховного Суду від 30.11.2020 у справі № 480/3105/19 недоречно, адже вона була сформована за попереднього нормативного регулювання спірних правовідносин. Аналогічний висновок висловлено у постановах Верховного Суду від 10 квітня 2024 року №360/380/23, від 28.06.2023 у справі № 560/11489/22, від 29.01.2024 у справі № 560/9586/22, від 22.02.2024 у справі № 560/831/23, від 29.02.2024 у справі № 460/42448/22. За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку про наявність підстав для нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки належних виплат при звільненні за період з 06.06.2023 до 18.07.2023 включно в сумі 30 385,95 грн., без застосування зменшення суми. Щодо доводів апелянта, що нарахування будь-яких виплат військовослужбовцям підпорядкованих військових частин перебуває поза межами компетенції військової частини НОМЕР_1 . Роль військової частини НОМЕР_1 , як розпорядника бюджетних коштів, зводиться до здійснення розрахунково-фінансової реалізації рішень/наказів, зокрема, військової частини НОМЕР_2 . При цьому, військова частина НОМЕР_1 не відповідає за достовірність та своєчасність прийняття відповідних рішень військовою частиною НОМЕР_2 , про що зазначалось у відзиві та було проігноровано судом першої інстанції. Крім того вказує, що не є відповідачем у спорі між колишнім військовослужбовцем військової частини НОМЕР_2 та військовою частиною НОМЕР_2 , а відтак на військову частину НОМЕР_1 не можуть покладатися зобов`язання перед позивачкою, то колегія суддів зазначає наступне. Судом першої інстанції зобов`язано нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки належних виплат при звільненні за період з 06.06.2023 до 18.07.2023 військову частину НОМЕР_1 . До таких висновків суд першої інстанції прийшов, вказуючи, що відповідний наказ про виплату грошової компенсації видається командиром військової частини в якій військовослужбовець проходив службу в/ч НОМЕР_2 , а саму виплату проводить фінансова-економічна служба військової частини НОМЕР_1 . Так, колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки військова частина НОМЕР_1 є розпорядником бюджетних коштів, а тому доводи апелянта в цій частині є безпідставними. За таких обставин, колегія суддів приходить до висновку, що суд першої інстанції не в повній мірі дослідив обставини справи та порушив норми права, у зв`язку з сим рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог та залишення позову без розгляду в частині позовних вимог щодо стягнення вартості речового майна. Відповідно до ст. 317 КАС України підставою для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права. Керуючись ст. ст. 308, 311, 315, 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А : Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково. Апеляційну скаргу Військової частини НОМЕР_1 задовольнити частково. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 27лютого 2024 року скасувати. Ухвалити у справі нове рішення, яким позов ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_2 , військової частини А7051про визнання протиправною бездіяльність та зобов`язання вчинити певні дії задовольнити частково. Позовні вимоги в частині визнання протиправною бездіяльності Військової частини НОМЕР_2 щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 грошової компенсації вартості за неотримане речове майно за період з 15.01.2022 по 05.06.2023 та зобов`язати Військову частину НОМЕР_2 вчинити певні дії, а саме нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошову компенсацію вартості за неотримане речове майно за період з 15.01.2022 по 05.06.2023 залишити без розгляду. Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо не нарахування та не виплати ОСОБА_1 середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні за період з 06.06.2023 до 18.07.2023 включно. Зобов`язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки належних виплат при звільненні за період з 06.06.2023 до 18.07.2023 включно в сумі 30 385,95 грн. У задоволенні решти позовних вимог відмовити. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку до Верховного Суду не підлягає, за винятком випадків, перелічених у пункті 2 частини 5 статті 328 КАС України. Повний текст судового рішення виготовлений 14 травня 2024 року. Головуючий суддя: О.В. Лук`янчук Суддя: А.І. Бітов Суддя: І.Г. Ступакова