Постанова Київський апеляційний суд № 752/24470/23

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 13 травня 2024 року м. Київ Унікальний номер справи № 752/24470/23 Апеляційне провадження № 22-ц/824/9459/2024 Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого - Левенця Б.Б., суддів - Борисової О.В., Ратнікової В.М., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у ній матеріалами (у письмовому провадженні) апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Новобудова» на ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 01 березня 2024 року, постановлену під головуванням судді Мазур Ю.Ю., у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Новобудова» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги, - в с т а н о в и в : У листопаді 2023 року позивач ТОВ «Новобудова» звернувся до Голосіївського районного суду м. Києва із позовом до ОСОБА_1 , в якому, враховуючи заяву про зменшення позовних вимог, просив: стягнути з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Новобудова» суму заборгованості за спожиті житлово-комунальні послуги в розмірі 193,11 грн., 3 % річних від простроченої суми за період з 01 листопада 2020 року по 01 лютого 2022 року - 42,47 грн., індекс інфляції від простроченої суми за період з 01 листопада 2020 року по 01 лютого 2022 року у розмірі 150,64 грн., витрати по сплаті судового збору в розмірі 2 684,00 грн. (а.с. 1-6, 35-37). Ухвалою Голосіївського районного суду міста Києва від 01 березня 2024 року клопотання відповідача ОСОБА_1 про направлення за підсудністю цивільної справи за позовом ТОВ «Новобудова» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги - задоволено.Цивільну справу за позовом ТОВ «Новобудова» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги - передано на розгляд до Печерського районного суду м. Києва за підсудністю(а.с. 79-80). Не погодившись з ухвалою районного суду, 13 березня 2024 року представник ТОВ «Новобудова» - Климко А.Д. звернувся до суду з апеляційною скаргою, в якій просив скасувати оскаржувану ухвалу і направити справу для продовження розгляду до Голосіївського районного суду м. Києва (а.с. 117-122, 142-147). Обґрунтовуючи апеляційну скаргу апелянт зазначав, що оскаржувана ухвала є необґрунтованою, та такою, що постановлена з порушенням норм процесуального права. Вказував, що задовольняючи клопотання ОСОБА_1 про направлення справи за підсудністю та передаючи справу на розгляд до Печерського районного суду м. Києва цивільну справу за позовом ТОВ «Новобудова» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги, суд першої інстанції, враховуючи положення ч. 1 ст. 27 ЦПК України, керувався тим, що згідно довідки Відділу з питань реєстрації місця проживання/перебування фізичних осіб Печерської районної державної адміністрації № 102984868 від 27 листопада 2023 року, ОСОБА_1 значиться зареєстрованою за адресою: АДРЕСА_1 , зареєстроване місце проживання відповідача підтверджується паспортом громадянки України ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 , та відповідач на території Голосіївського району м. Києва не зареєстрований, доказів його фактичного місця проживання на території Голосіївського району м. Києва відсутні. Проте, апелянт зазначав, що спір про право, який виник з приводу надання житлово-комунальних послуг щодо обслуговування житлового будинку (квартири) є спором з приводу нерухомого майна. Враховуючи те, що зміст позовних вимог свідчить про те, що позивач звернувся до суду з позовом про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги, що надаються для утримання майна, вважав, що в даному випадку підлягають застосуванню правила виключної підсудності за ч. 1 ст. 30 ЦПК України. Посилався на правову позицію Верховного Суду, викладену в постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 638/1988/17, в якій зазначено, що позов про стягнення заборгованості за надання житлово-комунальних послуг з утримання нерухомого майна має пред`являтись за місцем знаходження нерухомого майна, за правилами виключної підсудності (а.с. 117-122, 142-147). 26 квітня 2024 року до суду надійшов відзив від ОСОБА_1 , в якому остання просила відмовити в задоволенні апеляційної скарги (а.с. 156-160). Так, в відзиві на апеляційну скаргу ОСОБА_1 посилалась на відсутність повноважень у Яценко Т.Ю. представляти інтереси та подавати від імені та в інтересах ТОВ «Новобудова» апеляційну скаргу. Вважала, що довіреність від 20 березня 2023 року № 3 не підтверджує повноваження Яценко Т.Ю. з огляду на те, що така довіреність підписана Генеральним директором ОСОБА_3 , проте матеріали справи не містять завірених належним чином копій установчих документів ТОВ «Новобудова», з яких можна було б зробити висновок про наявність підставі у ОСОБА_3 видавати довіреності. Також, посилалась на те, що подана до суду довіреність належним чином не завірена, оскільки на лицьовому боці у верхньому правому кутку першого аркуша відсутня відмітка «Копія» та відсутня дата засвідчення копії довіреності. Вказувала, що під час засвідчення копії довіреності Яценко Т.Ю. вказала посаду «Юрисконсульт», але в другому абзаці довіреності зазначено, що Яценко Т.Ю. займає посаду «Начальник юридичного відділу», тобто вказані посади не є тотожними. А відтак, просила розглянути питання про закриття апеляційного провадження, оскільки апеляційна скарга підписана особою, яка не має права підписувати скаргу через відсутність повноважень. Вважала, що дана справа є підсудною саме Печерському районному суду м. Києва, оскільки при визначенні підсудності даного спору необхідно користуватись правилами загальної підсудності. Звертала увагу, що предметом спору у даній справі є не заборгованість за оплату житлово-комунальних послуг, а лише стягнення 3 % річних та інфляційних нарахувань. Оскільки у статті 30 ЦПК України не зазначено норми, що правила виключної підсудності поширюються і на «інші нарахування», вважала, що в такому разі до даних правовідносин мають застосовуватись правила загальної підсудності (а.с. 156-160). Відповідно до ч. 2 ст. 369 ЦПК України апеляційні скарги на ухвали суду, зазначені в пунктах 1, 5, 6, 9, 10, 14, 19, 37-40 ч. 1 ст. 353 цього Кодексу, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Згідноз ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється у порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. Враховуючи вказане, розгляд справи здійснювався без виклику сторін у порядку письмового провадження. Дослідивши матеріали справи, заслухавши доповідача, обговоривши доводи скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухвали суду, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню частково з наступних підстав. Передаючи матеріали даної цивільної справи на розгляд до Печерського районного суду м. Києва, суд першої інстанції виходив з того, що відповідач зареєстрована на території Печерського району міста Києва, а тому справа не підсудна Голосіївському районному суду м. Києва відповідно до територіальної підсудності. Колегія суддів не погоджується з висновком суду першої інстанції, з огляду на таке. Забезпечення кожному права на справедливий суд та реалізація права особи на судовий захист мають здійснюватися з урахуванням норм Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, а також практики Європейського суду з прав людини, які відповідно до ст. 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» застосовуються судами при розгляді справ як джерело права. Відповідно до п. 1 ст. 6 Конвенції 1950 року кожен при вирішенні спору щодо його цивільних прав та обов`язків має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом. Ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи в суді, до підсудності якого вона віднесена процесуальним законом. Підсудність - це розподіл підвідомчих загальним судам цивільних справ між різними судами першої інстанції залежно від роду (характеру) справ, що підлягають розгляду, і від території, на яку поширюється юрисдикція того чи іншого суду. Статтею 30 ЦПК України, зокрема, частиною 1, визначені виключні підстави підсудності справ, якщо позови, що виникають із приводу нерухомого майна. Такі позови пред`являються за місцезнаходженням майна або основної його частини. Так, згідно роз`яснень, які містяться в п.п. 41, 42 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ №3 від 01 березня 2013 року «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ», перелік позовів, для яких визначено виключну підсудність, є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає. До таких позовів відносяться позови про право власності на таке майно, про право володіння і користування ним ( стаття 358 ЦК ), про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності та виділ частки із цього майна ( статті 364, 367 ЦК ), про поділ нерухомого майна, що є у спільній сумісній власності та виділ частки із цього майна ( статті 370, 372 ЦК ), про право користування нерухомим майном ( визначення порядку користування ним ), про право, яке виникло із договору найму жилого приміщення, оренди тощо, про визнання правочину з нерухомістю недійсним, про звернення стягнення на нерухоме майно - предмет іпотеки чи застави, розірвання договору оренди землі, стягнення орендної плати, якщо спір виник з приводу нерухомого майна, про усунення від права на спадкування та визначення додаткового строку для прийняття спадщини. Як зазначено в п. 2 постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ «Про судову практику в справах про захист права власності та інших речових прав» №5 від 07 лютого 2014 року до позовів, що виникають з приводу нерухомого майна, належать, зокрема, позови про визнання права власності на таке майно, про витребування майна із чужого незаконного володіння, про усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження майном, не пов`язаних із позбавленням володіння, про встановлення сервітуту, виключення майна з-під арешту, визнання правочину недійсним ( незалежно від заявлення вимоги про застосування наслідків недійсності правочину ) тощо. Відтак, позови що виникають з приводу нерухомого майна - це позови пов`язані з нерухомим майном, нерухомістю, нерухомою річчю, а тому усі позови, у спорах, які є наслідком правовідносин пов`язаних з обігом нерухомого майна повинні бути пред`явлені до суду за місцем знаходження цього майна Верховний Суд у складі першої судової палати Касаційного цивільного суду в постанові від 10 квітня 2019 року у справі № 638/1988/17 навів такі висновки: «Предметом позову у цій справі є зобов`язання, які випливають з надання послуг централізованого постачання холодної води та водовідведення. Такі послуги надаються за місцем знаходження нерухомого майна. З урахуванням наведеного, позов про стягнення заборгованості за надання послуг з утримання нерухомого майна має пред`являтися за місцем знаходження цього майна, за правилами виключної підсудності». Велика Палата Верховного Суду в постанові від 07 липня 2020 року у справі №910/10647/18 зазначила таке: «Виключна підсудність застосовується до тих позовів, вимоги за якими стосуються нерухомого майна як безпосередньо, так і опосередковано, а спір може стосуватися як правового режиму нерухомого майна, так і інших прав та обов`язків, що пов`язані з нерухомим майном». Велика Палата Верховного Суду в постанові від 16 лютого 2021 року у справі №911/2390/18 навела висновки про те, що словосполучення «з приводу нерухомого майна» необхідно розуміти таким чином, що правила виключної підсудності поширюються на будь-які спори, які стосуються прав та обов`язків, що пов`язані з нерухомим майном. У таких спорах нерухоме майно не обов`язково виступає як безпосередньо об`єкт спірного матеріального правовідношення. Тому до спорів, предметом яких є стягнення заборгованості, яка виникла внаслідок невиконання зобов`язань за договором, який укладений щодо користування нерухомим майном, поширюються норми про виключну підсудність. З матеріалів справи вбачається, що позивач звернувся до ОСОБА_1 з позовом про стягнення заборгованості з оплати житлово-комунальних послуг, що надаються за адресою знаходження нерухомого майна, а саме квартири АДРЕСА_2 , а також стягнення інфляційної складової боргу та 3% річних. Тобто, зміст позовних вимог свідчить про те, що позивач звернувся з позовом про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги, що надаються для утримання майна. З огляду на те, що спір між сторонами виник з приводу оплати житлово-комунальних послуг, що надаються за адресою знаходження нерухомого майна, колегія суддів дійшла висновку, що даний позов повинен розглядатися судом за місцем знаходження цього майна відповідно до правил виключної підсудності ( ст. 30 ЦПК України ). Квартира АДРЕСА_2 , за якою виникла заборгованість по оплаті за житлово-комунальні, знаходиться в межах територіальної юрисдикції Голосіївського районного суду м. Києва. Таким чином, висновок суду першої інстанції про передачу справи на розгляд до Печерського районного суду м. Києва є помилковим, у зв`язку із чим оскаржувана ухвала суду підлягає скасуванню, а справа направленню до суду першої інстанції для продовження розгляду. Посилання суду першої інстанції на те, що адреса реєстрації місця проживання відповідача знаходиться поза межами територіальної юрисдикції Голосіївського районного суду м. Києва, як на підставу передачу справи за підсудністю до іншого суду є необґрунтованим, оскільки у разі конкуренції правил підсудності (статті 27 та 30 ЦПК України ) мають застосовуватися правила виключної підсудності. Також, колегія суддів перевірила і відхилила доводи ОСОБА_1 про закриття апеляційного провадження на підставі пункту 2 частини 1 статті 362 ЦПК України з огляду на наступне. З матеріалів справи вбачається, що до заяви про усунення недоліків апеляційної скарги, разом з новою редакцією апеляційної скарги, поданої представником ТОВ «Новобудова» - Яценко Т.Т.Ю. через підсистему «Електронний суд», було додано електронну довіреність від 17 січня 2024 року від імені ОСОБА_3 , згідно з якою останній уповноважив в порядку передоручення Яценко Т.Ю. представляти інтереси ТОВ «Новобудова» в судах України (в тому числі в апеляційній та касаційній інстанціях) з усіма правами, які надано законом стороні по справі, в тому числі з правом підписувати, подавати, доповнювати позовні заяви та інші передбачені законом процесуальні документи (а.с. 139). Окрім того, до заяви було додано витяг з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних-осіб-підприємців та громадських формувань, з якого вбачається, що ОСОБА_3 є керівником ТОВ «Новобудова» (а.с. 138), а відтак, останній наділений повноваженнями щодо видачі довіреностей на представництво інтересів ТОВ «Новобудова» в судах. Крім того, ОСОБА_1 посилалась на порушення правил засвідчення копії довіреності, проте правила засвідчення копій довіреностей, виданих в паперовій формі, неможливо застосувати до електронних доручень, сформованих учасником справи в підсистемі «Електронний суд». Довіреність сформована в електронній формі, підписана електронним цифровим підписом відповідно до Положення про Єдину судову інформаційно-телекомунікаційну систему, що відповідає положенням частини сьомої статті 62 ЦПК України, а відтак, доводи ОСОБА_1 про підписання апеляційної скарги особою, яка не має права її підписувати, є помилковими, отже, відсутні підстави для закриття апеляційного провадження. Інші доводи скарги цих висновків не спростовують, посилання на відшкодування судових витрат мають бути розглянуті судом під час вирішення справи по суті спору, а тому є передчасними. Згідно із статтею 379 ЦПК України підставами для скасування ухвали суду, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направлення справи для продовження розгляду до суду першої інстанції є: неповне з`ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважає встановленими; невідповідність висновків суду обставинам справи; порушення норм процесуального права чи неправильне застосування норм матеріального права, які призвели до постановлення помилкової ухвали. Відповідно до ч. 6 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги скасовує ухвалу, що перешкоджає подальшому провадженню у справі, і направляє справу для продовження розгляду до суду першої інстанції. Керуючись ст.ст. 367, 374, 379, 381-382, 384 ЦПК України, суд - п о с т а н о в и в : Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Новобудова» - задовольнити частково. Ухвалу Голосіївського районного суду міста Києва від 01 березня 2024 року - скасувати. Справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Новобудова» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги направити для продовження розгляду до Голосіївського районного суду м. Києва. Постанова набирає законної сили негайно з моменту прийняття і оскарженню в касаційному порядку до Верховного Суду не підлягає. Судді Київського апеляційного суду: Б.Б. Левенець О.В. Борисова В.М. Ратнікова