Постанова П'ятий апеляційний адміністративний суд № 420/36347/23

П`ЯТИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 13 травня 2024 р.м. ОдесаСправа № 420/36347/23 Головуючий в 1 інстанції: Пекний А.С. Дата і місце ухвалення: 18.03.2024р., м. Одеса Колегія суддів П`ятого апеляційного адміністративного суду у складі: головуючого Ступакової І.Г. суддів Бітова А.І. Лук`янчук О.В. розглянувши в порядку письмового провадження в місті Одесі адміністративну справу за апеляційними скаргами ОСОБА_1 та Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 18 березня 2024 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області про визнання дій протиправними та зобов`язання вчинити певні дії, - В С Т А Н О В И Л А : В грудні 2023 року ОСОБА_2 звернулася до Одеського окружного адміністративного суду з адміністративним позовом до ГУ ДМС в Одеській області, в якому просила суд: - визнати протиправною відмову відповідача прийняти у позивача декларацію про відмову від іноземного громадянства замість документа про припинення громадянства російської федерації; - зобов`язати ГУ ДМС в Одеській області прийняти у ОСОБА_1 декларацію про відмову від іноземного громадянства замість документа про припинення громадянства російської федерації. В обґрунтування позовних вимог позивач зазначала, що 22.02.2022р. вона набула громадянство України на підставі ч.1 ст.8 Закону України «Про громадянство України». Протягом 2 років, тобто до 22.02.2024р., ОСОБА_3 зобов`язалася припинити громадянство російської федерації та надати органу ДМС відповідні підтверджуючі документи. Чинна в рф процедура виходу з російського громадянства особами, які мають документи про право на проживання в інших державах, вимагає звернення з цим питанням виключно до консульських установ рф у відповідній країні. Однак, наразі, у зв`язку із збройною агресією рф проти України, консульські установи рф на території України не функціонують, тобто ОСОБА_3 з об`єктивних причин не може звернутися до уповноважених органів рф із клопотанням про припинення громадянства російської федерації. Положеннями Закону передбачено альтернативу для видачі паспорта громадянина України замість тимчасового посвідчення громадянина України подання документа про припинення іноземного громадянства або декларації про відмову від іноземного громадянства. У зв`язку з цим, ОСОБА_3 подала відповідачу декларацію про відмову від іноземного громадянства, яку останнім не прийнято з посиланням на відсутність у позивача підстав для подачі декларації замість документа про припинення іноземного громадянства. Таку відмову ОСОБА_4 вважає незаконною, що стало підставою для звернення з даним позовом до суду. Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 18 березня 2024 року позов задоволено частково. Визнано протиправними дії ГУ ДМС в Одеській області щодо відмови ОСОБА_3 прийняти декларацію про відмову від іноземного громадянства замість документа про припинення громадянства російської федерації. Зобов`язано ГУ ДМС в Одеській області повторно розглянути звернення ОСОБА_3 щодо прийняття декларації про відмову від іноземного громадянства, з урахуванням правової оцінки наданої судом у рішенні, та прийняти відповідне рішення. В задоволенні решти позовних вимог відмовлено. Стягнуто за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДМС в Одеській області на користь ОСОБА_3 судові витрати зі сплати судового збору у сумі 536,80 грн. Не погоджуючись з вказаним рішенням, ОСОБА_2 подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на не правильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права і порушення норм процесуального права, просить змінити рішення від 18.03.2024р., шляхом викладення його резолютивної частини в редакції позовних вимог, заявлених в позові. В своїй скарзі апелянт зазначає, що зобов`язуючи ГУ ДМС в Одеській області повторно розглянути звернення ОСОБА_3 щодо прийняття декларації про відмову від іноземного громадянства суд першої інстанції обрав не ефективний спосіб захисту порушеного права позивача. Оскаржуваним судовим рішенням суд першої інстанції констатував наявність незалежних від позивача причин неотримання документа про припинення іноземного громадянства, вказавши, що ОСОБА_3 має право на подачу декларації. При встановлені протиправності відмови територіального органу ДМС в прийнятті декларації про відмову від громадянства рф належним та ефективним способом поновлення порушеного права ОСОБА_3 є зобов`язання ГУ ДМС в Одеській області прийняти відповідну декларацію. Апелянт просить суд апеляційної інстанції врахувати, що повноваження відповідача щодо прийняття декларації про відмову від іноземного громадянства не є дискреційними. В свою чергу, частиною четвертою статті 245 КАС України суду надано повноваження зобов`язати відповідача суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області також подало апеляційну скаргу на рішення суду першої інстанції від 18.03.2024р., обґрунтовану посиланням на не повне з`ясування судом обставин справи, не правильне застосування норм матеріального права та на невідповідність висновків суду обставинам справи. Апелянт зазначає, що лист №М-530/6/5101-23/5100.4.5/773-23 від 03.10.2023р. не є рішенням Головного управління про відмову в прийнятті декларації про відмову від іноземного громадянства, а є роз`ясненням щодо необхідності виконання позивачем взятих на себе зобов`язань щодо надання документу про припинення громадянства російської федерації. Також, апелянт стверджує, що судом першої інстанції не враховано посилань відповідача на те, що подана ОСОБА_3 декларація про відмову від іноземного громадянства від 01.09.2023р. не відповідає формі, встановленій п.п.1 п.1 наказу МВС України від 16.08.2012р. №715. Посилається апелянт і на передчасність подання ОСОБА_3 декларації про відмову від іноземного громадянства та, відповідно, подання даного позову до суду, враховуючи, що визначений законодавством строк для виконання позивачем обов`язку щодо припинення іноземного громадянства спливає тільки 22.02.2024р. У зв`язку з цим, в апеляційній скарзі ГУ ДМС в Одеській області ставиться питання про скасування рішення від 18.03.2024р., з ухваленням по справі нового судового рішення про відмову в задоволенні позову ОСОБА_5 подала письмовий відзив на апеляційну скаргу ГУ ДМС в Одеській області, в якому просить скаргу відповідача залишити без задоволення. Справу розглянуто судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження на підставі п.3 ч.1 ст.311 КАС України. Розглянувши матеріали справи, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість судового рішення в межах позовних вимог і доводів апеляційних скарг, колегія суддів доходить наступних висновків. Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджено, що 24.11.2021р. ОСОБА_3 звернулася до ГУ ДМС в Одеській області із заявою про оформлення набуття громадянства України за територіальним походженням. Одночасно із заявою про набуття громадянства України за територіальним походженням ОСОБА_3 взяла на себе зобов`язання припинити громадянство російської федерації протягом двох років, з моменту набуття громадянства України, і подати/надати до органу, що видав їй тимчасове посвідчення громадянина України, документ про припинення громадянства російської федерації. 22.02.2022р. позивач набула громадянство України за територіальним походженням, відповідно до ч.1 ст.8 Закону України «Про громадянство України». На підтвердження набуття громадянства України ОСОБА_3 видано довідку про реєстрацію особи громадянином України №512-000006918 від 22.02.2022р. та тимчасове посвідчення громадянина України № НОМЕР_1 від 12.08.2022р. з терміном дії до 22.02.2024р. У зв`язку із набуттям громадянства України, позивачем подано зобов`язання про припинення громадянства російської федерації. З 24.02.2022р., у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, Указом Президента України №64/2022 введено воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022р. строком на 30 діб. Наступними Указами продовжено строк дії воєнного стану, який діє станом і на час розгляду цієї справи. У зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України посольство російської федерації в Україні припинило свою роботу. ОСОБА_3 , з метою отримання інформації щодо припинення громадянства російської федерації, звернулася до міністерства закордонних справ рф. У відповіді на звернення міністерство закордонних справ російської федерації листом №14212/кд-гр від 24.05.2023р. повідомило, що діяльність російських закордонних установ в Україні призупинено з 24.02.2022р., прийом громадян не ведеться. Для виходу з громадянства рф ОСОБА_3 потрібно звернутися із відповідною заявою в консульство рф в Україні після відновлення роботи консульських установ рф на території України. З метою припинення громадянства російської федерації ОСОБА_3 зверталася до консульського відділу посольства рф в Молдові з питанням щодо можливості подачі документів про припинення громадянства рф до цього консульства, у зв`язку з припиненням діяльності консульських установ рф в Україні. Позивач отримала офіційну відповідь, що згідно чинного законодавства рф документи на вихід з громадянства подаються за місцем проживання заявника і обов`язковим для подачі є документ, підтверджуючий дозвіл на проживання на території Молдови. При цьому, консульство зазначило, що у зв`язку з відсутністю у ОСОБА_3 зазначеного дозволу її заява не може бути розглянута. Крім того, ОСОБА_3 зверталася до консульського відділу посольства рф в Республіці Кіпр з питанням щодо припинення громадянства росії в цьому посольстві, де отримала ідентичну відповідь про неможливість виходу з громадянства рф без дозволу на проживання на території Кіпру. 05.09.2023р. за вх. № М-530/6/5101-23 до відповідача надійшов лист ОСОБА_3 про прийняття декларації про відмову від іноземного громадянства від 01.09.2023р. та видачу їй паспорта громадянина України. Відповідно до декларації від 01.09.2023р. ОСОБА_3 відмовляється від іноземного громадянства (підданства) російської федерації у зв`язку з тим, що існують незалежні від неї причини неотримання документа про припинення іноземного громадянства (підданства) російської федерації, а саме: процедура оформлення припинення громадянства (підданства) російської федерації не здійснюється. Листом №М-530/6/5101-23/5100.4.5/773-23 від 03.10.2023р. ГУ ДМС в Одеській області повідомило ОСОБА_3 , що частиною другою статті 8 Закону України «Про громадянство України» зазначено, що для оформлення набуття громадянства України в установленому порядку разом із заявою (клопотанням) про набуття громадянства України подається, зокрема, іноземцем - зобов`язання припинити іноземне громадянство. Частиною п`ятою зазначеної статті зазначено, що іноземці, які подали зобов`язання припинити іноземне громадянство (підданство), повинні подати документ про це, виданий уповноваженим органом відповідної держави, до уповноваженого органу України протягом двох років з моменту реєстрації їх громадянами України. Таким чином, саме на особу покладається обов`язок припинити іноземне громадянство та подати документ про це, виданий уповноваженим органом відповідної держави, до уповноваженого органу України протягом двох років з моменту реєстрації їх громадянами України. З долучених до звернення документів вбачається, що підстави для подання декларації про відмову від іноземного громадянства відсутні. Питання припинення громадянства російської федерації не належить до компетенції ДМС. Вважаючи протиправною відмову ГУ ДМС в Одеській області у прийнятті декларації про відмову від іноземного громадянства замість документа про припинення громадянства російської федерації ОСОБА_3 звернулася з даним позовом до суду. Вирішуючи спір суд першої інстанції визнав обґрунтованими твердження ОСОБА_3 про протиправність відмови ГУ ДМС в Одеській області прийняти у позивача декларацію про відмову від іноземного громадянства замість документа про припинення громадянства російської федерації, зазначивши, що у зв`язку з призупиненням діяльності російських закордонних установ в Україні та зупинення всіх дипломатичних зав`язків з країною-агресором позивач була позбавлений можливості подання заяви до посольства рф про вихід з громадянства. З огляду на це, відповідно до приписів п.2 ч.2 ст.9 Закону №2235, позивач має право на подання декларації про відмову від іноземного громадянства. Поряд з цим, суд першої інстанції дійшов висновку, що належним способом відновлення порушених прав ОСОБА_3 у спірних правовідносинах буде зобов`язання ГУ ДМС в Одеській області повторно розглянути звернення позивача щодо прийняття декларації про відмову від іноземного громадянства, з урахуванням правової оцінки наданої судом у рішенні, та прийняти відповідне рішення. Надаючи правову оцінку таким висновкам суду першої інстанції колегія суддів виходить з наступного. Відповідно до ст.8 Закону України «Про громадянство України» від 18.01.2001р. №2235-III (далі - Закон №2235-III) для оформлення набуття громадянства України в установленому порядку разом із заявою (клопотанням) про набуття громадянства України іноземцем подається зобов`язання припинити іноземне громадянство. Іноземці, які подали зобов`язання припинити іноземне громадянство (підданство), повинні подати документ про це, виданий уповноваженим органом відповідної держави, до уповноваженого органу України протягом двох років з моменту реєстрації їх громадянами України. Іноземці, які мають усі передбачені законодавством цієї держави підстави для отримання документа про припинення громадянства (підданства), але з незалежних від них причин не можуть отримати його, подають декларацію про відмову від іноземного громадянства. При цьому, за визначеннями, наведеними у ст.1 Закону №2235-ІІІ, незалежна від особи причина неотримання документа про припинення іноземного громадянства (підданства) - невидача особі, в якої уповноважені органи держави її громадянства (підданства) прийняли клопотання про припинення іноземного громадянства (підданства), уповноваженим органом такої держави документа про припинення громадянства (підданства) особи у встановлений законодавством іноземної держави строк (крім випадків, коли особі було відмовлено у припиненні громадянства (підданства) чи протягом двох років з дня подання клопотання, якщо строк не встановлено, або відсутність у законодавстві іноземної держави процедури припинення її громадянства (підданства) за ініціативою особи чи нездійснення такої процедури; декларація про відмову від іноземного громадянства - документ, у якому іноземець, який узяв зобов`язання припинити іноземне громадянство і в якого існують незалежні від нього причини неотримання документа про припинення іноземного громадянства (підданства) або іноземних громадянств (підданств), засвідчує свою відмову від громадянства (підданства) іншої держави або громадянств (підданств) інших держав. Пунктом 2 частини другої статті 9 Закону №2235-ІІІ передбачено, що умовами прийняття до громадянства України є подання іноземцем зобов`язання припинити іноземне громадянство. Іноземці, які подали зобов`язання припинити іноземне громадянство (підданство), повинні подати документ про це, виданий уповноваженим органом відповідної держави, до уповноваженого органу України протягом двох років з моменту прийняття їх до громадянства України. Іноземці, які мають усі передбачені законодавством цієї держави підстави для отримання документа про припинення громадянства (підданства), але з незалежних від них причин не можуть отримати його, подають декларацію про відмову від іноземного громадянства. Отже особа, яка набула громадянство України, у випадку неможливості подати документ про припинення іноземного громадянства (підданства) з незалежних від неї причин, може подати до уповноваженого органу України декларацію про відмову від іноземного громадянства. Указом Президента України «Про введення воєнного стану в Україні» від 24.02.2022р. №64/2022, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України, введено в Україні воєнний стан із 05 години 30 хвилин 24.02.2022р. Листом Міністерства закордонних справ України від 13.10.2022р. №72/11-612/1-81401 повідомлено Міністерство юстиції України, Кабінет Міністрів України, Офіс Президента України, Апарат Верховної Ради України, відповідно до п.11 Порядку ведення Єдиного державного реєстру нормативно-правових актів та користування ним, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 23.04.2001р. №376, що після письмового повідомлення російській стороні про рішення української сторони розірвати дипломатичні відносини, встановлені Протоколом про встановлення дипломатичних відносин між Україною і російською федерацією, здійсненим у м. Мінську 14.02.1992р., зазначений міжнародний договір припинив свою дію 24.02.2022р. Згідно ч.3 ст.78 КАС України обставини, визнані судом загальновідомими, не потребують доказування. Отже, у зв`язку з військовою агресією російської федерації проти України розірвано дипломатичні відносини між двома державами та припинено роботу консульських установ, що є загальновідомими обставинами. Визнання офіційно цього факту не потребує додаткового доведення з боку позивача про наявність незалежної від особи причини неотримання документа про припинення іноземного громадянства (підданства), адже як в законодавстві України, так і в законодавстві рф відсутнє правове регулювання процедури припинення громадянства (підданства) за ініціативою особи в разі ведення воєнних дій між відповідними державами. Таким чином, як правильно зазначив суд першої інстанції, позивачем вжито залежних від неї дій щодо припинення громадянства російської федерації, які з незалежних він неї причин не призвели до відповідного результату. При цьому, в такому випадку законодавство України передбачає можливість подання декларації про відмову від іноземного громадянства, що і було зроблено позивачем. Позивач мала законні очікування на прийняття відповідачем декларації про відмову від іноземного громадянства, оскільки отримати документ про припинення громадянства російської федерації через введення воєнного стану України та припинення діяльності всіх консульських установ цієї держави на території України, наразі є неможливим. Колегія суддів зазначає, що у листі-відповіді про відмову прийняти декларацію ГУ ДМС в Одеській області фактично процитувало норми Закону №2235-ІІІ, вказало про необхідність ОСОБА_3 надати саме документ про припинення громадянства російської федерації без надання оцінки доводам позивача про неможливість подання такого документа з незалежних від її волі причин. З вказаного слідує, що відповідач фактично зазначив про єдиний варіант поведінки позивача з тим, аби отримати паспорт громадянина України, та незаконно відмовив в прийнятті декларації, тобто застосуванні альтернативи, передбаченої чинним законодавством. За таких обставин колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про протиправність дій ГУ ДМС в Одеській області щодо відмови ОСОБА_3 прийняти декларацію про відмову від іноземного громадянства замість документа про припинення громадянства російської федерації. Доводи апеляційної скарги ГУ ДМС в Одеській області таких висновків суду не спростовують. Колегія суддів не приймає до уваги посилання відповідача про передчасність подання позивачем декларації про відмову від іноземного громадянства та, відповідно, звернення з даним позовом до суду. Чинним законодавством не встановлено строку подання відповідної декларації у співвідношенні до дати закінчення строку виконання особою зобов`язання припинити іноземне громадянство. Вжиті ОСОБА_3 протягом 1,5 року заходи з метою отримання від рф документу про припинення іноземного громадянства (підданства) не призвели до його отримання з незалежних від неї причин, тому цілком виправданим є звернення з декларацією до органу ДМС з тим, щоб до закінчення встановленого строку виконати покладені на себе зобов`язання. Частиною четвертою статті 245 КАС України встановлено, що у випадку, визначеному пунктом 4 частини другої цієї статті, суд може зобов`язати відповідача - суб`єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. У випадку, якщо прийняття рішення на користь позивача передбачає право суб`єкта владних повноважень діяти на власний розсуд, суд зобов`язує суб`єкта владних повноважень вирішити питання, щодо якого звернувся позивач, з урахуванням його правової оцінки, наданої судом у рішенні. За приписами вказаної правової норми слідує, що у разі, якщо суб`єкт владних повноважень використав надане йому законом право на прийняття певного рішення за наслідками звернення особи, але останнє визнане судом протиправним з огляду на його невідповідність чинному законодавству, при цьому суб`єктом звернення дотримано всіх визначених законом умов, то суд вправі зобов`язати суб`єкта владних повноважень прийняти певне рішення. Отже, критеріями, які впливають на обрання судом способу захисту прав особи в межах вимог про зобов`язання суб`єкта владних повноважень вчинити певні дії, є встановлення судом додержання суб`єктом звернення всіх передбачених законом умов для отримання позитивного результату та наявність у суб`єкта владних повноважень права діяти при прийнятті рішення на власний розсуд. Такий підхід, установлений процесуальним законодавством, є прийнятним не тільки при розгляді вимог про протиправну бездіяльність суб`єкта владних повноважень, але і у випадку розгляду вимог про зобов`язання відповідного суб`єкта вчинити дії після скасування його адміністративного акта. Тобто, адміністративний суд не обмежений у виборі способів відновлення права особи, порушеного владними суб`єктами, і вправі обрати найбільш ефективний спосіб відновлення порушеного права, який відповідає характеру такого порушення з урахуванням обставин конкретної справи. Перебирання непритаманних суду повноважень державного органу не відбувається за відсутності обставин для застосування дискреції. Така правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 16 травня 2019 року у справі № 826/17220/17. Поняття дискреційних повноважень наведене, зокрема, у Рекомендаціях Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2, яка прийнята Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, відповідно до яких під дискреційними повноваженнями слід розуміти повноваження, які адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду, тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він уважає найкращим за даних обставин. Дискреційні повноваження в більш вузькому розумінні - це можливість діяти за власним розсудом, в межах закону, можливість застосувати норми закону та вчинити конкретні дії (або дію) серед інших, кожні з яких окремо є відносно правильними (законними). Тобто, дискреційними є право суб`єкта владних повноважень обирати у конкретній ситуації між альтернативами, кожна з яких є правомірною. Прикладом такого права є повноваження, які закріплені у законодавстві із застосуванням слова «може». При цьому дискреційні повноваження завжди мають межі, установлені законом. Така правова позиція викладена, зокрема, у постановах Верховного Суду від 23 січня 2018 року у справі № 208/8402/14-а, від 29 березня 2018 року у справі № 816/303/16, від 06 березня 2019 року у справі № 200/11311/18-а, від 16 травня 2019 року у справі № 818/600/17 та від 21 листопада 2019 року у справі № 344/8720/16-а. Колегія суддів наголошує, що спосіб відновлення порушеного права має бути ефективним та таким, який виключає подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб`єкта владних повноважень, а у випадку невиконання, або неналежного виконання рішення не виникала б необхідність повторного звернення до суду, а здійснювалося примусове виконання рішення. Статтею 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на ефективний засіб юридичного захисту) передбачено, що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження. Право на ефективний засіб захисту закріплено також у Міжнародному пакті про громадські та політичні права (стаття 2). При цьому, під ефективним засобом (способом) слід розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Отже, ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам. Суд під час розгляду справи констатував поважність причин неотримання позивачем документа про припинення іноземного громадянства (підданства) та протиправність відмови міграційної служби в прийнятті декларації про відмову від громадянства рф, отже, на думку колегії суддів, належним та ефективним способом поновлення порушеного права позивача є зобов`язання відповідача прийняти відповідну декларацію. Зважаючи на те, що судом визнано протиправними дії ГУ ДМС щодо відмови в прийнятті у ОСОБА_3 декларації про відмову від громадянства рф, то інших варіантів поведінки, окрім як прийняти протилежне рішення, відповідач не має. За таких обставин, колегія суддів вважає обґрунтованими доводи апеляційної скарги ОСОБА_3 , що обраний судом спосіб захисту її прав не є ефективним, у зв`язку з чим наявні підстави для задоволення вимог позивача у обраний нею спосіб судового захисту, який суд апеляційної інстанції вважає належним та дієвим в межах спірних правовідносин, а саме: зобов`язати ГУ ДМС в Одеській області прийняти у ОСОБА_1 декларацію про відмову від іноземного громадянства замість документа про припинення громадянства російської федерації. Колегія суддів вважає обґрунтованим не прийняття судом першої інстанції до уваги посилань ГУ ДМС в Одеській області на те, що декларацію подано ОСОБА_3 за не встановленою формою, оскільки на вказану обставину відповідач не посилався відмовляючи в прийнятті такої декларації. Згідно п.2 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення. На підставі викладеного колегія суддів доходить висновку про задоволення апеляційної скарги позивача, скасування рішення від 18.03.2024р. в частині зобов`язання ГУ ДМС в Одеській області повторно розглянути звернення ОСОБА_6 щодо прийняття декларації про відмову від іноземного громадянства, з ухваленням в цій частині нового судового рішення про зобов`язання відповідача прийняти відповідну декларацію. Підстав для задоволення апеляційної скарги ГУ ДМС в Одеській області колегія суддів не вбачає. Відповідно до ч.1 ст.139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб`єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа. Частиною 6 статті 139 КАС України передбачено, що якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не повертаючи адміністративної справи на новий розгляд, змінить судове рішення або ухвалить нове, він відповідно змінює розподіл судових витрат. При зверненні з даним позовом до суду першої інстанції ОСОБА_3 сплатила 1073,60 грн. судового збору (квитанція №3137-7298-2336-4034 від 18.12.2023р.). А відтак, у зв`язку із задоволенням її позову у повному обсязі, з ГУ ДМС в Одеській області за рахунок його бюджетних асигнувань на користь позивача підлягає стягненню 1073,60 грн. судового збору, сплаченого останньою при зверненні до суду. Також, у зв`язку з задоволенням апеляційної скарги ОСОБА_3 , на користь позивача з відповідача підлягає стягненню 1610,40 грн. судового збору, сплаченого згідно квитанції №2044 від 28.03.2024р. при поданні апеляційної скарги. У апеляційній скарзі ОСОБА_3 просить стягнути з ГУ ДМС в Одеській області на її користь 5000,00 грн. у відшкодування понесених нею витрат на правничу допомогу на стадії апеляційного розгляду даної справи. Пунктом 1 частини третьої статті 132 КАС України визначено, що до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу. Статтею 134 КАС України передбачено, що витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб`єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. За змістом частин сьомої статті 139 КАС України розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Аналіз вищенаведених положень процесуального закону дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на професійну правничу допомогу адвоката, пов`язані з розглядом справи, підлягають компенсації стороні, яка не є суб`єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб`єкта владних повноважень. Водночас, склад та розміри витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження понесення витрат на правничу допомогу ОСОБА_3 надала суду: - копію договору про надання правової допомоги від 22.11.2023р. №22/11/23, укладеного між позивачем та адвокатом Тарасенко Д.Ю.; - додаток №2 від 20.03.2024р. до договору про надання правової допомоги від 22.11.2023р. №22/11/23, згідно якого Клієнт доручає, а Адвокат приймає на себе зобов`язання щодо представництва інтересів Клієнта в суді апеляційної інстанції при перегляді рішення Одеського окружного адміністративного суду від 18.03.2024р. по справі №420/36347/23. Гонорар адвоката за надання зазначених послуг становить 5000,00 грн.; - рахунок-фактуру №25/03/24-2 від 25.03.2024р.; - опис послуг, наданих адвокатом Тарасенко Д.Ю., згідно якого Адвокат надав наступні послуги: аналіз рішення від 18.03.2024р. по справі №420/36347/23 1 год.; ознайомлення з судовою практикою 1,5 год.; складання тексту апеляційної скарги 1,5 год.; - платіжну інструкцію №73сс57е2еb від 26.03.2024р. Заявлена до відшкодування сума витрат на правничу допомогу підтверджена належними доказами, є співмірною із складністю справи та виконаних адвокатом робіт, часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт, обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт та значенням справи для позивача. Колегія суддів враховує, що метою стягнення витрат на правничу допомогу є не тільки компенсація стороні, на користь якої прийняте рішення, витрачених коштів, але і в певному сенсі спонукання суб`єкта владних повноважень своєчасно вчиняти дії, необхідні для поновлення порушених прав та інтересів фізичних і юридичних осіб у сфері публічно-правових відносин, про що зазначив Верховний Суд у постанові від 05.09.2019р. по справі №826/841/17. На підставі викладеного, колегія суддів доходить висновку про задоволення клопотання ОСОБА_3 про стягнення з ГУ ДМС в Одеській області на її користь 5000,00 грн. у відшкодування понесених нею витрат на правничу допомогу. Враховуючи, що дана справа правомірно віднесена судом першої інстанції до категорії незначної складності та розглядалась за правилами спрощеного провадження, тому постанова суду апеляційної інстанції, відповідно до ч.5 ст.328 КАС України, в касаційному порядку оскарженню не підлягає. Керуючись ст.ст. 139, 308, 311, п.2 ч.1 ст.315, ст.ст. 317, 321, 322, 325, 328 КАС України, колегія суддів, - П О С Т А Н О В И Л А : Апеляційну скаргу Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області залишити без задоволення. Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити. Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 18 березня 2024 року скасувати в частині зобов`язання Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області повторно розглянути звернення ОСОБА_1 щодо прийняття декларації про відмову від іноземного громадянства, з урахуванням правової оцінки наданої судом у рішенні, та прийняти відповідне рішення. Ухвалити в цій частині по справі нове рішення, яким зобов`язати Головне управління Державної міграційної служби України в Одеській області прийняти у ОСОБА_1 декларацію про відмову від іноземного громадянства замість документа про припинення громадянства російської федерації. Змінити розподіл судових витрат та стягнути з Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області (код ЄДРПОУ 37811384, вул.Преображенська, 44, м.Одеса, 65014) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) 1073,60 грн. судового збору, сплаченого позивачем при зверненні до суду першої інстанції. Стягнути з Головного управління Державної міграційної служби України в Одеській області (код ЄДРПОУ 37811384, вул.Преображенська, 44, м.Одеса, 65014) за рахунок його бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_2 , АДРЕСА_1 ) 1610,40 грн. судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги, та 5000,00 грн. витрат на правничу допомогу, понесених на стадії апеляційного розгляду судової справи. Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, передбачених ст. 328 КАС України. Повний текст судового рішення виготовлений 13 травня 2024 року. Головуючий: І.Г. Ступакова Судді: А.І. Бітов О.В. Лук`янчук