Постанова 4807 № 336/1859/20

Дата документу 01.05.2024 Справа № 336/1859/20 ЗАПОРІЗЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Єдиний унікальний №336/1859/20 Головуючий у 1-й інстанції: Щаслива О.В. Провадження № 22-ц/807/821/24 Суддя-доповідач: Трофимова Д.А. ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 01 травня 2024 року м. Запоріжжя Запорізький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого Трофимової Д.А. суддів: Бєлки В.Ю., Онищенка Е.А. при секретарі: Книш С.В. розглянувши у відкритому судовому засіданні цивільну справу з апеляційною скаргою Акціонерного товариства «Перший Український міжнародний банк» на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 23 січня 2024 року у справі за позовом Акціонерного товариства «Перший Український міжнародний банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , третя особа - районна адміністрація Запорізької міської ради по Шевченківському району як орган опіки та піклування, про усунення перешкод у здійсненні права власності, виселення, В С Т А Н О В И В: У квітні 2020 року АТ «Перший Український міжнародний банк» звернувся до суду з вищевказаним позовом, в обґрунтування якого зазначав, що 17 вересня 2008 року між Закритим акціонерним товариством «Перший Український Міжнародний Банк», правонаступником якого було Публічне акціонерне товариство «Перший Український Міжнародний Банк», на час подачі позову є Акціонерне товариство «Перший Український міжнародний банк» та ОСОБА_1 укладений кредитний договір № 6299482, за умовами якого остання отримала кредит строком до 17 березня 2017 року у розмірі 60 000 доларів США на споживчі потреби. В цей же день в забезпечення виконання зобов`язань за договором кредитування сторони уклали договір іпотеки № 6299565, предметом якого став будинок АДРЕСА_1 . Через невиконання зобов`язань за кредитним договором на підставі рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 12.06.2013 року, яке набрало законної сили, з ОСОБА_1 стягнуто заборгованість за договором кредиту по тілу кредиту та процентах в сумі 64 879,67 доларів США, по штрафам та пені в сумі 116 678 грн. 82 коп., а також 3 441 грн. 00 коп. судового збору. Оскільки вказане рішення не виконувалось, а виконавчий лист неодноразово повертався стягувачу без виконання через відсутність у боржниці іншого майна, крім як заставлений будинок, позивач прийняв рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовому порядку у відповідності до ст.ст. 36, 37 Закону України «Про іпотеку» шляхом набуття його у власність на підставі застереження у пункті 4.7.1 договору іпотеки. 24 липня 2017 року державним реєстратором Запорізької обласної філії комунального підприємства «Центр державної реєстрації» за позивачем зареєстровано право власності на будинок АДРЕСА_1 . Проживання та реєстрація відповідачів в належному позивачеві будинку перешкоджає йому в реалізації права власності, яке підлягає захисту. Так як зазначені обставини в силу закону є підставою для виселення мешканців з житла, а виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що не були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпеченого іпотекою відповідного приміщення, без надання іншого житла не допускається, позивач просив суд виселити відповідачів з будинку АДРЕСА_1 з наданням іншого житла - квартири АДРЕСА_2 зі зняттям з реєстраційного обліку, стягнути судові витрати. Рішенням Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 23 січня 2024 року позов Акціонерного товариства «Перший Український міжнародний банк» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 залишено без задоволення. Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, представник Акціонерного товариства «Перший Український міжнародний банк» адвокат Посметна М.М. подала апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, просить рішення суду скасувати, ухвалити по справі нове рішення, яким задовольнити позов в повному обсязі, стягнути судові витрати. Заявник не погоджується із висновком суду першої інстанції про те, що житло, яке запропоновано відповідачам для постійного користування замість предмета іпотеки, не відповідає нормам ЖК України, оскільки в даному випадку порядок надання житла у постійне користування законом не врегульований, а відтак, застосування даної норми буде помилковим. Окрім того, при укладенні договору іпотеки вказувалось, що предмет іпотеки не є для іпотекодавця та членів його сімї тощо, єдиним можливим місцем проживання або сукупний дохід членів сімї іпотекодавця достатній для придбання або найму іншого житла у разі звернення стягнення на предмет іпотеки, а рішення про держану реєстрацію права власності на спірну квартиру АТ «ПУМБ» ОСОБА_1 не оскаржено, тому це рішення є дійсним, а підстави набуття позивачем права власності такими, що відповідають вимогам закону. Від представника ОСОБА_2 ОСОБА_5 до апеляційного суду надійшов відзив, у якому він зазначає, що АТ «ПУМБ» при подачі апеляційної скарги не було сплачено судовий збір в повному обсязі. В засідання апеляційного суду належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи сторони, представник третьої особи не з`явилися. Представник банку - адвокат Посметна М.М. подала заяву про розгляд справи за її відсутності. Колегія суддів визнала за можливе розглядати справу за відсутності представника позивача, відповідачів і представника третьої особи. Заслухавши у судовому засіданні суддю-доповідача, пояснення представника ОСОБА_2 ОСОБА_5 , перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів та вимог апеляційної скарги, суд апеляційної інстанції вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін,з таких підстав. Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. Згідно ст. 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Відповідно до частин 1, 2, 5 статті 263 ЦПК Українисудове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вище вимогам закону. Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом, 17 вересня 2008 року між Закритим акціонерним товариством «Перший Український Міжнародний банк», правонаступником якого є позивач, та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № 6299482, за умовами якого позичальник отримала кредит строком до 17 березня 2017 року у розмірі 60 000 доларів США. В цей же день в забезпечення виконання зобов`язань за кредитним договором між Закритим акціонерним товариством «Перший Український Міжнародний банк», правонаступником якого є позивач, та ОСОБА_2 було укладено договір іпотеки № 6299565, предметом якого став жилий будинок АДРЕСА_1 . Через невиконання зобов`язань за кредитним договором на підставі рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 12.06.2013 року, яке набрало законної сили 25.06.2013 року, позов Публічного акціонерного товариства Перший український міжнародний банк до ОСОБА_1 , ОСОБА_4 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором, - задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк» заборгованість за кредитним договором № 6299482 від 17.09.2008 року у сумі 64 879,67 дол. США та 116 678,82 грн., у тому числі: 52 918,01 дол. США заборгованість за кредитом, 11 961,66 дол. США заборгованість за процентами за користування кредитом за період з 17.07.2011 по 24.03.2013, 67 214,82 грн. пеня, 4 795,80 грн. штраф за порушення обов`язку дострокового повернення кредиту, передбаченого п.п.4.3.5 Кредитного договору, 44 668,20 грн. штраф за порушення умов страхування. Звернуто стягнення на користь Публічного акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк» на предмет іпотеки за договором іпотеки № 6299565 від 17.09.2008р., посвідченим Білою Т.С., приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального округу, за реєстровим № 1630, а саме: будинок АДРЕСА_1 , який належить ОСОБА_2 для задоволення вимог за кредитним договором № 6299482 від 17.09.2008 року у сумі 64 879,67 дол. США та 116 678,82 грн., у тому числі: 52 918,01 дол. США заборгованість за кредитом, 11 961,66 дол. США заборгованість за процентами за користування кредитом за період з 17.07.2011 по 24.03.2013, 67 214,82 грн. пеня, 4 795,80 грн. штраф за порушення обов`язку дострокового повернення кредиту, передбаченого п.п.4.3.5 Кредитного договору, 44 668,20 грн. штраф за порушення умов страхування. Встановлено спосіб реалізації будинку АДРЕСА_1 шляхом проведення прилюдних торгів у межах процедури виконавчого провадження. Встановлено початкову ціну реалізації будинку АДРЕСА_1 згідно з експертною оцінкою суб`єкта оціночної діяльності, залученого органом державної виконавчої служби у ході виконавчого провадження. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь Публічного акціонерного товариства «Перший український міжнародний банк» витрати по сплаті судового збору у сумі 3 441,00 грн. В іншій частині позовних вимог відмовлено. Крім іншого, у пункті 4.7 договору іпотеки № 6299565, укладеного між Закритим акціонерним товариством «Перший Український Міжнародний банк», правонаступником якого є позивач, та ОСОБА_2 , передбачено, що звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється, зокрема, шляхом позасудового врегулювання відповідно до передбаченого цим договором застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом переходу до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки. Зазначене застереження, яке вважається договором про задоволення вимог іпотекодержателя, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки (пункт 4.7.2. договору іпотеки). 24 липня 2017 року державним реєстратором Запорізької обласної філії комунального підприємства «Центр державної реєстрації» Безсмолим О.В. за Публічним акціонерним товариством «Перший Український Міжнародний Банк» зареєстровано право власності на будинок АДРЕСА_1 . Відповідачами рішення про державну реєстрацію права власності позивача на іпотечне майно не оспорено, це рішення є дійсним, а підстави набуття позивачем права власності такими, що відповідають вимогам закону. Будинок АДРЕСА_1 набутий ОСОБА_2 на підставі договору дарування від 05 квітня 2008 року, посвідченого Гришиною В.І., приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального кругу, зареєстровано у реєстрі за № 1129. Підставою звернення до суду із вказаним позовом АТ «ПУМБ» стало те, що проживання та реєстрація відповідачів в належному позивачеві будинку перешкоджає банку в реалізації права власності. Відмовляючи у задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції послався на те, що хоча позивачем і дотримані вимоги, що пред`являє закон при здійсненні процедури виселення, в частині надання громадянам, що виселяються, нового житла, проте на приміщення, яке банк просив виділити відповідачам у користування, не може розповсюджувати поняття житла, що має відповідати санітарним та технічним вимогам. Окрім того, суд першої інстанції врахував і той факт, що житло, а саме: квартиру АДРЕСА_2 , позивач пропонує надати при виселенні відповідачів і в іншій справі, що розглядається судом, за тими ж самими вимогами (справа № 336/1810/20 за позовом акціонерного товариства «ПУМБ» до ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 про виселення). Колегія суддів погоджується з такими висновками суду першої інстанції з огляду на таке. Частиною першою статті 10 ЦПК Українивизначено, що суд при розгляді справи керується принципом верховенства права. Суд розглядає справи відповідно до Конституції України, законів України, міжнародних договорів, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України (частина друга статті 10 ЦПК України). Підстави для звернення стягнення на предмет іпотеки внормовані статтями 12 і 33 Закону України «Про іпотеку» і до них, зокрема, відноситься невиконання або неналежне виконання боржником основного зобов`язання. Відтак, статтею 33 Закону України «Про іпотеку» внормовано, що у разі невиконання або неналежного виконання боржником основного зобов`язання іпотекодержатель вправі задовольнити свої вимоги за основним зобов`язанням шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки, якщо інше не передбачено законом. Право іпотекодержателя на звернення стягнення на предмет іпотеки також виникає з підстав, встановлених статтею 12 цього Закону. Звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється на підставі рішення суду, виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя. Підстави для позасудового врегулювання питання про звернення стягнення на предмет іпотеки визначені статтею 36 Закону України «Про іпотеку», з якої випливає, що сторони іпотечного договору можуть вирішити питання про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі окремого договору між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, або згідно із застереженням про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі, яке прирівнюється до договору про задоволення вимог іпотекодержателя. До окремого договору між іпотекодавцем і іпотекодержателем про задоволення вимог іпотекодержателя, що підлягає нотаріальному посвідченню, прирівнюється застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, що міститься в іпотечному договорі (ст. 36 Закону України «Про іпотеку). У статті 37 Закону «Про іпотеку» вказано, що правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, яке є предметом іпотеки, є, зокрема, відповідне застереження в іпотечному договорі, яке за своїми правовими наслідками передбачає передачу іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання, а іпотечний договір, який містить застереження про задоволення вимог іпотекодержателя, є документом, що підтверджує перехід права власності на предмет іпотеки до іпотекодержателя та є підставою для внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Вказане означає, що перереєстрація права власності на нерухоме майно на підставі іпотечного застереження в силу ст. 33 Закону України «Про іпотеку» є одним із способів звернення стягнення на предмет іпотеки, що у даному випадку здійснюється без врахування волевиявлення іпотекодавця, тобто є примусовим стягненням. Підписавши іпотечне застереження, сторони визначили лише можливі шляхи звернення стягнення, які має право використати іпотекодержатель. Як зазначалося вище, у договорі іпотеки сторони у пункті 4.7 передбачили, що звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється, зокрема, шляхом позасудового врегулювання відповідно до передбаченого цим договором застереження про задоволення вимог іпотекодержателя шляхом переходу до іпотекодержателя права власності на предмет іпотеки. Зазначене застереження, яке вважається договором про задоволення вимог іпотекодержателя, є правовою підставою для реєстрації права власності іпотекодержателя на нерухоме майно, що є предметом іпотеки. Право власності на будинок АДРЕСА_1 зареєстровано державним реєстратором Запорізької обласної філії комунального підприємства «Центр державної реєстрації» Безсмолим О.В. за Публічним акціонерним товариством «Перший Український Міжнародний Банк» 24 липня 2017 року. Вказане рішення державного реєстратора не оскаржено, є чинним. Відповідно до статті 41 Конституції України, кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Згідно зі статтею 317 ЦК України, власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном. Статтею 321 ЦК України встановлена непорушність права власності, а саме: ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності чи обмежений у його здійсненні. Главою 29 ЦК України врегульований захист права власності. Зокрема, у відповідності до статті 391 ЦК України, власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпоряджання своїм майном. Статтею 39 Закон України «Про іпотеку» встановлений спосіб захисту права іпотекодержателя у випадку звернення стягнення на предмет іпотеки, за змістом якого одночасно з рішенням про звернення стягнення на предмет іпотеки суд за заявою іпотекодержателя вправі винести рішення про виселення мешканців, якщо предметом іпотеки є житловий будинок або житлове приміщення. Оскільки звернення стягнення на предмет іпотеки здійснюється як на підставі рішення суду, так і на підставі виконавчого напису нотаріуса або згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя, вимога про виселення осіб з житла, що набуте позивачем на підставі іпотечного застереження, яке вважається договором про задоволення вимог іпотекодержателя, є такою, що ґрунтується на законі, застосування якої як знаряддя захисту права прямо встановлено законодавством. Разом з тим, Конституцією України гарантовано право особи на житло, що у відповідності до статті 47 Основного Закону означає, що кожен має право на житло. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду. Як зазначено в частині першій статті 40 Закону України «Про іпотеку», виселення всіх мешканців житлових будинків та житлових приміщень у випадку звернення стягнення на ці приміщення як на предмет іпотеки, проводиться у порядку, встановленому законом. Порядок виселення встановлений статтею 109 ЖК України, за змістом якої громадянам, яких виселяють із жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Постійне жиле приміщення, що надається особі, яку виселяють, повинне бути зазначене в рішенні суду. Таким чином, частина друга статті 109 ЖК Української РСР встановлює загальне правило про неможливість виселення громадян із жилих приміщень, придбаних не за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, забезпеченого іпотекою цього приміщення, без одночасного надання іншого постійного жилого приміщення. Як зазначалося вище, будинок АДРЕСА_1 набутий ОСОБА_2 на підставі договору дарування від 05 квітня 2008 року, що посвідчений ОСОБА_10 , приватним нотаріусом Запорізького міського нотаріального кругу, зареєстровано у реєстрі за № 1129, тобто до укладення кредитного та іпотечного договорів, отже, право власності на нього виникло не у зв`язку з використанням кредитних коштів на купівлю, а з інших підстав; він використовується як місце постійного проживання відповідача ОСОБА_2 та членів його сім`ї. Отже, у разі виселення мешканців цього будинку банк повинен надати у постійне користування їм інше житло. Поняття житла міститься в статті 379 ЦК України, згідно із якою житлом фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, призначені та придатні для постійного проживання в них. Житловим будинком є будівля капітального типу, споруджена з дотриманням вимог, встановлених законом, іншими нормативно-правовими актами, і призначена для постійного у ній проживання (статті 380 ЦК України). Зважаючи на наведене, нерухомість, яку можна кваліфікувати як житло, повинна бути призначеною і придатною для постійного проживання, тобто облаштованою необхідними комунікаціями, оснащеною місцями для відпочинку, приготування та прийняття їжі, вбиральнею, іншими приміщеннями, необхідними для реалізації усіх життєвих потреб особи. Як виняток з загального правила про надання житла при виселенні, допускається виселення громадян без надання іншого постійного житлового приміщення при зверненні стягнення на житлове приміщення, що було придбане громадянином за рахунок кредиту, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного житлового приміщення. Громадянам, яких виселяють з жилих приміщень, одночасно надається інше постійне жиле приміщення, за винятком виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення. Виселення громадян при зверненні стягнення на жилі приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного жилого приміщення, є підставою для надання цим громадянам жилих приміщень з фондів житла для тимчасового проживання відповідно до статті 132-2 цього Кодексу (частина 4 ст. 109 ЖК України). З наведеного випливає, що навіть за умови виселення з житла, набутого за кредитні кошти, громадяни вправі претендувати на отримання іншого житла з фондів житла для тимчасового проживання за наявності такого житла у відповідних фондах та згоди на надання цього житла уповноваженими органами місцевого самоврядування. Доводи апеляційної скарги про те, що нормами закону не врегульований порядок надання у постійне користування житла в подібних випадках є необґрунтованими та спростовуються нормами права. Так, статтею 132-2 ЖК України визначений порядок надання і користування жилими приміщеннями з фондів житла для тимчасового проживання, які встановлюються Кабінетом Міністрів України. Постановою Кабінету Міністрів України № 422 від 31.03.2004 року затверджений «Порядок формування фондів житла для тимчасового проживання», за змістом пунктів 1, 2, 3 якого житлові приміщення з фондів житла для тимчасового проживання надаються, зокрема, громадянам, які втратили житло внаслідок звернення стягнення на житлові приміщення, що були придбані ними за рахунок кредиту (позики) банку чи іншої особи, повернення якого забезпечене іпотекою відповідного приміщення, житлові приміщення з фондів житла для тимчасового проживання повинні відповідати санітарним і технічним вимогам, і надаватися у розмірі не менш як шість квадратних метрів на одну особу. З наведених положень слідує, що житло, яке надається при виселенні, має відповідати санітарним і технічним вимогам, тобто мати статус житла в розумінні наведених статей 379, 380 ЦК України. Як було встановлено судом першої інстанції, банк запропонував відповідачам в якості тимчасового житла квартиру АДРЕСА_2 . Судом також встановлено, що в провадженні Шевченківського районного суду м. Запоріжжя перебувала аналогічна справа за позовом Акціонерного товариства «Перший Український міжнародний банк» до ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , в особі законного представника ОСОБА_11 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , в особі законного представника ОСОБА_13 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 , ОСОБА_17 , третя особа районна адміністрація Запорізької міської ради по Шевченківському району як орган опіки та піклування, про усунення перешкод у здійсненні права власності, виселення. Рішенням суду від 12 жовтня 2023 року у задоволенні вказаного позову було відмовлено. В матеріалах цієї справи міститься акт обстеження житлової квартири АДРЕСА_2 та прилеглої земельної ділянки, проведеного комісією районної адміністрації Запорізької міської ради по Шевченківському району, з якого слідує, що житлова однокімнатна квартира АДРЕСА_2 має загальну площу в 30,8 квадратних метри, житлову площу 18,2 квадратних метри, відключена від центральної системи газопостачання та водопостачання, не оснащена приладом обліку електроенергії, вікна забиті фанерними щитами, вхідні двері забиті дошками та цвяхами, перебуває в занедбаному стані, не є придатною для проживання неповнолітніх, потребує капітального ремонту; прилегла до житлового будинку територія потребує благоустрою та вивезення сміття. Вказане свідчить про те, що запропонована квартира не відповідає санітарним і технічним нормам, не є придатною для проживання в ній, не відповідає статусу житла. Крім того, судом першої інстанції також встановлено, що квартиру АДРЕСА_2 , АТ «ПУМБ» пропонує надати при виселенні відповідачів і в іншій справі, що розглядається судом, за тими ж самими вимогами (справа № 336/1810/20 за позовом акціонерного товариства «ПУМБ» до ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 про виселення). Такі дії позивача є неприпустимими та суперечать нормам Конституції України. Надавши оцінку зібраним у справі доказам за правилами ст.ст. 77-81, 89 ЦПК України, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про те, що запропоноване банком приміщення не придатне для проживання родини відповідачів, та залишив вимоги банку без задоволення. Решта доводів апеляційної скарги зводяться до повторень підстав позову, незгоди з рішенням суду першої інстанції, незгоди з наданою судом оцінкою зібраних у справі доказів та встановлених на їх підставі обставин, тобто стосуються переоцінки доказів, яким була надана належна оцінка судом, і не спростовують правильність висновків суду першої інстанції, яким у повному обсязі з`ясовані обставини справи, доводи сторін перевірені та їм дана належна оцінка. Інші докази та обставини, на які посилається заявник в апеляційній скарзі, були предметом дослідження суду першої інстанції та додаткового правового аналізу не потребують, оскільки при їх дослідженні та встановленні судом були дотримані норми матеріального і процесуального права. Порушень норм процесуального права, що призвели до неправильного вирішення справи, а також обставин, які є обов`язковими підставами для скасування судового рішення, апеляційний суд не встановив. Висновки суду першої інстанції є достатньо аргументованими, тому апеляційний суд приходить до висновку про відсутність підстав повторно відповідати на ті самі аргументи скаржника, при цьому апеляційний суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»). Крім того, банком у даній справі при поданні апеляційної скарги сплачено судовий збір в розмірі 3 150, 00 грн. (т. 2, а.с. 179) та 3,00 грн. (т. 2, а.с. 196), а всього 3 153,00 грн. Звертаючись з цим позовом до суду, АТ «ПУМБ» просив виселити відповідачів з будинку АДРЕСА_1 з наданням іншого житла - квартири АДРЕСА_2 зі зняттям з реєстраційного обліку (три немайнових вимоги). У випадках, якщо в позовній заяві об`єднано дві або більше самостійних вимог немайнового характеру, пов`язані між собою, судовий збір сплачується окремо з кожної із таких вимог. Крім того, позовні вимоги заявлені до чотирьох відповідачів. Таким чином, за подачу апеляційної скарги на рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 23 січня 2024 року у цій справі підлягає справлянню сума судового збору у розмірі 2 102,00 грн. * 3 * 4 * 150/100 = 37 836,00 грн. Оскільки заявником сплачено 3 153, 00 грн., йому необхідно доплатити 34 683 грн. (37 836,00 грн. - 3 153, 00 грн.). Керуючись ст.ст. 367, 374, 375, 381-384 ЦПК України, апеляційний суд П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу Акціонерного товариства «Перший Український міжнародний банк» залишити без задоволення. Рішення Шевченківського районного суду м. Запоріжжя від 23 січня 2024 року у цій справі залишити без змін. Стягнути з Акціонерного товариства «Перший Український міжнародний банк» (ЄДРПОУ 14282829) в дохід держави судовий збір в сумі 34 683 (тридцять чотири тисячі шістсот вісімдесят три) грн. 00 коп. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту постанови. Повний текст постанови складений 13 травня 2024 року. Головуючий Д.А. Трофимова Судді: В.Ю. Бєлка Е.А. Онищенко