Постанова 4813 № 947/21549/23

Номер провадження: 22-ц/813/4178/24 Справа № 947/21549/23 Головуючий у першій інстанції Куриленко О.М. Доповідач Комлева О. С. ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД ПОСТАНОВА ІМЕНЕМ УКРАЇНИ 13.05.2024 року м. Одеса Одеський апеляційний суд у складі: головуючого-судді Комлевої О.С., суддів: Вадовської Л.М., Сєвєрової Є.С., розглянувши в порядку письмового провадження без виклику учасників справи цивільну справу за апеляційною скаргою адвоката Попової Олени Анатоліївни, представника ОСОБА_1 на рішення Київського районного суду м. Одеси від 20 грудня 2023року, постановленого під головуванням судді Куриленко О.М., повний текст рішення складений 21 грудня 2023 року,у цивільній справі за позовом акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,- в с т а н о в и в: У червні 2023 року акціонерне товариство комерційний банк «ПриватБанк» (далі АТ КБ «ПриватБанк») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості, в якому просило стягнути з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором про надання банківських послуг б/н від 28.09.2018 року, яка складається з заборгованості за кредитом у розмірі 49304,23 грн.,заборгованості по процентам за користування кредитом у розмірі 9182,57 грн. та судові витрати. В обґрунтуванні своїх вимог позивач зазначив, що 28.09.2018 року між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір № б/н, відповідно до якого відповідач отримала кредит у вигляді встановленого ліміту на картковий рахунок. Однак, в порушення умов договору відповідач зобов`язання за вказаним договором не виконала належним чином, заборгованість не погасила. В порушення вимог закону та умов договору відповідач зобов`язання за вказаним договором належним чином не виконала, у зв`язку з чим станом на 22.05.2023 року за відповідачем утворилася заборгованість в розмірі 58486,80 грн., яка складається з заборгованості за кредитом 49304,23 грн., заборгованості за простроченими відсотками 9182,57 грн., яку позивач просив стягнути з відповідача. Рішенням Київського районного суду м. Одеси від 20 грудня 2023 року позов АТ КБ «ПриватБанк» задоволений частково. Стягнуто з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість за кредитним договором у розмірі 49 304,23 грн. Вирішено питання про судові витрати. В решті вимог відмовлено. Не погодившись з зазначеним рішенням суду, адвокат Попова О.А., представник ОСОБА_1 звернулася до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду та прийняти нове, яким у задоволені позовних вимог відмовити у повному обсязі, посилаючись на неправильність встановлених обставин, що мають значення для справи, внаслідок неправильного дослідження та оцінки доказів, порушення норм процесуального права. В обґрунтування своєї апеляційної скарги, апелянт зазначив, що суд першої інстанції не взяв до уваги, що позивач безпідставно нараховував відсотки за користування кредитом та комісією за користування карткою у розмірах, які не відповідають умовам укладеного кредитного договору, погашення відсотків та комісії відбувалось за рахунок тіла кредиту, внаслідок чого тіло кредиту безпідставно збільшено банком на суму нарахованих відсотків та комісії за обслуговування картки. Відзиву на апеляційну скаргу до суду надано не було. Відповідно до ч.3 ст.360 ЦПК України, відсутність відзиву на апеляційну скаргу не перешкоджає перегляду судового рішення. У відповідності до ч. 13 ст. 7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. У відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України, датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене). Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення. Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність і обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги і заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, з наступних підстав. Відповідно до ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права. Статтею 263 ЦПК України передбачено, що законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Проте, зазначеним вимогам закону рішення суду відповідає не в повній мірі. Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України, суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право: скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. У відповідності до ст. 376 ЦПК України, підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права. Ухвалюючи рішення про часткове задоволення позовних вимог, суд першої інстанції виходив із того, що позивачем не доведено, що при укладенні кредитного договору сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами. Разом з тим суд першої інстанції вважав, що оскільки відповідачем, фактично отримані та використані кошти, у добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, наявні підстави для стягнення суми заборгованості залишку тіла кредиту в розмірі 49304,23 грн. Однак, колегія суддів з такими висновками суду погоджується не в повному обсязі, за таких підстав. Відповідно до ст. 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (статті 629 ЦК України). Відповідно до положень ч. 1, 2 ст. 207 ЦПК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами). Сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ст. 627 ЦК України). За приписом ч. 1 ст. 634 ЦК України договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору. Згідно із ч. 1 ст. 638 та ч. 1 ст. 640 ЦК України договір є укладеним з моменту досягнення в належній формі згоди з усіх істотних умов договору. Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання) (стаття 610 ЦК України). Одним із видів порушення зобов`язання є прострочення - невиконання зобов`язання в обумовлений сторонами строк. При цьому в законодавстві визначаються різні поняття як «строк дії договору», так і «строк (термін) виконання зобов`язання» (стаття 530 ЦК України). Статтею 525 ЦК заборонено односторонню відмову від зобов`язання або односторонню зміну його умов. Наслідки прострочення позичальником повернення позики визначено у ст. 1050 ЦК України. Якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то в разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу. Відповідно до ст. 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання. За приписами ч.1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства. Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу. Таким чином, в разі укладення договору кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі). У заяві позичальника процентна ставка не зазначена, також відсутні умови договору про встановлення відповідальності у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення зобов`язання у вигляді грошової суми та її визначеного розміру. Банк, пред`являючи вимоги про погашення кредиту, просив, крім тіла кредиту (сума, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути також заборгованість по процентам за користування кредитом. Позивач, обґрунтовуючи право вимоги в цій частині, в тому числі їх розмір і порядок нарахування, крім самого розрахунку кредитної заборгованості за договором, посилався на Умови та правила надання банківських послуг та Тарифи Банку, які викладені на банківському сайті https://privatbank.ua/terms/, як невід`ємні частини спірного договору. При цьому, матеріали справи не містять підтверджень, що саме ці Умови та правила надання банківських послуг та Тарифи Банку розумів відповідач, ознайомився і погодився з ними, підписуючи заяву-анкету про приєднання до умов та Правил надання банківських послуг ПриватБанку, а також те, що вказані документи на момент отримання відповідачем кредитних коштів взагалі містили умови, зокрема й щодо сплати процентів за користування кредитними коштами та щодо сплати неустойки (пені, штрафів), та, зокрема саме у зазначеному в цих документах, що додані банком до позовної заяви розмірах і порядках нарахування. За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу Умови та правила банківських послуг, відсутність у анкеті-заяві домовленості сторін про сплату відсотків за користування кредитними коштами, надані банком Умови та правила надання банківських послуг та Тарифи Банку не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем кредитного договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин. Тобто, позивачем не доведено, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами. У частинах першій, третій статті 509 ЦК України вказано, що зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (у тому числі сплатити гроші), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання має ґрунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості. У даному випадку договірні правовідносини виникли між банком та фізичною особою - споживачем банківських послуг (частина перша статті 11 Закону України від 12 травня 1991 року № 1023-XII«Про захист прав споживачів». Згідно з п. 22 ч. 1 ст. 1 цього Закону споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника. Пересічний споживач банківських послуг з урахуванням звичайного рівня освіти та правової обізнаності, не може ефективно здійснити свої права бути проінформованим про умови кредитування за конкретним кредитним договором, який укладений у вигляді заяви про надання кредиту та Умов та правил надання банківських послуг, оскільки Умови та правила надання банківських послуг це значний за обсягом документ, що стосується усіх аспектів надання банківських послуг та потребує як значного часу, так і відповідної фахової підготовки для розуміння цих правил тим більше співвідносно з конкретним видом кредитного договору. Тому відсутні підстави вважати, що при укладенні договору з ОСОБА_1 , АТ КБ «ПриватБанк» дотримав вимог, передбачених частиною другою статті 11 вказаного Закону про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, про які вважав узгодженими банк. Крім цього, безпосередньо укладений між сторонами кредитний договір у вигляді заяви-анкети, підписаної сторонами, не містить і строку повернення кредиту (користування ним). Враховуючи те, що фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку АТ КБ «ПриватБанк» не повернуті, а також вимоги частини другої статті 530 ЦК України за змістом якої, якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання в будь-який час, що свідчить про порушення його прав, тобто банк вправі вимагати захисту своїх прав через суд шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів. Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. За правилом ст.ст. 12, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У відповідності до ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Судом встановлено та матеріалами справи підтверджується, що 28.09.2018 року між АТ КБ «ПриватБанк» та ОСОБА_1 був укладений кредитний договір б/н, у формі анкети-заяви про приєднання до Умов і Правил надання банківських послуг в ПриватБанк, за умовами якого відповідач отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку. У анкеті-заяві зазначено, що відповідач згоден з тим, що ця заява разом з Умовами та Правилами надання банківських послуг і Тарифами становить між ним та банком договір про надання банківських послуг, а також, що він ознайомився та погодився з Умовами та Правилами надання банківських послуг у Приватбанку і Тарифами банку. На підтвердження факту укладення кредитного договору банк додав Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» «Універсальна, 30 днів пільгового періоду» та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку ресурс: Архів Умов та правил надання банківських послуг розміщені на сайтіhttps://privatbank.ua/terms/. Згідно з наданим банком розрахунком, заборгованість ОСОБА_1 за вказаним кредитним договором станом на 22.05.2023 року становить 49304,23 грн., з яких: 49304,23 грн. заборгованість за кредитом; 0,00 грн. заборгованість за нарахованими відсотками; 9182,57 грн. заборгованість за простроченими відсотками; 0,00 грн. заборгованість за відсотками нарахованими на прострочений кредит згідно ст. 625; 0,00 грн. нарахована пеня; 0,00 грн. - нараховано комісії. З довідки банку про зміну умов кредитування та обслуговування кредитної картки відповідача вбачається, що старт карткового рахунку відбувся 26.03.2019 року, 20.03.2019 року встановлений кредитний ліміт 0,00 грн.; з 26.03.2019 року збільшений кредитний ліміт до 10000,00 грн.; 26.03.2019 року збільшений кредитний ліміт 28000,00 грн.; 05.04.2019 року збільшено кредитний ліміт до 35000,00 грн.; 10.04.2019 року збільшено кредитний ліміт до 42000,00 грн.; 22.04.2019 року збільшено кредитний ліміт до 49000,00 грн.;03.05.2019 року збільшено кредитний ліміт до 50000,00 грн.;27.12.2022 року зменшений кредитний ліміт до 0,00 грн. (а.с. 22). З розрахунку заборгованості та виписки про рух коштів по картці відповідача вбачається, що ОСОБА_1 , користувалася кредитними коштами та несвоєчасно повертала їх (а.с. 15-21). Разом з тим, вказані документи не підтверджують умов кредитування та розміру заборгованості по процентам. Як вбачається з матеріалів справи, ні витяг з Тарифів обслуговування кредитних карток, ні витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку не містять підпису ОСОБА_1 (28-77). Анкета-заява містять лише анкетні дані відповідача ОСОБА_1 , її контактну інформацію (а.с. 24-25). Анкета-заява не містять даних про умови кредитування, в ній відсутня відмітка про те, яку картку відповідач просив видати. 03 липня 2019 року Великою Палатою Верховного Суду було ухвалено постанову в аналогічній справі за позовом АТ КБ «Приватбанк» до фізичної особи про стягнення заборгованості за картковим кредитом (справа № 342/180/17). У вказаній постанові Велика Палата Верховного Суду дійшла висновку про те, що Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт та Витяг з Умов та правил надання банківських послуг в ПриватБанку, які не містять підпису позичальника, не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами шляхом підписання заяви-анкети. Заява-анкета позичальника не містить положень щодо розміру процентів, неустойки. Отже, відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування кредитними коштами, а також відповідальність у вигляді неустойки (пені, штрафів) за порушення термінів виконання договірних зобов`язань. В цій же постанові Велика Палата Верховного Суду вказала, що за відсутності належних та допустимих доказів погодження умов договору, АТ КБ «ПриватБанк» має право вимагати захисту своїх прав шляхом зобов`язання виконати боржником обов`язку з повернення фактично отриманої суми кредитних коштів. Відповідно, у АТ КБ «ПриватБанк» було відсутнє право на нарахування процентів за користування кредитними коштами, а відтак, суд першої інстанції дійшов правильного висновку про відсутність підстав для стягнення заборгованості по процентам. Разом з тим, ухвалюючи рішення в частині стягнення заборгованості по тілу кредиту в сумі 49304,23 грн., суд першої інстанції не звернув увагу на те, що вказана сума заборгованості була розрахована з урахуванням того, що суми, що вносилися ОСОБА_1 на картковий рахунок, зараховувалися банком у погашення заборгованості за процентами та комісією, нарахування яких не було погоджено сторонами. Оскільки, АТ КБ «ПриватБанк» не мало права нараховувати проценти за визначеною ним ставкою, а також комісії, сума сплачених процентів та комісії має враховуватися при визначенні суми заборгованості за кредитом, яка підлягає поверненню АТ КБ «ПриватБанк». Таким чином, з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» підлягає стягненню не просто визначена АТ КБ «ПриватБанк» заборгованість по тілу кредиту, а різниця між сумами отриманих ним коштів та сумами, що зараховані в погашення заборгованості. Відповідачка ОСОБА_1 зазначила, що частково повернула АТ КБ «ПриватБанк» кошти, які вона використовувала. З наданої АТ КБ «ПриватБанк» копії виписки з рахунку, відкритого на ім`я ОСОБА_1 , апеляційним судом встановлено, що з ОСОБА_1 було списано 11 000 грн. на погашення комісії за обслуговування картки, а також 17632,55 грн. на погашення відсотків за користування кредитного ліміту (а.с. 104-108, 136-139). Відтак, різниця між сумами отриманих ОСОБА_1 коштів та сумами, що зараховані в погашення заборгованості складає 28632,55 грн., яка й підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк». На підставі вищевикладеного, рішення Київського районного суду м. Одеси від 20 грудня 2023 року підлягає зміні в частині визначення розміру заборгованості, яка підлягає стягненню з ОСОБА_1 на користь АТ КБ «ПриватБанк» та в частині розподілу судових витрат. Відповідно до ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. З урахуванням того, що апеляційна скарга адвоката Попової О.А., представника ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, колегія суддів дійшла до висновку про те, що з ОСОБА_1 підлягає стягненню на користь позивача судовий збір у розмірі 713,28 грн. з урахуванням пропорційно задоволених позовних вимог АТ КБ «ПриватБанк» (48,95%) та з урахуванням сплати за подання апеляційної скарги. З огляду на положення п.1 ч.6 ст.19 ЦПК України ця справа є малозначною, а тому згідно п.2 ч.3 ст.389 ЦПК України постанова суду апеляційної інстанції оскарженню в касаційному порядку не підлягає. Керуючись ст.ст.368, 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, апеляційний суд, - п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу адвоката Попової Олени Анатоліївни, представника ОСОБА_1 задовольнити частково. Рішення Київського районного суду м. Одеси від 20 грудня 2023 року в частині визначення розміру заборгованості та в частині розподілу судових витрат змінити. Стягнути з ОСОБА_1 (РНОКПП НОМЕР_1 ) на користь акціонерного товариства комерційний Банк «ПриватБанк» (ЄДРПОУ 14360570) заборгованість за кредитним договором у розмірі 28 632 гривень 55 копійок. Стягнути з ОСОБА_1 на користь акціонерного товариства комерційний банк «ПриватБанк» судовий збір у розмірі 713 гривень 28 копійок. Врешті рішення суду залишити без змін. Постанова суду набирає законної сили з моменту її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України. Повний текст судового рішення складений 13 травня 2024 року. Головуючий ______________________________________ О.С. Комлева Судді ______________________________________ Л.М. Вадовська ______________________________________ Є.С. Сєвєрова