Постанова 4824 № 761/39086/21

КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 761/39086/21 Головуючий у суді І інстанції Притула Н.Г. Провадження № 22-ц/824/2362/2024 Доповідач у суді ІІ інстанції Голуб С.А. П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 09 травня 2024 року м. Київ Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: судді-доповідача - Голуб С.А., суддів: Євграфової Є.П., Таргоній Д.О., розглянувши в приміщенні Київського апеляційного суду у порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Альфа Страхування» на рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 14 березня 2023 року у справі за позовом приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Альфа Страхування» до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди в порядку регресу (суброгації), в с т а н о в и в: У жовтні 2021 року приватне акціонерне товариство «Страхова компанія «Альфа Страхування» (далі - ПрАТ «СК «Альфа Страхування») звернулося до суду з вказаним вище позовом, в якому просило стягнути з ОСОБА_1 на його користь 18 258,41 грн матеріальної шкоди в порядку регресу (суброгації) та 2 270,00 грн витрат по сплаті судового збору. На обґрунтування позовних вимог зазначило, що 03 квітня 2019 року між ПрАТ «СК «Альфа Страхування» та ТОВ «Торговий Дім «Завод Техновік» було укладено договір добровільного страхування ризиків, пов`язаних з експлуатацією наземного транспортного засобу № 340.0000023.114.9223, предметом якого є страхування транспортного засобу «Jaguar E-Pace», д.н.з. НОМЕР_1 . 24 серпня 2019 року в м. Києві на вул. Берковецькій, 6 відбулась дорожньо-транспортна пригода (далі - ДТП) за участю автомобілів «Jaguar E-Pace», д.н.з. НОМЕР_1 , та «Hyundai Sonata», д.н.з. НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_1 , в результаті якої забезпечений договором страхування транспортний засіб отримав механічні ушкодження. Винною у скоєнні вказаної ДТП визнано відповідачку постановою суду від 10 жовтня 2019 року у справі № 759/16490/19. На підставі договору страхування водій пошкодженого застрахованого транспортного засобу звернувся до ПрАТ «СК «Альфа Страхування» із заявою про настання страхового випадку та виплату страхового відшкодування. З метою визначення вартості відновлюваного ремонту пошкодженого автомобіля було проведено його огляд, про що складено відповідний акт, а також отримано рахунок № 000059616 від 29 серпня 2019 року, згідно якого вартість ремонту пошкодженого автомобіля «Jaguar E-Pace», д.н.з. НОМЕР_1 , складає 100 216,98 грн. Позивач на підставі складених страхових актів перерахував на користь СТО суму страхового відшкодування у загальному розмірі 100 216,98 грн, що підтверджується платіжними дорученнями № 27061 від 13 вересня 2019 року та № 28327 від 27 вересня 2019 року. Крім того, позивач отримав акт виконаних робіт № Н000081559 від 12 жовтня 2019 року, відповідно до якого вартість відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу склала 100 216,98 грн. Оскільки цивільно-правова відповідальність ОСОБА_1 на момент ДТП була застрахована в АТ «СГ «ТАС» за полісом № АМ/9414908, позивач звернувся до цієї страхової компанії із заявою про виплату страхового відшкодування в порядку регресу. Згідно полісу № АМ/9414908 ліміт відповідальності страховика за шкоду, заподіяну майну, складає 100 000,00 грн, однак АТ «СГ «ТАС» виплатило позивачу лише 80 791,59 грн. Також відповідачкою було перераховано позивачу 1 166,98 грн. Отже, розмір витрат ПрАТ «СК «Альфа Страхування» на виплату страхового відшкодування за договором добровільного страхування складає 100 216,98 грн, тоді як страховиком і самою відповідачкою покрито лише частину цієї шкоди на загальну суму 81 958,57 грн, тому різниця між виплаченим страховим відшкодуванням та сумою завданих збитків складає 18 258,41 грн. Посилаючись на те, що до страховика, який виплатив страхове відшкодування за договором добровільного майнового страхування, в межах фактичних затрат переходить право вимоги до винної у ДТП особи відшкодувати завдану шкоду, позивач вважав свої права, передбачені статтею 27 Закону України «Про страхування» і статтями 993, 1187, 1194 ЦК України порушеними та просив відшкодовувати різницю заподіяної майнової шкоди саме за рахунок відповідачки, як винуватця ДТП. Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 14 березня 2023 року у задоволенні позову відмовлено. Суд першої інстанції з посиланням на правові висновки, викладені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 760/15471/15-ц з урахуванням постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2021 року у справі № 147/66/17, зазначив, що позивач сплатив страхове відшкодування в сумі 100 216,98 грн, полісом встановлено ліміт відповідальності страховки в сумі 100 000,00 грн та франшизу в сумі 950,00 грн, відповідачка сплатила позивачу 1 166,98 грн (що є сумою франшизи - 950,00 грн та перевищення ліміту за полісом - 216,98 грн), тоді як її страховик не здійснив повну виплату за полісом в межах ліміту його відповідальності, у зв`язку з чим суд вважав, що ОСОБА_1 відшкодувала матеріальну шкоду ПрАТ «СК «Альфа Страхування» в порядку суброгації в повному обсязі. Не погоджуючись з вказаним судовим рішенням, позивач через представника за довіреністю - ОСОБА_2 звернувся з апеляційною скаргою, в якій просить його скасувати з мотивів неправильного застосування судом першої інстанції норм матеріального права, та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити з одночасним стягненням з відповідачки понесених судових витрат. Аргументація апеляційної скарги зводиться до того, що у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу страховиком відповідальної особи, яка винна у ДТП, відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, відтак АТ «СГ «ТАС» було обмежене законом у виплаті страхового відшкодування ПрАТ «СК «Альфа Страхування» у повному обсязі завданої майнової шкоди, а мало виплатити страхове відшкодування лише з урахуванням коефіцієнту фізичного зносу транспортного засобу.Виходячи з цього, різницю між реальними збитками і відновлювальним ремонтом пошкодженого транспортного засобу з урахуванням зносу на підставі статті 1194 ЦК України відшкодовує особа, яка завдала збитків, тобто ОСОБА_1 . Таким чином, суд першої інстанції не застосував ті норми закону, які підлягали застосуванню, а саме положення статті 27 Закону України «Про страхування», частини першої статті 1191, статті 993 ЦК України та не врахував норму статті 29 Закону України Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів». Відмовляючи у задоволенні позову в частині відшкодування майнової шкоди, суд не звернув уваги, що різниця між виплаченою позивачу АТ «СГ «ТАС» сумою страхового відшкодування та вартістю відновлювального ремонту пошкодженого у ДТП автомобіля викликана, у тому числі законодавчими обмеженнями щодо відшкодування шкоди страховиком, а саме врахуванням зносу при відшкодуванні витрат, пов`язаних із відновлювальним ремонтом транспортного засобу. Оскільки вартість майнового збитку, завданого пошкодженням автомобіля внаслідок ДТП, яка сталася з вини відповідачки, перевищує виплачений позивачу розмір страхового відшкодування, то із ОСОБА_1 , як винної особи, на користь позивача підлягала стягненню різниця між фактичним розміром шкоди (вартістю відновлювального ремонту пошкодженого транспортного засобу) та отриманим страховим відшкодуванням. До того ж, суд повинен був залучити АТ «СГ «ТАС» в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмету спору на стороні відповідача, оскільки рішення від 14 березня 2023 року безпосередньо впливає на його права або обов`язки по відношенню до однієї із сторін. Відзив на апеляційну скаргу до суду апеляційної інстанції від відповідачки не надійшов. Згідно із частиною першою статті 369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи. Частиною першою статті 7 ЦПК України встановлено, що розгляд справ у судах проводиться усно і відкрито, крім випадків, передбачених цим Кодексом. Такий випадок передбачено у частині тринадцятій статті 7 ЦПК України, згідно з якою розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться. У зв`язку з наведеним та на підставі ухвали апеляційного суду про призначення справи до судового розгляду у порядку письмового провадження, перегляд справи в апеляційному порядку здійснено без повідомлення (виклику) учасників справи. Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргуслід задовольнити з таких підстав. Відповідно до вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, які викладені в постановах Верховного Суду. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам закону ухвалене у справі судове рішення не відповідає. Судом встановлено та підтверджується матеріалами справи, що 03 квітня 2019 року між ПрАТ «СК «Альфа Страхування» та ТОВ «Торговий Дім «Завод Техновік» було укладено договір добровільного страхування ризиків, пов`язаних з експлуатацією наземного транспортного засобу № 340.0000023.114.9223, предметом якого є страхування транспортного засобу «Jaguar E-Pace», д.н.з. НОМЕР_1 , в період із 03 квітня 2019 року по 02 квітня 2020 року (а.с. 5). 24 серпня 2019 року в м. Києві на вул. Берковецькій, 6 сталася ДТП за участю автомобіля «Jaguar E-Pace», д.н.з. НОМЕР_1 , під керуванням ОСОБА_3 та автомобіля «Hyundai Sonata», д.н.з. НОМЕР_2 , під керуванням ОСОБА_1 , в результаті якої забезпечений договором страхування транспортний засіб отримав механічні ушкодження (а.с. 6). Постановою Святошинського районного суду м. Києва від 10 жовтня 2019 року у справі № 759/16490/19 ОСОБА_1 за фактом вищевказаної ДТП було визнано винною у вчиненніадміністративного правопорушення, передбаченого статтею 124 КУпАП, та притягнуто до адміністративної відповідальності y вигляді штрафу (а.с. 7, 8). 27 серпня 2019 року ОСОБА_3 звернувся до ПрАТ «СК «Альфа Страхування» із заявою про настання страхового випадку та виплату страхового відшкодування, у зв`язку із чим було проведено огляд пошкодженого транспортного засобу, про що складено відповідний акт від 27 серпня 2019 року, а також рахунок № НОМЕР_3 від 29 серпня 2019 року ТОВ «Автолайф Центр», згідно якого вартість відновлювального ремонту автомобіля «Jaguar E-Pace», д.н.з. НОМЕР_1 , склала 100 216,98 грн (а.с. 9-14). 11 та 17 вересня 2019 року ПрАТ «СК «Альфа Страхування» було складено страхові акти № 0980.206.19.02 та № 0980.206.19.02-1 відповідно на загальну суму 100 216,98 грн, яка була виплачена позивачем на рахунок ТОВ «Автолайф Центр», що підтверджується платіжними дорученнями № 27061 від 13 вересня 2019 року та № 28327 від 27 вересня 2019 року (а.с. 15-18). З матеріалів справи вбачається, що на момент ДТП цивільно-правова відповідальність відповідачки, як водія транспортного засобу «Hyundai Sonata», д.н.з. НОМЕР_2 , була застрахована в АТ «СГ «ТАС» згідно з договором (полісом) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АМ/9414908, відповідно до якого ліміт відповідальності (страхова сума) за шкоду, заподіяну майну становить 100 000,00 грн, франшиза - 950,00 грн (а.с. 19). З наданих позивачем виписок з його особового рахунку вбачається, що 11 грудня 2019 року АТ «СГ «ТАС» виплатило ПрАТ «СК «Альфа Страхування» в порядку регресу 80 791,59 грн, а 20 січня 2020 року ОСОБА_1 сплатила позивачу 1 166,98 грн (а.с. 20, 21). Тобто сума матеріальних збитків, які були відшкодовані потерпілому (власнику) позивачем і не включені до суми страхової виплати, яка здійснена страховиком відповідачки становить 18 258,41 грн (100 216,98 грн - 80 791,59 грн - 1 166,98 грн). Ухвалюючи рішення про відмову у задоволенні позову, суд першої інстанції, застосувавши правову позицію Великої Палати Верховного Суду, яка викладена у постановах від 03 жовтня 2018 року у справі № 760/15471/15-ц та від 14 грудня 2021 року у справі № 147/66/17, дійшов висновку, що АТ «СГ «ТАС» не здійснило повну виплату за полісом в межах ліміту його відповідальності, а ОСОБА_1 відшкодувала матеріальну шкоду ПрАТ «СК «Альфа Страхування» в порядку суброгації в повному обсязі. Проте колегія суддів не може в повній мірі погодитися з таким висновком суду з огляду на наступне. Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, в тому числі, і відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди. Відповідно до частини першої статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. За змістом вказаної норми, за загальним правилом: по-перше, в повному обсязі; по-друге, особою, яка безпосередньо її завдала, шкода підлягає відшкодуванню. Згідно з частинами першою, другою статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку. Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою (пункт 1 частини першої статті 1188 ЦК України). Проте із вказаних правил є винятки, передбачені законом. Одним з таких винятків є страхування особою цивільно-правової відповідальності. Страхування - це вид цивільно-правових відносин щодо захисту майнових інтересів фізичних та юридичних осіб у разі настання певних подій (страхових випадків), визначених договором страхування або чинним законодавством, за рахунок грошових фондів, що формуються шляхом сплати фізичними особами та юридичними особами страхових платежів (страхових внесків, страхових премій) та доходів від розміщення коштів цих фондів (стаття 1 Закону України «Про страхування»). За договором страхування одна сторона (страховик) зобов`язується у разі настання певної події (страхового випадку) виплатити другій стороні (страхувальникові) або іншій особі, визначеній у договорі, грошову суму (страхову виплату), а страхувальник зобов`язується сплачувати страхові платежі та виконувати інші умови договору (стаття 979 ЦК України). Предметом договору страхування можуть бути майнові інтереси, які не суперечать закону і пов`язані, зокрема, з відшкодуванням шкоди, завданої страхувальником (страхування відповідальності) (стаття 980 ЦК України). Питання страхування відповідальності власників транспортних засобів регулюється не тільки національним законодавством, а й міжнародними нормами, і Україна як держава, яка прагне вступу в Європейський союз, в Угоді про асоціацію України з ЄС зобов`язалась здійснити заходи до підвищення гарантій забезпечення прав потерпілих від ДТП відповідно до Директиви 2009/103/ЄС щодо страхування цивільної відповідальності по відношенню до використання автотранспортних засобів та забезпечення виконання зобов`язань щодо страхування такої відповідальності. Розрізняють добровільну та обов`язкову форми страхування (стаття 5 Закону України «Про страхування»). Добровільним може бути, зокрема страхування наземного транспорту (пункт 6 частини четвертої статті 6 Закону України «Про страхування»). Законом може бути встановлений обов`язок фізичної або юридичної особи бути страхувальником життя, здоров`я, майна або відповідальності перед іншими особами за свій рахунок чи за рахунок заінтересованої особи (обов`язкове страхування) (частина перша статті 999 ЦК України). Види обов`язкового страхування в Україні визначені у статті 7 Закону України «Про страхування». До них пункт 9 частини першої вказаної статті відносить страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів. Відносини у цій сфері регламентує, зокрема Закон України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон № 1961-IV). Згідно зі статтею 999 ЦК України до відносин, що випливають із обов`язкового страхування, застосовуються положення цього Кодексу, якщо інше не встановлено актами цивільного законодавства. Саме на забезпечення таких зобов`язань було ухвалено Закон № 1961-IV, яким визначено як засади, так і процедури отримання потерпілими особами за наслідками ДТП, відшкодування заподіяної шкоди. Згідно з статтею 3 Закону № 1961-IV обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів здійснюється, зокрема, з метою забезпечення відшкодування шкоди майну потерпілих внаслідок ДТП та захисту майнових інтересів страхувальників. Відповідно до статті 5 вказаного Закону об`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих унаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу. При цьому стаття 1191 ЦК України та стаття 38 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», з одного боку, і стаття 993 ЦК України та стаття 27 Закону України «Про страхування», з іншого боку, регулюють різні за змістом правовідносини. Відшкодування шкоди особою, яка її завдала, можливе лише за умови, що згідно із Законом № 1961-IV у страховика (страховика) не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування, чи розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Покладання обов`язку з відшкодування шкоди в межах страхового відшкодування на страхувальника, який уклав відповідний договір страхування і сплачує страхові платежі, суперечить меті інституту страхування цивільно-правової відповідальності (стаття 3 Закону № 1961 IV). Уклавши договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, страховик на випадок виникнення деліктного зобов`язання бере на себе у межах суми страхового відшкодування виконання обов`язку страхувальника, який завдав шкоди (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц та від 03 жовтня 2018 року у справі № 760/15471/15-ц з урахуванням постанови Великої Палати Верховного Суду від 09 листопада 2021 року у справі № 147/66/17). Таким чином Велика Палата Верховного Суду послідовно наголошувала, що основний тягар відшкодування шкоди, спричиненої за наслідками ДТП, повинен нести страховик та саме він є належним відповідачем у справах за позовами про відшкодування шкоди в межах страхової суми. У випадках, коли деліктні відносини поєднуються з відносинами обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, боржником у деліктному зобов`язанні в межах суми страхового відшкодування виступає страховик завдавача шкоди. Цей страховик, хоч і не завдав шкоди, але є зобов`язаним суб`єктом перед потерпілим, якому він виплачує страхове відшкодування замість завдавача шкоди у передбаченому Законом України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» порядку. Після такої виплати деліктне зобов`язання припиняється його належним виконанням страховиком завдавача шкоди замість останнього. За умов, передбачених у статті 38 вказаного Закону, цей страховик набуває право зворотної вимоги (регрес) до завдавача шкоди на суму виплаченого потерпілому страхового відшкодування. Водночас згідно зі статтями 993 ЦК України та 27 Закону України «Про страхування» до страховика потерпілого переходить право вимоги до завдавача шкоди у деліктному зобов`язанні у межах виплаченого потерпілому страхового відшкодування. Після такої виплати деліктне зобов`язання не припиняється. У ньому відбувається заміна кредитора: до страховика потерпілого переходить право вимоги, що належало цьому потерпілому у деліктному зобов`язанні, у межах виплаченого йому страхового відшкодування. Такий перехід права вимоги є суброгацією. Відповідно до частини третьої статті 988 ЦК України страхова виплата за договором майнового страхування і страхування відповідальності (страхове відшкодування) не може перевищувати розміру реальних збитків. Інші збитки вважаються застрахованими, якщо це встановлено договором. У разі настання страхового випадку страховик (страхова компанія) у межах страхових сум, зазначених у страховому полісі, відшкодовує у встановленому цим Законом порядку оцінену шкоду, заподіяну внаслідок ДТП життю, здоров`ю, майну третьої особи (пункт 22.1 статті 22 Закону № 1961 IV). Одночасно за положеннями статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням). Вказана норма у главі 82 ЦК України визначає особливості розподілу повної відповідальності (стаття 1166 ЦК України) між особою, яка заподіяла шкоду та її страховиком. Стаття 1194 ЦК України, встановивши межі відповідальності особи, яка заподіяла шкоду та застрахувала свою цивільну відповідальність у розмірі, що перевищує страхове відшкодування, тим самим покладає решту відповідальності на страховика. З огляду на вказане, стаття 1194 ЦК України застосовується до будь-яких правовідносин, в яких бере участь особа, яка заподіяла шкоду та застрахувала свою цивільну відповідальність. Колегія суддів звертає увагу на те, що як право потерпілого на відшкодування заподіяної шкоди так і кореспондуючий обов`язок страховика (страхової компанії) здійснити його відшкодування виникає на підставі настання страхового випадку - ДТП. При цьому зазначений закон встановлює як підстави відшкодування шкоди і відмови страховика у такому відшкодуванні, так і процедури, за якими така шкода відшкодовується. Отже, відшкодування шкоди власником транспортного засобу або винуватцем дорожньо-транспортної пригоди, відповідальність якої застрахована за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, можливе за умови, якщо у страховика не виник обов`язок з виплати страхового відшкодування, або розмір завданої шкоди перевищує ліміт відповідальності страховика. В останньому випадку обсяг відповідальності страхувальника обмежений різницею між фактичним розміром завданої шкоди і сумою страхового відшкодування. Така правова позиція викладена у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року у справі № 755/18006/15-ц (провадження № 14-176цс18), у якій Велика Палата відступила від висновку, сформульованого Верховним Судом України у постанові від 23 грудня 2015 року у справі № 6-2587цс15, відповідно до якого страховик, який виплатив страхове відшкодування, має право самостійно обирати спосіб захисту свого порушеного права, зокрема, право вимоги до винної особи про стягнення коштів у розмірі виплаченого страховиком відшкодування. Виходячи з наведеного, слід дійти висновку, що внаслідок заподіяння під час ДТП шкоди виникають цивільні права й обов`язки, пов`язані з її відшкодуванням. Зокрема, потерпілий набуває право отримати відшкодування шкоди, а обов`язок виплатити відповідне відшкодування за Законом № 1961-IVвиникає у страховика особи, яка застрахувала цивільну відповідальність (у визначених Законом №1961-IV випадках - МТСБУ) та в особи, яка застрахувала цивільну відповідальність, якщо розмір завданої нею шкоди перевищує розмір страхового відшкодування, зокрема на суму франшизи, чи якщо страховик (МТСБУ) за Законом №1961-IV не має обов`язку здійснити страхове відшкодування (регламентну виплату). Тобто внаслідок заподіяння під час ДТП шкоди (настання страхового випадку) винуватець ДТП не звільняється від обов`язку відшкодувати завдану шкоду, але цей обов`язок розподіляється між ним і страховиком (МТСБУ). Аналогічний правовий висновок викладений Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 14 грудня 2021 року у справі № 147/66/17 (провадження № 14-95цс20). Відтак, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої шкоди, суд на підставі статті 1194 ЦК України постановляє стягнути з винної особи, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, на користь потерпілої особи різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням). Таким чином, суд першої інстанції, вирішуючи спір у межах пред`явлених вимог, в порушення вимог частини четвертої статті 263 ЦПК України невірно застосував правові висновки Великої Палати Верховного Суду, які містяться у постанові від 14 грудня 2021 року у справі № 147/66/17 (провадження № 14-95цс20). Відповідно до частини першої статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками, зокрема, є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки) (пункт 1 частини другої статті 22 ЦК України). Згідно із статтею 1192 ЦК України з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі. Тобто, розмір збитків визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент ДТП або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі. Статтями 28, 29 Закону № 1961-IV передбачено, що шкода, заподіяна в результаті ДТП майну потерпілого - це шкода, пов`язана: з пошкодженням чи фізичним знищенням транспортного засобу; з пошкодженням чи фізичним знищенням доріг, дорожніх споруд, технічних засобів регулювання руху; з пошкодженням чи фізичним знищенням майна потерпілого; з проведенням робіт, які необхідні для врятування потерпілих у результаті ДТП; з пошкодженням транспортного засобу, використаного для доставки потерпілого до відповідного закладу охорони здоров`я, чи забрудненням салону цього транспортного засобу; з евакуацією транспортних засобів з місця ДТП. Водночас у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством. Відновлювальний ремонт (або ремонт) - комплекс операцій щодо відновлення справності або роботоздатності колісного транспортного засобу чи його складника та відновлення їхніх ресурсів. Ремонт здійснюється методами відновлення чи заміни складових частин (пункт 1.6 Методики товарознавчої експертизи та оцінки колісних транспортних засобів, затвердженої наказом Міністерства юстиції України та Фонду державного майна України від 24 листопада 2003 року № 142/5/2092). Відповідно до пункту 2.4 указаної Методики вартість матеріального збитку (реальні збитки) визначається як вартісне значення витрат, яких зазнає власник у разі пошкодження або розукомплектування КТЗ, з урахуванням фізичного зносу та витрат, яких зазнає чи може зазнати власник для відновлення свого порушеного права користування КТЗ (втрати товарної вартості). Згідно із вимогами пункту 8.2 цієї Методики вартість відновлювального ремонту з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу транспортного засобу розраховується за формулою: Сврз = С р+ С м+ С сХ (1- Е З), де: С р- вартість ремонтно-відновлювальних робіт, грн; С м- вартість необхідних для ремонту матеріалів, грн; С с- вартість нових складників, що підлягають заміні під час ремонту, грн; Е З- коефіцієнт фізичного зносу. Таким чином, якщо для відновлення пошкодженого у ДТП транспортного засобу ремонт здійснюється методом заміни складових частин, що були пошкоджені, на нові, страховик за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності відшкодовує не повну вартість цих складових частин, а з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу складників аварійно пошкодженого транспортного засобу. З огляду на наведене вище, обов'язком страховика заподіювача шкоди є відшкодування витрат, пов`язаних з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, тому за обставин цієї справи у нього не виникло обов`язку повного відшкодування шкоди в межах ліміту відповідальності. У даному випадку позивачем, як страховиком потерпілої особи, пред`явлено вимогу до винуватця ДТП про відшкодування непогашеної частини її страховиком повної вартості відновлювального ремонту транспортного засобу без урахування коефіцієнта фізичного зносу складників пошкодженого транспортного засобу. Відносини між ОСОБА_1 , як водієм забезпечувального автомобіля та її страховиком - АТ «СГ «ТАС» регулюються умовами, визначеними у договорі (полісі) ОСЦПВВНТЗ та правилами статті 29 Закону № 1961-IV, згідно з якою у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством. Оскільки АТ «СГ «ТАС» виплатило на користь ПрАТ «СК «Альфа Страхування» страхове відшкодування у розмірі, визначеному статтею 29 Закону № 1961-IV, а саме вартість відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля з урахуванням фізичного зносу, то у страховика не виникло обов`язку з відшкодування різниці між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою. Колегія суддів в оцінці обставин справи виходить з того, що якщо для відновлення попереднього стану речі, що мала певну зношеність (наприклад, автомобіля), були використані нові вузли, деталі, комплектуючі частини іншої модифікації, що випускаються взамін знятих з виробництва однорідних виробів, особа, відповідальна за шкоду, не вправі вимагати врахування зношеності майна або меншої вартості пошкоджених частин попередньої модифікації. Зношеність пошкодженого майна враховується у випадках стягнення на користь потерпілого його вартості (при відшкодуванні збитків). Тобто, якщо позивачу недостатньо страхового відшкодування, він має право вимоги до винної у ДТП особи на різницю між фактичним розміром шкоди і страховим відшкодуванням (див. висновок Верховного Суду, висловлений у постанові від 21 березня 2018 року у справі № 333/1050/15-ц). Крім того, у постанові Верховного Суду України від 02 грудня 2015 року у справі № 6-691цс15 зроблено висновок про те, що правильним є стягнення з винного водія різниці між фактичною вартістю ремонту з урахуванням заміни зношених деталей на нові (без урахування коефіцієнта фізичного зносу) та страховим відшкодуванням, виплаченим страховиком у розмірі вартості відновлювального ремонту пошкодженого автомобіля з урахуванням зносу деталей, що підлягають заміні, оскільки в цьому випадку у страховика не виник обов`язок з відшкодування такої різниці незважаючи на те, що вказані збитки є меншими від страхового відшкодування (страхової виплати). Вказаний висновок підтверджений Верховним Судом, зокрема і в постанові від 22 квітня 2021 року у справі № 759/7787/18, яка прийнята у справі за подібних правовідносин та підлягає врахуванню в силу частини четвертої статті 263 ЦПК України. Отже, якщо сплачене страховиком відшкодування не покриває розмір збитків завданих потерпілому (страховику), він має право пред`явити до винної особи вимогу про відшкодування різниці між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою. Враховуючи викладене, суд першої інстанції, відмовляючи у задоволенні позовних вимог, дійшов помилкового висновку про відсутність правових підстав для стягнення з відповідача на користь позивача 18 258,98 грн в якості різниці між сумою вартості відновлювального ремонту та страховою виплатою, здійсненою в межах ліміту відповідальності (із розрахунку 100 216,98 грн - 80 791,59 грн - 1 166,98 грн = 18 258,41 грн). Посилання місцевого суду як на підставу відмови у стягненні шкоди у визначеному позивачем розмірі на постанову постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 жовтня 2018 року у справі № 760/15471/15-ц з урахуванням постанови Великої Палати Верховного Суду від 14 грудня 2021 року у справі № 147/66/17 є необґрунтованими та не узгоджуються із встановленими обставинами даної справи. За змістом статей 9, 22-28, 35 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» настання страхового випадку є підставою для здійснення страховиком виплати страхового відшкодування потерпілому відповідно до умов договору страхування та в межах страхової суми. Страховим відшкодуванням у цих межах покривається оцінена шкода, заподіяна внаслідок ДТП, зокрема майну третьої особи, в тому числі й шкода, пов`язана з пошкодженням чи фізичним знищенням транспортного засобу. Для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на отримання відшкодування, подає страховику заяву про страхове відшкодування. Вказаним Законом № 1961-IV визначений порядок розрахунку шкоди, пов`язаної з пошкодженням транспортного засобу. Зокрема, відповідно до статті 29 цього Закону у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством. Такий розрахунок здійснюється згідно з Методикою. Наведене дає підстави для висновку, що розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі (частина друга статті 1192 ЦК України), тоді як розмір страхового відшкодування, що підлягає стягненню зі страховика, відповідно до статті 29 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» - виходячи з витрат, пов`язаних з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням фізичного зносу транспортного засобу. Зазначене узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 25 квітня 2018 року у справі № 760/5618/16-ц (провадження № 61-4463св18), від 22 квітня 2019 року у справі № 761/14285/16-ц (провадження № 61-34581св18) та інших. Аналіз матеріалів справи свідчить, що виплачений позивачу розмір страхового відшкодування в сумі 81 958,57 грн не покривав реальної вартості відновлювального ремонту автомобіля «Jaguar E-Pace», д.н.з. НОМЕР_1 , що становив 100 216,98 грн, а страховик відповідачки в силу вимог Закону № 1961-IV здійснив розрахунок виплаченого страхового відшкодування з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу складових частин пошкодженого транспортного засобу, відтак різниця невідшкодованої позивачу суми майнової шкоди (страхової виплати) у розмірі 18 258,41 грн підлягає стягненню саме з винної особи. Суд не врахував, що якщо потерпілий (його страховик) звернувся до страховика завдавача шкоди й одержав страхове відшкодування, але його недостатньо для повного відшкодування шкоди, деліктне зобов`язання зберігається до виконання особою, яка завдала шкоди, свого обов`язку згідно зі статтею 1194 ЦК України відшкодування різниці між фактичним розміром шкоди та страховою виплатою (страховим відшкодуванням), яка одержана від страховика. Розмір страхової виплати (страхового відшкодування), якщо страховик визначає його меншим страхової суми (ліміту його відповідальності), може бути оспорений особою, яка завдала шкоди, якщо ця особа виконала свій обов`язок перед потерпілим (його страховиком), у тому числі й частково відшкодувала шкоду згідно з вимог статті 1194 ЦК України, але вважає, що страховик порушив умови договору, здійснив страхову виплату (страхове відшкодування) не в повному обсязі, що призвело до безпідставного збільшення обсягу її (особи, яка завдала шкоди), відповідальності. Аналогічний правовий висновок висловлено Верховним Судом у постановах від 14 лютого 2018 року у справі № 754/1114/15-ц (провадження № 61-1156св 18), від 21 лютого 2020 року у справі № 755/5374/18 (провадження № 61-14827св19), підстав відступати від яких колегія суддів не вбачає. Зважаючи на викладене колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції про те, що ОСОБА_1 відшкодувала матеріальну шкоду позивачу в порядку суброгації в повному обсязі є необґрунтованими. Стягнення різниці між сумою фактичних витрат та виплаченою сумою страхового відшкодування страховою компанією з відповідачки як з винної особи відповідає обставинам справи та вимогам законодавства. Колегія суддів констатує, що у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої шкоди, суди на підставі статті 1194 ЦК України постановляють стягнути з винної особи, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, на користь потерпілої особи різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням). При вирішенні спорів щодо відшкодування шкоди, заподіяної у результаті пошкодження транспортного засобу, у більшості випадків ця різниця утворюється внаслідок того, що за договорами (полісами) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів страхові компанії вартість відновлювального ремонту обраховують з урахуванням коефіцієнту зносу транспортного засобу, тоді як фактичні витрати на ремонт здебільшого перевищують зазначену суму. Принцип повного відшкодування шкоди, закріплений у статті 1166 ЦК України, реалізується у відносинах страхування через застосування положень статті 1194 цього Кодексу. Вказана норма передбачає, що особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди за загальним правилом зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням). Оскільки у справі, яка переглядається, вартість майнового збитку, завданого власнику пошкодженням автомобіля внаслідок ДТП, яка сталася з вини відповідачки, перевищує виплачений на користь позивача розмір страхового відшкодування, то ПрАТ «СК «Альфа Страхування» має право вимагати стягнення з ОСОБА_1 різниці між фактичною вартістю ремонту транспортного засобу та страховим відшкодуванням, виплаченим АТ «СГ «ТАС» з урахуванням коефіцієнта фізичного зносу пошкодженого автомобіля. Відповідно до принципу диспозитивності цивільного судочинства (стаття 13 ЦПК України), суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. За загальним правилом, встановленим у статтях 89, 264 ЦПК України обов`язком суду при розгляді справи є дотримання вимог щодо всебічності, повноти й об`єктивності з`ясування обставин справи та оцінки доказів. Результати оцінки доказів суд відображає в рішенні, в якому наводяться мотиви їх прийняття чи відмови у прийнятті. Рішення суду як найважливіший акт правосуддя покликане забезпечити захист гарантованих Конституцією України прав і свобод людини та здійснення проголошеного Основним Законом України принципу верховенства права. У зв`язку з цим, суд першої інстанції повинен був неухильно додержуватися вимог про законність і обґрунтованість рішення у цивільній справі, втім зі змісту оскаржуваного рішення вбачається, що розглядаючи вказаний позов, суд першої інстанції належним чином не визначився з характером спірних правовідносин та нормами матеріального права, які підлягають застосуванню, не дослідив наявні у справі докази та не надав їм належну оцінку, в результаті чого ухвалив рішення, яке не відповідає вимогам матеріального та процесуального права, а тому відповідно до положень статті 376 ЦПК України воно підлягає скасуванню з ухваленням нового рішення про задоволення позовних вимог ПрАТ «СК «Альфа Страхування» до ОСОБА_1 про відшкодування матеріальної шкоди в порядку суброгації, заподіяної внаслідок ДТП, у розмірі 18 258,41 грн. За змістом підпунктів «б», «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України у постанові суду апеляційної інстанції має бути зазначено про новий розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, у випадку скасування або зміни судового рішення; та розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції. Порядок розподілу судових витрат вирішується за правилами, встановленими в статтях 141-142 ЦПК України. У частинах першій, тринадцятій статті 141 ЦПК України встановлено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Отже, розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи в суді першої інстанції та її переглядом, зокрема, у суді апеляційної інстанції, має здійснити той суд, який ухвалює остаточне рішення у справі, враховуючи загальні правила розподілу судових витрат. Аналогічної позиції дотримується і Велика Палата Верховного Суду (див. постанови від 27 листопада 2019 року у справі № 242/4741/16-ц (провадження № 14-515цс19), від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 (провадження № 12-161гс19)). На підставі викладеного пропорційно до розміру задоволених позовних вимог з відповідачки стягуються документально підтверджені судові витрати, понесені позивачем у межах даної справи, а саме 2 270,00 грн сплаченого судового збору за пред`явлення позову та 3 405,00 грн - за подання апеляційної скарги, а всього підлягає стягненню 5 675,00 грн судових витрат. Зважаючи на положення частини третьої статті 389 ЦПК України, судові рішення у малозначних справах касаційному оскарженню не підлягають, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України. Керуючись статтями 367 - 369, 374, 376, 381 - 384 ЦПК України, суд п о с т а н о в и в: Апеляційну скаргу приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Альфа Страхування» задовольнити. Рішення Шевченківського районного суду міста Києва від 14 березня 2023 року скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким позов приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Альфа Страхування» до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди в порядку регресу (суброгації) задовольнити. Стягнути з ОСОБА_1 на користь приватного акціонерного товариства «Страхова компанія «Альфа Страхування» 18 258,41 грн (вісімнадцять тисяч двісті п`ятдесят вісім гривень 41 копійку) матеріальної шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, та 5 675,00 грн (п`ять тисяч шістсот сімдесят п`ять гривень) витрат по сплаті судового збору. Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, встановлених пунктом 2 частини третьої статті 389 ЦПК України. Судді: С.А.Голуб Є.П. Євграфова Д.О. Таргоній