Постанова 4817 № 594/347/24

ТЕРНОПІЛЬСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД Справа № 594/347/24Головуючий у 1-й інстанції Губіш О.А. Провадження № 22-ц/817/481/24 Доповідач - Костів О.З. Категорія - П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 02 травня 2024 року м. Тернопіль Тернопільський апеляційний суд в складі: головуючого - Костів О.З. суддів - Хома М. В., Храпак Н. М., розглянувши у письмовому провадженні цивільну справу № 594/347/24 за апеляційною скаргою ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат МАРТИЩУК Людмила Петрівна, на ухвалу Борщівського районного суду Тернопільської області від 11 березня 2024 року (постановлену суддею Губіш О.А., дата складення повного тексту судового рішення не зазначена) про відмову у відкритті провадження у справі за заявою ОСОБА_2 , заінтересована особа Борщівська міська рада, про встановлення факту належності правовстановлюючого документа, В С Т А Н О В И В: У березні 2024 року ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Мартищук Людмила Петрівна, в порядку окремого провадження звернулася до суду із заявою про встановлення факту належності правовстановлюючого документа. Заяву мотивує тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла мати заявниці - ОСОБА_3 . Остання за життя зробила заповітне розпорядження, відповідно до якого все своє майно заповіла дочці ОСОБА_2 , в тому числі земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва. Зазначила, що у встановлений законом строк та спосіб, після смерті матері, з метою отримання спадщини за заповітом, заявниця 13 лютого 2024 року звернулася до приватного нотаріуса. Проте, 22 лютого 2024 року ОСОБА_2 отримала постанову про відмову у вчиненні нотаріальної дії приватним нотаріусом Прокопович Ларисою Петрівною, якою заявнику відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за заповітом. Таке рішення нотаріус мотивував тим, що у свідоцтві про смерть серії НОМЕР_1 , спадкодавцем вказано як ОСОБА_3 , а у державному акті на право власності на земельну ділянку серії ЯА № 786027 зазначено ОСОБА_4 . Отже, без встановлення у судовому порядку вказаного факту заявниця не може реалізувати своє право на спадкування майна, яке залишилося після смерті ОСОБА_3 . Ухвалою Борщівського районного суду Тернопільської області від 11 березня 2024 року у відкритті провадження у справі відмовлено. Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат Мартищук Людмила Петрівна, подала на нього апеляційну скаргу, посилаючись на його незаконність та необґрунтованість, порушення судом норм процесуального права. Апеляційна скарга мотивована тим, що предметом розгляду заяви є встановлення факту належності правовстановлюючого документу (державного акту) померлій особі - матері заявниці. Необхідність такого звернення обумовлена тим, що під час оформлення спадщини приватним нотаріусом встановлено невідповідність прізвища спадкодавця прізвищу, зазначеному у державному акті, що призвело до неможливості оформлення спадкових справ. На думку апелянта, єдиним способом усунення невідповідності прізвища у правовстановлюючому документі є звернення до суду із заявою про встановлення факту в порядку окремого провадження. Зазначає, що у даній справі спір про право відсутній. У зв`язку з викладеним, просить ухвалу Борщівського районного суду Тернопільської області від 11 березня 2024 року скасувати та направити справу до суду першої інстанції для продовження розгляду. Відзив на апеляційну скаргу від учасників у справі до суду не надходив. Учасники в судове засідання не з`явились, хоча належним чином були повідомлені про день і час слухання справи. Заслухавши доповідь судді-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга до задоволення не підлягає з наступних підстав. Відмовляючи у відкритті провадження в справі, суд першої інстанції виходив із того, що у правовідносинах, на які посилається заявниця, вбачається спір про право. Крім того, дані документа, належність якого просить встановити ОСОБА_2 , не співвідносяться заявником з даними свідоцтва про народження чи паспорта ОСОБА_3 , а тому відсутні підстави для вирішення питання в порядку окремого провадження. Колегія суддів погоджується з таким висновком суду, виходячи з наступного. Судом встановлено наступні обставини. У березні 2024 року ОСОБА_2 в порядку окремого провадження звернулася до суду із заявою про встановлення факту належності правовстановлюючого документу (державного акту) померлій особі, матері заявниці - ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується свідоцтвом про смерть серії НОМЕР_2 . Таким чином, на момент звернення заявниці до суду, особа, прав та інтересів якої стосується юридичний факт, про встановлення якого ставляться вимоги, внаслідок смерті втратила право бути стороною у справі. При цьому, звернення до суду в інтересах померлого інших осіб законодавством не передбачено. 22 лютого 2024 року приватним нотаріусом Прокопович Ларисою Петрівною відмовлено ОСОБА_2 у вчиненні нотаріальних дій у відповідності до ст.46 Закону України «Про нотаріат». З матеріалів справи вбачається, що встановлення даного факту має для заявниці юридичне значення, оскільки надає право на оформлення спадкових справ. Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи апеляційний суд виходить з наступного. Частиною першою статті 15 ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. За змістом частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства. При цьому, відповідно до частини другої статті 19 ЦПК України, цивільне судочинство здійснюється за правилами, передбаченими цим Кодексом, у порядку: 1) наказного провадження; 2) позовного провадження (загального або спрощеного); 3) окремого провадження. Так, окреме провадження призначене для розгляду справ про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов для здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав (частина сьома статті 19 ЦПК України). Згідно із частиною першою статті 293 ЦПК України окреме провадження - це вид непозовного цивільного судочинства, в порядку якого розглядаються цивільні справи про підтвердження наявності або відсутності юридичних фактів, що мають значення для охорони прав та інтересів особи або створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. Перелік фактів, що мають юридичне значення, які можуть бути встановлені в судовому порядку, визначений в частині першій статті 315 ЦПК України. Так, суд розглядає в порядку окремого провадження справи про: 1) обмеження цивільної дієздатності фізичної особи, визнання фізичної особи недієздатною та поновлення цивільної дієздатності фізичної особи; 2) надання неповнолітній особі повної цивільної дієздатності; 3) визнання фізичної особи безвісно відсутньою чи оголошення її померлою; 4) усиновлення; 5) встановлення фактів, що мають юридичне значення; 6) відновлення прав на втрачені цінні папери на пред`явника та векселі; 7) передачу безхазяйної нерухомої речі у комунальну власність; 8) визнання спадщини відумерлою; 9) надання особі психіатричної допомоги в примусовому порядку; 10) примусову госпіталізацію до протитуберкульозного закладу; 11) розкриття банком інформації, яка містить банківську таємницю, щодо юридичних та фізичних осіб. У порядку окремого провадження розглядаються також справи про надання права на шлюб, про розірвання шлюбу за заявою подружжя, яке має дітей, за заявою будь-кого з подружжя, якщо один з нього засуджений до позбавлення волі, про встановлення режиму окремого проживання за заявою подружжя та інші справи у випадках, встановлених законом (частина друга та третя статті 293 ЦПК України). При цьому, згідно частини першої та другої статті 315 ЦПК України суд розглядає справи про встановлення факту: 1) родинних відносин між фізичними особами; 2) перебування фізичної особи на утриманні; 3) каліцтва, якщо це потрібно для призначення пенсії або одержання допомоги по загальнообов`язковому державному соціальному страхуванню; 4) реєстрації шлюбу, розірвання шлюбу, усиновлення; 5) проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу; 6) належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, що зазначені в документі, не збігаються з прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем і часом народження цієї особи, зазначеним у свідоцтві про народження або в паспорті; 7) народження особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту народження; 8) смерті особи в певний час у разі неможливості реєстрації органом державної реєстрації актів цивільного стану факту смерті; 9) смерті особи, яка пропала безвісти за обставин, що загрожували їй смертю або дають підстави вважати її загиблою від певного нещасного випадку внаслідок надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру. У судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення. Отже, встановлення факту, що має юридичне значення, в судовому порядку можливе тоді, коли діючим законодавством не передбачено іншого порядку їх встановлення. Окремому провадженню притаманні такі ознаки, які характеризують його структурну самостійність і прикладну значимість, і які визначаються такою суттєвою ознакою як безспірність розгляду справ, що віднесені до окремого провадження. Безспірність слід розуміти лише як відсутність спору про суб`єктивне матеріальне право, але не відсутність спору про існування факту, що встановлюється. Відтак, слід враховувати не тільки конкретну мету встановлення факту, а його зв`язок із певним суб`єктивним матеріальним правом. Отже, в окремому провадженні можуть бути розглянуті справи про встановлення фактів, якщо від цього залежить охорона прав, свобод та інтересів особи, створення умов здійснення нею особистих немайнових чи майнових прав або підтвердження наявності чи відсутності неоспорюваних прав. Разом з тим, частини другої статті 315 ЦПК України встановлено, що у судовому порядку можуть бути встановлені також інші факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення. Відповідно до частини четвертої статті 315 ЦПК України суддя відмовляє у відкритті провадження у справі, якщо з заяви про встановлення факту, що має юридичне значення, вбачається спір про право, а якщо спір про право буде виявлений під час розгляду справи, - залишає заяву без розгляду. За змістом п.12 Постанови Пленуму Верховного суду України №5 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про встановлення фактів, що мають юридичне значення», при розгляді справи про встановлення відповідно до п.6 ст.273 ЦПК факту належності правовстановлюючих документів особі, прізвище, ім`я, по батькові, місце і час народження якої, зазначені в документі, не збігаються з ім`ям, по батькові, прізвищем, місцем і часом народження цієї особи, вказаними у свідоцтві про народження або в паспорті, у тому числі, факту належності правовстановлюючого документа, в якому допущені помилки у прізвищі, імені, по батькові або замість імені чи по батькові зазначені ініціали суд повинен запропонувати заявникові подати докази про те, що правовстановлюючий документ належить йому і що організація, яка видала документ, не має можливості внести до нього відповідні виправлення. Разом з тим, цей порядок не застосовується, якщо виправлення в таких документах належним чином не застережені або ж їх реквізити нечітко виражені внаслідок тривалого використання, неналежного зберігання, тощо. Це є підставою для вирішення питання про встановлення факту, про який йдеться в документі, відповідно до чинного законодавства. Заяви про встановлення із зазначених підстав факту належності особі вироку або рішення суду, квитка про членство в об`єднанні громадян, військового квитка, посвідчення до ордена або медалі, паспорта, чи свідоцтв, що їх видають органи реєстрації актів громадянського стану, та інших документів, що посвідчують особу, не підлягають розгляду в порядку, передбаченому главою 37 ЦПК, оскільки ці питання вирішуються органом, який видав документ. Судами також не встановлюється тотожність особи. Разом з тим, на підставі п.6 ст.273 ЦПК суд може встановлювати факти належності особі документів, які не відносяться до таких, що посвідчують особу, наприклад, довідок про поранення чи перебування у госпіталі у зв`язку з пораненням, повідомлення військових частин, військкоматів і інших органів військового управління про загибель чи пропажу без вісті в зв`язку з обставинами військового часу, а також заповіту, страхового свідоцтва (полісу), ощадної книжки, трудової книжки, іншого документа про трудовий стаж. Крім того, п.23 Постанови Пленуму Верховного суду України «Про судову практику у справах про спадкування» від 30 травня 2008 року за № 7 передбачено, що у разі відмови нотаріуса в оформленні права на спадщину особа може звернутися до суду за правилами позовного провадження. Відповідно до статті 25 ЦК України здатність мати цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи. Цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження. У випадках, встановлених законом, охороняються інтереси зачатої, але ще не народженої дитини. У випадках, встановлених законом, здатність мати окремі цивільні права та обов`язки може пов`язуватися з досягненням фізичною особою відповідного віку. Цивільна правоздатність фізичної особи припиняється у момент її смерті. Суд першої інстанції правильно встановив, що на момент звернення заявника до суду особа, прав та інтересів якої стосується юридичний факт, про встановлення якого ставляться вимоги, внаслідок смерті втратила право бути стороною у справі. При цьому, звернення до суду в інтересах померлого інших осіб законодавством не передбачено. Також, колегія суддів враховує, що у даній справі є відмова нотаріуса у вчиненні нотаріальних дій щодо оформлення спадкових прав, що свідчить про наявність спору про право. З огляду на викладене, обґрунтованим є висновок суду першої інстанції про те, що слід відмовити у відкритті провадження про встановлення факту належності правовстановлюючого документу, а також в вважає за необхідне роз`яснити заявнику його право подати позов на загальних підставах. Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують, на законність та обґрунтованість судового рішення не впливають, а тому колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін. Відповідно до ст.375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. З огляду на викладене, колегія суддів вважає, що ухвала Борщівського районного суду Тернопільської області від 11 березня 2024 року є законною та обґрунтованою. Керуючись ст.ст.367, 374, 375, 381- 383 ЦПК України, суд апеляційної інстанції, П О С Т А Н О В И В: Апеляційну скаргу ОСОБА_2 , в інтересах якої діє адвокат МАРТИЩУК Людмила Петрівна - залишити без задоволення. Ухвалу Борщівського районного суду Тернопільської області від 11 березня 2024 року - залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку, шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення. Дата складення повного тексту постанови - 08 травня 2024 року. Головуючий О.З. Костів Судді: М.В. Хома Н.М. Храпак