Постанова Харківський апеляційний суд № 621/290/20

ХАРКІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД __________________________________________________________________ Єдиний унікальний номер 642/3361/21 Номер провадження 22-ц/818/804/24 П О С Т А Н О В А І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И 02 травня 2024 року м. Харків Харківський апеляційний суд у складі: головуючого судді Мальованого Ю.М., суддів: Бурлака І.В., Яцини В.Б., за участю: секретаря судового засідання Березюк А. І., розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Харківській області на рішення Зміївського районного суду Харківської області від 13 грудня 2023 року в складі судді Овдієнко В.В. у справі № 621/290/20 за позовом Чугуївської окружної прокуратури Харківської області, в інтересах держави в особі Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України, Державного агентства лісових ресурсів України, Харківського обласного управління лісового та мисливського господарства, Національного природного парку «Гомільшанські ліси» до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області, ОСОБА_1 про визнання незаконними та скасування наказів, скасування запису про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку, повернення земельної ділянки у власність держави, третя особа - Департамент екології та природних ресурсів Харківської обласної державної адміністрації,- В С Т А Н О В И В: У лютому 2020 року Чугуївська місцева прокуратура Харківської області в інтересах держави, в особі: Міністерства енергетики та захисту довкілля України; Державного агентства лісових ресурсів України; Харківського обласного управління лісового та мисливського господарства; Національного природного парку «Гомільшанські ліси» звернулася до суду з позовною заявою до Головного управління Держгеокадастру у Харківській області (далі - ГУ Держгеокадастру у Харківській області), ОСОБА_1 третя особа - Департамент екології та природних ресурсів Харківської обласної державної адміністрації про визнання незаконними та скасування наказів, скасування запису про державну реєстрацію права власності на земельну ділянку, повернення земельної ділянки у власність держави. Позов мотивовано тим, що Указом Президента України "Про створення національного природного парку "Гомільшанські ліси" № 1047/2004 від 06.09.2004 на території Зміївського та Первомайського районів Харківської області створено національний природний парк "Гомільшанські ліси", який підпорядковано Державному комітету лісового господарства України. Площу НПП "Гомільшанські ліси" установлено в розмірі 14 314,8 га, у тому числі 3 377,3 га земель, які мають бути надані у постійне користування НПП "Гомільшанські ліси", та 10 937,5 га земель, що включаються до його складу без вилучення у землекористувачів. Перед виданням вказаного Указу Науково-дослідною установою "Український науково-дослідний інститут екологічних проблем" в порядку ст. 52 Закону України "Про природно-заповідний фонд України" було розроблено проект створення вказаного національного природного парку, яким визначено територію парку, а також його функціональне зонування. Наказом ГУ Держгеокадастру у Харківській області № 1301-СГ від 31 серпня 2015 року ОСОБА_1 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки державної власності сільськогосподарського призначення, розташованої за межами населених пунктів на території Задонецької сільської ради Зміївського району Харківської області орієнтовним розміром 0,06 га із цільовим призначенням для індивідуального садівництва. Наказом ГУ Держгеокадастру у Харківській області № 2447-СГ від 13 жовтня 2015 року ОСОБА_1 затверджено проект землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки державної власності сільськогосподарського призначення, розташованої за межами населених пунктів на території Задонецької сільської ради Зміївського району Харківської області та передано у власність земельну ділянку площею 0,06 га з кадастровим номером 6321782500:01:000:0777 для індивідуального садівництва. На підставі зазначених наказів, державним реєстратором Зміївського районного управління юстиції Пашук В.В. 30 листопада 2016 року проведено державну реєстрацію права власності на вказану земельну ділянку за ОСОБА_1 . Між тим наказ ГУ Держгеокадастру у Харківській області видано з порушенням вимог чинного законодавства, оскільки земельна ділянка з кадастровим номером 6321782500:01:000:0777 з урахування «Проекту створення національного природного парку «Гомільшанські ліси» знаходиться на території об`єкта природно-заповідного фонду України (далі- НПП), а тому на час її формування, винесення оспорюваного наказу про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельних ділянок, надання їх у власність громадянину для індивідуального садівництва, необхідною умовою було погодження Департаментом, як структурним підрозділом Харківської обласної державної адміністрації у сфері охорони навколишнього природного середовища. Передача ГУ Держгеокадастру у Харківській області вказаної земельної ділянки у власність громадянину індивідуального садівництва із визначенням її категорії за основним цільовим призначенням як земель сільськогосподарського призначення призвело до фактичної зміни меж НПП в частині їх зменшення та ведення садівництва на землях природно-заповідного фонду суперечитиме статусу і завданням Національного природного парку в природному стані як унікального комплексу, а також забезпеченню умов організованого відпочинку населення, такі дії були здійснені усупереч процедури, встановленої законом. Спірна ділянка має природоохоронне, еколого-освітнє, рекреаційне та естетичне значення. Посилаючись на вказані обставини Чугуївська місцева прокуратура Харківської області просила: визнати незаконним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 31 серпня 2015 року № 1301-СГ про надання дозволу ОСОБА_1 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки державної власності сільськогосподарського призначення, розташованої за межами населених пунктів на території Задонецької сільської ради Зміївського району Харківської області, орієнтовним розміром 0,06 га, із цільовим призначенням для індивідуального садівництва; визнати незаконним та скасувати наказ Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 13 жовтня 2015 року № 2447-СГ про затвердження проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки державної власності сільськогосподарського призначення, розташованої за межами населених пунктів на території Задонецької сільської ради Зміївського району Харківської області, та передачі у власність ОСОБА_1 земельної ділянки, площею 0,06 га, з кадастровим номером 6321782500:01:000:0777, для індивідуального садівництва; скасувати запис № 12288853 державного реєстратора Зміївського районного управління юстиції Пашук В. В. про проведену державну реєстрацію права власності на земельну ділянку, площею 0,06 га, з кадастровим номером 6321782500:01:000:0777, за ОСОБА_1 ; зобов`язати ОСОБА_1 повернути земельну ділянку з кадастровим номером 6321782500: 01:000:0777, площею 0,06 га, у відання держави в особі НПП «Гомільшанські ліси». 18 березня 2020 року ГУ Держгеокадастру у Харківській області подано відзив на позовну заяву, в якому просило позов залишити без задоволення. Відзив мотивовано тим, що ОСОБА_1 звернулася до ГУ Держгеокадастру у Харківській області із заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 0,06 га для індивідуального садівництва, яка розташована за межами населених пунктів на території Задонецької сільської ради Зміївського району Харківської області для подальшої передачі у власність. До заяви додала: викопіювання з кадастрової карти (плану) або інші графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки; інформацію про віднесення земельної ділянки до земель сільськогосподарського призначення державної власності (довідка із звітності з кількісного обліку земель); копію паспорта громадянина; копію ідентифікаційного коду, посвідчення, довіреність. За результатом розгляду заяви винесено наказ про надання дозволу ОСОБА_1 на розроблення проекту землеустрою. В подальшому, 01 жовтня 2015 року ОСОБА_1 звернулася із заявою стосовно затвердження проекту землеустрою щодо відведення вказаної земельної ділянки, за результатами розгляду якої прийнято наказ про затвердження документації землеустрою і передано у власність земельну ділянку. На час видання спірних наказів, земельна ділянка відносилася до земель державної форми власності сільськогосподарського призначення, а тому ГУ Держгеокадастру у Харківській області мав право на розпорядження вказаними землями. Листом Державної екологічної інспекції у Харківській області від 24 грудня 2019 року № 4956/06-10 повідомлено, що під час останньої перевірки НПП «Гомільшанські ліси» державну реєстрацію права власності на земельні ділянки, а також права постійного користування та права оренди земельних ділянок НПП «Гомільшанські ліси» не проведено. Межі НПП «Гомільшанські ліси» не закріплено в натурі (на місцевості) межовими знаками, а тому доводи позивача, що спірна земельна ділянка належить до земель природно-заповідного фонду є необґрунтованими. Також, до складу територій національних природних парків можуть включатися ділянки землі та водного простору інших землевласників та землекористувачів. Тобто, у складі НПП можуть бути різні категорії земель, (в тому числі, і землі житлової та громадської забудови, рекреаційного, лісогосподарського, сільськогосподарського призначення та інші, і різних форм власності, що не свідчить про зміну меж парку. Також, чинне законодавство не містить обов`язку ГУ Держгеокадастру у Харківській області отримувати інформацію від органів місцевого самоврядування стосовно висловлення позиції щодо надання управлінням дозволу на розроблення документації їх землеустрою. Лист Департаменту екології та природних ресурсів Харківської обласної державної адміністрації № 05.02-16-4898 від 30 вересня 2014 року не є належним, достовірним, достатнім доказом приналежності земельної ділянки до земель природно-заповідного фонду чи іншого природоохоронного призначення. Також посилались на пропуск позивачем строку позовної давності, оскільки спірні накази винесені у 2015 році, а позов пред`явлено у 2020 році. Рішенням Зміївського районного суду Харківської області від 13 грудня 2023 року позов Чугуївської окружної прокуратури Харківської області, в інтересах держави в особі Міністерства захисту довкілля та природних ресурсів України, Державного агентства лісових ресурсів України, Харківського обласного управління лісового та мисливського господарства, Національного природного парку «Гомільшанські ліси» задоволено. Визнано незаконним та скасовано наказ ГУ Держгеокадастру у Харківській області від 31 серпня 2015 року № 1301-СГ про надання дозволу громадянці ОСОБА_1 на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки державної власності сільськогосподарського призначення, розташованої за межами с. Коропове Задонецької сільської ради на території Зміївського району Харківської області, орієнтовним розміром 0,06 га, із цільовим призначенням для індивідуального садівництва. Визнано незаконним та скасовано наказ ГУ Держгеокадастру у Харківській області від 13 жовтня 2015 № 2447-СГ про затвердження проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки державної власності сільськогосподарського призначення, розташованої за межами с. Коропове Задонецької сільської ради на території Зміївського району Харківської області, та передачі у власність громадянці ОСОБА_1 земельної ділянки, площею 0,06 га, з кадастровим номером 6321782500:01:000:0777, для індивідуального садівництва. Скасовано в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та Реєстрі прав власності на майно, Державному реєстрі Іпотек, Єдиному реєстрі заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, запис № 12288853 від 11 листопада 2015 року про проведену державну реєстрацію права власності на земельну ділянку площею 0,06 га з кадастровим номером: 6321782500:01:000:0777 державного реєстратора Зміївського районного управління юстиції Пашук В.В., індексний номер рішення: 26606636. Зобов`язано ОСОБА_1 повернути земельну ділянку з кадастровим номером 6321782500:01:000:0777, площею 0,06 га, у відання держави в особі НПП «Гомільшанські ліси»". Стягнути з ГУ Держгеокадастру у Харківській області, ОСОБА_1 на користь Харківської обласної прокуратури з кожного по 4204 судового збору. Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що спірна земельна ділянка з кадастровим номером 6321782500:01:000:0777 знаходяться у межах земель території НПП «Гомільшанські ліси», які є землями природно-заповідного фонду та не підлягають передачі з державної власності у приватну власність, оскільки це може перешкоджати збереженню Національного природного парку в природному стані як унікального комплексу, а тому позовні вимоги підлягають задоволенню. Зважаючи, що позовні вимоги стосуються усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном, строки звернення до суду з позовом не пропущено, оскільки на негаторний позов не поширюються вимоги щодо позовної давності, з вказаним позовом можливо звернутися в будь-який час, поки існують правовідносини та правопорушення. 22 грудня 2023 року засобами поштового зв`язку ГУ Держгеокадастру у Харківській області подало апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права, просило скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким позов залишити без задоволення. Апеляційна скарга мотивована тим, що висновки суду першої інстанції про те, що у зв`язку з наданням спірним наказом ГУ Держгеокадастру у Харківській області земельної ділянки у приватну власність змінено межі НПП «Гомільшанські ліси» не відповідають нормам матеріального права, оскільки до складу територій національних природних парків можуть включатися ділянки землі та водного простору інших землевласників та землекористувачів. У складі НПП можуть бути різні категорії земель (в тому числі, і землі житлової та громадської забудови, рекреаційного, лісогосподарського, сільськогосподарського призначення та інші), і різних форм власності, що не свідчить про зміну меж НПП. Охоронне зобов`язання, яке надано Державним управлінням охорони навколишнього природного середовища в Харківській області, не є достатнім доказом для підтвердження статусу всієї території як належної до земель природно-заповідного фонду. Охоронним зобов`язанням встановлюється режим охорони та збереження окремих територій та об`єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного та місцевого значення із зазначенням таких територій, повним найменуванням землекористувачів або землевласників на земельних ділянках яких розташована територія чи об`єкт природно-заповідного фонду, площа таких територій, місце розташування, тобто, воно не підтверджує статус всієї території як належної до земель природно-заповідного фонду. Межі ННП «Гомільшанські ліси» не закріплено в натурі (на місцевості) межовими знаками, у зв`язку із чим відсутні проекти землеустрою щодо організації та встановлення меж території. Висновок спеціалістів Харківського національного університету імені В.Н: Каразіна є неналежним доказом, оскільки дослідження здійснено на підставі проекту створення, а не проекту землеустрою. За відсутності встановлених меж НПП та координат поворотних точок земель НПП, неможливо провести порівняння та дослідження знаходження координат сформованої земельної ділянки, кадастровий номер 6321782500:01:000:0777 в межах НПП. Прокуратурою не обґрунтовано порушення інтересів держави, оскільки втручання є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення суспільного, публічного інтересу, за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Позивачем не надано доказів, що спірна земельна ділянка перебувала у користуванні НПП «Гомільшанські ліси», а потім вибула з власності/користування, а тому задоволення вимог про зобов`язання ОСОБА_1 повернути земельну ділянку з кадастровим номером 6321782500:01:000:0777 площею 0,06 га у відання держави в особі НПП «Гомільшанські ліси» суперечить чинному законодавству. НПП «Гомільшанські ліси» не є а ні власником, а ні законним користувачем спірної земельної ділянки. ОСОБА_1 отримала земельну ділянку та зареєструвала право власності у визначеному чинним законодавством порядку, тому належним способом захисту є саме подання віндикаційного позову на який поширюються вимоги щодо позовної давності. Держава, та безпосередньо НПП «Гомільшанські ліси» могли довідатися про порушення прав з моменту прийняття цього рішення, або, хоча б на момент формування земельної ділянки, яке також відбулося у 2015 році. Отже, вказаний позов подано з пропуском строку звернення до суду. 30 січня 2024 року НПП «Гомільшанські ліси» подано відзив на апеляційну скаргу, в якому рішення суду просило залишити без змін. Відзив мотивовано тим, що суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про доведеність факту належності спірної земельної ділянки до земель природно-заповідного фонду та розташування її в межах земель території НПП «Гомільшанські ліси». Ведення індивідуального садівництва на землях природно-заповідного фонду суперечитиме статусу і завданням НПП «Гомільшанські ліси», оскільки може перешкоджати збереженню парку в природному стані як унікального комплексу, а також забезпеченню умов організованого відпочинку населення. Відповідно до висновку спеціалістів Харківського національного університету імені В.Н. Каразіна зазначена земельна ділянка з кадастровим номером 6321782500:01:000:0777 знаходиться у межах території НПП "Гомільшанські ліси" (згідно з межами проекту його створення). Відповідно до положень чинного законодавства до встановлення меж територій та об`єктів природно-заповідного фонду в натурі їх межі визначаються відповідно до проектів створення територій та об`єктів природно-заповідного фонду, а тому доводи апелянта про те, що вказаний висновок є неналежним доказом є необґрунтованими. У судове засідання сторони не з`явилися. Судові повістки-повідомлення про розгляд справи 02 травня 2024 року, надіслані апеляційним судом на адреси сторін-учасників: Головним управлінням держгеокадастру у Харківській області отримано в електронному кабінеті (т. 5, а.с. 8), Міністерством енергетики та захисту довкілля України отримано в електронному кабінеті (т. 5, а.с. 5), Міністерством захисту довкілля та природних ресурсів України отримано в електронному кабінеті (т. 5, а.с. 6), Державним агентством лісових ресурсів України отримано в електронному кабінеті (т. 5, а.с. 7), Харківським обласним управління лісового та мисливського господарства отримано 12 квітня 2024 року (т. 5, а.с. 22), Національним природним парком «Гомільшанські ліси» отримано 05 квітня 2024 року (т. 5, а.с. 16), ОСОБА_1 повернуто на адресу апеляційного суду з відміткою від 10 квітня 2024 року «адресат відсутній за вказаною адресою» (т. 5, а.с. 25-26), що у відповідності до пункту 3 частини 8 статті 128 ЦПК України є днем вручення судової повістки. 15 квітня 2024 року на адресу суду надійшла заява від Харківського обласного управління лісового та мисливського господарства про розгляд справи без їх участі (т. 5, а.с. 20-21). 22 квітня 2024 року на сайті Харківського апеляційного суду було створено оголошення про дату і місце судового засідання на ім`я ОСОБА_1 (т. 5, а.с. 27-29). 02 травня 2024 року від представника позивача та представника НПП «Гомільшанські ліси» надійшли клопотання про розгляд справи у їх відсутність. Апеляційний суд вважає можливим розглянути справу у відсутність осіб, що не з`явилися, явка яких у судове засідання обов`язковою не визнавалась, оскільки відповідно до частини 2 статті 372 ЦПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час та місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи. Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги і вимог, заявлених у суді першої інстанції, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, виходячи з наступного. Згідно з частиною 3 статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи. Відповідно до пункту 2 частини 1 статті 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення. Згідно з частинами 1, 2 та 5 статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Оскаржуване рішення суду першої інстанції відповідає зазначеним вище вимогам цивільного процесуального законодавства України. Матеріали справи свідчать, що 04 серпня 2015 року ОСОБА_1 звернулася до ГУ Держгеокадастру у Харківській області з заявою про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для індивідуального садівництва, орієнтовною площею 0,06 га із земель державної власності, яка розташована за межами населеного пункту с. Коропове на території Задонецької сільської ради Зміївського району Харківської області, для подальшої передачі їй у власність (т. 1 а. с. 34 зворот). Наказом Головного управління Держгеокадастру у Харківській області від 31 серпня 2015 року № 1301-СГ "Про надання дозволу на розроблення документації із землеустрою" ОСОБА_1 надано дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки державної власності сільськогосподарського призначення, розташованої за межами с. Коропове Задонецької сільської ради на території Зміївського району Харківської області, орієнтовним розміром 0,06 га, із цільовим призначенням для індивідуального садівництва (код згідно КВЦПЗ - 01.05) (т. 1 а. с. 32). Наказом ГУ Держгеокадастру у Харківській області від 13 жовтня 2015 року № 2447-СГ "Про затвердження документації із землеустрою та передачі земельної ділянки у власність" затверджено проект землеустрою щодо відведення у власність земельної ділянки державної власності сільськогосподарського призначення, розташованої за межами с. Коропове Задонецької сільської ради на території Зміївського району Харківської області, та передано у власність ОСОБА_1 земельну ділянку, площею 0,0600 га, з кадастровим номером 6321782500:01:000:0777 для індивідуального садівництва (т. 1 а. с. 33). На підставі вказаного наказу 11 листопада 2015 року за ОСОБА_1 зареєстровано право власності на вказану земельну ділянку (т. 1 а. с. 31). З листа Департаменту екології та природних ресурсів Харківської обласної державної адміністрації № 04.01-22-218 від 21 січня 2020 року вбачається, що НПП «Гомільшанські ліси» створено Указом президента від 06 вересня 2004 року № 2004 на території Зміївського та Первомайського районів Харківської області. Межі парку в натурі відповідно до законодавства не встановлено. Проект організації території НПП «Гомільшанські ліси» розроблено УкрНДІЕП у 2007 році та затверджено наказ Міністерства охорони навколишнього природного середовища України від 28 листопада 2011 року №

478. За результатами аналізу графічних матеріалів Проектів створення та організації щодо розташування земельних ділянок Публічної кадастрової карти України, до зони врегульованої рекреації Проекту створення увійшли ділянки, які надано в приватну власність для індивідуального садівництва 6321782500:01:000:0777, площею 0,06 га (т. 1 а. с. 36). 10 січня 2007 року Державне управління охорони навколишнього природного середовища в Харківській області видало ДП «Зміївське лісове господарство» охоронне зобов`язання щодо забезпечення режиму охорони та збереження частини території НПП «Гомільшанські ліси» створеного в межах Зміївського району, площею 7 610,7 га, що включені до складу частини території НПП «Гомільшанські ліси» без вилучення у землекористувача, в тому числі з розташованою спірною земельною ділянкою у їх складі. Також зазначено, що в зонах регульованої, стаціонарної рекреації забороняється будь-яка діяльність, яка призводить або може призвести до погіршення стану навколишнього природного середовища та зниження рекреаційної цінності території НПП «Гомільшанські ліси» (т. 2 а. с. 76). Відповідно до Акту натурного обстеження приватних земельних ділянок, які знаходяться на території НПП «Гомільшанські ліси» від 08 грудня 2020 року земельна ділянка з кадастровим номером 6321782500:01:000:0777 має наступну цінність: оселища Бернської конвенції "сінокосні рівнини луки" (оселище Е2.2), мокрі або вологі евтрофні та мезотрофні луки (оселище Е3.4), "вологі папоротеві та високотравні узлісся (оселище Е5.4); рідкісні види рослин і тварин: рябчики малі (Fritillaria meleagroides), косарики тонкі (Gladiolus tenuis), поліксена (Zerynthia polyxena), махаон (Papilio machaon), подалірій (Iphiclides podalirius), мускусний вусач (Aromia moschata), мідянка (Coronella austriaca), сорокопуд сірий (Lanius excubitor) - зимівля; рекомендований режим збереження території: сінокосіння у пізні терміни (з 01.07); заборонено проведення випасання худоби, забудову території, складання сміття, створення лісових культур, створення малих архітектурних форм, рекреаційну діяльність (т. 2 а. с. 110-120). Згідно з висновком спеціалістів Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна земельна ділянка з кадастровим номером 6321782500:01:000:0777 знаходиться у межах території НПП "Гомільшанські ліси" (згідно меж проекту його створення). На основі розрахунку в ГІС, площа земельної ділянки 0,060043 га (т. 2 а. с. 79, 80). Земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об`єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Кожний громадянин має право користуватися природними об`єктами права власності народу відповідно до закону (частини 1 та 2 статті 13 Конституції України). Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону (відповідно до частин 1 та 2 статті 14 Конституції України). Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (частина 2 статті 19 Конституції України). Кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб (частина 2 статті 55 Конституції України). Конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України (частина 1 статті 64 Конституції України). В Україні діє прокуратура, яка, зокрема, здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом (пункт 3 частини 1 статті 131-1 Конституції України). Завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі (частини 1 та 2 статті 2 ЦПК України). Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. У випадках, встановлених законом, до суду можуть звертатися органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб або державних чи суспільних інтересах (частини 1 та 2 статті 4 ЦПК України). Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, зокрема, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом (пункт 4 частини 5 статті 12 ЦПК України). Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до ЦПК України, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених ЦПК України випадках (частина 1 статті 13 ЦПК України). Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд (частина 3 статті 13 ЦПК України). Глава 5 ЦПК України присвячена врегулюванню питання доказів та доказування. Суть доказів, їх належність, допустимість, достовірність та достатність, оцінка їх судом та умови їх розгляду судом визначені статтями 7680 ЦПК України. Оцінку доказів суд здійснює відповідно до статті 89 ЦПК України. Зокрема, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду (частина 4 статті 263 ЦПК України). Кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання (частина 1 статті 15 ЦК України). Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу (частина 1 статті 16 ЦК України). Способи захисту закріплені у частині 2 статті 16 ЦК України, їх перелік не є вичерпним відповідно до її змісту. Зокрема, пункт 10 частини 2 статті 16 ЦК України серед них визначає визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. А абзац 11 частини 2 цієї статті ЦК України уточнює, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом. На момент прийняття оскаржуваного рішення діяла редакція частини 2 статті 393 ЦК України, яка передбачає, що якщо інше не встановлено законом, власник майна, права якого порушені внаслідок видання правового акта органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, має право вимагати відновлення того становища, яке існувало до видання цього акта. У разі неможливості відновлення попереднього становища власник має право на відшкодування майнової та моральної шкоди. Використання власності на землю не може завдавати шкоди правам і свободам громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі (частина 3 статті 1 ЗК України). Відповідно до частини 1 статті 19 ЗК України землі сільськогосподарського призначення й землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення є різними категоріями земель. Землі природно-заповідного фонду це ділянки суші і водного простору з природними комплексами та об`єктами, що мають особливу природоохоронну, екологічну, наукову, естетичну, рекреаційну та іншу цінність, яким відповідно до закону надано статус територій та об`єктів природно-заповідного фонду (частина 1 статті 43 ЗК України). Це кореспондує частині 1 статті 7 Закону України від 16 червня 1992 року № 2456-XII «Про природно-заповідний фонд України» (у актуальній редакції далі Закон про ПЗФ), Національні природні парки включені до земель природно-заповідного фонду згідно із статтею 44 ЗК України. Порядок використання таких земель визначається законом (частина 2 статті 45 ЗК України). До земель державної власності, які не можуть передаватись у приватну власність, належать, зокрема, землі під об`єктами природно-заповідного фонду, історико-культурного та оздоровчого призначення, що мають особливу екологічну, оздоровчу, наукову, естетичну та історико-культурну цінність, якщо інше не передбачено законом (пункт «г» частини 4 статті 84 ЗК України). Згідно із частиною 1 статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень. При цьому набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування (частина 2 статті 116 ЗК України). А припинення цього права можливе лише за добровільною згодою набувача такого права або шляхом примусового вилучення у такої особи земельної ділянки (статті 140 та 141 ЗК України). Земельні ділянки, які перебувають у власності чи користуванні громадян або юридичних осіб, передаються у власність чи користування за рішенням органів виконавчої влади чи органів місцевого самоврядування лише після припинення права власності чи користування ними в порядку, визначеному законом (частина 5 статті 116 ЗК України). Земельні ділянки, надані у постійне користування із земель державної та комунальної власності, можуть вилучатися для суспільних та інших потреб за рішенням органів державної влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим та органів місцевого самоврядування на підставі та в порядку, передбачених ЗК України. У разі незгоди землекористувача з вилученням земельної ділянки питання вирішується в судовому порядку (відповідно до частин 1 та 10 статті 149 ЗК України). Власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов`язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків (частина 2 статті 152 ЗК України). Згідно із частиною 3 статті 152 ЗК України захист прав громадян та юридичних осіб на земельні ділянки здійснюється шляхом: а) визнання прав; б) відновлення стану земельної ділянки, який існував до порушення прав, і запобігання вчиненню дій, що порушують права або створюють небезпеку порушення прав; в) визнання угоди недійсною; г) визнання недійсними рішень органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування; ґ) відшкодування заподіяних збитків; д) застосування інших, передбачених законом, способів. Частина 3 статті 186-1 ЗК України визначає перелік органів та осіб, з якими здійснюється погодження проектів землеустрою щодо організації і встановлення меж територій, зокрема, природно-заповідного фонду. Передбачене обов`язкове погодження з центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері охорони навколишнього природного середовища (у разі наявності територій чи об`єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного значення, земель оздоровчого, рекреаційного призначення, земель водного фонду та водоохоронних зон), органом виконавчої влади Автономної Республіки Крим у сфері охорони навколишнього природного середовища, структурним підрозділом відповідної обласної, Київської чи Севастопольської міської державної адміністрації у сфері охорони навколишнього природного середовища. На землях природно-заповідного фонду та іншого природоохоронного або історико-культурного призначення забороняється будь-яка діяльність, яка негативно впливає або може негативно впливати на стан природних та історико-культурних комплексів та об`єктів чи перешкоджає їх використанню за цільовим призначенням. Межі територій та об`єктів природно-заповідного фонду встановлюються в натурі відповідно до законодавства. До встановлення меж територій та об`єктів природно-заповідного фонду в натурі їх межі визначаються відповідно до проектів створення територій та об`єктів природно-заповідного фонду (частини 3 та 4 статті 7 Закону України «Про природно-заповідний фонд України». Надалі Закону про ПЗФ ). Території та об`єкти природно-заповідного фонду з додержанням вимог, встановлених цим Законом та іншими актами законодавства України, можуть використовуватися: у природоохоронних цілях; у науково-дослідних цілях; в оздоровчих та інших рекреаційних цілях; в освітньо-виховних цілях; для потреб моніторингу навколишнього природного середовища (частина 1 статті 9 Закону про ПЗФ). Національні природні парки є природоохоронними, рекреаційними, культурно-освітніми, науково-дослідними установами загальнодержавного значення, що створюються з метою збереження, відтворення і ефективного використання природних комплексів та об`єктів, які мають особливу природоохоронну, оздоровчу, історико-культурну, наукову, освітню та естетичну цінність. На національні природні парки покладається виконання таких основних завдань: збереження цінних природних та історико-культурних комплексів і об`єктів; створення умов для організованого туризму, відпочинку та інших видів рекреаційної діяльності в природних умовах з додержанням режиму охорони заповідних природних комплексів та об`єктів; проведення наукових досліджень природних комплексів та їх змін в умовах рекреаційного використання, розробка наукових рекомендацій з питань охорони навколишнього природного середовища та ефективного використання природних ресурсів; проведення екологічної освітньо-виховної роботи (частини 1 та 4 статті 20 Закону про ПЗФ). Рішення про створення природних заповідників, національних природних парків, а також щодо інших територій та об`єктів природно-заповідного фонду загальнодержавного значення приймаються Президентом України (частина 1 статті 53 Закону про ПЗФ). Відомості про речові права, обтяження речових прав, внесені до Державного реєстру прав, не підлягають скасуванню та/або вилученню. У разі скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав на підставі судового рішення, а також у разі визнання на підставі судового рішення недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, скасування на підставі судового рішення державної реєстрації прав, державний реєстратор проводить державну реєстрацію набуття, зміни чи припинення речових прав відповідно до цього Закону. Ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав) (згідно із абзацами 1 3 частини 3 статті 26 Закону України від 01 липня 2004 року № 1952-IV «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» у редакції, чинній на момент прийняття оскаржуваного рішення судом першої інстанції, далі Закон про держреєстрацію). Прокуратура України становить єдину систему, яка в порядку, передбаченому цим Законом, здійснює встановлені Конституцією України функції з метою захисту прав і свобод людини, загальних інтересів суспільства та держави (стаття 1 Закону України від 14 жовтня 2014 року № 1697-VII «Про прокуратуру» у актуальній редакції). Велика Плата Верховного Суду у своїй постанові від 20 червня 2023 року у справі № 554/10517/16-ц зазначила, що зайняття земельної ділянки природно-заповідного фонду з порушенням ЗК України та Закону по ПЗФ потрібно розглядати як порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади, що не пов`язане з позбавленням власника володіння відповідною земельною ділянкою, навіть якщо інша особа зареєструвала її право приватної власності на цю ділянку, тому за таких умов негаторний позов є ефективним способом судового захисту щодо повернення земельної ділянки природно-заповідного фонду власнику (пункти 7.297.30). Відповідно до умов частини 1 статті 13 ЦПК України суд розглядає справи у межах заявлених вимог. При цьому пункт 4 частини 5 статті 12 ЦПК України прямо вказує, що суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених ЦПК України, зокрема, й частиною 1 статті 4 (право на звернення до суду за захистом) ЦПК України. Виконання цих вимог ЦПК України передбачає, що суд має надавати позовним вимогам належну інтерпретацію, а не тлумачити їх лише буквально (дивитись, наприклад, постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2023 року у справі № 554/10517/16-ц (пункт 7.47), від 04 липня 2023 року у справі № 233/4365/18 (пункт 31)). Стаття 89 ЦПК України вимагає від суду досліджувати докази у справі та оцінювати встановлені обставини справи не лише автономно, а у їх взаємодії та сукупності. Це означає, що апеляційний суд має оцінювати ефективність заявлених позивачем способів захисту у їх сукупності та взаємодії, а не абстрактно та ізольовано один від одного. Із суті сталого узагальненого правового висновку Верховного Суду щодо необхідності оцінки конкретного способу захисту цивільного права та його ефективності (дивитись, наприклад, постанови Великої Палати Верховного Суду від 05 червня 2018 року у справі № 338/180/17 (пункт 57), від 11 вересня 2018 року у справі № 905/1926/16 (пункти 3840), тощо) випливає завдання суду оцінити зміст права чи інтересу, за захистом якого звернулась особа, характер його порушення, невизнання або оспорення, наслідки цього у їх зв`язку із заявленими у позові способами захисту такого права чи інтересу. Суд враховує висновок Великої Палати Верховного Суду, викладений у постанові від 20 червня 2023 року у справі № 554/10517/16-ц (пункти 7.297.30), у відповідності до якого встановлення підстав для захисту порушених прав на землю в межах негаторного позову перебуває у зв`язку із законністю рішень органів держави або місцевого самоврядування, на підставі яких відбулись, зокрема, зміни у реєстраційному підтверджені державою такого права за позивачем. Оскільки незаконність таких рішень (їх невідповідність умовам ЗК України та Закону про ПЗФ), з якою пов`язана відсутність позбавлення законного власника земельної ділянки її володіння, має бути встановлена компетентним органом, то оскарження до суду таких рішень з вимогою їх скасування хоч і не є обов`язковою умовою реалізації відповідного негаторного позову, але й не суперечить ефективним цілям цього позову, особливо якщо такі рішення стосуються особи, до якої фактично звернений негаторний позов. Також треба враховувати, що визнання судом недійсними чи скасування таких рішень є відповідно до умов частини 3 статті 26 Закону про держреєстрацію підставою для відновлення реєстраційного підтвердження державою права на земельну ділянку, за захистом якого звернувся позивач, що також є елементом відновлення порушеного права (визнання його державою). Якщо позивач звертається з декількома позовними вимогами, які відповідають способам захисту, передбаченим законом, та не суперечать одна одній (їх реалізація не суперечать одна одній), можуть бути розглянуті в межах одного судового провадження, то той факт, що задоволення однієї якоїсь окремо взятої з цих вимог не призведе до ефективного відновлення порушеного права чи інтересу позивача, за умови, що задоволення їх всіх до такого відновлення призведе, а кожна окрема не заважає реалізації найбільш ефективної, не дає підстав для відмови у задоволенні такої окремо взятої вимоги, зокрема, якщо вона є реалізацією позивачем частини 2 статті 55 Конституції України та пункту 10 частини 2 статті 16 ЦК України. Протилежне суперечить принципам доступу до правосуддя, які захищає ЄСПЛ (дивитись, наприклад, параграфи 2223 рішення від 09 жовтня 1979 року у справі «Ейрі проти Ірландії» («Airey v. Ireland»), серія А, № 32, заява № 6289/73). Задоволення позовних вимог позивача призведе до відновлення порушеного права, за захистом якого він звернувся, що відповідає вимогам ефективності, визначеним Верховним Судом у своїх правових висновках (дивитись, наприклад, постанови Великої Палати Верховного Суду від 22 вересня 2020 року у справі № 910/3009/18 (пункт 63), від 19 січня 2021 року у справі № 916/1415/19 (пункт 6.13), від 16 лютого 2021 року у справі № 910/2861/18 (пункт 98) тощо). Щодо пропорційності втручання у право особи на мирне володіння майном та співвідношення такого втручання із суспільними інтересами. Критеріями сумісності заходу втручання у право на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція) є те, чи ґрунтувалося таке втручання на національному законі, чи переслідувало легітимну мету, що випливає зі змісту вказаної статті, а також, чи є відповідний захід пропорційним легітимній меті втручання у право мирного володіння майном. Втручання у право власності, навіть якщо воно здійснюється згідно із законом і з легітимною метою, буде розглядатися як порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, якщо не буде встановлений справедливий баланс між інтересами суспільства, пов`язаними з цим втручанням, й інтересами особи, яка зазнає втручання в її право власності. Отже, має існувати розумне співвідношення (пропорційність) між метою, досягнення якої передбачається, та засобами, які використовуються для її досягнення. Справедливий баланс не буде дотриманий, якщо особа добросовісний набувач внаслідок втручання в її право власності понесе індивідуальний і надмірний тягар, зокрема, якщо їй не буде надана обґрунтована компенсація чи інший вид належного відшкодування у зв`язку з позбавленням права на майно. Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини положення статті 1 Першого протоколу містить три правила: перше правило має загальний характер і проголошує принцип мирного володіння майном; друге стосується позбавлення майна і визначає певні умови для визнання правомірним втручання у право на мирне володіння майном; третє визнає за державами право контролювати використання майна за наявності певних умов для цього. Зазначені правила не застосовуються окремо, вони мають тлумачитися у світлі загального принципу першого правила, але друге та третє стосуються трьох найважливіших суверенних повноважень держави: права вилучати власність у суспільних інтересах, регулювати використання власності та встановлювати систему оподаткування. Саме національні органи влади мають здійснювати первісну оцінку наявності проблеми, що становить суспільний інтерес, вирішення якої б вимагало заходів втручання у право мирного володіння майном. Критерій законності означає, що втручання держави у право власності особи повинно здійснюватися на підставі закону, що має бути доступним для заінтересованих осіб, чітким та передбачуваним у питаннях застосування та наслідків дії його норм. Сам лише факт, що правова норма передбачає більш як одне тлумачення, не означає, що закон непередбачуваний. Сумніви щодо тлумачення закону, що залишаються, враховуючи зміни в повсякденній практиці, усувають суди в процесі здійснення правосуддя. У цій справі Верховний Суд обґрунтував наявність законних підстав для втручання у право відповідача на мирне володіння земельною ділянкою. Втручання держави в право власності особи є виправданим, якщо воно здійснюється з метою задоволення «суспільного», «публічного» інтересу, при визначенні якого держава користується значною свободою (полем) розсуду. Втручання держави в право на мирне володіння майном може бути виправдане за наявності об`єктивної необхідності у формі суспільного, публічного, загального інтересу, який може включати інтерес держави, окремих регіонів, громад чи сфер людської діяльності. Конституція України (статті 13, 14) визначає, що земля є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону. За правилами статей 4, 5 ЗК України завданням земельного законодавства, яке включає в себе цей Кодекс та інші нормативно-правові акти у галузі земельних відносин, є регулювання земельних відносин з метою забезпечення права на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави, раціонального використання та охорони земель, а основними принципами земельного законодавства є, зокрема, поєднання особливостей використання землі як територіального базису, природного ресурсу і основного засобу виробництва; забезпечення рівності права власності на землю громадян, юридичних осіб, територіальних громад та держави; невтручання держави в здійснення громадянами, юридичними особами та територіальними громадами своїх прав щодо володіння, користування і розпорядження землею, крім випадків, передбачених законом. Відповідно до абзацу третього преамбули до Закону про ПЗФ природно-заповідний фонд охороняється як національне надбання, щодо якого встановлюється особливий режим охорони, відтворення і використання. Україна розглядає цей фонд як складову частину світової системи природних територій та об`єктів, що перебувають під особливою охороною. Тому на землях природоохоронного та історико-культурного призначення забороняється будь-яка діяльність, яка негативно впливає або може негативно впливати на стан природних та історико-культурних комплексів та об`єктів чи перешкоджає їх використанню за цільовим призначенням (частина 3 статті 7 цього Закону у редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин). Велика Палата Верховного Суду вже звертала увагу на те, що у спорах стосовно земель, які перебувають під посиленою правовою охороною держави (зокрема земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення), остання, втручаючись у право мирного володіння відповідними земельними ділянками з боку приватних осіб, може захищати загальні інтереси у безпечному довкіллі, непогіршенні екологічної ситуації, у використанні власності не на шкоду людині та суспільству (частина 3 статті 13, частина 7 статті 41, частина 1 статті 50 Конституції України, частина 3 статті 1 ЗК України). Ці інтереси реалізуються, зокрема, через цільовий характер використання земельних ділянок (статті 18, 19, пункти «а» і «б» частини 1 статті 91, пункти «а» і «б» частини 1 статті 96 ЗК України), які набуваються лише згідно із законом (стаття 14 Конституції України) (див. mutatis mutandis постанови від 07 листопада 2018 року у справі № 488/5027/14-ц (пункт 127), від 07 листопада 2018 року у справі № 488/6211/14-ц (пункт 90), від 14 листопада 2018 року № 183/1617/16 (пункт 148), від 29 травня 2019 року у справі № 367/2022/15-ц (пункт 53), від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц (пункт 117), від 28 вересня 2022 року у справі № 483/448/20 (пункт 9.75)). Контроль за використанням земельної ділянки на території об`єкта природно-заповідного фонду згідно з її цільовим призначенням є важливим для суспільства загалом і для позивача зокрема, оскільки люди зацікавлені у збереженні НПП «Гомільшанські ліси», що, як встановив суд першої інстанцій, став об`єктом природно-заповідного фонду задовго до виникнення спірних правовідносин і на території якого заборонене житлове будівництво. Повернення НПП «Гомільшанські ліси» спірної земельної ділянки переслідує легітимну мету контролю за використанням відповідного майна згідно із загальними інтересами, щоб таке використання відбувалося за цільовим призначенням. Важливість цих інтересів зумовлюється, зокрема, особливим статусом цієї ділянки. Судом першої інстанції встановлено, що вона належить до земель природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення. Дотримання встановлених законодавчих заборон щодо обігу такої ділянки є необхідною умовою її використання з тією метою, щоби попередити завдання шкоди загалом навколишньому природному середовищу і зокрема частині світової системи природних територій та об`єктів, що перебувають під особливою охороною, і конкретному об`єкту природно-заповідного фонду. З огляду на зазначене у втручанні держави у право мирного володіння ОСОБА_1 земельною ділянкою на території об`єкта природно-заповідного фонду є легітимна мета контролю за використанням цієї ділянки за цільовим призначенням згідно із загальними інтересами. Будь-які приписи, зокрема і приписи Конвенції, необхідно застосовувати з урахуванням обставин кожної конкретної справи, оцінюючи поведінку обох сторін спору, а не лише органів державної влади та місцевого самоврядування. Право позивача повернути земельну ділянку, яка знаходиться на території природно-заповідного фонду, з огляду на доведену незаконність і безпідставність її передання на користь фізичної особи, передбачене у чинному законодавстві України, приписи якого та практика їхнього застосування щодо повернення такої ділянки є доступними, чіткими та передбачуваними. Немає жодних підстав вважати, що відповідач не міг співвіднести чіткі законодавчі заборони з конкретним об`єктом на місцевості та власними діями щодо останнього. Враховуючи, зокрема, як поведінку ГУ Держгеокадастру, який прийняв протиправні накази, так і поведінку ОСОБА_1 щодо отримання у власність земельної ділянки на території об`єкта природно-заповідного фонду для індивідуального садівництва, тому загальний інтерес у контролі за використанням цієї ділянки для гарантування безпечності довкілля, непогіршення екологічної ситуації, забезпечення правомірного, раціонального й ефективного користування земельними ділянками у межах НПП «Гомільшанські ліси» переважає приватний інтерес відповідачки у збереженні нею контролю за спірними ділянками. Земля є унікальним обмеженим природним і базисним ресурсом, на якому будується добробут суспільства. Отже, розподіл землі є особливо чутливим до принципів справедливості, розумності та добросовісності, які є одними із фундаментальних засад цивільного законодавства (пункт 6 частини 1 статті 3 ЦК України) (див. постанови Великої Палати Верховного Суду від 29 вересня 2020 року у справі № 688/2908/16-ц (пункти 7576), від 20 липня 2020 року у справі № 923/196/20 (пункт 39), від 14 грудня 2022 року у справі № 477/2330/18 (пункт 132)). Водночас відповідач не міг не знати про те, що спірна земельна ділянка знаходиться у межах НПП «Гомільшанські ліси». В силу зовнішніх, об`єктивних, явних і видимих природних ознак земельної ділянки, проявивши розумну обачність відповідач міг і повинен був знати про те, що ця ділянка розташована у Національному природному парку. Тому немає підстав вважати, що у спірній ситуації мали місце недобросовісні дії лише з боку органів місцевого самоврядування. Отже, за таких обставин судова колегія не вбачає підстав для скасування рішення суду першої інстанції. Доводи апелянта, що висновок спеціалістів Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна щодо розташування земельної ділянки з кадастровим номером 6321782500:01:000:0777 відносно території НПП «Гомільшанські ліси» не є належним доказом по справі спростовуються положеннями статті 7 Закону про ПЗФ, якими передбачено, що до встановлення меж територій та об`єктів природно-заповідного фонду в натурі їх межі визначаються відповідно до проектів створення територій та об`єктів природно-заповідного фонду. Щодо доводів відповідача про застосування наслідків строку позовної давності, то судова колегія погоджується з висновками суду першої інстанції. Негаторний позов - це позов власника, який є фактичним володільцем майна, до будь-якої особи про усунення перешкод, які ця особа створює у користуванні чи розпорядженні відповідним майном. Позивач за негаторним позовом вправі вимагати усунути існуючі перешкоди чи зобов`язати відповідача утриматися від вчинення дій, що можуть призвести до виникнення таких перешкод. Означений спосіб захисту спрямований на усунення порушень прав власника, які не пов`язані з позбавленням його володіння майном. На негаторний позов не поширюються вимоги щодо позовної давності, оскільки з таким позовом можна звернутися в будь-який час, допоки існують правовідносини та правопорушення. Зайняття спірної земельної ділянки з порушенням норм ЗК України треба розглядати як таке, що не пов`язане з позбавленням володіння, порушення права власності держави чи відповідної територіальної громади. У такому разі позовну вимогу про зобов`язання повернути земельну ділянку потрібно розглядати як негаторний позов, який можна заявити впродовж усього часу, допоки триватиме порушення прав законного володільця земельної ділянки. Зважаючи, що в ході судового розгляду було доведено належність спірної земельної ділянки до НПП «Гомільшанські ліси», доводи апелянта щодо відсутності підстав вважати вказаний позов негаторним, оскільки прокуратурою пред`явлено саме віндикаційний позов з пропуском строку позовної давності, є необґрунтованими. Інші доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують. Згідно зі статтею 375 ЦПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права. Колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції є законним та обґрунтованим, ухваленим на підставі норм матеріального та процесуального права, які регулюють спірні правовідносини, тому підстави для його скасування відсутні. Європейський суд з прав людини вказав, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Серявін та інші проти України», заява № 4909/04, від 10 лютого 2010 року). Оскільки апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для нового розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з розглядом справи у суді першої інстанції, а також розподілу судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції немає. Керуючись ст. 367, п. 2 ч. 1 ст. 374, п. 2 ч. 1 ст. 375, ст. ст. 381, 382, 384 ЦПК України, суд П О С Т А Н О В И В : Апеляційну скаргу Головного управління Держгеокадастру у Харківській області залишити без задовольнити. Рішення Зміївського районного суду Харківської області від 13 грудня 2023 року залишити без змін. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення безпосередньо до Верховного Суду. Повний текст постанови складено 09 травня 2024 року. Головуючий Ю.М. Мальований Судді І.В. Бурлака В.Б. Яцина